Категорії
драматургія конкурси Моноп'єса сучасна українська драматургія

ГАМАРДЖОБА – моноп’єса Володимира Сердюка

 

ГАМАРДЖОБА

              Моноп’єса Володимира Сердюка

написана спеціально для Театрального фестивалю у Батумі 2022 року

 

 

Дійові особи: Один літній чоловік.

Сценографія: Частина бару, стілець, столик.

 

ЯВА ПЕРША.

(Чоловік звертається до барвумен, яка перебуває у темряві за барною стійкою.)

…Вітаю вас! Тут пахне кавою! Невже ви ще маєте каву, коли вона у всіх уже позакінчувалася у Києві?

Так? Дійсно? Маєте? Ото мені пощастило! …У інших закладах тепер з кавою проблеми – немає зовсім, закінчилася. І очікувати на доставку нової, поки що, не доводиться. Місто, майже, блоковане з усіх сторін – З Василькова, з Броварів, з боку Троєщини та з боку Оболоні, скрізь точаться бої, і під Вишгородом, і на Варшавській трасі…

У нас на Троєщині учора на ринку торгівці роздавали людям свій крам безкоштовно. Овочі, картоплю, фрукти. Усі продавці: Узбеки, Грузини, Азербайджанці, усі роздавали фрукти та овочі безкоштовно. Бо 25 лютого 2022 року хтось розпустив чутку, ніби Київ незабаром росіяни окупують. Я запитав одного Грузина, чому він роздає свій товар безкоштовно. «Щоби скоріше від нього звільнитися», – відповів він.

«Так ти ж торгівець, це твій фах», – нагадав я йому, – «Хто ж іще стоятиме на ринку замість тебе?..»

«Я відтепер воїн», – відповів торгівець, – «Відповідальність за товар мене обтяжує. Це відповідальність та повага до тих, хто ці фрукти виростив. Я не можу їх просто покинути гнити. Пороздаю тепер людям, яким вони потрібні, щоб вони могли пережити блокаду росіянами Києва.»

  • А сам куди підеш?
  • До війська.
  • До якого?
  • Ти що, Української мови не розумієш?! До Збройних Сил України!
  • Твоя ж Батьківщина – Грузія.
  • Знаю. Але моя Батьківщина й Україна. Я тут колись одружився, вже народив і дітей. Україна прихистила мене за лихих часів. А тепер вже і я зможу повернути свій борг Україні.
  • У нас кажуть: виконати обов’язок…

«Виконаю, батьку». – наголосив він, – «Тепер чітко видно, що ворог у нас спільний, і не тільки у Грузії та України. Росія – це ворог Європи, та й усього цивілізованого світу.»

(ПАУЗА)

…того дня і яйця з Василькова продавали у Києві за півціни. Тамтешню птахофабрику росіяни розбомбили, тож яйця люди вивезли куди змогли, поближче, до Києва, у Київ.

Я придбав чотири лотки яєць одразу. Продавці допомогли мені обмотати лотки липкою стрічкою (скотчем), і я поніс їх додому.

Сподіваюся, до часу звільнення Києва Українською Армією мені їх вистачить. Я їх їм лише по одному на день.

(ПАУЗА)

…Ні, я до вас заглянув уперше. Зазвичай, я п’ю каву біля свого будинку. Не так щоб і близько – за півтора кілометри.

Чому туди ходжу? По-перше, лікар наказав ходити на прогулянки щодня.

Я запитую: «Лікаре, а з якою метою?»

Він відповідає: «Заради вашого власного здоров’я. Ходіть щодня.»

«Та я ж не можу гуляти так просто, без мети. Мені потрібна мета, лікарю. Щоб вийти з хати. Я вже у тому віці, коли з хати й виходити не хочеться.»

«То ви придумайте собі мету», – каже лікар.

Ото ще проблема!

«А що ви любите», – запитує лікар.

«Каву», – кажу.

«От і поставте собі за мету щодня прогулюватися до кав’ярні, яка подалі від вас, пийте там каву і повертайтеся додому.»

«А яку відстань, я маю пройти?»

«Десять тисяч кроків. І то не по хаті чи подвір’ю, а пришвидшеним кроком, з гарним настроєм – бо там, куди ви йдете, на вас завжди очікує смачна кава!»

«А мені каву хіба можна?»

«Раз на день можна. Гірше не буде», – каже.

