“Бла, Бла, Бла…” п’єса сучасного Українського драматурга Martin Gal

Martin Gal

 

 

Бла-бла-бла

Драма в 4-х діях

 

 

 

 

 

 

Головне часто відкривається під завісу довгої розмови.

Еміль Мішель Чоран

 

 

 

 

 

 

 

 

Дійові особи:

 

Водій, чоловік 42 років

Пасажирка А,  дівчина 24 років

Пасажир B,  чоловік 36 років

Пасажирка C,  жінка 45 років

Пасажир D,  чоловік 52 років

Незнайомець, чоловік у віці від 30 до 40 років

Водій вантажівки

Працівники заправної станції

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дія перша

В автомобілі їдуть Водій і Пасажирка А, яка сидить на задньому сидінні.

 

Пасажирка А:  Ви запізнилися на дев’ять хвилин. На сторінці сайту я читала, що пунктуальність – ваша головна чеснота. Попередні пасажири відзначають, який ви ввічливий, педантичний і веселий. Не дуже-то відповідає.

Водій:  Сьогодні я спізнююся весь день. Всюди затори. Нічого не можу зробити вчасно. Виїдеш на годину раніше, а приїдеш на годину пізніше.

Пасажирка А:  То ми не відразу поїдемо в місто К.?

Водій:  Ні.

Пасажирка А:  Навіщо ж ви забрали мене так рано?

Водій:  Ви так замовляли, самі ж писали: «Приїдете за мною не пізніше десятої вечора». Я і приїхав о десятій. Як домовлялися!

Пасажирка А:  Не о десятій, а в дев’ять хвилин по десятій.

Водій:  Даруйте (сердито). Невже очікування в дев’ять хвилин було таке обтяжливе?

Пасажирка А:  Ні, тут справа принципу. Якщо написано: людина пунктуальна, – то це означає, що людина не спізнюється ніколи, саме тому її називають пунктуальною.

Водій:  Я вже вибачився.

Пасажирка А: Але розчарування залишилося. До речі: мене звуть А.

Водій:  Дуже приємно. Я – Водій.

Пасажирка А:  Так вас і називати?

Водій:  Саме так.

Водій зупиняє авто, бере мобільний телефон і дзвонить.

Водій (у телефон): Так. Я під’їхав. Так, біля магазину взуття, навпроти тютюнового кіоску. Добре, я чекаю.

 

До автомобіля підходить чоловік. Водій виходить із машини, відчиняє багажник і вкладає туди сумку нового пасажира.

Водій сідає за кермо. Через хвилину авто рушає з місця.

 

Пасажир B (сідаючи поруч з водієм):  Добрий день!

Пасажирка А (незадоволено):  Добрий.

Пасажир B:  Мене звуть B. Я їду в місто К.

Пасажирка А:  Який збіг! Я теж туди їду. А звуть мене. Втім, яка різниця як мене звуть.

Пасажир B:  Ім’я – слово важливе. Воно визначає долю.

Пасажирка А:  Чию долю?

Пасажир B: Того, кого назвали певним ім’ям. Ім’я як двері в майбутнє.

Пасажирка А:  Красиво говорите. Ви часом не вчитель?

Пасажир B:  Ні,  мені здається, що вчитель  досить сумна професія.

Пасажирка А:  Це чому ж?

Пасажир B:  Сумнівне задоволення спостерігати, як нові життя котяться  в нікуди. На самому початку втрачаються  можливості.

Водій (мрійливо):  Я школу любив.

Пасажирка А:  А я ненавиділа: і школу, і вчителів. Особливо класного керівника. Вона за будь-якої слушної нагоди повчала мене. Огидний голос, мене нудило від її слів. Одного разу, на виховній годині, мене навіть вирвало просто на парту. Я обблювалася від її нотацій.

Пасажир B:  І що?

Пасажирка А:  Нічого. Змусили прибрати за собою, вимити клас. Подзвонили батькам, порадили відвести мене до лікаря. А це її, цю бридку училку, потрібно було показати лікарю. Господи, як я її ненавиджу!

Водій:  Я думав, що ви – відмінниця, а тут така історія. Якось навіть неприємно.

Пасажирка А:  Може, я вигадала  все. Я завжди мріяла здаватися гіршою.

Пасажир B (сміється):  Це і без зусиль виходить.

Водій:  А мені здається, це нелегко – стати гіршим. Я спробував, але в мене не виходило.

Пасажирка А:  Що не виходило? Підлість робити, заздрити, обманювати, принижувати? Навіщо тут зусилля! Зло з нас саме виходить, без особливих зусиль, так би мовити.

Пасажир B (водієві):  А куди ми їдемо?

Водій:  Потрібно забрати двох пасажирів.

Пасажир B: Тоді я правильно зробив, що зайняв місце біля водія.

Пасажирка А:  І що?

Пасажир B:   Не люблю тісноту.

Пасажирка А:  А я ось читала, що згідно з дослідженнями  жертвами автокатастроф найчастіше стають пасажири, які сидять біля водія.

Пасажир B:   Безглузда статистика нещасних випадків. Мільйони людей не потрапляють в катастрофи, але ніхто не запитує себе, як їм це вдалося.

Водій:   Я їжджу акуратно, дотримуюся правил.

Пасажирка А:  Про це теж написано у вашому водійському профілі. «Досвідчений» – здається такий у вас титул?

Пасажир B:   Вам хочеться когось образити?

Пасажирка А:  Ні, мені стало нудно.

Пасажир B:   І тому ви заговорили про смерть?

Пасажирка А:  Не знаю. Я не думаю, чому говорю те, а не інше. Все саме думається і говориться.

 Пасажир B:   Але ви сказали, що спереду сидіти небезпечно. Для чого ви це сказали, щоб налякати мене?

Пасажирка А:  Та навіщо мені лякати вас! Сказала і сказала. Причепився. Зручно спереду сидіти, так сидіть. Померти можна скрізь. Смерть  – теж  нудьга, тільки смертельна.

Водій: Коли я за кермом, то ніколи не думаю про смерть. Я просто їду й дивлюся на дорогу. Це мене всього займає. Дорога та машини навкруги. Я більше нічого не бачу та ні про що не думаю.

Пасажирка А: Бути водієм, напевно, теж дуже нудно. Хіба що музику слухати. Якщо неважко –  увімкніть.

 

Водій вмикає радіо, звучить популярна мелодія, але дуже тихо.

 

Пасажир B:  Де ж інші пасажири?

Водій:  Чекають мене в обумовленому місці.

Пасажирка А:   Загадково! Як в дешевому шпигунському романі.

Пасажир B:  Ви читаєте романи?

Пасажирка А:  Я взагалі нічого не читаю. Від будь-якої книги я одразу засинаю.

Пасажир B:  Але ви сказали: «у шпигунському романі». Якщо ви не читаєте книг, то звідки знаєте, що і як відбувається в романі?

Пасажирка А:   Не чіпляйтеся до слів.

Пасажир B:  Слова для вас нічого не означають. Ви не надаєте їм ніякого значення. Не думаєте про те, точні слова вимовляєте чи ні.

Пасажирка А:   Ви починаєте мене втомлювати. Який зиск від слів?

Пасажир B:   Слова допомагають нам зрозуміти одне одного.

Пасажирка А:  Або заплутати один одного. Втім, без різниці.

Пасажир B:  Якось безвідповідально звучить.

Пасажирка А: Тоді слухайте не мене, а музику. Немає чого підтримувати розмову.

Пасажир B: Я люблю поговорити. Мовчуни мені огидні. Мовчанням люди намагаються приховати свою тупість.

Водій:  А базіки діляться розумом.

Пасажирка А (сміється):  Як ми!

Пасажир B:  Не смійтеся. Я, коли шукав автомобіль в місто К.,  вибрав цього водія саме тому, що він любить поговорити в дорозі.

Водій:  Ви це серйозно?

Пасажир B:   Цілком.

Водій:  Мені здавалося, що ця відвертість може грати проти мене. Часто пасажирів дратують розмови. Буває, хтось хоче спілкуватися, а хтось занурений в себе й просить припинити.

Пасажирка А:  Люди бувають різними. Але говорити люблять усі. Коли я мовчу, мені якось ніяково.

Пасажир B:  Коли я зустрічаю людину, яка мовчить, мені здається, що вона замишляє щось недобре.

Водій: Чому відразу погане? Може, він вирішує, як покращити світ,  або винаходить нові ліки!

Пасажирка А: Розмова відволікає, перестаєш думати про себе.

Пасажир B: Коли вимовляєш фразу, то це як силова вправа, спрямована назовні.

Водій:  Тепер розумію, чому я від розмов втомлююся.

Пасажир B:  Дивлячись, на яку тему йде бесіда. Є базікання, а є розмова.

Пасажирка А:  Не ускладнюйте: будь-яка розмова – це балаканина.

Водій:  Бувають теми серйозні, що вимагають зусиль.

Пасажирка А:  Які це теми?

Водій:  Ну, як їх там називають, вічні теми. Сенс життя, мета людини, доля.

Пасажирка А:  Суцільне лицемірство й порожнеча. Надуті щоки.

Пасажир B:  Ось у нас з вами – базікання чи розмова, серйозність або балаканина?

Пасажирка А (посміхаючись): У нас все серйозно. Ми – люди серйозні. Пасажири. А ось і ще пасажир чи пасажирка.

 

Автомобіль зупинився. На узбіччі – жінка з двома валізами.

Водій виходить з машини, бере валізи і укладає їх у багажник.

Жінка сідає  в авто. Водій обходить автомобіль з правого боку, оглядає кожне колесо, потім сідає за кермо і рушає з місця.

 

Пасажирка С (розміщається на задньому сидінні):   Всім привіт!

Пасажир B:  Привіт.

Пасажирка C:  Мене звуть  С.

Пасажир B:  Я – пасажир В., а дівчина поряд з вами – це…

Пасажирка А (простягаючи руку пасажирці C):  Я сама представлюся: дуже приємно – А.

Пасажирка C (потискуючи руку А):  Взаємно.

Пасажир B:  Два-два.

Пасажирка А:  Це до чого?

Пасажир B:  Двоє чоловіків і дві жінки.

Пасажирка C:  І що це означає?

Пасажир B:  Нічого не означає. Це факт.

Пасажирка А: Залиште при собі ці брудні натяки, невміло прикриті якимись  «фактами».

Пасажир B:  Це був жарт для продовження розмови. Визнаю, що не дуже вдалий.

Пасажирка А:  Не намагайтеся виглядати розумником – це дратує. І киньте ці інтелігентні слівця: «вибачте», «винен». Всім і так зрозуміло.

Пасажирка С:  Що зрозуміло?

Пасажирка А:  Кожен хоче виглядати краще в очах інших.

Пасажирка С:  Звідки така глибока думка?

Пасажирка А (посміхаючись):  У книжці прочитала.

Водій:  Ви ж книг не читаєте?

Пасажирка А:  Не читаю, але в книгах напевно повинно це бути, те, про що я сказала. І потім, можна й самому до чогось додуматися. Мабуть, бувають розумні люди, які книг зовсім не читають.

Пасажир B:  Я таких не зустрічав. Розумні люди книги читають.

Пасажирка С: Буває, прочитаєш якийсь популярний роман і не розумієш звідки виникло захоплення натовпу?

Пасажирка А: Хіба книга не може слугувати звичайним задоволенням, як шматочок улюбленого торта? Ви ж не вимагаєте у тістечка чогось філософського?

Пасажир B: Книга – не тістечко. Не можна порівнювати котлети та книги.

Пасажирка А:  Чому не можна? Задоволення від борщу нічим не гірше за радість від читання книги.

Пасажирка С:  Принцип задоволення як критерій цінності є помилковим. Не можна робити висновок про зиск від події залежно від інтенсивності задоволення, що отримується.

Пасажирка А:  Не згодна. Візьмемо, приміром, секс. Достовірність і силу сексуальної насолоди заперечувати складно.

Пасажирка С:  Цього й не потрібно робити. Безперечно: оргазм – сама достовірність. Я хотіла сказати про інше. Задоволення від наркотиків величезне, а користь?

Пасажир B: Наркотики – це крайній випадок блаженства, виняток з правила. Звичайні задоволення життя корисні.

Пасажирка С:  Не зовсім так. Уявіть вогонь: вогнище, ніч, ви сидите і дивитеся на зірки, дивитеся на вогонь. Поруч кохана людина, полум’я вогнища відбивається в її очах. Ви щасливі, вогонь став причиною задоволення. А тепер уявіть пожежу, і у вогні, в той самий час гинуть діти. Вогонь пожежі і вогонь вогнища – це один і той же стимул, але від вогню, в якому гинуть діти, виникає страждання.

