ЕМІГРАНТКИ – нова п’єса Наталі Артріч

Наталі Артріч

 

ЕМІГРАНТКИ.

Дійові особи:

Ксенія, 35-40 років.

Эдік, 35-40 років.

Пані Пéтерова, хазяйка кав’ярні, 65 років.

Дугович (Біг Босс), 55-60 років.

Єва, хазяйка салону, 23-27 років. 

Аліса, «допомагатор», ефектна красуня,  20-23 років.

Олена, 30-35 років.

Віка, 25-30 років.

Алекс, програміст, 30-35 років.

Марія, адміністраторка салону, 45-50 років.

Офіціант (-ка), вік/стать будь-які, статист, роль без слов.

 

Всі імена героїв і події вигадані, а збіги випадкові.

Дія відбувається у великому місті Східної Європи.

 

Сцена 1. Орендована квартира, де живуть Едік і Ксенія.

Кухня-вітальня. Едік складає речі в сумки, дві вже повні,

третя напівпорожня. Вбігає Ксенія.

КСЕНІЯ. Ой, Едіку, привітай мене, я отримала дев’яносто шість із ста! Нам сказали, що хто мову на А2 складе вище ніж дев’яносто балів, той зможе на В1 безкоштовно продовжити, за рахунок країни. Уявляєш, яка я щаслива! Ми менше року тут, а я вже впевнено говорю!

Едік не реагує, а продовжує збирати речі.

КСЕНІЯ. Любий, а… а що ти робиш?

Едік застібає другу сумку, ніби закінчивши справу, обертається.

ЭДИК. Я йду від тебе.

КСЕНІЯ. Як? Куди? Зачекай, як таке може бути? Ти жартуєш? Я нічого не розумію…

ЕДІК (починає складати третю сумку). Припини свої дурні питання. Відповідаю на все відразу і чітко: я йду. Ти склала іспит з мови, тепер можеш сама. Я втомився це все на собі тягнути. Там, вдома, ти мені тягарем не була, а тут я відчуваю… все, не можу, не тягну я більше! Ні тебе, ні цю квартиру довбану!.. За рік багато розійшлося грошей з того, що ми привезли, а заробити нормально не вдається. Ніяк витрати покрити не можемо, щомісяця тягнемо з заначки. Тому поки ще маю, що вкладати, так хочу вкластися в бізнес.

КСЕНІЯ. Зачекай, я не розумію… Чим вкластися? Куди вкластися? 

ЕДІК. Це тебе вже не стосується. Квартира ще на місяць оплачена, а далі, пардон, сама. Ти ж тепер мову знаєш! От і шуруй на роботу. Рік на моїй шиї сидиш і лише витрачаєш. Гроші розлітаються!

КСЕНІЯ. Зачекай, які гроші? Це ж наші спільні… Ми ж продали мою квартиру, в яку ти прийшов жити… Мою!.. Не чіпай мій фен, я без нього не можу!!

ЕДІК (зневажливо відкладає фен убік, продовжує збирати сумку). Дорікаєш? Я завжди знав, що рано чи пізно ти дорікнеш, скажеш, що я приймак, приживало! Знаєш що, я не хочу далі це терпіти, як ти мене постійно принижуєш! Що ти за дружина? Що вдома була, що тут… Тебе ніколи немає. То у тебе спортивні збори, то екстрені виклики… вночі. І тут у тебе курси вечорами. А мені жінка вечорами під боком потрібна. Я – мужик, а тебе постійно немає. От і зараз, їжу не приготувала!

КСЕНІЯ. Але тут я ще не працюю…

ЕДІК. Саме так. Сама сказала. Не працюєш, а все одно тебе немає. Я кручуся, постійно в турботах, зустрічі, гроші нам заробляю, а ти… Курси у неї…

КСЕНІЯ. Але що ж поробиш, як ці курси вечорами…

ЕДІК. Ось знову ти сперечаєшся і намагаєшся щось довести. Мені це остогидло! Ярмо це тягнути дістало! Люди приїжджають з грошима, у них все добре складається. А у нас за рік все в нуль. У цьому ти винна!

КСЕНІЯ. Я? При чому тут я?

ЕДІК. О, відпирається! Чого ти весь час мені суперечиш? Ти казала, реабілітологи потрібні за кордоном, приклади наводила, скільки заробляють, і що? І за рік нічого!

КСЕНІЯ. Я ж тобі не раз пояснювала: щоб тут працювати, потрібно визнати диплом. На батьківщині простіше було отримати міжнародний диплом, але це ж ти мене зірвав з місця одним днем…

ЕДІК. Знову докоряєш! У тебе я завжди винний. Ось саме це мені і набридло! Коротше, все! Живи, як можеш! Або працюй, або шукай іншого дурня, хто тебе на свою голову посадить. А з мене досить! Я теж міг би «на курси» ходити і виправдовувати свою ледащість, ось, типу, я мову вчу, тому не працюю. А я працюю! За двох! За копійки, але щоб хоч щось у бюджет приносити. А ти тільки витрачаєш! Витрачаєш і витрачаєш! Мені боляче бачити, як запаси тануть!

КСЕНІЯ. Але як же… Едік, почекай, але… (До неї доходить.) Почекай, ти що, наші гроші хочеш забрати? Всі? Але ж вони не всі твої…

ЕДІК (цинічно). А ти доведи. 

Ксенія сидить приголомшена, не знаючи, що сказати. Едік, користуючись моментом, забирає три величезні сумки, йде.

Ксенія якийсь час сидить мовчки, осмислюючи те, що сталося. Потім бере телефон, на автоматі починає переглядати контакти. Відкладає телефон.

КСЕНІЯ. І поговорити немає з ким. Комусь із старих друзів розповісти — соромно. Подумають, поїхали за кращим життям і облажалися по повній… (Пауза.) Мамо, мамочко, як мені не вистачає тебе… Ти єдина людина, яка б мене зрозуміла, порадила… А тут… Нікого навколо, нікого… (Плаче.)

 

Сцена 2. Емігрантська кав’ярня.

Зустріч жінок-емігранток. Ксенія, Олена, Віка, пані Петерова, Марія, можливо ще кілька людей із масовки. Офіціант за барною стійкою.

Пані Петерова сидить збоку, в кутку, у кріслі. Це її «стратегічний пункт» спостереження за всім, що відбувається в кафе. За одним зі столиків сидять Ксенія й Віка. Лена стоїть і говорить, звертаючись до залу (глядачі — ніби учасники зустрічі; далі в сцені так само).

ОЛЕНА. Отже, сьогодні ми поговорили про основні етапи еміграції, що їх проходить кожен емігрант: ейфорія, роздратування, заперечення або розчарування, пристосування й адаптація. Після цього або приходить прийняття країни та інтеграція, або ж негативний сценарій — людина залишає країну, так і не прийнявши її. У кожного ці етапи тривають по-різному, але проходять їх усі. Тому емігрантська депресія це нормальний, природний процес. І наше завдання, знаючи, що він неминучий, підготуватися й прожити його максимально м’яко. Наші жіночі зустрічі групи «Ми, емігрантки» створені для того, щоб допомогти жінкам у нашому місті пройти етап адаптації. Щоб жінка ніколи не залишалася сама. У нас є психологи, клуби за інтересами, зустрічі обміну досвідом, а також група в соцмережах, де можна ставити запитання, знаходити однодумців, подруг і підтримку. Дякую вам, що сьогодні прийшли. А зараз маємо час просто поспілкуватися. І окрема подяка пані Петеровій за те, що надає нам своє затишне кафе для зустрічей.

Пані Петерова виходить трохи вперед, злегка нахиляє голову.

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Любі дівчата, у дні наших зустрічей усі напої в моєму кафе зі знижкою п’ятдесят відсотків. Замовляйте! (Повертається у свій куток і сідає в крісло.)

Олена сідає за столик, заплющує очі, масажує скроні, усміхається своїм думкам. Офіціант приносить каву. Олена, усміхаючись сама до себе, п’є каву й розглядає людей.

До кафе заходить Алекс. Підходить до пані Петерової.

АЛЕКС. Ну що, зустріч уже закінчилась? Можна сісти попрацювати?

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Сідай, дорогий. Я тобі столик залишила. Тихий, ніхто не заважатиме. Як завжди: три кави з інтервалом у годину?

АЛЕКС. Так, дякую. (Сідає, відкриває ноутбук і занурюється в роботу.)

Офіціант підходить до столика Віки та Ксенії.

ВІКА. Мені коктейль «Секс на пляжі».

КСЕНІЯ. А мені, будь ласка, латте.

Офіціант записує замовлення і йде.

ВІКА (до Ксенії). Ну що, познайомимось? Я – Віка.

КСЕНІЯ. Я – Ксенія.

ВІКА. Давно тут живеш?

КСЕНІЯ. Майже рік. Вчила мову на курсах, щойно отримала сертифікат. Тепер шукатиму роботу. Хотіла спочатку підтвердити диплом, але… одним словом, доведеться починати заробляти вже зараз.

ВІКА. Я тут вже два роки. Мову вчу по ходу. Підробляю на прибираннях. Працювала якийсь час у магазині, але там відповідальність, гроші, каса… Та ну його. На прибираннях простіше.

КСЕНІЯ. Розумію. Але я, мабуть, там не змогла б… Це якось…

ВІКА. Принизливо? Я спочатку теж так думала. У нас удома це справді вважалося чимось «нижче плінтуса». А тут — нормальна робота. Якщо добре прибираєш, тебе цінують. Наші дівчата інколи заробляють більше, ніж у магазині чи офісі.

КСЕНІЯ. Справді? Я думала, що мінімалка…

ВІКА. Та ні. Робота як робота. Тут люди прості, без снобізму. Прибиральницю ніхто другим сортом не вважає. Якщо хочеш, можеш піти до нас.

КСЕНІЯ. До вас це куди?

ВІКА. Клінінгова агенція. Замовлення є різні: і підприємства, і квартири. Квартири найкраще, там добре платять. У мене є дві сім’ї, які завжди просять саме мене. Звісно, усе життя я так працювати не планую, але як старт в новій країні — дуже навіть добре.

КСЕНІЯ. Можливо, варто подумати… Бо оренду квартири я вже не тягну…

ВІКА. Ти сама знімаєш?

КСЕНІЯ. Я була… не сама. Тепер людина, з якою я жила, з’їхала. А я поки не можу переїхати…

ВІКА. З чоловіком не склалося?

КСЕНІЯ. Я б не хотіла про це…

ВІКА. Зрозуміла. Не лізу. (Замислюється.) Можеш здати кімнату. Або навіть місце на кухні. Я б, наприклад, із радістю переїхала в окрему кімнату. Зараз живу в гуртожитку від агенції: нас троє в кімнаті. Житло безкоштовне, але я вже втомилася. Хочеться тиші…

КСЕНІЯ. У мене дві кімнати плюс кухня.

ВІКА. Та це ж хороми! Якщо ціна нормальна, можемо домовитися.

КСЕНІЯ. Я навіть не думала про таке… Ніколи не жила з сусідами. Але, схоже, вибору немає. Як і з роботою. Просто коли думаю про прибирання, одразу згадується дебела тітонька в синьому халаті з брудною ганчіркою…

ВІКА (сміється). Та годі! Зараз усе цивілізовано: форма чиста, засоби нормальні. І графік обираєш сама. Хто на студентській візі, тим більше двадцяти годин не можна працювати. А я, наприклад, по понеділках не працюю. Принципово. Зі школи їх ненавиджу. Тепер понеділок — мій святий вихідний: кудись іду, купую собі смаколики, роблю ванну з піною. Моя маленька помста за всі ті роки, коли була вимушена гарувати по понеділках. (Сміється. Ксенія сміється разом із нею.)

КСЕНІЯ. Ти весела… Добре, давай спробуємо. Може, з тобою й мені стане легше.

ВІКА. Звісно! Ти трохи серйозна, чи може смутна, але нічого, ми тебе швидко розвеселимо. Ходімо подивимось кімнату. Якщо домовимось, я б одразу переїхала. Не можу вже там.. І під винчик розкажеш, що там у тебе сталося. (Допиває коктейль, йде до барної стійки, розраховується, повертається до столика.) Ксюшо, я пригощаю. Все оплачено. Ходімо.

КСЕНІЯ (допиває каву и встає). Добре. А й справді, чому б ні. Тим більше завтра понеділок.

ВІКА. От і зробимо з нього свято!

Обидві підходять до Олени.

ВІКА. Олено, дякую за зустріч. Я завжди із задоволенням приходжу. Ти така молодець!

КСЕНІЯ. Дякую вам. Я вперше, і мені дуже сподобалося. Тепер хоча б розумію, що зі мною відбувається.

ОЛЕНА. Дякую, дівчата. Якщо зможете, напишіть відгук у групі. Нехай і ті, хто ще не був, зацікавляться.

ВІКА. Добре.

Віка й Ксенія виходять.

Олена киває кільком людям у залі, зрозуміло, що учасники зустрічі розходяться.

Пані Петерова підводиться, підходить до Олени, сідає за її столик.

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Ох, Оленко… І навіщо тобі це все? Ти ж із цих зустрічей нічого не маєш.

ОЛЕНА. Пані Петерова, ви знову… Не починайте… Я ж казала, це моя місія в цій країні: допомагати людям.

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Хоч би гроші з них брала.

ОЛЕНА. Не всі можуть платити. Та й за що? Це ж просто зустрічі. Тут люди знаходять друзів і відповіді на свої питання. А мені не важко. Я добре пам’ятаю, як сама приїхала сюди. Жодного знайомого. Тоді нас було зовсім мало, не те що зараз. Переїхати можна було фактично тільки заміж. По бізнес-візі ще мало імігрували… І чоловік був, і гроші були… але… я говорила з ним чужою мовою. І така туга брала… Хотілося просто почути рідне слово. Інтернет тоді тільки з’являвся. Я шукала співвітчизників через пошук по країні й писала людям повідомлення, запрошуючи в групу…

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Пам’ятаю, як ти вперше зайшла до мого кафе… Така тонка, з малюком у слінгу…

ОЛЕНА. Я тоді так зраділа рідній мові. Саме тоді і відчула, наскільки важливі живі зустрічі, саме для жінок. І щоразу, коли думаю, проводити їх чи ні, згадую той момент… Бо комусь зараз може бути так само важко, як було мені. Тому знов пишу, організовую і проводжу зустрічі.

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Добра ти дівчина… Скажи краще, як у тебе на особистому? Як чоловік?

ОЛЕНА. Золотий в мене чоловік. Дітей обожнює.

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Пощастило тобі… Я тут уже тридцять років. Усяке бачила. Не всім так щастить. Тож, Оленко, якщо в тебе все добре, бережи своє щастя. Що б не було з твоєю групою, завжди обирай родину. Я колись зробила фатальну помилку… І тепер ось сама. (Встає, лагідно гладить Олену по плечу.) Кава тобі, як завжди, за рахунок закладу.

 

Сцена 3. Орендована квартира Ксенії.

Ксенія і Віка сидять у кухні-вітальні, можливо, за їжею.

КСЕНІЯ. Віко, вчора була твоя черга прибирати квартиру, ну що це таке, ти вже втретє не дотримуєшся графіка, про який ми домовилися.

ВІКА. Та ну, дусінько, ти як ніхто розумієш, коли прибирання в тебе робота, а потім ще і вдома треба приходити прибирати… Ну, ані сил, ані настрою. Тим більше сьогодні понеділок. (Відкорковує вино.) Я відпочиваю… яке може бути прибирання…

КСЕНІЯ. Ми з тобою саме тому й домовилися прибирати по неділях, щоб понеділок у тебе був повноцінний вихідний. Займатися прибиранням у вихідний, звісно, не дуже приємно, тому ж ми і вирішили, що прибираємо по черзі щонеділі.

ВІКА. Яка ж ти занудна, дусінько. (Після паузи.) Знову не будеш зі мною пити?

КСЕНІЯ. Ні, я не така здорова, як ти, щоб щодня випивати.

ВІКА (сміючись). Це точно. Ну, тоді під вечір, як з роботи прийдеш…

КСЕНІЯ. Ти б теж зранку не починала…

ВІКА. Мені кураж потрібен. Я ж на полювання йду. (Сміється.) Здається, не в тих місцях я полюю, мабуть. Ніхто нормальний не трапляється. Усі тільки переспати хочуть. І все. Але я ж не така, я ні-ні.

КСЕНІЯ (по-доброму). Я впевнена, тобі рано чи пізно пощастить.

ВІКА. Нє, пізно не треба. Я ще молода, мені треба зараз. Інакше весь час я тут дарма…

КСЕНІЯ. А тобі не спадало на думку піти тут вчитися? Ну, наприклад, хоча б на майстра манікюру чи щось таке, що тут треба… якусь спеціальність. Це ж краще, ніж підлоги мити…

ВІКА. Ой, ні, я вірю, що мені пощастить, і я зустріну нормального чоловіка, місцевого. І вся ця мутотінь з прибираннями закінчиться. Я вже всі сайти знайомств облазила. Мову вже на ці теми вивчила, багато спілкуюся, але поки лише дебіли трапляються.

КСЕНІЯ. Про сайти я також чула, що там якісь відморозки та невдахи сидять.

ВІКА. Ні, спробувати варто. Іноді більш-менш нормальні трапляються. Я можу тобі посилання кинути на адекватних, з якими спілкувалася і мені не сподобалися. Хоч потренуєшся…

КСЕНІЯ (жорстко). Мені це нецікаво. Ця тема в моєму житті закрита.

ВІКА. А що там твій колишній? Взагалі не з’являється? Ти його не бачила? Грошима зовсім не допомагає?

КСЕНІЯ. Ні. Після тієї випадкової зустрічі в кафе, де я тобі його показала, більше не бачила.

ВІКА. Розкішний він у тебе, це правда, хоч і видно, що баболюб.

КСЕНІЯ. Давай закриємо цю тему. Для мене це вже все, закінчено. Тим більше, на прибираннях я так утомлююся, що в мене взагалі немає сил навіть думати.

ВІКА. Ні, без чоловіка, звісно, важко. У мене так взагалі організм просить постійно… І іноді такі гарячі зустрічаються, що прям… ух, важко встояти… Але стримую себе, мені ж заміж треба.

КСЕНІЯ. Це правильно.

ВИКА. Але іноді це так складно… втриматися… (Доливає ще вина.) Особливо як вип’ю, так… до нестями починає хотітися…

КСЕНІЯ. Ну, це фізіологія. Це я тобі як лікар кажу.

ВІКА. Ну, ти вже не зовсім лікар…

КСЕНІЯ. Лікар. Диплом я маю. І знання нікуди не подінеш. Я намагаюсь підтвердити диплом, хоч не дуже виходить. Але я вірю, що вдасться. Я терпляча, я поки що буду працювати…

ВІКА. От мені рекомендуєш, так сама б і вивчилася на манікюршу.

КСЕНІЯ. Це не моє. Я б не змогла цим довго займатися і заробляти на життя.

ВІКА. Можна подумати, що моє? Мені от теж не хочеться. Пів року вчитися! Це означає не працювати, тобто незрозуміло, з чого жити. А потім ще й працювати виключно серед жінок. І де я чоловіка шукатиму? Мені треба щось таке, серед чоловіків. От туди я пішла б вчитися.

КСЕНІЯ. Знову ти про це… Чому ти все про чоловіків, щодня, ніби тем інших немає.

ВІКА. Та натура в мене така. Щось на кшталт того… основного інстинкту. А тебе можна подумати не тягне на це діло?

КСЕНІЯ (різко). Ні. І взагалі мені вже час на роботу. Сьогодні в мене три об’єкти. Я думаю про те, щоб якось не квартири прибирати. А стабільно влаштуватися в два-три офіси, щоб кожного дня. Бажано не через нашу контору, щоб не віддавати половину грошей. Напряму щось знайти.

ВІКА. Та де ж це знайдеш, і щоб без ризика… Через нашу агентуру надійніше. Вони там і за візами слідкують, і за податками. Краще віддавати відсоток, але натомість знати, що тобі і візу продовжать, і з податковою нічого не напартачиш.