(ПАУЗА)

От я й ходжу. А з початку війни називаю це своїм «патрулюванням».

Обходжу весь район, придивляюся, що, де і як. Патрулюю без зброї, звичайно. З мобільним телефоном і ліхтариком. Хотів, було, з собою електричний шокер носити, чи пістолет з гумовими кулями, та потім подумав: Це ж як я розпочну по росіянах стріляти з відстані десяти метрів, мені буде каюк – розстріляють кляті рашисти мене з автоматів, а за вибухами ракет, ніхто й вухом не поведе, що там такий за тріскіт автоматних пострілів.

Зі зброєю впевненіше?

І я так думав. Ходив по складах і військкоматах, просив собі, хоч пістолета Макарова, якщо не автомата Калашникова. Не дали.

Чому?

Старий, кажуть. Мені вже шістдесят п’ять. Хоча, двох-трьох московських загарбників я би ще устиг завалити.

І чим це закінчилося?

Ну, як чим – ходив же я й до районних відділень міліції. Кричав там: «Президент обіцяв роздати зброю усім охочим, щоб лише показали паспорт з місцевою пропискою!»

Чи добивався я собі зброї більш активно?

Звичайно. Я сам ходив по автомат за адресою: в Києві, вулиця Полярна, №1, одразу як почув оголошення Президента Петра Порошенка по телебаченню. Але повідомлення те транслювалося ввечері, вже було темно. Тож, я вирушив туди зранку. Транспорт не працював, і я йшов пішки. Та поки дійшов до Оболоні, територію того заводу вже об’їхала російська військова броньована колона, і я потрапив у центр бою, ще навіть не дійшовши до заводу. Падав, і навкарачки повз до стіни, бо стрілянина там розгорілася не на жарт.

Автівку одного пенсіонера переїхав російський броньовик. Частина російських солдатів була вдягнена у однострої ЗСУ.

Як: «Що, що»?

А! То ви запитуєте, що трапилося з пенсіонером? Пенсіонери невмирущі. Той пенсіонер виліз зі своїх розплющених «Жигулів» і приєднався до гурту Оболонських українських бандюганів, які вже побили російських солдатів, поклали їх на землю і обеззброїли! Козаки, одне слово! Набігла озброєна охорона зі складів, українські національні гвардійці – та й інших росіян постріляли. Усе відбулося на диво швидко. І на нашу користь.

Того дня я переконався, що Українці переможуть російську армію, і відіб’ють збройну навалу російських загарбників.

(ПАУЗА)

Тож, скрізь мені потім у офіційних установах відповідали: «Ми чули, – кажуть, – самі чули виступ Президента по телевізору. Але нам особисто, прямі інструкції ще не надходили. Йдіть додому. Там з вас користі буде більше.»

Я, кажу, – «Я вже свій район патрулюю. Двічі щодня та двічі уночі. Дайте мені хоч номер телефону вашого чергового, щоб я йому повідомляв, як знайду щось підозріле. Ця війна народна. Усі люди повинні докладати своїх зусиль для скорішого настання перемоги.»

Вони мені дали номер. І я, як знайшов на тротуарі підозрілі позначки, яких ще вчора не було, намагався поліціянтам повідомити – бо раптом то були знаки навідників російських ракет. Там флуоресцентною фарбою було намальовано якесь, отаке, коло і стрілочки. Кажуть, воно світиться. Може ракети і влучають у будинки, орієнтуючись на такі знаки.

Що було далі? Автовідповідач. Неможливість додзвонитися. Ну, взагалі.

Еге ж. Бо вони дали мені загальний телефонний номер поліції. А я собі можу уявити, скільки сотень дзвінків надходить до чергових частин щогодини.

(ПАУЗА)

Я здався?! Ні. Я хитрий воїн. Узяв два кіла яблук, пару морквин, і пішов до найближчої поліції. Хотів, було, також кави в термосі їм понести, та потім порозмислив – а раптом вони ще подумають, ніби я їм туди чогось підсипав. Не візьмуть. Бо були вже випадки отруєння наших солдатів російськими зрадниками. Тому поніс їм я лише яблука та моркву.

Поліціянти запитують: «Навіщо це ви нам принесли?»

Кажу: «На нічному чергуванні жуватимете, воно й сон проганятиме. Я так робив перед іспитами, коли вчився. Коли ночами не спиш, бо завтра зранку вже екзамен. Жуєш тверде – голова трясеться, і сонливість проходить.»

