Мар’ян Біленький
ПРО ДРАМАТУРГІЮ ЖАРТОМА І ВСЕРЙОЗ

ПОСАДОВА ІНСТРУКЦІЯ ЗАВЛІТА

На посаду завліта приймають людей з документально доведеною неписьменністю і природженою ненавистю до будь-яких видів театральних постановок.

 

 

Завліт зобов’язаний ненавидіти як театральне мистецтво взагалі, так і театр, у якому він працює. Невідомий драматург – особистий ворог, з яким завліт бореться усіма доступними способами.

1. Основна функція завліта – категоричне недопущення постановок п’єс невідомих драматургів.

2. Завлітові категорично заборонено читати будь-які п’єси – як під час праці, так і у вільний час .

3. Усі п’єси, що надходять до театру електронною поштою, завліт одразу ж зобов’язаний скинути у спам, а п’єси, що надходять звичайною поштою, – перенавантажувати, не відкриваючи пакетів, з поштового мішка до сміттєвого.

4. Як виняток, завлітові дозволено читати п’єси, написані ним самим; його близькими родичами, головрежем і директором театру, де він працює; співробітниками театру, де він працює; п’єси, постановка яких заздалегідь сплачена; п’єси, написані співробітниками інших театрів на бартерній основі (завліт театру А читає п’єсу, передану йому співробітником театру Б, і навпаки).

5. Завлітові заборонено відволікатися на листи та дзвінки авторів п’єс.

6. Завлітові заборонено передавати будь-які п’єси головрежу, щоб не відволікати його від роботи.

 

 

ЧОМУ НЕ ПОТРІБНО ПИСАТИ П’ЄС

– То хіба вже і п’єс не стало? – ласкаво-повчально
запитала Настасія Іванівна.
– Які хороші п’єси є. І скільки їх!
Почнеш грати – за двадцять років усіх не переграєш.
Навіщо ж вам тривожитися вигадувати?”
Михайло Булгаков

Дорогі початкуючі драматурги! Не пишіть п’єс.

Театрам ваші п’єси ні до чого. Жоден театр ніколи не поставить п’єсу невідомого автора, навіть якщо вона здасться комусь геніальною. На папері надрукувати можна все, що завгодно. Але театр – це виробництво, у якому задіяні сотні людей. Керівництво театру не може дозволити собі ризикувати, поставивши п’єсу невідомого автора. На Шекспіра, Островського, Чехова підуть. На Тютькіна – ні.

Автор роману або повісти ще може сподіватися на публікацію у журналі або видання книги.

Авторові п’єси сподіватися нема на що. Ви дивитеся п’єси тих небагатьох, яким якимось дивом вдалося пробитися. Про долю тисяч інших ніхто ніколи не дізнається. Вони спиваються, закінчують життя самогубством, хворіють на тяжкі хвороби, потрапляють до психлікарні.

Люди, що займаються написанням п’єс, перебувають у тій самій групі ризику за серцево-судинними, онкологічними, нервовими і психічними захворюваннями, що й завзяті курці, хворі на ожиріння, діабет. Писати п’єси значно шкідливіше для здоров’я, ніж випалювати по дві пачки цигарок на день.

Не витрачайте свого часу та часу інших заклопотаних людей – не розсилайте ваших п’єс по театрах. П’єси, надіслані електронною поштою, одразу ж потрапляють до спаму. Пакети з п’єсами, надіслані на адресу театру, просто перекладають до мішків для сміття. Такі мішки є у кожному театрі, театральним сленгом їх називають “братська могила”. У історії світового театру не було жодного випадку, коли б п’єса, надіслана самопливом, була прочитана, а вже тим більше – поставлена. Завліти – люди, зайняті текучкою, вони щиро переконані, що самопливом нічого хорошого прийти не може і що жодні п’єси театру не потрібні взагалі. У завлітів – маленькі зарплати, майже усі вони своєю посадою невдоволені й шукають роботи. Ніхто не перевіряє, скільки п’єс вони прочитали та чи читали їх взагалі. Більшість завлітів – це люди, що усією душею ненавидять театр взагалі та той, у якому вони працюють. Часто вони просто безграмотні.

Давати п’єсу головрежеві теж марно. Він викине її до найближчого смітника. Інколи це відбувається просто на очах у приголомшеного автора.

Якщо ви випадково написали п’єсу – знищіть її заради вашого душевного і фізичного здоров’я.

Шансів на постановку ви не маєте, а сил і часу витратите силу-силенну, станете розлюченим на весь світ заздрісником.

Окрім написання п’єс, на світі існує чимало інших цікавих занять, до того ж таких, що приносять дохід.

Бережіть здоров’я – не пишіть п’єс!

 

 

 

ЛИСТ

Шановний Антоне Павловичу!

Я, завліт театру Н-ського військового округу, прочитав вашу п’єсу “3 (три) сестри”.
Прошу відповісти на низку запитань.

Тузенбах говорить “ … я в житті ніколи не працював”. А він штабс-капітан, командир роти. Чому він своє заняття не вважає роботою? Платню ж він сповна отримує.

У розпал робочого дня усі офіцери полку знаходяться у трьох сестер. Хто займається з солдатами бойовою і політичною підготовкою? Чи залишився у полку черговий офіцер? Чи знає він, де знаходиться весь офіцерський склад? А якщо тривога? Телефонів же тоді не було. Скільки мине часу, поки посильний добіжить або доскаче до будинку трьох сестер, а вони потім дістануться до розташування частини?

“Офіцери”, змальовані Вами у п’єсі, підлягають суду військового трибуналу за систематичне невиконання своїх прямих службових обов’язків. Що подумає про нашу армію потенційний противник?

Командир батареї підполковник Вершинін займається пустопорожніми розмовами і мріє про прекрасне майбутнє. Чи служили ви коли-небудь в армії? Чи знаєте ви, що таке посада командира артилерійської батареї полку і які він має обов’язки? Нагадаю – на ньому полкова каса, доля тисячі солдатів, постачання, дисципліна, організація навчань, розбір надзвичайних подій, робота з офіцерами, контроль харчування, медобслуговування, бойова і політична підготовка, складання звітів у штаб округу, технічне оснащення полку, ремонт устаткування, поповнення запасів оперативно-тактичних матеріалів, контакт з батьками солдатів, відповіді на скарги та вхідну документацію.

Коли він цим займається, якщо він весь час стирчить у трьох сестер і вдається до мріянь про прекрасне майбутнє?

Ваша “п’єса”, направлена на підривання обороноздатності нашої країни, постановці не підлягає.

 

З повагою,
Іван Петров, завліт

 

(Передрук з блогу

http://belenky.livejournal.com

з дозволу автора)

Фото: http://gamaun007.livejournal.com/1351561.html