КСЕНІЯ. Мені не дуже це потрібно, я ж по возз’єднанню родини. В мене ще кілька місяців резервних є. За цей час, сподіваюся, я щось із дипломом вирішу, щоб працювати за фахом.

ВІКА. Ну, може й пощастить…

КСЕНІЯ. Гаразд, мені вже пора.

ВІКА. Іди-іди, бджілка Майя. Понеділок день тяжкий.

Ксенія йде, Віка залишається сидіти і пити.

 

Сцена 4. Емігрантська кав’ярня.

Ксенія, Пані Петерова, Офіціант.

Офіціант за стійкою. Ксенія миє підлогу. Пані Петерова сидить у своєму кріслі.

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Авжеж, моя мила. У мене тут майже як в іноземній поліції. Рентген. Все на виду. Тільки щось трапиться, так «Пані Петерова, допоможіть». Я й допомагаю. Через мене тут стільки людей пройшло, стільки доль людських… Багато хто з мого кафе починає. Щоб хоч якісь гроші. А я що, мені пару годин на день достатньо, щоб людина прибирала. Бо одразу на повний день не кожному щастить знайти працю. До того ж, я годую. Хоча є такі, хто свою кар’єру в мене закінчує. Оце ті самі, що приїжджають, і хочуть мимо закона жити і працювати. Хочуть так влаштуватись, щоб і податків не платити і державу дурити. Ну, як у нас вдома звикли. У нас же що, якщо ти платиш податки, ти дебіл. Всі нормальні обходять податки. І ось вони приїзжають у Європу і хочуть тут так само. Це психологія, розумієш. Я всім пояснюю: приїхав сюди, не тягни за собою своє минуле. Своє рагульство, старий менталітет і старі звички. В тебе є шанс почати все з початку, з нової сторінки. Так почни з себе. Забудь «А в нас вдома роблять так». З перших днів впроваджуй як треба робити тут. Не лізь зі своїм статутом… Ксюшо, от я кажу це майже кожного дня, всім, тридцять років. А чують мене одиниці. Тому почуй мене одразу. Ти розумна, цілеспрямована. В тебе характер є, я бачу. То, що зараз прибираєш, це тимчасово. Ти обов’язково всього досягнеш в цій країні. Але одразу, одразу привчайся жити як вони. Ти зекономиш багато часу і швидше будеш рухатися до своїх цілей. Просто уяви, що твої старі звички – це твої вороги. І переробляй їх в собі кожного дня. 

КСЕНІЯ. Ви переробляли?

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Я – так. Я ж переїхала сюди ще з першим чоловіком. Це була усвідомлена еміграція. Ми вивчали країну, готувались, налаштовувалися саме сюди, і з першого дня намагалися все робити так, як треба. Чесно, прозоро. Але це було так виснажливо… Другий мій чоловік був місцевий. От через нього я краще зрозуміла і цих людей, і їхню культуру, але все одно своєю не стала…

КСЕНІЯ. А от навіть цікаво, чому?

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Та як сказати… Наче спочатку я старалася, і виходило. Як місцева. Немов би своя. А потім така туга мене почала гризти, такий жаль до себе. Захотілося додому. Зі страшною силою. Невтримно. Тоді ж емігрантів тут зовсім мало було, поговорити нема з ким. За декілька років розумієш, що відчуття дому в тобі вже не таке, ти відійшла від цього. А в новій країні ще не прийшла. Найскладніший період. Частіше за все шлюби саме в цей момент розпадаються. Коли один змінюється, а другий ні. Коли один сприймає країну і стає її частиною, а другий ні. Зовні все може бути в порядку. А всередині… Якщо не зайшло, це як з сексом. Якщо нема почуттів, все перетворюється на тертя. І як ти не намагаєшся отримати задоволення, а ні, це лише… тертя. Так і з країною. Якщо не заходить. Мені багато років знадобилося, щоб сприйняти її. (Сміється.) Навіть чоловіка довелось вимінити. Хоча й ненадовго. 

КСЕНІЯ. Що ж так? Не склалося з місцевим?

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Склалося… Але на короткий час. Помер він рано. Хворів. Щоправда, радів, що я встигла через шлюб громадянство отримати. Дуже радів завжди за мене. Ну, а після його смерті на мене така туга напала… Так хоч кохання тримало, а потім… Потім і відкрила цю кав’ярню, щоб дома не нудьгувати. А воно раптово пішло, з вуст до вуст, почали наші рекомендувати одне одному, і почали до мене приходити емігранти. Кому поговорити, кому поплакати… Так і стало поступово місцем для своїх… Я, щоправда, не така, щоб усім соплі подтирати. Але, на щастя, з’явилась Оленка зі своїми зустрічами емігранток… Оленка – добра душа, всіх зігріє, всіх вислухає. Я – ні. Я більш прагматично: потрібні гроші – йди працюй, чи офіціантом, чи прибирай. І нема чого плакати. Потрібна ночівля? Те саме. Відпрацюй. Я можу запропонувати їжу та ночівлю, на короткий час. Для передиху. Але потім вигрібай сам. Ми, емігранти, залізні люди. Слабаки сюди чи не їдуть взагалі, чи не затримуються. Тут кожен у такий заміс потрапляє, що або пан, або пропав.

Входять Аліса та Едік. Едік виглядає краще, ніж у першій сцені. На ньому дорогий піджак, увесь він дуже стильний, дорогі аксесуари, хороше взуття. Має бути видно, що тепер його зовнішній вигляд це його «вітрина». Аліса та Едік сідають за столик. Починають вивчати меню. Ксенія ховається вглиб кафе. Пані Петерова встає з крісла, іде до Ксенії.

ПАНІ ПЕТЕРОВА. О, знову твій прийшов. І знову з цією фіфою. Гаразд, на сьогодні ти закінчила прибирання?

КСЕНІЯ. Так, усе помила.

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Ну, сідай, тепер законний ланч. (Підходить до Офіціанта, дає йому розпорядження щодо ланчу для Ксенії. Йде.)

Ксенія сідає за столик у глибині сцени. Аліса підкликає офіціанта. Робить замовлення собі й Едікові. Ксенії вони обидва не бачать.

АЛІСА. Таке раніше тихе місце було, а зараз тут все більше і більше наших. Останнім часом наших стало навіть занадто багато. Всюди тільки й чуєш. Достало.

ЕДІК. Ну, так тобі ж краще, клієнтів більше нових.

АЛІСА. Та бісять вони мене всі. Одні ті самі питання, у всіх підряд. От ніби всі переїжджають і тупіють одразу.

Офіціант приносить їм замовлення, а також приносить ланч за столик Ксенії.

ЕДІК (сміється). Раз тупіють, значить, це грає нам на руку.

АЛІСА. Звісно, так. Дивись, що виходить. Мені давно потрібний помічник, щоб був немовби сам по собі, не в парі зі мною. В мене, як у помогатора, майже всі запитують то бухгалтера, то ріелтора. Ну, я рекомендую, за рекомендацію отримую відсоток від них. Але люди привозять гроші. Інколи великі гроші. І запитують, у що краще вкластися. І коли їм радиш купити квартиру, вони це розуміють. Дачу також розуміють. Так от, є в мене один дядечко знайомий, місцевий, він продає ділянки, на окраї міста, за дуже низьку ціну. Місце Жабій Хутір називається. Місцеві вже знають, що побудувати там щось нереально. Хоча там  будують, але це незаконні будівлі. А наші про це не знають і дізнатись нема де. Так от, можна до його низької ціни майже стільки ж додати, і все одно ціна буде нижча, ніж у будівельної ділянки. Приємна ціна для наших, що завжди шукають щось дешевше ринку. Ми навіть будемо казати, що допоможемо дозвіл на забудівлю отримати. Типу, це можна, але треба з мерією вирішувати. Повірять. Скажемо, щоб вирішити воду та електрику це пару років треба точно, тоді взгалі повірять. Але, скажемо, що потім то можна буде продати за шалену ціну. І це буде визирати як чудова інвестиція для наших лохів. Дивись, зараз там двадцять таких ділянок. Ми іх продаємо, а далі нехай вони самі з цим розбираються. Завжди можна сказати, що мерія обіцала дозвіл, але не дозволила. А ми тут взагалі ні до чого. Зараз головне швидко продати. Я з тим типом домовилася, що в договорі суму можна написати таку, як нам треба. 

ЕДІК. Чудово. Що від мене треба?

АЛІСА. Мене всі просять когось порекомендувати. Ну, я ж не можу сказати, от мені ваші гроші і давайте. Зробимо тобі папір, що ти типу фінансовий консультант, це нескладно, і я буду тебе рекомендувати людям, як спеціаліста. Скажемо, що ти і сам до цих ділянок інвестуєш, щоб більше довіри було. І все, і будемо шукати лохів. Через мене багато людей проходить. Я ще базу клієнтів передивлюся, зателефоную тим, хто цікавився інвестуванням, і скажу, що в мене є кого відрекомендувати зараз. Від тебе очікую, що ти їх спокусиш своїми словами та манерами. В тебе вийде. (Гладить його по руці.)

ЕДІК. Я зрозумів. Давай тоді мені інформацію. Буду вникати в схему.

АЛІСА. До вечора підготую список, що треба, щоб свідоцтво фінансового консультанта отримати. І будемо діяти. Треба вже на новий рівень виходити. Бо на цьому рівні я вже втомилася. Замало. Та і тобі вигідніше буде, не те що зараз, лише півсотні з клієнта отримувати. Хіба це гроші? Добре, я зараз до косметолога, а потім до тебе. Готуйся ввечері до марафону. Завтра вихідний, можна подовше помарафонити. 

ЕДІК. Шефе, я завжди готовий. Але ж і ти про моє питання не забула?

АЛІСА. Передивлюсь в базі всіх знайомих тіток, і дам знати. Не переживай, найкрутіших тобі підберемо. Все, побігла. 

ЕДІК. Що ж ти тільки каву, і не поїла навіть…

АЛІСА. О ні, в мене з цим суворо, жодних десертів. А ти поїж, наберись сил. Знадобляться. (Нахиляється, цілує його, потім виходить.)

Едік починає їсти їжу, що йому принесли. Ксенія підходить до нього.

КСЕНІЯ. Еде…

ЕДІК. Ти що, шпигуєш? Куди не піду, всюди на тебе натикаюсь. Я ж тобі сказав, все!

КСЕНІЯ. Я чула твою розмову з цією… помогаторшею. 

ЕДІК. На ревнощі ти вже не маєш права. Чого ти лізеш?

КСЕНІЯ. Я чула розмову про землю.

ЕДІК. Це не твого розуму діло, зрозуміло?

КСЕНІЯ. Розуму мені якраз вистачає, щоб зрозуміти, що це шахрайська схема, до якої ти хочеш затягти людей…

ЕДІК. Не лізь в це! Кожен крутиться як може! Хтось на заводі за копійки, хтось от підлоги по кав’ярнях миє, а я хочу великих грошей! Не в кожного до цього хист є!

КСЕНІЯ (після паузи). Коли ти став таким…цинічним. Ти ж завжди був добрий та веселий. Згадую. Як ти помагав друзям, як казав, що дружба це поняття цілодобове… Коли ж в тобі з’явилася ця.. підлість.

ЕДІК. Ой, знайшлася тут… моралізаторша. Чесну з себе корчить… Ми і новій країні. Тут життя дорожче, грошей треба більше. І от всі чесні і живуть бідно. Ти знаєш хоч один бізнес, який би вівся чесно? Що в нас, що тут. Виживають найсильніші, а слабких життя ставить на коліна.

КСЕНІЯ. Не смій обманювати людей!

ЕДІК. А ти не смій мене зупиняти! Чи комусь щось розказувати. Тому що твої документи, якщо ти раптом забула, залежать від мене. Від моєї згоди чи продовжувати з тобою «воз’єднання сім’ї», чи ні. Я можу і завтра написати в поліцію заяву, що не хочу… І вилетиш ти з країни за два дні! Але я, як ти і казала, добрий. Я тобі час дав, щоб ти вирішила з документами. Отже чи тихо сиди, чи повертайся…

КСЕНІЯ. Куди ж я повернуся? Я б може і хотіла повернутись, але нема куди. Я ж квартиру продала… Не про це я мріяла, колди ми сюди їхали… Ти ж мені обіцяв…

ЕДІК. Досить! Знову ця пісенька? Кожного разу, як зустрічаємося, ти починаєш… Зроби так, щоб я більше тебе не бачив, і не лізь до моїх справ! Інакше вся моя доброта швидко закінчиться. І взагалі… (Оглядає її.) Мені зараз навіть дивно, що я с тобою був одружений… Ти котишся вниз… На прибираннях швидко старіють. Краще знайди собі якнайшвидше місцевого, щоб влаштуватись. 

КСЕНІЯ. Я навіть не хочу думати про це. Це… негарно. Негідно. 

ЕДІК. Я звозумів. Я зрозумів, що мені завжди в тобі бісило і дратувало. Оце твоє чистоплюйство, ця твоя бездоганність! Ти ж не жінка, ти ходяча мораль! 

КСЕНІЯ (з іронією). А ця твоя… виходить, аморальна…

ЕДІК. Не чіпай її! На відміну від тебе вона яскрава, сильна, цілеспрямована. Сама себе забезпечує і не ниє, як ти. І взагалі, це лише перший щабель. Мені потрібна більш старша і багата. Щоб ще й мені допомагала. 

КСЕНІЯ. З якого біса жінки тобі повинні допомагати?

ЕДІК (всміхнувшись). Хіба ти не знаєш… Ти завжди бул задоволена, і сама казала, що краще за мене в тебе не було. От і кожна інша повинна розуміти, що кращого, ніж я, в неї не буде. От навіть ти, ти ж все одно порівнюватимеш…

КСЕНІЯ. Шкода, що вона тебе не чує…

ЕДІК (зі сміхом). А то що? Вона мене якраз розуміє. Вона мені і буде шукати багату дурепу серед своїх клієнток. Вона й собі шукає когось, багатого, ну а поки що… Нам дуже добре разом. Це справжня бойова подруга, а не… нюня. (Підіймається.) Коротше, ти мене зрозуміла. Не лізь не в свої справи. Я цермонитися не буду. (Йде.)

Ксенія задумливо дивиться йому вслід. Входить Пані Петерова.

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Як чудово, що ти ще тут. Телефонувала знайомій, і вона спитала, чи не знаю я когось відповідального, на прибирання. Це салон краси, там треба дуже ретельно мити, бо там санстанція з перевірками регулярно. Я тобі дала рекомендацію, бо ти краще за інших прибираєш. Платня там висока. 

КСЕНІЯ. Пані Петерова…

ПАНІ ПЕТЕРОВА. І не треба ніяковіти. Повір, мені є з ким порівнювати. Якби мені тебе було соромно рекомендувати, я б не рекомендувала. Ось номер, телефонуй сьогодні ж. Як для прибирання там зарплатня вища за звичайну. Але ж і вимоги до прибирання інші. 

КСЕНІЯ (від душі). Дякую вам.

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Та нічого, це дрібниці. Таким як ти, нормальним та порядним, і слід допомагати. Бо є такі, заради кого я б і пальцем не поворухнула.

КСЕНІЯ (після паузи). Пані Петерова. От як так… Майже незнайома людина допомагає, а той… з ким стільки років прожила… тільки втопити намагається…

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Це ти про колишнього свого? Павич надутий!

КСЕНІЯ. Я на нього дивлюся і немовби зовсім іншу людину бачу, не ту, з якою жила і кохала вісім років…

ПАНІ ПЕТРОВА. Ну, вісім років. За вісім років навіть клітини організму всі оновлюються цілком. Вважай, з іншою людиною живеш. Не з тою, за яку заміж виходила… Є прислів’я, що еміграція для родини це як відкрити пляшку каламутного вина. Якщо оборежно наливати і пити, то смачно. А на дні в кого пісок, а в кого й камені. І от якщо збовтнути, то все це підніметься догори, і вирують стосунки в цьому камінні та піску. Зникає чистота. І вино перетворюється на помиї… Цими помиями вони одне одного і поливають. В еміграції все на поверхню виходить…

КСЕНІЯ. У вас з першим чоловіком так само було?

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Та яка різниця, що там було. Це такі давні справи… І не про мене зараз. Ти ось на інших подивись. Всіх же трусить в еміграції. У всіх стосунки тріщать по швах. Тому що і виклики кожного дня, і труднощі, і світ, до якого звикли, змінився, і ніколи не стане «як було». А новий світ треба створювати удвох, разом. Не всі спроможні… Через мою кав’ярню знаєш скільки пройшло? І жінки, що ридають, і чоловіки, що їх такі жінки бісять. Тому що не розуміють, що чоловік в новій країні більш напружений, щоб досягти успіху, і йому вдома потрібно розслаблення, а не напруга і нерви дружини. Ох, і ледащі приходять, і бовдури, і ті, що ілюзії втратили. І навпаки. І хто багато чого досягнув. Різні приходять. Тому що вино після взбовтування все одно заспокоюється, осад знову йде на дно. Але важливо, як ти перенесеш ці мутні часи. 

Ксенія задумливо слухає. Обидві сидять, мовчать, кожна думає про своє.

 

Сцена 5. Салон краси.

Марія, Єва. Марія за стійкою адміністратора. Єва на дивані для клієнтів.

ЄВА. І що новенька? Як прибирає?

МАРІЯ. Гарно. Старанно.

ЄВА (всміхнувшись). Ну, на початку вони всі сумлінно прибирають. Надовго їх не вистачає.

МАРІЯ. Її пані Петерова відрекомендувала. Каже, перевірила, і задоволена якістю прибирання.

ЄВА. Ну, пані Петерова це аргумент. Вона вміє найкраще обирати… (Пауза.) Поклич… Як її там?

МАРІЯ. Ксенія. 

ЄВА. Так, Ксенія.

З глибини сцени виходить Ксенія, в руках знаряддя для прибирання.

МАРІЯ. А от і вона. 

ЄВА (вивчає Ксенію поглядом. Потім, зробивши якийсь висновок). Вітаю, Ксеніє. Хочу трохи поговорити. Рекомендація це чудово, але особистий контакт завжди краще. Сідай, будь ласка.

Ксенія сідає на диван.

ЄВА. Я знаю, що в прибиральниці йдуть переважно ті, кому не пощастило.

Ксенія вирівнює спину. Її зачепили ці слова, але вона стримується.

ЄВА (продовжує). Мало хто справді любить прибирати. Однак відомо, що краще за все людина реалізується в тому, що їй подобається. Тому я вважаю, що у прибиральниці треба йти лише тим, хто отримує від прибирання задоволення. Але таких мало. Тому доводиться відмовлятись від послуг тих, хто робить свою роботу нестаранно, неякісно. Марія, адміністраторка, сказала, що ти прибираєш гарно, ретельно. І це тішить. Хвалю. Але на скільки тебе вистачить? Я не впевнена, що людина зможе довго день за днем драяти кожний сантиметр підлоги і стін.

КСЕНІЯ. Чесно кажучи, я не збираюсь цим займатись багато років. Я прибираю добре, тому що я лікар, і знаю вимоги до стерильності, і намагаюсь цю стерильність підтримувати. Я сподіваюсь, що мені вдасться підтвердити диплом, з цим поки що труднощі, але я планую працювати лікарем, а не прибиральницею. 

ЄВА (здивовано). Лікар? Це багато що пояснює. А який саме лікар?

КСЕНІЯ. Я реабілітолог. Багато років вдома я працювала зі спортсменами, що травмувалися, допомагала відновитися. 

ЄВА (їй спала на думку ідея). Масаж можеш? Такий, лікувальний, ну, коли спина болить, і таке інше?

КСЕНІЯ. Можу, звісно. 

