dramaturg

Інформація

Цю статтю створено з 30 Жов 2012, і віднесено до драматургія, п'єса, сучасна українська драматургія.

Теги цієї статті

, ,

“На подвір’ї злий Рекс!” – попереджає сучасний український драматург Анатолій Наумов


 

                НА ПОДВІР’Ї ЗЛИЙ РЕКС

 

                                  Комедія

 

ДІЙОВІ ОСОБИ:

 

Н і н а.

А н д р і й, чоловік Ніни.

К о с т я, брат Ніни.

П р о к у р о р Каплюк.

Л є р о ч к а, дружина Каплюка.

Н е д о п л я с, бізнесмен.

І д а, дружина Недопляса.

К а т я, сестра Недопляса.

Нік, охоронець Недоплясів.

Д о б р о д є й, вуличний персонаж.

Д і л ь н и ч н и й Пересунько.

Г у л я й, кандидат в депутати.

Т е р е н т і й, референт-помічник Гуляя.

З а б у д и л о, понятий.

Ш л ь о п к а, понята.

 

ДІЯ ПЕРША

 

Картина перша

 

Велика кімната в приватному будинку старої забудови, в якій відбуваються всі події. Двері ліворуч виходять на літню веранду, звідки є вихід у двір. Двері праворуч ведуть в інші кімнати будинку, де також є вихід у двір. Тож домашній пес, Рекс, може забігати в будинок, де в розпалі ремонт, а також на веранду.

 

В кімнаті – диван, крісла, стільці, розсувний стіл, приготовлений для святкування дня народження Андрія. На столі – посуд, який протирає рушником  Ніна, готуючись до появи гостей. Лунає телефонний дзвінок. Ніна бере переносну слухавку і, притискаючи її до вуха, відповідає, не перестаючи протирати посуд.

 

НІНА. Слухаю тебе, Лєрочко… (Здивовано.) Що значить – прийдеш сама?! А твоєму прокурору, значить, западло прийти на день народження мого Андрія?! (Відставляє в розгубленості тарілку.) Як це я тобі без нього не рада? Особисто для мене, а значить, і для мого Андрія, ти – справжня прикраса святкового столу! Якщо ти поряд – шампанського не треба! (Нервово хапає тарілку.) Повну тарілку делікатесів не треба – разом із твоїм прокурором на десерт! Бачте, невідкладна справа у нього!.. А-а, так він ще й вимагає, щоб Андрій йому борг повернув негайно! Не може, значить, почекати якийсь тиждень?! До речі, Андрій вже сьогодні п’ять штук йому поверне, він якраз поїхав за ними… Та твій Каплюк взагалі щось забагато від життя хоче! (Уїдливо.) От і моєму братику теж приспічило кудись в село терміново поїхати саме сьогодні надвечір… (Змінює тон на підкреслено серйозний.) Він каже, що Андрій його зрозуміє і вибачить… (Виправдовуючись.) Лєрочко, то ти не знаєш, що за птиця наш Костик… Я спробую уламати його, обіцяю. Але ж і ти спробуй натиснути на свого Каплюка. Він же у тебе як собачка на поводку… Зараз подзвониш йому по мобільному?.. Добре, я не кладу слухавку…

 

Ніна продовжує протирати рушником тарілки.

 

Так я тобі й повірила, пані прокуроршо! То дуже вже тобі забажалось з моїм братиком тет-а-тетнутись… А от мені якраз прокурор твій потрібен, щоб владнати справу з боргом. Бо для чого я запросила ще й Іду та її Недопляса з його сестричкою? Тому що там грошви більше, ніж в Нацбанку! А їм, на щастя, для чогось потрібен твій прокурорчик. То, може, й порозуміються – прокурор з грошима, а гроші з прокурором. І нам трохи перепаде… (Почувши Лєрочку, відповідає.) Слухаю, слухаю, Лєрочко! Твій Каплюк лише трохи запізниться? Та не питання! Я теж обіцяю забезпечити присутність Костика за будь-яку ціну… До речі, буде ще й одна моя знайома із своїм чоловіком та його сестричкою. Ця сестричка щойно із Лондона, на економістку там навчалась і привезла звідти якісь супермодні буси – «Каліпсо» називаються. Уявляю, як ця Іда буде в них хизуватись перед нами… Ні, вона елементарно Зінка. Тобто Зінаїда. Але презентує себе як Іду. Щоб по-лондонському, значить!

 

З боку веранди лунає собаче попискування, потім короткий гавкіт.

 

Пішов геть, Рекс!.. Це я собаці, Лєрочко. Розгулює по кімнатах, як у себе на подвір’ї! (З досадою.) Та довелося відв’язати через рану на шиї! А ми якраз перепланування затіяли, нові двері ще не виставлені – забігай не хочу в дім або через ганок (показує тарілкою на двері праворуч), або через веранду (показує на двері ліворуч)! Добре хоч паркан у нас будь здоров – а то би загриз ще кого. Він же зліше всіх прокурорів разом…

 

У дверях праворуч, з боку кімнат, з’являється Костя. Ніна його не помічає.

 

Де Костик зараз? Та навряд чи, як ти кажеш, по бабам, хоча, звичайно, як тільки він став модним художником, так від фанаток відбою немає.

 

Побачивши Костю, Ніна упускає на підлогу тарілку.

 

Тарілка впала, уявляєш? Цікаво, це до грошей, якщо не розбилася?

 

Костя мовчки піднімає тарілку, подає Ніні. Потім бере зі столу пиріжок, сідає на диван і жує.

 

Та Костику приспічило (виразно дивиться на Костю) привести в божий вигляд церкву в Зачепилівці. Ну, щось там підмалювати святим та праведним. Тому й зібрався на цілий тиждень… Але можеш не хвилюватися – він не відмовить мені. Та й тобі теж… (Сміється.)

 

Костя від подиву застигає з набитим ротом, потім поривається щось сказати. Ніна помахом руки його стримує.

 

Рекс, геть звідси! (Пояснює в слухавку.) Це Рекс пиріжки винюхав. Уявляєш, висунув свою хитру морду з веранди і облизується.

КОСТЯ. А потім як заговорить людським голосом. Гав! Гав!

НІНА (прикриваючи телефонну трубку і кулаком погрожуючи Кості). Ну ось – загавкав так радісно, начебто йому бутерброд із чорною ікрою запропонували. Мій Андрій, мабуть, прийшов. Піду зустріну – раптом кляті долари приніс. А трохи пізніше обов’язково зателефоную тобі. Мо’ натиснеш все ж таки на свого прокурора щодо боргу? А я вже віддячу, ти мене знаєш. Словом, чекаю. (Кладе слухавку. Кості, з іронічною улесливістю.) Пиріжки смачні, братіку?

КОСТЯ. Казкові пиріжки – говорю тобі як Рекс.

НІНА. Я тебе, а не Рекса запитую.

КОСТЯ. А може, ти знову мене з ним переплутала?

НІНА. Головне – щоб Лєрочка не переплутала.

КОСТЯ. Ти мене збираєшся одружити з пані прокуроршею?!

НІНА. Виключно тимчасово. Чого блимаєш – не дійшло? Лєрочка міцно заміжня, тож ніяких юридичних наслідків бути не може.

КОСТЯ. Міцно? Невже Каплюк закував її в пояс вірності?

НІНА. От і перевір.

КОСТЯ. А якщо він в цей цікавий момент мені наручники?

НІНА. Він і без цього має право притягти тебе до дуже кримінальної відповідальності.

КОСТЯ. Ого! А за що?

НІНА. За спробу звабити його дружину. Ти ж з нею цілувався?

КОСТЯ. По-перше, не пам’ятаю. По-друге, це вона начебто цілувала мене, скориставшись тим, що я був добряче напідпитку.

НІНА. А напідпитку – лише обтяжлива обставина для органів.

КОСТЯ. Вона теж вжила непогано. 

НІНА. Але ж не настільки, щоб провокувати тебе своєю пасивністю, як ти її.

КОСТЯ. То що – з’явитися з повинною поки не пізно?

НІНА. Краще упередити загрозу.

КОСТЯ. Пасивність змінити на активність?

НІНА. На активну чуйність до такої поважної леді, як дружина прокурора. 

КОСТЯ. То, може, не гаючи часу надіслати їй повітряний поцілунок взасос? А то відразу хапати за пояс вірності!.. Тим більше на очах у органів. Тобто у прокурора, у якого ключ від поясу.

НІНА. Який же ти полохливий, коли не треба!

КОСТЯ. Я не зломщик, я художник! Митець! Причому вже майже модний. Мені є що втрачати.

НІНА. Не тремти надто дрібно, братику! Тобі лише потрібно вразити Лєрочку своєю присутністю сьогодні ввечері у нас.

КОСТЯ. А в Зачепилівку хто замість мене?

НІНА. Поїдеш завтра. Май совість, ми ж винні прокурору аж десять штук. Андрію ж пообіцяли тільки п’ять, та й то під питанням. І якщо Лєрочка не умовить свого Каплюка, то пиши пропало. Загалом, кінець світу – ось він, поруч!

КОСТЯ. О котрій саме годині, а то застане зненацька?

НІНА. Ти нас точно підведеш під монастир, якщо не залишишся.

КОСТЯ. Під монастир не вийде – хіба під церкву у Зачепилівці, куди я зараз поїду наводити там марафет у храмі божому. Мені теж грошики терміново потрібні.

НІНА. Прокурор нас уб’є!

КОСТЯ. Але ж уб’є все-таки висока посадова особа! А от мене – якесь примітивне безгрошів’я.

НІНА. Тебе фігурально, а нас цілком конкретно. Тобі відомо, що прокурор ходить із службовим пістолетом?

КОСТЯ. Взагалі-то здогадуюся. Тому й не поспішаю потрапляти йому на мушку. До того ж у мене в Зачепилівці сьогодні екзотичне побачення.

НІНА (уїдливо). І скільки в тебе таких побачень на тижні?

КОСТЯ. Це особливе. (Навмисне пафосно.) Адже практично на святому місці – на церковній паперті, причому з дочкою самого отця Іларіона.

НІНА. Її звуть, часом, не Марією Магдалиною?

КОСТЯ. Трохи сучасніше – Аполінарією.

НІНА. Якщо ця Аполінарія побачиться з тобою не сьогодні, а завтра, то що – в монастир пострижеться?

КОСТЯ. Не виключаю. Бо вона – справжній вулкан у смиренній сукні.

НІНА. То нехай ще добу попихкає сама в собі. Бо якщо Лєрочка не приведе сьогодні свого прокурора – усім моїм планам гаплик. Я ж запросила одного грошовитого та крутого, якому потрібно вийти на прокуратуру. Якщо це спрацює, мені займуть без відсотків і на скільки потрібно, зрозуміло?

КОСТЯ. Та ти великий комбінатор, сестро!

НІНА. Мимоволі закомбінуєш, якщо в боргах по вуха. Ти ж знаєш видатні здібності Андрія в бізнесі.

 

Лунає короткий гавкіт Рекса, який змінюється на радісне скавучання.

 

ГОЛОС АНДРІЯ. Як здоров’я, Рексику? Поправляємось? Ну, тоді ти молодець!

 

Андрій з’являється в дверях з боку веранди. В руках у нього барсетка.

 

АНДРІЙ. О-о, які люди?! Невже це геніальний брат моєї коханої дружини?

КОСТЯ. А це чи не рідний чоловік моєї сестри, у якого сьогодні день народження?

 

Андрій і Костя обіймаються.

 

КОСТЯ. Ну що тобі, Андрію, побажати в цей веселий час первісного накопичення капіталу? Хочеш стати олігархом? Стань ним!

АНДРІЙ. Круто, звичайно, Костику, але ж ти знаєш, як я поважаю олігархів.

КОСТЯ. Ну тоді безстрокових тобі позик і кредитів!

АНДРІЙ. О, це нам значно ближче!

НІНА (Андрію). Гроші приніс?

АНДРІЙ (витягає із барсетки пачку доларових купюр). Ось воно, наше вічнозелене щастя!

НІНА. Наполовину з сумом, звісно. Дай я порахую.

КОСТЯ. А всі чомусь вважають, що не в грошах щастя.

НІНА. Це ті, хто з ними недостатньо знайомий.

АНДРІЙ. Костик, ти відчув, з якою інтонацією моя дружина промовила «Гроші приніс?». Тому порада тобі від заслуженого жонатика – краще не одружуйся.

НІНА (рахуючи гроші). І до чого ти його підштовхуєш?

АНДРІЙ. До того, що такої дружини, як ти у мене, яка б так ніжно та лагідно цікавилася, чи приніс чоловік гроші, навіть в багатонаселеному Китаї не знайдеш. То ж йому краще залишитися неодруженим.