Пасажирка А:  Коли Жанну д’Арк палили на вогнищі,  одна старенька навіть хмизу у вогонь додала, який спеціально принесла. Так що не дуже-то варто вірити, що від чужого болю страждаєш.

Пасажир B: На моральний аспект насолоди спиратися безглуздо. Задоволення не служить ніяким цінностям, задоволення саме по собі – цінність. Мораль – це обруч, що стискає шию задоволення.

Пасажирка А:  Ось-ось. Багатьох мораль зробила нещасними. Не забажай чоловіка подруги, не вкради, коли всі навкруги крадуть, а ще священники тільки те й роблять, що лякають смертними гріхами. А людина прагне щастя, а не моральних кайданів.

Водій:  А хіба моральна людина не може бути щасливою?

Пасажирка А: Я хочу сказати, що моральній людині жити складніше. А щастя – це елемент удачі.

Пасажир B:  Щастя – відчуття особисте, його не передаси з рук в руки, як соковиту грушу.

Пасажирка С (посміхаючись): Якщо я щаслива, то тільки я. А загальне щастя?

Пасажир B: Не більше ніж ілюзія. Мрія філософів та пророків.

Пасажирка А:  А мені здається, щастя можна зліпити як тісто з підручного матеріалу, завжди є щось з чого можна.

Пасажир B:  З чого ліпити, якщо немає у людини нічого? Немає в кишені позитивних емоцій, схованих про запас як монети в гаманці.

Пасажирка А:   Можливо, щастя не всім притаманне.

Водій:  Тільки біди загальнодоступні. А за щастя доводиться боротися.

Пасажир B:   Усюди конкуренція. Щастя мало, а тих, що бажають бути щасливими багато, тут  внутрішньовидова боротьба  загострюється.

Пасажирка С: Не перебільшуйте. Щастя однієї людини не залежить від нещастя іншої. І навпаки: я не можу стати щасливою за ваш рахунок.

Пасажир B:  Це як справу повернути. Якщо я подарую вам діамант, то стану причиною вашого щастя, хай і короткочасного.

Пасажирка А: У чоловіків хибне уявлення про щастя жінки. Для них це означає: купити  квіти, дорогий одяг, золоті прикраси, тобто витратити на неї певну кількість грошей. А жінці треба, щоб її любили!

Пасажир B:   В халупі, в бідності – хіба це щастя?

Пасажирка С:  Щастя і багатство – вічна тема мильних серіалів. Бідні дивляться  і тішаться, що багаті теж плачуть, навіть якщо сльози у них золоті.

Пасажир B:  Щастя – це відчуття цілісності, спокою і радості. Позитивна емоція без видимої причини.

Пасажирка С:  Немає щастя без причини. Якщо я щаслива, то знаю чому.

Пасажирка А:  Щастя – це коли хочеться любити і бути коханою.

Пасажир B: Якісь шаблони. Нам запхнули в голову багато загальновживаного сміття. Ми посилаємося не на себе, а на непотріб з чужих думок і чужих життів. Наче вони якимось чином нас стосуються.

Пасажирка А:  А хіба життя інших людей не може служити нам орієнтиром, особливо якщо життя їхнє вдалося? Хіба не варто брати приклад, щоб велосипед не винаходити?

Пасажир B: Кожен повинен винайти свій велосипед. Чужого досвіду життя не існує.

Пасажирка С: А як же книги, чужа мудрість, всесвітній досвід минулого?

Пасажир B:  Кожна людина – нова людина, точніше – нова спроба нею стати. Дайте мені прочитати всі розумні книги, хіба вони зможуть без моїх зусиль зробити мене добрим або сміливим?

 

Автомобіль зупиняється. Водій виходить з машини і вітається за руку з чоловіком. Новий пасажир займає вільне місце заднього сидіння.

Водій сідає в авто, і машина продовжує рух.

 

Пасажир D:  Добрий день!

Пасажирка А:  Я в машині вже півгодини, а з міста так і не виїхали.

Водій:  Вже їдемо. Прямий курс на місто К.

Пасажир B (повернувшись до  заднього сидіння і простягаючи руку пасажирові D):  Вітаю!  Моє ім’я – В.

Пасажир D (потискуючи руку В):  Дуже приємно: D.

Пасажирка С:  Поряд з вами пасажирка А, а мене звуть – С.

Пасажир D:  Дуже радий. Здається, я потрапив у гарне товариство.

Пасажир B: Хороша компанія чи ні, про це ми дізнаємося завтра вранці, коли приїдемо до місця призначення.

Пасажирка А (пасажирові D):  Псує враження про себе на самому початку. Така вже він людина.

Пасажир B:  Я все чую!

Пасажирка А:  А я й не шепочу. Знайомлю D з вашим характером. З тією частиною, яка стала мені зрозумілою.

Пасажир B:  І що в мені не так?

Пасажирка А:  Ви – песиміст.

Пасажир B:  Песиміст і оптиміст – це дві сторони однієї медалі, тризуб і дядько будь-якої долі.

Пасажирка С:  Я думаю, що оптимізм або песимізм – це риса вдачі, а характер, як корінь дерева – тримає міцно.

Пасажир D: Багато що від віку залежить. Молодість схильна впадати в песимізм, тому що це найоптимістичніша пора життя. А чим ближче до старості, тим більше оптимізму. Хоча повинно бути навпаки.

Пасажирка С:  У молодості очікуєш від життя більше, ніж життя може дати. Тому і розчарувань більше.

Пасажир B:  Розчарувань завжди вистачає. У будь-якому віці.

Пасажирка А:  Я ж казала, ви – песиміст. Дивитесь на життя, як на суцільне неподобство.

Пасажир B:  А як правильно дивитися на життя?

Пасажирка А:  З надією. Як можна не любити життя?

Пасажирка С:  І продовжувати жити.

Пасажир D:  У нас немає вибору. Життя – єдина відома мені реальність. Поза життям нічого достовірного немає.

Пасажир B:  І в житті достовірності теж немає.

Пасажирка А:  Як це – немає нічого достовірного? Ми їдемо в місто К. Завтра кожен з нас у певний час зустріне ту або іншу людину, зробить якусь роботу, кудись прийде, з кимось поговорить, і ми знаємо, що це точно станеться.

Пасажир B:  Теж припущення.

Водій:  Не згоден. Ми приїдемо в місто К. вчасно, кожного я відвезу за потрібною адресою, ви мені заплатите, я поїду додому, ляжу спати і добре висплюся. Хіба моє життя – припущення? Яка тут таємниця, якщо я знаю напевно, що робитиму в найближчу добу?

Пасажир D:  Йдеться про невизначеності, про випадковості, які не можна передбачити. Про ентропію, яка робить звичні події неможливими. Згадайте «Титанік». Хіба міг хоч один пасажир припустити, що цей  корабель потоне в першій же подорожі? Його абсолютна непотоплюваність була достовірна. Одна випадковість – айсберг, якого вчасно не побачили і вся історія пішла шкереберть, неможливість запанувала над життям кількох тисяч людей.

 Пасажирка С:  Це крайній випадок тотальної невдачі. Біноклі забуті, швидкість збільшена, загалом, трагічний збіг обставин. І потім, катастрофи завжди стають відомі. Нас повідомляють тільки про літаки, що впали, про кораблі, що потонули, про автомобільні аварії зі смертельним результатом.

Пасажир B:  Щасливих новин немає. Лаврові вінки потрапляють  тільки на розбиті голови.

 Пасажир D: У сучасному світі є два способи прославитися: або вбити когось, або самому стати жертвою.

Пасажирка А:  Вимагаю санітарної зупинки. Хочу в туалет і палити.

Водій:  Буде заправка – зупинимося.

Пасажирка С:  Так, було б непогано випити кави і розім’яти ноги.

Пасажир B:  Підтримую ідею цілком! І туалет, і каву, і цигарку.

Пасажир D:  А мені нічого не залишається, як погодитися з усіма.

Пасажирка А:  Ви ж нещодавно до нас приєдналися, так що вибачте.

Пасажир B (вдивляючись в переднє скло):  Бачу заправну станцію.

Водій:  Заїжджаємо.

 

Водій з’їжджає з автомагістралі, заїжджає на АЗС і паркує машину.

 

Водій:  Санітарна зупинка: двадцять хвилин.

 

Усі пасажири виходять з машини і заходять до будівлі заправки.

Пасажирки А та С йдуть в туалет.

Чоловіки підходять до оператора й замовляють каву.

 

Пасажир B: Я люблю такі зупинки в дорозі. Переживаєш якесь незрозуміле відчуття свободи, неначе вперше в житті вийшов на вулицю.

Пасажир D: Дивне порівняння. Заправна станція – не найромантичніше місце.

Водій:  А я заправки люблю: тут міцна кава і дивовижні хот-доги.

Пасажир D:  Я вважав, що на заправці вирішальний момент – ця якість пального і його ціна.

Водій (посміхається):  Пальне і водіям необхідно. Їздити на голодний шлунок травмонебезпечно.

Пасажир D:  Це чому?

Водій: Голодний водій може бути злим і дратівливим. Нервозність за кермом призводить до необдуманих рішень, які можуть при невдалому збігу обставин закінчитися аварією.

Пасажир D:  Звідси висновок: водій має бути ситим.

Пасажир B:  Ситий водій і заснути може. Голодний точно не засне.

Пасажир В:  Здається, наша кава готова.

 

Водій і пасажир В приносять каву.

 

Пасажир D (пробуючи каву): Дійсно: смачна кава. І міцна.

Пасажир В:  Я каву люблю і завжди п’ю без цукру.

Водій:  А я люблю солодку каву.

Пасажир В:  Солодка кава – це зовсім не те. Раніше я теж додавав цукор у каву,  і мені здавалося, що це нормально. Потім за порадою друга випив каву без цукру і зрозумів, що таке справжня кава. Цукор псує весь смак. Не гнівайтеся, але ви п’єте не каву, а солодку воду коричневого кольору.

Пасажир D: Не всі люблять гіркоту кави. Головне в каві – збудливий ефект. Мозок починає працювати активніше, весь організм приходить до стану готовності.

Водій:  Ось-ось. Для мене це найважливіше. Я бадьорішаю і можу продовжувати кермувати. До наступної кавової заправки.

 

Пасажирки А і С підходять до столика, за яким чоловіки п’ють каву.

 

Пасажирка А (голосно):  Хочу кави!

Пасажирка С (здивовано поглядаючи на А, тихо): Мало хто витримає такий натиск.

Пасажир В (встає зі стільця):  Зараз принесу. Сідайте до нас.

Пасажирка А:  Я здогадувалася, що ви – справжній джентльмен.

Пасажир В (убік С):  Вам теж кави?

Пасажирка С:  Так, вип’ю з задоволенням.

 

Пасажир В прямує за кавою та за кілька хвилин повертається.

 

Пасажир В (ставить дві чашки кави на столик):  Прошу.

Пасажирка С:  Дякую!

Пасажирка А (робить декілька ковтків): Божественний напій! Спасибі!

Пасажир D (посміхаючись): Як легко завоювати прихильність жінок!

Пасажир В (сміється):  Завоювати легко, втримати складно.

Пасажир D:  Навіть якщо ти молодий і красивий?

Пасажир В:  Навіть якщо ти багатий. Скільки уваги жінці ні приділяй,  якщо вона вередлива, то їй завжди буде мало.

Пасажирка А:  Звідки таке розчарування?

Пасажир В:  Було в моєму житті одне нерозділене кохання. Я її любив, а вона мене ні.

Пасажирка А: Іноді так буває. Деяким жінкам треба час, щоб полюбити.

Пасажир D:  А я впевнений, що для виникнення кохання достатньо півсекунди.

Пасажирка А (посміхаючись): Півсекунди явно мало. Навіть повечеряти не встигнеш.

Пасажир В: Так от. Я її любив, а вона мене ні. Я намагався в усьому їй догодити, загалом, перетворився на ганчірку. Вона зрозуміла це і стала зневажати мене. Я спочатку навіть і не здогадався, що робить вона це навмисно, намагаючись мене принизити, щоб я відстав від неї.

Пасажирка С:  Чому ж відразу не відмовила і не порвала стосунків?

Пасажир В:  Я думаю, що вона тримала мене як запасне колесо в машині. Про всяк випадок, якщо з іншим чоловіком не вигорить, тоді і я можу згодитися.

Пасажир D:  Жорстока позиція.

Пасажирка С:  І як довго ви терпіли?

Пасажир В: Понад рік. Не раз пробував забути її, але потім повертався, дарував подарунки, просив вибачення. А вона ще більше з мене знущалася.