ЄВА. То це круто! Тут, правда, місцевий документ потрібний, щоб працювати масажистом, але це не проблема. Це три-чотири місяці і медична освіта не потрібна. А масаж тут – це тема. Звісно, я б не взяла на роботу людину псля трьохмісячних курсів, але якщо в тебе великий досвід, і курси це тільки заради документа… так можемо домовитись. (Замріяно.) І буде в мене не тільки салон краси, а й з масажем. Релакс для жінок. Повний сервіс. Краса! А те, що ти лікувальний можеш, це чудово. В мене в чоловіка спина. (Підіймається.) Коротше, йдемо. Зробиш мені масаж, якщо мені сподобається, домовимося так: я тебе беру, сплачую за курси масажу. Поки документа, що ти можеш цим займатись немає, масажі робитимеш лише мені і чоловікові, а після курсів вже працюєш офіційно. Вартість курсів відрахую з зарплатні. Годиться?

КСЕНІЯ. Звучить здорово. Але…

ЄВА (суворо). Що – але? Не кожен такі умови запропонує.

КСЕНІЯ. Мені ще документи потрібно зробити. Щоб була самостійна робоча віза. Зараз я по воз’єднанню сім’ї з колишнім чоловіком, поки що, а там всього декілька місяців залишилося. 

ЄВА (потеплішала). Ну, це не проблема. Для Марії ми також робочу візу зробили, вона сумлінна, мені це подобається. І тобі зробимо. Якщо мені сподобається, як ти робиш масаж. Ну, все, я до кабінету косметолога, а ти піди прийми душ після прибирання і приходь робити масаж. (Йде вглиб сцени.)

МАРІЯ (всміхнувшись). Ну, поздоровляю. Пані Єва хоч і сувора, але любить свою справу, цей салон, і вони мені справді з візою допомогли. Вона і її чоловік. Літніх жінок взагалі на роботу погано беруть, а вони мене взяли, оформили офіційно. Якщо ти їй, а особливо йому догодиш, то тобі справді допоможуть, і з роботою, і з візою.

КСЕНІЯ. Це дуже несподівано для мене, але я з радістю зроблю все, що зможу.

МАРІЯ. Ти справді масажистка? Пані Єва вже стількох перепробувала, а у її чоловіка спина як боліла, так і болить. А йому неможна, щоб думали, що в нього щось хворе.

КСЕНІЯ. А хто в неї чоловік?

МАРІЯ (пошепки). Біг Босс! Ти, мабуть, чула про нього. 

КСЕНІЯ. Та ладно! Він же вдвічі старший!

МАРІЯ. Саме так. Тому вона дуже про його здоров’я піклується. Гаразд, біжи вже приймати душ, і удачі, щоб пані Єві все сподобалося. 

Ксенія йде вглиб сцени.

 

Сцена 6. Орендована квартира Ксенії.

Кухня-вітальня. Віка вечеряє і п’є вино. Ксенія напівлежачи відпочиває на канапі.

ВІКА. Оце ти зовсім запрацювалася, якщо від винца відмовляєшся… Ну от скажи, воно тобі треба? Ходиш на ці курси, від прибирань майже відмовилася, а ця Єва тебе потім все одно надурить. Такі, як вона, не можуть насправді помагати, лише вигоду шукають. Це вона добру вдає, тому що ти їй масажи робиш, як наймичка…

КСЕНІЯ. Віко, помовч, будь ласка, я дуже втомилася. Я вже жодних звуків не можу чути. Накопичилося. Зараз перепочину, бо нема сил навіть вечерю готувати.

ВІКА. Пихата ти стала. Курси-шмурси… Хочеш підвищитися над нами? Мовляв, ви прибиральниці, а я крута масажистка буду.

КСЕНІЯ. Хіба я так колись казала? До того ж ми з тобою багато дівчат знаємо, для кого прибираня чи завод це лише перший щабель. Багато хто з тих, кого ми знаємо, йдуть на курси, отримують спеціальність. Дехто йде в торгівлю, дехто навіть до школи. Не кажучи про тих, хто дипломи підтверджує і мову вдосконалює. Ростуть люди. На прибираннях залишаються ті, хто вчитись і розвиватись не хоче.

ВІКА (зло). Хочеш сказати, що я недорозвинута?

КСЕНІЯ (встає з канапи і також сідає за стіл). Ні, я просто не можу не помітити, що прибирати ти стала гірше, роботи брати менше, що ти переважно вдома, а свою половину оренди знову затримуєш. І це вже неодноразово.

ВІКА. А чого чекати? Я вже не можу так пахати, як раніше. Депресія в мене. Ти ж пам’ятаеш, що це обов’язковий етап життя кожного емігранта… (Знову наливає собі вина в келих.) Тобі налити?

КСЕНІЯ. Сьогодні ж не понеділок. А в тебе зараз таке, немовби понеділок кожного дня…

ВІКА. А, вже все одно. Життя не склалося… Нічого сяйливого в ньому немає… Їхала сюди з такими мріями, з таким бажанням вирватися із захолустя. Здавалось, Європа, цивілізація… Залицяльники навкруги… Я ж красива, хазяйновита, ну, здавалось би, чим не дружина. Ні, вони цього не хотять. Вони хотять, щоб я з ними все на рівні робила. І працювала, і вдома. Наприклад, як ти. Зранку працюєш, потім вчишся, ввечері знову працюєш. Сама себе забезпечуєш. От з такими вони хотять… Але ж це не по-чоловічому… Мені хочеться на ручки, я ж дівчинка… Мені хочеться, щоб про мене піклувались, витрачались на мене.

КСЕНІЯ (стомлено). Віко, я цю пісню твою вже не вперше чую, і я від неї втомилася. Ти мені краще скажи, коли свою половину грошей за квартиру віддаси. Я тепер точно знаю, що на прибираннях можна нормально заробляти. Я, працюючи навіть чотири години, заробляю на оренду. Тому я не вірю, що грошей в тебе немає. Чи ти лінива і просто не ходиш на роботу, і я не знаю, чим ти цілими днями займаєшся, чи ти їх витрачаєш на щось інше, і вважаєш, що тобі хтось щось винен. Я дивуюсь, чому ви, молодь, вважаєте, що весь світ вам винен – чоловіки, країна, сусідки по квартирі… Звідки це в вас? В житті ніхто нікому нічого не винен!

ВІКА. Справді? Чому ж ти це чоловікові своєму не сказала, коли він ваші спільні гроші забирав? Треба було спокійно віддати, якщо ніхто нікому нічого не винен. Тобто, правильно він тобі їх не віддав і залишив ні з чим. Він же тобі нічого не винен! Бо ніхто нікому нічого не винен. (Сміється.)

Ксенія встає, не дивлячись на Віку. Довга пауза.

КСЕНІЯ (перевела погляд на Віку, дуже чітко і тихо). Значить так. Ти негайно збираєшся і залишаєш цю квартиру. Я не дозволю ображати мене в моєму домі.

ВІКА (намагається сказати). Ах, ти…

КСЕНІЯ (зупиняючи її). Не перебивай мене, поки я говорю. В тебе є півгодини. За останній місяць оплату не зроблено. Тому йди до себе збирати речі. За півгодини, якщо ти не залишиш квартиру, я викликаю поліцію.

Дивляться одна на одну.

ВІКА. Ну ти й сволота. (Встає.) Всім розповім, яка ти сволота. Трохи почала випливати, так топиш інших, кому пощастило менше. Вони для тебе невдахи…

КСЕНІЯ (спокійно). Я твоїх коментарів не просила. Час пішов. 

Віка виходить з кімнати. Ксенія повільно садиться за стіл. Починає

автоматично їсти. Відкладає ложку. Стискає руки. Обхоплює голову.

Вона готова заплакати, але тримає себе в руках. Бере смартфон.

КСЕНІЯ. Найскладшніше, що цим неможливо з кимось поділитися. Все, що з тобою відбувається, потрібно тримати в собі. Ані поганим не поділишся – загноблять, ані хорошим – заздрити почнуть. От як же все це тримати в собі? Деякі ведуть блоги, але там також переважно пишуть про успіхи. Я знаю одну, вона щоденника веде, пише там емоції. Але я так не можу, мені спілкування потрібне, відгук… Щоб мене почули і зрозуміли. (Відкриває смартфон.) В мене є тільки чат GPT, якби не він, я б давно збожеволіла від проблем та самотності. (Пише в смартфоні, водночас дивлячись на годинника.)

 

Сцена 7. Емігрантська кав’ярня.

Олена, Аліса, Едік виступають, звертаючись до глядачів як до публіки.

АЛІСА (закінчуючи виступ). Так що ось такі цифри заробітку на цих ділянках. Головне, продавець поспішає продати, тому така досить низька ціна. 

ЕДІК. Я, як фінансовий консультант, вже маю попереднє погодження з двома банками щодо кредиту під ці ділянки. Об’єкти перевірені, все чисто, і я сам є учасником проекту, тому можете вірити. Я багато років в бізнесі, тут безумовна вигода придбання. Гроші повинні працювати. Особливо якщо, як у багатьох, на квартиру не вистачає, а от ділянку під дачу принаймні купити можна. І перепродати.

ОЛЕНА. Дякую, Алісо, дякую, Едік. Всім учасникам ми роздали друковані листівки з інформацією. Як би хто не влаштувався за кордоном, а заробіток на інвестиціях це завжди добра підтримка. Ми з чоловіком також плануємо долучитись, тому і закликаємо приєднуватись. Ну, а я дуже рекомендую Алісу Куротову, як гарну помагаторку, що вирішить навіть непрості питання в іноземній поліції, людину з великим досвідом тут. Її візитки ви можете взяти на столі, біля входу, як і візитки Едуарда. Едуард Мазур – відмінний фнансовий консультант. В нього був великий бізнес на батьківщині, тому його бізнес-досвіду можна довіряти. Також мені подобається його блог про бізнес, успіх та гроші, із задоволенням дивлюся.

ЕДІК. Дякую, шановна Олено, за надану можливість. Я завжди із задоволенням читаю вашу групу, і дуже радий запрошенню на вашу жіночу зустріч. Я у багатьох питаннях, стосовно фінансів, можу бути корисним. Звертайтесь. (Вклоняється. Потім бере Алісу за руку і веде до столика в глибині.)

ОЛЕНА (звертаючись до залу). Запитань про життя в еміграції надходить дуже багато, це можна годинами відповідати. Пишіть запитання в групі «Ми, емігрантки» і я буду чи відповідати там публікаціями, щоб всі могли прочитати відповідь, чи запрошувати на наступні зустрічі спеціалістів. На сьогодні все, всім дякую за увагу. І вдяка пані Петеровій, якої сьогодні немає, за її гостинну кав’ярню, що для багатьох з нас стало вже другим домом. Всім дякую і до нових зустрічей. (Сідає за столик, заплющує очі, і немовби хоче скинути втому.)

Ксенія виходить з-за барної стійки в фартусі офіціанта, в руках у неї чашка кави, вона підносить її Олені, ставить.

КСЕНІЯ. Пані Олено, пані Петерова просила, якщо ви закінчите раніше, ніж вона повернеться, щоб я вам принесла вашу каву. 

ОЛЕНА (автоматично). Дякую. Щось я втомилась сьогодні. (Розплющує очі, дивиться на Ксенію.) Ви зараз тут працюєте?

КСЕНІЯ. По вихідних цілий день, і зранку в будні. Я зараз вчусь, тому зранку в мене є дві години перед навчанням.

ОЛЕНА (стомлено, з ввічливості). На кого вчитеся?

КСЕНІЯ. На масажиста. Досвід в мене є, просто місцевий документ потрібно мати, щоб працювати.

ОЛЕНА. Зрозуміло. Це добре. Хорошого масажиста тут не знайдеш. 

АЛІСА (з-за свого столика). Зустріч закінчилася, тепер можна нам каву? Два еспрессо. 

Ксенія відходить від столику Олени, йде за барну стійку, готує каву для Аліси та Едіка.

Олена, залишившись сама, знову заплющує очі, сидить, відпочиває.

АЛІСА (голосно). От як пані Петерової немає, так персонал відбивається від рук. Ніхто взагалі не працює. 

ЕДІК (тихо, їй). Не кричи. Це моя колишня. Ще почне патякати зайве… Не треба, щоб це впливало на мою репутацію. 

Далі обидва розмовляють тихо.

АЛІСА. Попереджати треба. (Роздивляється Ксенію, поки та несе їм каву і ставить на стіл, її думки приблизно такі «Що це за опудало таке, невже Едік був її чоловіком».) Дякую. І принесіть рахунок одразу. (Ксенія відходить.) Ну й страховисько, до того ж вона така стара. Едіку, як ти міг з… з нею… Стільки молодих красивих жінок навкруги, готових тебе… любити… (Її голос трохи затремтів перед останнім словом, але вона опанувала себе, щоб Едік не здогадався, що вона закохана.)

ЕДІК. Ну, свого часу вона також була красунею, і гроші у неї завжди були. Я, коли до міста приїхав, в мене житла не було, ну, я майже одразу у неї оселився, і почалось цілком хороше життя…

АЛІСА. Доречі. Ти не поспішай з нею офіційно розлучатися, нам потрібний буде цап-відбувайло, якщо все добре піде. (Задоволено сміється.) Як тобі нова квартирка?

ЕДІК. Шик! Пречудова, стильна! Тепер вже не соромно і добропорядну жінку привести (Хихоче.)

АЛІСА. І не одну. Так дій! Я незабаром тобі ще одну підгоню. Вона щодо кредита. Як я кажу «заможня але незаміжня», чоловіка давно немає, тож окручуй її по повній. Доречі, розкажи, як там в тебе справи з Євою?

ЕДІК (самовпевнено). Попливла вже. Недовго я старався. Майже миттєво. Чоловік їй, мабуть, зовсім уваги не приділяє. А вона молоденька, жадає ласки дівчинка. Їй трохи пестощів і все, закохалася. Завжди шукає зустрічей, майже кожного дня хоче… І куди у баб мізки діваються? В труси витікають? Кожного разу дивуюся, яким місцем вони думають…

АЛІСА. Відомо, яким (всміхається).

ЕДІК. Ось ти не така! Хоча й одного віку з нею.

АЛІСА. Пардон, я на два роки молодша за неї. 

ЕДІК. Тим паче. Але ти водночас і пристрастна, і голова в тебе є. 

АЛІСА (після невеликої паузи). Я через таке пройшла, що мало хто пройшов в моєму віці. Мені ніщо просто так не далося, ні чоловік багатий, ні гроші. Тому, щоб всього досягти, довелося головою багато працювати. І виключно головою.

ЕДІК (дивиться на неї, пошепки). Я скучив за тобою.

АЛІСА (сміється). Зараз треба бути максимально обережними. Для всіх ми тільки ділові партнери. (Випиває каву одним ковтком. Встає.) Цілувати при всіх вже не буду. Але вечір вівторка не займай нічим. (Кладе на стіл гроші, йде.)

ЕДІК (вслід). Оце жінка! Шик! Гаразд, зараз на мене чекає… фейерверк. (Дістає смартфон, дивиться повідомлення, усміхаючись, пише відповідь.)

Ксенія виходить з-за барної стійки, прямує до столика Едіка.

ЕДІК (повільно підіймає очі на неї). Чого тобі? (Ксенія нахиляється до столу, бере гроші. Едік гладить її руку.) Ходиш всюди, де я… (Інтимно, пошепки.) Скучила? Так і треба казати. Я можу прийти, втішити. Згадаємо минуле… (Ксенія відсмикує свою руку.) Ого, чого пручаєшся? Я ж свій. Кажуть, з колишніми воно взагалі… як належне. (Дотягується і гладить Ксенію по стегну.)

КСЕНІЯ (тихо, зі злостю.) Покидьок…

ЕДІК. Ну-ну, чого ти… Це ти вже… місяців сім без мужика… Час тебе втішити (його голос стає жорстким), щоб не зривалася на чесних людей. (Плеснув по її сідницях.) Забери за каву, прибиральниця. Чайових не буде. 

Ксенія забирає гроші і повертається за барну стійку. Едік встає, щоб вийти,

проходить мимо столику Олени, що мовчки п’є каву, ні на що не звертаючи уваги.

ЕДІК. Цілую ручки. (Ввічливо тисне Олені руку.) І ще раз дякую. 

Олена киває. Едік йде.

Входять пані Петерова і Алекс.

АЛЕКС. Збори вже закінчилися? Я можу попрацювати?

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Звісно, дорогенький постійний клієнт. Сідай. Оленко, дівчинко, як ти сьогодні?

Алекс проходить і сідає за столик вглибині сцени.

Пані Петерова сідає за столик до Олени.

ОЛЕНА (тепло). Пані Петерова… Та щось важко мені, тяжко… Немовби на мені тягар непідйомний. Здається, всім так хочеш допомогти, але… сил немає. Останнім часом навіть групу передивлятись і читати запитання не можу. Немає сил. Спочатку стільки наснаги було, ентузіазму. А зараз що? І кинути не можу. Відповідальність, як ніяк.

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Вигоріла… Це буває. Відпочити тобі треба.

Ксенія проходить повз них, несе каву Алексові, потім повертається за стійку.

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Доречі, Ксенія моя релакс-масажі так робить, що в мене спина… немовби відновилася, як у молодої. Може тобі до неї походити? Чи до санаторію… А може взагалі вже не проводити ці зустрічі, якщо тобі так важко? Чи може хоч не так часто?

ОЛЕНА. Ось чоловік мені також каже, що це моє хобі дорого нашій родині виходить. Що він хоче мене більш веселою бачити. Що раніш мені це додавало радості, а зараз суцільну напругу… от.. і йому це не подобається.

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Золотий чоловік у тебе! І я кажу: обирай себе, своє щастя, свій спокій. А інші… Та що інші… Випливуть самі. Як і раніше випливали. А ти, дівчинко, йди додому, відпочинь. Облиш на деякий час оці зустрічі твої, поки не відновишся. А там, як будуть сили, так ще краще проводитимеш. (Обіймає Олену за плечі. Олена пригортається до неї як до мами. Вона готова розплакатись, але тримає себе в руках.)

ОЛЕНА. Справді, я зовсім розклеїлася. Піду я, пані Петерова…

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Йди, донечко.

Олена йде.

ПАНІ ПЕТЕРОВА (проводжаючи її поглядом). Забагато на себе взяла дівчинка… Стати мамою для багатьох дорослих… (хитає головою) не так просто, та й навіщо? Ех, могла б і в мене така доля бути, але я ні, не захотіла. Та й характер не той. Не можу бути милою та доброю з усіма… ото всіх втішати, тягнути… Сил не вистачить…

КСЕНІЯ (з-за стійки). Пані Петерова! 

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Так, Ксеню? Чого тобі, дівчино? Йди-но сюди, в мене вже ноги не ходять… (До залу.) Ось ще одна дитина, але вона сильна, розумна, такій варто помагати.

Ксенія підходить до столику.

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Сідай. Всі розійшлися, можна перепочити… Зачекай-но, треба для Алекса…

КСЕНІЯ. Я пам’ятаю, три кави з різницею одна година. Першу вже віднесла.

ПАНІ ПЕТЕРОВА. От розумниця, всі б так працювали… Коли в тебе іспит?

КСЕНІЯ. За тиждень. 

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Так шкода, що ти лише тиждень у мене… Потім вже в салоні будеш?

КСЕНІЯ. Так. Там активно запис йде, але прийом не розпочинаємо, поки в мене документу немає. Але пані Єва так мене рекламує, що людей багато записується. Так що без роботи я не буду.

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Ну, чудово. Пишаюсь тобою, немовби ти моя донька…

КСЕНІЯ. Пані Петерова, в мене сусідка з’їхала. Вона постійно затримувала гроші за оренду, мені довелося її… з нею попрощатися. Мені самій поки що важко оренду платити. Може ви знаєте когось, такого, відповідального, хто шукав би кімнату?

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Треба подумати… треба подумати… (Замислилась.) О, Алекса можу точно відрекомендувати. Класний хлопець! І відповідальний. Він фактично на моїх очах постійно. Цілими днями. Додому тільки спати приходить. 

КСЕНІЯ. Воно може й так, але він… він же чоловік.

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Та який там до біса… Він програмувальник, цим усе сказано. В нього любов тільки з ноутом, за рік, що я його знаю, жодної жінки не бачила.

КСЕНІЯ (вагаючись). Ну, давайте поговоримо…

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Алексе, підійди до нас, будь ласка.