КОСТЯ. Переконливо. За цю чудову пораду я тебе, любий імениннику, завтра ж намалюю у Спасо-Преображенській церкві під виглядом святого. А може, й сьогодні. Твій світлий лик гідний цього. Це буде тобі мій творчий подарунок на день твого народження.

НІНА (продовжуючи підраховувати гроші). Якщо ти сьогодні поїдеш, Каплюк застрелить не тебе, а (показує на Андрія купюрою) іменинника.

КОСТЯ. А його за що? Він же приніс.

НІНА. За банкрутство. Він приніс тільки половину. А прокурор більше не може чекати.

АНДРІЙ. Я не збанкрутував. Мене кинули.

НІНА. Важливо, що в підсумку.

КОСТЯ (поплескує Андрія по плечу). Якби я залишився на вечір, то не вагаючись затулив би тебе від смертельної кулі.

НІНА (Андрію). У нього ж доленосне побачення на паперті з вулканом у сукні.

КОСТЯ (Андрію). Сподіваюся, ти мене зрозумієш. По-друге, цей вулкан – донька дуже вигідного замовника. Самого отця Іларіона!

АНДРІЙ. Що значить – по-друге? А по-перше?

КОСТЯ. А по-перше, у неї тут (показує на обличчя) – кров з молоком, тут (показує на груди) – з вершками, а там (показує нижче) – точно зі сметаною.

НІНА. Ще б трохи йогурту, і готовий молокозавод.

КОСТЯ. По-третє, іншого такого випадку може й не бути. Адже отець Іларіон із рушницею напереваги стереже свою Аполінарію вдень і вночі. Так що не приведи і помилуй, якщо застукає – відправить прямо в пекло.

АНДРІЙ. Дозволь запевнити, що в разі чого я готовий хресним ходом на твою підтримку!

 

Десь у дворі лунає гавкіт Рекса.

 

КОСТЯ. І Рекса з собою прихопи на всяк випадок. А сьогодні я їду в Зачепилівку тільки тому, що отця Іларіона там не буде. Це ж шанс, розумієш? Всевишній не пробачить, якщо не використаю.

НІНА (вголос розмірковуючи.) А якщо обернути гроші у що-небудь яскраве та урочисто вручити? Щоб спеціально показати Недоплясам, що ми вміємо розраховуватися з кредиторами?

КОСТЯ. Правильно! Не в звичайному ж конверті підносити – ніби хабар.

АНДРІЙ. Це яким Недоплясам, ластівко?

НІНА. Тим, які будуть сьогодні у тебе на дні народження. У яких гроші на банківському рахунку вже не вміщуються.

 

Із дверей з боку кімнат доноситься жалібне собаче попискування.

 

(Костя киває в бік цих дверей.) Навіть Рекс співчуває їм.

НІНА. Андрію, а Рекс так і буде шастати де попало? Чи треба, щоб він когось загриз саме в день твого народження?

АНДРІЙ. Напевно, я йому зв’яжу ноги, нехай посидить.

КОСТЯ. Навіщо? Навпаки – нехай побуде ангелом-хранителем. Скажете, що спеціально відв’язали – стерегти двір від непрошених гостей. Круті люблять, коли їх посилено охороняють.

 

Дзвінок міського телефону. Ніна бере слухавку.

 

НІНА. Алло? Шалено рада твоєму дзвінку, Ідусю! Все йде, як намічено. Прокурора гарантую. І погода як на замовлення.

КОСТЯ (Андрію). Дружина того самого Недопляса.

НІНА (прикладає палець до губ, вимагаючи помовчати). Шукаєте місце для будинку Каті? Вона хоче по-європейськи, на околиці? У нас тут справжній курорт, соловейки співають… Так поспішайте, поки ще є варіанти. А то що не місяць, то котедж. До речі, поруч з нами  диво-діляночка, можна поцікавитись у баби Мані, чи не продає… Дім там є, але годиться хіба на будку для нашого Рекса. Ох, забула попередити тебе, Ідусю, у нас вівчарка – як теля, а зла – сміливо можна в прокуратуру на службу. Так що скажи чоловікові – нехай не турбується, кращої охорони не придумаєш. Ніхто у двір і носа не суне. Ми спеціально Рекса відв’язали з такої нагоди – він буде бігати по всій садибі, тож на подвір’я і комар носа… Чекаємо вас, як соловейко літа. Вважай, що прокуратура у тебе вже в кишені. (Кладе слухавку.)

АНДРІЙ. Ти, ластівко, геній у спідниці.

КОСТЯ. Мабуть, вона швидше стане олігархом, ніж ти.

АНДРІЙ. Значить, так на небі прописано.

НІНА (в роздумі помахуючи пачкою доларів). А якщо загорнути у блакитний целофан і перев’язати червоною стрічкою, га? Андрію, принеси целофан, він в одному з нижніх шафок в кухні. Прихопи там і червону стрічку.

 

Андрій виходить у двері, які ведуть в кімнати.

 

КОСТЯ. Дивись не переборщи з антуражем. Все має бути в міру, казали древні.

НІНА. А що говорили древні відносно попівських доньок?

КОСТЯ. Древні теж були не проти здорової збалансованості крові з молоком.

НІНА.  І без гемео, мабуть?

 

Входить Андрій з целофаном і мотком червоної стрічки.

 

АНДРІЙ. Воно?

НІНА. Воно.

 

Дзвінок міського телефону. Ніна бере слухавку.

 

НІНА. Алло? Я рада тебе чути без упину, Ідусю! Телефонуй хоч кожні десять хвилин… Брат? Так, художник… Каті порекомендували його? Не дивно, він же настільки модний, що рвуть навпіл… Якщо їй треба оформити салон естетичної медицини, то кращої кандидатури годі й шукати… Він їй і котедж намалює, якщо треба…Чекаємо Катю з нетерпінням. (Кладе слухавку і дивиться на Костю). Чув? До тебе зараз Катя приїде. Порадитись щодо оформлення її салону естетичної медицини. Іда каже, що вона краща за модель. Тож у тебе неабиякий шанс закохатись у дівчину, яка щойно з Лондону.

КОСТЯ. Це аморально – ще не освідчившись Аполінарії, починати їй зраджувати. Отець Іларіон накладе тоді на мене єпитимію, а то й епіталаму. Хоча якщо щойно з Лондону…

 

Затемнення.

 

Картина друга

 

Костя сидить на дивані, Андрій – на стільці біля столу. Входить Ніна з пачкою грошей у блакитному целофані, перев’язаній червоною стрічкою.

 

НІНА (демонструючи  пачку). Ну, як дизайн?

КОСТЯ. Недопляси можуть розплакатися від розчулення. А прокурор Каплюк – від того, що тільки половина такої ефектної суми.

НІНА. Я, мабуть, приховаю гроші до вечора, а ви…

 

Ніна не договорює – лунає гавкіт Рекса.

 

НІНА (прислухаючись). Рекс заговорив. Може, Катя під’їхала?

 

Дзвінок міського телефону. Ніна бере слухавку.

 

НІНА. Катя трохи запізнюється? Та зачекаємо, в чому проблема… (Кладе слухавку.) До речі, знавці фен-шуя радять зберігати гроші в східному або південно-східному секторі будинку.

КОСТЯ. А народна американська мудрість говорить, що не варто віддавати «бакси» після заходу сонця. Краще покласти їх на підлогу – нехай підніме приймаюча сторона.

АНДРІЙ. Звідки у тебе, Костику, такі унікальні знання заокеанських фінансових особливостей?

КОСТЯ. Я посилено готуюсь до великих грошей – а то застануть зненацька. (Ніні.) Май на увазі – віддавати гроші із рук в руки вважається поганим знаком. Тому що можна отримати негативну енергію або спровокувати відтік грошей із гаманця.

НІНА. То, може, двічі перепоховати, як радять? Для надійності?

 

Ніна виходить. Відразу лунає гавкіт Рекса.

 

АНДРІЙ. Чого це Рекс розгавкався?

КОСТЯ. Мабуть, тривожиться, що гроші не встигнуть повернути до заходу сонця, а він не побачить.

 

Входить Ніна. І тут же десь близько лунає попискування Рекса.

 

ГОЛОС ДОБРОДЄЯ. Дай лапу, Рекс на щастя, ну? Давненько ми з тобою не бачились. Дай я тебе поцілую, адже більше нікого… Нам би з тобою по чарці, а то щось у мене зранку мало натхнення.

НІНА. Хто там ще?!

КОСТЯ. Ха! Добродєй власною персоною!

НІНА. А-а, цей…  поет бродячий!

АНДРІЙ. Давно щось він не вітав нас з днем народження.

НІНА. Там же Рекс!

КОСТЯ. Не хвилюйся, Добродєя собаки не кусають.

АНДРІЙ. Він у них за свого, точно.

ГОЛОС ДОБРОДЄЯ.  А-а, у тебе рана, друже… Отримано в протистоянні з недостойними, напевно? (Декламує.) Позич мені люті, вівчарко! Я критиків люто порву…

КОСТЯ. Готуй чарочку поету, іменинник! Чуєш, які проникливі вірші…

 

З боку веранди з’являється Добродєй, одягнений в піджак занадто великого розміру.

 

КОСТЯ. Які люди до нас, які поети!

ДОБРОДЄЙ. Кого я бачу?! Це ти, Костику? Клянуся ямбом, ти виглядаєш

справжнім плейбоєм! А це, готовий присягнути хореєм, – Ніна. Як ти буйно розквітла, дівчинко! З тебе поеми можна писати. (Повертається до Андрія.) Ну, а тобі, Андрію – як імениннику, ось … (Дістає із кишені складений вчетверо листок.) Це вітальна адреса від нашої благодійно-творчої організації «Іменини серця», яку я маю честь очолювати. Спеціально написано гекзаметром, як у древніх греків, – для більшої урочистості. (Простягає листок.) Ти не дивись, що написано від руки. Головне – від душі. Читай! Я би сам прочитав, але окуляри десь посіяв.

АНДРІЙ. Дякую, не очікував. (Розгортає листок.) Улюблена – ти сонечко, тому, / Навіщо нам опалення, / Ніяк я не збагну!

КОСТЯ. Які теплі рядки! Десь градусів за сорок, мабуть!

ДОБРОДЄЙ. Тю, це мій вірш на тему ліричного сприйняття енергетичної кризи!

А вітальна адреса, мабуть, на звороті.

АНДРІЙ (перевертаючи листок). Тут написано «Вітальна адреса Людмилі Пилипівні Шльопці».

ДОБРОДЄЙ. От морока! (Шукає в кишенях піджака.) У цієї Шльопки теж іменини – от я і переплутав!

НІНА. Це яка Шльопка – що в кінці вулиці?

ДОБРОДЄЙ. Точно.

НІНА. До чого ж противна баба! Її саму би адресувати куди подалі!

ДОБРОДЄЙ. Це теж враховано, аякже! Тому написано не гекзаметром. Я, тобто ми, працюю з кожним клієнтом персонально.

КОСТЯ. Читай, Андрію. Це черговий шедевр, мабуть.

АНДРІЙ (Добродєю). А можна?  Не мені ж…

ДОБРОДЄЙ. Я, тобто ми, працюю прозоро. Читай.

АНДРІЙ (читає). Будь, Людко, людям ти людиною! / Люби людей, люби красу! / Живи заможно та розвинено, / Їж на сніданок ковбасу!

ДОБРОДЄЙ. Вона без ковбаси жити не може, що тут попишеш.

КОСТЯ. Зате цей анапест звучить надзвичайно смачно!

ДОБРОДЄЙ. Це не анапест.

КОСТЯ. Все одно апетитно.

АНДРІЙ. Передусім це гуманно, якщо пенсіонерці бажають ковбаси.

ДОБРОДЄЙ (Андрію). Твою вітальну адресу сьогодні ж доставимо. А поки що я експромтом. Не піти ж не привітавши, правильно?

АНДРІЙ. Як це – піти? А чарку за здоров’я іменинника?

ДОБРОДЄЙ. За такого іменинника, як ти, не гріх і дві. Хоча я, тобто ми, другу принципово не п’ю.

 

Ніна ставить на стіл почату пляшку горілки і чарку, тарілку з пиріжками. Андрій наливає Добродєю чарку.

 

АНДРІЙ. Вибачай, що не можемо з тобою за компанію – у нас увечері гості. Сам розумієш, треба встигнути ще багато чого.

ДОБРОДЄЙ (піднімає чарку, розглядаючи її, потім прокашлюється). Експромт! Від наших серця іменин /Андрію в серце, в іменини. / Передаєм палкий привіт! /А також заодно і Ніні! (Залпом випиває горілку.) Хух!

НІНА. Дякую, що згадав.

КОСТЯ. А де це ти творчо пропадав стільки часу?

ДОБРОДЄЙ (закушуючи). Де тільки моя рима не пропадала!