Ще горіхи можна, але горіхів я не мав.

Звичайно, вони узяли гостинця після такого професійного пояснення. Два дні я їм носив подаруночки, аж поки начальник зміни не повідомив: «Гаразд, діду, даю вам бойовий телефон». І дав мені папірчика з телефонним номером.

«І хто там мені відповідатиме?» – запитую.

«Я відповідатиму, – каже начальник зміни, – особисто я вам відповідатиму».

«То це справді бойовий телефон?»

«Справді», – каже.

Я йому кажу: «Я дисципліну знаю – зайвого разу вас не турбуватиму. Лише у випадку надзвичайних ситуацій.»

«Дзвоніть-дзвоніть», – відповідає капітан. «Як ви вже у нас чергуєте…»

«Патрулюю!»

«Як ви вже патрулюєте, то можете розраховувати на негайне прибуття мобільної групи за вашим викликом.»

«За моїм попередженням», – наголошую.

«Та ми ж уже з вами, наче свої. Не соромтеся», – сміявся капітан.

(ПАУЗА)

…Смачна у вас кава. Дякую. Ні, зараз я не перебуваю на патрулюванні. Повертаюся зі штабу територіальної оборони нашого району. Записався до ТРО.

Та, звичайно, взяли! Поки що – записали до резерву. 112 Київський Окремий Батальйон Територіальної Оборони міста Києва.

Позивний дали: «Гриб 9».

…Смійтеся, смійтеся. Це не тому що я вже «старий гриб», а тому, що взвод, до якого мене записали – то взвод із назвою «Гриби».

(ПАУЗА)

Щоб було іще смішніше, розповім вам, які оті там штабні ідіоти без фантазії та вигадки, ну взагалі! Коли я здавав анкету до штабу, ну там про наявність водійських прав, якою зброєю володію, чи служив у війську, на якій посаді служив, що де і скільки, вказати номер телефона, кому повідомити у разі можливої загибелі, ну, й усіляка така туфта, я розговорився там із одним літнім паном-добровольцем, схожим на мого ровесника. Запитав про його справи, і поскаржився на таку сороміцьку назву свого бойового підрозділу – «ГРИБИ»!

А він мені й відповідає: «Та то ще нічого, «Гриби»! Мене ж, оно, записали до взводу «КЛІЩІ»!

От не пощастило пацанам! І як вони потім внукам розповідатимуть: «…я служив у взводі «Кліщі», онучку…»

Вам не смішно..? Чому?

Бо кліщі смокчуть кров?

Логічно! Вони можуть добряче крові насмоктати з російських окупантів!

А гриби, тоді що?

Гриби бувають отруйними?! Точно, дочко! Смерть рашиським окупантам!

О! Я відчуваю тепер вашу повагу. Як це так – Ккава безкоштовно?!» Та припиніть, я ж іще здатний сам розрахуватися за каву!

На знак поваги, що я записався до Територіальної Оборони?

Годиться. Але лише цього разу. Салютую вам чашкою, бо сидячи честь не віддають. Тобто, не салютують.

Гарний у вас заклад. Гамарджоба!

(ПАУЗА)

Як це: «…ви не знаєте, що таке Гамарджоба»? Це ж Грузинською. Ну то й що, що ви не Грузинка? Грузинську мову ж знаєте? Не знаєте Грузинської мови? Але шануєте Грузію? То цього достатньо. Це похвально.

«До чого тут Грузія..?» Так, онде ж у вас Грузинський прапор.

Як це «де»? Онде!!! На стіні!

Так, то саме Грузинський Прапор. Оце на ньому Святого Георгія хрест. Центральний. Він символізує Ісуса, а чотири менших – присвячені чотирьом його Євангелістам. І ще, малі хрести під егідою великого, центрального, також символізують собою об’єднання усіх земель Грузії під орудою Тбілісі.

Це бойовий прапор – бо кров’ю написаний. Як і вся історія Грузії… А ще, червоні хрести, це  – Мужність, Справедливість, Любов і Відвага.

Грузини – вони такі!

(ПАУЗА)

«Гамарджоба» означає «Перемоги тобі, друже!» Чудове бойове вітання. Якби усі українці так віталися щодня – ми би давно вже перемогли ворога.

«Гамарджоба, генацвале!», «Перемагай, душа моя!».