Пасажирка А:  Любов робить нас вразливими.

Пасажир В:  Не те слово. Любов робить нас беззахисними.

Пасажир D :  Якщо людина любить, то це означає, що вона сильна.

Пасажирка С:  А якщо не любить, то слабка. Так за вашою логікою виходить?

Пасажир D:  Любов нелогічна, це ж не заміжжя, яке може бути за розрахунком. Любов – це почуття без формули, емоція на краю нескінченності, непередбачуваність горизонту подій.

Пасажирка А: Чим же все закінчилося у вашому нерозділеному коханні?

Пасажир В:   Вона вийшла заміж і поїхала.

Пасажирка С:  Щасливий кінець історії.

Пасажирка А:  І ви нічого не зробили?

Пасажир В: А що я міг зробити? Вона мене не любила, принижувала. Мені навіть полегшало, коли я дізнався, що наш розрив остаточний.

Пасажирка А:  Сумно!

Водій:  Нам час їхати. Попереду триста кілометрів.

Пасажир В:   Так, йдемо.

 

Пасажир В йде до вбиральні.

Інші пасажири і водій виходять на вулицю.

 

Пасажирка А:  Де тут місце для паління?

Водій (показуючи рукою убік):  Там.

 

Пасажирка А закурює у відведеному місці.

Водій, пасажирка С і пасажир D  йдуть до автостоянки.

Пасажир В виходить з будівлі і підходить до пасажирки А.

Він теж закурює, і деякий час вони мовчать.

 

Пасажирка А:  Всі нещасливі закохані схожі один на одного.

Пасажир В: Чим саме?

Пасажирка А: Скаржаться першому зустрічному, зображають жертву.

Пасажир В: Це так. Але ви ж не перша зустрічна?

Пасажирка А (сміється):  Невже друга?

Пасажир В (посміхаючись): Четверта.

Пасажирка А:  Мені іноді здається, що ви – великий фантазер.

Пасажир В:  Вчені провели дослідження й стверджують, що кожна людина бреше не менше дев’яти разів на добу.

Пасажирка А:   А якщо я тільки три рази?

Пасажир В: Значить, я брешу разів п’ятнадцять. Це середньоарифметичне значення. Хтось бреше більше, а хтось менше.

Пасажирка А:   Зрештою, брехня така природна.

Пасажир В:  Несподіване зізнання. Мені здавалося, що вміння брехати приходить з віком – чим старша людина, тим досконаліша вона в мистецтві брехні.

Пасажирка А:   Ні, що ви! Для брехні ніякого досвіду не треба. Я з дитинства  брехала, як професіонал. У школі вміння брехати мені не раз допомагало.

Пасажир В:  І не було соромно?

Пасажирка А:   І чому мені має бути соромно?

Пасажир В:  Не розчаровуйте мене ще більше.

Пасажирка А:   Більше ніж що?

Пасажир В:  Щоб мені сподобатися.

Пасажирка А:  Я вам і так подобаюся.

Пасажир В:  Але як ви можете знати, подобаєтеся ви мені чи ні?

Пасажирка А:  Що ж тут складного? Це видно, що зачепило. Я одразу бачу, якщо це так.

 

Водій підходить до пасажирів А і В.

 

Водій:   Пора їхати. Вже час.

Пасажир В (гасить недопалок):  Так, так, ми вже йдемо.

 

Всі троє йдуть до авто і сідають по своїх місцях.

Водій заводить автомобіль і виїжджає з заправки на автомагістраль.

 

Пасажир D:  Вчора читав цікаву статтю про посередність і геніальність.

Пасажирка С:   І що там?

Пасажир D:  Геніальність завжди випадковість. Тільки посередність закономірна. З’являється всюди і без причини.

Пасажирка А:  Невже всі ми  – талановиті? Або серед нас є звичайні люди?

Водій:  Я завжди підозрював, що є звичайною людиною.

Пасажир В:  Хто так говорить, той в глибині душі впевнений, що він і є якийсь особливий.

Пасажир D:   Кожна людина вважає себе неповторною.

Пасажирка С:  Оманлива думка.

Водій:  Якби я назвав себе особливим, то насмішив би всіх, а так мене соромлять за те, що я вважаю себе звичайною людиною.

Пасажир В: Щирість людям не до вподоби.

Пасажирка С:  Навіть тим хто її вимагає за будь-яку ціну.

Пасажирка А:  А мені здається, що щирість – річ інтимна і виставляти її напоказ не можна. Це як спідня білизна, яку знімаєш тільки перед тим, кого любиш.

Пасажирка С:  Щирість як сіль. Якщо пересолиш, то все піде нанівець.

Пасажирка А:  Була в мене подруга, ще зі школи. Однієї ночі вона подзвонила мені і закричала в слухавку, що їй потрібна допомога, інакше вона покінчить з життям. Хто був у такій ситуації, той зрозуміє. Я викликала таксі і мерщій до неї. Заходжу в квартиру і бачу: моя подруга п’яна як чіп, у квартирі повно чужих людей, які сплять у різних позах, кругом пляшки, недопалки, бруд, – вечірка вдалася. І в цьому лайні, зі стаканом у руці, сидить моя подруга і виє як вовк на місяць. Я питаю: що трапилось? Вона мовчить. Навіщо кликала мене сюди? Не знаю – відповідає. Я в шоці. Вона п’яна й продовжує пити. Питаю: нащо дзвонила мені посеред ночі? Забула – каже вона. Я розлютилася і вліпила їй ляпаса. Подруга трохи прийшла до тями і каже: «Вони викинули з балкона мого кота, і я засмутилася. Я ж просила їх не робити цього, але вони всі божевільні і їм закортіло дізнатися чи зможе кіт приземлитися на лапи, якщо його кинути з восьмого поверху. І кинули. Потім пішли вниз подивитися і побачили, що він приземлився на лапи, тільки розбив голову. Я не йшла дивитися, бо зрозуміла, що все скінчено». І тут вона падає на диван і вирубається. Засинає від алкогольної втоми просто зі склянкою в руці. Забираю склянку і ставлю на стіл. Іду до виходу  – і в коридорі бачу її кота, цілого й неушкодженого. Для достовірності торкаюся його, щоб переконатися, що він живий. Наступного дня зустрічаюся з подругою, а вона, звісно, нічого не пам’ятає. Ні про те, що дзвонила мені посеред ночі, ні про те, що вигадала цю драму з котом. Відтоді я з нею не спілкуюся.

Пасажир В: Помиритесь. Дружба буває занадто вимогливою.

Пасажир D: Від дружби очікуєш більше, ніж від любові.

Пасажирка С: Це закономірно, адже дружба міцніша ніж любов.

Пасажирка А:  Не впевнена. Заради кохання людина здатна на все. Навіть на вбивство. А заради дружби?

Пасажир В:  Не впадайте в крайнощі. Вбивають з ненависті, рідко коли з любові.

Пасажирка С: А як же Отелло? Він теж з ненависті чи все ж від дикого кохання задушив Дездемону.

Пасажир В:  Я – не Отелло. Він може через любовні страждання і вбив. А я тільки мріяв.

Пасажир D: Про що мріяли – людину вбити?

Пасажир В:  Так.

Пасажирка С: І що?

Пасажир В:  Не наважився. Злякався. Тільки збирався і вже майже, але потім не зміг. Тільки ненавистю отруював собі життя.

Пасажир D: Кожна людина в певний момент життя думає про вбивство. Але одна справа думати, а зовсім інша – наважитися.

Пасажирка А: Страшні слова говорите. І таким спокійним тоном…

Пасажирка С: Це тому, що серед нас жодного злочинця немає. Говорити – не вбивати.

Пасажир D: Слово теж зброя, тільки непомітна. Слова як невидимі віруси, з’їдають душу сумнівами, розширюють виразки самооцінки, розривають цілісність натури зсередини.

Пасажир В: Не варто перебільшувати силу слова. Багато людей не сприймають слова. Їм зрозуміліше фізичне насилля, а слова їх смішать.

Пасажирка А: Ви не розповіли нам, кого так смертельно ненавиділи.

Пасажир В: Не хочу про це говорити. Неприємно згадувати. Навіть соромно.

Пасажирка А: А мені дуже цікаво. Не вбив, але бажання вбити було! Було, а значить в будь-який момент може з’явитися знову.

Пасажир D: У кожного з нас є вчинок, який не здійснився, але за сам намір його здійснити людині стає моторошно. Буває, заздрили комусь. Або смерті мимоволі бажали. Навіть комусь зі своїх близьких.

Пасажирка С: Бажати смерті можна і тому, кого любиш.

Пасажирка А: Ні. Кого любиш – тому належиш. Кого любиш – той є частина тебе. А хто собі нашкодити хоче?

Пасажир В: Не про те говоримо, не про те. Тільки про себе, і про себе. Всі люди тільки те й роблять, що постійно говорять про себе. Світ з глузду з’їхав на ґрунті егоцентризму.

Водій:  Так і є. Тільки сядуть в авто і давай одну й ту саму пісню. Я такий, я сякий. Буває так, а буває й не так. І все з себе вивертають назовні, ніби їхнє «я» не поміщається в їхню душу і його потрібно випустити на прогулянку, інакше вони тріснуть від перенапруги.

Пасажир D: Не треба бути суворим. Люди не особливо мають про що поговорити. Якщо про себе не можна через скромність, то залишається обговорити інших, а це вже негарно.

Пасажирка А: Ми всі нечистоплотні. Так, тримаємо себе в руках до певного моменту.

Пасажир В: Не можу повірити, що це говорить така гарна дівчина. Світ, та й ми з вами – не такі розбещені, як ви думаєте.

Пасажирка А: А що аморального в тому, що дві подруги обговорюють третю? Що такого злочинного вони зробили якщо обговорили її зачіску та макіяж чи поведінку в барі?

Пасажирка С: Уявіть себе на її місці, тієї кого обговорюють, приємно буде?

Пасажирка А:  Неприємно, навіть дуже неприємно. Але ж вона про це не знає. Крім того, опинись вони в компанії без мене, то і мене оброблять без докорів сумління.

Пасажир D: Дивно міркуєте: якщо хтось інший здатен на такий вчинок як я, то й мені хвилюватися нічого, питаючи себе, чи моральний сам вчинок, чи так собі, з душком.

Пасажирка А: Патякання – не вчинок. Ось ми вже цілу годину розмовляємо і що з цього? Нічого.

Пасажир D: Принаймі, краще пізнаємо одне одного.

Пасажирка С: Або кожен краще пізнає себе.

Пасажирка А:  Теж варіант. Хоча краще залишитися загадковим.

Пасажир В: Пізнай самого себе. Я б у Сократа запитав тільки одне: для чого це робити?

Пасажир D: Сократ думав, що якщо людина пізнає себе, хто вона, то зможе досягнути щастя і прожити достойне життя.

Пасажирка А:  Та все це від нудьги. Самопізнання, самозаглибленість, самовдосконалення… В той час, коли раби Сократа миють посуд, прибирають будинок та збирають врожай, він ходить по Афінах і бла-бла-бла…

Пасажир В: Це означає, що про себе краще нічого не знати?

Пасажирка С: Знати про себе чи не знати – то все пусте. Людина для себе завжди така, якою вона себе вважає в цю хвилину. Кожен з нас точно знає чого хоче і що любить.

Пасажирка А: Я, наприклад, люблю фарбувати губи червоною помадою, і ніяка інша мені не потрібна. Я хочу їсти помідори, пити фанту, обожнюю мамин борщ і запах дерева, коли в будинку роблять ремонт. Хіба це не частина з розділу мого самопізнання?

Пасажир В: Це все бажання, звички, кожна людина набагато ширша списку своїх уподобань.

Пасажирка А: Не перебільшуйте. Людина, а особливо мужчина не така вже й загадкова істота. Чоловічі рефлексії, спроби мислити глобально – все це марнославство і апломб.

Пасажирка С: Для чоловіків життя – це проблема, яку потрібно вирішити, тому вони схильні більше думати про життя, ніж жити.

Пасажир D(посміхається) Ось чому чоловіки живуть менше.

Пасажир В: Думки наближають старість.

Пасажирка А: Досить скиглити. Думки, старість, нудьга. Порожнеча всередині порожнечі. Не потрібно сприймати життя як лабіринт.

Пасажир D: Яблуко у мене в руці, а я – всередині яблука.

Пасажирка А: Знову всіх заплутуєте. Чому б не пояснити все простими словами?

Пасажир D: Я хотів сказати, що маю життя і сам є життям. У людини немає нічого, ніякої реальності, яка належить їй самій, інколи вона й сама собі не належить, коли потрапляє в жорна історії.

