Сергій ЩУЧЕНКО

 

F. ART

п’єса на три дії

 

Ми віримо в «погане», навіть коли його немає.
І не віримо в «гарне», навіть коли воно є.
Чи не набридло?

Дійові особи:

ДЖУЛІЯ
АЛЕКС
ЛЄЦ
МАРГО
ПЕРШИЙ КЛОУН
ДРУГИЙ КЛОУН
ІНШІ (Жека, хуліган 1, хуліган 2, офіціант…)

ВІТАЄМО

З’являються два клоуни. Не обов’язково в традиційному вигляді. Але обов’язково схожі на клоунів (можна за антуражем, хоча краще за суттю). Кожен приносить по 2 стільця. Сходяться в центрі. Ставлять стільці на підлогу. Потім обидва виходять на авансцену. Зупиняються. Спокійно роздивляються зал. І раптово кричать. «Вітаємо! Вітаємо!..»
Потім кажуть – із чим вітають (можуть розважатися інтонаціями) .

П Е Р Ш И Й К Л О У Н. З активністю, артистизмом, благородством, безстрашністю, віртуозністю, великодушністю, галантністю, дружелюбністю, добротою, ініціативністю, винахідливістю, мудрістю…
Д Р У Г И Й К Л О У Н. З винахідливістю, наполегливістю, оптимістичністю, дотепністю , проникливістю, рішучістю, спокоєм, завзятістю, хоробрістю, чесністю, енергійністю, і з білою пухнастістю…
П Е Р Ш И Й К Л О У Н. До речі, а кого ми вітаємо?
Д Р У Г И Й К Л О У Н. Якщо з одного боку, то кожного, хто нас чує. Якщо з іншого боку – то кожного, хто чує себе.
П Е Р Ш И Й К Л О У Н. А якщо з третьої сторони?
Д Р У Г И Й К Л О У Н. Секрет.
П Е Р Ш И Й К Л О У Н. А за що вітаємо ?
Д Р У Г И Й К Л О У Н. За перше місце у Конкурсі Всього. Далі – приз. Втілення в людину!
П Е Р Ш И Й К Л О У Н. Ого. Це круто. А в яку людину?
Д Р У Г И Й К Л О У Н. Секрет .
П Е Р Ш И Й К Л О У Н. Чому?
Д Р У Г И Й К Л О У Н. Секрет. Або ти хочеш, щоб кожна людина була схожа на тебе?
П Е Р Ш И Й К Л О У Н. Не хочу. Але дозволяю. Тоді людство буде веселим, симпатичним та перспективним.
Д Р У Г И Й К Л О У Н. Це з одного боку. А з усіх інших боків – уяви – я почну давати стусани всьому людству! Із тилу! Ногою! Отак! І отак! І ще так!..

Другий клоун дає пенделі першому клоуну. Інтенсивно, але не завжди потрапляючи. Перший клоун вивертається, і, врешті-решт, тікає. Другий біжить за ним. Коротше, тікають обидва.

ПЕРША ДІЯ .

1.

З’являється Алекс. В Алекса дзвонить мобільний. Він відповідає на дзвінок. Відбувається розмова .

Д Ж У Л І Я (голос). Привіт. Потрібно зустрітися.
А Л Е К С. Привіт. Радий тебе чути. А якщо не лише чути, то буду удвічі радий. Тільки я зараз зайнятий.
Д Ж У Л І Я (голос). Добре. Умовив. Зустрічаємося зараз.
А Л Е К С. Тобто?
Д Ж У Л І Я (голос). Скоро буду.
А Л Е К С. Де? Тут? У мене?
Д Ж У Л І Я (голос). До зустрічі.

Гудки.

2.

Алекс зітхає.

А Л Е К С. Ось так завжди. Ти їй про вікно, а вона тобі про пшоно. Ти їй про слона, а вона тицяє тобі холодного деруна… І що із цим робити? Терпіти? Завжди терпіти? А якщо раптом набридне – що тоді?..

З’являється Джулія.

Д Ж У Л І Я. Привіт.
А Л Е К С. Привіт.
Д Ж У Л І Я. Одразу попереджаю – вибачатися за несподівану появу я не буду. Бо все несподіване – завжди закономірне. Незважаючи ні на що. Навіть на те, що ти особливо дихаєш в мою сторону.
А Л Е К С. Чому особливо?
Д Ж У Л І Я. А я знаю? Напевно, проблеми з легенями. Втім, неважливо. Бо зараз у мене проблема. Проблеміща.
А Л Е К С. Яка?
Д Ж У Л І Я. Ну, така … Тотальна.
А Л Е К С. Я таку не знаю.
Д Ж У Л І Я. Ти багато чого не знаєш. В тому числі й того, як мені допомогти. Або знаєш?
А Л Е К С. Як я можу допомогти чомусь невідомому? Давай, розказуй мені. Наприклад, про те, які взагалі бувають проблеми.
Д Ж У Л І Я. Різноманітні. Але в мене – не така.
А Л Е К С. Почекай . Різноманітні… Давай конкретніше. Звільнили. Розлюбили. Обікрали. Побили. Покалічили. Насміялися. Обізвали. Виселили. Спокусили. Надурили… У тебе що?
Д Ж У Л І Я. (ходить, жестикулює) Йой, у мене – майже все… Коротше, кілька років тому мені зробили пропозицію. Мовляв, якщо я візьму шефство над певною кількістю вихованців дитбудинку – ну, там буду привзити солодощі, гуляти з кіндерами в різних місцях, влаштовати їм розваги, сприяти їх навчанню, словом, фігурувати як суперпупер благодійниця – за це кіндери будуть присутні всюди, де мені потрібно , і робитимуть все, що мені потрібно. А я – ти знаєш – артистка (може щось зображати, може застрибнути на стілець, може все, що завгодно). Не за професією професією, а взагалі. Просто мені подобається грати. У театрі, в кіно, скрізь … – це прикольно. Ну , а дітлахи – це такий антуражик, який часом може бути навіть дивним. Я зацікавилася . Мені влаштували своєрідний показ. Був концерт. Виступала, звісно, я . А навколо були оці ділахи – як живі меблі, як смішні звірятка, як веселі кіндер-сюрпризики… Вийшло чудово. Про мене відразу забалакали, мною стали захоплюватися, мені почали заздрити. Я була задоволена (кланяється на всі боки, Алекс аплодує). І влаштувала діткам солодкий стіл із клоунами навколо. Потім дітлахи знялися в моєму ролику – до речі, вони самі вигадали його, і самі все виконали. Я лише була королевою. Знову чудово! До мене посипалися запрошення… Я була задоволена. А кіндери отримали мою «подяку»: одяг, речі, іграшки, навіть один ноутбук. І все – мій благодійний потяг поїхав. Концерти, зйомки, акції, виступи дітей – під моїм патронатом і таке інше. І в мене все було супер, і кіндери не скаржилися. І раптом – бац. У двох хлопчиків- близнюків звідкілясь вигулькнули батьки. Якісь Пабло та Марго. Вони раптом виникли, і повідомили, що усиновлять не лише своїх нащадків, але ще й з десяток кіндерів. Разом 12. Моя кількість вихованців дитбудинку. Я заперечила. Бо я – патронесса. А ці дітлахи – моя «фішка ». Отож я мовила цим предкам «ні» – публічно і зрозуміло. Наступного дня про це гавкали скрізь. А потім кіндери зникли. Все. Це було вчора. Я зателефонувала директору дитбудинку, і він сказав, що близнюки та інші дітлахи – мої дітлахи! – поїхали відпочивати із тими самими Пабло та Марго. І що мобільники цих предків зараз поза зоною. А сьогодні хтось дзеленькнув мені, і повідомив, що завтра всі дітки та батьки здохнуть. А відповідальною за це буду я. Тому післязавтра до мені прийде повний капець. Але. Я можу уникнути капця. Здавши себе в оренду. Тобто, тимчасово я ніби «вимкнуся», а в мені «увімкнеться» хтось інший. І цей хтось буде в моєму тілі робити щось своє. Відпочивати, розважатися, жартувати… А в мене буде лише «заплющила очі » – «розплющила очі». Тобто, кліпання – і все. І ніяких проблем – ані зараз, ані взагалі. Додали, що дзенькнуть завтра вранці, і замовкли.

3.

Д Ж У Л І Я. Я офігєла. Від несподіванки. Від непередбачуваності. Адже «кліпання» може тягнутись – не для мене, звичайно, а для мого тіла – хоч хвилину, хоч 10 років. При цьому я не знаю – де буде, і чим буде займатися оце моє тіло. Можливо, воно розпадеться на «запчастини» вже через півгодини. Або втоне, отруїться, вибухне, зробить собі харакірі, злетить на ракеті та вийде у космос – голяка… Від кошмару. Бо уникаючи одного капця, я підставляю себе під інший капець. І від непорозусіння – що тепер робити – я не знаю!.. В результаті – фініта ля все. А я цього не хочу. Тому – Хелп МІ! І терміново, будь ласка. І мене врятуєш, і грошей заробиш.
А Л Е К С. Мені не потрібні гроші.
Д Ж У Л І Я. А що тобі потрібно? Бабло, мані, бакси, капуста, тугрики?..
А Л Е К С. Ні.
Д Ж У Л І Я. А хочеш, я тоді виконаю будь-яке бажання. Твоє. Тобто, місяць з неба не обіцяю, але скажеш – стрибни з Пізанської вежі – стрибну. Скажеш, вкуси себе за мізинець на лівій нозі – вкушу. Зрештою, скажеш, роздягнися та ставай догори раком – роздягнуся й стану. Соромно буде – плювати. Все одно стану. Допоможеш? Будь ласка. Інакше післязавтра я … закінчусь.
А Л Е К С. Хм … Бажання, кажеш? Роздягнешся?..
Д Ж У Л І Я. Так. Ти ж мрієш про це. Я знаю. Тому допоможи мені – і твоя мрія здійсниться.
А Л Е К С. Я мрію лише про одне – щоб ніхто мене не компостуава. Але зараз – справа інша. У тебе неприємності. Чому?
Д Ж У Л І Я. Ну… Мене обдурили. Моє «добре» поміняли на «погано».
А Л Е К С. Чому?
Д Ж У Л І Я. Тому що ці новоявлені предки почали вібрувати горлянками. Я заперечила – і тоді виникла загроза капця . Я розгубилася. І стала слабкою. А ще я зараз відчуваю, що біда, яка на мене стрибає – то ще півбіди. Потім почнеться, чого я собі навіть не уявляю.
А Л Е К С. Чому?
Д Ж У Л І Я. Я так відчуваю. Або просто орієнтуюся на себе. Навіть тим кіндерам, що зникли, я робила «добре» тому, що вони робили «добре» мені. А тепер стає так, що мені роблять «погано» – аби комусь було «добре». Мені це не подобається.
А Л Е К С. Чому?
Д Ж У Л І Я. Бо я звикла до «добре»! Звикла до того, що ніщо мені не загрожує. А тут бац – і все шкереберть. І все, що мене влаштовувало, перетворюється на те, що мене не влаштовує.
А Л Е К С. Чому?
Д Ж У Л І Я. Тому, що все влаштовано за принципом: ти мені – я тобі. Або: я тобі – ти мені. Тобто, якщо ти робиш «добре», то й тобі повинні робити «добре». А тут не так. Тут ти посміхаєшся дельфіну, а він насправді – козел. І я нервуюся. Я немов бігаю всередині голови та дуже хочу втікти звідти, але вийти немає кудою. Дверей немає! А от козли є. А я не хочу козлів!
А Л Е К С. Чому?
Д Ж У Л І Я. Бо я – не козлознавець… Просто раніше, в дитинстві, коли мене карали – я знічцвалася. А коли нахвалювали – я раділа. От і зараз, коли «добре» – радію, коли «погано» – засмучуюся. Дуже-дуже.
А Л Е К С. Зрозуміло. Ти бачиш виходу. І тому тебе вже тіпає.
Д Ж У Л І Я. Так.
А Л Е К С. А якщо ти раптом зустрінеш двері, в які можна піти від «погано», ти підеш, або затримаєшся, щоб помститися?
Д Ж У Л І Я. Та нехай вони самі собі мстять. Мені б лише втіктивід цієї гидоти. Бажано туди, де все кайфово.
А Л Е К С. Бажано, чи обов’язково?
Д Ж У Л І Я. Бажано. Головне – забратися геть.
А Л Е К С. Чому?
Д Ж У Л І Я. Тому що мені добре без погано!
А Л Е К С. Чому?
Д Ж У Л І Я. По качану!
А Л Е К С. Заспокойся. Резюмуємо. Тебе надурили – спокусили смачним бубликом. А потім навалили лайна, яке обіцяють нейтралізувати тоді, коли ти віддаси їм себе. Ну, тобто, своє тіло. Гарне тіло, до речі… Тепер потрібно у всьому цьому розібратися. Як? Можна різноманітно. Наприклад, не зривати образу на інших, а побажати негідникові, щоб із ним актуалізувався Закон Дзеркала. І одразу знайти «скарб», крутіший того, що в тебе вкрали. Або усвідомити, що якби не неприємність, не було б і приємності. Зметикувати – якщо ти сприймаєш свою ущербність, то ти – живий. І здатний досягнути чогось, на що раніше не звертав уваги. Проігнорувати глузування. Зрозуміти, що телепень першим галасує про те, що навколо – телепні. Отже, надурити можливо лише нерозумного суб’єкта, а от розумного суб’єкта – яким ти є тепер – надурити вже зась. Так що дякуй шахраям – за той досвіж, який ти отримала. Тільки зауваж – завжди на початку повинно стояти слово «ЗАСПОКОЇТИСЬ». Розумієш?
Д Ж У Л І Я. Розумію. На мене гепнулося западло. Мене образили, принизили, обікрали, надурили, зробили схожою на дупу, напустили на мене божевільних собак і причепили на шию табличку «Ідіотка»… Весело? А от легше – чомусь – не стає.
А Л Е К С. Отже – суперництво. Але. Потрібно зберегти зовнушню відмороженість. Бо той, хто попереджений – озброєний. Тому суперництво має бути таємним – обличчя посміхається, а рука тримає за спиною предмет з арсеналу. І палець вже на гачку. Так би мовити – надури того, хто тебе надурив. У підсумку вийде «мінус на мінус = плюс».
Д Ж У Л І Я. І що далі? Тупцювати до ментів ?
А Л Е К С. Це нереально. Тобто, піти до них – будь ласка. Але тоді про кайф забудь .
Д Ж У Л І Я. Чому?
А Л Е К С. Тому що це рівнозначно втечі від одного психопата до іншого. Втім, якщо ти не бажаєш бігати поміж психопатами – залишайся тут. І нічого не роби. Вичікуй. Слухайся мене та вичікуй. Але спочатку – оскільки терміни вже крекчуть – погодбмя з умовами негідників. Завдяки цьому ніхто не накриється, і нікого ні в чому не звинуватять. Так буде нейтралізовано офіційний гаплик. Залишиться неофіційний. Я за нього беруся. І одразу пригощу тебе маленькою пігулкою. Тебе вона заспокоїть, а мені буде повідомляти – де ти є. Так би мовити, непоміьтний маячок. Тримай – ковтай.
Д Ж У Л І Я. Ам.
А Л Е К С. Приємного апетиту. Номер мого мобільного пам’ятаєш?
Д Ж У Л І Я. Іноді.
А Л Е К С. Завчи напам’ять. І якщо раптом опинишся невідомо де, одразу телефонуй мені. Так буде розумніше.
Д Ж У Л І Я. Вже вчу.