(ПАУЗА)

…То це, кажете, ваш шеф прикрасив залу Грузинським прапором? Цікаво було би з ним порозмовляти.

Він тепер не у Києві? Ні? Розумію, життя нас порозкидало. Та ще й війна… Вибачаюсь, що так сказав. А він давно вже живе за кордоном, і ви його ніколи не бачили? Що? То оце зараз він бачить мене по комп’ютеру? Та це ж удвічі як чудово!!!

 

(Лунає телефонний дзвінок. Чоловік бере слухавку з бару.)

 

…Вітаю. У вашому кафе гарна кава, дякую. Але, прошу вибачити, я цікавлюся, що саме вас так пов’язує з Грузією, що ви шануєте її прапор, пане?

…Шрома навчила..?

…А мене Цхінвал… Кодорі… Там ми училися швидко, бо спочатку важко було розпізнати, хто ворог – а хто ні, а потім легко – усі хто був проти Грузії, виступали за Росію.

Так – Сакартвело. Вибачаюся. Сакартвело.

Сакартвело назавжди! А бойовий підрозділ УНА-УНСО «Арго» – то моя родина.

Я Лельо звуся. О!!! То це ти Цвях! Ми з тобою не зустрічалися, але я чимало чув там і тоді про тебе. Добряче ми воювали. Слава Нації!

«Смерть Ворогам!»

Я відбув тюремну відсидку в Україні, після повернення з Грузії.

За що?

За «найманство» і «участь у незаконних збройних формуваннях за кордоном».

ФСБ тоді реально керувала нашими українськими «внутрішніми органами», на жаль.

А ти як? У Франції? Чудово. Колись, як буде нагода, я заїду до тебе в Париж – покажеш мені місто, гаразд? …Та не шкодуй ти так дуже, що ти не воюєш наразі в Україні проти росіян. З нами тепер проти російського війська пів світу воює. І грузинські добровольчі батальйони на території України воюють за Україну – теж.

Що?..

…кажеш, роки згинають наші спини, зате підтверджують ідею, яка підняла нас усіх до бою: «Після Грузії росіяни обов’язково нападуть на Україну – тож ми мусимо допомагати тепер Грузії відстояти її незалежність зі зброєю в руках!»

Що..?

Та ж так – вороги прийшли. І вже далеко від нас вони вже не втечуть.

Мадлоба, генацвале.

За що?

Дякую, що живий.

Бажаю тобі перемоги, брате: Гамарджоба!

…Гамарджоба!

 

©Володимир Сердюк. 2022 рік. Київ, Україна.

huzul@ukr.net

 

Категорії
драматургія конкурси сучасна українська драматургія фестиваль

“Тиждень актуальної п’єси – 2019” – розпочато прийом п’єс на конкурс

Сучасних українських драматургів заохочують надсилати на конкурс п’єси, написані українською мовою.

Категорії
драматургія конкурси п'єси сучасна українська драматургія

Рідерський склад конкурсу Тиждень актуальної п’єси 8

На конкурс сучасної української драматургії 8-й “Тиждень актуальної п’єси” (2017) надійшло 63 тексти від 50 авторів. Цьогорічна команда рідерів складається з вітчизняних та закордонних діячів театру.

Категорії
драматургія конкурси п'єси сучасна українська драматургія

Сучасні українські драматурги у короткому списку “Free Theatre” 2016

 

П’єси українців, що увійшли до шорт-листів VIII Міжнародного бієнале сучасної драматургії “Free Theatre”

Категорії
драматургія конкурси сучасна українська драматургія

П’єси сучасних українських драматургів у короткому списку конкурсу “Свободный театр”

П’єси українців, що увійшли до лонг-листів VIII Міжнародного бієнале сучасної драматургії

«Свободный театр»

Категорії
гумор конкурси

Десять цікавих фактів про премію Оскар

Насправді мало хто пильно стежить за перебігом подій навколо нагородження Оскарами, але кожному приємно почути, що фільм, який йому сподобався, або улюбленого актора номіновано на Премію Академії

Категорії
драматургія конкурси п'єси сучасна українська драматургія

У Херсоні відкрито конкурс для молодих українських драматургів

 

Запрошуємо до участі у новому конкурсі для молодих драматургів на кращу сучасну українську п’єсу.

 

Kherson City Theatre
Будівля Херсонського музично-драматичного театру імені Миколи Куліша

 

Оргкомітет Міжнародного театрального фестивалю “Мельпомена Таврії”