Пасажир В: А як же свобода вибору, свобода волі?

Пасажир D: Це як?

Пасажир В: Хто я – гравець в казино чи кулька, кинута рукою Бога?

Пасажир D: Ні те, ні інше. Не можна впадати в крайнощі. Логіка – це не пряма лінія, а скоріш за все сфера безкрайніх можливостей.

Пасажирка А: Наше базікання стало занадто серйозним. Потрібно змінити тему.

Пасажирка С (посміхаючись): Або попутників.

Пасажир В: Яка тут свобода вибору, якщо ми опинилися разом випадково і тепер повинні провести в обмеженому просторі шість або сім годин? Незалежно від того, хочемо ми цього, чи ні. Подобається нам компанія, чи не дуже.

Пасажир D: Зрештою можна попросити водія зупинитись, вийти з авто і змінити долю.

Пасажирка А: Хіба що теоретично. У мене завтра співбесіда в престижній конторі, і що мені тепер – через якісь надумані ідеї про вільний вибір зламати собі кар’єру?

Пасажир В: Ще не відомо, що краще. Ми ніколи не зможемо оцінити правильним був наш вибір, чи ми зробили помилку. Життя – це безповоротний процес.

Пасажирка С:  Зрештою, кожна подія  – це хамелеон емоцій. Вчора ми любили, завтра ненавидимо, а післязавтра – байдужі. Немає стійкого уявлення і вічних уподобань.

Пасажир D: Все тече, все міняється. Згадайте Геракліта: «Не можна двічі увійти в одну й ту саму річку».

Пасажир В: Увійти можна, а вийти без змін – ні.

Пасажирка А: Ноги намочити або втопитися, якщо плавати не вмієш. Геракліт на пляжі. Засмагає під парасолькою мудрості.

Пасажирка С:  Нетерпимість ваша зашкалює. Це вже не молодість говорить, а образа на весь світ. Хіба зараз в моді дівчата-нігілістки? Як на запереченні побудувати хоч якийсь мінімальний сенс? Складно жити без орієнтира.

Пасажирка А: А хто такий орієнтир? Геракліт чи Сократ? Чи може мій батько, який покинув мене в трирічному віці і з’являвся п’яний на мої дні народження, заливаючись сльозами від жалю до себе? Або може, треба взяти собі в орієнтири якогось релігійного або політичного діяча, який використовує свою популярність для того, щоб збагатитися за чужий рахунок.

Пасажир В: Орієнтири – це не обов’язково люди, хоча, буває можна опертися на ідею, на принципи морального характеру. Важко брати приклад із людей, які живуть поряд.

Пасажир D: Авторитети потрібні, без них порушується спадковість поколінь. Але: одна справа слухати й розуміти і зовсім інша – дотримуватися чужих вказівок.

Пасажирка А: Я про це й говорю. Якби мудрість могла так просто влізти в людські голови, ми вже давно жили б у досконалому світі. Ох, але й нудьга була б!

Пасажирка С:  Малоймовірно, що є ідея, яка зможе всіх примирити. Кожен задоволений своїм розумом, своїм досвідом і своїм життям. Людині важливо тільки те, що вона відчуває, про що думає, від чого отримує задоволення.

Пасажир В: Не завжди. Я, наприклад, досі не впевнений, чи живу правильно. Інколи я навіть мрію, щоб моє життя круто змінилося.

Пасажир D: А я боюсь змін як перелому ноги. Хочу спокою та стабільності.

Пасажирка А: Рай чоловічого болота: телик, пиво, футбол. Прикрити свої страхи словесною полудою з книг, витягши звідти деякі ідеї про те, яке складне життя і як багато треба осягнути. І все це – лежачи на дивані з повним черевом.

Пасажирка С:  Не гарячкуйте, наші попутники – пристойні люди. І потім, чоловік не до чоловіка.

Пасажирка А: Це ще ми перевіримо. Побачимо, хто є хто.

Пасажир В: Існує думка, що в обмеженому просторі люди поводяться агресивніше, ніж зазвичай.

Пасажир D: Я бачив якийсь голлівудський фільм, де люди застрягли в ліфті і перетворилися на справжніх чудовиськ, а були нормальними людьми.

Пасажирка С: Щоб зрозуміти, на що здатна людина, її потрібно поставити в крайню ситуацію, поставити перед вибором, натиснути на неї, залякати.

Пасажирка А: Так і є. Інколи непримітні особистості виявляються міцними і сильними, а впевнені в собі перетворюються на ганчірку й боягуза.

Пасажир В: Тут тонка грань між страхом і сміливістю. Ми не маємо права дорікати людині в тому, що вона хоче жити за будь-яку ціну.

Пасажир D: Я думаю, що тут справа в іншому. Ціна життя завжди висока, але цінність його для кожної людини своя. Є люди, які не дуже прив’язані до життя тільки тому, що вони не відчувають себе щасливими і не бачать перспектив. Цим людям кинутися на амбразуру простіше, вони втрачають менше. Щасливій людині помирати складніше і ризикувати не хочеться.

Пасажирка А: Як же ж нам це перевірити?

Пасажир В: Ніяк. Треба повірити або не вірити. Різниці жодної.

Пасажирка С: Як у Джойса – різниці ніякої.

Пасажирка А: Це ви про що?

Пасажирка С: У Джойса один герой говорить, що між життям і смертю немає жодної різниці. А його питають: чому ж ти не помираєш? А він і відповідає: саме тому, що різниці ніякої.

Пасажир D: Джойс використав стару притчу, яку приписують чи то Фалесу Мілетському, чи то Діогену.

Пасажирка А: Потрібно якось простіше все пояснювати. Світ не так  складно влаштований.

Пасажир D: Невже існує окремо чоловічий і жіночий погляди на життя?

Пасажирка С: А ви як думаєте?

Пасажир D: Чоловіки чекають від життя чогось важливого, чогось такого, що дасть їм відчуття впевненості в собі.

Пасажирка А: А жінки чекають чогось від чоловіків.

Пасажирка С (посміхається): Як правило даремно.

Пасажирка А: Кожен чоловік вважає себе винятковим, а насправді…

Пасажирка С: Всі схожі мов близнюки. Ніякої оригінальності, тільки амбіції і хіть.

Пасажир D: Жінок теж ідеалізувати не потрібно. Скільки разів поети ставили вас на п’єдестал та й не тільки поети, але і звичайні мужчини. А ви як тільки опиняєтеся на олімпі, відразу ж або сідаєте закоханому на шию і помикаєте ним як рабом, або стрибаєте в гречку, а потім плачете і жалієтеся на долю.

Пасажирка А: Мене зараз знудить.

Пасажирка С: Що трапилось? Може треба зупинити авто?

Пасажирка А: Захитало мене, нудить, зупиняйте, бо я за себе не відповідаю.

Пасажир В (водію): Зупиніть, їй справді погано.

Водій:  Зараз.

Водій включає поворотник, пригальмовує і зупиняє автомобіль.

Пасажирка А вистрибує з машини, біжить до узбіччя і її вивертає.

Пасажирка С: А все через ці бридкі розмови. Це нескінченне бла-бла-бла. Нескінченний потік словесного блювотиння.

Пасажир D: Ми всі брали участь у розмові і без примусу. Було навіть цікаво.

Пасажирка С: Що може бути цікавого в нудоті. Довели дівчину до болячки!

Пасажир В: Може її просто захитало, з ким не буває. Або з’їла щось перед дорогою.

Пасажир D: Нічого, зараз випорожнить шлунок і стане краще.

Пасажир В: Добре, що стрималася і салон не забруднила.

Пасажирка С: Вам весело, а дівчині зле.

Пасажир В: Кожен знає своє. Її нудота належить їй. Моя – мені.

Пасажир D: Досить. Замовкніть хоч на хвилину.

Пасажир В: Ви базікаєте не менше ніж я, навіть більше, але менше з тим.

Хвилину всі мовчать. Чутно тільки неприємні звуки з вулиці.

Через деякий час Пасажир В вилазить з машини і запалює цигарку.

Тут до нього підбігає Пасажирка А, вона сильно схвильована.

 

Пасажирка А (кричить):  На допомогу! Там, унизу, в яру, лежить людина!

Дія друга

Всі пасажири і водій на вулиці спустилися в яр.

Вони дивляться на людину, що лежить.

 

Пасажир В (нахилившись до нього): Таке враження, що він без свідомості.

Водій:  Тобто?

Пасажир В: Або спить, або помер.

Пасажирка А (кричить):  Який жах! Не лякайте мене!

Пасажирка С: Я бачила, як у фільмах підносять дзеркальце до обличчя, щоб зрозуміти, чи дихає людина. Якщо дзеркальце пітніє, то людина жива, а якщо ні, то…

Пасажир D: Потрібно пульс намацати, по пульсу надійніше.

Пасажир В: Добре, зараз спробую.

 

Пасажир В бере лежачого за руку і прислуховується.

 

Пасажирка А: Ну що?

Пасажир D: Тихіше, потрібна тиша.

Пасажир В: Здається, що б’ється, а потім нічого. Далі знову ніби чути пульс – не розумію.

Пасажир D: Дайте, я спробую.

Пасажирка С: Кажуть, коли намагаєшся намацати пульс іншої людини, то інколи чуєш стук свого серця, яке сприймаєш за чуже серцебиття.

Водій:  Де ви стільки всього нахапалися, якась ходяча енциклопедія.

 

Пасажир D бере за руку Незнайомця і пробує намацати пульс.

Пасажирка А (нетерпляче):  Скільки можна перевіряти, штовхніть його, він точно спить.

Пасажир D: Нічого не чую, немає пульсу, немає серцебиття.

Пасажирка С (дістає із сумочки дзеркальце): Дзеркальце надійніше. Ось візьміть.

Пасажир D: Ні, досить. Я викличу швидку допомогу.

Пасажир В: Поки лікарі приїдуть, йому потрібно надати допомогу.

Пасажир D: Якщо це труп, то до нього краще не торкатися.

Пасажирка А: Не чоловіки, а тюхтії. Дайте мені дзеркало, я сама все перевірю.

 

Пасажирка А бере у Пасажирки С дзеркало і підносить його до обличчя Незнайомця. Минає важка хвилина очікування.

 

Водій:  Поїдьмо звідси, ніби нічого не було. Сядемо в машину і все.

Пасажир D: Що значить – нічого не було? Подія вже трапилась. Не можна сісти в машину і вдати, ніби нічого не відбулося.

Пасажирка А (дивиться в дзеркало): Нічого, ніякої пари. Він не дихає. Зовсім. І рука в нього холодна, а на ній браслет, який спускається донизу.

Пасажир В: Який ланцюжок?

Пасажирка А: Не бачу, він тягнеться від руки вниз.

Пасажир В(тягне ланцюжок на себе): Зараз дізнаюся. А ось і відгадка. До ланцюжка на руці прикріплено кейс.

Водій:  А в ньому мільйон доларів!

Пасажир D: Скільки там вміщається, коли це в кіно?

Пасажирка С: Завжди говорять про мільйон. Цифра така чаруюча, всім зрозуміла.

Пасажирка А: Треба щось вирішувати, людина в яру мертва, до її руки прикріплений кейс, значить у ньому щось цінне, отже потрібно…

Пасажир В: Кейс відкрити і гроші поділити.

Пасажир D: А чому ви вирішили, що у валізі гроші? Можливо там брудна білизна шефа?

Пасажирка С: Мусимо викликати поліцію! Це не кіно, а життя.

Водій (до всіх): Дзвонити?

Пасажирка С: Дзвоніть.

Пасажирка А: Не дзвоніть.

Пасажир D: Може проголосуємо і вирішимо, що робити.

Пасажир В: Мені, наприклад, гроші дуже потрібні.

Водій:  Гроші потрібні всім. Питання не в грошах. Якщо ми не повідомляємо в поліцію, то повинні все залишити як є і їхати звідси негайно. Якщо ж дзвонимо, то чекаємо їхнього приїзду, даємо свідчення й проводимо тут всю ніч.

Пасажир D: Якщо не телефонуємо в поліцію, всі ми стаємо злочинцями або співучасниками злочину.

Пасажир В: Не перебільшуйте. Відкриємо кейс, а там і вирішимо, що до чого.

Пасажирка А: Згідна, зателефонувати завжди встигнемо. А гроші чи що там – треба побачити.

Водій:  Отже, не телефонувати?

Пасажир В: Ні.

Пасажирка С: Я проти!

Пасажирка А: Тобто, ви від своєї частки відмовляєтеся?

Пасажирка С: Ні, я кажу, що ми робимо не так, як потрібно.