Розходяться.

4.

З’являється Лєц – зі стетоскопом на грудях та із сумкою в руці. Виходить на середину, ставить сумку на стілець, озирається навколо, йде на авансцену, вдивляється в бік залу .

Л Є Ц. Де ж вона? В дорозі? А куди простує та дорога?.. Біс його знає. Вона сказала, що на все згодна. Але ж мені «все» не потрібно. Мені потрібно лише, щоб вона приїхала сюди. А якщо зовсім точно, то мені й це зовсім не потрібно. Але такі умови. А виконання одних умов гарантує появу інших умов. І цей процес – вже цікавий. Бо поки він існує – всі його елементи рухаються. Навіть якщо не мають уяви про те, навіщо та куди вони рухаються. От тільки, якщо замість потрібного елементу виникне інший – це вже геморой. І не в процесу , а в мене. А воно мені треба? Ні. Тому – де вона? О. Ось вона. Геморой скасовується.

З’являється Джулія.

Д Ж У Л І Я. Привіт .
Л Є Ц. Добридень. Ви – Джулія?
Д Ж У Л І Я. Так. А ви – Лєц?
Л Є Ц. Так. Добре, що ви нарешті приїхали. Тепер можна братися до справи.
Д Ж У Л І Я. Зачекайте. Спочатку пред’явіть мені гарантії.
Л Є Ц. Які? Навіщо?
Д Ж У Л І Я. Звичайні. Але реальні. Про те, що на мене тепер ніхто не буде наїжджати. А то використаєте мене, а потім – на мене ж – скинете все, що вам не подобається. Це нормально? Ні. Тому я чекаю на гарантії. І якщо їх не буде, тоді я розвертаюся та йду. Бо мені чхати.
Л Є Ц. Чхайте на здоров’я. Але в інший бік. Гарантії будуть. Хоча я не розумію – що ви з ними станете робити? Декламувати уві сні? Перетворювати в літачки?..
Д Ж У Л І Я. А ще мені потрібні ноутбук та Інет.
Л Є Ц. Все буде. Ну, тобто, не все, але – буде. Тільки спочатку мені потрібно вас оглянути – звісно, в медичниму сенсі. Послухати нутрощі, роздивитися зовнішність, і таке інше. Прямо зараз.

Джулія не заперечує. Вона і Лєц сходяться. Джулія знімає блузку (або щось інше). Лєц слухає її стетоскопом.

Л Є Ц. Так, чудово. Тепер дихайте частіше. Так. Тепер повільніше, але глибше. Так. Тепер взагалі не дихайте… Тепер знову дихайте, але не грудями, а діафрагмою…
Д Ж У Л І Я. Ви мою груди не чіпайте. А то за гарантіями не сховаєтесь.
Л Є Ц. Ніхто нічого не чіпає. Тепер скажіть А-А-А…
Д Ж У Л І Я. А-А-А…
Л Є Ц. БЕ-Е-Е…
Д Ж У Л І Я. БЕ-Е-Е…
Л Є Ц. ВЕГЕДЕЙКА…
Д Ж У Л І Я. ВЕ-ГЕ… Слухайте, ви що – знущаєтесь?
Л Є Ц. Доюре. Тепер дивіться на мою руку. Як я рухаю її вправо. Вліво. Тепер – сюди. А тепер – сюди. Тепер давайте мені ногу.
Д Ж У Л І Я. Тобто? Відламати чи що?
Л Є Ц. Не треба. Присядьте. От сюди. Отак. У вас ноги в порядку?
Д Ж У Л І Я. Не чіпайте мої ноги. А то я почну чіпати ваше обличчя.
Л Є Ц. А нерви?
Д Ж У Л І Я. П’ять хвилин тому були в нормі.
Л Є Ц. Ех, постукати б вас по колінах …
Д Ж У Л І Я. Зараз я вас по черепу постукаю.
Л Є Ц. Досить (підходить до сумки, дістає з сумки ноутбук та папір з гарантіями, простягає все це Джулії). Тримайте. Тільки не зависайте в Інеті. А то чхати забудете.

Джулія влаштовується на стільцях. Фотграфує ноутбуком гарантії. Клацає клавішами. Лєц тим часом походжає – туди-сюди. Джулія закінчує. Встає.

Д Ж У Л І Я. У мене все. Гарантії я кладу в кишеню. І якщо вони зникнуть – вам буде невпереливки. Бо я відправила собі фотокопію.
Л Є Ц. Вірно зробили. Тепер лягайте (ховає ноутбук до сумки, потім становить три стільці в рядок – влаштовує спальне місце). Отак. Лягайте. Закривайте очі. Розслабтеся. Я запускаю процес.

Лєц бере сумку та виходить. Джулія лежить. І спочатку не відбувається ніби нічого. Аж раптом різко змінюється освітлення. Інша світлова інтонація, світлові сполохи, будь-які інші світлові ефекти. Немов декламіється якесь повідомлення світлописом – світлове сполучення, репліка, композиція, етюд, що завгодно. Можливе додавання аудіоефектів. Все це означає, що Джулія «вимкнулуся». Втім, триває ця «абракадабра» недовго.

5.

Освітлення стабілізується (Джулія «увімкнулася»). Джулія встає. Потягується. І раптом – здригається. Озирається.

Д Ж У Л І Я. Ні фіга собі… Немов Аліса у якійсь країні. Де я? Як я тут опинилася? І що я тут роблю? Сплю? Або спить не я? А хто?

Джулія роздивляється.

Д Ж У Л І Я. Невже, підселенець? А може підселенка? Чи хто? Невідомо… І до речі – чому я раптом увімкнулася? Що відбувається? Ау! Ау- у-у! Тиша… Так, заспокоюємось. Повільно дихаємо. Вивчаємо це лігво. Місце нормальне. Постіль… сподіваюся, чиста. Приміщення з усіма прибамбасами – терпиме. Хоча, якесь стандартне Навіть пахне казенно. А, втім, малюнок на стіні – прикольний. Сонях… Якому все по барабану. О, телефон. Те, що треба.

Джулія набирає номер Алекса.

Д Ж У Л І Я. Альо? Це Алекс? Привіт, це Джулія.
А Л Е К С (голос). Привіт. Ти звідки? Ти де? І чому серед ночі?
Д Ж У Л І Я. Я не знаю, де я. І не знаю, що зараз ніч. Я взагалі тільки що прокинулася в незнайомому місці. Чому – також не знаю. Нічого не знаю! Може, хоч ти скажеш мені одне зрозуміле слово?
А Л Е К С (голос). А -а- а … Секундочку. Ага. Ух ти…
Д Ж У Л І Я. Що – ух я?
А Л Е К С (голос). Ти зараз в іншій країні. Біля самого синього моря. Це в мене не маячня. Це маячок вказує. Цікаво… Як самопочуття? Як взагалі? І чому ти телефонуєш? Тебе ж повинні були це … вимкнути ?
Д Ж У Л І Я. А я звідки знаю? Мене, мабуть, вимкнули. А потім я увіикнулася. Отут. І що тепер?
А Л Е К С (голос). Зачекай. А тепер давай все по порядку. Від моменту прибуття до негідників, і аж до зараз. Тільки коротше, а то ще ніч.
Д Ж У Л І Я. А що розповідати? Нічого цікавого не було. Приїхала. Зустрів мене один придурок. Я зажадала гарантії. Він мені дав. Я сфоткала їх, та відіслала фотки собі по Інету. Потім вляглася і вимкнулась. А увімкнулася вже тут. Все.
А Л Е К С (голос). А ти де? Ну, в сенсі, це готель? Пароплав? Ракета? Що навколо тебе?
Д Ж У Л І Я. Речі. Ліжко. Телевізор. Вікно. Двері. І таке інше – традиційне. Всі незнайоме .
А Л Е К С (голос). Скоріше за все, це готель… Гаразд. Ти спокійна ?
Д Ж У Л І Я. Можливо. І що?
А Л Е К С (голос). Нічого. Я вважаю, що все в порядку. Тобто, чиюсь сутність в тебе таки засунули. І цей хтось приїхав до моря. Мабуть, відпочиває. А от що сталося із твоєю сутністю – поки не зрозуміло. Її мали відселити, і – скоріше за все – відселили. Принаймні, так вважають. Власне, тому й здали твій ходячий апартамент в оренду. Але твоя сутність виявилася хитрішою за всіх. Вона залишилася. І сховалася. І тепер, коли орендар не спить – ти вимкнена. Але як тільки орендар засинає – ти активізуєшся. Якось так.
Д Ж У Л І Я. І що?
А Л Е К С (голос). Нічого. До речі, якщо ти вирішити кудись перебратися, то твій орендар – коли увімкнеться – мабуть, здуріє. Так що ти – аби не турбувати його – нічого не змінюй. Ні в собі, ні навколо себе. ОК?
Д Ж У Л І Я. Можливо.
А Л Е К С (голос). І головне, зрозумій – ти опинилася розвідником всередині себе. І про цього розвідника знаємо тільки ти і я. Так що треба цим користуватися. Трохи посидь, роздивися, потупцюй, потім вкладайся на постіль та засипай. А вранці орендар прокинеться та ні про що не здогадається. А я – прямо зараз – висуваюся до тебе . І коли ти завтра вночі увімкнешся, я вже буду поруч. Ми зустрінемося та вирішимо, що робити далі. Згода?
Д Ж У Л І Я. Ну… Звучить стерпно. Отже, завтра ти будеш тут ?
А Л Е К С (голос). Так.
Д Ж У Л І Я. ОК. Гуд бай, на добраніч, до зустрічі.

Джулія кладе слухавку. Знову озирається. Походжає.

Д Ж У Л І Я. Пригоди продовжуються. Але – западлом не тхне. Це добре. Це мені подобається. А що буде завтра? Може, телик підкаже?..

Вмикається аудіофрагмент якоїсь телепрограми – крики, постріли, гарчання двигунів… Перемикання каналу. Черговий аудіофрагмент.

…У Карпатах посуха, температура повітря вночі -1 +4 градуси. На півночі України хмарно, в Київській та Чернігівській областях шпарить дощ, в Житомирській та Сумській гепаються град та кілька літаків, вітер південно-східний, 7-12 м/с, місцями пориви 111-222 м/с. Температура повітря вночі + 0 градусів, вдень холодно В центрі України прояснення, в Дніпропетровській та Полтавській областях квітне конопля. На сході без опадів, вітер південно-східний, місцями здуває людей. Температура повітря вдень +2 +7 градусів, вночі термометри лопаються. В Одеській області смерчі та урагани, помножені на торнадо. У Криму тих, хто вижив, вже не цікавлять ані вітер, ані температура повітря…

Перемикання каналу. Черговий аудіофрагмент.

…В міру того, як партнери досягають оргазму, музика в презервативах грає все динамічніше та голосніше. А це означає, що сенсорний датчик презерватива не тільки реєструє момент надягання кондома, але також передає сигнал на підсилювач вироба. Відповідно, користувач одразу забуває про розкрадання 726 тисяч японських презервативів – тому що він не просто відчуває оргазм, він – танцює!..

Джулія здригається. Фрагмент вирубується .

Д Ж У Л І Я. Ні, у телика точно глюки. Хоча, нічого нового він не розповідає. А чим мене порадує музика?

Вмикається музичний аудіофрагмент – щось схоже на гоцалки в стилі Сердючки. Джулія якусь мить слухає, потім раптово починає підтанцьовувати. Ритмічно, безглуздо, смішно. Втім, дансинг триває недовго. Джулія зупиняється – і музичний фрагмент вирубується .

Д Ж У Л І Я. В музики також глюки. Що ж, тоді виходить, що все в порядку. Плюс – я поворушилася. Тепер залишилося тільки вкладатися. Тому – гарної мені ночі.

Джулія лягає на ліжко (стільці), трошки вовтузиться, потім завмирає. «Вимикається». Недовга «абракадабра» світлописом…

6.

Освітлення нормалізується (Джулія «увімкнулася»). Встає, роздивляється навколо, неквапливо походжає.

Д Ж У Л І Я. Так. Місце знову інше. Але симпатичніше, ніж минуле. Акуратне, зручне, приємне. Ліжко – велике, гарне. Подушки вишневі… Стоп. Хто це прим’яв постіль? Отут була я – це зрозуміло. Тут навіть пахне мною. А поруч хто лежав? Навіщо? Чому? Мені це не подобається… Вишневий комодик, вишневі килимки на підлозі, штори – знову ж таки вишневі, але всипані білими квіточками… Знову непорозуміння. Гаразд. Залишимо цю театральну оранжерею. І подивимося, що ховається за дверима (Джулія йде). Коридорчик. Компактненькій такий. Затишний. Східці вниз. Ага, отже, я на поверсі, або на рівні. Сходимо… Ого, тут просторіше. Світліше. Аж якось дихається інакше. Ой, а це що за приємний запах? І лунає щось, схоже на музику. Неголосно, але… доречно. Звідки це? Ага, звідси. Тут навіть двері прочинені. Немов запрошують… Входимо. Ух ти… Столик, стільчики, свічка горить, малюнки на стінах, і кольори навколо не яскраві, а такі – приглушені, пастельні… Тут, напевно, їдять. А то й просто відпочивають. І що далі?

З’являється Алекс – зі столиком на коліщатках. На столику – чайні причандали (чашки, блюдця, цукорниця, цукерки, печиво…). Алекс зупиняється і уважно розглядає Джулію . Нарешті, посміхається

А Л Е К С. Привіт, Джуліє.
Д Ж У Л І Я. Ура. Нарешті знайоме обличчя.
А Л Е К С. Сідай. Приггощайся чаєм. А то ти, напевно, і не пам’ятаєш, коли востаннє чогось клювала.
Д Ж У Л І Я. Ну… Не знаю. Хоча їсти не хочеться.
А Л Е К С. Звісно. Ти ж – ну, тобто, не зовсім ти, а орендар в тобі – непогано повечеряла. Навіть келихом вина не погребувала. А тепер – настав час дегустувати чай.

Джулія сідає. Алекс господарює з чайними приладдям, потім також сідає (надалі може вставати, ходити, і жестикулювати). Джулія пригощається.

Д Ж У Л І Я. Смачно…
А Л Е К С. Я старався. І не тільки з чаєм.
Д Ж У Л І Я. Цікаво.
А Л Е К С. Я не про їжу. Я про дії.
Д Ж У Л І Я. Які?
А Л Е К С. Різні. Але розумні. Отже, вранці я приїхав до цього містечка. Воно, звичайно, приємне. Чисте, акуратне, свіже… За допомогою маячка я одразу дізнався, де ти знаходишся. Ну,тобто, орендар в твоєму тілі.
Д Ж У Л І Я. Я зрозуміла. Підселюк.
А Л Е К С. Смішно. Але можна й так. Ти саме поверталася з морської прогулянки. На такому кумедному пароплавичку. Я швиденько влаштував на набережній щось на кшталт рекламних зйомок. Я, оператор з камерою, акторка… І от коли орендар – підселюк приплив, зійшов на берег та проходив повз мою композицію, я якраз виховував акторку. Мовляв, недолуга вона, хоч місцями й симпатична . А от красуня, що проходить поруч – це я про тебе – напевно не така дурна, як ти. І я попрохав тебе продемонструвати якесь танцювальне па. Ну, щоб навчити безглузду акторку. Дуже попрохав. Тобі стало цікаво. І ти продемонструвала. Звісно, я тут же застрибав у захваті. Акторку негайно було звільнено, а ти отримала запрошення до ресторану.
Д Ж У Л І Я. Не пам’ятаю.
А Л Е К С. Це може пам’ятати орендар. Ну, підселюк. А ти, вибач, була для нього лише лялькою.
Д Ж У Л І Я. Далі.
А Л Е К С. Ми пішли. Прийшли. Влашувалися. Місце було приємне, та й обід виявився непоганим. Ти – підселюк – заспокоїлася. Заусміхалася. І я цим скористався. Бо одразу попрохав тебе приєднатися до унікальних зйомок реклами еротичної парфумерії. Мовляв, твоє всеп – зовнішність, характер, манери, інше – просто шалене. І настільки шалене, що відомі акторки відпочивають. Ти не заперечувала. Ми разом змоталися до мене, взяли ескізи та плани зйомок, почали вивчати їх. Ну, ніби то. Знову була розмова. Було спілкування. Була музика, була еротика, був секс…
Д Ж У Л І Я. Що? Ти розуміш, що верзеш? Який секс? З ким?
А Л Е К С. Спокійно. Я розумію, що тебе це хвилює, але хвилюватися не варто. Так було треба.
Д Ж У Л І Я. Кому? Тобі? Маніяк…
А Л Е К С. Між іншим, тобі це було потрібно найбільше.
Д Ж У Л І Я. Мені?
А Л Е К С. Так. Тому що саме секс виявився для орендаря – підселюка головним аргументом на користь того, що в мене чесні наміри. Тепер розумієш?
Д Ж У Л І Я. Розумію. Тільки не те, про що ти кажеш.
А Л Е К С. А навтра на орендаря чекають знайомство з правдою та перевербування. Для того, щоб допомогти мені звільнити тебе. Отож, люба, тобі час знову бай-бай.
Д Ж У Л І Я. Навіщо?
А Л Е К С. Орендар вранці має бути свіженьким. Адже не буду я працювати над засмиканим створінням. Ефекту нуль. А от якщо все буде тіп-топ, то надалі – потрібний тобі результат – буде супер тіп-топ. Так що ти давай повертайся до ліжечка. А взавтра я тобі все розповім. ОК?
Д Ж У Л І Я. Можливо.
А Л Е К С. Домовилися.

Алекс встає і відвозить столика. Джулія залишається одна. Трохи сидить, потім також встає, та повертається «до ліжечка».

Д Ж У Л І Я. Дивно… Ні, я все розумію. Але чим далі – тим більше я не розумію того, що я розумію. Підселюків, звичайно, обробляти треба. Але секс? Зі мною? Знущання… Знову сходи… Таке відчуття, що мною тупо маніпулюють. Забажали – вимкнули. Набридло – роздягнули. Засумували – трахнули. А вже потім кажуть, що так було треба. Маячня. Все маячня. І ліжечко – також маячня (лягає – стільці). А оцей рятівник непогано влаштувався. Я йому роками відмовляла в сексуальній практиці, і ось на тобі. Поки була втмкнена, він все отримав. І хто тоді тут бовдур? Відповідь лише одна. Добре… Зараз важливо перебігти чорну смугу. А на білій ми розберемося. Маніяк…

Джулія «вимикається». «Абракадабра» світлописом.

7.

Освітлення заспокоюється (Джулія «вмикається»). Джулія встає. І одразу роздивляється навколо.

Д Ж У Л І Я. Знову нічого не розумію… Цей підселюк що – кожен день кудись забирається? Тоді чому сьогодні це місце таке… ніяке? Маленька кімнатка. Без вікон. З меблів лише кушетка. І одна лампочка. Одна підлога. Одна стеля. Одні двері. Одна я. Але стінки – чотири… Де я? І де мені тепер шукати Алекса? Так, треба все з’ясувати. Негайно. Ого . А двері зачинені. Повний пипець. І що далі? Ей. Хто-небудь! Відкрийте! Чуєте? Відкрийте!..

Джулія починає грюкати – у двері, у стіни, у підлогу, куди заманеться та як заманеться. І ця «дріб» спрацьовує. Двері відчиняються. Чи то пак – з’являється Алекс. Зі столиком на коліщатках. Столик залишає, підходить до Джулії і якийсь час уважно розглядає її, потім посміхається.

А Л Е К С. Здрастуй, сонечко.
Д Ж У Л І Я. Привіт, маніяк. Де я тепер опинилася?
А Л Е К С. Знову в мене. Але в окремій комірчині.
Д Ж У Л І Я. Чому?
А Л Е К С. Так було треба. Втім, ходімо, пригостимося чаєм, та я тобі все розповім.

Алекс і Джулія йдуть до столика. Розташовуються біля нього. Починають чаювати. Паралельно Алекс починає «сповідь» (втім, якщо виникне необхідність, будь-хто може встати та ворушитися).

А Л Е К С. З ранку були зйомки – я ж повинен відповідати образу режисера. Тривало все недовго, але максимально ефектно – для орендаря, звичайно. Потім ми харчувалися в ресторані, а після цього приїхали сюди .
Д Ж У Л І Я. Знову за сексом?
А Л Е К С. Слухай, у тебе манія, чи як? Ти постійно думаєш про секс…
Д Ж У Л І Я. Далі.
А Л Е К С. А от далі – найцікавіше. Бо саме тут я сказав орендарю, що мені все відомо про переселення сутностей. І що переді мною зараз знаходиться не просто симпатична жіноча особа, а стороння сутність у тілі симпатичної жіночої особи.
Д Ж У Л І Я. І що?
А Л Е К С. Не перебивай. А я, мовляв, чудово знаю цю особу – в оригінальному варіанті – і зараз чітко відчуваю, що переді мною не вона, а лише її зовнішність. Орендар офігєла. А мені цього й треба було. Тому я відразу запропонував у всьому чесно зізнатися, а потім приєднатися до мене – щоб покарати негідників та повернути власне тіло. А інакше про це тіло можна забути. Тому що його буде заховано, а сама орендаторша опиниться у в’язниці – за захоплення та експлуатацію чужого тіла. Згодом тілу Джулії – тобто, тебе – буде повернута її власна сутність, а орендаря виселять. І перемістять в духовну в’язницю. Або в лабораторного щура. Отже, в даній ситуації вибору немає – і орендар просто зобов’язана усвідомити свою провину. Потім повернутися до негідників, переселитися знову в себе, та – аби замилитиочі негідникам – наприклад, поскаржитися на твоє тіло. Мовляв, і те погано, і це абияк, і взагалі. До речі. Перелік своїх недоліків ти повинна зробити сама.
Д Ж У Л І Я. Чому?
А Л Е К С. Бо ніхто краще за тебе – тебе не знає. Далі я привів орендаря в оту кімнату з кушеткою, залишив її там міркувати, та замкнув двері. Пготім увімкнулася ти. А я зараз чекаю на реакцію орендаря – звісно, після того, як ти знову ляжеш та заснеш. Між іншим, я практично впевнений в тому, якою буде реакція орендаря. Але якщо – раптом – вона відмовиться співпрацювати, мені буде шкода.
Д Ж У Л І Я. Чому?
АЛ Е К С. Гарна вона. Тобто, ти – гарна. А шматочок орендаря в тобі – це як приправа. Смачна приправа до смачної тебе.
Д Ж У Л І Я. Цікаво, а чому ти раніше не помічав, що я смачна?
А Л Е К С. Я помічав. Тільки ти не помічала, що я помічав…
Д Ж У Л І Я. Досить. Дякую за чай. Я повертаюся. І в мене до тебе прохання .
А Л Е К С. Яке?
Д Ж У Л І Я. Не називай більше підселюка орендарем.
А Л Е К С. А… Чому? Яка різниця?
Д Ж У Л І Я. Жодної. Але я плутаюся. Так що не називай. Добре?
А Л Е К С. Добре…
Д Ж У Л І Я. Добраніч.
А Л Е К С. Бувай. Я тебе пізніше закрию.

Джулія встає та починає повертатися. Алекс йде собі, разом зі столиком.

Д Ж У Л І Я. Якось мене все це починає дратувати. Стриптиз, море, секс… СМС якийсь. І все відбувається без мене. Тобто, тіло моє в цьому СМС бере участь, але я ні фіга про це не знаю. І нічого не бачу. Крім оцієї кушетки. Це і є сенс мого життя? Нічого не розумію…

Джулія лягає на кушетку (стільці). Дивиться в стелю, зітхає. «Вимикається». Світлопис .

КОНСТАТУЄМО

З’являються два клоуни. Сходяться в центрі, біля стільців. Джулія лежить. Клоуни дивляться на неї, потім один на одного, потім кожен крутить пальцем біля скроні. Потім обидва виходять на авансцену. Зупиняються. Спокійно роздивляються зал. Демонстративно зітхають. І хором кажуть: «Констатуємо». Потім конкретизують – що саме констатують (можуть розважатися інтонаціями).

П Е Р Ш И Й К Л О У Н. Агресію, бездіяльність, байдужість, безвідповідальність, вандалізм, вульгарність, дурість, жлобство, залежність, занудство, злість, знущання, підступність, ледачість, брехливість…
Д Р У Г И Й К Л О У Н. Похмурість, настирливість, безглуздість, нервовість, нікчемність, обжерливість, паніку, паразитизм, підлість, рабство, байдужість, слюнтяйство, тупість, боягузтво, впертість, хамство…
П Е Р Ш И Й К Л О У Н. До речі, а де ми це констатуємо? В кого ?
Д Р У Г И Й К Л О У Н. Якщо з одного боку, то в кожного, хто нас НЕ чує. Якщо з іншого боку – то в кожного, хто НЕ чує себе .
П Е Р Ш И Й К Л О У Н. А за що констатуємо ?
Д Р У Г И Й К Л О У Н. За останнє місце у Конкурсі Всього. За статус «найслабша ланка». Далі – допомога. Втілення в людину.
П Е Р Ш И Й К Л О У Н. Ого. Це сильно. А в яку людину?
Д Р У Г И Й К Л О У Н. Секрет.
П Е Р Ш И Й К Л О У Н. Чому?
Д Р У Г И Й К Л О У Н. Секрет. Чи ти бажаєш, аби кожна людина була схожа на тебе?
П Е Р Ш И Й К Л О У Н. Тіпун тобі на язик. І між ніг – також тіпун.
Д Р У Г И Й К Л О У Н. Скільки тіпунів на мене не чіпляй, все одно я не буду схожий на констатованого тебе .
П Е Р Ш И Й К Л О У Н. І що?
Д Р У Г И Й К Л О У Н. А то! Адже з тобою можна спілкуватися лише одним способом – підсрачниками! Отак! І отак! І ще так! ..

Клоуни тікають.

ДРУГА ДІЯ

8.

Освітлення типове. Джулія лежить на стільцях. З’являється Алекс. Встановлює один стілець перед Джулією, спинкою до неї. Сідає на нього, і починає «кермувати». Він їде в авто. Джулія «вмикається». Тобто – прокидається. Підводить голову, та дивиться в різні боки. Явно знову не розуміє – де саме вона знаходиться. Зрештою, її погляд зупиняється на Алексі.

Д Ж У Л І Я. О, привіт.
А Л Е К С. Здрастуй.
Д Ж У Л І Я. А ми де? Ух ти, це – авто… Шкіряне таке – ну, зсередини. І таке інтимне, темно-руде… А всілякі ручечки, штучечкі – кремові. Мені подобається. Тут виникає бажання томно відпочивати. І не дивитися на дерева та на корів за вікном… До речі , куди їдемо ?
А Л Е К С. Вперед.
Д Ж У Л І Я. Я так і думала… А що трапилося з підселюком – чому вона заснула в авто?
А Л Е К С. Нічого особливого. Просто вона розкаялася у вчиненому, обіцяла допомагати, та погодилася повернутися в себе. Потім вона зателефонувала негідникам. І сказала, що їй потрібно припинити свою «відпустку». А їй відповіли, що її зустрінуть та зроблять все, що вона забажає. От ми туди й їдемо. І скоро приїдемо. А переліку недоліків у мене все ще немає. Де він ?
Д Ж У Л І Я. В голові. Але якщо в мене з’являться папіру та ручка, список з’явиться і в тебе.

Алекс дістає з кишені блокнот та ручку, дає їх Джулії. Джулія починає складати перелік.

Д Ж У Л І Я. Отже, починаємо. Перше. Я не вмію готувати. Тобто, можу, звичайно, нарізати хліб, зробити яєчню та зварити сосиску. І навіть можу все це з’їсти. Але якихось Казу марза, Джамбон де Морван, або Філетто-ді-соліо по-пармезанські від мене не чекайте. Друге. Переважно не знаю, чого хочу. Так. Хочу завжди. Але чого хочу – розумію не завжди. Але все ж таки досягаю свого. Часом несподівано. Третє. Поважаю порядок та чистоту. Однозначно. Тому що якщо побачу кого в брудних чоботях, наприклад, у спальні – або гепнусь в непритомність, або гепну того, хто в чоботях. Четверте. Полюбляю виховувати інших. Мда… Я, звісно, не вихователь, але якщо хтось неправильно спить, неправильно їсть, неправильно розмовляє, неправильно колупається в носі і таке інше – я йому не співчуваю. Я його виправляю. П’яте. Буваю занадто емоційна. Це точно. І той, хто не бачив мене збуджену – не сексуально, а саме емоційно – той мене взагалі не бачив. Так… А досить. Вистачить.

Джулія передає Алексу перелік. Алекс переглядає його. Посміхається.

А Л Е К С. Це недоліки?
Д Ж У Л І Я. Так. Хоча, кому як.
А Л Е К С. Що ж, тепер ти виглядаєш одночасно і зрозуміліше, і загадковіше. Тому можеш спокійно приймати горизонтальне положення та вимикатися.

Джулія приймає горизонтальне положення. «Вимикається». Світлопис (можливо , із світлофорним ухилом).

9.

Джулія «вмикається». Роздивляється те, на чому лежить.

Д Ж У Л І Я. Кушетка. Кушетка? Зачекайте, я її пам’ятаю… Я вже була на такій, коли мене вперше «вимикали» (підводиться, встає, роздивляється). Точно. І місце знайоме . І оця тумбочка. І двері. Двері, до речі, це добре… А що чути за ними? Нічого. Тиша немов запрошує познайомитися з нею. А я й не відмовляюся. Так, коридорчик… Нікого не видно. Добре. Йдемо – обережненько, тихенько…

Раптом чути скрип дверей, що відчиняються. Джулія завмирає.

Д Ж У Л І Я. Спокійно! Де тут найближчі двері? Оці? Мені – туди. Швиденько, як мишка… Оп-па. Двері зачиняємо… Хух. Начебто пронесло. Так, що у нас в цій забігайлівці? Ого. Дві каталки. Натуральні, медичні. А на них… ні фіга собі. На них – люди. Дві людини. Чоловік та жінка. Бліді та абстраговані. Вкриті якимось простирадлами. Не дихають. Взагалі не дихають. Це що – небіжчики?.. Але чому вони здаються такими знайомими? І чому виглядають не небіжчиками, а такими… сновидцями . Або цими… вимкненими. Вимкненими ляльками… Йо-мойо, то це ж і я могла лежати отут! На складі вимкнених ляльок. Але навіщо? Незрозуміло… О, а це що – в куточку? Стілець, стіл, комп’ютер… Відразу тягне збігати в Інет… (сідає ) Хм, комп схожий на справжній. Але тут я не розбираюся, тому брехати не буду. Ага, а в столі є шухляди. Практично. Особливо, якщо всередині завалялося щось цікаве. Подивимося… Тека. Майже канцелярська. Тільки на цій напис – англійською F. A. R. T. Прикольно Зрозумілою мовою буде – ФАРТ. Мені подобається…

Знову чути сторонні звуки – це з’являється Лєц.

Д Ж У Л І Я. Блін, хтось іде по коридору!.. Що робити? Куди ховатися?

Джулія схоплюється з-за столу, підкрадається до дверей, у які увійшла, та завмирає, немов притулилася до стіни, так щоб двері, відчиняючись, прикрили її. І вірно робить. Тому що Лєц наближається.

Л Є Ц. Трах-тарарах! Вона щезла! Куди? І що тепер? Трах-тарарах?.. Таке відчуття, що світ сховався в дупу, і тепер спить під нею! Або в ній. Яка різниця? Мені що робити? Варнякати про власну тупість? А потім?.. Або взяти та скрізь передивитися? Тим паче, що тут оце «скрізь» обмежене. Добре. Дивимося. Починаючи з цього місця, зі складу. І шо? Нічого нового, нічого незвичного…

Джулія за спиною Лєца вислизає в коридор та, поки Лєц здійснює огляд, швиденько біжить туди, де вона «увімкнулась», вкладається на кушетку (стільці ), завмирає, і навіть заплющує очі.

Л Є Ц. Каталки, ляльки, робоче місце… Все в порядку. Причепитися немає до чого. Йдемо далі (Лєц іде). Знову коридор. Знову оцей терраріум, звідки зникла ця припадочна. Подивитись? А сенс? Чи може сенс ховається саме у відсутності сенсу? Не питання… (Лєц заходить) Ого! От тепер взагалі не врубаюсь… Її ж не було! А тепер вона є. Маячня якась… Чи це в мене глюк? (Лєц щипає Джулію за ногу, але Джулія терпить та не реагує). Ні, не глюк. Все реально. Отже, я перевтомився. І тепер конче треба відпочити. Прилягти, увімкнути музичку, та ні про що не міркувати. Такий собі саморелаксаж… Точно. А то наступного разу буду тікати від натовпу Гамлетів, Дон Кихотів та Чебурашок… Трах-тарарах…

І ось так – бурмочучи вже щось незрозуміле – Лєц покидає Джулію, та кудись іде. Взагалі іде. Мабуть, до релаксажу. Джулія встає.

Д Ж У Л І Я. Пішов? Зовсім пішов? Зазирнемо в коридорчик… Пусто. Чудово. А тепер швиденько до ляльок. От сюди. Привіт, небіжчики. Привіт, комп, при… Не зрозуміла. А де тека? Де тека з фартом? Нема. Зникла. Так само, як я – в макітрі у цього телепня. Добре. Що тут ще є? Ага… Альбомчик. З фотками. Цікаво… Тю. Театральні фотки. На різних сценах. Тільки стоп. Є нюансик. Двоє акторів повторюються на всіх фотках. Чоловік та жінка. Де я їх бачила?.. Вау! Це ж ті самі батьки кіндерів, які почали качати свої дебільні права! А зараз вони… лежать на каталках. І не дихають. І не ворушаться. Хоча на фотках виглядають живими. Що ж це виходить? Що вони – до того , як втрапили сюди – десь грали? Образливо… Чому тоді вони отут? Також грають? Лежачи? Прикидаючись небіжчиками? Або чекаючи на новв ролі? Хоча… Якщо з них витягти їхні сутності, а потім засунути всередину якісь «вставки», то вони стануть цими… батьками. Або інопланетянами. Або президентами. Або ким завгодно. А потім «вставки» можна вилучити, а тіла привезти сюди. Жах якийсь… Але реальний!.. Ні, досить – бо так можна нафантазувати таке, що навіть чорти перелякаються. Отже, потрібен Алекс. А він зовні. Отже, вибираємося. Фотки берємо з собою. Ляльки… – до побачення. Потім розберемося. Це вам обіцяє справжня актриса.

І Джулія йде. То швидко, то повільно, то обережно, то навпаки, по різному – але йде.

10.

Нікого немає. Можливо, аж кілька секунд. Потім знову з’являється Джулія. Але тепер з боку, протилежного тому, в який вона пішла. Йде стрімко. Іноді призупиняється, але потім знову йде. До речі, не прямо, а як заманеться.

Д Ж У Л І Я. Доріжка. Рослини недоглянуті… Хвіртка. Засувка. Опс… Все. Територія негідників позаду. Тепер вперед, туди, де Алекс. Один поворот. Ось наближається другий… Тепер десь тут має бути авто, в якому сховався Алекс. Ага, бачу. Ось вона, машина. Тільки в ній порожньо… Хм. І що далі?

З’являється Алекс. Йде майже нечутно, і підходить до Джулії ззаду.

А Л Е К С. Приві .
Д Ж У Л І Я. (здригається, обертається) Ой, здрастуй. А я думала – тебе взагалі немає. Навіть розгубилася.
А Л Е К С. Я є. А в тебе як справи?
Д Ж У Л І Я. Добре. Я втекла.
А Л Е К С. Розумниця. А це що в тебе?
Д Ж У Л І Я. Світлини. Звідти. Цікаві…
А Л Е К С. Треба подивитися. Сховаємося в машину?
Д Ж У Л І Я. Легко.

Алекс і Джулія сідають в авто (стільці). Алекс розглядає фото.

А Л Е К С. Що тут у нас… Це знімки з вистав, так? Тут схоже на «Ромео і Джульєтту», отут щось явно античне, це змахує на «Зачаровані потвори», а це… не знаю. Але актори ті, що й на інших фотках. Це хто ?
Д Ж У Л І Я. Це ляльки.
А Л Е К С. Тобто?
Д Ж У Л І Я. Звичайні ляльки. Раніше вони були … людинками. Він та вона. Чоловік і жінка. Потім вони потрапили до цих … негідників. І ті їх вимкнули.
А Л Е К С. Як вимкнули? Вбили, чи що?
Д Ж У Л І Я. Не знаю. Але навряд. Просто вимкнули – як мене, коли з мого тіла прибирали мою сутність, а на її місце підселяли іншу. І коли інша була активною, я була лялькою. Так само й ці – коли в них підселяють щось, припустимо, акторське, вони грають у виставах. Ну, не в лялькових, а в звичайних . Потім з них видаляють це щось акторське, і ляльки вимикаються. А просто зараз вони лежать там у підвалі, на каталках. Бліді, не дихають, очі заплющені, і нічого не ворушиться. Тихий жах. Поруч, до речі, могла лежати я .
А Л Е К С. Нічого собі… Але так. Ти легко могла б грати у виставах, а потім би тебе вимикали. До наступної вистави. Або до чогось типу вистави.
Д Ж У Л І Я. Як це?
А Л Е К С. Елементарно. Мітинг, бійка, порнуха, вбивство, крадіжка, бандитизм, оргія… Адже лялька може відправитися куди завгодно. І зробити там все, що завгодно. І навіть кого завгодно. Безкоштовно. За просто так. При цьому не маючи жодних уявлень з приводу того, що скоєно нею. Наказали – зроблено. Врятував, вбив, украв, підірвав, допоміг, втопився, нагодував, згвалтував… А якщо до такої ляльки додати своєрідний «професійний модуль» – водій, медик, водолаз, підривник, кілер… – то вийде «супермен». Який класно зробить все, що треба, а потім – якщо треба – классно згубить себе.
Д Ж У Л І Я. Тобто, вмре…
А Л Е К С. Потрібно повертатися в цей будинок. Інакше негідник перекинеться в якусь ляльку – і потім шукай його, як голку в армії їжаків. Адже невідомо – ні кого шукати, ні в кому шукати. Коротше, техніку переселення треба захопити.

Джулія і Алекс залишають авто. Йдуть назад. Крадуться. Поводяться обережно.

А Л Е К С. Так, хвіртка… незамкнена…
Д Ж У Л І Я. Це я виходила.
А Л Е К С. Будинок… Вхід… Музика… Десь грає музика…
Д Ж У Л І Я. Це негідник – він так релаксує. Здається, он там. Отут. Обережно… Хм. Нікого немає. Музика грає, пиво є, а людей – нема. Нетипово… Гаразд. Йдемо до ляльок. Це сюди… Тепер вниз… Обережно, тут сходи… І сюди… Ось вони – на каталках. Як манекени, лише неприємні…
А Л Е К С. Бачу. Каталки, ляльки, стіл, комп… Все ніби спокійно. А де негідник?
Д Ж У Л І Я. Пішли. Знову коридор. Ось за цими дверима лежала я. Заходь. Я гадаю, що він – там.
А Л Е К С. Точно – дядько лежить. Це він?
Д Ж У Л І Я. Він. Тільки нерухомий. Явно вимкнений. Навіщо? Незрозуміло. Напевно, знову мене загубив.
А Л Е К С. Можливо… Але – про всяк випадок – давай його прив’яжемо. Прямо до кушетки. Так спокійніше.
Д Ж У Л І Я. Давай. От саме і мотузочки якісь…

Алекс та Джулія «прив’язують Лєца до кушетки». Потім Алекс дістає з кишені мобільник, і набирає номер.

А Л Е К С. Жека, привіт. Слухай, ти мені терміново потрібен. Пакувати негідників. Куди їхати – ти знаєш. Я чекаю (припиняє розмову). Все, зараз до нас приєднається одна людина. Нормалізатор Жека. Він зробить порядок. І в тому, про що ми думаємо, і в тому, про що ми навіть не підозрюємо. Причому, швидко та якісно.

11.

З’являється Жека.

А Л Е К С. А от і він. З’являється майже миттєво. І хоча я звертаюся до нього не кожного дня, мені завжди здається, що коли я йому телефоную, він матеріалізується за моєю спиною (Жека підходить). Здрастуй, Жека.
Ж Е К А. Здоровенькі були, Алекс (вітається з Алексом ). Що, хто та де?
А Л Е К С. Отжке так. Оцей чувак на кушетці – це місцевий. Імовірно – небезпечний. Тому й прив’язаний. На каталках в сусідній кімнаті – невідомі. Неживі, але життєздатні. Також десь тут є незрозуміло яка скарбничка, в якій може бути дві душі, а може бути й ціла юрба незрозуміло кого. Розберешся. А нам – до речі, це Джулія – зараз потрібно їхати. Потім я зателефоную.
Ж Е К А. Добре. Я пішов вивчати територію.
А Л Е К С. Успіхів.

Алекс бере Джулію під руку. Вони йдуть в одну сторону, а Жека йде в іншу.

А Л Е К С. Тепер все буде гаразд. Так що ми можемо висуватися до міста. Тим паче, що авто в нас є. Ось воно. Сідай.

Алекс і Джулія влаштовуються в авто (стільці) . Алекс починає «кермувати». В нього подає голос мобільник. Алекс відповідає.

А Л Е К С. Алло. Так, Жека.
Ж Е К А (голос). Накопичувач я виявив. Тільки там замкнена всього одна сутність. До того ж – своєрідна. Це астральний прилипала. Так що ваша Джулія може вважати, що їй посміхнувся фарт – завдяки тому, що на неї гепнулася одна гидота, вона позбулася іншої. У вигляді сутності – паразита. До речі, тека зі словом «FART» також знайдена. Всередині – документи. Подивитесь. До речі, «FART» – це назва місцевої структури . А якщо коротше, то це позначення, яке складається з двох слів. FANTASTIC та ART. Фантастичне мистецтво. Дядько кушетці знаходиться в якомусь процесі. Отож, я його поки що не чіпаю. Опудала на каталках нерухомі – і зовні і внутрішньо. Але десь повинні бути їх сутності. Поки не знайшов. Шукаю. Що ще?
А Л Е К С. Нічого. Дякую (припиняє спілкування).
Д Ж У Л І Я. ФАРТ – гарне слово. Так тепер називатиметься моя родина.
А Л Е К С. В тебе є родина?
Д Ж У Л І Я. Звісно. Матуся – я. Дітлахи – 12 кіндер-сюрпризів. Тато… До речі, вакансія тата поки вільна. Але якщо ти бажаєш зайняти цю вакансію, все можливо. Отже?..
А Л Е К С. Почекай. Ти ж обіцяла виконати будь-яке бажання.
Д Ж У Л І Я. Ну то й що? Я була засмучена, прохала про допомогу, і не мала на увазі нічого такого… оригінального.
А Л Е К С. Зрозуміло. Віходить, що я ризикував собою, дрискав за кордон і таке інше – просто так? А коли ми доберемося до міста, ти скажеш «Гуд бай, мій хлопчик»? Так? Нудно…
Д Ж У Л І Я. Ха. А коли ти трахав моє тіло, тобі також було нудно?
А Л Е К С. Майже.
Д Ж У Л І Я. Ти брешеш. Бо якби тобі було нудно, в тебе не було б ерекції.
А Л Е К С. Так її і не було…
Д Ж У Л І Я. Чому?
А Л Е К С. Перегорів…
Д Ж У Л І Я. А як же ти вразив підселюка?
А Л Е К С. Не знаю. Хоча… Слухай, я, звичайно, розумів, що ти – то не ти. Але зупинитися не міг. Отаке. Тобто, що мій член атакував твої інтимності, але ти та я – в той час – були окремо. Тому орендаря я може й вразив, але сам залишився з діркою від бублика. Тобто, мій товкач лоскотав твою тичинку – щоб тебе врятувати – і я тебе таки врятував – і мій товкач і твоя тичинка нареготалися до нестями – але при цьому ти ні про що не знала, а я викаблучувався наосліп, лише на рівні фізіології. І все. Інші рівні залишилися недоторканими.
Д Ж У Л І Я. Чому?
А Л Е К С. Напевно, тому, що я себе ошукав. І всівся сам собі на шию. І голівка опинилася на голові. Еротична акробатика… Добре, пробач мені.
Д Ж У Л І Я. За що?
А Л Е К С. За моє невідоме бажання. Скромне. Маленьке. Можна сказати, божевільне. Або просто дурне. Не знаю. І знати не хочу.
Д Ж У Л І Я. Стоп. Мене зараз не хвилює, чого ти там хочеш, а чого не хочеш. Хоча…
А Л Е К С. Що?
Д Ж У Л І Я. Я пробачаю тобі. Твоє бажання виконано .
А Л Е К С. Та я й знав. Гаразд, заспокойся. Я довезу тебе до тебе додому, та більше наборидати не буду.
Д Ж У Л І Я. А я спокійна. І готова вислухати твоє – чергове – дурне бажання. Звичайно, якщо воно дійсно маленьке.
А Л Е К С. Навіщо?
Д Ж У Л І Я. Щоб тобі не було нудно.
А Л Е К С. Смішно. Отже, вже не нудно.
Д Ж У Л І Я. Далі.
А Л Е К С. Слухай, ти збентежила мене. І я не готовий отак запросто висловити своє оце… божевільне. Треба подумати.
Д Ж У Л І Я. Навіщо?
А Л Е К С. За принципом «ранок вечора мудріший». Так що пропоную повернутися до мого бажання завтра вранці.
Д Ж У Л І Я. Це позиція імпотента.
А Л Е К С. Ну… Я ж і кажу, що ерекції не було. Але завтра буде. Натяк розумієш?
Д Ж У Л І Я. Розумію. І роблю висновок, що синонім нудьги – імпотенція. ОК. Сьогодні я відпочиваю. Спочатку в дУші, потім на ліжку. Звусно, не одна.
А Л Е К С. Оба-на… А з ким?
Д Ж У Л І Я. З вентилятором. Все, приїхали. Спасибо. Бай-бай…

Джулія йде.

12 .

Залишившись один, Алекс телефонує Жекє.

А Л Е К С. Слухай сюди, Жека. Панянку я відвіз, і тепер розвертаюся назад. Відповідно, до мого приїзду потрібно повернути в норму Лєца. І нехай він підготує техніку до дії. Це потрібно мені. Відбій.

Алекс «керує». І водночас розмірковує.

А Л Е К С. Смішно виходить. Те, чого хотів, отримав мимохідь. І тепер не розумію – а чого я такого хотів? До речі, і не вчора і навіть не позавчора. А десь останні років 20. Хоча жінок вистачало. І могло бути ще. Але те, що стало доступним, втратило свою цікавість. А те, що залишилося не доступнм, збуджувало. І дратувало. Втім, тепер не дратує. Але цікавість залишилося. Якою буває Джулія не лише на рівні фізіології, а взагалі? А може це не цікавість, а жадібність? І отримавши те, чого бажав давно, я тепер намагаюся отримати це подвійно? Мовляв, з’їсти – можливо, й не з’їм, але понадкушую однозначно. Смішно? Зате, коли накусаюсь, стане сумно. Гаразд. Поживемо – побачимо. А поки що продовжуємо задовольняти цікавість. Або – жадібність. Тим більше, що «FART» вже намалювався…

Алекс встає, розминається та неспішно рухається в ту сторону, звідки з’являється Лєц .

Л Є Ц. Добридень.
А Л Е К С. Здоров був. А де Жека ?
Л Є Ц. Поїхав.
А Л Е К С. От невловимий месник… А ти куди «виїжджав» на кушетці?
Л Є Ц. Так я у віртуалі був. На пляжі.
А Л Е К С. Навіщо?
Л Є Ц. Ця Джулія дістала мене. То зникне, то з’явиться, то знову зникне, то знову з’явиться. От я й вирішив податися туди, де мені спокійно. Не для того, щоб відпочити, а дляя того, щоб все обміркувати. Бо на березі океану мені думається добре. Там немає людей, ніхто не відволікає, ніхто не тицяє дурних порад… Приємно. І двічі приємно від того, що я сам сконструював це місце.
А Л Е К С. Зрозуміло. А як тебе розвела оця «прилипала»? Виникла, як Дід Мороз, і одразу занудьгувала за своєю Снігуркою?
Л Є Ц. Я, чесно кажучи, не врахував її наявності. Замотався, забув, відволікся. Але тепер обов’язково буду враховувати.
А Л Е К С. Воістину – немає лиха без добра. Тому що тепер особисто я бажаю перестрибнути із тіла в тіло. І якщо раптом в мене вигулькне прилипала – до цього треба бути не просто готовим. До цого треба бути ОБОВ’ЯЗКОВО і ДУЖЕ готовим.
Л Є Ц. Згоден. Ви коли збираєтеся здійснювати міграцію? І куди саме?
А Л Е К С. Зараз. У жінку. Так треба. Уперед?
Л Є Ц. Я пішов запускати процес.

Лєц йде. Алекс тупотить прямо до стільців, що зображуть кушетку. Влягається, заплющує очі. «Вимикається». Світлопис (під цей світлопис чоловік «трансформується» в жінку).

13.

«Вмикається» Алекс. Тільки тепер це вже не Алекс, а Марго. Підводиться, озирається.

М А Р Г О. Так, кімната інша, сусідня. І піді мною тепер не кушетка, а каталка . Майже диво. Хоча, справжнє диво не піді мною. Це – я. Чоловікожінка. Меновумен. БОЙова герла. І таке інше… Другу каталку ігноруємо. Принципово.

Піднімає одну руку, розглядає її. Піднімає другу руку, розглядає і її. Сідає, роздивляється на свої ноги та все інше. Чіпає груди. Хихикає. І, звісно, зазирає собі в труси (пардон, в трусики…). Червоніє, потім починає реготати. Бо Алекс (тепер – Марго) вперше в житті розглядає жінку її власними очима. І йому смішно. Втім, чого ще чекати від чоловіка, який здатний відрізнити самця від самки лише тоді, коли він – чоловік? Дійсно, смішно. Марго ворушиться. Жестикулює. Гімнастічні рухи, танцювальні па, пантомімічні експеріментики… Чоловіча вагомість поступово змінюється жіночою невагомістю.

М А Р Г О. Ех!.. От зараз би ванну. І філіжанку кави… (і знову регоче – але чисто по жіночому, тобто, сміється). Встигнемо. А поки що маємо час подивитися на себе. Не в дзеркало, а натурально. До речі, де тут я минулий? За дверима попереду, чи в компі позаду? Звісно, за дверима. Тому – урочисто відчиняємо… Урочисто йдемо до історичної кушетки… Хм. Дядько, як дядько. У дзеркалі виглядав приємніше. А так… Не атлет. На Енштейна не схожий. Хмельницького навіть не нагадує. Про Лесю Українку взагалі мовчу… Кого ж він мені нагадує? Алекса? Алекс схожий на Алекса? Може бути. Нехай. Але наступного разу – зсередини – треба буде нагадати цьому Алексу, щоб краще голився, не гидував зарядкою, та частіше залазив під душ. Або хоча б у ванну. З філіжанкою кави… (регоче – сміється) Ех !.. А тепер – вперед! Спочатку – коридорчиком, потім – сходинками, а потім… Лєц! Ти де?

З’являється Лєц.

Л Є Ц. Ви хто? Ой, мало не переплутав… Алекс?.. Ви як почуваєтеся?
М А Р Г О. Чудово. І зовні, і всередині. Тільки смішно чомусь. Особливо, коли мацаю себе за груди, або дивлюся собі між ніг… (регоче – сміється). Все, проїхали. Отже, так. Зараз я піду – поїду. Але вночі повернуся. І тоді мене потрібно буде знову переселити в того Алекса, який зараз прикидається лялькою на кушетці.
Л Є Ц. Добре. Я чекаю на вас.

Лєц іде. Марго прямує до автомобіля (стільці), вмощується, починає «кермувати». Паралельно дістає з кишені мобільник, дзвонить.

М А Р Г О. Алло. Джулія, здрастуй… Тобто, здрастуйте. Це вас турбує Марго. Та сама Марго, яка нещодавно, разом із чоловіком Пабло, мала дурість заподіяти вам незручності та неприємності. Так. Так. Так. Ну… Скажімо так, ми були неправі. Ми й зараз неправі. Але нас реабілітували. І ми з Пабло сьогодні вночі їдемо. Не має значення. Далеко. Так. Ой, послухайте, у мене до вас величезне прохання. Я дуже хочу з вами зустрітися, та вибачитися перед вами – за себе та за Пабло. І пообіцяти , що ми більше ніколи не виникнемо. Ні в якому варіанті. Це можливо? Будь ласка… Де? Літнє кафе? Ага. Я зрозуміла. Коли? Чудово. Спасибі вам величезне. Буду. До побачення.

Марго продовжує «кермувати». Може навіть що-небудь насвистувати, або наспівувати – настрій у неї прекрасний.

З’ЯСОВУЄМО

З’являються два клоуни. Сходяться в центрі, біля стільців. На Марго , яка «кермує», не звертають уваги. Дивляться один на одного тримаються зухвало

П Е Р Ш И Й К Л О У Н. А тепер попереджаю востаннє. У кому б ти не був, та ким би не прикидався, не наближайся до мене ближче, ніж на 5 метрів. Інакше тобі будуть гаплик і попандос, разом узяті. Зрозумів ?
Д Р У Г И Й К Л О У Н. А ти мене на зрозумів не бери, зрозумів? Якщо ти сам до мене підчовгаєш хоч на кілометр, на тебе стрибнуть триндец та пипець. І будуть довго танцювати на одному місці. Зрозумів?
П Е Р Ш И Й К Л О У Н. Зараза. Кретин. Ідіот. Бовдур. Дурень. Шантрапа. Негідник. Баран. Збоченець…
Д Р У Г И Й К Л О У Н. Шельма. Сволота. Гидотник. Покидьок. Дегенерат. Мерзотник. Негідник. Гальмо. Жлоб…
П Е Р Ш И Й К Л О У Н. Тобі капець…
Д Р У Г И Й К Л О У Н. Тобі кирдик…

Клоуни кидаються один на одного та починають один одного шпиняти. Але роблять це, як остаточні придурки. Тобто, не стільки наносять один одному реальну шкода, скільки розмахують кінцівками, волають та кошлатять зачіску не на своїй голові. Після чергового «стикування» обидва клоуни гепаються на підлогу. Піднімаються. Пихтять та дивляться один на одного. Повільно розходяться в різні сторони. Але перш, ніж зовсім залишити видиму територію, зупиняються. Дивляться один на одного.

П Е Р Ш И Й К Л О У Н. Нічого. Ще зустрінемося. Лох.
Д Р У Г И Й К Л О У Н. Ага. Довби собі дірку. Чмо.

Клоуни йдуть.

ТРЕТЯ ДІЯ

14.

Марго розминається (вийшовши з авто). Стоять два столики (кафе). За одним сидять двоє піддатих хлопців, яким офіціант щось приніс. Марго сідає за другий столик. До неї підходить офіціант.

О Ф І Ц І Н Т. Добрий день. Чим будете пригощатися?
М А Р Г О. Чим-небудь традиційним. Але смачним та якісним.
О Ф І Ц І Н Т. Наприклад?
М А Р Г О. Наприклад… Біфштекс. Бажано, з кров’ю, або хоча б із соком. Гострий соус з помідорів. Спагеті. Можна з морепродуктами. Ну, салатик – з грибами, часником, горіхами… На десерт щось із персиком та медом. Не завадить вишня. І пляшечку Каберне (звертає увагу на очманілий вигляд офіціанта, робить «поправки»). Заспокойтеся. Я розумію, що замовлення – геть чоловіче. Але ж я – актриса. І зараз щільно увійшла в роль, для якої характерна саме чоловіча складова. І дуже не хотілося б виходити із цієї ролі, хоча – я розумію – у побуті це часом виглядає курйозно… А давайте зробимо так. Ви принесете мені поїсти – на ваш смак – але щоб було смачно, симпатично та по-жіночому. А я заздалегідь вам довіряю. Така собі кулінарна імпровізація. Добре?
О Ф І Ц І Н Т. Так. А пити що будете? Ну, по-жіночому?
М А Р Г О. На ваш смак. Але, мабуть, без спиртного. Фантазуйте.

Офіціант йде. Марго розслабляється та недбало оглядається навколо. Відчувається, що їй просто приємно бути. Але. Поки Марго дивиться кудись вбік, за її столиком відбуваються зміни. Тому, коли Марго повертається поглядом з «візуальної подорожі», вона виявляє за столиком двох осіб чоловічої статі та хуліганського вигляду. Тих самих, піддатих, яким офіціант щось приносив.

Х У Л І Г А Н 1 . Привіт, красуня! Чому нудьгуємо? Самотньо?
Х У Л І Г А Н 2 . Донт вери!.. З нами самотньо не буває.
Х У Л І Г А Н 1 . Ти сумніваєшся? Не лякайся! Зараз замовимо пива, або шмурдяка з чебуреками, і життя просто запищить від захоплення!..
М А Р Г О. Шановні. Вибачте, але зараз я зайнята. Тому – до побачення – і залиште мене одну.
Х У Л І Г А Н 2 . Одну? Хто ж таку сексуальну цукерку одну залишає? Не вийде. Бо краса притягує красу. От ми тебе й притягли.
Х У Л І Г А Н 1 . Офіціант! О-фі-ці-ант!.. Де цей гамадрил?
М А Р Г О. Панове. Прошу вас – забирайтесь геть. Чи хоча б за інший столик.
Х У Л І Г А Н 2 . Що значить – забирайтеся? Ти що – крута? Або з псіхушки змилася? Так ми зараз тебе назад здамо. Моментально.
Х У Л І Г А Н. Але можемо й не здати. Тому що добрі. І згодні на пиво з шашликами. Кожному. Ну, чого ти чекаєш?
М А Р Г О. Ідіть геть! А то вас віднесуть! Фрагментами!
Х У Л І Г А Н 1 . Що? Ти кого лякаєш, дурепа? Ти нас лякаєш? Та ми зараз з тебе фаршу наробимо!..
Х У Л І Г А Н 2 . Тухлого фаршу! Бо свіжий з тебе не вийде!.. Зрозуміло, оселедець?

Марго схоплюється та відразу завдає удар одному з хуліганів – в щелепу. Той гепається зі стільцем на землю. Але одразу схоплюється. Схоплюється й другий хуліган. Вони обидва однозначно готові до бійки, щоб – як мінімум – розважитись. Бо в тому, що вони завалять одну жінку, ніхто з хуліганів не сумнівається. Втім, для сумнівів і часу немає. Бо той, що отримав по щелепі, вже кидається відповісти на жіночий удар. Марго парирує. І, в свою чергу, атакує. Але бійка одразу ускладнюється, бо в «махаловку кулаками» вступає другий хуліган. Марго парирує і його. Хоча саме їй доводиться не солодко – тому що два нетверезих дядьки з різних сторін більш непередбачувані, ніж один з одного боку. Бійка активізується. Миготять руки, фінтять ноги, удари отримують всі. І всі рухаються та метушаться. Звісно, на хуліганах позначається їх нетверезість, але ж їх – двоє. А Марго – одна. Що й призводить до закономірного, але сумного результату. В якийсь момент один з хуліганів прослизає за спину Марго, та примудряється заламати їй руки. Другий тут же приєднується до першого, і вони починають кудись тягти Марго. Крики, зойки, матюки… І в цей момент з’являється Джулія. Моментально оцінює ситуацію, та з ходу кидається на допомогу Марго. Ефектно застосовує підніжки дядькам, та прикладання жіночої ноги до чоловічого паху. Це спрацьовує. Хулігани відпускають Марго, і тепер бійка відбувається 2 на 2. При цьому Марго вже встигла розлютитися, а Джулія немов перетворилася на амазонку (або фурію). І часом демонструє просто дива вуличної бійки – так що Марго мимоволі задивляється на Джулію (виникає відчуття, що Алекс закохується в Джулію остаточно). Словом, хуліганів компостирують. Але й вони відповідають тим же. Більше того, вони лютіють та починають кидатися на дам, немов очманілі бики. У відповідь на що жінки починають вести себе, як тореадори – для цього їм достатньо смикнути зі столиків червоні скатертинки… Втім, корида триває недовго. Бо один хуліган примудряється дати Джулії підсрачника. І тут терпіння лопається у Марго (виродок сміє штовхати улюблену Алекса?! Смерть виродкам!), І вона подвоєною силою починає ковбасити дядьків. У підсумку хулігани просто тікають. Волають, матюкаються, але тікають. Джулія та Марго залишаються одні .

Д Ж У Л І Я. Жах якийсь… Ці хрони останнім часом зовсім крейзанулись… А тут?.. Чорт, у мене тут була призначена зустріч!.. Аале людина, мабуть, не прийшла. Що ж, не доля.
М А Р Г О. Доля – доля. Ця людина прийшла . Це я. Чи ви мене вже не впізнаєте?
Д Ж У Л І Я. (придивляється до Марго) Ви?.. Взагалі-то в такий ненормальної ситуації складно когось упізнати. Але… Так, ви схожі. Хоча й змінилися. Якщо раніше скидалися на гієну, то тепер виглядаєте як пантера .
М А Р Г О. Пофіг, як я виглядаю. Ви, головне, вибачте мене та Пабло. Бо ми вели себе, як шакали. Але не тому, що ми такі зсередини, а просто нас такими… зробили.
Д Ж У Л І Я. Я розумію. Йой, та у вас кров збоку… Зачекайте, я витру (витирає скатертиною). Нормально. Тепер все погане – позаду, а попереду – лише добре та гарне.
М А Р Г О. Ви абсолютно праві. Гарне, дійсно, попереду. І не одне, а багато різних гарних моментів, ситуацій та сюрпризів. От побачите самі. А я це вже бачу. Бо це є, і буде, і нікуди від вас не втече. А ми з Пабло їдемо. І дуже ніяково почуваємо себе перед вами. Пробачте нас, будь ласка…
Д Ж У Л І Я. Пробачаю. Тільки не займайтеся більше такою бридотою. Це вас принизить.
М А Р Г О. Обіцяю. Ніякої бридоти. Лише правда та порядок. Кохання та дружба. Обіцяю.
Д Ж У Л І Я. Молодець. Тобто, молодиця. Ну, ви зрозуміли…

Раптово з’являється офіціант з тацею, заставленою наїдками для Марго. Побачивши перекинуті столики та перевернуті стільці, стає шокованим. Але одразу ставить тацю на землю та кидається піднімати та встановлювати столи і стільці.

Д Ж У Л І Я. А тепер, вибачте, мені час. Гарного вам всього.
М А Р Г О. Дякую!

Джулія йде. Офіціант піднімає тацю з землі та ставить її на стіл.

О Ф І Ц І Н Т. А що тут було? І куди поділися два клієнти з того столика?
М А Р Г О. Ваші клієнти втекли зализувати рани. А мені їсти перехотілося. Отож замовлення відміняється. І врахуйте – наступне замовлення може відбутися лише тоді, коли у вашому генделику перестануть гоцати алкаші.

