Публікуємо інтерв’ю Дмитра Тернового, сучасного українського драматурга – переможця Міжнародного драматургічного конкурсу “Говорити про кордони”, яке він дав для сайту “Драматург“.
– Дмитре, Ви ж не писали п’єсу “Деталізація” спеціально для конкурсу, бо на членів журі, за їхніми словами, такі твори не справили враження?
Задум п’єси вже деякий час “варився” у голові. А коли я дізнався про конкурс, зрозумів, що задум цей частково співпадає із заявленою тематикою. Це підштовхнуло взятися за роботу скоріше.
– З відповідей доктора Папке нам так і не стало зрозуміло, чи зможуть Ваш твір прочитати українські читачі. Хоча б натякніть, чи була ця п’єса опублікована раніше, і де?
Ні, вона ніде не публікувалася. П’єсу було завершено на початку грудня минулого року, тобто за кілька тижнів до звершення термінів конкурсу.
– Чи були вже в Україні раніше опубліковані інші Ваші п’єси?
Ні. Навіть не шукав можливостей для публікації. Чесно кажучи, мені здається, що це марна праця, бо в Україні середовище, яке б інтегрувало драматургію та театр, майже відсутнє.
– Загалом, зміст “Деталізації” був описаний на прес-конференції журі конкурсу, де оголосили переможця, тобто Вас. Чи можемо ми дізнатися про її структуру, що це: класичні три дії, збірка новел чи “потік свідомості”?
Нічого з перерахованого. Якщо це дійсно цікаво, у п’єсі сім сцен. Одна з особливостей твору в тому, що він побудований на межі різних жанрів. У ньому можна роздивитися елементи і трагедії, і комедії положень, і сатири, і репортажу, і навіть буфонади. Але все це сприймається органічно за рахунок сюжетною лінії, яка все це об’єднує в цілісне дійство.
– Коли пролунало Ваше ім’я, стало очевидно, що присутні на прес-конференції фахівці не були знайомі з Вашою творчістю. Навіть прізвище Терновий багатьом видалося псевдонімом. Хто ви?
Ну, це нестрашно. Підозрюю, що я теж не знаю нікого з тих фахівців, хто був на підсумковій прес-конференції. Філфак Харківського університету, молодіжний театр, армія, інформаційна та економічна журналістика у провідних медіа. П’ять років тому разом з дружиною, поетом та режисером Ольгою Терновою, заснував спочатку харківський Театр на Жуках, (я є його продюсером та актором) потім – літературне об’єднання, яке почало видавати альманах “ЖУК – Жива Українська Культура”. Щодо драматургії: першу п’єсу написав у 22 роки, потім – велика перерва, тому що не було можливості для реалізації в цьому. Останнім часом повернувся до творів для театру, написавши кілька п’єс та інсценувань. За всім іншим, мабуть, краще, до містера Гугла, чи пана Яндекса: там знайдеться багато посилань.
– У п’єсі-переможиці “Деталізація” мова йде про Майдан Незалежності та велику квартиру в центрі Києва. Це Ваші реалії?
Смішно. Навіщо ж нам уява? Звісно, ні. Живу на окраїні Харкова. Найсмішніше ж те, що в п’єсі жодним словом не згадується ані Київ, ані Майдан Незалежності, ані навіть назва країни. Але непогано, що все це сприймається саме так. До речі, дія лише двох з семи сцен відбувається у тій квартирі.
– Як складалася Ваша співпраця з перекладачем (перекладачами), чи Ви самі володієте англійською мовою?
На жаль, не володію. За умовами конкурсу переклад необов’язково мав бути виконаний на високому професійному рівні. Тому я попросив мені допомогти двох акторів нашого театру, які мають досвід перекладу та навіть викладання. Я розказав, на що варто звернути особливу увагу (гра слів, особливості атмосфери, ритму у різних сценах, таке інше), ми розділили між ними сцени за змістом, та за два тижні вони зробили переклад.
– Висловлюючи компліменти Вашій п’єсі, члени журі говорили про несподіване поєднання жанрів і несподівані підходи у створенні сцен, коли, наприклад, порцелянова філіжанка від нудьги починає спілкуватися з самотнім кришталевим фужером.
Так, у частині сцен діють люди, у частині – предмети, їх досить багато. Вони виникають, щоб підкреслити чи, навпаки, зняти, напругу тих конфліктів, що виникають у п’єсі. Крім того, це дозволяє подивитися на події зовсім під різними кутами зору. А для акторів з’являється можливість зіграти декілька різноманітних ролей протягом вистави.
– Ваш твір, на думку членів журі, також вигідно відрізнявся від інших, бо його автор (Ви) очевидно має досвід створення п’єс для сцени, а не лише як чисто літературних творів. Це правда?
Так. Я практично кожний день виходжу на сцену. Звісно, в мене є свої уявлення відносно того, що цікаво, а що нецікаво грати актору. Ці уявлення природно знаходять відбиток у моїх драматургічних творах. Частина з них входить до репертуару Театру на Жуках: вистави “We care a lot” за моєю п’єсою “Блазні”, “Пластилін світу” за філософською казкою сучасного російського письменника Євгена Клюєва та “Доротея” за повістю болгарського письменника Павла Вежинова.
– Очевидно, що потрапляння в тему з “Деталізацією” було стовідсотковим. Вас дійсно турбує проблема кордонів, чи членам журі лише так здалося?
П’єса не тільки про кордони між країнами, хоча ця тема там дійсно гостро звучить. Там є і про кордони між людьми, поколіннями, про кордони свободи та несвободи, про межу дії та бездіяльності. Правда в тому, що ми всі живемо нібито на якійсь грані. Невже все це може не турбувати?
– Як Ви ставитеся до матюків на сцені та 100%-ого відтворення реальності у п’єсах? Чи Ви все ж романтик? Бо те, що ми знаємо про текст “Деталізації”, натякає саме на це.
Іноді нецензурна лексика може бути доречною, але тільки як виняток, а не правило. Тобто щоб вживати її, потрібно мати залізні обставини, коли без цього просто неможливо. В інших випадках, як на мене, це бруд, який не має жодних виправдань. Так, я вважаю, що театр призначений підносити дух, а не принижувати його, і неможливо миритися, коли цей дух змішують з брудом, бо це є приниженням для всіх – і для акторів, і для глядачів. На мій погляд, це звичайний здоровий глузд. Що стосується іншої частини питання, де, як я розумію, йдеться про документальний театр, вербатім і таке інше, то, на мій погляд, це може бути корисно як вправа, елемент пошуку. До мистецтва ж це має дуже далеке відношення, і це “не моє”. Саме з цих причин я дуже далекий від захоплення сучасним мейнстрімом і вважаю, що мейнстрім повинен змінитися.
– Творчість яких сучасних драматургів Вам близька, якщо можна так сказати? Чи, можливо існують і п’єси, які викликають у Вас бажання написати свій власний твір в іншому стилі?
З сучасних авторів я з захопленням виділив би творчість Ніни Садур, вона щось неймовірне робить зі словом, а буття її персонажів завжди десь на межі реальності. Що стосується впливу на себе, – ні, не можу сказати, що від якогось з авторів відчуваю якийсь вплив. Скоріше, мене настільки не задовольняє сучасна драматургія, що є бажання зробити щось взагалі інше.
– Дякую, пане Дмитре! Успіхів Вам!
З Дмитром Терновим, переможцем Міжнародного драматургічного конкурсу “Говорити про кордони”, розмовляв Володимир Сердюк.