Пасажир В: Припиніть. Незнайомцю уже все одно, а як викличемо поліціянтів, то вони першими його і пограбують.

Водій:  Так давайте вже діяти, а не говорити.

 

Пасажир В нахиляється до лежачого Незнайомця і намагається відстебнути кейс від руки. Потім пробує відкрити його. Все марно.

 

Пасажир В: Нічого не виходить. У машині є набір інструментів?

Водій: Не пам’ятаю, дещо є. Зараз гляну.

 

Водій іде до машини, відкриває багажник, виймає одну за одною сумки пасажирів. Знаходить коробку з інструментами.

 

Водій(пасажиру В): Ось тут деякі ключі, викрутка і всяке різне.

 

Пасажир В відкриває коробку, бере викрутку і знову намагається від’єднати руку Незнайомця від кейса. Безрезультатно.

 

Пасажир В: Не можу нічого вдіяти.

Пасажирка С: Це Божий знак! Телефонуємо в поліцію і совість наша чиста.

Пасажирка А: Не можна так швидко здаватися. Треба думати як підібратися до грошей.

Пасажир D: А ви і не сумніваєтеся, що там гроші.

Пасажирка А: А що ще! Хто ще буде так міцно прикріплювати кейс до руки, якщо в ньому немає нічого цінного?

Пасажир D: Тоді виникає питання: чому той, хто вбив Незнайомця, не забрав кейс?

Водій: А ніхто його й не вбивав, ознак насильства немає. Людина могла померти сама – інфаркт або раптова смерть. Я читав, таке буває. Ідеш вулицею і без всякої на те причини падаєш мертвим на землю. Так швидко помираєш, що навіть злякатися не встигаєш.

Пасажир В: Треба відрубати йому руку!

Пасажирка С: Ви вже зовсім з глузду з’їхали?!

Пасажир В: А що з ним робити, треба ж якось кейс забрати.

Пасажир D: Одна справа – знайти гроші на дорозі і забрати їх собі, і зовсім інше – те, до чого ви всіх нас підбиваєте.

Пасажирка А: Рубати руку не можна, це я знаю точно, але В пропонує як вирішити проблему.

Пасажирка С: Яку проблему? Ми знайшли труп людини на узбіччі і не хочемо телефонувати у поліцію, бо комусь закортіло пограбувати Незнайомця і затягнути всіх у злочин.

Водій: Нема ще ніякого злочину. Ми зупинилися на узбіччі, бо Пасажирці А було зле. Загальмуй я хвилиною пізніше або раніше, то нічого б не сталося – ніякого тіла і ніякої валізи. Ви і зараз вільні і можете вибирати як діяти.

Пасажир D: Ми схвильовані, і це зрозуміло. Ніколи не був у такій ситуації. До такого неможливо й приготуватися. Це як сніг у Сахарі.

Пасажирка С: Ми не можемо товктися тут вічно. Потрібно їхати. Не хочете дзвонити в поліцію – і не треба. Будемо вважати, що нічого не трапилося. Ніякого снігу і ніякої Сахари.

Пасажир В: Я так не можу, можливо, у всіх нас з’явився шанс розбагатіти, а ми його проґавимо.

Пасажирка С: Проґавимо шанс порушити закон?

Пасажир В: Ми ще нічого не порушили. Так, придивилися.

Пасажирка А: Я придумала! Придумала!

Пасажир В: І що робити?

Пасажирка А: Тіло Незнайомця вантажимо в багажник і їдемо звідси поки його дружбами не спохватилися.

Пасажир В: А потім?

Пасажирка А: Знайдемо якийсь готель або кемпінг, або заїдемо кудись в ліс. Але спочатку купимо інструменти. Відкриваємо кейс, ділимо гроші і розбігаємося!

Пасажирка С: А тіло Незнайомця? Що з ним робити, куди його подіти?

Пасажирка А: Це вирішимо щойно поділимо гроші.

Пасажир D: А якщо ніяких грошей не буде, для чого так ризикувати?

Водій: З іншого боку, ризик – діло благородне і хто не ризикує, той…

Пасажирка С: Той у в’язницю не потрапляє.

Пасажирка А: Давайте справу робити, а не панікувати. Ще нічого не зробили, а вже боїтесь.

Пасажир D: Страшно тому хто гріх не вчинив, а хто вчинив – чого йому боятися?

Пасажирка С: Що це означає?

Пасажир D: Так Юда говорив у повісті Леоніда Андреєва.

Пасажирка А: Зрозуміло.

Пасажир D: Що вам зрозуміло?

Пасажирка А: До тих пір, поки Незнайомця не покладемо в багажник, будемо боятися, а як зробимо це, то і весь страх пройде.

Пасажир В (Водію): Виймайте сумки, хай кожен забере свою, а ми з Пасажиром D перенесемо тіло Незнайомця.

Пасажир D (категорично):  Я не буду нічого робити.

Водій виймає сумки з багажника. Пасажири розбирають речі.

Водій (Пасажиру В): Я допоможу, ходіть.

 

Пасажир В і Водій беруть Незнайомця за руки і ноги і вкладають його в багажник автомобіля.

 

Пасажир В: Як все просто!

Пасажирка А: А ми боялися!

Пасажирка С: Треба їхати.

Пасажир D: Історія ще не завершена.

 

Усі сідають в авто і водій виїжджає на трасу.

 

Пасажирка С: Потрібен план. Тепер ми всі поєднані цією подією.

Пасажир D: Не згоден. Я, наприклад, до Незнайомця навіть не торкався і завжди можу сказати, що заснув у машині.

Пасажирка А: Так це ж брехня!

Пасажир D: Але я й справді нічого не робив.

Пасажирка А: Але і не заважали нам робити. В поліцію не подзвонили, отже, насправді були не проти мати з цього зиск, тільки не хотіли бруднитися.

Пасажир D: Тобто?

Пасажир В: Хочете отримати свою частку і нічого не робити. Так не вийде. Зараз ми обговоримо всі питання, і це теж.

Пасажирка С: З того моменту, коли ми зупинились, уже нічого не можна було змінити.

Пасажир D: Ми могли сісти в машину й поїхати. Але ми…

Пасажирка С: Не поїхали і все пішло шкереберть.

Пасажир D: Немає ніякого іншого шляху. Будь-який шлях – єдиний.

Пасажирка А: Я про це відразу говорила. У нас не було вибору. Ми побачили кейс, уявили гроші і після цього вже не могли просто так поїхати.

Пасажир D: Як це не було вибору? Ми сперечалися, обговорювали і тільки потім почали діяти.

Пасажир В: Бесіди ми вели, щоб заспокоїти своє сумління або для того, щоб виглядати один перед одним кращим, ніж ми є насправді.

Пасажирка А: Незграбна затримка перед втратою цноти.

Пасажирка С: Щось подібне. Ми всі знали чим це закінчиться, але продовжували гру.

Пасажирка А: Не треба вдавати з себе недоторку. Насправді кожен з нас хоче відгризти руку Незнайомця і втекти зі здобиччю.

Пасажир D: Не судіть по собі.

Водій: А по кому мені судити, по вас? Ви тут хто – Будда, Ісус чи може Махатма Ганді?

Пасажир В: Саме так. Не треба з себе щось корчити. Краще подумайте, що робити далі.

Пасажир D: Ви чого всі на мене накинулись, я ж не проти, я тільки не за?

Пасажирка А: Ви тільки подивіться на нього!

Пасажирка С: Не можна так, це не голосування, де можна утриматися. Тут ухилитися від вчиненого не вийде. Вислизнути від відповідальності в неясність туману. Не вдасться стояти осторонь і вдавати, що все це особисто вас не стосується.

Пасажир В: Човен один. Якщо ми випливемо, то всі. Якщо потонемо – то теж всі.

Водій: Особисто я тонути не збираюся. Швидше вирішуйте, що нам робити. Мене всі ці розмови починають дратувати.

Пасажирка А: І я про те. Треба вияснити, що ми хочемо зробити і робити це.

Пасажир D: Може купимо пилу для розрізання металу, поїдемо в ліс, відпиляємо кейс від руки і розріжемо валізу?

Пасажир В: Треба тільки кейс спустошити, а цього залишимо в лісі.

Пасажирка А: Вночі не продають електроінструменти.

Пасажир D: Я про це не подумав. Що ж нам робити?

Водій: Треба їхати. На заправках іноді продають інструменти, особливо на тих, де стоянки для вантажних машин.

Пасажир D: Мені здається, що все це діється не зі мною, а з якимось невідомим чоловіком, а я тільки спостерігаю за ним і дивуюся.

Пасажир В: Досить стогнати. Поділимо гроші і розходимося. Зразу піду в бар і нап’юся як свиня.

Пасажирка А: Невже грошей на випивку не вистачає?

Пасажир В: Це я образно, зніму стрес після всього.

Пасажирка А: А я прийму душ, мені здається, що я забруднилася.

Пасажирка С: Ми занадто зациклені на собі. Кожен тільки повторює: якби я… і потім ще я…, та коли я… і тоді я. Зупиніть цю я –какофонію!

Водій: Не про те ви всі говорите, не про те. Ви з’ясовуєте стосунки між собою, а треба дивитися в майбутнє.

Пасажир В: Ви за кермом, от ви і дивіться… в майбутнє. А нам лобове скло ні до чого, нам про багажник треба турбуватися.

Пасажирка А: Хочете теревенити всю ніч, поки труп в багажнику не засмердиться?

Пасажир D: Як можна так говорити? Це ж не риба з магазину! Несвіжий труп – це вже моторошно…

Пасажирка А: А як ще сказати, можливо якось літературно: тіло виділяє запах або тіло Незнайомця в багажнику зіпсувалося і смердить.

Пасажирка С: Ще не зіпсувалося і ще не смердить. Ми починаємо псуватися…

Пасажир D:  І пахнути.

Пасажирка А: А може ми не здатні до цього?

Пасажир В: До чого – до цього?

Пасажирка С: До злочину. Бути рішучим, іти до кінця.

Пасажир В: Ніхто не знає на що здатен, поки не здійснить.

Пасажир D: Як це зрозуміти?

Пасажир В: Дуже просто. Ось ви, наприклад, впевнені, що ніколи жінку вдарити не зможете і до тих поки якусь жінку не вдарите, будете до останнього моменту впевнені, що не здатні на такий вчинок. А я скажу, що не ви не тільки здатні дати дамі ляпаса, але потайки, в глибині душі, мрієте зробити щось непристойне, щось особливе…

Пасажир D: А ви, мабуть по собі судите?

Пасажир В: Що я можу і що зможу – це питання. Події та ситуації бувають різними. Хто знає на що я здатен? І на що здатні всі ми? Може ви і страшнішими за мене виявитесь?

Пасажир D: Це діло нам не під силу. Треба з’їхати з дороги і викинути труп. Я боюся. Якби нам не спіткнутися.

Водій: Досить скиглити! Якщо не хочете нам допомагати і боїтесь, я негайно зупиняю авто і ви вільні.

Пасажир В: Як би не так! Поки тіло в багажнику – ніхто вільним не буде. Ми всі відповідаємо за це. Навіть і розмови бути не може про те, що хтось сам по собі. І потім, якщо когось відпустимо, то він одразу здасть нас поліції! Номер авто відомий, ім’я водія теж, то що ж заважає Пасажиру D вирішити питання на свою користь.

Пасажир D:  І що? Якщо я не захочу їхати з вами далі, ви зв’яжете мене і будете тримати насильно?

Пасажирка А: Саме так. Вже пізно скиглити. Назад дороги немає. Зараз їдемо на стоянку, де ночують далекобійники і я спробую позичити в хлопців інструмент. Якщо вдасться, відкриваємо кейс, гроші поділимо і розбіжимося.

Пасажирка С: А якщо не відкриємо?

Пасажир В: Тему буде закрито, а труп зарито! Смішно звучить!

Пасажир D: Мені не смішно. Дивлюся я на нас і дивуюся – з яким цинізмом ми всі сприймаємо життя. Як легко кожне слово і вчинок нам даються, без сумнівів ми всі впевнені, що важливо тільки не прогавити свій шанс, використати краплену карту, виграти за будь-яку ціну…

Пасажирка С: А що, моральніше буде програти? Зупинитися на півдорозі? Це просто безглуздо. Якщо ми сказали «А», то попереду тільки «Б», а потім «В» і позаду немає нічого. Вчинок не скасуєш. Навіть помилку, любу, щонайменшу помилку, яку зробив випадково, її теж вже не виправити. Час не повернеш, все завжди назавжди.