Алекс не реагує. Пані Петерова, побачивши, що реакції немає, встає хворими ногами, підходить до Алекса. Алекс не реагує. Пані Петерова робить знак Ксенії, щоб та підійшла, потім шуткуючи стукає в спину Алексові. Алекс підіймає голову від комп’ютеру. Ксенія за цей час підійшла.

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Алексе, відпочинь від свого комп’ютера і познайомся. Це Ксенія. Вона шукає собі сусіда до квартири. Ти колись казав, що шукаєш собі тихе житло. Ось вона якраз тиха. 

АЛЕКС. Так, в пансіоні, де я живу, там дуже галасно. Я на ремоуті. Працюю з дому, тому тиша потрібна. І щоб недорого.

КСЕНІЯ. Я цілими днями працюю, мене вдома майже не буває.

АЛЕКС. О, тоді це тема. Сідай.

Ксенія сідає до нього за столик.

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Ну, не заважатиму. Спілкуйтесь. Але в мене досвід, думаю, домовитесь. (Йде вглиб сцени до барної стійки і починає там переглядати якісь облікові книги тощо.)

КСЕНІЯ. Я до цього жила з сусідкою. З дівчиною. І думала також дівчину шукати, та от пані Петерова порадила вас…

АЛЕКС. Та я з ким тільки не жив. Бабусі, дівчусі, парубчаки… Мені все одно. Головне щоб кімната була окрема, двері зачинялись і ніхто не ліз. А якщо ще й прибирання на себе візьмеш, я готовий доплачувати. В пансіоні, де я зараз живу, це в мене входить в ціну. Я саме за це й вибрав пансіон, за послуги… але там так галасно… не можу. А ти сама живеш?

КСЕНІЯ. Так. У мене дві спальні плюс кухня-вітальня.

АЛЕКС. Круто! А балкон?

КСЕНІЯ. Балкон в кухні.

АЛЕКС. Зручненько. Гаразд, ти коли закінчуєш?

КСЕНІЯ. Десь за годину.

АЛЕКС. Файненько. Я тоді ще трохи попрацюю, і підемо подивимось. Якщо все влаштує, з першого в’їду. (Тисне руку Ксеніі та знову занурюється в комп’ютер. )

КСЕНІЯ (встає і йде до барної стійки). Пані Петерова… Здається, домовились. Хоча це й… дивно і неочікувано, але схоже, моя проблема вирішується.

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Ну і добре. Алекс класний хлопець.

Входить Офіціант.

ПАНІ ПЕТЕРОВА. О, ось і зміна твоя прийшла. Навіть раніше. Це добре. Ну що, зробиш мені спинку? Я вже не можу без цих твоїх сеансів, настільки мені добре від них.

КСЕНІЯ. Звісно, зроблю.

ПАНІ ПЕТЕРОВА. А як документ отримаєш і станеш відомою, так почнеш з мене більше брати?

КСЕНІЯ. Ні. З вас ні. Для вас завжди буде така ціна.

ПАНІ ПЕТЕРОВА. От і чудово. Підемо. (Йдуть вглиб сцени.)

 

Сцена 8. Салон краси.

Єва і Ксенія сидять на дивані, п’ють воду з квасивих стаканів.

ЄВА. Це ти добре придумала, щоб обов’язково всі пили воду. І ЗСЖ пропагуємо. І це стильно для салону. 

КСЕНІЯ. Просто тіло витрачає багато сил, навіть, коли здається, що людина просто лежить. І треба відновлюватись, зменшуючи дефіцит води. Це для самопочуття треба, а не для ЗСЖ.

ЄВА. Ну, це не важливо. Головне, що це красивий ритуал.  Ще Марія подходитиме і пропонуватиме додаткові послуги. Вони на розслабоні, краще купують… (Потягується.) Я після твоїх масажів себе відчуваю богинею. 

КСЕНІЯ. Так це ж чудово.

ЄВА (замріяно). Це неперевершено! В мене зараз така зустріч! Так хочеться поділитись…  Мене аж розпирає… (Шепоче, нахилившись до Ксенії.) Я закохалася! Думала, такого не буває! Я ж з папіком своїм одружилася тому, що він папік, і в нього купа грошей. А до цього лише студентський флірт у мене був. Хіба я знала, що так буває, такі пристрасті! А тут! Який чоловік мені зустрівся! І ніжний, і турботливий, і коханець відмінний, і руки такі… Я вся тремчу і сироти сипляться, з голови до п’ят, коли він до мене доторкається… А красень який! Заціни!

Єва дістає телефон, показує фото. Ксенія бачить на фото Едіка, мовчить, але по її виразу обличчя ми повинні зрозуміти, що вона Едіка побачила. 

ЄВА. Я знаю, що ти не балакуча, зайвого не бовкнеш. Тому мовчи, бо я не можу це вже в собі стримати. Я така щаслива! І хоча в нього грошей менше, ніж у мого папіка, але він також бізнесмен. Хоча… мабуть, вперше це для мене не має жодного значення. 

Ксенія думає, чи сказати про Едіка чи ні.

КСЕНІЯ. А ви давно його знаєте? Як багато про нього знаєте?

ЄВА. Я його… відчуваю. Як і він мене. І він також ніколи не закохувався, поки не зустрів мене. О, це така пристрасть! Мій папік ні на що подібне не здатен. Я… Я просто на сьомому небі, навіть не думала, що таке буває. (Замріяно прикриває очі, на обличчі дурнувата щаслива посмішка.)

КСЕНІЯ. Звісно, кохання це велика річ. Але чи варто так ризикувати? Чоловік же може про все дізнатися? Не боїтесь?

ЄВА. Едік, звісно, не такий багатий, хоча також бизнесмен. Але в мене і власні гроші є. Едік сказав, що в нього є схема, як збільшити капітал… Хоча я не хочу кидати папіка, він такий милий і багато для мене робить. Та й салон хоч і мій, я його господарка, але приміщення належить його холдінгу. Ой, не знаю я. З однієї сторони хочеться вже бути разом з коханим, мені замало наших зустрічей. Але й папіка втрачати шкода. Хоча якщо Едік буде наполягати, то я піду до нього.

КСЕНІЯ. А він не… наполягає?

ЄВА. Він сказав, щоб я сама вирішила, як краще для мене. Він хвилюється за моє щастя перш за все. Він не підганяє, каже, якщо спочатку сформувати матеріальну базу, потім легше рішення прийматися буде. 

КСЕНІЯ. А як ви познайомилися?

ЄВА. О, це була випадковість. Якби мені хто розвопів, я б не повірила…

Дзвонять у двері. Єва дивиться час.

ЄВА. О Господи, папік! (Йде до дверей, але не спішить відкривати.) Я його нарешті вмовила прийти. Ну, ти ж мовчок, так?

КСЕНІЯ. Певна річ.

ЄВА. Я вже бачу, що тобі можна довіряти. (Відкриває двері.)

Входить Дуго´вич. Єва цмокає його в щічку. 

Дугович входить як господар. Оглядає салон як власник приміщення. Потім його погляд зупиняється на Ксенії. 

ДУГОВИЧ. Милі пані, вітаю. Чому закрились? Що, клієнтів немає, чому порожньо?

ЄВА. Навмисно нікого не записувала на цей час заради твоєї конфіденційності. (Обіймає його.) Ксеніє, дозволь мені представити мого чоловіка. 

ДУГОВИЧ (дає руку). Дуго´вич. Дуже приємно.

КСЕНІЯ (акуратно роздивляючись його). Ксенія. Мені також приємно. Багато чула.

ДУГОВИЧ (Єві, суворо). І що ти вже тут нарозповідала про мене?

КСЕНІЯ (жваво). Я не від пані Єви. Ви людина, відома в місті, про вас багато хто говорить. 

ДУГОВИЧ. А, ну до цього мені не звикати. Я навіть знаю, як мене називають.

КСЕНІЯ. Ну, це ж не образливе прізвисько. Воно відповідає суті. 

ЄВА (обійнявши Дуговіча). Я тебе також часто називаю «Біг Босс». Тобі ж подобається.

ДУГОВИЧ. Від тебе так, мила. А від інших мені все одно.

КСЕНІЯ. Пройдіться, будь ласка, я хочу подивитись на вашу ходу, перш ніж займуся вашою спиною.

ДУГОВИЧ. Моєю спиною хто тільки не займався. Єва сказала, ви лікар?

КСЕНІЯ. Фізіотерапевт. Реабілітолог. П’ятнадцять років досвіду. Але тут диплом на рівні масажистки. 

ДУГОВИЧ. Масажистки… Скільки їх перебувало… Голова в них не тим зайнята. А ви ж солідна людина, лікар. Єва не казала, що у вас такий великий досвід. Дивно. Зазвичай переїжджають у більш молодому віці, підтвердивши всі дипломи, щоб тут не починати все з початку.

КСЕНІЯ. У мене… раптово все трапилося.

ЄВА. Доречі, любий, якщо вже заговорили про це. Ксенії потрібно з документами допомогти. Вона була за воз’єднанням, а зараз їй потрібно окрему робочу візу зробити. Ми зможемо допомогти?

ДУГОВИЧ. Якщо вона тебе влаштовує як спеціаліст, так, допоможемо. Ксеніє, ми зробимо вам документи, щоб була робоча віза, але ви підпишете догоду, що відпрацюєте у Єви в салоні мінімум рік. 

КСЕНІЯ (радісно). Я готова. Але мені потрібно вже дуже терміново.

ЄВА. Та хоч сьогодні подамо, нема питань. (До Дуговича.) Любий, мені ще потрібно з’їздити… матеріали для манікюру та масажу вибрати, так я на тебе не буду чекати, добре?

ДУГОВИЧ. Ну, я не знаю, скільки нам тут знадобиться часу на мою спину.

КСЕНІЯ. Півтори години, не менше.

ДУГОВИЧ. Так довго? Зазвичай спину півгодини роблять.

КСЕНІЯ. Ми промасажуємо все, від черепу до п’ят. Частково я не працюю. 

ДУГОВИЧ (Єві). Тоді йди, мила.

Єва радісно його цьомкає, біжить до дверей. Бере сумочку, плащ, збрискується парфумами і т.д., щоб було зрозуміло з її поведінки, що вона йде на побачення. Єва оглядає себе в дзеркалі і йде.

ДУГОВИЧ (з ніжністю). Дівчинко моя… (Обертається до Ксенії.) Так що вас там у моїй ході не влаштувало, чому потрібно півтори години над моєю спиною знущатися?

ЄВА. Для своїх років ви виглядаєте чудово, а зі спиною ми попрацюємо. Після першого сеансу я скажу, як часто потрібно приходити, будемо разом з вами робити вправи, щоб на довгі роки зберігти рухливість і активність. 

ДУГОВИЧ. Для моїх років, для моїх років… Не треба мені тут компліментів, я від них втомлююся за день. Зі мною треба відверно, як лікар.

КСЕНІЯ. Безумовно. Підемо, подивлюсь вашу спину і потім чесно скажу.

ДУГОВИЧ. Чесно… Чесних людей, Ксеніє, немає. Всі брешуть.

КСЕНІЯ. Це не так. Я завжди кажу правду.

ДУГОВИЧ (уважно подивився). Правду? Як же ви живете?

КСЕНІЯ. Добре живу.

ДУГОВИЧ. Ви от прямо зараз брешете. Я ж здогадуюсь, що у вас проблеми з чоловіком, якщо вам потрібна окрема віза. Я правий?

КСЕНІЯ. Звісно, правий.

ДУГОВИЧ (самовпевнено). Ну, от. А ви кажете «добре живу».

КСЕНІЯ (відверто). Не повірите, без нього живу справді чудово. Вісім років з ним жила, різницю не відчувала. Зараз вже вісім місяців без нього, і живу краще, ніж з ним. 

ДУГОВИЧ (після паузи). Справді, чесно. Але все одно, не в нашому житті бути чесним завжди. 

Йдуть вглиб сцени. 

 

Сцена 9. Салон краси.

Єва і Марія біля стійки адміністратора вивчають записи.

ЄВА. Виходить, що загальна виручка за ці два тижні вирісла.

МАРІЯ. На сорок відсотків.

ЄВА. Це дуже здорово!

МАРІЯ. Послуги масажу зараз займють близько тридцяти відсотків обігу.

ЄВА. А що з додатковими послугами?

МАРІЯ. Їх беруть менше.

ЄВА. Ясно. Подумаю над цим. І ще, Маріє, я впишу клієнта. Його звуть Едуард. Двічі на тиждень. Ви з нього плату не беріть. В мене з ним…взаємозалік по бізнесу. Просто фіксуйте час для нього, і все. А далі він сам скаже, в які дні і час йому зручно.

З глибини салону виходить Дугович. Він застібає пиджак чи щось таке, щоб було видно, що він з масажу. 

ДУГОВИЧ. Ну що, мила, ми їдемо?

ЄВА. Так, зараз. Закінчуємо з Марією.

ДУГОВИЧ. Як ваші успіхи?

ЄВА (гордо). Доходи ростуть. Я в тебе розумниця?

ДУГОВИЧ. Ну, звісно, дорога.

МАРІЯ. Пані Єва, я хотіла сказати щодо запису. (Дивиться в зошит відвідувань.) Треба давати більше часу на клієнта, бо в нас черга збирається. Ми за звичкою пишемо півтори години на клієнта, з розрахунком, що година на масаж, півгодини на роздягнутись-одягнутись.

ЄВА. Ну, так. 

МАРІЯ. А Ксенії не вдається вкластись в півтори години. Вона дуже… якісно все робить, і виходить більше загальноприйнятого часу. І потім важко пояснити клієнту, чому потрібно доплачувати за час.

ЄВА. Доплачувати то недобре… неприємно. (Задумалася.)

МАРІЯ. От дехто і назадовільний.

ДУГОВИЧ. Ксенія все робить правильно. Це інші халтурять. Я скільки зі спиною мучився, всі тільки спину роблять і все. Тридцять-сорок хвилин. А користь для здоров’я лише тоді, коли все тіло масажирують, всі м’язи пропрацьовують. (Думає.) Маріє, пишіть ВІП-послугу. Масаж всього тіла. І ціну ставьте не за годину, а за процедуру цілком. Доречі. Якщо це йтиме як ВІП, тоді додайте до погодинової вартості ще двадцять відсотків. І все. І ніяких доплат. Все включено. 

МАРІЯ. Добре.

ЄВА (Дуговичу). Який ти в мене розумний! Маріє, давайте тоді пишіть на клієнта дві години, щоб півтори йшло на масаж, а півгодини і клієнтові перевдягнутись, і Ксенії перепочити.  

МАРІЯ. Зроблю. На все добре.

Єва і Дугович йдуть з салону. Марія  робить записи.

Ксенія виходить з глибини салону, втомлена. Тяжко йде, сідає, майже падає, на диван. 

КСЕНІЯ (втомлено). Сьогодні вже нікого немає?

МАРІЯ. За десять хвилин прийде. Тільки-но записали. Вам каву зробити?

КСЕНІЯ. Ні, краще сік.

Марія виходить з-за стійки, йде до столу, на якому стоять вода, кавоварка, чашки, склянки, пляшки з соком. Відкриває сік, наливає в пляшку, несе Ксенії.

КСЕНІЯ (киваючи, дякує). Дякую. Якось зовсім немає сил.

МАРІЯ. Ви молодець. По п’ять клієнтів на день приймаєете. 

КСЕНІЯ. Та я б і не брала. Краще брати трьох-чотирьох клієнтів на день, щоб кожному приділити більше уваги. Але пані Єва нічого чути не хоче. Відчуваю, цей рік у неї буде для мене складним.

МАРІЯ. Але ж ми повинні бути вдячними. І вам вона робочу візу зробила, і мені. Я он скільки намагалась на роботу влаштуватися. В моєму віці шукати першу роботу в новій країні… Брати неофіційно беруть, а візою ніхто займатись не хотів. Тільки пані Єва увійшла в моє становище.

КСЕНІЯ. І за це ти зараз на неї на мінімалці працюєш?

МАРІЯ. Ну, не зовсім на мінімалці… Зате документи в порядку. Тому що, кому ми тут потрібні? Може бути скільки завгодно вищих освіт, але тут весь досвід звівся нанівець. І все треба спочатку. Ми всі не від гарного життя сюди їдемо…

КСЕНІЯ. Так. Всі… Крім Єви.

МАРІЯ. Єва і Біг Босс це інший випадок. Він сам говорив, що хоч і заробив на батьківщині купу грошей, але там легально вести бізнес не можна. А тут можна працювати чесно.

КСЕНІЯ (механічно). Чесно… Зазвичай «чесність» улюблене слово у тих, хто часто бреше. От у мене, наприклад, чоловік брехун був, яких мало…

Дзвонять у двері. Марія натискає кнопку на стійці адміністратора. Двері відчиняються. Входить Едік.

ЕДІК (побачивши Ксенію, остовпів). Доброго дня. Я на масаж. За записом. Від пані Єви. 

КСЕНІЯ (також остовпіла. Далі ведуть розмову так, немовби не знайомі). Доброго дня. Я Ксенія, масажист. А як до вас звертатися?

ЕДІК. Дуже приємно. Едуард. 

МАРІЯ. Бажаєте декілька хвилин перепочити, чи одразу на масаж?

ЕДІК. Та ні, це зайве. Я не втомлений. Я можу одразу.

Марія виходить з-за стійки йде до столу, наливає води в склянку, підносить Едікові.

МАРІЯ. Випийте перед сеансом, будь ласка.

ЕДІК (бере келих, не зводячи очей з Ксенії). Дякую. Ксеніє, як давно ви працюєте?

КСЕНІЯ. Тут у салоні два тижні, а так в мене досвід в масажі та реабілітології п’ятнадцять років. Багато кого на ноги поставила. 

ЕДІК. Ні, в мене в цілому проблем зі здоров’ям немає. (П’є воду.) Але треба за собою доглядати, бути в формі. Підтримувати себе. Щоб у сорок років не виглядати… неохайним  чи зачуханим. Тому для мене масаж це скоріш профілактика. 

КСЕНІЯ. Чудово. Прошу. (Показує рукою в сторону кабінету масажу.)

ЕДІК (йде за нею). А тайський масаж у вас як приємне доповнення є?

КСЕНІЯ. Тайський масаж це до інших… спеціалісток. Я займаюсь здоров’ям.

ЕДІК. Так це також для здоров’я. 

Йдуть вглиб сцени.

МАРІЯ (виходить з-за стійки, бере склянку Едіка, відносить на стіл). Кобель. З Євою спить, а все одно до інших клеїться. 

 

Сцена 10. Орендована квартира Ксенії.

Ксенія і Алекс у кухні-вітальні, вечеряють.

КСЕНІЯ (продовжуючи фразу). Я ледь не впала, коли його побачила. Мені так вже хочеться, щоб ця людина взагалі зникла з мого життя. 

АЛЕКС. А він що?

КСЕНІЯ. Та він також не очікував. Схоже, взагалі не знав, що я там працюю. Добре, хоч додумався вдати, що ми не знайомі. Хоча в мене складося враження, що він хоче зчинити мені скандал, і ледь втримався.

АЛЕКС. Ну, це було б не в його інтересах.

КСЕНІЯ. Хоча все одно підбивав клинці, тут вже чорного кобеля не відмиєш… При Марії ще нічого, а в кабінеті спробував волю рукам дати… (Здригнулася. Алексу.) От скажи, у вас що, якщо з жінкою розлучився, ви все одно її своєю вважаєте? У вас колишніх не буває?

АЛЕКС (їсть). Скоріше це для жінок колишніх не буває. Якщо вибирати між звабити нового чи повернути колишнього, вона вибере колишнього. Бо він вже знайомий, перевірений, з ним вже все було.

КСЕНІЯ. Ну, в мене не так. Якщо вже розбіглася, то все. В мене і до Едіка так було. Якщо поклала край стосункам – то вже край. І мені далі все одно, що і як у нього. Йдучи – йди.

АЛЕКС. Тобі твоя принциповість не заважає?

КСЕНІЯ. Дуже. Інколи навіть шкодить. Така вже я є. Брехня та несправедливість для мене болісно.