НІНА (розмірковуючи  вголос). Пропадала, кажеш? А от ще раз пе-ре-хо-ваю! (Виходячи з кімнати, показує рукою.) Там у нас південь, там схід…

КОСТЯ (наливає Добродєю). Між першою і другою ніякої творчої цезури.

ДОБРОДЄЙ. Другу ж не п’ю, готовий заприсягтися гекзаметром. Але оскільки за тебе, Андрію, то як відмовиш?! ’є.) Хух! (Кості.) Де я, тобто ми, творчо пропадав, питаєш? Ну, де може пропадати поет – в осені, Костику, в осені. Майже в Ірпінській.

КОСТЯ (зацікавлено). Що значить – в Ірпінській?

ДОБРОДЄЙ. Ну, в Ямпільській, якщо точно. Там я два роки керував літературним об’єднанням. Кажучи образно, в Ямпільському будинку осені. Тобто в будинку для престарілих, якщо суконною прозою. Поки й анонімку на мене не накатали. Начебто мене оформили туди незаконно. Та й нехай би! Але ж анонімка у віршованому вигляді! Причому не ямбом чи там хореєм, а саме гекзаметром!

АНДРІЙ. Невже гекзаметром?!

ДОБРОДЄЙ. Яке підле посягання на древній вірш шестистопного дактиля, де в кожній стопі, окрім п’ятої, два коротких склади можуть змінюватися одним довгим, витворюючи спондей! (Зітхає.)

КОСТЯ. Та це натуральний злочин проти спондея!

ДОБРОДЄЙ. От і довелося знову піти в народ. І ось я, тобто ми, знову з вами. Але ж і вітати іменинників від благодійно-творчих організацій комусь треба, правильно?

 

Входять Ніна, Катя і Нік в чорних окулярах. Нік одразу стає в отворі дверей, загороджуючи собою вихід на веранду, і починає жувати жуйку.

 

НІНА. Рекомендую всім красуню, яка щойно з Лондона – це Катя. А це Нік, охоронець. Їх сек’юріті, словом. А це, Катюшо, (показує їй на Костю) мій брат Костя. ( Кості.) Катя цікавиться тобою як художником, зрозуміло?

КОСТЯ. Шкода, що тільки як художником.

КАТЯ (зміряє Костю поглядом, іронічно). Не бачу підстав розраховувати на більше.

 

Добродєй підводиться зі стільця і поправляє свій піджак, збираючись піти. Нік кидається до Добродєя.

 

НІК (жорстко). Що в піджаку ховаєш? Зброя є? (Обшукує Добродєя.)

 

Лунає гавкіт Рекса. Нік стривожено висовується на веранду – подивитися, чи немає звідти загрози.

 

НІНА. То наш Рекс, я ж вас попереджала.

НІК (проникливо, не змінюючи пози). Гав, гав, Рексику!

 

Чути, як Рекс відгукується покірним скавучанням.

 

КОСТЯ. Рекс, здається, зрозумів, що має справу з гідним партнером у справі охорони ввірених об’єктів.

НІНА (Каті). Наш Рекс – це краща охорона. Я Ідусі говорила, що можна приїхати без сек’юріті. (Андрію.) Чи не пора проводити Добродєя?

КОСТЯ. Нам й справді пора переходити на прозу життя. (Плескає по плечу Добродєя, який, озираючись, прямує до дверей в кімнати.) Окрема тобі подяка за психологічний струс гекзаметром.

 

Нік кидається до дверей в кімнати і розпростертими руками перегороджує Добродєю вихід.

 

НІК (Добродєю, жорстко). Чому сюди?

 

Добродей йде до веранди. Нік обганяє його і теж перегороджує там вихід.

 

З якою метою сюди?

ДОБРОДЄЙ (з викликом). Куди хочу – туди й виходжу! Я людина вільної стихії! І взагалі – руки геть від благодійно-творчої організації!

НІНА (Андрію). Давай проведемо Добродєя. (Кості.) А ви, Костику, поговоріть з Катею про справу, яка її цікавить.

 

Ніна і Андрій виходять разом із Добродєєм. За ними – Нік, спочатку з підозрою озирнувшись навколо. В кімнаті залишаються Костя і Катя.

 

КОСТЯ. Глед з вами познайомитись.

КАТЯ. Що ви сказали? Перекладіть, будь ласка.

КОСТЯ. А хіба ви не ду ю спік? Ви ж щойно з Лондону – а від вас ще жодного англійського слова?

КАТЯ. Вам, очевидно, приїлась рідна мова? Розумію: кожен день одні й ті ж слова та літери. А хочеться чогось невимовного, мабуть.

КОСТЯ. Просто хочеться чогось закордонного. До речі, а правда, що англійцям простіше перейти з «ви» на «ти», бо це в них однаково звучить? Здається ю-ю?

КАТЯ (іронічно). Уяви, що значно простіше, ніж нам.

КОСТЯ. О-о, ми вже на ти! Судячи за примхливою зміною акцентів, ти серйозна дівчина.

КАТЯ. Іноді.

КОСТЯ. А ось це обнадіює – що іноді!

КАТЯ. Тебе – марно.

КОСТЯ. А я й не претендую, між іншим.

КАТЯ. І правильно робиш.

КОСТЯ. Не претендую – поки що.

КАТЯ. Надії живлять юнаків. Така дієта влаштовує?

КОСТЯ. А може, леді все-таки запише до себе в чергу?

КАТЯ. Не люблю в своїй черзі бабіїв.

КОСТЯ. Я – бабій?!

КАТЯ. Типовий, судячи з акценту. Втім, це ще й на обличчі написано.

КОСТЯ. Цікаво, українською чи англійською?

КАТЯ. Мовою міжнаціонального спілкування.

КОСТЯ. Гаразд, чим можу бути корисний з таким гаслом на фізії?

КАТЯ. Мені потрібно оформити салон естетичної медицини.

КОСТЯ. Це де гидких каченят, незважаючи на зовнішність і вік, перетворюють на прекрасних силіконових лебедиць?

КАТЯ. Приблизно. Це мій перший бізнес-проект, тому потрібен оригінальний дизайн. Я бачила декілька твоїх робіт – у тебе може вийти.

КОСТЯ. Спасибі за такий аванс. А як щодо авансу фінансового?

КАТЯ. Як тільки – так одразу.

КОСТЯ. Судячи з афористичності формулювання, у вас великі перспективи в бізнесі. Тож більше не смію на «ти».

КАТЯ. Якщо так будеш малювати ескізи, як зараз малюєшся переді мною, то мої перспективи воістину величезні.

КОСТЯ. Нарешті ми знайшли спільну мову, здається.

 

В кімнату входять Ніна, Андрій і Нік. Нік знову загороджує собою вихід на веранду і починає жувати жуйку.

 

НІНА. Ледве спровадили цього віршовика! Костику, а ти в курсі, що Катя шукає тут гарне місце, щоб побудувати собі котедж? Не виключено, що вона стане нашою найближчою сусідкою.

КАТЯ. Не виключено.

КОСТЯ. А що, намалюєм – будем жить.

КАТЯ. Дивлячись, хто.

КОСТЯ. Головне – вчасно намалювати.

НІНА. Давайте разом сходимо до баби Мані. (Ніку.) А ви посидьте тут. Чайку попийте.

НІК. Ні.

НІНА. Що значить «ні»? Ви надаєте перевагу каві?

НІК. Ні.

АНДРІЙ. Може, горілочки?

НІК. Ні.

КОСТЯ. Ну що ти заладив, як ото міністр фінансів, – ні та ні?

КАТЯ. У нього в контракті передбачено тільки «ні».

КОСТЯ. А ще й чорні окуляри, мабуть. Баба Маня богу душу віддасть, якщо побачить його в такому прикиді.

АНДРІЙ. Краще взагалі без окулярів. Баба Маня нещодавно дивилася серіал про рейдерське захоплення власності, і в неї зараз загострена реакція. Переживає за свою садибу.

КОСТЯ (Ніку.) Хоча чорні окуляри тобі до лиця. У них ти як респектабельний західний мафіозі, а не якийсь там вітчизняний Колян.

КАТЯ. Нік – це його прізвище.

КОСТЯ. Нехай змінить, воно для нього надто іноземне.

НІК. Ні.

НІНА. Ні так ні. Ходімо до баби Мані.

 

Усі прямують на веранду. Останнім виходить Нік, з підозрою оглянувши спорожнілу кімнату.

 

Затемнення.

 

ДІЯ ДРУГА

 

Картина третя

 

Костя, Андрій і Катя сидять за столом. Ніна наливає всім чай. Нік стоїть в дверях на веранду і жує жуйку.

 

НІНА. Ніку, налити чаю?

НІК. Ні.

КОСТЯ. Знову він «ні»! (Каті).А у нашому контракті буде тільки «так», так?

КАТЯ. Ні, не так.

КОСТЯ. Вдячний, що «так» все ж прозвучало. Хоча й поряд з «ні»

НІНА. Головне, що баба Маня сказала «так». А це означає, що Катя буде радувати нас своїм сусідством. (Каті.) Коли почнете будувати?

КАТЯ. Як тільки Костя накидає ескіз мого майбутнього котеджу. (Насмішкувато дивлячись на Костю.) Якщо сьогодні – значить, сьогодні.

НІНА. Костя, ти не можеш відмовити Каті в такій дрібниці, як ескіз сьогодні. Не затримуй будівництво.

АНДРІЙ. Він зараз мусить їхати. Його святий обов’язок – бути через дві години на паперті Свято-Преображенської церкви.

КАТЯ. На паперті? Втім, нічого дивного.

КОСТЯ. Причому з простягнутою рукою.

КАТЯ. Не сумніваюсь.

КОСТЯ. Але з пензлем. У мене ж контракт з батюшкою Іларіоном. Я повинен дещо підмарафетити в його церкві. Але на ескіз майбутнього котеджу це не вплине. Бронюйте бульдозер і самоскиди просто зараз. Я затримаюсь заради котеджу.

НІНА. Так ти їдеш чи залишаєшся?

 

Дзвінок міського телефону. Ніна бере слухавку.

 

Слухаю, Лєрочко… (Каті, показуючи прикриту долонею слухавку.) Дружина прокурора… (В слухавку.) Що робимо? Чай п’ємо, Лєрочко… Хто п’є? Всі п’ють.

КОСТЯ (дивлячись на Ніка). Лише один не п’є… Організм може знезводніти, між іншим.

НІК. Ні.

НІНА (в слухавку). Хто саме всі?.. (Каті, прикриваючи слухавку.) Прокурорша є прокурорша. Як на допиті. (В слухавку.) Ну, Андрій мій п’є, наприклад. І Костя теж… (Каті.) Винюхує, як Рекс. (В слухавку.) Лєрочко, обов’язково поговори зі своїм щодо боргу. (Каті.) Ми заборгували їм якихось десять штук – займали на свій бізнес-проект, а вони не можуть почекати тиждень-другий. (В слухавку.) Лєрочко, не хвилюйся, все буде окей. (Кладе слухавку.)

 

Гавкіт Рекса лунає з боку дверей в кімнати. Нік кидається туди і, висунувшись, виглядає, що там.

 

НІК (лагідно). Гав, гав, Рексику!

КОСТЯ (Каті). Класно гавкає товариш. Англійською теж здатен?

КАТЯ. Нік, скажіть йому.

НІК (повертаючись на своє звичне місце в дверях). Ноу!

 

Гавкіт Рекса лунає з боку веранди. Нік миттєво висовується туди.

 

НІК (ще лагідніше). Гав, гав, Рексику!

КОСТЯ. Схоже, у них професійне перегавкування. Все-таки обидва на варті.

 

Рекс гавкає дещо голосніше.

 

НІНА. Рексу, мабуть, треба сказати англійською, а то щось розійшовся.

 

Рекс починає гавкати безперервно.

 

Хтось прийшов, очевидно. Андрію, подивися.

 

Андрій  виходить.

 

НІНА. Не дають чаю попити, блін! Катю, ви не поспішаєте?

КАТЯ. Ні. (Насмішкувато дивлячись на Костю.) Так, не поспішаю.

КОСТЯ. Спішіть повільно, як казали римляни, так? Чи ні?

НІНА (Кості). Ти краще запроси Катю сьогодні в гості.

КОСТЯ. Та ти ж запросила Недоплясів оптом?

НІНА. А ти запроси Катю ще й від себе.

 

З веранди входять Андрій і дільничний Пересунько. Нік реагує на це різким рухом руки туди, де у нього кобура.

 

АНДРІЙ. А до нас поліція. Прошу – дільничний уповноважений Авенір Васильович Пересунько.

ДІЛЬНИЧНИЙ (прикладаючи руку до козирка, вітаючись). Ну і баскервільчик у вас!

АНДРІЙ. Не скаржимось.

