Оскільки я написав декілька невеликих сценаріїв і п’єс, то хочу відрефлексувати правила їх створення.

З того, що я в результаті зрозумів головне в художній драматичній формі – це вислів автора. Що і як сказати.

ПЕРЕДАВАЧ

Практично все можна змінити, але основний фундамент, ядро, саме те, що є в глибині мого твору — моя активна життєва позиція, упевненість в чомусь конкретному.

Звичайно позицію можна висловити прямим текстом, але це малопереконливо — тому весь твір це цікаве доведення позиції. А цікавість, вміння захоплювати й утримувати увагу — необхідна характеристика для виживання моєї художньої форми серед натовпу інших художніх форм.

Існує як мінімум два варіанти актуальних способів креативного вислову — 1) відрефлексувати оточуючу дійсність — тобто виразно сказати про те, про що всі знають, але мовчать; 2) розплющити очі — відзначити щось таке, чого ще ніхто не помічав.

Позиція автора може бути розсудливою, усвідомленою у вигляді змісту/послання (кохання перемагає розлуку) або більш несвідомою у вигляді форми (світ можна сприйняти й так). Краще за все коли форма і зміст гармонійно доповнюють і підсилюють дії одне одного.

ПРИЙМАЧ

За чим цікаво стежити при створенні художньої форми, це те, як моя позиція переходить в ідею, яку виносить глядач після закінчення фільму/вистави, — створює сенс у чужих головах.

Можна написати щось, показати друзям або інтернет-читачам і зрозуміти з коментарів, що вони нічого не зрозуміли або зрозуміли зовсім інше.

Одразу треба бути готовим, що деякі люди не дочитають до кінця, просто тому що їм нудно або у них є куди більш відповідні заняття. Я відсотків 70 сценаріїв з тих, що потрапляють мені на монітор не дочитую до кінця. І це добре — конкретне кіно і вистава не повинні подобається усім. Існують діаметральне протилежні люди і, отже мають бути й діаметрально протилежні художні форми.

Отже, кінцевий результат це вистава або фільм і між ним і моїм текстом ще знаходиться режисер, якому теж треба самовиражатися.

Скільки людей повинні зрозуміли мою ідею? Це широке коло людей чи точна цільова аудиторія? Що це за люди, чим вони зазвичай займаються і що зазвичай довкола них? Якою мовою треба до них звертатися?

Доходячи до рівня геніальності автор може свідомо і контрольовано писати твір з якого різні цільові групи витягуватимуть різні ідеї. Такий твір буде багатошаровим.

ІДЕЯ

Чи можу я почати писати сценарій без ідеї? Можу. Вправлятися добре. Усе можна у творчості, лише тоді я не контролюю кінцевого результату. Багато людей все одно щось зрозуміють у результаті. По суті режисер може додати ідею від себе, але це не його робота. Створення сенсу в голові глядача — головна робота драматурга. Розкрити й донести цей сенс до глядача — робота режисера.

Отже навіть якщо я почав писати з якоїсь цікавої мені ситуації або героя зрештою я приходжу до моменту коли треба продумати механізм доставки ідеї. Це просто різні підходи: від низу до верху або зверху вниз.

Якщо не розуміти що за ідея лежить в основі, то може вийде так — написане цікаве лише авторові та декільком людям. Окрім авторської позиції, що переходить в ідею, все інше може змінюватися. Я маю таке переконання, що будь-яку художню форму можна покращувати до безкінечності.

ІСТОРІЯ

Далі можна продумувати сторі-лайн. Те, що називається сюжетом. Загалом сюжетних блоків 36 (описав Польті) — відомих досліджених їхніх комбінацій є трохи більше ніж 200000. Сюжет може бути простим до жаху. Сюжет – це не те, що показується у нашому творі, а те, що відбувається з героями в їхньому житті значного в хронологічному порядку.

Сюжет не тотожний творові, тому що глядач має обмеження в часі спостереження героїв і послідовність отримання інформації. Сторі-лайн може розпочатися задовго до того, як показані події першого кдру/акту. І з розвитком твору багато чого відбувається за кадром/сценою.

Сторі-лайн починається з висхідної події і закінчується фіналом. Може бути відкритий фінал = висхідна подія 2, як початок наступної сторі-лайн.

Висхідна подія у долях героїв їх усіх об’єднує в одне коло дійових осіб і їх усіх розсортовує по різним таборам. У конфліктній драматургії відбувається закладання яблука розбрату і двох предводителів ворогуючих таборів. У безконфліктній драматургії щось таке відбувається з самим героєм, що йому потім “аукнеться”.

Класична конфліктна драматургія далі ставить героїв у положення безвихідних виборів і напруження цього зіткнення. Обидва табори по черзі настають-відступають. Гойдалки емоційних станів. Будь-яка ситуація дотискається до максимально можливого напруження. У кульмінації зіткнення героя і антигероя — боротьба і перемога. Потім закриття усіх сюжетних ліній. Головні акценти тут на дії в зовнішньому просторі, купа інтриг і подій.