АЛЕКС. Тоді ти повинна відчувати їх на якомусь інтуїтивному рівні, шкірою. Як же ти Едіка свого не відчула? Я його бачив пару разів в кав’ярні… склизький тип. Як на мене, з нього ошуканство і облуда просто лізе боком. 

КСЕНІЯ (задумливо). Навіть не знаю. Любов сліпа…

АЛЕКС.Ось від тебе такої банальності не чекав. Ти ж розумниця. А розумниці рідко у такі відносини влипають…

КСЕНІЯ. Проте зараз я маю щеплення від будь-яких відносин. Мені їх не хочеться. Але уяви собі, це ж Едік мене якоюсь неповноцінною вважає, коли говорить, що в мене декілька місяців чоловіка не було. Немовби це щось… ненормальне. Як на мене, то це його повідінка ненормальна. Спав з однією, потім вона його познайомила з іншою… Це виходить ані кохання, ані порядності.

АЛЕКС. Ну, це ти так вважаєш. І суспільство наше вважає, якщо в жінки немає чоловіка, то вона неповноцінна. Але це нісенітниця. Я вважаю краще бути одному, ніж з кимось випадковим.

КСЕНІЯ. «Ніж аби з ким». У Омара Хайяма було «І краще будь один, ніж аби з ким». Це нас так з юності вчили. 

АЛЕКС (їсть). Ну, не знаю, кого так вчили. Але не твого чоловіка, це точно. І не мене. Я самотужки до цього дійшов. Також юність бурхлива була, а зараз… Все. Є комп, є мрія, на неї збираю… Тому й витрачаю мінімум, інше накопичую.

КСЕНІЯ. От я саме запитати давно хотіла, чого ти кімнату знімаєш, ти ж добре заробляєш. Теперь зрозуміло.

Якись час сидять мовчки, кожен думає про своє. Потім водночас.

АЛЕКС і КСЕНІЯ. Як чудово…

Замовкли, сміються.

АЛЕКС. Пані, кажи ти перша.

КСЕНІЯ. Я хотіла сказати, як чудово, що можна хоч з кимось живим побалакати, бо в мене останні місяці співрозмовником був чат GPT. Я йому і душу виливала, і плакала, і підтримки просила… Соромно ж з людьми ділитись тим, що в тебе все суцільно погано…

АЛЕКС. Ксюшо, реально, я те саме хотів сказати. Я взагалі з людьми мало… Потреби в цьому в мене майже немає. Але інколи як подумаєш про спілкування з розумною людиною, так звісно, чат GPT завжди при мені. А з тобою класно. Мені вже давно не було так легко та цікаво. І поговорити по щирості про життя-буття, і посміятись. Дурень твій чоловік, що кинув тебе. Сказав би я йому, що він дурень…

Різкий довгий дзвінок у двері. Ксенія і Алекс дивляться одне на одного. Пауза.

АЛЕКС. Судячи з нахабного дзвінка, припускаю, зараз в мене буде така можливість. Здається більше нема кому? Схоже, вашу зустріч вдень не завершено, далі буде… (Встає.)

КСЕНІЯ (зупиняє його рукою, також встає). Я сама. (Виходить з вітальні.)

АЛЕКС. Ох, ці умниці-мудрогельки… Все самі! Гаразд, влаштуємо йому зараз… теплу зустріч.

Алекс прибирає на столі, дістає з шафи фрукти і може ще якусь дорогу їжу, пляшку вина, два келихи, сервирує швидко стіл. Знімає футболку, і ми бачимо м’язистий торс, під одягом про нього не здогадуєшся. Залишається лише в джинсах. Входять Ксенія та Едік. Ксенія трохи остовпіла. Едік завмер, оцінюючи ситуацію.

АЛЕКС (люб’язно). Люба, до нас гості?

ЕДІК. А, так ось чому ти мене до кімнати потягла. Похвалитись мужиком хочеш. Молоденького знайшла? Я думав, ти мене далі дверей не пустиш, а ти ввічливо так…

АДЕКС (показово театрально). Пробачте, ви щось хотіли від моєї дівчини? Я не запрошую повечеряти з нами, ви дещо порушили нашу інтимність, тож викладайте. Але коротко.

ЕДІК. Ксюшо, я хотів поговорити наодинці.

АЛЕКС (підходячи до Ксенії та обіймаючи її). У нас з Ксенею все серйозно і секретів один від одного немає. Тому кажіть.

КСЕНІЯ (отямившись). Справді, кажи при ньому.

ЕДІК. Я прийшов запропонувати тобі угоду, взаємовигідну. Ти мовчиш про мене і мій проект, і Єві, і комусь іншому, нікому не розповідаєш, а я пишу заяву, що подовжую тобі ВНЖ по воз’єднанню сім’ї. 

КСЕНІЯ. Яке воз’єднання сім’ї? Сім’ї немає вже ніякої. Я подала на розлучення. Його офіційно ще не затвердили, але разом з заявою про розлучення я надіслала листа до іноземної поліції, що ніякого відношення до тебе більше не маю, і відповідальності за твої справи більше не несу. В тому числі і фінансові.

ЕДІК. Ти хочеш сказати, що…

КСЕНІЯ (посміхаючись, весело). Що твоя Єва допомогла мені з робочою візою. І з усіма документами. Так що я більше ні від кого не залежу.

АЛЕКС (підхоплює веселий тон Ксенії, і обіймаючи її міцніше). І взагалі ми збираємось одружитися. Так що все, дядю, тобі не світить. Таку жінку прогавив. Якщо в тебе все, то аріведерчі. 

ЕДІК. І як тобі з ним?

КСЕНІЯ (миттєво закипаючи). Як ти смієш!

ЕДІК (Алексові). Я про неї все знаю, ти звертайся, якщо що, підкажу.

АЛЕКС (облишив веселощі, серйозно). А от за це можна дістати, дядю. (Всаджує Ксенію.) Ксюшо, посиди, тільки не втручайся.

Алекс повільно з загрозою наближається до Едіка, дивлячись йому у вічі. Підходить близько, весь зібраний, готовий вдарити. Едік не витримує погляду, зщулюється, відступає. 

ЕДІК. Та все-все, зрозумів. 

АЛЕКС . І до мутних схем її не втягуй. І взагалі за кілометр до неї не підходь. Лякати тобі її нічим, а от на твоїх справах вона розуміється, і може розказати… зрозумів?

ЕДІК. Та зрозумів, зрозумів. 

Так і виходять. Едік, задом, Алекс на нього наступає. Коли вони виходять, Ксенія поступово стає більш розслабленою, сідає вільніше, посміхається, подумки дякує небесам. Повертається Алекс. Сідає поруч з нею. Вони дивляться одне на одного і починають нестримно сміятися. 

КСЕНІЯ (відсміявшись). Пані Петерова була права. Ти справді класний!

 

Сцена 11. Салон краси.

Сидять емігрантки: Єва, Ксенія, Віка, Марія, Аліса, Олена.

АЛІСА (немовби продовжуючи виступ, до залу). І дякую вам за увагу. 

ОЛЕНА. Дякую, Алісо, що знову ділишся можливостями інвестування для наших емігранток.

АЛІСА. Я дійсно рада за тих, хто вже підключився і придбав ділянки, в нас фактично залишилось лише дві ділянки, тому встигайте, пані. Якщо комусь потрібно переконати чоловіка, телефонуйте, не вагаючись, я йому надам інформацію в цифрах та з аргументами. Мені, як професіоналу, це буде зробити легше. 

ОЛЕНА. Візьміть візитки Аліси. Від себе додам, що з моїм чоловіком Аліса поговорила переконливо, і він погодився.

ЄВА. Аліса та Едуард професіонали, підтверджую. 

ОЛЕНА. Єво, я була б дуже вдячна, якби ви поділилися своєю історією успіху тут. Як прикладом, що надихає. Щоб у присутніх з’явилась також уява, що це можливо.

ЄВА (до залу). Шановні дівчата, мені просто пощастило з чоловіком. Але це також можливість. Він, правда, не місцевий, а також емігрант, але він тут тридцять років, має декілька бізнесів. І мені допоміг з бізнесом. Але все почалось з мови. Ще до переїзду сюди, десь за півроку, я почала вивчати мову, щоб, коли приїду, не бути дурною та недорікуватою. Коли я приїхала, то пішла до міграційного центру, вони безкоштовно консультують, в тому числі і з питань роботи. Мені запропонували обрати якийсь курс для отримання кваліфікації. Я вибрала курс секретарів та адміністраторів. Тому що розуміла, як важливо попасти на роботу до солідного бізнесмена, а там вже чи він, чи хтось з його клієнтів гідним буде. Курси трьохмісячні, за цей час я ще підтягнула мову, і наприкінці курсів вже з легкістю розсилала резюме на різні вакансії. Перший офіс, куди мене взяли, не дуже відповідав моїм очікуванням, але я змогла подивитись вживу, як у них тут організовано роботу. І вже друга робота була іншою. Я позиціонувала себе як людину з досвідом, тому влаштувалась в одну з контор Біг Босса. А коли мені пощастило познайомитись особисто, він закохався в мене з першого погляду… Ось так все й сталося. Він оформив на мене цей салон, щоб у мене був свій бізнес і свої гроші про всяк випадок. Але бізнес веду я сама, і непогано вдається. Звісно, я вдосконалюю мову, без цього на нормальні позиції в новій країні не вийдеш. І для мене, коли вибираю працівників, дуже важливо, як людина ставиться до нової мови, як вона опановує її, чи старанна в тому. Наприклад, ось Марія, що в мене офіційно працює адміністраторкою. Мені дуже хотілося саме співвітчизниці допомогти з працевлаштуванням, але я вибирала кандидатку з добрим знанням мови. Якщо ви цим будете нехтувати, то будете на працях другого ґатунку довго. 

ОЛЕНА. Ну, будь-яку роботу можна робити гарно і мати за неї добрі гроші. Я, наприклад, знаю дівчину, що починала з прибирань, а зараз в неї власна клінінгова компанія. Сама вона вже не прибирає, в неї п’ять працівників. Так що все можливо. 

ВІКА. Краще все-таки заміж вийти, ніж клінінгова компанія.

ЄВА. Якщо хочете заміж, то треба йти в ту сферу, де чоловіків більше, ніж жінок. І навіть серед цих жінок потрібно виділятись.

ОЛЕНА. О, Єво, ви дуже яскраво виділяєтеся, дякую вам за розповідь. Пані, на сьогодні все, подякуємо Єві за гостинність в її салоні. До нової зустрічі, в групі я напишу, де і коли вона буде.

Всі збираються, прощаються між собою, одягаються і розходяться, крім Єви та Ксенії.

ЄВА (коли всі пішли). Фух, сподіваюсь, клієнтів додасться. Ти бачила, як вони навіть п’ятивідсотковій знижці раділи? Я навмисне зробила знижку і їм, і їх подругам, але з лімітованим терміном дії. (Встає з дивана, йде за стійку адміністратора, дістає папку, починає вивчати, що в ній.)

КСЕНІЯ. Ви молодець. Але ж ви пам’ятаєте, сьогодні після зустрічі ми залишили час, щоб я встигла вам масаж зробити, бо вже цілий тиждень масажів вам не проводила, це недобре.

ЄВА. Це так. Але, напевно, не зараз. Мені скоро бігти, а потрібно ще рахунки сплатити, якось забагато в цьому місяці всього виходить…

КСЕНІЯ (підходить.) А що саме забагато? Електрика, вода? (Дивиться в папку.) Але ж… це ж не ваші рахунки, не по салону. 

ЄВА. Ну, так. Це по квартирі, що я наймаю для Едіка. Де ми зустрічаємося. Я підібрала найзручніше місце, щоб близько і від салону, і від будинку мого. Щоб була можливість частіше забігати. 

КСЕНІЯ (під дуру). Хіба в нього немає свого житла? Він же здається бізнесмен, і такий успішний.

ЄВА. Ох, там така історія. Він, як порядна людина, квартиру залишив колишній жінці, пішов з однією валізою, і ще їй допомагає фінансово, щоб вона не страждала від розлучення. Самозвісно після такого він поки ще на нову квартиру не заробив. 

КСЕНІЯ. Єво, пробачте, але… ви впевнені, що це правда, ви перевіряли його слова?

ЄВА. Перевіряти це низько. Я йому довіряю. В нього велике серце. Навіть по відношенню до жінки, яка його спустошила, до останньої нитки. Заради переїзду він навіть житло вдома продав…

КСЕНІЯ (не витримує). Єво, пробачте, я не казала раніше, але… Справа в тому, що це я колишня дружина Едіка. І це він залишив мене без копійки в чужій країні… ви добре знаєте, з чого мені довелося вибиратися…

ЄВА. Як дружина? Яка дружина? Не може бути! У вас різні прізвища. 

КСЕНІЯ. Я не змінювала прізвище. Щоб з документами не возитися. Але можу вам показати свідоцтво про шлюб, про розлучення в мене поки документу немає. 

ЄВА. Покажи!

КСЕНІЯ (дістає телефон, шукає там документ). І ніякими грошима він не допомагає, я кручусь сама. Ані за яку квартиру він не платить. (Знаходить в телефоні документи.) Ось, це скан-копія.

ЄВА (вдивляючись). Це однойменник! Прізвище розповсюджене.

КСЕНІЯ (гортає в телефоні). Ось фото разом.

ЄВА. Фото? Це на комп’ютері легко робиться. Якщо б це було так, ти б мені давно їх показала, ще тоді, коли я розповіла, що люблю його. Це все пізніше підроблено, не знаю, з якою метою хочеш очернити, але я в це не вірю, не вірю, це не докази. 

КСЕНІЯ. Єво, він шантажував мене… Поки я була без окремої візи, я боялася…

ЄВА (зриваючись на крик). Не зли мене! Я не знаю, навіщо ти все вигадуєш. Я шкодую, що з тобою поділилася. Тепер ти візу отримала і не боїшся наклеп робити на людину! Хочеш знищити моє щастя? Чи завидиш? А, мабуть він тобою не спокусився, тому що… (кричить) ти стара! Вам все одно, скільки років чоловікові, аби в сорок років не залишитись самотньою. Ось і чіпляєтесь за всіх підряд. 

КСЕНІЯ (намагається заспокоїти). Єво…

ЄВА. Це все з заздрощів! А я ще відверто тобі все розповідала… Я сьогодні розповіла, як тут чоловіка знайшла, так вам всім заздрісно, тому що вам не вдалося. Ти б так прибиральницею і залишилася, якщо б я тобі не допомогла. А ти заздриш, що мені повезло! Ви думаєте так легко було одружитися з Біг Боссом? Ти ще, може, йому все розкажеш про…

КСЕНІЯ. Як ви можете…

ЄВА. Можу! Я все можу! І викинути тебе з роботи можу. Щоб ти знову без нормальної візи була!

КСЕНІЯ. Єво, ви зараз під впливом емоцій…Я розумію, стільки хвилювання. Ви заспокойтесь, ми тоді завтра поговоримо. Якщо ви захочете мене звільнити, що ж, я перейду до іншого салону, мене давно кличуть…

ЄВА (зупинилась, її вразила остання фраза). Ти нічим не краща. Звинувачуєш Едіка, що він шантажує, в сама зараз те саме намагаєшся робити…

КСЕНІЯ. Єво, я не збираюсь порушувати нашу угоду, щодо року роботи. Але якщо вам це неприємно… І якщо ви мені стосовно Едіка не вірите… що ж…

Дзвонять у двері. Єва злякано завмирає. Потім натискає кнопку на стійці адміністратора, поглядом вмовляючи Ксенію мовчати.

КСЕНІЯ. Якщо це Біг Босс, не хвилюйтеся, я нічого не скажу. 

Відкриваються двері. Входить Дугович.

ДУГОВИЧ. Єво, ти вже звільнилася?

ЄВА (опанувала себе). Так… Майже… Так…

ДУГОВИЧ. Ксеніє, сьогодні клієнтів на вечір не записано? 

КСЕНІЯ. Ні, сьогодні ж взагалі неділя. 

ДУГОВИЧ. Тоді ви можете бути вільною.

КСЕНІЯ. А я якраз вже збираюся. 

Ксенія збирає свої речі, сумочку, плащ. Дугович і Єва в мовчанні чекають. 

КСЕНІЯ. До побачення. (Йде.)

ДУГОВИЧ. Сідай, Єво. Перед тим як ми підемо до ресторану, я хотів би в тебе дещо запитати… Така річ… Я помітив, що твої трати останнього місяця… значно, значно зросли. І мені хотілося би зрозуміти, з чим це пов’язане.

ЄВА (примхливо). І давно ти вирішив обмежити мене у витратах? Мило… Раніше я не помічала цього за тобою…

ДУГОВИЧ. Я не обмежую. Але я перевіряю і веду облік всіх витрат, як корпоративних, так і сімейних. Останні місяці ти стала витрачати трохи більше, відсотків на п’ятнадцять-двадцять… ну, це було не варто уваги. Але в цьому місяці ти витратила втричі більше, ніж зазвичай. Втричі! І я не можу не хвилюватись. Може, щось сталося? На які потреби йдуть такі великі суми? Страховка в тебе майже все покриває, отже це не здоров’я. Коштовностей нових я в тебе не побачив. Машину ти також не міняла. Тому відповідай мені, куди ти витратила таку купу грошей?

ЄВА. На розваги та нові враження! Ти мені не приділяєш уваги, зовсім. Ти весь час зайнятий, а я сумую. Мені весь час хочеться відвідувати нові місця, ну і… також на розвиток бізнесу, рекламу, SMM… І… і пам’ятаєш, я двічі літала в Ніцу. Звісно, бізнес-класом. Ти ж знаєш, як я люблю Ніцу. 

ДУГОВИЧ. Все одно, витрати надмірні. Можу я побачити твої чеки?

ЄВА. Я не зберігаю чеки, ти ж знаєш. 

ДУГОВИЧ. Ну, хоча б на бізнес-витрати, авіаквитки, готель, рекламу. Це все проводиться через бухгалтерію. І я хочу це бачити.

ЄВА. Раніше ти мене ніколи не контролював. Я не думала, що вийшла заміж за… жмикрута.

ДУГОВИЧ. От вже кому-кому, а тобі відомо, що я не жадібний. Якщо витрати виправдовують себе, то нема питань. Але я хочу розуміти їх доцільність. 

ЄВА. Тобто, те, що ти завжди в роботі, а мені хочеться задоволень, це вже привид для контролю? Якщо я записуватиму, на які задоволення я витрачаю, тоді ці трати вже не будуть задоволенням. 

ДУГОВИЧ (уважно дивиться на неї). Ти сказала, що шукаєш нових вражень. Це… Ти раптово не… Це ж не наркотики?

ЄВА (ображено). Як ти міг таке подумати?

ДУГОВИЧ. Просто така велика сума на нові враження ні з чим іншим не асоціюється. Що ще може коштувати стільки грошей?.. Ну, так що? Скажеш нарешті правду?

ЄВА. Я ніяких наркотиків не приймаю!

ДУГОВИЧ. Добре. На вівторок запишу тебе до лікаря, зробимо аналізи, щоб я був впевнений. 

ЄВА. Ти мені не віриш?

ДУГОВИЧ. Я завжди перевіряю, мила. Все і завжди. Всю інформацію. А зараз одягайся, йдемо вечеряти. І, будь ласка, починаючи з завтра, всі витрати фіксуй, я буду перевіряти.

ЄВА (вдягаючись). Ти – тиран.

ДУГОВИЧ (посміхнувся). Саме так. І мені подобається, коли ти мене так називаєш. 

 

Сцена 12. Емігрантська кав’ярня.

Аліса та Едік за столиком, п’ють каву. Алекс за своїм звичним столиком в глибині за комп’ютером. Офіціант за стійкою.

ЕДІК. Ну що, всі ділянки продано, вітаю нас. І з нетерпінням чекаю на свою частку.

АЛІСА. Ой, там стільки паперової тяганини, перереєстрація. Доведеться трішки почекати. 

ЕДІК. А скільки це буде тягнутися? Я вже не можу, мені конче гроші потрібні.