 

Костя ставить для Дільничного стілець. Той з гідністю знімає кашкет і кладе його на стіл, потім сідає і розкладає папери, які виймає із свого портфеля.

 

НІНА. А колишній наш дільничний, Верьовкін, куди подівся, якщо не секрет?

ДІЛЬНИЧНИЙ (з цікавістю розглядаючи Ніка і не реагуючи на запитання Ніни). А це хто?

КАТЯ. На даний момент мій охоронець.

КОСТЯ. Сек’юріті, якщо південно-лондонською.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Тож, дивлюся… (Ніни.) А Верьовкін на курсах.

АНДРІЙ. Надовго?

ДІЛЬНИЧНИЙ. Розумію – звиклися з ним. Але – доведеться.

АНДРІЙ. Що доведеться?

ДІЛЬНИЧНИЙ. Викласти все начистоту – про що запитаю.

НІНА. Ну, тоді відразу зізнаюся, що чекаємо сьогодні ввечері в гості прокурора. Здається, саме це вас цікавить.

ДІЛЬНИЧНИЙ (повчально). Номіна сунт одіоза. Не будемо називати імен.

КОСТЯ. Може, відразу перейдемо на англійську? Ми тут майже всі щойно з Лондона.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Я висловився латиною, щоб знали. Тому що вивчав римське право, а також крилаті вирази в галузі права не англійською, а латиною. І не в Лондоні, а в Україні. (Ніні.) Ви господиня тут, як я розумію? (Ніна ствердно киває.) Відразу попереджаю: скелере веландум ест скелус. Тобто покривати злодійство є злодійством.

АНДРІЙ. Нам, звичайно, не звикати покривати, але кого все-таки?

ДІЛЬНИЧНИЙ. Ігнорантіа нон ест аргументум. Незнання не доказ.

КОСТЯ. Логічно. Значить, покриваємо. Ай-я-яй нам! У газеті би нас!

ДІЛЬНИЧНИЙ. З газетою встигнеться. (Ніні.) Нас цікавить не прокурор, а дехто на прізвисько Добродєй, який, за наявними відомостями, сьогодні побував у вас.

НІНА. Так, побував. А що сталося?

ДІЛЬНИЧНИЙ. Скажімо так – цілком могло трапитися. Чи може.

НІНА. Взагалі-то може. Цей Добродєй якась дивна людина.

КОСТЯ. Він що – порушив правила привітання іменинників?

ДІЛЬНИЧНИЙ. От і розберемося, що порушив.

КОСТЯ. Він, випадково, не іноземний резидент? У нього такий підозрілий піджак, що Ніку довелося його обшукати. Так, Ніку?

ДІЛЬНИЧНИЙ. Не дуже смішно. І навіть поза законом, якщо обшукувати. (Переводить погляд на Ніка і довго розглядає його.) Здається, я вас десь бачив.

НІК. Ні.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Не ні, а так. У мене пам’ять – відеокамера. Тому керівництво доручає мені справи, де потрібен особливий зір. (Повертається до Ніни.) Гаразд, для початку скажіть – у вас нічого не пропало після візиту цього Добродєя?

НІНА. А що у нас повинно було пропасти?

ДІЛЬНИЧНИЙ. Мало що. Речі які-небудь. Гроші в першу чергу.

НІНА (стривожено). Гроші?!

 

Ніна квапливо виходить.

 

АНДРІЙ. Та не міг він у нас нічого взяти!

КОСТЯ. Увійшов, привітав і пішов. Кроку в бік не було. Все на очах.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Кулос хабебат ет нот відебат. Це означає, що можна мати очі і не бачити.

КАТЯ. А можна бачити, але закрити очі.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Ніс затиснути теж. Вибачайте, але, як відомо, пекунія нон олет – гроші не пахнуть. Це я до того, чи не просився цей Добродєй в туалет?

КОСТЯ. Обійшлося, як це не прикро.

АНДРІЙ. Там якщо чим й пахне, то точно не грошима.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Впевнені, що не просився?

 

Входить Ніна.

 

КОСТЯ (Ніні). Скажи ще ти Авеніру Васильовичу, що цей Добродєй чомусь не просився в ваш туалет і від нього не пахло грошима.

НІНА (Дільничному). А що він накоїв?

ДІЛЬНИЧНИЙ. Офіційно інформую. Кілька днів тому цей Добродєй прийшов до таких же довірливих, як ви, – начебто уточнити дату дня народження однієї добропорядної пенсіонерки, попросився в туалет, а після цього зникли гроші.

АНДРІЙ. У туалеті?

ДІЛЬНИЧНИЙ. Вони були приховані за бачком. Значить, їх конкретно шукали.

КОСТЯ (Ніні). Сестро, а ти нічого не тримаєш за бачком?

НІНА. Сходи пошукай.

КОСТЯ. Тоді будемо вважати, що слідство зайшло в глухий сортир. (Дільничному.) У вас є що сказати з цього приводу латиною?

ДІЛЬНИЧНИЙ. У нас завжди є. Але не на вашу користь. Знаєте, що таке куї кваеріт репету? Хто шукає, той знаходить. Значить, пошукаємо й знайдемо.

КОСТЯ. Авеніре Васильовичу, де ви навчалися мистецтву мислити латинськими афоризмами?

ДІЛЬНИЧНИЙ. Сапіенті сат. Для розумного достатньо. Я маю на увазі – достатньо і школи поліції.

АНДРІЙ. А враження, що мінімум поліцейської академії.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Це тому, що з двохсот курсантів, які люблять хильнути, а потім бігом до дівчаток, знаходиться максимум один, який цікавиться крилатими виразами в галузі права. (Піднімається і підходить до Ніка. Уважно дивиться на нього.) Сціентіа потентіа ест, правильно?

НІК. Так. Знання – сила.

КОСТЯ (Каті). Що ми чуємо?! Він сказав «так»!

КАТЯ. Органам він може говорити «так».

ДІЛЬНИЧНИЙ (Ніку). А тому що кожен сам коваль свого щастя, правильно?

НІК. Так. Куілібет фуртмае суае фабер.

КОСТЯ. Враження, що ми зараз в компанії з Гаєм Юлієм Цезарем і Марком Тулієм Цицероном.

ДІЛЬНИЧНИЙ (радісно). Відеокамера спрацювала! (Ніку.) Твою світлину я бачив в клубному архіві нашої школи поліції. Ти висів на дошці пошани. Обіймаючи службову собаку.

НІК. Так, висів. Обіймаючи Рекса.

КОСТЯ. Нашого Рекса?!

НІК. Ні.

ДІЛЬНИЧНИЙ (Ніку.) А, ти ж спеціалізувався на службових собаках, хотів стати кінологом.

НІК. Так, кінологом.

ДІЛЬНИЧИЙ. Отож.

КОСТЯ. Ба-а, та вони підковувалися в одній кузні поліцейських кадрів!

ДІЛЬНИЧНИЙ. Продовжимо дізнання. Цей Добродєй вітав іменинника на запрошення?

АНДРІЙ. Ні, він просто обожнює вітати без запрошення.

КОСТЯ. У риму, між іншим. Якщо це важливо для дізнання.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Для дізнання кожне апчхи важливе. Він що вам – кум, сват, брат, що вітав?

НІНА. Він від імені організації.

АНДРІЙ. Причому благодійно-творчої.

КОСТЯ. Зауважте, організація називається «Іменини серця», а не, припустимо, шлунку.

 

Лунає гучний гавкіт Рекса. Дільничний піднімається і розстібає кобуру. Нік також засовує руку за борт піджака.

 

ДІЛЬНИЧНИЙ. Всім залишатися на своїх місцях! Цілком можливо, що цього Добродєя потягнуло на місце злочину.

АНДРІЙ. Навряд чи. Вдруге вітати?

КОСТЯ. Ти гідний і вдруге. Хоча, можливо, Добродєй задумав таки попроситися до нас в туалет. Авенір Васильович даремно не підозрював би.

 

Гавкіт триває. Дільничний напружено вслухається.

 

ДІЛЬНИЧНИЙ. Прошу всіх залишатися на своїх місцях. Все це не просто так.

НІНА. Ви думаєте?

ДІЛЬНИЧНИЙ. Інтуїція плюс досвід. Експериментіа ест оптіма магістра. Треба перекладати?

АНДРІЙ. То, мабуть, Рекс так реагує на сусідську кішку, яка полюбляє забиратися на наш паркан.

ДІЛЬНИЧНИЙ (Андрію). Гаразд, подивіться, що там.

 

Андрій прямує на веранду, але, подивившись на Ніка, невтішно махає рукою і виходить у протилежні двері. Дільничний сідає за стіл і починає заповнювати протокол.

 

ДІЛЬНИЧНИЙ.  Продовжимо. Отже, цей Добродєй, який знаходиться під підозрою, нещодавно побував тут. (Ніні.) Що вам відомо про його місце проживання?

НІНА. Ми взагалі років зо два його не бачили. Він начебто перебував в Ямпільському будинку для престарілих.

ДІЛЬНИЧНИЙ. А скільки йому стукнуло, в курсі?

 

Ніна знизує плечима.

 

КОСТЯ. Можу повідомити особливу прикмету.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Нотуємо.

КОСТЯ. Він молодий душею. І у нього завеликий піджак.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Завеликий піджак – це прикмета, а молода душа, вибачте, – нісенітниця. (Каті.) Як ви думаєте, з якою метою Добродєй носить такий піджак? Чи не тому, що в ньому легше приховувати?

 

Входить Андрій із дверей ліворуч.

 

(Андрію). Чому пес так гавкав?

АНДРІЙ. Сіамська Манька забралась на паркан, а він намагався її дістати.

КОСТЯ (Каті). У Рекса не тільки Манька, а й мишка не проскочить. Значить, увечері можете обійтися без Ніка.

НІК. Ні!

ДІЛЬНИЧНИЙ. Досить про паркан. Питання про Добродєя.

НІНА (Дільничному). А скільки пропало в туалеті?

ДІЛЬНИЧНИЙ. Стодоларова.

 

Ніна іронічно хмикає.

 

ДІЛЬНИЧНИЙ. Мало?

 

Ніна знизує плечима.

 

ДІЛЬНИЧНИЙ. Для порушення кримінальної справи вистачить.

 

Катя дістає із сумочки стодоларову купюру і простягає Дільничному.

 

КАТЯ. Відшкодуйте потерпілим. Тільки залиште в спокої цього безпритульного.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Бенефакта мале локата малефакта арбітрор! Перекладаю для ясності – благодіяння, надані недостойному, вважаються злочином.

КОСТЯ (Каті). Можна я замість вас з повинною?

НІНА. А в кого ця стодоларова пропала в туалеті?

ДІЛЬНИЧНИЙ. У Людмили Пилипівни Шльопки. Будинок двадцять чотири, в кінці вашої вулиці.

НІНА. У Шльопки?! Шкода, що мало.

АНДРІЙ. А чому Добродєй не достойний ста грамів і чарочки від іменинника?

КОСТЯ. Та й яке це благодіяння? Це бартер. Він нам – вірші, ми йому – чарочку.

ДІЛЬНИЧНИЙ (з іронією). Вірші?

КОСТЯ. Причому в риму. (Декламує.) Позич мені люті, вівчарко! Я критиків люто порву… Найсуворіший міліцейський протокол не може зрівнятися з громадянською напруженістю цих віршів!

АНДРІЙ. Мені теж його вірші сподобалися. Особливо про енергетичну кризу. Вони неабияк зігрівають.

КОСТЯ. А от силові структури чомусь погано переносять поезію. Чому?

ДІЛЬНИЧНИЙ. Усьому своє місце. Інтер арма тасент музае. Серед зброї музи мовчать. Не можна допускати розслабленості в органах.

КОСТЯ. Правильно. А то ще міліція почне протоколи в риму писати. Досить, що анонімки гекзаметром складають. (Декламує.) Завівся у нас лиходєй / Нікчемний поет Добродєй! (Каті.) Це вже мій експромт.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Ото ж бо й є, що нікчемний!

КОСТЯ. А хіба не відомо, що поки не вимагає поета до священної жертви Аполлон, він може дозволити собі бути нікчемним?

ДІЛЬНИЧНИЙ. Ну і про що це говорить?

КАТЯ. Напевно, про те, що поет може попроситися в туалет.

НІНА. А от гроші прихопити запросто! (Сстурбовано виходить.)

АНДРІЙ (Дільничному). Але ж це не означає, що саме Добродєй взяв.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Але й не означає, що не взяв. Тому й проводимо всебічне дізнання.

КОСТЯ. Ніку, ти можеш попроситися в туалет?

НІК. Ні!

КОСТЯ. Тоді ти поза підозрою.

АНДРІЙ (Дільничному). Ну, і що ще відносно Добродєя?