Пасажир D: Фатальність будь-якої дії недоказова. Неможливо уявити, що було б, якби цього не було. Кожна подія – закам’яніле минуле. Вчорашній день, який пам’ятаєш до післязавтра. Події як дні, нашаровуються одна на одну, як з’їдені канапки в шлунку, а потім змішуються, перетравлюються і перетворюються самі знаєте на що.

Пасажирка А: Знову мудруєте. Дивіться на дорогу. Треба шукати стоянку далекобійників і братися за справу.

Водій: Через декілька кілометрів велика стоянка біля заправки. Туди й заїдемо.

Пасажир В: Інструменти треба позичити так, щоб не викликати підозри.

Водій: Зупинимося подалі і скажемо, що поламалися. Зрештою, хто буде допитуватися вночі, для чого потрібні інструменти?

Пасажир D: А можуть і поцікавитися.

Пасажирка А: Відповімо, що двері салону заклинило або багажник треба відкрити.

Пасажир D: А якщо хтось захоче нам допомогти – відкрити двері багажника?

Водій: Скажу, що допомога не потрібна і все.

Пасажир D: А якщо буде наполягати?

Пасажирка С: Чому ви все ускладнюєте! Що з вами таке! Як дитина, тільки питання ставите. Водій свою справу знає, візьме інструменти, відкриє валізу і порядок.

Пасажир D: У мене погане передчуття.

Пасажирка А: Тримайте свої «передчуття» при собі. Мене і без них нудить. Зараз знову вирве.

Водій: Зупинитись?

Пасажирка А: Ні. Я відкрию вікно. Трошки повітря. (Відкриває вікно, глибоко дихає). Вже краще.

Пасажир D: Не зупиняйтеся. Після її нудоти – у нас проблеми.

Пасажирка А: Самі ви – проблема.

Водій: Через кілометр з’їзд на стоянку.

Пасажир В: Повертаємо.

Пасажирка С: Звичайно, необхідно прояснити ситуацію.

Пасажир D: Так, саме прояснити…

 

Водій з’їжджає з шосе на стоянку автотранспорту і зупиняється.

 

Водій: Я піду сам. Залишайтеся тут.

Водій прямує до найближчої фури, стукає в двері. Чути невдоволений голос чоловіка, якого розбудили, але він відкриває двері, виходить з машини і витягає з ящика різні інструменти. Водій бере їх і повертається.

 

Водій:  Я приніс: тут і плоскогубці, і монтувалка, і молоток із зубилом.

Пасажир D:   І він вас нічого не питав?

Водій:  А про що він повинен мене запитувати о другій годині ночі?

Пасажир D: Не спитав для чого інструменти?

Водій:  Ні, не питав.

 

Пасажири виходять з авто.

 

Пасажир В: Дайте мені інструмент. Я зможу.

 

Водій дає Пасажиру В молоток і зубило і відкриває багажник.

 

Пасажир В (Пасажиру D): Держіть руку.

 

Пасажир D бере Незнайомця за руку. Пасажир В направляє зубило на кайданки і прицілюється для удару молотком.

 

Пасажир D: Стійте! Стійте!

Пасажир В: Що знову не так?

Пасажир D: Я чую пульс. Він – живий, живий!

Пасажир В: Що за маячня, годину тому був мертвий, а тепер ожив?!

Пасажир D: Візьміть його за руку, намацайте пульс, він слабкий, але є. Ось знову пішла хвиля!

Пасажирка С бере Незнайомця за руку і прислухається.

 

Пасажирка С: Я теж дещо чую. Треба повернути його горілиць, він ще і дихає.

Водій:  Не жартуйте так. Цього не може бути. Перевернемо його на спину.

 

Водій та Пасажир В перевертають Незнайомця в багажнику і від несподіванки відскакують від машини.

Пасажир D зазирає в багажник і розуміє, що трапилося.

 

Пасажир D: Я ж вам казав. Він живий, дихає рівно, мабуть, спить. Що тепер? Налякалися?!

 

Пасажирка А підходить до машини і закриває багажник.

 

Пасажир D: Що ви робите? Йому потрібне повітря!

Пасажирка А: Їдемо звідси, всі в машину, швидко!

 

Всі сідають в авто і машина виїжджає на автомагістраль.

 

 

 

 

 

 

Дія третя

Авто рухається по шосе. Пасажири переглядаються. Деякий час всі мовчать.

 

Водій (звертається до всіх):  Мовчимо! Всі заткнулися разом. Роти закрили як шлюзи.

Пасажир D: Я казав, що в мене погане передчуття. Мене ніхто не чув. Тепер ми влипли.

Пасажир В: Якось незручно виходить. Незнайомець в багажнику, а ми в салоні авто. Негарно.

Пасажирка А: Хвилину тому готові були йому руку відрубати зубилом, а тепер соплі жуємо. Що трапилось?

Пасажир D: Ви ще питаєте, що трапилось? Ми всі зараз в статусі злочинця – запхнули ледь живу людину в багажник і возимо другу годину. Не надаємо йому допомогу, навпаки, пробували пошкодити йому руку…

Пасажирка А: Ми ж думали, що він помер, а він…

Пасажир В: Це нічого не змінює, ми хотіли його пограбувати, все одно якого – мертвого чи живого, грабіж є грабіж.

Водій: Термін світить всім, це однозначно.

Пасажир В: Потрібно його  позбутися.

Пасажир D: Що значить позбутися? Людина – не одноразовий пакет, який можна викинути. Як ви це собі уявляєте? Відкриємо багажник і скажемо: вилазьте,  можете йти на всі чотири сторони. Ми трошки покатали вас в багажнику, а тепер ви вільний.

Пасажирка А: В темному місці витягнемо Незнайомця з багажника і залишимо. Раптом він нічого і не запідозрить, раптом у нього втрата пам’яті. Та й ніч надворі.

Пасажир D: Обійшлися ми з ним по-свинськи.

Пасажирка С: Не нагнітайте.

Пасажир D: Мусимо зупинитися і поговорити з ним.

Пасажир В: Про що поговорити?

Пасажирка С: Запитати що у нього в кейсі і попросити його відкрити.

Пасажирка А: Ви з’їхали з глузду. Ми ще нічого злочинного не зробили, навіть якщо планували. Злі помисли не караються. Відвеземо його в лікарню. Скажемо, що підібрали на дорозі, людина погано себе почувала, а потім поїдемо.

Пасажир D: Як у вас все просто. А якщо він у лікарні помре, викличуть поліцію, персонал лікарні нас бачив. Хтось, може, і номер авто запам’ятати і завертиться юридична машина: розшук, упіймання, допит…

Пасажирка А: Не ускладнюйте. Якщо він не помер дотепер, то навряд чи помре найближчим часом. І навіть якщо нас і знайдуть, то всі ми будемо говорити однаково – тільки так, як домовимося. Їхали, зустрілися, підвезли до лікарні, без уточнень.

Пасажирка С: Мені видається – ми у пастці. Доведеться відповідати.

Пасажир D: Я попереджав, а ви не слухали. Весь час наполягали: в кейсі гроші, поділимо гроші, отримаємо гроші… Тепер отримаємо термін…

Пасажир В: Я в тюрму не хочу.

Пасажир D: А що, вже сиділи?

Пасажир В: Не ваша справа. Не хочу і все.

Пасажир D: Тепер зрозуміло, чому ви так легко збиралися випатрати кейс Незнайомця, ніби вже так робили.

Пасажир В: Ви мене не правильно зрозуміли, я тільки збирався побачити, що у валізі. А грабувати – ні, навіть не думав. Мені тепер моторошно.

Пасажирка А: Не будемо панікувати. Так, ситуація змінилася, але ще нічого незворотного не трапилося.

Водій: Нічого не трапилося? Незнайомого чоловіка ми зачинили в багажнику і тепер веземо невідомо куди. А раптом він уже задихнувся, про це ви не подумали!

Пасажирка А: Якщо задихнувся, то це для нас краще.

Пасажир В: Так. Було б непогано. Все б повернулося до початкового плану. Інструменти у нас є.

Пасажир D: Ви себе чуєте, коли говорите? Одна мріє, щоб Незнайомець помер, а другий і зараз хоче його пограбувати.

Пасажирка С: А ви б чого хотіли, щоб ми всі билися в істериці?

Пасажир D: Я хочу, щоб ми спокійно обміркували подію і зрозуміли, що вчиняємо неправильно стосовно Незнайомця, життя якого тепер залежить від кожного з нас.

Пасажирка А: А можливо ми врятували йому життя, витягши його з рівчака. Бо якби ми його не забрали, то імовірно він би там і помер.

Пасажир В: Ось-ось. І я так кажу. Він ще дякувати нам буде, коли про все дізнається. Їдемо в лікарню, треба в телефоні подивитися де тут найближчий лікувальний заклад і відвезти його.

Пасажир D: Нарешті з’явилися правильні думки!

Пасажирка С: Нічого не вийде. Це нам з рук не зійде.

Водій: Це точно. Ось якби все повернути як було…

Пасажирка С: А це ідея! Розвертайтеся і їдемо назад, до того місця, де ми підібрали Незнайомця!  Там його висадимо і па-па!

Пасажир В: А якщо його вже шукають, ми повернемося туди, а там – поліція. Влипнемо відразу. Ні, не годиться.

Водій: Навіть не знаю. І так погано, а так ще гірше. Чим довше триває наша подорож, тим складніше виплутатися з павутиння обставин.

Пасажир D: Самі на гачок потрапили. Примарився «мільйон в тумані». Ще годину тому сміливості було хоч відбавляй. Руку відпиляємо, гроші поділимо, по-діловому, по-ганстерськи виходило. А зараз страхи і сумніви напали.

Пасажирка А: А може задушити Незнайомця і діло закрито? А то якось бадьоро почали, а тепер злякались і на півдорозі застрягли.

Пасажир В: Ви вже зовсім з глузду з’їхали! Вбити людину нам пропонуєте! І таким сталевим голосом, ніби в багажнику курка, яка стане супом. Зупиніться! Я далі пішки! Досить з мене!

Пасажирка А: Пожартувала я, заспокойтеся! Треба було привести вас до тями. Підбадьорились і добре.

Водій: Нічого собі жарти! А я все сприйняв за чисту монету. Навіть лячно стало, в горлі пересохло, а в череві тривожно.

Пасажир D: Вона не жартувала. Промацує кожного – чи здатний, чи зможе?

Пасажирка С: А особисто ви – зможете?

Пасажир D: Звідки я знаю. Злочинцем стаєш після того, як злочин здійсниш, а до вчинку не можеш бути впевнений.

Пасажирка С: І ви зможете вбити людину за гроші?

Пасажир D: Це від суми грошей залежить.

Пасажирка С: Значить готові!

Пасажир D: Що значить готовий? Хіба до такого приготуєшся? Це ж страшний вчинок, навіть неможливий!

Пасажирка А: Зараз неможливий вчинок, потім умовно можливий, відтак бажаний…

Водій: Ніхто нікого вбивати не збирається!

Пасажир D: Ще невідомо, як складеться. Все може бути, все.

Пасажир В: Нічого не буде. У нас у всіх замало духу.

Пасажирка А: Слабаки, одним словом. Нездатні на вчинки. Бла-бла-бла.

Пасажирка С: А ви ніби дорікаєте чоловікам, що вони на вбивство не наважуються.

Пасажир D: Завжди заздрив злочинцям.

Водій: Кому?

Пасажир D: Злочинцям.

Пасажирка С: І чому їм заздрити?

Пасажир D: Я не таким заздрив, а справжнім злочинцям, які на малу справу не йдуть, бо їм більший злочин під силу.

Пасажир В: Що ж вас так у злочинцях приваблює?

Водій: Ми нічого не зробили, а вже повністю винні. Досить порядній людині спробувати використати певну ситуацію на свою користь, як відразу її доля розкришиться як пісочне печиво у руці. І ніби живеш обережно, якби щось не трапилось, так же ж трапляється, коли не чекаєш.

Пасажир D: Ось у цьому і головна прикрість для нормальної людини, законослухняної та боязкої. Їй провину не пробачать. Як тільки замислить щось лихе, то ще на етапі задуму попадеться.

Пасажирка А: Як це все набридло! Колупання в носі, пережовування особистих невдач, цей плач дорослих невдах! Скільки можна смакувати свою нікчемність і тішитися хибним чеснотам!

Пасажир В: Зате у вас сміливості хоч відбавляй. Чи тільки слова? З’їдьмо з дороги куди-небудь у ліс, відкриємо багажник і всі питання про наші здібності відпадуть?

Пасажирка А: Сама я не впораюся, але знаю як нам вчинити. Якщо ми вирішили пограбувати Незнайомця, то не обов’язково його вбивати. Зв’яжемо його, відчепимо кейс від руки, відкриємо, гроші заберемо, а його висадимо десь у темному місці і поїдемо далі.