АЛІСА (холодно). Хіба Єва, Марина і Анна тобі мало грошей дають? Навіть надходжень від однієї б вистачило для нормального життя. А в тебе цілих три… спонсорки…

ЕДІК. А чому стільки іронії в голосі?

АЛІСА. Ніякої іронії. Я радію за тебе, твоє майбутнє влаштовано. 

ЕДІК. Це так. Але ось ти перестала приходити.

АЛІСА. Економлю твої сили. Тобі ж потрібно якісно… обслуговувати…

ЕДІК. Ну, з силами в мене все в порядку. Хоча Єва мене дістала. Інші при чоловіках, раз на тиждень, їм більше не треба. А оця… Ненормальна, майже кожного дня хоче, і ще увагу їй приділяй…

АЛІСА (з іронією). Любовв! Страшна сила!

ЕДІК . Мені від такої кількості любові навіть втекти інколи хочеться. 

АЛІСА. А, доречі, щодо втекти… чудова ідея. Я вважаю, що заслуговую на відпочинок, місяця на три. (Вагається, але потім питає, і нам потрібно відчути її хвилювання і боязкість.) Ти б поїхав зі мною на Кариби? Просто, ось так, з квитком в один кінець? Пожити там якийсь час, а може, якщо сподобається, залишитись там… отримати карибський паспорт…

ЕДІК. На три місяці? Ти що, мої панянки знайдуть мені заміну за цей час. Заробляти я не зможу під час поїздки, тільки тратити.

АЛІСА. В тебе була б твоя частка.

ЕДІК. Я ж кажу, це витрати без доходів. Я на свою частку хочу квартиру купити. Ну, звісно, частину в іпотеку. А потім Єву обробити так, щоб допомагала виплатити. Яка їй різниця, за оренду сплачувати чи за іпотеку.

АЛІСА. А без Єви… ти собі майбутнього не уявляєш?

ЕДІК. Я розумію, все це має свій час, але така дійна корова нечасто попадається, треба вичавлювати по максимуму. Невідомо, скільки це триватиме. 

АЛІСА (спокійно). Тобто ні?

ЕДІК. Нє, ну на тиждень я б зганяв з тобою. Ми так давно не були разом. Але так надовго…Зараз тільки-но процес пішов, поперло, тому які там подорожі…

АЛІСА (дивиться на нього і саме в цей момент приймає рішення залишити Едіка без його частки). Як хочеш.

ЕДІК. Гаразд, я побіг. Ще дві зустрічі сьогодні. (Встає.)

АЛІСА. Заплати за нашу каву.

ЕДІК (здивовано). А яка різниця, ти чи я?

АЛІСА (твердо). Я гаманець з картками забула. 

Едік невдоволено підходить до Офіціанта, розраховується за каву. Йде.

Аліса дістає з сумки планшет, починає в ньому працювати (спойлер – вона готує папери, щоб “здати” Едіка, на обличчі в неї залізна рішучість). 

Алекс, якийсь час спостерігав за Едіком і Алісою, потім за нею, коли вона працює. Встає з-за комп’ютера, підходить до столика Аліси.

АЛЕКС. Пробачте, чи можу я пригостити вас кавою, чи будь-яким іншим напоєм, я бачив, що каву ви вже пили. 

АЛІСА (не підіймаючи очей). Хлопче, я працюю, ви мені заважаєте.

АЛЕКС. Я постійний відвідувач цієї кав’ярні, і не раз вас тут бачив. Ви дуже красива дівчина, але саме тому, враховуючи вашу юність… Я хотів би застерегти від того… чоловіка, з яким ви тільки-но спілкувались. 

АЛІСА. Дякую за попередження. Я вмію вірно оцінювати людей. І знаю справжню ціну тим, з ким працюю. 

АЛЕКС. Це страшна людина. Може ви це знаєте, але… він користується наївністю та добротою жінок і розводить їх на гроші, будьте обережні. 

АЛІСА. Дякую за попередження. Але ви знаєте відоме прислів’я «злодій у злодія кия вкрав».

АЛЕКС. Ви хочете сказати…

АЛІСА. Я нічого не хочу сказати. Крім того, що кожен в цьому житті отримує те, на що заслуговує.

АЛЕКС. Клас! Можна запросити вас завтра… ну, скажемо, на обід.

АЛІСА. Завтра я від’їжджаю. А зараз пробачте, мені потрібно зосередитись і завершити деякі справи. 

АЛЕКС (уважно дивиться на неї). Ви хочете залишити країну? Тобто, ви…

АЛІСА. Я нічого не хочу, як ви кажете, залишити. Я просто їду. На деякий час. 

АЛЕКС. Ясно. Тоді можна я вас проведу до аеропорту? 

АЛІСА. Це зайве. Я не хочу жодних нових знайомств. 

АЛЕКС. Але я можу стати вам в нагоді. Чи перед від’їздом, чи поки вас… не буде. 

АЛІСА. Ви дуже заповзятливий.

АЛЕКС. І дуже здогадливий. І я можу вам допомогти зробити те, що ви хочете зробити. Повірте, в мене є особисті причини, щоб втопити цю людину. Він спотворив життя моєму близькому другові… Ми з вами на одній стороні. 

АЛІСА. Ви ж комп’ютерник?

АЛЕКС. І комп’ютерник також. А взагалі я той, хто вам потрібен, але про кого не говорять вголос. 

АЛІСА (дістає з сумочки візитку). Зателефонуйте мені ввечері. Нам треба зустрітись в іншому місці. 

 

Сцена 13. Офіс Дуговича.

Дугович сидить за столом. Перед ним купа паперів, документів. Входить Єва.

ЄВА. Прийшла за великопанським запрошенням Біг Босса. І навіть принесла з собою список витрат. Ти ж через це мене сюди запросив так офіційно?

ДУГОВИЧ (весь монолог говорить абсолютно спокійним голосом). Мені надійшли документи, де підтверджуються твої статеві стосунки з Едуардом Мазуром. Тут і адреса квартири, що ти орендувала для нього, і відео, і ваші спільні недвозначні світлини, і виписки, з яких видно, що ти сплачувала його рахунки. І нарешті, найцікавіший документ: що ти віддала йому велику суму на придбання ділянки землі, фактично на тебе навіть не записаної. 

Єва приголомшена, потім приходить до тями, намагається щось сказати.

ДУГОВИЧ. Зараз говорю я, ти права голосу не маєш. Доводжу до твого відома, що мій юрист почав справу про розлучення, за результатами якої ти не отримаєш нічого. На твій салон вже є бажаючий. Я даю тобі час до ранку, щоб зібрати речі. Я сьогодні ночуватиму в готелі, щоб не перетинатися з тобою. Якщо о десятій ранку ти будеш ще в домі, то приїде поліція і виведе тебе як особу, що незаконно знаходиться в об’єкті чужої власності, відповідний лист до іноземної поліції, що ти не маєш права там знаходитись, я вже надіслав. Картки твої заблоковані, йди геть, куди хочеш. Ти мене зрозуміла? Ти знаєш, є те, що я не вибачаю. 

Єва кидається до нього в сльозах.

ЄВА. Це все брехня, наклеп, хтось надіслав…

ДУГОВИЧ. Я зрадницям слова не давав. Ти знаєш, мене ані сльозами, ані словами не пробити. Я тобі з першого дня казав, що я не вибачаю. І я не вибачаю. 

ЄВА. Але…

ДУГОВИЧ (спокійно, але чітко). Пішла геть. (Відвертається від Єви.)

Єва в сльозах задкує до дверей, виходить. 

ДУГОВИЧ (відкриває бар, чи шкафчик, дістає пляшку віскі і склянку, видно, що весь цей час він стримував себе. Наливає, і далі кричить одну фразу, в яку вкладає все горе, відчай і злість.) Тварюки! Всі баби меркантильні тварюки!

 

Сцена 14. Емігрантська кав’ярня.

Пані Петрова сидить в кутку за столиком. Відвідувачів немає.

До кав’ярні стрімко входить Дугович, перевертає табличку на дверях на “ЗАКРИТО”.

ДУГОВИЧ (наказує пані Петеровій). Закрий двері на ключ. Спецобслуговування. (Нервово ходить кав’ярнею туди-сюди.)

ПАНІ ПЕТЕРОВА (йде до дверей, замикає їх, обертається і дивиться на Дуговича.) Бачу все зовсім смутно. Скільки років ти до мене не приходив. (Йде до барної стійки, бере пляшку віскі, дві низьких скланки для віскі, йде до столу.) Офіціант має термін до лікаря, скоро Ксенія прийде, я попросила вийти на підміну. 

ДУГОВИЧ. Нікого не пускати! (Продовжує нервово ходити, руки стиснуті в “кулаки”.)

ПАНІ ПЕТЕРОВА (ставить пляшку і склянки на стіл. Наливає собі трохи, Дуговичові більше.) Сідай, розповідай. Припускаю, що ти дізнався про Єву з Едіком.

ДУГОВИЧ (різко зупиняється, спересердя). Ти знала! Знала і не повідомила мені! 

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Здається, ти ще двадцять років тому сказав, що наше особисте життя більше не стосується одне одного, от я і не лізла. Не стосується так не стосується. Ще не вистачало твій гнів накликати.

ДУГОВИЧ. Але це зовсім інше!

ПАНІ ПЕТЕРОВА (спокійно). Нічого не інше. Хочу тобі нагадати, я говорила, коли жінка настільки молодша, рано чи пізно вона наставить тобі роги. Але ти вважав, що твої гроші тебе захистять від цього. 

ДУГОВИЧ. Гроші, гроші. Ви всі схиблені на грошах. Вам тільки цього й треба. Обираєте того, хто заплатить більше. Риба шукає глибину…

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Та це ти схиблений на грошах. Скільки я тебе пам’ятаю, ти ще в дев’ятому класі вже заробляв і чіпляв дівчат на квіти і дорогі подарунки. З тобою ж ніхто з підлітків не міг конкурувати. А потім, в студентські роки, як ти красиво залицявся.

ДУГОВИЧ (сідає, п’є віскі). Ви ж іншої мови не розумієте. От себе згадай, хіба би ти повелася на хлопця без грошей.

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Не повелася б.

ДУГОВИЧ. От і я про що. Якби я не вкладався в тебе грошима, ти б зі мною ніколи не була. Дев’ять років різниці! Хіба мене можна було сприймати серйозно?

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Не повіриш, була б. Ти на мене завжди так дивився, що мені ніяково було. Я розуміла, пубертат, але… Але жінкам треба відчувати силу, впевненість чоловіка, що він зможе і захистити і забезпечити. Ну, що ж, ми такі, ми так обираємо самця…

ДУГОВИЧ. Самця! 

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Я хотіла сказати, що в нас це рефлекторне, думати одразу, чи буде від нього здорове потомство, чи зможе він бути сильним, здобувачем, дбальцем… (Ласкаво, щиро.) Ти не повіриш, звісно, в твої чотирнадцять я ще цього не бачила, ти ж хлопчиком для мене був, але в твої вісімнадцять… Я вже розуміла, що ти крутіший за багатьох інших «самців». В тобі було стільки сили, енергії, ти ж як танк пер, приступом брав. 

ДУГОВИЧ (заспокоюючись, налив собі знову). Я чомусь зараз згадав, як повіз тебе у Карлові Вари… Перший закордон. Пам’ятаєш ці три дні? Фортеця впала…

ПАНІ ПЕТЕРОВА. І ми були щасливі… (Пауза.) Таке не забувається.

ДУГОВИЧ (обіймаючи її, тепло). Ох, Любо, от чому мені так не щастить… І тільки з тобою я можу розслабитися, відверто поговорити… Ти ж єдина мене знаєш… скільки… майже сорок років. Стільки не живуть. І свідків не залишилося…

ПАНІ ПЕТЕРОВА (звільняючись від обіймів). Ну, гаразд, досить підлещуватися. Я тобі нічим допомогти не зможу. Це в бізнесі ти «ас»  Біг Босс, а в жінках не розбираєшся зовсім. Я згадую, як я реготала, коли ти до Женьки пішов від мене. Та ще падлюка була…

ДУГОВИЧ. Це правда. Я повівся, а вона мене обібрала як липку. А вдавала з себе таку милу…

ПАНІ ПЕТЕРОВА. А потім була Яна. Гірша за Женьку, хоча здавалося б, куди вже гірше… 

ДУГОВИЧ. Но, вже з Євою я документально передбачив, що у випадку розлучення їй достанеться тільки салон і та сума, що я її перевів у день весілля. І хто винний, що вона і зрадила, і суму цю спустила на махінації… Якщо б не зрада, залишилась би вона з салоном, а так… Обійдеться.

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Слухай, ну ти ніколи скнарою не був, ти ж її фактично на вулиці лишаєш. Чим їй заробляти? Вона ж дівчинка зовсім. Ні розуму, ні освіти. 

ДУГОВИЧ. Щоб спати з ким попало їй розуму вистачило.. 

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Та то ж не розум, то гормони. Це навіть не зовсім зрада. Вона по-справжньому закохалася, така щаслива бігала, аж пурхала.

ДУГОВИЧ. От нехай і попурхає, покрутиться заради грошей. Чи до цього свого… афериста нехай забирається. Доречі, я йому депорт організував. Ти ж знаєш, які в мене зв’язки. Можна було за шахрайство засадити. Можна було через суд покарати, але я вибрав найгірше для емігранта. Депорт. Без права в’їзду до Європи на п’ять років. Рішення за декілька днів буде. Вдяка тим, хто мені цілий пакет компромату на нього надіслав, там безсумнівно, профі готував. Видворять його з країни і все. Знищувати треба таких гадів, що нечесно бізнес ведуть.

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Ох, ти ж не про чесність зараз. Це просто помста за зраду. Може, все ж через суд повернення коштів вимагатимеш?

ДУГОВИЧ. Так а з чого він повертати буде? Було б що з нього взяти… На ньому й так стільки всього… Нехай просто забирається геть з країни і буде вдячний, що не заарештували. І взагалі, чого ми про нього говоримо? Слизняк, фу, от розчавив би й все…

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Щодо нього ти правий. А от… до дівчинки май жаль. Залиш їй спосіб заробляти на життя. 

ДУГОВИЧ. Та без моєї допомоги цей салон весь в статках буде. Там і прибуток є лише тому, що будова мені належить і оренду не треба платити. От якби вона оренду платила, там би майже нічого не залишалось грошей. Сміх один, яка з неї бізнесменка? Я вже зрозумів, що вона неспроможна навіть готовим бізнесом керувати. Щоб салон був активом, потрібний інший управитель.

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Ну, ти щось придумаєш. Щоб їй хоч з чого було жити. Ти ж завжди жінок своїх любив. Ти ж насправді добрий. Ну, Михайлику!

ДУГОВИЧ. Я не Михайлик! Не називай мене так! Я навіть за документами давно вже Майк. І навіть ім’ям, новим, себе майже нікому не дозволяю називати! 

ПАНІ ПЕТЕРОВА (гладить його по руці). Так, я розумію, для всіх ти Біг Босс. І ти сприймаєш тільки так. Але в житті не все відбувається так, як хотілося б тобі. Я досі сприймаю тебе як схвильованого підлітка з букетом гвоздик, що перелякано освідчується…

ДУГОВИЧ (після паузи). І навіть через сорок років ти досі бачиш мене… таким. 

ПАНІ ПЕТЕРОВА. В душі ти не змінився. Яким би ти не здавався зовні, але… так, я бачу тебе таким. 

ДУГОВИЧ. Сподіваюся, що тільки ти.

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Не сумнівайся. Для інших ти Біг Босс. 

ДУГОВИЧ (наливає собі ще). А з іншого боку, Любушко, добре, що є хоч хтось, з ким я можу бути самим собою. 

ПАНІ ПЕТЕРОВА. І жінка тобі потрібна відповідна. Не фіфа якась, а шляхетна, відверта, щоб розуміла. Щоб ти з нею міг бути… собою. 

ДУГОВИЧ. Оце ні, жодних жінок. Все! До них наближатись тільки з розумінням, що вони всі продажні. Цинічно, але так і є.

Стукіт у двері. Пані Петерова йде відчиняти. Дугович допиває свій бокал, наливає ще, п’є. Пані Петерова впускає Ксенію.

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Ой, Ксеню, так раптово вийшло, що сьогодні відвідувачів вже не буде, а я не встигла зателефонувати тобі, щоб ти даремно не приходила.

ДУГОВИЧ. Я забронював кав’ярню на весь вечір. Мені потрібно на самоті побути. Але ви доречно. Я буду шукати нового управителя салону. Пропоную цю посаду вам. Зарплатня висока і так далі, головне, щоб актив був. Мені здається, ділових здібностей у вас для цього достатньо. 

КСЕНІЯ. Управителькою? А як же Єва?

ДУГОВИЧ. З Євою ми розлучаємося. Салон я в неї забираю. Але він мені не дуже потрібен, тому, щоб зберегти його в активі, мені потрібний надійний управитель.

КСЕНІЯ. Ви і Єва… Ви все знаєте?

ДУГОВИЧ (знов закипає). Це що, виходить, все місто в курсі, що відбувається, а я як в анекдоті дізнаюся останнім?! Жесть! 

КСЕНІЯ. Я ненавмисно взнала…

ДУГОВИЧ (суворо). І також промовчали? Всі промовчали!

КСЕНІЯ. В мене немає звички втручатися в справи інших, до того ж розносити плітки. 

ДУГОВИЧ (іронічно). Ах, я забув, що ви у нас принципова. І чесна.

КСЕНІЯ. Саме тому я відмовлюся від вашої пропозиції. Ваш вчинок несправедливий до Єви. Вона любить цей салон, дихає ним. А ви залишаєте їх без нього. За жіночу слабкість. Це негарно, і не по-чоловічому.

ДУГОВИЧ. А ваш чоловік поступив з вами по-чоловічому? Хто ви така, щоб оцінювати?

КСЕНІЯ. Він також поступив… І це взагалі…Це тільки мої справи. Саме тому я знаю, як жінці це тяжко. Єва… Вона гарна, добра до людей. Я… Не прийму вашу пропозицію. Я не можу з нею так вчинити. Вона допомагала мені, і не тільки мені.

ДУГОВИЧ. І не тільки! Це дуже влучно! Ви знаєте, скільки грошей вона спустила на… вашого… спільного. Зображуєте тут з себе принципову. Не хочете посісти її місце, аякже! Всі ви однакові! Собі на умі! Якби я зараз переписав цей салон на вас, ви б швидко і радісно замінили її. Тому що всі ви… Продажні! Тільки ціна у кожної різна!

КСЕНІЯ (це чіпляє її гідність). Я не маю наміру зносити ваші образи. І мені шкода вас, якщо ви справді так про всіх думаєте… Пані Петерова, ви казали, що сьогодні я вам вже не знадоблюсь? Тоді я піду… (Йде до дверей, обертаючись, Дуговичові.) Коли ми з вами спілкувалися, якийсь час мені здавалось, що ви справжній чоловік, яких мало, рідкісний. Мені прикро, що я помилялася. (Йде.)

ПАНІ ПЕТЕРОВА (закривши за нею двері, задумливо дивиться на Дуговича). А вона справжня жінка. Це я тобі кажу. Тобі б придивитися до неї…

ДУГОВИЧ. Не сміши. Не за статусом мені такі.

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Статус, статус… Час вже шукати ту, що по серцю і для душі, а не на статус дивитися. Та й навіщо жінці статус? Головне, щоб щастя. От я, сиджу собі тихо в своїй кав’ярні, амбіцій немає в мене, головне, щоб тихо і особливо не напружуючись. На життя вистачає і все, я щаслива. А Ксюша, вона багато чого досягти може, і наздогнати тебе. Якщо захоче, дожене й за статусом. Але… потім чи захоче вона тебе як чоловіка…

ДУГОВИЧ. Ти про що взагалі? Вона мені навіть не подобається як жінка. Зовсім не на мій смак. 

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Не на те ти дивишся. Повір мені, я ж тебе знаю як облупленого. Якщо хто тобі по-справжньому підходить, то це вона. 