ДІЛЬНИЧНИЙ. Ви тут найсерйозніша людина, я бачу.

КОСТЯ. Він же іменинник. Йому належить.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Хто з вас подумав про те, що людина без паспорта не може зареєструвати не те що організацію, а й власні п’яти, оскільки відсутнє місце їх постійного знаходження?  

КАТЯ. Можу додати дещо конструктивне до цього.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Пишу.

КАТЯ. Когітатіонс поенам німо партитур. Перекладаю на всяк випадок: ніхто не несе покарання за думки. Між іншим, це одне з положень римського права.

КОСТЯ. Правильно. Бюрократизм треба вигризати Рексом.

ДІЛЬНИЧНИЙ. До речі, на вашого баскервільчика теж саме час протокол складати. Хто ж такого монстра без прив’язі тримає? А якщо загризе кого?

 

Входить Ніна. Починає грізно гавкати Рекс.

 

КОСТЯ. Чуєте, Рекс теж проти протоколу.

НІНА. Щось дуже він проти. (Андрію.) Андрію, сходи подивися. 

 

Андрій йде на веранду. Нік знехотя пропускає його. Гавкіт посилюється.

 

Ніна. Зовсім сказився.

ДІЛЬНИЧИЙ. Отож!

 

З’являється Андрій.

 

АНДРІЙ. Там кандидат у депутати прийшов!

КОСТЯ. Уявляю, якби вже депутат. Ото гавкіт був би!

АНДРІЙ (Кості). Підемо, потримаєш Рекса, поки я заведу кандидата.

 

Андрій і Костя виходять, відтісняючи Ніка.

 

НІНА. Що за халепа сьогодні?! Кандидатів у депутати ще не вистачало!

ДІЛЬНИЧНИЙ. А протокол все одно доведеться скласти.

КАТЯ. А ви на кандидата у депутати складіть, Авеніре Васильовичу.

ДІЛЬНИЧНИЙ. За що?

КАТЯ. За передчасну агітацію.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Що маєте на увазі?

КАТЯ. Виборча кампанія починається завтра, тобто сьогодні о дванадцятій ночі, а до того заборонено проводити зустрічі з виборцями.

 

Чути, як за дверима праворуч розмовляють, наближаючись, Андрій і кандидат у депутати Гуляй.

 

ГОЛОС АНДРІЯ. Робимо перепланування, як бачите.

ГОЛОС ГУЛЯЯ. Євроремонт – справа хороша. У моїй програмі навіть є гасло: «Кожній садибі – по євроремонту!».

ГОЛОС АНДРІЯ. Це дуже конструктивно.

ГОЛОС ГУЛЯЯ. Залишається тільки правильно проголосувати.

 

Входять Андрій, Костя, кандидат у депутати Гуляй і його помічник Терентій. У Терентія в руках роздутий від набитого портфель. Терентій стає в протилежних від Ніка дверях. Побачивши, що Нік жує жуйку, теж дістає пакетик з жуйкою.

 

ГУЛЯЙ. Всім доброго дня в цьому будинку! У вас таке чудове завтра відразу після виборів!

АНДРІЙ (представляючи гостя). Кандидат в депутати Едуард Федорович Гуляй.

 

Всі вітаються, Дільничний мовчки киває, а Нік, який першим привертає увагу Гуляя, продовжує байдуже жувати жуйку. Гуляй підходить до нього.

 

ГУЛЯЙ. А ви хіба не зацікавлені в кращому завтра?

НІК. Ні.

ГУЛЯЙ. Як ні?! Ви вважаєте, що ваша вулиця, яка гідна найкрутіших котеджів, і далі повинна псувати зір завалюхами – от як у баби Мані, де я щойно провів зустріч?

НІК. Ні.

ГУЛЯЙ (задоволено). Ось це правильно! Ми тут з вами, нарікаючи, що вони там живуть, як хочуть, а ми тут живемо, як можемо, повинні разом зі мною провернути справу так, щоб ми тут жили, як вони там, а вони там, як ми тут. Але це можливо тільки якщо правильно проголосувати.

НІК. Ні.

ГУЛЯЙ (здивовано). Ви ж щойно погоджувалися! Добре, враховуючи біля вашої хвіртки крутий джип, доповнимо наше-ваше гасло. Сформулюємо, скажімо, так: «Біля кожного котеджу – по джипу!».

КОСТЯ. Нік не з цієї вулиці.

ГУЛЯЙ. Значить, по джипу біля кожного котеджу на всіх вулицях моєї виборчої дільниці!

(Нарешті усвідомлює, що перед ним поліцейський.). О, та тут наша славна поліція!

НІНА. Це наш новий дільничний. Авенір Васильович Пересунько.

ГУЛЯЙ. Я завжди знав, що наша поліція завжди на посту, навіть під вечір. (Дільничному). Разом будемо во благо виборців?

ДІЛЬНИЧНИЙ. Як тільки протокол складемо, так одразу.

ГУЛЯЙ (удавано дивуючись). Протокол про що?

КАТЯ. Про передчасну агітацію.

ГУЛЯЙ. Агітація починається опівночі. А зараз ми тут виключно для того, щоб привітати Андрія Івановича з днем народження. Правильно, Терентію? (Показує на свого помічника.) До речі, це мій референт-помічник.

ТЕРЕНТІЙ. Так.

ГУЛЯЙ. Терентій, вітальну адресу.

 

Помічник подає Гуляю адресу в рамочці.

 

КОСТЯ (Андрію). Пишайся, імениннику! Навіть виборча кампанія через тебе стартувала на півдоби раніше.

ГУЛЯЙ. Головне – треба проголосувати за правильного кандидата.

ТЕРЕНТІЙ. Саме так.

КОСТЯ (з цікавістю розглядаючи Терентія, Гуляю). Цікаво, а вашому Терентію протоколом дозволено говорити «ні»?

ГУЛЯЙ. Такого вкрай негативного слова, як «ні», у нас в принципі бути не може! Ми знаємо лише слово «так»!

ТЕРЕНТІЙ. Так.

ГУЛЯЙ (піднявши вгору адресу). Дорогенький наш Андрію Івановичу! Тут докладно написано, що саме ми бажаємо тобі в твій, а значить, і в наш святковий день твого народження. Са-люс по-пулі су-преме лекс! Це означає: благо народу – вищий закон.

КОСТЯ (Каті). Враження, що ми в римському сенаті.

ГУЛЯЙ (читає, підійшовши  Андрію.) Шановна Людмило Пилипівно! (Здивовано.) Терентію, чому тут написано – Людмило Пилипівно? (Показує на Андрія.) Хіба він Людмила Пилипівна?

ТЕРЕНТІЙ. Помилка, шеф. Людмила Пилипівна – це Шльопка. А Шльопка у нас пізніше. (Риється у портфелі.) От чортівня! Щось не бачу тієї самої адреси…

ГУЛЯЙ (незадоволено). Так, значить?

ТЕРЕНТІЙ. Але вона точно була! Може, конкуренти встигли викрасти, хто знає.

 

Дзвінок мобільного у Дільничного.

 

ДІЛЬНИЧНИЙ (піднімається як по команді) Слухаю, товаришу… е-е, пане майоре! Що робимо? Складаємо протокол. Тут один бомж в підозрілому піджаку унадився вітати населення з днем народження від імені неузаконеної благодійно-творчої організації. А потім в туалетах пропадають гроші… І дострокова агітація від кандидата в депутати зафіксована. Прізвише – Гу-ляй. В сенсі сам п’ю – сам гуляю. Утриматись поки що? Зрозуміло… Зараз буду. (Вимикає мобільник.) Терміново викликають до райвідділу. (Ховає папери в теку. Гуляю.) Дура лекс, сед лекс. Яким би не був суворим закон, його слід дотримуватися.

ГУЛЯЙ. Якщо правильно проголосувати, закон можна зробити ще суворішим. Щоб ніхто і ні за які гроші!

КОСТЯ. Особливо великі.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Всім до швидкого побачення. (Рішуче підводиться.)

ГУЛЯЙ. Авеніре Васильовичу, майор вам не сказав, що ви далеко підете?

ДІЛЬНИЧНИЙ. Він мені щойно сказав, що треба не йти, а якнайшвидше їхати. Невідомо чим.

ГУЛЯЙ. Нам теж доведеться повернутись за правильною вітальною адресою, тож можемо підвезти, у нас джип.

ТЕРЕНТІЙ. Але ж у нас за планом ще…

ГУЛЯЙ (роздратовано). Ні! Ти хіба не чув, що дура лекс? Підкинемо Авеніра Васильовича – а потім все інше.

ДІЛЬНИЧНИЙ (Андрію.) Як вийти, щоб ваш баскервільчик проявив повагу до органів правопорядку?

ГУЛЯЙ (Дільничному). Не турбуйтесь, я буду поруч.

КОСТЯ. Краще нехай Авенір Васильович буде з вами поруч. Так надійніше. А ви коли ще станете недоторканим! Особливо для Рекса.

ГУЛЯЙ. Я охорони поки не потребую, правильно, Терентію?

ТЕРЕНТІЙ. Так.

ГУЛЯЙ. Мій слоган: нікого і нічого між виборцем і депутатом!

ТЕРЕНТІЙ. Так.

КАТЯ. А якщо Рекс про це не здогадається?

ДІЛЬНИЧНИЙ. А ваш Рекс, випадково, не в курсі, що у мене пістолет?

АНДРІЙ. Ну що ви, Авеніре Васильовичу, Рекс наші органи дуже поважає.

КОСТЯ. Особливо ті, які прикриті штанами. (Гуляю.) Тому краще скористатися міліцейським супроводом. Бо невідомо, чи сподобалися ваші передвиборчі слогани Рексу.

НІНА. Андрію, краще зв’яжи йому ноги, а то дожартуємось.

КОСТЯ. Та якомога міцніше, Андрію. Раптом Рекс нічого не чув про депутатську недоторканість…

ГУЛЯЙ. Пішли, пішли…

 

Дільничний, Гуляй і Терентій виходять.

 

Затемнення.

 

Картина четверта

 

Стіл заставлено закусками і пляшками. Він дещо зсунутий убік, а гості на дивані, стільцях, в кріслах – в застіллі перерва.

 

ПРОКУРОР (попихкує сигарою. Недоплясу, з яким вони сидять поруч в кріслах). А чому всі круті як правило бритоголові?

НЕДОПЛЯС (теж зі значимістю попихкує сигарою). Щоб кулям було легше зісковзувати.

ПРОКУРОР. А я й не здогадувався.

НЕДОПЛЯС. А скільки нас полягло, на нуль поголених!

ПРОКУРОР. Точно. На кладовищах майже не залишилося престижних місць.

ЛЄРОЧКА. Хлопчики, що ви все про зачіски? Давайте потанцюємо! Костику, запроси мене на танго, а ти, Катю, розворуши мого прокурора, добре? Він здатен підкорятися тільки молодим і зухвалим. Ніна, у вас є в запису «Полюбі мєня такой»?

НІНА. Андрюшо, Лєрочка хоче палати та засліплювати. Знайди щодо полюбі.

АНДРІЙ (возиться з програвачем). Тільки запалюйте в межах протипожежної безпеки, будинок не застрахований.

ІДА. І взагалі дами запрошують кавалерів! Ніно, краще ти запропонуй потоптатися з собою мого Недопляса, нехай розімне свої кісточки. А я тісніше притиснусь до прокурора. (Прокурору.) Ваша сигара не проти, якщо ми з вами потанцюємо?

ПРОКУРОР (випускаючи дим кільцями). Хороша сигара в принципі не поступається гарненькій жіночці. А от вам, Ідо, з такими красивими сережками, – цілком і повністю.

ІДА (кокетливо демонструючи «Каліпсо»). Ви знаходите?

ПРОКУРОР. Такі сережки самі нас знаходять.

ІДА. Це – «Каліпсо», між іншим. Прямо з Лондона.

ПРОКУРОР. Одразу видно, що прямо. Навіть свідків не треба.

КАТЯ. А ви, Лєрочко, краще потанцюйте з іменинником. Саме йому сьогодні належить право першого танцю з практично першою із присутніх тут леді.

КОСТЯ (Лєрочці). Злочинно не поступитися імениннику. (Каті.) А ви, сподіваюся, запросите на танок мене? Імениннику, що у тебе там із полюбі?

АНДРІЙ. Ще дві секунди, і буде вам полюбі.

ЛЄРОЧКА. Тебе би до вищої міри, Костику. За боягузтво. Гей, хто тут тамадує та наливає?! Вип’ємо за дуже боязких! (Хапає зі столу чарку і п’є.)

ПРОКУРОР. Лєрочко, не зловживай!

 

Починає звучати музика. Костя і Катя починають танцювати. Музика швидко обривається.

 

КОСТЯ. Щось у тебе, імениннику, не складається щодо полюбі.