Пасажир D: Знову грабувати, все ніяк не заспокоїтесь.

Пасажир В: А мені ідея сподобалась. Ніякого ризику. Зв’яжемо його в багажнику, а потім валізу відкриємо і розбіжимося.

Водій: Я думаю ланцюжок з руки знімати не треба. Розколемо валізу зубилом або замок розіб’ємо, нехай кейс залишиться у його руці. Нам не валіза потрібна, а те, що всередині.

Пасажирка С: А якщо, припустимо, в кейсі нічого немає, що тоді?

Пасажир В: Такого бути не може. Хто кейс без цінностей приковує до руки? Нелогічно, щось там точно є.

Водій: Дивіться на дорогу, як тільки побачите бічну вулицю, туди й повернемо.

 

Деякий час їдуть мовчки, але раптом тишу перериває стукіт у багажнику. Шум посилюється. Пасажири переглядаються.

 

Пасажирка С: Через кілометр є поворот направо, я знаю – тут село, де моя бабуся жила. Я пам’ятаю, там будинок залишився, ніхто не живе, можемо туди поїхати.

Пасажир В: А сусіди?

Пасажирка С: Сусіди є.

Пасажир В: Не треба нам у будинок, звернемо десь у ліс. Ніч. Ніхто нас не побачить. Яка година?

Пасажирка А: Майже третя ночі.

Водій: Я повертаю.

 

Авто з’їжджає з магістралі і повертає на бічну дорогу, водій пригальмовує та їде до лісу. Машина зупиняється і всі дружно виходять з авто.

 

Пасажирка А: Чим будемо в’язати? Мотузка потрібна!

Водій: У мене є скотч. Зараз візьму.

Пасажирка С: Я підсвічу ліхтариком з телефону.

Пасажир D: А мені що робити?

Пасажир В: Тримайте інструменти – зубило і молоток.

Водій: Без моєї команди нічого не робити.

Пасажирка С: Ми тут говоримо, а він там нас слухає.

Пасажир В: Ну й нехай. Нас п’ятеро, а він один. Ми стоїмо на ногах, а він лежить в багажнику. Перевага у нас.

Пасажир D: А якщо він спецпризначенець. Витягнемо його з багажника і він покаже нам що до чого!

Пасажирка А: Давайте вже починати.

Водій: Відкриваю.

 

Водій і пасажири підходять до багажника. Водій відкриває. Всі нахиляються і дивляться на Незнайомця. Тиша і мовчанка. Незнайомець лежить в багажнику і не рухається. Пасажири переглядаються і здивовано стискають плечима.

 

Водій: Витягуємо його. Може він уже і задихнувся.

 

Пасажир В бере Незнайомця за руки, а Пасажир D за ноги. Водій притримує кришку багажника. Пасажирка С підсвічує мобільним телефоном. Водій держить в руках скотч. Пасажирка А спостерігає.

 

Пасажир В: Не ворушиться.

Пасажирка С: Але він живий, дихає, хоч очі й закриті.

Пасажир D: Може втратив свідомість?

Водій: Не думаю. Давайте я йому ноги зв’яжу.

Пасажир D: Навіщо, куди він утече?

Водій: Про всяк випадок.

Пасажир В: Зв’язуйте, мені здається, що він приходить до тями. Навіть кейс ніби в руку взяв.

Водій пробує обв’язати скетчем ноги Незнайомця, але той раптово активізується і б’є Пасажира В кейсом по голові, потім повертається до Водія і завдає йому удар ногою по животу. Починається бійка. Пасажир D бере молоток і наносить Незнайомцю удар у коліно. Пасажирка А накидається на нього зверху, а Пасажир В хапає Незнайомця за ноги. Незнайомець падає на землю. Всі по можливості пробують утримати його в лежачому положенні. Водій намагається зв’язати йому руки скетчем, але Незнайомець опирається з усіх сил. Пасажир В забирає молоток з рук Пасажира D і б’є молотком Незнайомця по спині. Пасажирка С наносить удари ногою по голові Незнайомця. Водію вдається зачепити ліву руку Незнайомця скетчем і прив’язати до своєї руки. Незнайомець продовжує відчайдушно боротися і починає голосно кричати. Пасажирка А знаходить на землі зубило і встромляє його в живіт Незнайомця. Він починає стогнати. З рани цебенить кров. Пасажир В б’є Незнайомця по обличчю кулаком, один раз, два рази, три… Незнайомець на деякий час замовкає. Пасажир D допомагає Водію зв’язати пораненого Незнайомця. Пасажир В сідає на нього зверху і душить його. Всі впевнені, що Незнайомець мертвий. Але через хвилину він починає кашляти. Пасажир D завдає удар молотком по голові Незнайомця. Той починає кричати від болю. Кров тече по його обличчю. Пасажир D кидає молоток і відходить в бік. Водій піднімає молоток і завдає Незнайомцю удари по всьому тілу. Той звивається від болю. Пасажирка С бере з рук Пасажирки А зубило і зі всієї сили встромляє його в шию Незнайомця. Він починає хрипіти, захлинаючись кров’ю. Пасажирка А забирає молоток у Водія і б’є Незнайомця по голові з усієї сили. Той, нарешті, затихає. Пасажирка С бере Незнайомця за руку і намацує пульс. Потім світить йому в очі. Махає головою. Сталося! Незнайомець мертвий!

 

Водій: Готовий?

Пасажирка С: Так.

Пасажир В: Кейс треба відкрити.

Пасажирка А: Все від крові, від крові. Мене нудить, паморочиться.

Пасажир D: Від успіху.

Пасажир В: Від якого успіху?

 

Пасажир D починає істерично сміятися. Пасажирка С підходить до нього і дає йому дзвінкого ляпаса.

 

Пасажирка С: Заспокойтеся!  Все позаду.

Водій: Я нічого не бачу. Де рука?

Пасажир В: Ось ніби приклеєна до ручки кейса. Судомою передсмертною заціпило, не розумію. Дайте зубило.

Пасажирка С: Застрягло.

Пасажир В: Де?

Пасажирка С: В шиї.

Пасажир В: Треба вийняти.

Водій: Я вийму (підходить до трупа і висмикує з його шиї зубило). Тримайте (простягає зубило Пасажиру В).

Пасажир В: Дякую.

Пасажирка С: Відкрийте вже цю кляту валізу! Треба їхати звідси негайно.

Пасажир D: А з ним як бути?

Водій: Залишимо тут.

 

Пасажир В з люттю лупить молотком по зубилу. І, нарешті кейс розкришується навпіл і з нього випадають шкарпетки, труси і сорочка.

 

Пасажир В: А де гроші? Де вони?

Пасажирка С: Що там у вас, нічого немає?

Водій: Цього бути не може! Витягніть все, перевірте кожен міліметр. Я ввімкну фари.

Пасажир D: Шукайте, шукайте хоч що-небудь, якийсь шматок золота або відламок діаманта.

Пасажирка А: Нам всім необхідно щось знайти в кейсі, інакше…

Пасажир В: Немає тут нічого. Мабуть, його ще в тому лісі обікрали.

Пасажирка С: Ще раз все переверніть, може там подвійне дно. Розтрощіть цей клятий кейс на дрібні шматочки, а що як у ньому є тайник.

 

Пасажир В розбиває кейс на дрібні шматочки, підіймає кожен з них і уважно розглядає при світлі фар.

 

Пасажирка А: Що там, що?!

Пасажирка С: Не мучте. Знайшли?

Пасажир В: Немає нічого. Зубна щітка, паста, мило, бритва і шампунь. Нічого нема, нічого корисного.

Пасажир D: Оце пограбування! Навіть ділити нічого.

Водій: Їдемо звідси. Світло попереду, може бути машина.

 

Всі пасажири і водій швидко сідають в автомобіль.

Машина розвертається і виїжджає на  магістраль.

Дія четверта

Автомобіль продовжує рух. Пасажири комфортно розмістилися в салоні авто.

Деякий час панує мовчанка.

 

Пасажирка С: Досить мовчати. Вже світає, а ми ще нічого не вирішили.

Пасажир В: А що вирішувати?

Пасажир D: Вбивство, вбивство, вбивство…

Пасажирка А: Не вимовляйте це слово, я не хочу чути його, хочу все забути.

Пасажир D: Як це – забути?

Пасажирка А: Не хочу пам’ятати. Начебто нічого не було. Жах, який випадково наснився. Це ж був сон?

Пасажир В: Ні, не сон, це життя. Наше життя зламалося як дитяча іграшка.

Пасажирка С: Не панікуйте передчасно. Окрім нас ніхто про це не знає. Незнайомця ніхто не бачив та й нас теж.

Пасажир D: Справа не в цьому. Ми навіть не усвідомили, що трапилося!

Водій: Та знаємо ми, що накоїли.

Пасажир В: Ми ще не все розуміємо, не здогадуємося про наслідки.

Пасажир D: Маємо виробити спільну версію, якщо нас знайдуть.

Пасажир В: Якщо нас знайдуть, то всіх арештують. Потім проведуть допити з кожним окремо і швидко з’ясують, що і до чого.

Пасажир D: У нас досвіду злочинного немає.

Пасажирка А: Тепер вже є.

Пасажирка С: Вбивці-аматори.

Пасажирка А: Я хочу прийняти душ. Мені здається, що я вся заляпана кров’ю.

Пасажир В: Помитися всім би не завадило.

Пасажирка С: Хороша думка. Тільки на заправку краще не заїжджати, раптом хтось помітить плями крові або щось, що нам нашкодить.

Водій:  Дома відмиємося. Та хіба від цього відмиєшся?

Пасажир В: А грошей в кейсі не було.

Пасажирка С: Щось цінне там було. Можливо він передавав комусь документи або… Тепер уже нічого не вдієш.

Пасажир D: Вбили людину просто так. Ні за цапову душу.

Пасажирка А: І вдаємо, що події цієї ночі зникнуть як ранковий туман.

Пасажир В: Всі вампіри зникають з першими променями сонця.

Пасажирка С: Вже світає. Люблю схід сонця, особливо влітку.

Пасажир D: Якщо нас схоплять, що будемо говорити?

Пасажирка А: Хай кожен говорить що захоче.

Пасажир В: Я згоден. Всі ми винні однаково. Якщо справи повернуться не в наш бік, то особисто я у всьому зізнаюся.

Пасажирка С: А я ні. Мені зовсім не хочеться опинитися за гратами. Цьому, в лісі, вже все одно, а в мене сім’я, чоловік, діти… Що я їм скажу? Що встромила незнайомому чоловіку зубило в горлянку, просто так, випадково, так ніби помилилася? За кого ви мене маєте? Хіба може поважна мати сімейства вбити людину без всякої на те причини?

Пасажир D: В цьому абсурд любого злочину. Коли він здійснюється, то видається безумовно логічним, передбачуваним. А після всього розумієш яке глупство вчинив, а сам злочин виглядає абсурдним.

Водій:  Тепер все, що трапилося годину тому виглядає випадковим, а тоді ми діяли вельми обдумано. І всі згодилися на пограбування, всі хотіли собі частку урвати з міфічного мільйона в кейсі, а тепер коли подія повернула в зовсім інший бік, почалося бла-бла-бла…

Пасажир D: Ви теж всіх підбурювали, всіма командували. Зробимо те, а потім це. І що тепер?

Пасажир В: Швидше б ми вже доїхали. Хочеться розстатися з вами. Ніч в цій машині видається мені нескінченною.

Пасажир D: А розстатися нам вже не вийде. Кров, як липка стрічка, всіх нас поєднала.

Пасажирка С: Не думайте про це. Будемо жити так, ніби нічого не трапилося.

Пасажир В: Думаєте вийде?

Пасажирка С: Декому жахи півроку будуть снитися.

Пасажир D: Ви – психолог для вбивць?

Пасажирка С: Набагато гірше. Психолог – убивця.

Пасажир D: У вас голос як у Снігової Королеви – крижаний. І цей спокій, рівний тон, точні слова.

Пасажирка А: Наче кинджалами проштрикують все тіло, тисячі голок починають ворушитися в мені. Я вже сумніваюсь, чи не божеволію.

Пасажир В: Тільки цього нам не вистачає. Дотерпіть до приїзду в місто К. А потім… Сходіть з розуму чи не сходіть…

Пасажирка А: Вчора ввечері я вам подобалася, ви навіть намагалися залицялися до мене, хвилювалися, шукали погляд, бігали за кавою.

Пасажир В: Вчора наші життя мали чіткі обриси, мали ясне майбутнє, а зараз… Ніби стіна попереду і нічого не видно: ні сонця, ні людей.