Це як спостерігати з боку за хорошою такою бійкою або футбольним матчем.

У новій драмі історія може бути куди тонше і зазвичай пов’язана з внутрішнім конфліктом героя або розбіжністю героя і його сприйняття світу, або ще до такого подібної лабуди, віддзеркаленням його переживань для чого доводиться зменшувати кількість подій до мінімуму, а їх рефлексію/переживання до максимуму. Виходить такий собі артхаус.

Це більше схоже на підглядання у психіатричній лікарні.

ЧАР

Яким би твір не був (навіть мультфільм про звіряток) в ньому є хоча б один герой і його розповідь. Точніше я використовую слово чар, яке є скороченням від характер. Тому що в новій драмі немає героїв у розумінні геройства. У класичній драматургії головний герой — це особа, що героїчно діє. У новій драмі чар може взагалі нічого не робити, усі події відбуваються довкола нього, дійові особи — оточуючі.

У класичній конфліктній драматургії часу вистачає аби показати, що чар має конкретний світлий бік і конкретно темний бік  — скарб і недолік. І далі погнали.

Спочатку він не визнає в собі скарб, а потім вчиться його використовувати і з його допомогою мочить антигероя. Тобто правило таке — герой повинен прикласти максимум зусиль і зрештою змінити свою долю (повинен був стати А, а став Б — на вході та на виході цілковито різний).  Також тут має бути чітко зрозуміла рушійна мета героя (зазвичай — замочити антигероя тому що…). Усі чари типові й виграшно показувати їх за домінуючою рисою або функцією.

У новій драмі можуть дуже довго через потоки свідомості й довгий чат розписувати півтони та грані характерів, розкривати суперечливу мотивацію.

Є чотиривидова класифікація чарів:

— звичайні люди такі як ми з вами

— пропащі душі, як бандюки, нарики та інші

— соц. ліфтери, ті, хто намагається піднятися за статусом вище

— герої, яких нічим не зіб’єш, — на зразок супермена

Головний герой повинен добре збігатися з цільовою аудиторією — він має бути близькою їм людиною (не у сенсі робити те ж саме, а в сенсі критерію “свій/чужий”). Як він виглядає? У що одягається? А як саме говорить? Чи вживає якісь слівця? Його хода? Що ще його зробить більш “своїм” для них?

Окрім головного чара, з яким ми проведемо більше за все часу є ще його оркестровка/відтінювання — другорядні чари.

ФАБУЛА

Фабула — ті події з нашої сторі-лайн, які побачить глядач. Не обов’язково в хронологічному порядку. Навіть є штампований прийом початку твору з показу шматка кульмінації.

Один і той же сюжет можна висвітлити неймовірною кількістю способів.

Добре зарекомендували себе ті способи в ядрі яких є таємниця — коли глядач постійно перебуває в зацікавленості  – що буде далі а йому по краплях цідять нову інформацію.

При обдумуванні того, що саме має бути в кадрі/на сцені розпочинається найцікавіше.

Купа запитань:

— який наш бюджет, які локації/декорації ми можемо собі дозволити, скільки акторів?

— чи показувати висхідну подію, чи почати з іншого місця?

— що можна показати, аби про це не доводилося говорити героям?

— як скривлювати час, чи здійснювати стрибки в минуле/майбутнє?

— чи виносити в кадр/на сцену фізіологічні акти на зразок бійок, насильства, вбивств, сексу, ходіння в туалет, мастурбації й такого іншого (у новій драмі прийнято це до деякої міри показувати).

— у якому жанрі міксувати? Жанр дає силу. Це вже наперед встановлений набір законів і правил психології сприйняття. Спочатку це комедія зазвичай забарвлена (і закінчується на ноті) позитвно, а трагедія — негативно. Зараз жанрів і піджанрів дуже багато.

Події сторі-лайн (+ інколи й інші) збираються так, щоб укластися в схему

(пролог)

— експозиція: що де і з ким тут відбувається стає зрозумілим глядачеві (а не авторові який цю історію вже по 10 разів переписав) — це одна з головних проблем багатьох текстів.

— розвиток і кульмінація

— розв’язка

(епілог)

Нова драма може не відповідати цій схемі, опускаючи навіть кульмінацію і розв’язку.

Щодо того куди які події поставити, варто звірятися з ідеєю. Їх послідовність повинна її підсилювати й повно розкривати.

СЕРЕДОВИЩЕ

Місце дії теж відіграє свою роль. Його погода, його звуки. Його освітлення. Перехожі в ньому. Задній фон. Одним словом — атмосфера. Свідомо збудувати атмосферу кожного шматка свого твору.

Існує простий закон — події в тексті відбуваються там, де їм найлегше відбуватися. Залишати лише істотне. Потім, за своїми можливостями, режисер зможе підібрати більш круте місце.

КОНТРАСТ

Простий прийом утримання уваги глядача — щось змінити: атмосферу, темпоритм, емоції, тихо-голосно, статика-рух.

Чудово, коли і в самому тексті гармонійно проявлено багато протиріч.

 Джерело: Дан Воронов