ЛЄРОЧКА. Бо такі, як ти, заслуговують тільки на разлюбі!

АНДРІЙ. Секунду, шановні, лише секунду!

ЛЄРОЧКА. І будем вам не тільки разлюбі, а й розлучення!

НЕДОПЛЯС (Прокурору). Найкраща музика – ділова, не знаходите?

ПРОКУРОР. Ми завжди знаходимо, якщо потрібно.

НІНА (Недоплясу). До речі, це правда, що ви збираєтесь відкривати в центрі міста салон естетичної медицини?

НЕДОПЛЯС. Один мізерний папірець залишилося завізувати. (Прокурору.) Але дехто вперся – мовляв, незаконно. Але прокуратурі, я переконаний, видніше.

ПРОКУРОР. Це як подивитися.

НЕДОПЛЯС. Спробуйте правим оком – лівіше, а лівим – правіше.

ПРОКУРОР. Але ж косоокість можна заробити.

НЕДОПЛЯС. Забезпечимо кращу клініку в Європі.

ПРОКУРОР. Здоров’я не купиш.

НЕДОПЛЯС. Зате купиш все для здоров’я. Ще й на морозиво залишиться.

НІНА (Прокурору). Чи тобі, Пашо, косоокості боятися через якийсь нікчемний папірець?!

ПРОКУРОР. Не заговорюй мені зуби, Ніно! І не сподівайся, що через чарку я забуду про гроші. (Недоплясу, кивком показуючи на Ніну.) Вони мені десять штук заборгували. Останнім поділився.

КОСТЯ. У нас в країні тільки прокуратура може поділитися останнім!

НІНА. Ми обіцяли повернути борг сьогодні – і повернемо. Але поки половину. Тому що Андрію не встигли віддати. Точніше – він не встиг з’їздити за рештою, бо зранку його вітали без перепочинку – громадськість, депутати, навіть поліція.

ПРОКУРОР. Гарна баєчка! Я наводив довідки, твій Андрій знову підзалетів на сумнівній оборудці. У вас в гаманці ані копія.

НІНА. Хвилиночку, зараз доведемо. Про-де-мон-струємо!

 

Ніна із значимим виглядом виходить.

 

ЛЄРОЧКА. А хтось погрожував налити!

АНДРІЙ (возиться з програвачем). Щось заїло…

ІДА. Чого позатикали сигарами роти, мужчинки?! Хочу шампанського!

НЕДОПЛЯС. Наливай! (Наспівує.) Єслі же-енщіна просі-іт! ..

 

Звучить гавкіт Рекса – з боку веранди.

 

ПРОКУРОР. Може, й Рексу шампанського?

КОСТЯ. Йому зараз не можна. Він замість Ніка.

НЕДОПЛЯС. Гарна собачка. Катю, заведеш собі таку обов’язково. Садибу охороняти буде.

АНДРІЙ (гордо). З Рексом надійніше, ніж з десятьма Ніками.

 

Входить стривожена Ніна.

 

НІНА. Андрію, ти гроші не брав?

АНДРІЙ. Які гроші?

НІНА. Ну, ті, в перев’язаній пачці?

АНДРІЙ. Та ти що?!

НІНА. Не знайду.

АНДРІЙ. А куди ти їх поклала?

КОСТЯ (Ніні). Ти ж переховувала їх не раз. Згадай, куди в останній.

 

Ніби згадавши – куди, Ніна квапливо виходить.

 

ПРОКУРОР (Андрію). Шукаємо гроші в порожній кімнаті, де їх немає?

АНДРІЙ. Знайдемо, у нас кімнат багато.

ПРОКУРОР. Кімнат-то багато, а от зелененьких…

НЕДОПЛЯС (Прокурору). Теж мені проблема! От якщо кімнат мало, а зелененьких багато – тоді головний біль.

 

Звучить гавкіт Рекса з кімнат, потім голос Ніни: «Геть, сволото! Не до тебе зараз!»  Потім – винуватий вереск Рекса.

 

ПРОКУРОР (прислухаючись). Як складно знайти грошики, які комусь винен! Вічна проблема людства.

 

Входить стривожена Ніна.

 

НІНА. Андрію, не можу знайти. Підемо, допоможеш.

 

Андрій квапливо підхоплюється, вони з Ніною виходять.

 

ЛЄРОЧКА. Простіше чарку знайти, якщо налито! (Хапає чарку і п’є. Потім запалює цигарку.)

ІДА (наколює їй виделкою шпротину). Загризи шпротиною, а то скопитишся.

ЛЄРОЧКА. Віддаю перевагу золотій рибці. А вона на столі тут чомусь не плаває!

НЕДОПЛЯС. Копченим вугром замінити? По тисячу триста кіло? Доставимо в лічені хвилини.

ЛЄРОЧКА (Прокурору). Каплючище, можеш організувати дружині золоту рибку на закусь? Сопеш – як завжди? Ну, сопи. (Повертається  Кості.) Тоді ти, пане художнику, хоча б намалюй мені її, а то можу померти з голоду. Уявляєш, якщо така пані, як я, почне прощатися з життям через якусь там рибку? До речі, ти бачив коли-небудь золоту рибку?

КОСТЯ. Бачив, але справа була в сутінках, то не розгледів, якої вона проби.

ЛЄРОЧКА (показує виделкою на Катю). На неї вона не схожа. Вона для рибки занадто худа. Рибка схожа на мене. Малюй її з мене. Я згодна позувати без будь-якої луски! (Прокурору.) Каплючище, замовляй йому мій портрет, не будь жлобом! Костику, скільки тобі відвалити за портрет пані прокурорші? Як тільки він (показує виделкою на Недопляса) віддасть йому (показує на Прокурора) своє передостаннє, так одразу він (показує на Прокурора) поверне тобі (показує на Костю) за мій портрет не своє останнє. Правильно, Каплючище?

ПРОКУРОР. Ти сп’яніла, Лєро.

ІДА. Давайте вип’ємо! А то всі щось дуже протверезіли через ці купюри!

ЛЄРОЧКА. Крім мене! Мені плювати на ваше бабло! Мене цікавить кохання! Велике-превелике, яке (показує на Недопляса пальцем) у твій гаманець не влізе!

НЕДОПЛЯС (хмикнувши, піднімає чарку з горілкою). Давайте вип’ємо за те, щоб той, хто шукав, знайшов більше, ніж можна, – і це могли підтвердити триста свідків! А про купюри більше ні слова!

ПРОКУРОР. Тим більше, що їх – нуль!

НЕДОПЛЯС. Але вони – будуть. І це головне!

КОСТЯ. Наша вам подяка за фінансовий оптимізм. Його так не вистачає в наш романтичний час.

 

Всі п’ють.

 

КОСТЯ (Каті). Лише одна мовчить, п’є шампанськоє. Мабуть, поглинають складні думи про салон естетичної медицини.

КАТЯ. Ні, лише про ескіз власного котеджу по сусідству. Чи ще не вечір?

 

Лєрочка знову наливає собі.

 

ЛЄРОЧКА. Гей, шанувальники «бабла»! Вип’ємо за кохання, яке нічого не варто! (П’є.)

ІДА. Я чула, вчені вже довели, що кохання – це чисто хімічна реакція.

КОСТЯ. Все залежить від набору реагентів.

ПРОКУРОР. Це як?

КОСТЯ. Чим дорожче реагенти, тим сильніше кохання. А реагенти бувають набагато дорожчі за золоту рибку.

ІДА. От вам і нічого не варта!

НЕДОПЛЯС. Все до «бабла» зводиться, як не крути.

КАТЯ. Якщо так і далі піде, молодих при одруженні скоро будуть питати: «Ви варті одне одного?». Щоб не продешевили.

НЕДОПЛЯС. А молоді будуть уточнювати, за яким валютним курсом їх реєструвати.

ЛЄРОЧКА. А я все одно за безкоштовне кохання!

ПРОКУРОР. Тільки більше не пий.

ЛЄРОЧКА. А ти, Костику, конкретно за яке?

КОСТЯ. За вільне. Воно дорожче за вільно конвертоване.

ЛЄРОЧКА. Каплючище, а ти б розщедрився на вільно конвертоване кохання? Та не сопи, грошей у тебе кури не клюють, тільки я – і то по зернятку!

 

Чути, як кричить Андрій «Рекс, не плутайся під ногами!» і як винувато скавучить Рекс.

 

ПРОКУРОР (іронічно). Шукай, Рекс, шукай!

 

Входить засмучений Андрій, мовчки наливає собі чарку і п’є.

 

ІДА. Ну, що там Ніна?

АНДРІЙ. Їй треба полежати.

ІДА (прямуючи подивитися, що з Ніною). А скільки у вас пропало?

КОСТЯ. Та ще не пропало. Поки не знайдено.

 

Іда виходить. Андрій знову наливає собі і п’є. Прокурор мугикає якийсь мотив, Недопляс відбиває пальцями дріб.

 

АНДРІЙ (зітхнувши). Схоже, гроші все ж хтось поцупив.

КОСТЯ. Що ти маєш на увазі?

АНДРІЙ. Ну, Ніна начебто поклала їх під стопку білизни на дивані. (Показує рукою в бік кімнат). Там… А білизна виявилося зрушеною.

НЕДОПЛЯС. Залишається випити, щоб стало легше.

 

Входить Іда.

 

ІДА. Ніні вже ввижається, що хтось із нас взяв гроші.

НЕДОПЛЯС. Це коли ж?

ІДА. Коли вона свої хороми нам показувала.

ПРОКУРОР. Я знав, що саме цим закінчиться. Це, напевно, я взяв. Зараз подивлюся, в якій кишені я приховав їх. (Картинно шльопає себе по кишенях.)

КОСТЯ. Боже, скільки у прокурорів кишень!

КАТЯ. Професія, мабуть, зобов’язує.

НЕДОПЛЯС. А може, все-таки й справді хтось із нас?..

ІДА. Все буває. Теоретично кожен міг прихопити.

ЛЄРОЧКА. Особливо я. І зараз вони у мене в найкращій на світі камері схову. Ось тут! (Показує на бюстгальтер.)

 

Андрій тим часом виходить до Ніни.

 

КОСТЯ (нахилившись до Каті). Я радий, що ти теж удостоєна честі перебувати в милій компанійці, яка могла взяти.

КАТЯ. Буду сподіватися, що й ти її не покинеш. А то без тебе буде тоскно.

ІДА (Кості). А чим ти, братику, нас краще? Прокурор може підтвердити, що нечисті на руку родичі ще й як можуть обчистити.

ПРОКУРОР. Можуть. Фактів навалом.

ЛЄРОЧКА. А у прокурора є ще й потаємні кишені, правильно, Каплючище? Дай штуку на мій портрет, а то розсекречу, де ці кишені! Знову сопеш? Костику, тобі вистачить штуки, щоб намалювати мене? А її (показує на Катю) не малюй! Ти ж бачиш, які гран­діозні жлоби ці Недопляси! (Кості). Чи тобі штуки мало?

КАТЯ. Даю штуку сто!

ЛЄРОЧКА. Що-о?

КАТЯ. Не що, а за що. За мій портрет, який першим намалює Костя.

ЛЄРОЧКА. Тоді штука двісті! (Кості.) Малюй спочатку мене!

КАТЯ. Штука триста!

ЛЄРОЧКА. О-ляля! Ніштяк – у Каплючища багато кишень. І в кишенях теж! Костику, тебе влаштує штука чотириста?

КАТЯ. Його влаштують мої штука п’ятсот.

КОСТЯ. Краще я відразу два портрети намалюю. Щоб обом догодити. Але ви позмагайтеся. Хоч раз в житті хочу почути, чи прозвучить сума, від якої неможливо відмовитися.

НЕДОПЛЯС. Сестро, не поскупися!

ІДА. Катюшо, не поступайся!

ЛЄРОЧКА. Каплючище, ти чуєш, яка підтримка з боку родини?

ПРОКУРОР. А що?

ЛЄРОЧКА. У тебе є фамільна гордість?

ПРОКУРОР. Ну, є. А що?

ЛЄРОЧКА. І бабло, напевно, є?

ПРОКУРОР. А що?

ЛЄРОЧКА. Ти ж казав, що кожен прокурор, який поважає себе, зобов’язаний мати мільйон. А ти вже навіть пишаєшся собою. Ну?

ПРОКУРОР. Не пам’ятаю.

ЛЄРОЧКА. А я пам’ятаю! Я навіть знаю, в якій кишені у тебе мільйон!

 

Входить засмучений Андрій.

 

ІДА (Андрію). Як там Ніна?

АНДРІЙ. Їй краще полежати.

НЕДОПЛЯС. Тобі налити?

 

Лерочка хватає зі столу чарку і п’є.