ДУГОВИЧ. Та ну, це брєд.

ПАНІ ПЕТЕРОВА. А ти придивись, Михайлику.

 

Сцена 15. Салон краси.

Єва і Марія сидять біля стійки адміністрації, передивляються документи, облікові книги.

ЄВА. Давай перепочинемо. Взагалі не можу зосередитись. Голова болить. І думки… зовсім не тут.

МАРІЯ. Давайте я сама ще раз перерахую, а вам зроблю каву. 

ЄВА. Добре, дякую.

Марія йде робити каву, Єва дістає смартфон, передивляється в ньому світлини з ніжністю. Видно, що думками вона там. Марія приносить каву. Входить Дугович, без дзвінка, як хазяїн.

ДУГОВИЧ. Єво, я підготував тобі договір оренди. Там тільки комунальні послуги, брати з тебе інше я не буду. Але далі ти живеш тільки на те, що заробиш. 

ЄВА. Майк… Я хотіла попросити…

ДУГОВИЧ (холодно). По-моєму, ти не маєш права мене про щось просити. Я й так пожалів тебе і залишив джерело існування.

ЄВА. Я саме про це… Не міг би ти… Цей салон… Дати замість нього… якусь суму… грошима…

ДУГОВИЧ. Навіщо?

В глибині салону з’являється Ксенія, слухає, не наближаючись.

ЄВА. Едік, він… від’їжджає. І я їду з ним. 

ДУГОВИЧ. Ти збожеволіла?

ЄВА. Я не можу інакше. Я навіть про салон думати не можу, коли уявляю… Він же сам один, йому дали сорок вісім годин, щоб покинути країну. Він їде завтра. Я не можу… без нього… Пробач, Майк, але я кохаю його. 

ДУГОВИЧ (спантеличено). Ти збожеволіла…

ЄВА. Я все одно поїду. Навіть, якщо ти не даш грошей… Просто… Без грошей мені зовсім важко буде… Я в тебе більше ніколи нічого не проситиму, чесне слово. Але зараз, допоможи нам.

ДУГОВИЧ. Вам?

ЄВА. Мені, мені. Я даю слово, що не даватиму йому гроші. Я просто… буду поруч.

КСЕНІЯ (підходячи). Єво, пробачте, що втручаюсь… але все ж таки хочу застерегти. Я знаю цю людину дев’ять років. Я також дуже сильно його любила, і також пішла за ним на край світу, коли покликав. А він залишив мене без грошей, я квартиру свою продала, щоб у нас були гроші, а він привласнив їх собі. Єво, вам не вдасться зберегти свої гроші, він витягне їх з вас. Уламає, улестить… вкраде… Йому не можна вірити. Він за ці роки з мене витрусив все, і я не тільки про гроші. Він душу мою понівечив всю. Я віру в людей втратила. Я тільки зараз, без нього, за рік ледь оговталася. Єво, не дозволяйте йому знищити ваше життя! 

ЄВА (плаче). Я не зможу без нього…

ДУГОВИЧ. Єво, я не терплю сліз. Давай так. Я дам тобі грошей. Але не вартість салону. Менше. Скільки вирішу, стільки й дам. Щоб тобі було на перший час. 

ЄВА (кидається до нього). Дякую, дякую. 

ДУГОВИЧ (утримує її, щоб не наближалась). Ключове слово – тобі. Щоб жодного цента цьому альфонсові не дісталось. Обіцяй мені, і на цьому все. 

ЄВА (через сльози). Так, звісно.

КСЕНІЯ. Це безумство.

ДУГОВИЧ. Нехай. Нехай сама відповідає за те, що накоїла. Вона так хоче… Але… Ксеніє, зараз ви вже можете прийняти мою пропозицію. Якщо Єва їде, так совість вас не мучитиме…

КСЕНІЯ (після паузи). А ви… не збираєтесь вибачитись? 

ДУГОВИЧ. Я?

КСЕНІЯ. Ви були несправедливим. Ваші слова мене дуже образили.

ДУГОВИЧ. А що я такого сказав? Хіба я не правий, що всі жінки…

КСЕНІЯ. Я не всі. Ваші слова не є істиною. Мої слова і вчинки не дають вам приводу так висловлюватись.

ЄВА (заспокоюючись). А про що мова?

ДУГОВИЧ (грубо). Це тебе вже не стосується. Йди, збирай речі, гроші на картку закину. (До Ксенії.) Якщо ви вважаєте, що я вас образив, вибачте мене.

КСЕНІЯ. Не відверто…

ДУГОВИЧ. Ну, знаєте!

КСЕНІЯ. Тоді на все добре. 

ДУГОВИЧ. Але ж у мене сьогодні за графіком масаж.

КСЕНІЯ. Пробачте, нічим не можу допомогти. Якщо Єва їде, я також звільняюсь. Я не буду працювати з людиною, що так… зневажає інших. (Збирає свої речі, намагаючись піти.)

ДУГОВИЧ. Ксеніє, зачекайте!

Ксенія зупиняється, не повертаючись до нього. Очікує.

ДУГОВИЧ. Я хочу сказати… Я не мав права… всіх докупи. Всі різні. І жінки різні. Я був… не в собі. Пробачте мені, будь ласка, мої слова. Це не було особисто про вас…

КСЕНІЯ (обертається, але все ще суворо). Добре, вибачення приймаються.

ДУГОВИЧ. І моя пропозиція щодо управління салоном також діє. Подумайте.

КСЕНІЯ. Добре, я поміркую, за яких вимог я погоджусь. Чи не погоджусь. Дайте мені час.

ДУГОВИЧ. Я готовий обговорювати умови співпраці.

КСЕНІЯ. Добре, домовилися. (Йде до дверей.)

ДУГОВИЧ. Ксеніє, а масаж? Ви самі казали про важливість регулярних сеансів. Ну, якщо хочете, можете відігратись на моїй спині.

КСЕНІЯ (повертається, кладе свої речі на місце). Ну, підемо, добре, все ж регулярність… З вашою спиною домовитись легше, ніж з вами. 

Ксенія і Дугович йдуть вглиб до масажного кабінету.

ЄВА (повертаючись до Марії). І що це було, а? (В Єви виклик телефону, вона відповідає радісно.) Едік, так, все добре, все вдалося. Завтра на автостанції зустрічаємось. Як домовлялись.

 

Сцена 16. Офіс Дуговича.

Ксенія і Віка входять разом. Кожна тримає папку в руках. Продовжують розмову.

ВІКА. Так що все у мене добре. Мій шеф попросив передати документи Біг Боссу. Він мене цінує за акуратність і (хитро посміхнувшись) не тільки за це. 

КСЕНІЯ. Я бачу, ти така щаслива. Я справді рада, що ти оговталася і не опустилася.

ВІКА. Ксюшо.. Вибач… Я гадюка. Але я вже виправляюся. То я від заздрощів… наговорила тобі… Справді, я також рада, що тобі все вдалося. Тебе знають люди і дуже хвалять як спеціаліста. 

Дугович з’являється з глибини, йде до жінок.

ДУГОВИЧ. Ксеніє… Вітаю. Зачекайте хвилину, мені тільки підписати.

КСЕНІЯ. Так, звісно. 

Дугович сідає за стіл. Віка підходить до нього з документами, дістає папери з папки, Дугович передивляється, підписує, один примірник залишає собі, другий віддає назад. Віка кладе папери до папки. 

ДУГОВИЧ. Моі вітання пану Дудеку, сподіваюсь на плідну співпрацю.

ВІКА. Дякую. Шеф просив передати, що він також радий. 

Тиснуть руки. Віка йде до виходу.

ВІКА (до Ксенії). В неділю будеш на зустрічі?

КСЕНІЯ. Так, в мене навіть виступ.

ВІКА. Чудово, там і побалакаємо. (Йде.)

Ксенія підходить до стола Дуговича ближче.

ДУГОВИЧ. Сідайте, будь ласка. Де ви там зустрічаєтесь?

КСЕНІЯ. На зустрічі емігранток.

ДУГОВИЧ. А, посиденьки у кав’ярні. 

КСЕНІЯ. Це не просто посиденьки. Ці зустрічі допомагають. І підтримують. Я деякий час тільки і жила від зустрічі до зустрічі. Було дуже гірко і без просвітку. І якби не ці зустрічі, не знаю, чи витримала б я все це… В еміграції без підтримки важко… Не уявляю, як люди переїжджали раніше, коли не було соцмереж, інтернету, емігрантських груп… 

ДУГОВИЧ. Уявіть, я так переїжджав. Нічого страшного в цьому немає. Ну, платили трохи більше помогаторам і юристам. Я шість бухгалтерів змінив, поки знайшов нормального. А в цілому оцих страждань на тему «Ах, в еміграції без підтримки важко» було менше. Мовчки йшли й робили, самі розбирались, вгризались в усе. Розраховуючи лише на себе. Нас було менше, але майже в усіх все склалося. 

КСЕНІЯ. Ну, у вас круто вийшло. 

ДУГОВИЧ (підозріло). В чому каверза?

КСЕНІЯ. Та ні в чому. Я просто відверто захоплююсь вашими досягненнями.

ДУГОВИЧ. Відверто? А, ну, справді, нам же ще співпрацювати…

КСЕНІЯ. Ну, от що ви за людина.. Ви що, нікому не вірите?

ДУГОВИЧ. Красивим словам ні. Тільки діям. Дії доводять правду.

КСЕНІЯ. Як же мені подобається ваша прямота.

ДУГОВИЧ. Бачите, я також чесний. По-своєму. В усякому разі, в справах точно.

КСЕНІЯ. Тоді перейдемо до справ.

ДУГОВИЧ. Звісно. Мене дуже здивувало ваше бажання мати мережу салонів. От, відверто, я взагалі не розумію цього новомодного в жінках. Чого ви всі прагнете рівнятись з чоловіками, всі хочете свій бізнес мати? Невже так важко знайти чоловіка, який вам все це забезпечить, і живіть собі безтурботно.

КСЕНІЯ. Наявність чоловіка не завжди про безтурботне життя. Іноді це турбот прибавляє. Тому краще розраховувати на себе. 

ДУГОВИЧ. Ну, я не сказав би, що це краще…

КСЕНІЯ (з іронією). Ваші успіхи не дають спати, хочеться досягти того ж.

ДУГОВИЧ. Ви серйозно?

КСЕНІЯ. Шуткую. Куди мені до вас. У вас стільки всього. Цілий холдинг. А мені добре розкрученого салону вистачить. Трьох.

ДУГОВИЧ. Так, трьох, я зрозумів.

КСЕНІЯ (дістає з папки по черзі папери). Той салон, де я завідуюча, там просто, там досить лише переоформити, з усіма дозволами, за приміщення я буду сплачувати оренду. Суму за цесію я підрахувала. Другий. Я знайшла те, що хочу, це діючий салон в одному з ваших офісних центрів. Хазяйка готова мені його відступити, для неї це тягар, там взагалі майже нічого не треба, тільки ваш дозвіл і переукласти договір. Гроші на переоформлення цих двох салонів в мене є. А ось третій…

ДУГОВИЧ. Доречі, я був здивований, чим вас зацікавила ця будова. У вас стільки питань по ньому було, а там навіть дозволу на салон немає. 

КСЕНІЯ. Ви ж мені дозволили вибрати будь-які приміщення, що мені сподобаються…

ДУГОВИЧ. Та я не відмовляюсь. Я хочу зрозуміти, чому. 

КСЕНІЯ. Я консультувалась в мерії. Там можна отримати всі дозволи на салон, хоча й не швидко. А ось другий поверх: можна оформити як службове житло. Там я зможу нагорі жити, а внизу працювати. Я збиралась брати іпотеку, щоб вже піти з орендованого житла, втомилася жити в оренді. Але порахувала, що вигідніше буде домовитись з вами про купвлю в розстрочку. 

ДУГОВИЧ. А ви дуже практична…

КСЕНІЯ (посміхаючись). І собі на умі, ви забули сказати. Бачите, розрахувала собі суцільні вигоди.

ДУГОВИЧ. Ніяк не забудете… Я погарячкував тоді.

КСЕНІЯ. Але ви ж і досі вважаєте, що будь-яку жінку можна купити. 

ДУГОВИЧ. Я поки що виключень не зустрічав.

КСЕНІЯ. Ну, тоді почитайте вимоги, за яких я готова з вами співпрацювати.

ДУГОВИЧ (бере в неї черговий документ, читає). Цікаво… І ви не просите ніяких знижок?

КСЕНІЯ. Ні. Але я й не переплачую. Я замовила оцінку цього об’єкту, і ось, виходячи з реальної ціни, просто прошу про безвідсотковий кредит. Все одно це вигідніше, ніж через банк. Двоповерховий об’єкт за ціною двокімнатної квартири. 

ДУГОВИЧ (задумливо). Банк би вам іпотеку на це не дав…

КСЕНІЯ. Саме так. Але ж з вами ми зможемо домовитись? Так?

ДУГОВИЧ (дивиться в папери, розмірковує). Цікаво, а от якби я просто переписав на вас цю будівлю, невже ви б відмовились?

КСЕНІЯ. Відмовилась би. З свого досвіду, я більше не хочу ні від кого залежати. Мені подобається, коли я щось досягаю сама.

ДУГОВИЧ. У мене зустрічна пропозиція. Навіть дві.

КСЕНІЯ. Слухаю.

ДУГОВИЧ. Я роблю знижку двадцять відсотків на всі суми. 

КСЕНІЯ. Хм. Щедро. А друга?

ДУГОВИЧ. Я запрошую вас пообідати. 

КСЕНІЯ. Спокусливо. Я про обід. А знижки… Давайте домовимость на десять відсотків. Десять відсотків це нормально. А от двадцять – ні, забагато.

ДУГОВИЧ. Ви… Пробачте, з вами все нормально? Ви самі відмовляєтесь від знижки? Ви готові заплатити більше?

КСЕНІЯ. Так, я відмовляюсь. Десять відсотків скинути мені комфортно. А от двадцять… я б відчувала, що я вам винна, що я зобов’язана… психологічно… Тому так, я відмовляюсь від всього, що збільшує… моє напруження. 

ДУГОВИЧ. Та нічого б ви не були зобов’язані…

КСЕНІЯ. Я відчуваю інакше.

ДУГОВИЧ (після паузи). Добре, мій юрист складе договір, прочитаєте, і завтра за обідом підпишемо.

КСЕНІЯ. Пане Дуговичу, пробачте. Договір можемо підписати завтра. Але обід доведеться перенести. 

ДУГОВИЧ. На який день?

КСЕНІЯ. На день, коли я повністю з вами розрахуюсь. (Встає, простягає руку.) На все добре.

ДУГОВИЧ (приголомшено). На все добре. 

Ксенія йде, Дугович здивовано дивиться їй услід.

 

Сцена 17. Емігрантська кав’ярня.

Сидять емігрантки: Олена, Віка, Марія, пані Петерова.

Ксенія стоїть перед залом, виступає. Дугович сидить в глибині, де зазвичай сидить Алекс, слухає Ксенію.

КСЕНІЯ. І от настає мить якогось сильного-сильного відчаю. Коли здається, що вже все, край. Ти не можеш далі, тебе накриває туга, все дратує, навіть те, що подобається. І хочеться наплювати на всі накопичені заради ПМП роки, і все кинути. Хтось саме в цей момент повертається додому. Але мені не було куди повертатись. До того ж в той момент з’явилась якась звірина злість. Колишній чоловік часто казав, що я без нього нуль, що я нічого не зможу. Без нього. І так закортіло доказати, що зможу. Сама, без нього, всього досягти. На батьківщині я ж змогла. Так, тут складніше, але оце бажання, довести, через злість воно стає паливом. І ти преш… Не звертаючи уваги на малі неприємності, незручності, перешкоди. Бо в тебе є велика ціль. І я кожній з вас бажаю знайти таку ціль. 

ОЛЕНА. Ксеніє, поділись ще конкретними досягненнями. Як, розпочавши всього приблизно рік тому, в тебе вже три салона.

КСЕНІЯ. Ну, не рік, я тут вже два з половиною роки. Плюс п’ятнадцять років досвіду було вдома. Просто мені вчасно допомогли не розплескати цей досвід, а продовжити тут. Я дуже люблю свою справу. Мені подобаєься допомагати людям стати більш здоровими, я радію, коли після кожного сеансу в них краще рухаються руки, ноги, люблю спостерігати, як випрямляється спина, плечі. І я підібрала таких же завзятих майстрів. Підказала їм, як швидко отримати ліцензію, бо багато хто, приїзджаючи, не знає нічого. Куди піти, що робити. І на цьому втрачається час і енергія. І віра в себе. Я підібрала і майстрів. Навчилась делегувати, тому в мене тямущі адміністратори. Це дозволяє мені продовжувати практику. В кожному з салонів я особисто працюю два рази на тиждень, і, як і раніше, дуже люблю свою роботу. От, думаю, це найголовніше: бути закоханим в те, що робиш. Тоді все вдасться, і емігрантські труднощі стають легшими. І гроші приходять.

ОЛЕНА. Дякую, Ксеніє. Нагадую, що наші зустрічі після перерви продовжуються. Я також навчилась делегуванню, і тепер в мене є другий адмін в групі, це Марія. Ви вже бачили її повідомлення як модератора, а зараз можете познайомитися особисто.

Марія встає, вклоняється присутнім.

ОЛЕНА. І наступного разу Марія розкаже, як їй вдалося швидко знайти роботу, що їй подобається, вже в зрілому віці. Коли говорчять, що люди за сорок нікому не потрібні. Отже, запрошуйте знайомих, кому це важливо, і на всіх вас також чекаю. (Вклоняється, сідає.)

Емігрантки поступово розходяться, Пані Петерова встає, йде до барної стійки, робить каву для Олени і приносить їй на столик. Потім йде до вхідних дверей, де ловить Ксенію, що вже зібралась йти. 

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Ксюшо, він не просто так тут сидить. Я бачила, як він на тебе дивиться. Ксюшо, не копирсайся. Почни вже зустрічатись з чоловіком. Вже котрий місяць мається…

КСЕНІЯ. Це ви про кого?

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Ксюшо, я всіх його дружин знаю. Він таким ніколи не був. Він справді закохався.

КСЕНІЯ (зніяковівши). Які нісенітниці ви кажете…

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Дівчинко моя. Я ж не сліпа. Я все бачу. Як в ньому. Так і в тобі.

КСЕНІЯ (злякавшись, що її почуття розкриті). Ви про що? Я не розумію. (Втікає.)

ПАНІ ПЕТЕРОВА (сідає біля Олени). Ох-ох, від себе не втечеш.

ОЛЕНА. Це ви точно сказали, пані Петерова.

ПАНІ ПЕТЕРОВА (дивиться на неї уважно). А знаєш, Олено, ти мене сьогодні також потішила. В тобі немовби друге дихання відкрилося. Зстріч була довгою, але ти не втомилася, весела. 

ОЛЕНА. Так. Мене тоді дуже засмутили ваші слова, що я всіх на собі тягну… Я потім думала… а це справді так. Поки я всім намагалась максимально допомогти, моє життя почало розсипатись. І ось я почала потроху від всього звільнюватися. Шукати того, кому було б цікаво робити те саме, що й мені. І знайшла двох дівчат, що допомагають і в групі, і тут. А одна ще з дітьми мені допомагає. Тобто, в неї також діти і ми об’єднуємося. Сидимо з ними по черзі. Це також полегшення, та й дітям спілкування. Це правда, що від себе не втечеш, але можна зробити цю втечу приємнішою.

ДУГОВИЧ (кличе). Пані Петерова, відвідайте і мій столик, будь ласка.

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Авжеж-авжеж. Оленко, дівчинко, пий свою каву, мені потрібно з іншими поспілкуватись. 

ОЛЕНА (пошепки). Чесно кажучи, я не зрозуміла, що він забув на нашій зустрчі, чого сидів, дівчата ніяковіли… але вигнати було якось… неможливо.

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Ну, що робив не знаю, а от виганяти, то таке, може обернутись проблемами. Піду до нього. (Пересідає за столик до Дуговича.) Ну, як справжній Біг Босс збивав тут мені дівчат з пантелику півтори години…

ДУГОВИЧ. Нічого, переживуть. (Пошепки.) Що ти їй таке сказала, що вона втекла?

ПАНІ ПЕТЕРОВА (також пошепки). Нічого. Поспішала вона. Вся в справах. Тому й побігла.

ДУГОВИЧ. Дуже вона ділова…

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Але приємно, що я була права. Ти її розгледів і…

ДУГОВИЧ (пошепки). Тихіше!

ОЛЕНА (допила каву, встає, збирається). До побачення, пані Петерова.

ПАНІ ПЕТЕРОВА До побачення, Олено. Щасливих вихідних.

Олена йде.

ДУГОВИЧ. Ти краще скажи, як до неї залицятись? Від обідів вона відмовляється. Зустрічатись десь, крім офіса, також. Подарунки не приймає, тільки квіти. На гроші не ведеться. Спілкується тільки у справах. Її не зрозуміти. Інколи мені здається, що я їй подобаюсь, то вона стає цинічною. І не схоже, щоб вона грала, але… я нічого не розумію. Ти як жінка і єдиний близький друг мій можеш мені сказати, що вдіяти?

ПАНІ ПЕТЕРОВА (задумливо). Нарешті ти перетворюєшся на нормальну людину. Я вже думала, цього не станеться…

ДУГОВИЧ. Не глузуй. На моє конкретне питання маєш відповідь?

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Можливо. От скажи, тобі друг потрібен? Сам казав, важко, коли нема з ким бути собою. Ось і їй важно. Їй друг потрібен. Вірний. Не чоловік, не коханець, вона зараз цього боїться. Їй потрібний той, з ким вона зможе розслабитися. Бути собою. Довіряти. Вона спіймала облизня, ти також, от ви й не знаєте, як все це до ладу дати. Бігаєте як два зайця полохані. Спробуй бути просто другом. Не поспішай, не дави, а я знаю, як ти танком преш і підкорюєш. А тут так не можна…

ДУГОВИЧ. Ой, ми з тобою дуже добре знаємо, що таке «бути друзями». Це кінець стосунків. А в нас ще навіть початку не було.

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Це у вас, мужиків, кінець. У нас з цього все тільки починається. Якщо почне тобі довіряти, відкриватися, все, інше вже нікуди не дінеться. Тільки все це повинно буди відверто. Навіть не знаю, чи впораєшся ти…

ДУГОВИЧ. Та ну, хіба ти мене не знаєш… 

ПАНІ ПЕТЕРОВА. От саме тому, що знаю, тому так і раджу.

ДУГОВИЧ. Нам же це вдалось колись… І бути друзями, і залишитися ними…

ПАНІ ПЕТЕРОВА. В нас вийшло, так. Але між нами не стояли гроші. 

ДУГОВИЧ. Це взагалі… Це проблема, так…

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Ти, коли з нею спілкуєшся, ти про гроші не думай. Цікався нею, її справами, її думками…Тобі потрібно просто бути завжди поруч. Як друг. І тоді раніше чи…

ДУГОВИЧ. Раніше.

ПАНІ ПЕТЕРОВА. І не поспішай. Жінка як персик. Їй треба дозріти. А ти поки що вчись насолоджуватись кожною хвилиною з нею. 

ДУГОВИЧ (задумливо). Спробую.

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Вперед!

 

Сцена 18. Орендована квартира Ксенії.

Бачимо складені та спаковані речі. Ксенія щось складає до коробок та сумок. Дзвонять у двері. Ксенія йде відкривати. Входить разом з Дуговичем. Він у красивому костюмі, з великим букетом.

КСЕНІЯ. Ви трохи… раптово…

ДУГОВИЧ. Невчасно, ви хотіли сказати?

КСЕНІЯ. Ну, так. В мене всього три дні до переїзду залишилося, щоб звільнити квартиру. А тут стільки всього складати… Навіть не думала, що настільки багато речей. І коли вони всі встигли з’явитись? От знаєш, що житло орендоване, намагаєшся нічого не купляти. А все одно накопичилося так, немовби я тут двадцять років жила… Складаю, складаю, і кінця цьому нема. (Пауза.) Пробачте, ви ж у справах, мабуть?

ДУГОВИЧ. Так… я… (Віддає їй квіти.) Це вам. Я сьогодні вас слухав… і… під враженням… сильним… От, вирішив, прийти і висловити… подяку… повагу… Я просто захоплений… от як це мені сказати…

Ксенія мовчить. Щоб уникнути паузи ставить квіти у вазу.

ДУГОВИЧ. Отже… я прийшов… (Далі говорить дуже швидко.) Ви мені дуже подобаєтесь і я хочу стати вам другом.

КСЕНІЯ (зніяковіла, тихо). Хіба так стають друзями? Довіра і дружба не виникають за одну мить. Потрібен час. Щоб поступово…

ДУГОВИЧ (швидко). Я згоден. Давайте поступово.

КСЕНІЯ. Давайте… що?

ДУГОВИЧ. Ну, спілкуватись, зустрічатись. (Згадує слова пані Петерової.) Розмовляти!

КСЕНІЯ. Про справи ми завжди можемо поговорити у вас в офісі. Викликайте.

ДУГОВИЧ. Я ж не можу так… за викликом. Ви мені подобаєтесь. Мені хочеться бачити вас… Не лише в офіційній атмосфері… І взагалі… (Переходить з м’якого тону на звичний, діловий.) І давайте я вам вже скасую звишок боргу за приміщення і все. І ви мені нічого не будете винні. 

КСЕНІЯ (стримано). Ми вже з вами обговорювали це.

ДУГОВИЧ. Так, звісно…. Але я не можу, пробачте, з жінкою, що мені подобається… я не звик… це дивно… мені хочеться з вами як з жінкою спілкуватися… а це все… дико якось… (Пауза.) Якщо я вам зовсім не подобаюсь, скажіть. Чесно скажіть, і я піду

КСЕНІЯ (ледь чутно). Подобаєтесь. 

ДУГОВИЧ (кидається до неї). Так що ж ви… Це все міняє… Давайте, ну, я не знаю, сходимо кудись… Просто погуляємо. Дайте мені можливість виявити мою… прихильність до вас…

КСЕНІЯ. Пане Дуговичу…

ДУГОВИЧ. Майк. Просто Майк.

КСЕНІЯ. Пане Дуговичу… Я не можу так швидко. Я не знаю вас зовсім як людину. І… і я вас боюся…

ДУГОВИЧ. Ну, так давайте познайомимось ближче. Влаштуємо… як це… жінки люблять… Вечір питань та відповідей… Я…

Входить Алекс. В руках пакети з продуктами та пляшка вина.

АЛЕКС. Ксюшо, я все за твоїм списком купив. І ось! В нас сьогодні є привід. (Завмер.)

Дугович і Ксенія також завмерли.

ДУГОВИЧ (приходячи до тями). Це… це що… це ви так… Чесна! Ви… я ж вважав, що ви одна… Ви ж казали, що після чоловіка… А ви… з цим.. щевриком… А я ідіот… повірив, що ви завжди правду говорите… (Тікає.)

КСЕНІЯ (прийшла до тями). О господи! (Біжить за ним.) Пане Дуговичу! Майк! Я не казала неправду!

АЛЕКС (дивиться їй услід, потім до залу). І що це зараз було? (Ставить пляшку на стіл. Починає викладати продукти з пакетів.)

Повертається Ксенія. В сльозах. Згорблена. Сідає в крісло.

АЛЕКС. І що це було, мені цікаво?

КСЕНІЯ (приречено). Він поїхав… Я коли вибігла, він вже поїхав… І слухавку не бере…

АЛЕКС. А чого він хотів?

КСЕНІЯ. Дружити.

АЛЕКС. Як круто. Дружба з Біг Боссом це дуже круто!

КСЕНІЯ. Не язикуй. Він запропонував зустрічатись.

АЛЕКС. Оце так! Це ще крутіше! Будеш мадам Біг Босс номер п’ять. А потім і отступні чималі отримаєш при розлученні.

КСЕНІЯ. Я ж просила не язикувати!

АЛЕКС (нахиляєтьдя до неї, дивиться у вічі). Мама мія… Ну ти даєш! Так ти закохана…Нам, суворим програмувальникам, вас, чутливих бізнесменів, не зрозуміти. Шкода, що поїду і не побачу розвиток вашої лав сторі. 

КСЕНІЯ. Алексе, замовкни, я ледь стримуюсь, щоб не ридати…

АЛЕКС. Тож перетворись на слух і я тобі також проспіваю пісеньку про кохання. Кохання звичайного програмувальника до однієї заморської красуні.

КСЕНІЯ (здивовано). Алексе, ти про що?

АЛЕКС (ніяково). Те, що ми з тобою синхронізувались, як сіамські близнюки. 

КСЕНІЯ. Ну, давай, здивуй.

АЛЕКС. О, заспокоїлась, це чудово. Так слухай. Пам’ятаєш, була у нас тут красуня з якою твой чоловік… не той, що майбутній, а той, що колишній…

Ксенія, граючи, кидає в нього щось легке, наприклад, диванну подушку. Алекс увертається.

АЛЕКС. Так от, красуня здала свого компаньйона Едіка і дременула до теплих країв.

КСЕНІЯ. Ти про Алісу?

АЛЕКС (киває, відкриває вино). Твій сіамський близнюк зібрався в мандрівку навколо світу. Як ти знаєш, я довго відкладав на цю мрію. Купив тур. А потім подивився уважно маршрут, а наш лайнер йде через Індію, Австралію, а потім до Америки, а далі прибуває до Карибського басейну.

КСЕНІЯ. Може, досить уроку географії, розказуй, до чого це все?

АЛЕКС. Так от, цей програмувальник ще тут спробував до красуні залицятися, а вона його відбрила. Але він не здався.

КСЕНІЯ. А тебе не зупиняє, що вона шахрайка?

АЛЕКС. Ну, мені завжди подобались «погані дівчата». Ще з дитинства, негативні героїні казок, різні лиходійки… Тому, програмувальник, якого все в цій дівчині влаштовує і все подобається, вирішив дружити з нею через листування. Це перевірений спосіб. Якщо хочеш зблизитися з дівчиною, треба з нею дрружити, спілкуватись, розмовляти, і тоді рано чи пізно… Це мені пані Петерова підказала. Залізобетонно працює. Красуня почала мені відповідати, спілкуватись, відповідати на листи і повідомлення. І зараз виявилося, що вона дуже не проти зустрітись зі мною, коли я буду в їхніх Карибських водах. Так що ось такий у нас привід сьогодні випити. Я вже дізнався про карибський паспорт і можливості там залишитись. Якщо красуня буде милостива і подарує свою ласку, я там затримаюсь. Поруч з нею. Ну, скажи, що тебе вражає моя винахідливість!

КСЕНІЯ (занурившись у свої думки). Винахідливість… Дружити, кажеш… Розмовляти… Пані Петерова, кажеш… (Ставить бокал на стіл, дістає смартфон, шукає номер.) Пані Петерова! Це Ксенія! Він був у мене!.. Так, Майк, хто ж ще! Я знаю, що ви розмовляли з ним про мене. Вийшло непорозуміння! Він подумав, що Алекс – мій коханець!.. Пані Петерова, зробіть щось! Я люблю його! Телефонувала… Не бере… Зробіть що-небудь, поясніть йому правду!

АЛЕКС. Оце так справи… Дуже недоречно я прийшов….

 

Сцена 19. Емігрантська кав’ярня.

Пані Петерова і Дугович сидять за столиком в глибині, де зазвичай сидить Алекс.

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Так що про Алкса ти нічого такого не думай. Він просто квартирант. Це я його засватала. Ой, тобто, я запропонувала Ксенії взяти його квартирантом, тому що знала, відповідальний хлопець, платитиме регулярно. В неї перед тим жила дівчина-сусідка… Пиячила, нерегулярно вносила свою частину грошей… Їй потрібен був стабільний сусід.

ДУГОВИЧ. Але все ж таки… Чоловік і жінка рік живуть в одній квартирі…

ПАНІ ПТЕРОВА. Та не було там нічого. Алекс весь в своєму комп’ютері. Ми тільки нещодавно дізналися, що він знімав кімнату, а не квартиру, тому що на подорож складав. Мріяв, щоб цілий рік лайнером подорожувати. Він майже завтра вже їде. І все. І дуже влучно, що Ксенія також переїжджає. Вона ж одна наймати квартиру не буде, вона там щось накопичувала, також відкладала, щоб своє придбати. Розумієш?

ДУГОВИЧ. Та це я якраз розумію. Я не розумію чому вона чоловіка, а не жінку до себе жити взяла…

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Ти твердоголовий чи ревнивий? Я ж тобі пояснюю, не було між ними нічого.

ДУГОВИЧ. Та не буває так.

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Ну, ти всіх з собою не рівняй… Я знаю, що ти б в такій ситуації почав залицятись до сусідки. А Алекс… Йому цього не треба, він же програмувальник!

ДУГОВИЧ. Але він зайшов з вином і сказав, що в них є привід відмітити… Тобто вони не просто сусіди!

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Глибокий висновок! Люди не можуть жити в одній квартирі, зустрічатись на кухні і не спілкуватись взагалі… А відсвяткувати він якраз хотів свій від’їзд. У людини мрія збулася, розумієш?

ДУГОВИЧ. Налий мені там… що небудь…

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Не налию. Поки ти тверезою головою не втямиш, що ти своєю підозрою образив дівчину. І треба вибачатись.

ДУГОВИЧ. Мені? Чого це?

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Тому що бовдур в цій ситуації ти. Ти образив її недовірою, розумієш? Вона плакала, що ти все не так зрозумів…

ДУГОВИЧ (схвильовано). Плакала? 

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Я тобі давно казала, що кращої жінки тобі не знайти. Орядна, не меркантильна, інтелігентна, відверта… І тебе, бовдура, кохає!

ДУГОВИЧ. Вона це також сама сказала?

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Сказала – не сказала… Сказати можна будь-що. Тут відчувати треба. А ти не відчуваєш!

ДУГОВИЧ. Та досить мене вже як хлопчика повчати.

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Та хто ж тобі правду, крім мене, скаже. Якщо образив – потрібно вибачатись.Телефонуй.

ДУГОВИЧ. Куди?

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Їй. Вона з тобою зв’язатись не може.

ДУГОВИЧ. Я її заблокував. Тимчасово.

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Я ж кажу, бовдур. 

ДУГОВИЧ. Я хотів їй сюрприз зробити, щоб вона менше платила. Хотів сказати, та не всиг, через цього… що прийшов з пляшкою, як до себе додому…

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Так він і прийшов до себе додому! Я тобі вже п’ятий раз розказую…Телефонуй!

ДУГОВИЧ. Я телефонувати не буду. Я з нею зараз тільки як з орендарем листуватись буду, і виключно мейлом. І тільки на робочі теми.

ПАНІ ПЕТЕРОВА (після паузи). Тобто, вона і на мейл намагалася до тебе пробитись…

ДУГОВИЧ. Яке це має значення?.. Так, намагалась.

ПАНІ ПЕТЕРОВА. І що написала?

ДУГОВИЧ. Як ти розказуеш. Так і вона написала.

ПАНІ ПЕТЕРОВА. А ти не відповів.

Дугович мовчить. Пані Петерова в очікуванні дивиться на нього.

ДУГОВИЧ. Що ти від мене хочеш?

ПАНІ ПЕТЕРОВА. Ти розумієш, що зараз сам втрачаєш своє щастя? Я знаю тебе сорок років, і я ніколи не бачила поруч з тобою нормальну жінку. Просто нормальну. І от коли вона нарешті з’явилась в твоєму житті, ти ведеш себе як хлопчисько. Отелло недопечений… Ховаєшся…

ДУГОВИЧ. Так, ховаюсь. Бо я боюся. Ти знаєш, я не вірю жінкам. Багато років. Навіть коли в мне стосунки з ними, я тримаю дистанцію! Тому що одразу намагаються боляче зробити! От згадай всіх моїх жінок. Я з жодною не міг бути відвертим, відкритим, бути самим собою чи проявити слабкість. Для них я Біг Босс, гаманець плюс коханець. Я звик бути тільки таким, розумієш?

ПАНІ ПЕТЕРОВА. А ти розумієш, що треба бути іншим. Але боїшся…

ДУГОВИЧ. Так. Маєш рацію. Боюся. Що використовуватиме мене, як інші. (Дзвонять у двері.) Піди скажи, що спецобслуговування. 

ПАНІ ПЕТЕРОВА (встає). Звісно. (Йде до дверей.) Звісно, у нас спецобслуговування.  (Відкриває двері, входить Ксенія. Далі розмовляють пошепки.) Прекрасно, що швидко приїхала. Заходь, я зникаю. Другі двері також закрию. (Йде. Ми чуємо звук ключа, що замикає двері.)

Ксенія проходить вперед. Дугович зараз її бачить. Також встає. Обидва стоять, дивлячись одне на одного. Але не підходять.

ДУГОВИЧ. Я повинен був здогадатися… Що оце «Приходь теміново, потрібна допомога», це не просто так… Чия ідея?  Твоя чи її?

КСЕНІЯ. Її. 

ДУГОВИЧ. Не сумнівався. (Після паузи.) І обидві двері затворені на ключ…

КСЕНІЯ. Так.

ДУГОВИЧ. Ще ясніше. (Посміхається.) Хоча вона давно мене знає, але тут би я не втік.

КСЕНІЯ. Я б могла втекти… Якби… Раптом щось…

ДУГОВИЧ. А що… раптом?

КСЕНІЯ. Ну, раптом ви б мені знову не повірили. І мені б захотілося… заховатись від болю.

ДУГОВИЧ. Але я й зараз не до кінця впевнений, що вірю… (Робить крок до неї.) Думаю, нам є про що поговорити. Але спочатку… В мене є сюрприз. Я ще тоді хотів сказати… Ось що… Я зробив переоцінку об’єкта. Того, що ти в розстрочку купила. І в мене є офіційне підтвердження оцінювача щодо нової вартості.

КСЕНІЯ (раптом заспокоїлася, що він змінив тему). Нової? І наскільки вона вища?

ДУГОВИЧ. Вона нижча. Вона дорівнює… Рівно стільки, скільки ти за неї вже заплатила. Мій юрист підготував доповнення до договору, зі зміною суми. І акт переоформлення об’єкта цілком на тебе. В повну власність.

КСЕНІЯ. Але ж це…

ДУГОВИЧ. Все як ти любиш. Офіційний акт від державного оцінювача. Ну так сталося, минув час, і нерухомість різко подешевшала. Так що ти мені більше нічого не винна. І я пропоную це відсвяткувати спільним обідом. (Повільно йде до неї.) Ти мені його обіцяла, пам’ятаєш?

КСЕНІЯ. Я не думала…

ДУГОВИЧ. Не треба зараз думати. Мені також треба і подумати, і поговорити. Нам багато про що є… (Згадує слова пані Петерової.) Вибач мені, я був неправий. Не розібрався.

КСЕНІЯ (повільно рухається назустріч йому). Я так хотіла пояснити…

ДУГОВИЧ. Давай зараз нічого не обговорювати, не пояснювати. Давай просто спробуємо… бути разом, поруч. Без слів… Ти стільки бігала від мене… Давай зупинимось і просто… побудемо. А всі питання, ділові, не ділові, потім. Ми ще все встигнемо. (Підходить до неї.)

КСЕНІЯ. І все-таки…

ДУГОВИЧ (обіймає її, прикладає палець до вуст). Давай трохи помовчимо. Я не впевнений що все це надовго… між нами.. Але на декілька хвилин… днів… років… (Стоїть, тримаючи Ксенію в обіймах.)

ПАНІ ПЕТЕРОВА (з’являючись в глибині сцени, тихенько). От і пречудово. Піду готувати обід. Знаючи Михайлика, розумію що романтика романтикою, а скоро він захоче їсти. Тому картопелька, квасоля в томаті, овочі на грилі і обов’язково яловичина під соусом. (На останніх словах йде вглиб сцени, зникає.)

Завіса.