Пасажирка С: Вчора ви були набагато сміливішим. Грабувати, руку відірвати, гроші давай, бачу гроші. Адреналін випарувався, страх з’явився.

Пасажир D: Домовимося так. Ми ніколи не зустрічалися і нікого не вбивали. А якщо хтось вирішив зізнатися, чи від докору сумління, чи під вагою доказів, то другого за собою не тягне. Хіба що той сам захоче у всьому зізнатися.

Пасажирка С: Ідея правильна.

Пасажир В: Я на себе злочин не візьму і за всіх відповідати не буду – ні перед судом людським, ні перед божим.

Пасажир D: Ну, припустимо, перед Богом за іншого ви відповісти і не зможете. Тут кожен за себе. А ось взяти на себе всю провину за вбивство…

Пасажирка А: Це було б справедливо. Ідея пограбувати належала вам, вам і відповідати.

Пасажир В: Як би не так! Ніхто чистеньким не вийде з цієї машини. Всі забруднені кров’ю, нічого тут вишукувати більш винуватого і менш винуватого. Всі, всі – відповідати будете!

Пасажирка С: Заспокойтесь, ще нікого не арештували, можливо, що ніхто нас і шукати не буде. Раптом, Незнайомець бандит чи наркодилер, і в поліції вирішать, що свої його й прибрали.

Пасажир В: А якщо це ваш родич, якого ви в темряві не впізнали, тоді що?

Пасажирка С: А нічого. Значить, у мене нема родича. Одним менше стало.

Пасажирка А: Ви настільки цинічні, що говорите про людину як про меблі!

Пасажирка С: А ви впевнені, що люди – предмет благородний, повний людських якостей, джерело доброти, співчуття? Озирніться навколо, хіба ми не схожі на дерева, що прогинаються від кожного вітру? Хіба всі ми – живі істоти?

Пасажир D: Той у лісі вже точно неживий.

Пасажирка С: Цинізм не в тому, щоб говорити правду, а в тому, щоб продовжувати себе обманювати. Доводити собі, що ти – все ще людина.

Пасажирка А: Ми показали вночі на що здатні. На дикість, на агресію. Але найстрашніше те, що така поведінка нічим не вмотивована. Ми не мали підстав для зла. Цей чоловік нічого нам не зробив.

Пасажирка С: Завжди знайдеться причина, щоб вбити людину.

Пасажирка А: Ви говорите так, наче хочете всіх нас розізлити, наче бажаєте продовження кривавого бенкету, щоб ми тут почали пожирати один одного як щурі в пастці. Для чого вам це?

Пасажирка С: Ми повинні зрозуміти, що з нами трапилося. А без точного формулювання не обійтися.

Пасажир В: Все і так занадто зрозуміло. Вбили невинну людину. По-звірячому. Чудовиська!

Пасажир D: Від крові не відмиєшся – факт перший. Покарання не уникнути – факт другий. Всі ми змінилися цієї ночі – факт третій.

Пасажирка С: Не можна розглядати життя як драбину – ступиш на одну сходинку і відірвав ногу від попередньої. В житті все взаємопов’язано: немає ні стерильного добра, ні абсолютного зла. Бруд калюжі має зв’язок з чистотою повітря після дощу. Святковий стіл неможливий без помийної ями.

Пасажир В: Ми всі були готові до цього. Я носив у собі це, але не вірив, що зможу.

Пасажирка А: Патетика, поетика, словоблуддя… Як багато ми говоримо і які безглузді наші розмови! Кого ми хочемо переконати? Про себе ми вже дізналися все. Про інших теж. Так що ж нам тепер робити?

Пасажир D: Жити. Продовжувати жити. Врешті-решт у кожного не так багато варіантів.

Пасажир В: Як після всього цього можна жити? Це вже не життя, а якась задушлива кімната з черв’яками, з мільйонами черв’яків на підлозі, на стелі. Я бачу їх повсюди. Вони залазять всередину мене і точать, точать мене зсередини.

Пасажирка С: Чи завжди ми були здатні на вбивство? Чи тільки сьогодні? А завтра будемо уже не здатні?

Пасажирка А: Ви і сьогодні здатні, і завтра, і завжди! Не тіштеся: у вас немає нічого людського, тільки оболонка. Хто б зумів так холоднокровно всадити зубило прямо в шию! Одним ударом! Я думаю, ви вже колись вбивали.

Пасажирка С: Тут ви помиляєтесь. Мене вбивали, це було. Хочете розповім?

Пасажир В: Не треба, привидів своїх вистачає.

Пасажирка С: Все-таки цікаво: чи здатна людина на вчинок до того як здійснить його, чи ні?

Пасажир D: Передумови є, різні підсвідомі імпульси, генетичні дефекти або помилки виховання. Неможливо вгадати на що людина здатна. Не кожен може вбити у звичайний час, а ось на війні або з метою самозахисту – тут обставини інші.

Пасажирка С: На війні вбивство зараховується як героїзм. Тут убити ворога – не злочин, а подвиг.

Пасажир В: Після війни вбивць славлять, їх возвеличують як святих, особливо, якщо вдалося перемогти. Війна перевертає всі уявлення про добро і зло, злочин і кару.

Пасажир D: Люди зі схильностями до злочинів на війні мають привілей – вбивай, ґвалтуй, знущайся. А після всіх жахів тобі орден і медаль дадуть, аплодисменти, честь і повага в суспільстві. У звичайному житті – ти невдаха, алкоголік у підворітні, а на війні – герой і супермен.

Пасажирка А: Не пересмикуйте. На війні щодо ворога не може бути ніяких моральних зобов’язань. Ворога знищують і це не злочин.

Пасажир В: Але ми не на війні. І не голодні, і не збожеволіли? Чому ж ми вбили?

Водій:  Гроші примарилися. Гроші – страшна сила, спокуса, яка вивертає людську душу, ламає долі, нівечить життя. Не вистояли, не витримали, не змогли. Всі ніби з ланцюга зірвалися, наче одночасно зійшли з розуму. Ось що роблять з людьми гроші в ім’я нікчемних результатів. Зате тепер кожен з нас достеменно знає на що здатен.

Пасажир D: Я не вважаю, що здатен убивати.

Пасажир В: Не вбивати, а вбити. Вбивати, можливо і не здатні, а вбити можете, перевірено.

Пасажир D: Я піддався загальному настрою, цьому безумству моменту. Мені й зараз не зрозуміло, як я міг бути з вами за одне. Якесь стадне відчуття! Перетворився на гієну на одну хвилину і цього вистачило!

Водій:  Скоро приїдемо в місто К. Треба вирішити, що робити, якщо вийдуть на когось. Навіть якщо нас і бачили разом, це ще нічого не доводить. Нічого не було, нічого не трапилось. Нічого не знаю, нікого не бачили.

Пасажирка А: Легко сказати! Думаю, що вдома кожен з нас зрозуміє, що накоїв. Протверезіє від нічного жаху і зламається. Ми ж не злочинці, ми ж звичайні люди, які живуть звичайним життям. Як ми примудрилися на це? Що тепер нам з цим робити?

Пасажир В: Головне – це розстатися нам якнайшвидше, щоб перестати говорити про це. Мені здається, якби ми менше говорили, то нічого б не трапилося.

Пасажир D: Зараз уже пізно.

Пасажирка С: А я хочу говорити, мені моторошно. Я почуваюся винною, мені соромно і совісно. Я не вірю, що я – це я.

Водій:  Може нам всім в поліцію їхати треба? Визнати провину, зняти камінь з душі, так би мовити. Якщо совість прокинулася, то не заспокоїться. Це змія, голодна змія.

Пасажирка С: Нам потрібно покарання, ми не зможемо нести цю ношу все життя.

Пасажир D: Яка цнотливість, яка ніжна душа! Ха-ха! Насмішили. Покаяння, мука, сумління. Бла-бла-бла. Тільки благородні теми. Будьте собою! Досить аналізувати!

Пасажирка А: Нам потрібно зрозуміти, чи витримаємо докори сумління, чи зізнаємося комусь  і репресивна машина холодна і бездушна візьметься за нас. Ми ж не збиралися нікого вбивати.

Пасажирка С: Що ви завели одне й те ж! Не хотіли, не думали, так сталося… Якби не хотіли, то й не вбили б. Що не зрозуміло? Ми стали злочинцями не тому, що вбили людину, а тому, що були злочинцями задовго до цього випадку, який вдало підвернувся. Визнайте, якби не цей нещасний, рано чи пізно кожен з нас когось би і вбив.

Пасажир D: За всіх не розписуйтесь. Ви драматизуєте. Все зійшлося в цю ніч. Так невдало підтасовувалися карти, не пощастило нам.

Пасажир В: Це все він, він – Водій. В його машині всі ми опинилися, з його подачі Незнайомця знайшли, кейс побачили.

Водій:  Почалось… Звичайна справа – щоб відчути себе невинним, треба звинуватити іншого або весь світ. Якщо я бідний, то винен уряд, якщо я набрав кредитів і не можу повернути, то винні банкіри, якщо мене розлюбила жінка, то винна тільки вона, а не моє ставлення до неї. Людині легше знайти винних, ніж визнати винною себе.

Пасажирка С: Забудемо про все. Почнемо завтра нове життя – чисте й благородне. До церкви підемо, помолимося, пробачення попросимо. Живуть же якось люди після вчинків.

Пасажирка А: Каються, а потім знову грішать, щоб знову каятися. А Богу не покаяння потрібно, а виправлення. Що з того, що здійснивши злочин ми про це шкодуємо? Ну що жертві від покаяння? Ми знайшли собі пральню для душі і назвали її церквою.

Пасажир D: Не покаяння потрібне, а покарання. Якщо немає покарання, то злочин не завершено. У покаранні – суть злочину, його сила, його друга половина, двійник. Може, тому і скоюють злочин, щоб не уникнути покарання, яке у звичайному житті складно відшукати.

Пасажир В: Не треба божеволіти. Невже вчора ви хотіли потрапити за грати або може планували когось убити?

Пасажир D: Ви мене не розумієте! Нам не сховатися від покарання. Ми не можемо спокутувати злочин, хіба що існує паралельний світ, де ми ще не забруднилися кров’ю і можемо повернутися назад, виправити все, не зробити…

Водій:  Спати хочу. Втомився, туман перед очима.

Пасажирка С: Уже близько, кілометрів двадцять, і ми приїдемо.

Пасажир В: Тримайтеся! Важка ніч була.

Пасажир D: Жахлива. За одну ніч ми пройшли весь шлях від чесноти до злочину, від слів до вчинку, а все через балаканину яка стала мерзенною, але ми не зупинилися і говорили, говорили без упину… І коли летіли вниз, то теж говорили і говорили…

Пасажирка С: Тепер вже пізно, та й вчора було пізно. Ми здогадувались хто ми є насправді, просто прикривались рамками соціальної толерантності, дотримувались пристойності, ховали свою сутність. Цієї ночі вилізло нутро на полювання і як його зупиниш – кровожерливе, дрібне, заздрісне, підле і мерзенне…

Пасажирка А: Ніколи не пізно почати спочатку. Невже один вчинок, одне вбивство може перекреслити все наше життя,  наше майбутнє? Я не хочу в це вірити, не хочу навіть про це думати. І взагалі припиніть вже стільки говорити! У моїх вухах безперервний гул.

Пасажир D: Нам треба пришвидшити покарання. Їдьте швидше! Їдьте прямо в поліцію. Хай нас всіх арештують, осудять і покарають!

Пасажирка С: Досить істерик! Ніякої поліції, ніякого прискорення. Я не збираюся нівечити собі життя совістю, що не існує! Та й що нам людський осуд! Покарання я прийму тільки з рук Бога. Він мені суддя, а не людина в мантії.

Пасажир В: А якщо Бога немає?

Пасажирка С: Значить – все дозволено.

Пасажир D: А ви, я бачу, вже зовсім здуріли. Марите і городите одну дурню поверх іншої. Ми – злочинці, а місце злочинців – на лаві підсудних. І совість тут ні до чого. Навіть якщо у злочинця і немає совісті, то покарання йому все одно буде. Закон необхідний, щоб стадо людське не озвіріло. Нам все здавалося грою, забавою нічною, а події повернулися дико.

Водій:  Не уникнути нам покарання, не уникнути! Якщо немає Бога, то сьогодні – я замість нього. Я – тепер Бог, що вершить справедливість!

Водій виїжджає на зустрічну смугу по якій рухається великий автофургон.  Відбувається лобове зіткнення. Водій і всі пасажири гинуть.

 

 

Кінець драми