 

ПРОКУРОР (кривиться). Це зайве, Лєрочко.

ІДА (Недоплясу). А мені шампанського.

НЕДОПЛЯС (наливає Іді). Пропоную всім випити за те, щоб ніхто нічого ні у кого і ніколи!

КОСТЯ. Так прокуратура ж перестане поважати себе, якщо ми всі ніколи!

ЛЄРОЧКА (стукає по столу виделкою). Я теж ніколи і ні за що, чуєш, Каплючище!

 

Андрій виходить. Віддалено доноситься гавкіт Рекса.

 

НЕДОПЛЯС (кивком показує у бік веранди). Рекса щось давно не чули.

 

Входить Андрій.

 

ІДА. Ну, що там Ніна?

АНДРІЙ. Все ще в трансі.

ІДА. От бачите, як все серйозно. Значить, треба шукати.

ЛЄРОЧКА. Вивертай кишені, народ!

ПРОКУРОР. Лерочко, не підбурюй!

ЛЄРОЧКА. Я кину тебе, Каплючище, якщо ти негайно не відкриєш кримінальну справу! За фактом пр-ропажі!

ІДА. А може, й за фактом крадіжки. Хтось же зрушив стопку білизни?

КОСТЯ. Більше ні слова про стопки! Прокуратура повинна тверезо розібратися в усьому.

ІДА. А ти черствий, як торішня булка, Костику! Сестра в трансі, а тобі хоч би хни!

КОСТЯ. Я не черствий, а залізний. Постукайте в мене виделкою – переконаєтесь.

ЛЄРОЧКА. Костику, ти стибрив? Чи вона? (Показує виделкою на Катю.)

 

Недопляс іронічно хмикає.

 

ЛЄРОЧКА. Ну, хто не боїться вивернути кишені – виходь! (Виходить з-за столу.)

КОСТЯ. Вивернути свої чи чужі?

ІДА. Яка різниця.

 

Недопляс іронічно присвистує.

 

ЛЄРОЧКА (обводить усіх п’яним поглядом.) Що – слабо?

ПРОКУРОР. Лєрочко, не підбурюй!

ЛЄРОЧКА (не звертаючи на нього уваги). Тоді обшукаємо один одного! Як в кіно!

КОСТЯ. А ось це – слушна думка. (Каті.) Тобі доводилося кого-небудь обшукувати? Кажуть, це такий драйв, якщо за взаємною згодою.

НЕДОПЛЯС (Прокурору). Обшук повинен бути санкціонованим, якщо не помиляюся?

ПРОКУРОР. А ви людина з досвідом, видно.

ЛЄРОЧКА. Каплючище, скажи їм!

ПРОКУРОР (докірливо). Лєрочко! (Лєрочка показує йому кулак.) Ну, якщо з письмової згоди, то…

ЛЄРОЧКА. Ти підлий боягуз, Каплючище! Тоді нехай кожен сам виверне кишені!

КОСТЯ. А як тоді з жіночої камерою схову?

ЛЄРОЧКА (осмисливши сказане). Або навіть роздягнеться!

КОСТЯ. Правильно, для чистоти експерименту. Гаразд, хто першим роздягнеться, зрозуміло. А хто другим?

КАТЯ. Всі.

ІДА. Так, всі! Заради такої справи!

КОСТЯ. Всі відразу? Втім, чому би й ні? Це, напевно, буде хвилююче видовище. Щось схоже на груповий стриптиз.

ЛЄРОЧКА. Стриптиз? (З натхненням.) Дайош стриптиз! (Починає розстібати кофточку, плутаючись у ґудзиках).

ПРОКУРОР (докірливо). Лє-єрочко!

ІДА. А що, ліс рубають – бюстгальтери летять!

НЕДОПЛЯС (Прокурору, впівголоса). До речі, є хвилююча ідея щодо ліцензії ліс рубати, потім скажу.

КАТЯ. А без музончика стриптиз не стриптиз!

 

Катя вмикає ритмічну мелодію на мобільнику. Лерочка в такт починає звиватись – як це роблять професійні стриптизерки, і з викликом кидає кофтинку в обличчя Кості.

 

ЛЄРОЧКА (показуючи рукою на Катю). Вона тобі ще покаже!

КОСТЯ. Не відмовлюсь…

 

Танцюючи, Лєрочка довго шукає, де на поясі розстебнути спідницю.

 

ПРОКУРОР (благально). Лєро, угамуйся нарешті!

ЛЄРОЧКА. А ти відвернися, ти вже бачив.

КОСТЯ (Каті, впівголоса). Це коли ж він встиг, цікаво?

 

Входить Андрій і, ошелешений побаченим, завмирає на місці.

 

ІДА. Ну, що там Ніна?

АНДРІЙ. Що? А-а, Ніна. Вже шукає.

ІДА. Ми теж шукаємо.

КАТЯ. І, здається, до спіднього.

КОСТЯ. Лєрочко, не затримуй процес. Покажемо іменинникові, де баби можуть ховати бабло.

 

Починає гавкати Рекс.

 

Та й Рекс незадоволений, що відволікаємося від головного.

 

Розстібнувши спідницю, Лерочка намагається  вивільнити із неї ноги.

 

АНДРІЙ (дивуючись). Що тут відбувається?

КАТЯ. Шукаємо голу істину.

ІДА. Ми тут вирішили показати, що ніхто з нас не поцупив грошей.

 

З боку веранди доноситься ласкаве скиглення Рекса і голос Добродєя: «Хлопчик гарний Рекс, хлопчик хороший! Дай я тебе поцілую!». Катя вимикає смартфон.

 

КОСТЯ. Здається, наш стриптиз продовжиться під вірші.

АНДРІЙ (прислухаючись). Невже Добродєй?

КОСТЯ. Він же обіцяв доставити вітальну адресу. Поет, а пунктуальний!

 

Знову доноситься скиглення Рекса.

 

ГОЛОС ДОБРОДЄЯ. Зараз тобі, Рексику, м’яса дадуть і погладять, ти заслужив. Ти справжній детектив, Рексику!

 

Те, що відбувається на веранді, привертає загальну увагу. Незадоволена цим Лєрочка починає натягувати спідницю, що у неї погано виходить. Коли це їй вдається, вона забирає на спинці крісла кофтинку, одягає її, сідає в крісло і закриває очі – враження, що відразу почала дрімати. А голос Добродєя звучить вже біля самих дверей.

 

ГОЛОС ДОБРОДЄЯ. Ну ось, тобі й покусати нікого, Рексику. Немає в дверях прикордонного бовдура. А то би й тебе не впустив.

 

Входить Добродєй. В руці у нього – пачка доларів в роздертому блакитному целофані з червоною стрічкою. Побачивши незнайомих людей, Добродєй  починає розгублено кивати на знак вітання.

 

КОСТЯ. Андрію, це ж ваші гроші!

 

Андрій підбігає до Добродєя, висмикує із його рук пачку і, викрикуючи, «Ніно! Ніно, гроші знайшлися!», вибігає.

 

ІДА. Ну, нарешті! А то просто жах!

НЕДОПЛЯС. Добре, що добре все закінчилось.

ПРОКУРОР (скептично розглядаючи Добродєя). З повинною з’явився, чи що?

КОСТЯ. І відразу з речовим доказом. Але зміну білизни, здається, не захопив із собою.

 

Входять Андрій і Ніна. Ніна нервово перебирає купюри.

 

НІНА (Добродєю). Звідки у тебе наші гроші?

ДОБРОДЄЙ (розгублено). Та це не я. Ц-це Рекс. Думаю, дай занесу Андрію. Ну, вітальну адресу. Я ж, тобто ми, обіцяв. А Рекс грається, катає ось цю пачку. Бачу – д-долари.

НІНА. Вбити мало!

КОСТЯ. Звичайно! Такий стриптиз зірвався!

НІНА (Андрію). Казала ж – зв’яжи йому лапи!

ІДА. Так це пес поцупив долари, чи що?

НЕДОПЛЯС. Ну, пес же, а не цей, в шикарному піджаку. (Насмішкувато.) Якби не пес, то поминай би ваші долари. (Прокурору.) Логічно?

КАТЯ. Запрошуйте до столу гостя. Він, здається, тепер дуже дорогий.

НІНА (закінчує перераховувати купюри). Ага, дорогий. У п’ять тисяч доларів. (Підходить до Прокурора.) Ось! (Простягає йому пачку.) Хотілося вручити якнайкраще, а вийшло як завжди. Займеш ще коли-небудь?

ПРОКУРОР. Якщо будете повертати надгризеними — обов’язково. (Починає рахувати гроші.)

 

Лунає гавкіт Рекса.

 

КОСТЯ. Рекс, мабуть, запевняє, що докладе всі зуби до цього.

НІНА (прислухаючись до гавкання). Андрію, піди подивися, що там. І зв’яжи ти, йому, нарешті, лапи. А то знову що-небудь поцупить погратися.

АНДРІЙ. Нехай ще так побігає, поки гості тут. Ми ж гарантували, що охороняти буде.

КОСТЯ. Та й грошей він більше у вас вже не винюхає.

ПРОКУРОР (Ніні). До речі, а не пізніше завтра ще п’ять штук, зрозуміло?

НЕДОПЛЯС. Сьогодні ж додам стільки ж. А коли вони знайдуть (повертається до Прокурора) — повернуть вам, (Ніні) а ви потім нам, окей?

КОСТЯ. Прекрасна схема, випробувана століттями: ти мені, я тобі, ми вам, ви нам…

 

Гавкіт посилюється.

 

НІНА. Андрію, ти ще не оглух? Чекаєш, поки всі заткнуть вуха?

 

Андрій поспішно виходить.

 

НЕДОПЛЯС (дивлячись на годинник). Це Нік, мабуть, під’їхав. Я йому призначив на цей час.

КОСТЯ. Ніка так не вистачало в дверях!

НЕДОПЛЯС (Добродєю.) А ти проходь сюди, проходь. Коньяк, віскі, горілка? Ти чому віддаєш перевагу? 

ПРОКУРОР. Схоже, денатурату.

НЕДОПЛЯС. Денатурату немає, на жаль. Тоді горілки? (Наливає.)

ПРОКУРОР. Не сердься, що не пальонка.

ДОБРОДЄЙ (похмуро). Та мені б самогону.

ПРОКУРОР. А ти перебірливий!

ГОЛОС АНДРІЯ (із веранди). Костику, тут міліція знову прийшла, треба притримати Рекса.

 

Костя виходить.

 

КАТЯ. Це знову Дільничний, напевно.

НЕДОПЛЯС (Добродєю). Ти пий, пий.

ПРОКУРОР. Самогону все одно немає.

ДОБРОДЄЙ (похмуро). Я це… горілку… оскільки поважаю іменинника. А так – самогон.

ПРОКУРОР (помахуючи пачкою). Ці п’ять штук теж через повагу до іменинника?

ДОБРОДЄЙ. А як інакше?

ПРОКУРОР. Підозрілий ти якийсь. Стривай, а як ти сюди потрапив? (Ніні.) Це ви його запрошували?

НІНА. Ні, він сам…

ПРОКУРОР. Як сам? А Рекс чому не порвав йому цей супер-піджак?

НІНА. Складно повірити, але собаки його не кусають.

КАТЯ. А прокурорів, цікаво, кусають? (Прокурору). Вас на зуб не пробували?

 

Входять Андрій, Костя, Дільничний і поняті Шльопка та Забудило.

 

ДІЛЬНИЧНИЙ. О, компанії додалося! (Помічає Добродєя і, направивши на нього вказівний палець, підходить до нього). Люпус ін фабула! Легкий на спомин. (Обернувшись і впізнавши  Прокурора, поспішно бере під козирок.) Вибачаюсь, дільничний Пересунько. Авенір Васильович. А це поняті – Шльопка і Забудило.

ПРОКУРОР. Навіщо поняті?

ДІЛЬНИЧНИЙ. Зафіксувати на гарячому. (Понятим, з повагою.) Це наш прокурор.

ШЛЬОПКА. О-о, як раз! (З натхненням, скоромовкою.) Розумієте, він ще на тому тижні примірявся до мене. Мовляв, прийшов уточнити день народження. А коли сходив у туалет, сотки як не бувало! А сьогодні знову з’явився – зі слинявим папірцем. Нібито вітальну адресу зачитати. А я йому…

ПРОКУРОР (перебиває). Стоп, стоп! Хто це він, в який туалет і яка це слинява сотка? Давайте розбірливо і по порядку.

ЗАБУДИЛО. Ну, він – це він. (Показує на Добродєя, який якраз п’є горілку.) Я його півдня відстежував, без перерви на обід, хоча в мене найсуворіший режим щодо харчування. Бачите, як водяру споживає! А прикидається головою благодійно-творчої організації. Щоб йому наливали! А натомість – віршик нікчемний.