Марго відвертається від офіціанта, та продовжує приводити себе в норму. Офіціант розгублено дивиться на неї, чухає потилицю, потім бере тацю з наїдками та йде. Марго повертається в авто (стільці ). Починає «кермувати».

М А Р Г О. Гарненька зустріч… Хоча, завдяки цим дурням, я побачила дуже важливу річ. Джулія змінилася. Стала сміливіше, сильніше і … добріше. Тепер мої подальші дії зрозумілі. Ніякої нудьги. Тільки союз з Джулією. Хоча, невідомо як такий союз сприйме вона. Як звичайно? Не цікаво. Та й гру в ляльки шкода… Що ж робити?

15 .

Марго «кермує». Тобто, припиняє «кермувати». Тай й Лєц вже вийшов назустріч. Отже, повернення завершено. Марго встає, підходить до Лєца.

Л Є Ц. З поверненням вас… обох. Особливо, тому, що ви зараз зусрінетесь із сюрпризом. Бо в мене виник нюанс. Ой… А чого це в вас вигляд такий… дивний?
М А Р Г О. Вигляд живий. У мене також був нюанс. Але я зі своїм нюансом впоралася. А в тебе що сталося?
Л Є Ц. Та так… Коротше, коли я відганяв муху від тіла Алекса, я звернув увагу на те , що прилади показують щось незвичайне – в тілі Алекса знаходиться сутність. Мені стало цікаво – що це ще за сутність? І з’ясувалося, що вона занадто невелика , щоб маніпулювати тілом, але, тим не менш, вона є. В результаті виявилося, що це щось на кшталт того прилипали, якого висмоктали з тіла Джулії. Тому – оскільки окремих «скриньок» не було – я перекинув цю сутність з тіла Алекса туди, де знаходиться прилипала з тіла Джулії. І там таке почалося… Словом, ці дві сутності одразу влаштували між собою герць – фізичний, ментальний, енергетичний, будь-який. Можливо, вони гризуться щей досі. От.
М А Р Г О. Дуже цікаво. Виходить, що і в мені жив паразит?
Л Є Ц. Так.
М А Р Г О. А тепер?
Л Є Ц. А тепер ви можете не просто повернутися в своє тіло, а повернутися у своє ЧИСТЕ тіло.
М А Р Г О. А оце приємно. І тому я тебе прошу – допоки я буду евакуватися назад в Алекса – поміркуй над тим, як саме не лише визначати наявність в тілі людини сутності (своєї, сторонніх, прилипал та інших тарганів), але й як цю людину звільняти від зайвих. Або додавати щось дефіцитне. Добре?
Л Є Ц. Добре. О, це будуть цікаві думки. Бо це все може бути … ого-го чим це може бути!..
М А Р Г О. Отож.

Марго лягає на каталку (стільці). « Вимикається». Світлопис (під цю світлопис жінка «трансформується» в чоловіка).

16.

Алекс «вмикається». І одразу схоплюється. І одразу розуміє, що він – у власному тілі. Інтенсивно ворушиться. Навіть може відчути натхнення, та зробити кульбіт.

А Л Е К С. Ух!.. Ого-го!.. Ха!.. Кі-я!.. Оба- на!.. Ух!.. Таке відчуття, що в мені змінили акумулятори. Замість беушних тицьнули новенькі, гарненькі та потужні!.. Сила, енергія, настрій, все – идельно. Та якби мені зараз трапився той самий горезвісний важіль, я б сковирнув планету Земля, та побіг би грати нею у футбол!.. А щодо потенції, то я просто впевнений: монумент невідомому солдату – непохитний. Загалом, у кишенях, та поміж кишенями – скрізь круто. Скрізь ого-го! Ех, шкода, що кушетка та тумбочка – це всього лише меблі, а не сексапільні дівчата. Я б з ними так поперекидався, що навіть Лєц забув би про віртуальність… Лєц! До мене! Звісно, не для перевірки потенції, а так – побалакати.

З’являється Лєц.

А Л Е К С. Ну? Що цікавого виникло в тебе між вухами?
Л Є Ц. Багато чого. Але все – дивовижне. По перше. Наявність сутностей в тілі людини – рідна, чужа, прилипали, паразити, інші – визначити реально. По друге. Зачистити людину від «зайвого» – також реально. По третє. Додавання дефіцитних «сюрпризів» – знову реально. Це взагалі може бути своєрідним конструюванням… чого завгодно. А якщо урахувати віртуальностьі – то де завгодно. Залишається лише зрозуміти: з чого саме створювати ці «сюрпризи», та як використовувати депортованих «зайвих».
А Л Е К С. Браво. Міркуй далі. Користуйся тим, що в тебе зараз рідкісна можливість – не обмежувати нічим ні себе, ні свою фантазію. Бо FART переформатується . Від цього буде і нам, і іншим людям – користь. Суцільний прогрес. Отож – на найближчу добу оголошується свято неробства. Особисто я цим вже користуюся, і через хвилину їду. Особисто ти – роби що хочеш. Але. Залишати без нагляду цю фартову «базу» – забороняю. А через добу я повернуся – і в нас запрацює новий фонтан. Багато фонтанів. І до речі. Незважаючи на свято неробства, підготуй наших «ляльок» до «реанімації». Будь ласка. Гуд бай.

І Алекс йде – в авто. Тобто, вмощується на стільцях, та починає хвацько «кермувати». Лєц якийсь час махає вслід Алексу долонькою, потім іде собі. І не виключено, що вже на ходу він починає міркувати.

17.

Алекс «кермує». І водночас робить дзвінки. Один :

А Л Е К С. Добрий день. Повертайте дітей. Тобто, сьогодні, максимум – завтра, нехай вони завантажуються на транспорт, та повертаються з курорту додому. Успіхів.

Другий:

А Л Е К С. Добрий день. Що у нас з квитками? Зрозуміло. Тепер поверніть глядачам гроші, та повідомте їм, що виставу відмінено. І цю, і всі інші. Можливо, тимчасово. Збитки? Це мене не цікавить. Театральне життя звільняє дорогу всім іншим. Крапка. Успіхів.

Третій:

А Л Е К С. Добрий день. І слухайте уважно. Оренда людей припиняється. З теперішнього моменту. Допоки не знаю. Не виключено, що в майбутньому оренда відновиться. Але її умови буде змінено. Успіхів.

Четвертий :

А Л Е К С. Добрий день. Запишіть. У місті необхідно зняти офіс. Зручний, практичний, великий. Післязавтра зателефонуйте мені, та я проінструктую про наповнення офісу. Техніка, обладнання, гаджети, інше. Дійте. Успіхів.

П’ятий :

А Л Е К С. Джулія, вітаю!.. З добрим і мудрим ранком тебе. І готуйся – я вже їду. До зустрічі!..

Відтелефонувавши, Алекс зупиняє авто. Виходить – встає, розминається, оглядається. А в той час, коли він оглядається, хтось легко може винести і встановити перед Алексом кошик квітів. Будь-яких. Хоч пластикових. Алекс все одно побачить «чисто польові».

А Л Е К С. Господи, як тут свіжо… З одного боку – ліс. З іншого – поле. Причому, не колгоспне, а нормальне, захаращене НЕ напівфабрикатами, а здоровими бур’янами… І квіточками… Квіти! Живі! Дикі! Гарні! Натуральні! Ура!..

І Алекс збирає квіти (або вибирає з кошика). А, вибравши оберемок квітів, нюхає їх, блаженно посміхається, та повертається – з квітами – до авто. Вмощується, і знову починає «кермувати». Кошик «анігілюється».

18.

Алекс припиняє «кермувати». Встає, бере квіти, завмирає, налаштовується, тренується вручати квіти (простягає оберемок вперед, опускається на одне коліно…). З’являється Джулія, і спочатку не помічає Алекса. Просто походжає. Але в якийсь момент вона виявляється перед Алексом, та виявляє його саме тоді, коли він знаходиться в активній фазі тренування вручення квітів.

Д Ж У Л І Я. Ой… Квіти… Звідки?
А Л Е К С. (визирає з-за квітів, посміхається) Ку -ку. Це я. А це – тобі. Тримай.
Д Ж У Л І Я. (бере квіти, роздивляється, нюхає, балдіє…) Клас… Свіженькі… Мені ніхто й ніколи не дарував стільки справжніх квітів… Дякую. Чи не відмовишся від чашечки кави?
А Л Е К С. Не відмовлюся. Особливо якщо до кави додається тепла ванна.
Д Ж У Л І Я. Обійдешся. Проходь. А я поки що придумаю, куди прилаштувати цей чарівний оберемок.

Джулія з квітами виходить. Алекс проходить, сідає. Повертається Джулія – без квітів , але зі столиком на коліщатках. На столику – кавові приналежності (кавник, чашки, блюдця, etc) . Джулія розливає каву по чашках. Ставить одну чашку перед Алексом. Другу ставить перед собою. Сідає (у процесі подальшого спілкування каву можна вживати).

Д Ж У Л І Я. За що будемо пити? За твоє бажання?
А Л Е К С. Ні. Поки що ні. А далі буде видно.
Д Ж У Л І Я. Чому так?
А Л Е К С. Тому що, перш за все, я хочу попрохати в тебе пробачення.
Д Ж У Л І Я. Несподіваний початок нового дня. А за що?
А Л Е К С. За все.
Д Ж У Л І Я. Зрозуміло А докладніше?
А Л Е К С. Можна. Навіть потрібно. Хоча бажання немає. Втім, якщо між нами не буде непорозуміння… Отже так. Всі неприємності, які ти пережила – зникнення дітей, вимикання, підселення іншої людини, подорож до моря та кульбіти на заміській базі – це моя робота.
Д Ж У Л І Я. Тобто?
А Л Е К С. Тобто, ініціатіва, реалізація, каверзи – все моє. Ось такий приватний власник .
Д Ж У Л І Я. Почекай… Щось я не розумію… Чи то пак розумію, але… Ні. Припускаю, але не розумію. Навіщо ?
А Л Е К С. Хотілося бути із тобою. Але так, щоб ти при цьому нічого не заперечувала, і нічого не переінакшувала. Хотілося свята. Не календарного, не корпоративного, а особистого. Маленького, але величезного. Із задоволенням створив би наше спільне свято, але у мене не виходило вигадати таке, щоб твоє та моє свята зібралися в одне – наше. Тому я зупинився на своєму.
Д Ж У Л І Я. Чому?
А Л Е К С. Хотілося бути із тобою.
Д Ж У Л І Я. Це вже було… А дітлахи? Де вони? Що з ними?
А Л Е К С. З ними все добре. Завтра вони будуть у місті. Відпочилі, задоволені, засмаглі, веселі…
Д Ж У Л І Я. А ці… батьки?
А Л Е К С. Актори. Звичайні. Але в руках моїх майстрів вони стали суперакторами. І на сцені, і в побуті.
Д Ж У Л І Я. Здуріти можна… Але ж вони лежали там… і не дихали…
А Л Е К С. Скажімо так – вони знаходилися в анабіозі. А їх сутності в цей час подорожували по віртуальному світу, сконструйованому все тими ж майстрами.
Д Ж У Л І Я. Слухай, а коли я до тебе прибігла, скаржилася на проблеми, щось там обіцяла та благала врятувати мене – ти про це знав ? І знав, що буде далі?
А Л Е К С. Так.
Д Ж У Л І Я. Так… І зараз знаєш?
А Л Е К С. Ні.
Д Ж У Л І Я . Чому?
А Л Е К С . Не знаю.
Д Ж У Л І Я. Капець… Мабуть, однією кавою я не обійдуся… Чекай, а коли ти задовольняв мене… ну , тобто, не мене , а цього… цю… підселючку, ти що – також все знав?
А Л Е К С. Тоді – ні. Тобто, я думав, що знав. Але коли справа дійшла до… скажімо так, до інтиму, я здувся. Я міг, я все міг, але я знав, що ти – це не ти. І в решті решт я не зміг того, що міг. Якось так.
Д Ж У Л І Я. Чому ?
А Л Е К С. Напевно, навіть у брехні є свої межі. І от я через таку межу перестрибнути не зміг. Тому довелося задовольняти підселючку словесно.
Д Ж У Л І Я. Та невже?
А Л Е К С. Можеш перевірити. Сходи до медиків, і вони швидко з’ясують те, про що ти бажаєш дізнатися .
Д Ж У Л І Я. Я сходжу. Але не зараз. Бо зараз я піду… у ванну. Так. Без кави.
А Л Е К С. Мені забиратися?
Д Ж У Л І Я. Так. Мені треба переварити ці твої… продукти. А перетравлюються вони якось повільно. Так. Або чекай. А навіщо ти мені все це розповідаєш?
А Л Е К С. Хочу бути із тобою… Мені залишитися?
Д Ж У Л І Я. Зараз – ні. Тобто, так. Ні. Чи не так? Або навпаки? Все – я заплуталася. Хоча, ні, не зовсім. Бо дещо я розумію добре.
А Л Е К С. Що саме?
Д Ж У Л І Я. Те, що ти мене надурив. Адже ти мене надурив?
А Л Е К С. Ну… Я б сказав – ввів в оману.
Д Ж У Л І Я. Хоч зараз не бреши, добре?
А Л Е К С. Добре. Надурив.
Д Ж У Л І Я. Отож. Констатуємо. Ти мене надурив. Але я тебе дурити не буду. Тому погоджуся, аби ти залишився – але за однієї умови.
А Л Е К С. Якої?
Д Ж У Л І Я. За маленької. Але не безглуздої. Втім, кому як. Далі казати?
А Л Е К С. Так.
Д Ж У Л І Я. Отже, розклад такий. Ти переселяєшся в жінку. Бажано, в симпатичну. А мене переселяють у чоловіка – в будь-якого, але не огидного. Потім ми – переселені – зустрічаємося. Спілкуємося, гуляємо, розважаємося, п’ємо, танцюємо…
А Л Е К С. Я не вмію.
Д Ж У Л І Я. Навчишся. А потім я тебе трахаю.
А Л Е К С. Як? Навіщо? Чому?
Д Ж У Л І Я. На свої питання відповідай сам. Думай, фантазуй, збуджуйся… Але врахуй: ким би ти не був, завжди залишайся собою. Принаймні – намагайся. Тому що я хочу трахнути не якогось Франкештейна, а саме тебе. Тепер я йду у ванну. Майже задоволена .
А Л Е К С. Абсурд якийсь. Нісенітниця. Нонсенс. Фантасмагорія… Тепер заплутався я.
Д Ж У Л І Я. Іди. Розплутуйся.
А Л Е К С. До зустрічі?
Д Ж У Л І Я. Якщо ти не підеш, я скажу – ні.

Алекс йде.

19.

Джулія одна. Сидить. Мовчить. Клацає пульт. Оживає аудіофрагмент:

…Вчора ввечері на городі серед поля загинула 44-річна жінка, яка слухала музику на мобільному телефоні. Блискавка потрапила безпосередньо в мобільний пристрій. Пристрій гавкнувся. Жінка такої наруги над технікою не пережила…

Перемикання каналу. Черговий аудіофрагмент:

…У Дніпрі більше 50% риби заражено паразитами, які переживають заморозку риби, витримують короткочасну термообробку, і знають таблицю Менделєєва напам’ять. Чи шкодять людині ненормальні бички, окуні, лящі та судаки – з’ясовується. Паразити тим часом передають привіт людській печінці…

Фрагмент вирубується.

Д Ж У Л І Я. У телика завжди глюки. От він і намагається зобразити те, що відбувається без його кчасті. І зображує. А ми – як міксери в окулярах – перелопачємо всередині те, що бачимо з тим, що думаємо. І отримуємо результат. Бачимо те, про що думаємо, та думаємо про те, що бачимо. От такий він – симулятор цілісності… Смішно? Ні. А ще дурніше, ніж нерозумно. Типу стандартна буденність. Страшні проблеми, хронічні страждання, засмикані нерви, безмежні зриви, а в голові – кошмарні танці тіней, що нажерлися пігулок та обтикалися шприцами… На нецензурному фоні. Суцільні трабли. Від яких хочеться не просто сховатися, а зникнути геть – причому, туди, звідки можна знову негайно зникнути. Словом, фініш з усіх боків. І все ближче, ближче, ближче… Хочеться перетворитися на травинку, в комашку, в молекулу, але з усіх боків теліпають мандатами, хто їсть все… І тут виникає шанс. Незрозумілий, але шанс. Бо є хтось, хто допоможе тобі, врятує тебе, захистить тебе, прикриє тебе собою. Адже цей хтось кохає тебе. Давно кохає… І ти біжиш до нього. Вірячи в те, що він врятує тебе – хоча б тому, що тим самим він рятує себе. І він піднімає тебе з колін, заспокоює, пригощає ліками, і каже , що все буде ОК, потрібно лише потерпіти. І ти терпиш – хоча навколо відбувається щось таке, що в твоїй голові не вкладається, і не може вкластися. Тебе вимикають, вмикають, переміщують по територіях, роздягають і задовольняють словами. Матриця відпочиває… Але тебе рятують. Ціною невідомо чого. Рятують. І ти знову сидиш вдома, занурившись у ванну, тупо булькаєш та дивишся, як по стіні стрибає тінь сонячного зайчика, думаєш, що треба б цього зайчика погодувати, але ліньки йти до холодильника та шукати морквину, потім заплющуєш очі, повільно відкидаєшся на спину, слухаєш, як ворушиться вода і чомусь починаєш посміхатися, а через п’ять секунд вже регочеш на все горло, усвідомивши, що погане пішло від тебе. Устрибало, відлетіло, відповзло, втекло, спливло… І раптом з’являється легкість – у голові, в шлунку, в печінці, в мізинці лівої ноги, скрізь. І ти випурхуєш із ванної, телепортуєшся у бік чистоїй постілі, падаєш на неї і одразу засинаєш, продовжуючи посміхатися навіть уві сні… А вранці дізнаєшся, що все це – фігня. Блеф. Ілюзія. Міраж. Нічого поганого не було. Отже й тікати не було від кого, ховатися було непотрібно, опинятися в іншій країні було взагалі безглуздо, а ситуація «вимкнення-увімкнення» могла примаритися лише в нетверезому сні параноїка. Нічого не було. Була лише вистава. І все. Стоп. Не все. А прилипала? Воно було, чи не було? Треба дізнатися…

Джулія бере телефон (наприклад, з кишені), дзвонить.

Д Ж У Л І Я. Альо? Алекс? Це Джулія. У мене питання. Прилипала – була, чи ні? Тільки чесно.
А Л Е К С (голос). Була. Але тепер – немає. Тобто, вона є, але не в тобі, а в спеціальній скарбничці. Причому, там зараз їх дві. Тому що у мене також була прилипала.
Д Ж У Л І Я. У тебе?
А Л Е К С (голос). Так. Але тепер вона знаходиться там же, де й твіоя. І найсмішніше, що ці дві прилипали постійно б’ються. Вже годин 12 б’ються. І будуть робити це завжди. Ну, або дуже довго. Хоча б тому, що вони не звичайні, а… незвичайні. Наприклад , у них поняття часу не таке як у нас, а інше. В сенсі, вони можуть гамселити одне одного ціле людське життя, але для них мине максимум 5 хвилин.
Д Ж У Л І Я. І що?
А Л Е К С (голос). І все. Я просто нічого не знаю про цих прилипал. Знаю лише, що вони є. І були в нас. І в тебе, і в мене.
Д Ж У Л І Я. І як тобі тепер?
А Л Е К С (голос). Добре. Легко. Голова чиста. Тіло немов наповнене повітрям і силою. Хочеться бігати й стрибати. Літати. І не хочеться брехати.
Д Ж У Л І Я. А ти де?
А Л Е К С (голос). В кафе. У відкритому кафе. Тут неподалік від тебе. Таке, з червоними столами.
Д Ж У Л І Я. О-о-о… Це притон для алкоголіків та бовдурів. А ти що – алкоголік? Чи бовдур?
А Л Е К С (голос). Ні. Я просто п’ю каву.
Д Ж У Л І Я. Він просто п’є каву… Тобі більше немає чим зайнятися? Чи ти не знаєш куди піти?
А Л Е К С (голос). Немає. Не знаю.
Д Ж У Л І Я. Дійсно?..
А Л Е К С ( голос). Ну… Я розумію, що ти маєш на увазі. Але я туди не піду. Буду сидіти тут. Пити каву. Здивовано дивитися на небо. Спантеличено рахувати горобців. Збентежено спостерігати номера на машинах. Он, до речі, поїхали чотири вісімки…
Д Ж У Л І Я. Зрозуміло. Спантеличений недоумок. Чоловік. Маніяк… Мда. Асортимент у долі явно збіднів. Добре. Я скажу, куди тобі піти. Сюди. До мене. Вистрибом! Швидко! Зрозумів?
А Л Е К С (голос). Зрозумів. Вже йду. Тільки я ще не це … не жінка… Ух ти, аж три горобці злякалися…

Джулія припиняє розмову.

Д Ж У Л І Я. Три горобці… У мене також голова чиста. І зовні, і всередині. І тіло наповнене чимось таким… живим. І не лише тіло. Немов я вилупилася з лялечки. І відчуваю – щось відбувається. Щось змінюється. Не так, як це прийнято теоретиками, або тими, хто прикидається практиками. А інакше. Зовсім інакше. Ніби ти виходиш з дому, і вирішуєш піти направо. І йдеш. І зустрічаєш придурків, які забирають в тебе гаманець, посилають тебе туди, звідки самі щойно зістрибнули, дають тобі пендель та йдуть. Неприємно. Але. Якби я пішла наліво, мені б на голову гепнулася цеглина. І всі мої неприємності – разом зі мною – вирушили б на кладовище. Тому напрямок направо – він, насправді, добрий. Хоча сприймається, як потворний. І от тепер я починаю це розуміти. Починаю відчувати, що попереду намічається щось класне. Незрозуміле, але класне. Незважаючи на те, що відбувається по дорозі. Нехай відбувається. Нехай змінюється. Навіть якщо мені здається, що щось не так. Навіть якщо мені починають подобатися ідіоти. А може, це – нормально? Може, це – позитивно? А чому – ні? В кожному разі, це набагато краще, ніж бути прилипалою. Приємніше. Хочеться посміхатися. Незважаючи на те, чого немає, та радіючи тому, що є. Ось так. А ще хочеться… Квіти!.. Вони ж там нудьгують без мене! Не по чоловічому, а по-справжньому, по-жіночому! Жах!..

Джулія тікає.

ВИРІШУЄМО

З’являються два клоуна. Сходяться в центрі. Вітаються – тиснуть один одному руки, обіймаються, шльопають один одного руками – по плечах і тулубу . Врешті решт трохи відступають один від іншого, і немов милуються один одним. Потім обидва виходять на авансцену. Зупиняються. Оглядають зал. Один вказує іншому на щось у залі. Дивляться обидва. Потім інший вказує перший на щось у залі – але тепер в іншому місці. Дивляться обидва. Потім переглядаються. Посміхаються.

П Е Р Ш И Й К Л О У Н. Структура «F. ART» на даний час займається виключно модифікацією людей. Тобто, очищенням – від всілякого енергетичного, духовного та іншого сміття – і тюнінгованням. Доповненням ефектними та ефективними здібностями та можливостями. Керують структурою Алекс і Джулія. Координаційна рада складається з 12 дітей.
Д Р У Г И Й К Л О У Н. А якщо не так офіційно, то «F. ART» надає всім бажаючим можливість – порівняти себе вчорашнього і себе сьогоднішнього. Після цього вирішуйте самі: бути прилипалою, чи не бути. Ми вже вирішили. І до речі, майте на увазі. Той , хто вирішує «не бути» відтепер називається: авторитет, благодійник, веселун, віртуоз, геній, герой, деміург….
П Е Р Ш И Й К Л О У Н. Знавець, красень (або красуня ), майстер, молодець, феномен, цілитель, чарівник… І, між іншим, не просто якийсь там звичайний геній, або феномен, а активний, пильний, бездоганний, чудовий, гармонійний, природний, життєрадісний, чудовий, дивовижний, щирий…
Д Р У Г И Й К Л О У Н. Компетентний, незрівняний, привабливий, чарівний, самостійний, впевнений, фантастичний, щедрий, елегантний, енергійний… Так що якщо хто бажає належати до всього щойно перерахованого – аплодуйте. Іноді. Хоча б собі.
П Е Р Ш И Й К Л О У Н. Для особливо недовірливих – уточнення. Якщо ви впевнені в тому, що прилипал та інших астральних тарганів не буває – нехай буде так. Тоді просто не порівнюйте себе вчорашнього із собою сьогоднішнім. Адже різниці ніякої. І всі шляхи в майбутнє лежать через поліклініку. Але. Коли є хоча б передчуття різниці – ми чекаємо на вас.
Д Р У Г И Й К Л О У Н. А щоб переконатися в тому , що сказане нами – НЕ глюк, і НЕ фікція, подивіться на тих, хто доторкнувся до «F. ART», і не жалкує про це. Пані та панове – сюди!

На сцені з’являються всі, хто брав участь у перерахованих подіях. Вклоняються. В тому числі й клоуни.

…Коли всі залишають сцену, Лєц затримується.

Л Є Ц. До речі. У нас тут втекла одна прилипала. Та сама, що була у Джулії. Як – поки що невідомо. Але відомо те, що вона поруч. Бо вона, звісно, паранормальна, але не дурепа, аби тікати від годівниці. Так що коли хтось із вас раптом стане себе дивно вести – оточуючі, не ігноруйте це. Не давайте прилипалі шансу. Краще дайте йому по макітрі. А собі надайте можливість. Можливість створювати не нащадка мавп, а себе, дитину, товариша, кохану людину. Можливість створювати витвір мистецтва. Для початку. Ну, а потім… Самі знаєте.

Іде. Абракадабра світлописом . І не тільки світлописом. Вмикаєтьсяаудіофрагмент:

…Навколо нас завжди відбуваються маленькі приємні речі. Але звички, зайнятість та що завгодно не дають нам насолодитися цими радощами. Хоча щастя складається саме з таких от позитивчиків. Хоча б тому, що стан «тут і зараз» має здатність радіти тому, що відбувається прямо «зараз», та конкретно саме «тут». Тому. Зупиніться. Подивіться навколо. Бачите?.. Посміхніться!

Завіса

Київ , 2013

Авторські права зафіксовані

 

УКРАЇНА, КИЕВ, (044) 5193604
schuch@mail.ru