Сюрреалізм та глибокий підтекст: розкриття абсурду в п’єсі Урок
П’єса Ежена Йонеско «Урок» від театру Кафки. Рецензія
Відео вистави
_________________________________________
Прочитавши п’єсу Ежена Йонеско «Урок», американський ржисер Пітер Голл зажадав від автора іншого перекладу. На що Йонеско відповів: «Переклад тут ні до чого, це я написав абсурдний текст. Навмисне». Отже, буду розповідати вам про абсурд.
Ежен Йонеско – класик «театру абсурду»
«Урок» (одноактна комічна драма) – один із перших його творів. У п’єсі цілком класична побудова сюжету – на відміну від іншого твору, «Голомоза співачка», де немає жодної структури, сценічної дії та драматичного конфлікту, і який складається з порожніх та відверто безглуздих розмов. Якщо в «Голомозій співачці» сміх виникає від усвідомлення безглуздості й алогічності буття, то комічне в «Уроці» виникає на вищому рівні, на рівні всього твору.
Сюжет
Декілька слів про сюжет цієї п’єси, яку Йонеско написав у далекому 1951 році.
«Урок» є одним із найвідоміших творів театру абсурду. Ця п’єса розповідає про урок, який дає учитель своїй учениці. У міру того, як урок триває, він стає все більш абсурдним і напруженим, що в кінцевому результаті призводить до вбивства учениці учителем.
Абсурдність ситуації, яка розвивається в п’єсі, проявляється в декількох аспектах. По-перше, сам урок є абсурдним. Учитель та учениця не можуть зрозуміти одне одного, їхні діалоги стають все більш безглуздими та беззмістовними. Наприклад, учитель починає говорити про те, що арифметика веде до філології, а філологія – до злочину. Цей абсурдний діалог відображає безглуздість і беззмістовність сучасного світу, в якому люди часто не можуть зрозуміти одне одного.
По-друге, абсурдність ситуації проявляється в подіях, що відбуваються. Учитель втрачає контроль над собою і вбиває ученицю. Цей акт насильства є шокуючим і несподіваним. Він підкреслює безглуздість і трагічність людського існування.
У чому ж урок?
П’єса «Урок» може бути інтерпретована по-різному. Деякі критики розглядають її як критику авторитаризму, який придушує особистість. Учитель у п’єсі є символом авторитарного режиму, який намагається нав’язати свої ідеї учениці. Вбивство учениці є символом насильства, яке чинить авторитарний режим над особистістю.
Інші критики розглядають п’єсу як застереження про небезпеку ідеологій, які вимагають повного підпорядкування індивіда колективу. Учитель у п’єсі є символом ідеології, яка вимагає від учениці повного підпорядкування. Вбивство учениці є символом насильства, яке чинить ідеологія над особистістю.
П’єсу «Урок» також можна розглядати як метафору виховання, яке може бути руйнівним для особистості. Учитель у п’єсі є символом вихователя, котрий намагається нав’язати учениці свої ідеї. Вбивство учениці є символом насильства, яке чинить вихователь над особистістю.
Нарешті, п’єсу «Урок» можна розглядати як екзистенціалістичну драму про самотність і абсурд людського існування. Учитель та учениця у п’єсі є символами самотніх індивідів, які не можуть порозумітися. Вбивство учениці є символом абсурдності та безглуздості людського існування.
Про інтерпретацію від театру імені Франца Кафки
Щодня у квартиру вчителя приходять учениці. Ось і чергова дівчина збирається «складати іспит на повного доктора всіх наук якнайшвидше» (цього хочуть її батьки). Незважаючи на юний вік, вона вже «бакалавр природничих і гуманітарних наук».
Головний герой п’єси Ежена Йонеско у виконанні актора Назарія Боденка –геніальний та водночас пришелепкуватий учитель без імені та біографії, життя якого перетворилося на нескінченний урок. Його мета (чи квазімета) – передати знання своїм учням, представникам нового, чужого та невідомого йому покоління.
Проста, на перший погляд, історія — чергова недолуга учениця у виконанні Айрін Сафарлі прийшла до вчителя на урок — обертається водночас і комедією про неможливість почути одне одного, і драмою про розрив зв’язків між поколіннями… Як принаймні мені це здалося напочатку. Але слід розуміти, що сюжет багатошаровий і сповнений прихованих підтекстів (як і властиво абсурдизму).
Стандартний початок вистави – покоївка прибирає кімнату. Це можна побачити у кожній виставі «Урок». Далі відбуватиметься незабутнє гіпнотичне шоу…
Приглушене світло. Інтер’єр у темних тонах – нічого зайвого, улюблений для театру Кафки мінімалізм. Голова оленя та морська міна, довгі монологи і танці буто, розлита вода та розмазана помада… Музичний та шумовий ряд підкреслює медитативну, дещо сюрреалістичну камерну атмосферу.
Як на мене, постановка Германа Гошкадора розрахована на те, щоб викликати шок і тим самим «пробудити» глядача від «духовного сну». А, як відомо, ніщо так не шокує, як протиріччя між очікуваним та його протилежністю. Дивними та кумедними виглядають ситуації, в яких порушуються всі норми поведінки, вчинки, що не відповідають віку, слова – соціальним стереотипам. Іноді ці невідповідності не дають відчути жах становища, те, від чого за нормальної логіки стало б моторошно. Додає також емоцій і фізичне (як доповнення доволі радикального психологічного) насильство учителя щодо учениці. Це, як на мене, було дещо перебільшенням та надмірністю. Без цього легко можна було б обійтися. Тому під час постановки я себе почувала, м’яко кажучи, некомфортно й обурливо.
Кожен побачить у цій постановці свою ідею. На мій погляд, театр Кафки нам розповів історію про придушення особистості — так, мабуть, це був головний посил. І він завжди не буде втрачати актуальності. Але передати це можна було більш тонко, без буквальних ударів (бідолашна Айрін, заздрю її стійкості) та харасменту.
Із плюсів можу відзначити роботу акторів, які не пішли мейнстрімним шляхом і не додавали буфонади та перегравання, а чесно проживали свої історії. Покоївка у виконанні Катерини Черняг дещо навіть не догравала, щоб небанально показати свою потаємну роль сірого кардинала, точніше кардиналки.
Саме таким і має бути адекватний театр абсурду. Перепрошую за оксюморон. Адже сам текст п’єси вже є подорожжю лабіринтом кривих дзеркал, в яких реальність відображається гіперболізовано безглуздо та смішно. Тому акторам залишається лише жити за цими правилами.
Отже, команда театру Кафки зуміла створити вражаючу постановку «Уроку», яка викликає суперечливі емоції та залишає глядача з глибокими роздумами про сучасне суспільство та його цінності. Моя оцінка 7 з 10. 3 бали зняла за надмірний натуралізм.
Вероніка Рупенталь
Джерело: https://md-eksperiment.org
***
Нова збірка п’єс сучасних українських драматургів “Неназвана війна”
https://kurbas.org.ua/news/nenazvana-viuna/nenazvana-viuna.html
Вийшла нова збірка п’єс сучасних українських драматургів “Неназвана війна”.
Партнер сайту: https://wphost.me