КОСТЯ (іронічно декламує). «Будь Людка, людям ти людиною!». Нікчемно до геніальності!

ЗАБУДИЛО. Чуєте? Яка вона йому Людка, якщо вона Людмила Пилипівна?! Їй вже за шістдесят, вона на заслуженій пенсії, а він – Людка!

ПРОКУРОР. Все зрозуміло. (Дільничному). Говори ти, а ви (звертається до понятих) мовчіть. (Знову до Дільничного.) Тільки коротко.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Пауса верба,  Павле Олеговичу! Тобто менше слів. Це мій девіз.

КОСТЯ (кивком показує на Дільничного). Можу підтвердити, що в обід він з нами спілкувався виключно протокольно.

КАТЯ. А латинські афоризми знає краще за римлян.

ПРОКУРОР. Виходить, далеко піде. (Дільничному.) Викладай. Тільки в двох словах, не більше.

ДІЛЬНИЧНИЙ (показуючи на Добродєя). Поет. (Показує один палець.) Безпаспортний. (Показує два пальці.)

ПРОКУРОР (після паузи). І все?

 

Дільничний ствердно киває, знову показуючи два пальці.

 

КАТЯ. А стислість, виявляється, сестра не тільки поетам, а й поліцейським талантам.

ПРОКУРОР. Ну, а висновки? (Бачить, що Дільничний мнеться.) Добре, в трьох словах.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Підрив іміджу держави. (Показує три пальці.)

КОСТЯ. Точно, три слова.

ПРОКУРОР. У чому саме підрив? Добре, не більше десятка слів – і закругляємось.

ІДА. Справді, а то не іменини, а слідство.

ДІЛЬНИЧНИЙ (загинаючи пальці на руках). Статистикою неврахований. Населення зменшив. Вимираємо. Небезпека. Недруги держави можуть використати. (Викидає всі пальці на обох руках в підтвердження.)

НЕДОПЛЯС. Вклався в десять, я рахував.

КОСТЯ. Недруги – це серйозно. Міжнародним резонансом пахне.

ЗАБУДИЛО. Не враховуючи, що без паспорта навіть поет не може очолювати благодійно-творчу організацію.

ШЛЬОПКА. Я теж можу в двох словах дещо! (Знову натхненно.) По-перше, ім’я та по-батькові у нього немає, одна кличка, та й то він не Добродєй, а я точно знаю, що Добродай. Відчуйте різницю – не дєй, а дай! По-друге, він виглядає як людина без певного віку, так що невідомо, чи може перебувати в будинку престарілих, або ж…

ПРОКУРОР (перебиває). Досить! Я вам слова не давав, поняті!

ДІЛЬНИЧНИЙ (запитально дивлячись на прокурора). Майор Кирпиченко розпорядився запротоколювати. Тут престижна місцевість, котеджі будуються  буквально на очах. А бомжі своїм зовнішнім виглядом ландшафт псують і тим самим знижують привабливість району забудови. Значить, постраждає бюджет міста, сказав майор. Виконувати?

ПРОКУРОР. Виконуйте. (Махає рукою в напрямку веранди.) За воротами.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Зрозуміло. (Добродєю, суворо.) Пройдемо з нами, не громадянине!

 

Добродєй поспішно наливає собі чарку, але Дільничний відбирає її і ставить на стіл.

 

АНДРІЙ. Та нехай вип’є.

КАТЯ. Навіть перед розстрілом дають випити.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Але не перед протоколом.

КОСТЯ. Точно, протокол після розстрілу не в кожного рука підніметься підписати.

ДІЛЬНИЧНИЙ. У нетверезого теж. А взагалі-то – абсентем лаедит, кві кум ебріо літигат.

ПРОКУРОР (кривлячись). Що, що?

ДІЛЬНИЧНИЙ. Хто сперечається з п’яним, той воює з відсутнім.

ПРОКУРОР. А ось це правильно. На наступному тижні зайдіть до мене в прокуратуру разом із майором Кирпиченко. (Понятим.) До побачення, поняті.

КОСТЯ. Вас нам буде дуже не вистачати, повірте.

АНДРІЙ. Костику, треба притримати Рекса.

 

Дільничний, поняті та Добродєй виходять вслід за Андрієм і Костею. Лунає гавкіт Рекса.

 

НЕДОПЛЯС. О, песик не дрімає!

 

Гавкіт посилюється.

 

НІНА. Взагалі-то ми сьогодні його не годували, здається.

ІДА. Так і загризти кого може.

ПРОКУРОР. Ну, по п’ять крапель, чи що? Можна й за собаку.

НЕДОПЛЯС. Не завадило би.

ІДА. Мені шампанського.

НІНА (підходить до Лєрочки.) А Лєрочка спить, мабуть?

ІДА. Вона через тебе так перехвилювалася!

НІНА. От бідолаха! Може, їй випити треба було – щоб розслабитись?

КАТЯ. Та умовляли, а вона ні в яку.

 

Входять Андрій і Костя.

 

КОСТЯ. Випровадили у повній відповідності з дипломатичним протоколом.

ПРОКУРОР. Давайте вип’ємо без всякого протоколу, а потім…

 

Прокурора перебиває гавкіт Рекса, потім лунає постріл. Слідом за пострілом – відчайдушне  скиглення Рекса. Всі завмирають в напрузі. Андрій і Костя підхоплюються і вибігають. Всі деякий час сидять мовчки.

 

ПРОКУРОР. Випити спокійно не дають!

ІДА. Невже Рекса?..

НЕДОПЛЯС (продовжуючи її думку). Нагородив кулею, чи що?

ПРОКУРОР. Значить, заслужив. Він же так старався.

НЕДОПЛЯС. Сьогодні особливо.

ІДА. А може, постріл у повітря? Попереджувальний?

 

Входить Костя, наливає собі чарку і п’є.

 

ПРОКУРОР (Кості). Ти за здоров’я чи за упокій?

НІНА. Що там за стрілянина?

КОСТЯ (начебто прокинувшись). Га? Дільничний застрелив Рекса.

НЕДОПЛЯС. Як це – застрелив?!

 

Ніна піднімається – піти туди.

 

КОСТЯ. Не треба туди, Ніно. Андрій сам розбереться. (Ще п’є.) Це я винен, мабуть. Коли проводжав цю гоп-компанію, забув заперти хвіртку. А цей… Добродєй тобто, попросив попрощатися з Рексом, відчинив хвіртку, а Рекс і рвонув на волю.

ІДА. І що?

КОСТЯ. Понята Шльопка говорить, що Рекс хотів порвати понятому Забудилі імпортні штани, які той вчора придбав у секонд-хенді.

 

Повисає пауза.

 

ПРОКУРОР. Краще всього зараз випити, звісно.

НЕДОПЛЯС. Таку собаку не гріх і пом’янути.

ПРОКУРОР. А Рекс, мабуть, коштував ще ті грошики.

НІНА. Рекс із особливо породистих. (Схлипує.) Був.

НЕДОПЛЯС. Сотки вистачить, щоб купити такого ж? Даю не в борг, а так. Щоб заспокоїтися.

НІНА. Яка сотка?! Це ж не дворняжка якась задрипана, а японська акіта матагі! Такій породі взагалі немає ціни!

НЕДОПЛЯС. Добре, двісті.

НІНА. Причому наш Рекс не просто акіта матаги, а…

НЕДОПЛЯС (перебиває). Триста, якщо не просто. А що за акіта матагі?

КОСТЯ. У перекладі – хороший мисливець.

НІНА. Бійцівська собака. Японці з нею колись полювали на ведмедів.

КАТЯ. Мабуть, Рекс сприйняв понятого Забудила за ведмедя.

НЕДОПЛЯС (риючись у гаманці). Ну, якщо хороший мисливець, то ось всі п’ятсот, і вип’ємо за те, щоб…

ПРОКУРОР (підхоплює тост). Щоб новий акіта матагі завжди був у вас на сторожі і гавкав виключно на бомжів!

 

Всі п’ють.

 

НЕДОПЛЯС. Так, а де ж Нік? (Дивиться на годинник.) Він вже повинен бути тут. (Телефонує по мобільному.) Алло, Нік? Ти де? Тут? Де тут?.. Біля воріт? З ким? З Дільничним і понятими? Що робите? Урезонюєте Добродєя? А що він – кусається? Лопату хотів узяти? А для чого йому знаряддя пролетаріату?.. А-а, Рекса поховати зібрався. Ти, значить, за хвірткою стежиш? Добре. (Вимикає мобільний телефон.)

 

Входить Андрій.

 

НЕДОПЛЯС. Ну, що там, Андрію?

АНДРІЙ. Рекса вбили.

ІДА. Він, мабуть, накинувся?..

АНДРІЙ. Може, й накинувся. А може, й на нього. Отой, схожий на ведмедя…

ПРОКУРОР. Вбили так вбили.

НЕДОПЛЯС. І вже не повернеш. Та й взагалі собаки довго не живуть – то чого вбиватися? Купіть собі нового Рекса.

ПРОКУРОР. Пропоную тост…

НЕДОПЛЯС. За нового Рекса?

ІДА (Андрію). Славік дав Ніні п’ятсот баксів, купите.

 

В цей час Лєрочка відкриває очі, хитає головою, потім прислухається до розмови.

 

ПРОКУРОР (піднімає чарку). Ну, за наше, а не собаче, життя!

ЛЄРОЧКА (намагається піднятися з крісла). Що ж ви без мене, підлота?!

НІНА. Ой, Лєрочко, ти прокинулась! (Кидається до неї, допомагає піднятися.) Знаю, що ти перехвилювалася через мене. А треба було випити та зняти напругу.

ПРОКУРОР. Ще й як треба було!

НІНА. А мене Андрій напоїв якоюсь таблеткою, щоб заспокоїлась. Тож навіть заснула. Хоча краще було б вжити чарочку.

НЕДОПЛЯС. Не пізно й зараз. Тост же був, тож по чарочці!

 

Андрій, який випив раніше, сідає й обхвачує голову руками.

 

АНДРІЙ. Не люблю, коли вбивають собак! Не люб-лю!

ЛЄРОЧКА (з викликом). А я не люблю, коли вбивають кохання!

КОСТЯ (хмикнувши). Особливо чаркою. Краще вже пістолетом, правильно, прокуроре?

ЛЄРОЧКА (Кості). Ти хіба здатний це зрозуміти? (Обводить усіх поглядом.) Ви хіба здатні?

 

На веранді лунають голоси Ніка і Терентія.

 

НІК. У тебе навіть «ні» звучить як передвиборче «так»!

ТЕРЕНТІЙ. Ні!

 

Нік і Терентій з текою в руці входять в кімнату і, захоплені суперечкою, не звертають уваги на присутніх.

 

НІК. А я тобі кажу, що при такому Рексі й огорожі не треба.

ТЕРЕНТІЙ. Може, й охоронців не треба?

НІК. Та якщо портрет Рекса на листівці замість Гуляя – народ як один проголосує «за». Навіть брехати виборцям не доведеться.

ТЕРЕНТІЙ. Таке скажеш – замість!

НІК. Ну, тоді поряд.

ТЕРЕНТІЙ. А якщо народ почне їх порівнювати?

 

Терентій безнадійно махає рукою, потім підходить  Андрію, який, схилившись над столом, уперся головою в долоні.

 

Гей, імениннику! Доставлено вітальну адресу. Від Едуарда Федоровича Гуляя. Ми обіцяли – ми виконуємо. (Андрій не реагує.) Алло, ви мене чуєте? Вам вітальна адреса. (Кладе адресу поряд. Звертається до присутніх.) Емоцій перебрав, чи що?

ПРОКУРОР. По собаці побивається товариш.

ТЕРЕНТІЙ. Ти диви – по собаці!? То у вас тут похорони чи день народження? Втім, моя місія виконана з честю. (Йде до виходу через веранду.)

 

Присутні в цей час займаються хто чим. Костя щось нашіптує Каті на вухо, Прокурор колупається виделкою в тарілці, Іда тихенько розмовляє про щось з Недоплясом, Ніна наводить порядок на столі…

 

Терентій зупиняється біля Ніка.

 

ТЕРЕНТІЙ. Може, ти ще й свій портрет запропонуєш поряд з Рексом?

НІК (жорстко). Ні!

ТЕРЕНТІЙ. Ні так ні. Подумаєш!..

НІК. Тисячу раз ні! (Виходячи.) І думати не треба!..

 

Нік спересердя випльовує жуйку, дістає пакетик нової, розриває і починає жувати. Його чавкання стає все гучнішим. Світло поступово гасне.

 

Завіса

 

 

 

 

 

Anatoliy Naumov, playwright

Анатолій Наумов, сучасний український драматург

Коментарі закриті.

dramaturg

Свіжі статті

Свіжі коментарі

%d блогерам подобається це: