Як на часи, коли ми граємося іншими, а інші граються нами,

п’єса “Ляльки” Сергія Щученка залишається гостро актуальною.

ЛЯЛЬКИ

візуалізація

Дійові особи:
Господар Маркет-сіті – людина, яка не спить.
Віолетта – дочка Господаря.
Віктор – син Господаря.
Лео – майстер манекенів.
Марго – дружина майстра, доглядачка манекенів.
Джулія – донька майстра.
Клайд – манекен-чоловік.
Бонні – манекен-жінка.
Річі – син друга дитинства майстра манекенів.
Варта, охорона, манекени, женихи, інші …

ПЕРША ДІЯ

Грає бравурна музика. По периметру святкової сцени стоять «факельники» з
кольоровими смолоскипами. З’являються Майстер манекенів Лео та його дружина
Марго. Музика стихає.
ЛЕО. Шановні мешканці та гості Маркет-сіті! Дозвольте – від імені та за дорученням
нашого дорогого Господаря – розпочати це свято, присвячене повноліттю його
чарівної дочки Віолетти! З цього приводу сьогодні у Маркет-сіті оголошена 5-
відсоткова знижка на всі товари!
МАРГО. А ще від сьогодні кожен гідний та холостий представник нашого міста отримує
можливість взяти участь у конкурсі на право стати нареченим дочки Господаря!
Бізнес-пропозиції розглядаються позачергово. Веселіться, насолоджуйтесь святом та
нашим новим фешн-шоу!
ЛЕО. Зустрічайте її ясновельможність Віолетту та його ясновельможність Віктора! Також
на сцені остання розробка майстерні манекенів – супермоделі Бонні та Клайд!
(лунають оплески).
Майстер та Марго відходять в сторону. На сцені з’являються Бонні та Клайд (одягнені
як гангстери) і діти Господаря: Віолетта у весільній сукні та Віктор – у одягненні
мушкетера. Починається мімічна сцена. На наречену та мушкетера нападають
гангстери, що викрадають наречену (яка одразу починає кокетливо кліпати оченятами
до Клайда). Мушкетер вступає з гангстерами в поєдинок – він фехтує з Клайдом.
Віолетта аплодує вдалим випадам гангстера і злякано скрикує у відповідь на випади
мушкетера. Підбадьорений підтримкою Клайд захоплюється та несподіваним випадом
збиває з ніг Віктора. Той падає… Майстер та Марго злякано скрикують. Раптово один з
факельників нападає на Клайда та вибиває зброю з його рук. Гангстер відступає та
падає на п’яту крапку. Факельник допомагає встати Віктору, до якого також кидається
Майстер. Віолетта допомагає встати Клайду. Клайд кланяється їй. Віолетта
посміхається йому та підходить до Віктора.
ЛЕО. (обтрушуючи Віктора) Ваша ясновельможність, з вами все гаразд?
ВІКТОР. Начебто так… Чудова робота, Лео. Ваші манекени практично як люди.
ВІОЛЕТТА. А де в чому навіть перевершують їх. Ці нові моделі просто гарнюні, майстре.
(Бонні та Клайд кланяються). Особливо, чоловіки. Шкода, що він не людина.
ЛЕО. Дякую, ваші ясновельможності. Ваша оцінка для мене – найвища нагорода за мою
працю.
ВІКТОР. (до факельника). Ти хто? Ти людина?
РІЧІ. Так, ваше ясновельможність.
ЛЕО. Трах-тарарах… Пробачте його, пане, за те, що він своєю незграбністю трохи не
зіпсував уявлення.
ВІКТОР. Пробачити? За що, Лео? Навпаки, я вдячний йому. Він захистив мою честь, а це
– гідний вчинок. Як тебе звуть?
РІЧІ. Річі, ваша ясновельможність.
ВІКТОР. Можеш звати мене просто пан. Чий ти син?
ЛЕО. Ваша ясновельможність, Річі – син мого давнього товариша з далекої сировинної
провінції. Товариш вже старий, отож прохав мене потурбуватися про юнака. Ще раз
прошу вибачення за його незграбність.
ВІКТОР. Облиште, майстре. Ваш протеже – спритний, міцний та у відмінній формі.
ВІОЛЕТТА. Але навряд чи він так само розумний. Як і спритний.
ВІКТОР. А це ми дізнаємося. Скажи, Річі, чим відрізняється нетто від брутто?
РІЧІ. Нетто – чиста вага. Брутто – вага з упаковкою.
ВІКТОР. Всі чули? Ти мені подобаєшся, Річі. Я призначаю тебе керівником моєї охорони.
РІЧІ. Радий служити вам, пане.
ВІОЛЕТТА. Безглуздий вчинок. Он той чоловічий манекен підійшов би тобі набагато
краще. Він виглядає переконливіше аніж цей провінціал.
ВІКТОР. По-перше, мені потрібно, щоб начальник моєї охорони не виглядав, а був. Подруге, Річі – людина. І цим все сказано. Майстер, оголошуйте цю інтермедію
закінченою та супроводжуйте нас. Річі, ти також ідеш з нами. А люди нехай
святкують.
ЛЕО. Так, пане… Шановні мешканці та гості Маркет-сіті! Свято триває! Веселіться та
пам’ятайте про 5-відсоткову знижку!
МАРГО. А головне – про конкурс наречених!
Майстер, Віолетта, Віктор, Річі та інші факельники йдуть.

2.
На сцені Марго, Бонні та Клайд.
МАРГО. Що це було, красені? Як вам спало на думку прогавити сина господаря?
БОННІ. Я не знаю, пані. Я цього не робила. Це все Клайд. Він, напевно, бракований…
КЛАЙД. Вибачте, пані. Я побачив, як на мене дивиться її ясновельможність Віолетта, і
трохи захопився. Ви не повірите, але мені здалося, що я їй також сподобався.
МАРГО. Ага. Слухай, а ти не поклав око на дочку Господаря? Може, навіть закохався в
неї?
КЛАЙД. На жаль, пані, манекени не здатні кохати. Але все одно мені шкода, що людина
Річі зіпсувала мій виступ.
БОННІ. А мені сподобався Річі. Він хоробрий та гарний.
МАРГО. Ти що – також закохалася?
БОННІ. Ні, пані. Манекенам це не властиво.
МАРГО. Я знаю. Але ви – особливі. Ви – супермоделі. Майже як люди.
БОННІ. Однак, ми всього лише вироби. Майже, але не люди.
МАРГО. Це вірно, красені. Хоча багато людських чоловіків віддали б що завгодно, лише
б мати твою зовнішність, Клайде. Бо ти – досконалість.
КЛАЙД. Дякуємо за ваші щедрі слова, пані. Чи можу я звернутися до вас із проханням?
МАРГО. Легко.
КЛАЙД. Влаштуйте мені зустріч з її ясновельможністю Віолеттою.
МАРГО. Що? То ти таки закохався в неї, пустун!
КЛАЙД. Нітрохи. Мені просто хочеться її побачити, посміхнутися у відповідь на її
посмішку, можливо, доторкнутися до неї.
МАРГО. (сміється) Ага!.. А навіщо тобі все це? Може, ти вирішив взяти участь у
конкурсі наречених? А що – було б цікаво. Зовні у тебе всі шанси на успіх. Але, на
жаль, союз людини та манекена неможливий. Це все одно що одружити кота на
табуретці.
КЛАЙД. Ви абсолютно праві, пані. Нам далеко навіть до кота. Але знаєте, у манекенів є
легенда – про те, що колись, коли на місці Маркет-сіті був великий базар з окремими
павільйонами, один з манекенів зумів стати людиною. Завдяки якомусь заклинанню,
яке старовинний майстер манекенів записав у своїй книзі. Кажуть, що ця книга
передається майстрами з покоління в покоління…
МАРГО. Дурниці! Немає ніякої книги і немає ніякого заклинання. Я знаю.
КДАЙД. Все може бути, пані. Але уявіть – лише уявіть! – якби раптом знайшлася ця
книга, якби в книзі знайшлося заклинання та якби ви допомогли мені зустрітися з
Віолетою… То ви, пані, могли б мати від усього цього велику вигоду.
МАРГО. Яку вигоду?
КЛАЙД. Просто неосяжну. Ви могли б відкрити свій особистий модельний будинок. Ви
могли б отримати в оренду кілька районів Маркет-сіті. Зрештою, ви могли б навіть
стати головною управителькою Маркет-сіті. Тому що Новий Господар був би вашим
товаришом та вічним боржником.
МАРГО. Який ще новий господар? Ого! Чи не маєш ти на увазі?.. Так, ти, дійсно,
красень. До того ж, з неабиякими амбіціями.
БОННІ. У манекенів не буває амбіцій, пані.
МАРГО. Так, не буває. Але ж Клайд бракований – і у нього вони є. Уявляєте, чого б він
зміг добитися, коли б став людиною?
КЛАЙД. Саме так, пані. Подумайте над словами. Моїми та вашими.
МАРГО. (після паузи) Боржник, кажеш? Добре, я поміркую. А тепер ідіть. Вам час до
вітрин.
Бонні та Клайд йдуть.

3.
Повертається Майстер. Трохи пізніше майже непомітно з’являється Бонні, яка забула
якусь річ. Бонні підслуховує розмову Майстра та Марго.
ЛЕО. А де Бонні та Клайд?
МАРГО. Я їх відіслала працювати.
ЛЕО. Трах-тарарах… Клайд напав на Віктора! Могло трапитися щось жахливе. І це мої
манекени, мої! Кращі! І що тепер? Вони зажадають сніданок у постіль? Я не
розумію, що відбувається. Мабуть, халтурник я, а не майстер.
МАРГО. Дорогий, ти, дійсно, нічого не зрозумів. Твої манекени – шедевр. Вони настільки
схожі на людей, що стали майже як ми. Я розмовляла з ними, коли ти проводжав
шановних нащадків. І знаєш, чому Клайд повів себе саме так? Тому що йому
посміхнулася Віолетта. Уявляєш, манекену сподобалася дочка господаря і він
показував себе перед нею у всій своїй красі – до речі, створеній твоїми руками. Він
закохався в неї!
ЛЕО. Це неможливо. Манекени не кохають.
МАРГО. Я знаю. І манекени про це знають. І, тим не менш, Клайд пояснив свою
поведінку саме тим, що йому сподобалася Віолетта. Ти геній, улюблений. Ще один
крок і ти станеш нарівні із самим творцем.
ЛЕО. Ні-ні-ні. Я не творець, я всього лише його жалюгідна копія. Точно так само як мої,
нехай навіть найкращі, моделі – всього лише копії людей.
МАРГО. Між іншим, Бонні та Клайд зовні – кращі за багатьох людей.
ЛЕО. Так, але це зовні. Всередині вони всього лише ляльки.
МАРГО. Я тебе благаю, коханий. Всі ми, в якомусь сенсі, ляльки. І не завжди приємні на
вигляд. А ти створюєш ідеальні екземпляри. Залишилося тільки вдихнути в них
трохи життя. До речі, мені нещодавно розповідали легенду про те, що якийсь
манекен колись став людиною. Ти чув про це?
ЛЕО. Мені такі випадки невідомі. Хоча, постривай. Про щось таке я читав у дитинстві. В
одній стародавній книзі.
МАРГО. У книзі?
ЛЕО. Точно. Але це легенда, тобто, казка. Розумієш – казка.
МАРГО. І як він у казці це зробив?
ЛЕО. Я вже й не пам’ятаю. Здається, викрав живе серце людини. Або в нього хірурги
знайомі були, чи то чаклуни, чи то ще якісь мерчендайзери. Не пам’ятаю. На жаль,
але я вже забув свої дитячі казки.
МАРГО. А в тебе збереглася ця книга?
ЛЕО. Напевно. Десь у батьківській бібліотеці. Не знаю.
МАРГО. Не пам’ятаю, не знаю… Таке враження, що ти розмовляєш не з коханою
дружиною, а з одним зі своїх бовванів. Я хочу цю книжку. Чуєш?
ЛЕО. Ну, гаразд. Якщо ти цього так хочеш, сонце моє, завтра пошукаю.
МАРГО. Сьогодні, милий.
ЛЕО. Трах-тарарах. Добре, я пошукаю сьогодні.
МАРГО. Спасибі тобі, мій неперевершений (цілує Майстра). А де Річі?
ЛЕО. Освоює нову роботу. Віктор, дійсно, призначив його керівником охорони. Хлопцеві
пощастило.
МАРГО. Дивно. Річі такий незграбний.
ЛЕО. Ну то й що? Зате в нього чисте серце.
МАРГО. Так-так-так. Я пам’ятаю. Живе серце людини. Обов’язково знайди мені цю
книжку. Я так люблю читати казки.
ЛЕО. Правда?
МАРГО. Так. А ще більше я люблю їх вигадувати.
Майстер та Марго йдуть. Бонні забирає забуте і тікає в сторону, протилежну тій, в яку
пішли Майстер та Марго.

4.
Скромна резиденція Господаря. Стіл, кілька стільців перед столом. На столі телефон.
Збоку велика картонна коробка. За столом Господар читає та передивляється папірці.
З’являється Віктор.
ВІКТОР. Здрастуй, батько.
ГОСПОДАР. Здрастуй, сину. Начувся про твої пригоди на святі. Кажуть, ти присік
повстання суперманекенов?
ВІКТОР. Я ціную твоє почуття гумору, батько. Ти завжди вмів відрізняти справжній
товар від контрафакту. І завжди вмів вигідно пожартувати над різницею. Але на цей
раз ти погано інформований. Справжньою родзинкою вистави стали не нові моделі
Майстра. Приємним сюрпризом став чоловік на ім’я Річі.
ХАЗЯЇН. Так, мені казали про це. Хто він – цей Річі?
ВІКТОР. Провінціал. Протеже Майстра. І, між іншим, чудова людина – сміливий,
розумний та приємний у спілкуванні. Я давно не зустрічав в Маркет-сіті таких
людей. Тим більше, з провінції.
ГОСПОДАР. Всі ми родом з провінції.
ВІКТОР. Я знаю, батько. Я пам’ятаю, що в доісторичні часи, Маркет-сіті був околицею
торгових імперій, великим базарним раєм для човників та спекулянтів. Я вивчав
історію, батько. Але зараз я кажу не про історію, а про те, що я знайшов саме те, що
нам потрібно.
ГОСПОДАР. А що нам потрібно?
ВІКТОР. Наречений для Віолетти. Прости мене за відвертість, але Річі колись стане
гарним Господарем.
ГОСПОДАР. Мені приємно, що ти дбаєш про майбутнє Маркет-сіті. До речі, коли вже ми
говоримо про майбутнє, у мене до тебе є питання. Що ти міркуєш про дочку Майстра
манекенів? Я знаю, що ви з нею товаришуєте ще з дитинства, але мені цікаво, що ти
думаєш про неї, як про жінку?
ВІКТОР. (зніяковіло) Батько… Джулія – мій друг.
ГОСПОДАР. Я знаю. Коли дружина – друг, це добре. Але зараз мова про інше. Я ніколи
не розмовляв з тобою про це, але думаю, що вже час. Справа в тому, що моїм
наступником буде не чоловік Віолети – навіть якщо це буде розумна та прекрасна
людина. Господарем станеш ти. А для цього тобі необхідно одружитися. Я не маю на
увазі – терміново зараз. Але вважаю, що скоро. Саме тому я й запитую про Джулію.
Ви все ще граєте в ляльки?
ВІКТОР. (зніяковіло) Так. Але ми не просто граємо – ми уявляємо собі людей,
розмірковуємо над їхніми вчинками, над їхніми діями. І знаєш, батько, я відкрию
тобі дивовижну таємницю.
ГОСПОДАР. Життя повторює ваші ігри?
ВІКТОР. А звідки ти знаєш?
ГОСПОДАР. Всі майбутні Господарі грали в ляльки. І, як правило, робили це разом зі
своїми майбутніми половинками. (дзвонить телефон, Господар знімає трубку)
Слухаю. Дякую (кладе слухавку). Віктор, до тебе гості.
ВІКТОР. Хто?
ГОСПОДАР. Подруга по лялькам. Грайте, поки є час.
Господар встає з-за столу, іде.

5.
З’являється Джулія.
ДЖУЛІЯ. Привіт мушкетеру його величності! Як самопочуття?
ВІКТОР. А з чого це ти раптом цікавишся?
ДЖУЛІЯ. Ну, як же. Вчора всі бачили, як ти мужньо бився з цілою армією манекенів і
при цьому злегка постраждав одним місцем. Бойові рани не турбують?
ВІКТОР. Знущаєшся, так? Мало того, що я зганьбився перед усім Маркет-сіті, так ти ще
прийшла мене добивати? Ну, давай, дій, безсердечна.
ДЖУЛІЯ. Ой, які ми вразливі. Гаразд, пробач. Я не знала, що ти забився почуттям
гумору.
ВІКТОР. Головне, моя люба, щоб ти нічим не вдарилася. А то залишаться наші ляльки
без чарівного ляльковода.
ДЖУЛІЯ. Не залишаться. (кокетливо) А з чого це ти раптом назвав мене своєю любою?
ВІКТОР. Правда? Це я випадково. Не звертай уваги. Ну, що – граємо?
ДЖУЛІЯ. Із задоволенням.
Віктор перетягує картонну коробку на авансцену, дістає з коробки ляльок, які копіюють
живих персонажів (Господаря, Віктора, Віолетту, Джулію, Лео, Марго …).
ДЖУЛІЯ. (бере ляльку Джулії, «озвучує» її) Привіт, мушкетере його величності! Як наше
дорогоцінне самопочуття?
ВІКТОР. («озвучує» ляльку-Віктора). А хто це у нас тут такий цікавий? Ах, це наша люба
нероба, дочка Майстра манекенів.
ДЖУЛІЯ. Ой-ой-ой, хто б це кого неробою називав. (бере ляльку-Віолетту, «озвучує»).
Брате мій, ти знову сьогодні нічого корисного не зробив. Знову цілий день грав у
ляльки з цієї, як її… Але ж ти скоро станеш дорослим, і на тебе почнуть задивлятися
юні модельки. Так може, вистачить ховатися за дешевими іграшками? Саме час
вчитися чомусь іншому, братику.
ВІКТОР. Ага, то ти так. (бере ляльку-Лео, «озвучує») Донечко, я дивлюся, ти дорослішаєш
не по днях, а по годинах. Ще трохи і треба буде видавати тебе заміж за якусь порядну людину.

Ти все ще товаришуєш із сином Господаря?.. Це добре, донечка. Я
сподіваюся, що ми скоро зможемо перебратися на кілька поверхів вище. Ти розумієш
мене?
ДЖУЛІЯ. (сердито) Так нечесно!.. Але ти перший почав. (бере ляльку-Марго, «озвучує»)
Ці хазяйські діти мене просто дістали. Ходять усі такі, як дорогоцінні індики. І
дивляться так, наче їх зробили з цукру, а всіх інших з туалетного паперу. Ну, чому
одні мають все тільки тому, що народилися на верхньому поверсі, а інші – розумні та
гарні! – повинні все життя працювати і все одно не отримувати того, чого вони
заслуговують? Це несправедливо! І я так гадаю, що в Маркет-сіті терміново потрібно
щось міняти. Було б дуже цікаво, якби замість старого Господаря з’явилася,
наприклад молода Господиня… (Джулія злякано прикриває рот долонею) Ой, вибач,
я не хотіла.
ВІКТОР. І що це було?
ДЖУЛІЯ. Я не знаю. Таке враження, ніби лялька моєї мачухи змусила мене говорити за
неї.
ВІКТОР. Та годі вже тобі. Скажи чесно – хотіла подражнити мене, от і все. Між іншим, у
тебе вийшло. Я мало не розсердився.
ДЖУЛІЯ. Пробач. Я навіть сама злякалася.
ВІКТОР. Все, досить прикидатися. Скажи ще, що це не ти грала з лялькою, а лялька грала
з тобою. Гаразд, хто в нас наступний? (бере ляльку-Господаря, «озвучує») Діти мої,
вам ще не набридло бавитися з ляльками? Краще б почитали корисну бухгалтерську
книгу. Або пішли кудись… на семінар, або на виставку, чи що?
ДЖУЛІЯ. Ой, слухай, а у нас, до речі, нова виставка відкрилася – заморських подарунків
і особливо квітів. Підемо?
ВІКТОР. А де це?
ДЖУЛІЯ. На чотирнадцятому поверсі в південному кварталі.
ВІКТОР. Пішли.
Віктор та Джулія йдуть. З’являється Господар, підходить до коробки, складає у неї
ляльки, затримує свою увагу на ляльці-Господарі.
ГОСПОДАР. Що, дідусю, як завжди, не спиш ані хвилинки? Все міркуєш, працюєш,
турбуєшся про Маркет-сіті? Розумію. У мене аналогічний випадок. Довічне
безсоння. Зате встигаю багато. Що ж, на те ми з тобою – і ти, і я – Господар. Гаразд,
дідусю, не нудьгуй. Роботи вистачить на всіх. Лежи, відпочивай, міркуй. (кладе
ляльку-Господаря в коробку, зачиняє коробку, прибирає її в бік).
Господар іде.

6.
Віолетта розучує танцювальні па. З’являється Марго, кілька секунд спостерігає за
Віолетою, потім аплодує.
МАРГО. Браво, пані Віолетто! В Маркет-сіті ще не було такого втілення краси і грації, як
ви!
ВІОЛЕТТА. (продовжуючи вправи протягом розмови) А, це ти, Марго. Між іншим, я ще
й розумна.
МАРГО. Це точно, пані. І саме тому я не бачу серед юнаків та чоловіків Маркет-сіті
гідних претендентів на ваші руку та серце.
ВІОЛЕТТА. Твоя правда, Марго. Я також їх не бачу.
8
МАРГО. Втім, один кандидат є. Практично ідеальний представник чоловічої породи. На
жаль, у нього є один серйозний недолік.
ВІОЛЕТТА. Цікаво. Хто це? Я його знаю?
МАРГО. Ви його знаєте. Це останній шедевр мого чоловіка – ідеальний манекен Клайд.
ВІОЛЕТТА. Ти жартуєш, Марго? Манекен не може бути нареченим навіть самої
останньої прибиральниці. Звичайно, якщо вона не таємна збоченка. А я, між іншим,
далеко не прибиральниця і зовсім не збоченка. Ти знущаєшся наді мною, Марго?
МАРГО. Ні в якому разі, пані. Моє захоплення вами настільки безмежно, що мені навіть
прикро від ваших слів.
ВІОЛЕТТА. Тоді навіщо ти говориш мені про якогось манекена?
МАРГО. Не про якогось, пані, а про кращого з кращих. От скажіть чесно, якби Клайд був
людиною, ви б змогли – чисто теоретично – приділити йому шматочок вашої уваги?
ВІОЛЕТТА. Можливо. Теоретично він виглядає непогано. І будь він людиною… Але він
манекен, Марго. Тому розмова не має сенсу.
МАРГО. Я розумію. А що було б, якби він був людиною?
ВІОЛЕТТА. Багато чого, Марго. Наприклад, ти могла б стати першою подругою першої
леді Маркет-сіті. А це великі можливості. Але до чого порожні розмови? Або у тебе є
до мене ще щось?
МАРГО. У мене є для вас одна таємниця. Тільки не вважайте мене божевільною.
ВІОЛЕТТА. Ти мене інтригуєш. Кажи.
МАРГО. Пані, манекен може стати людиною. Я поки ще не з’ясувала, як саме, але я знаю,
що це можливо. І я можу все влаштувати.
ВІОЛЕТТА. Навіщо?
МАРГО. Я розумію, що це здається неймовірним. Але це правда. І коли це станеться,
Клайд стане кращим з чоловіків Маркет-сіті. Чи можу я в цьому випадку
розраховувати на те, про що ви казали?
ВІОЛЕТТА. (після паузи) Знаєш, Марго, в чому головна різниця між нами?
МАРГО. У походженні, пані.
ВІОЛЕТТА. Помиляєшся. Походження, звичайно, значення має. Але головна різниця між
нами в тому, що ти віриш у казки, а я – ні. Хоча ти і старша за мене.
МАРГО. Не набагато, пані. Але ви, як завжди, маєте рацію. Так, я вірю в казки. Але лише
в ті, які здатні стати реальністю. А все тому, що я не така гарна, розумна і шляхетна,
як ви.
ВІОЛЕТТА. Не переймайся, Марго. Ти теж добре виглядаєш. До того ж ти – дружина
Майстра манекенів. А це зовсім непогано.
МАРГО. І знову ви маєте рацію, пані. То я можу спробувати?
ВІОЛЕТТА. Ну, якщо тобі так бажається…
МАРГО. Дякую, пані. Повірте, я все зроблю для вас.
ВІОЛЕТТА. Заходь ще, Марго. Навколо так мало по-справжньому цікавих мені людей.
МАРГО. Дякую, пані. (Віолетта йде, навздогін, але не голосно) Ми ще подивимося, хто
кому буде першою леді… Опудало набите… (йде в протилежну сторону).

7.
Складське приміщення. Вішалки з одягом та аксесуарами. Бонні та Клайд приміряють
одяг, демонструють його на собі один одному та уявним глядачам.
БОННІ. Уявляю, як цікаво бути людиною. Народжуватися маленьким і негарним, потім
рости, дізнаватися про щось нове, змінюватися в кращу сторону, кохати, ставати
гарним…
КЛАЙД. (іронічно) Ти маєш на увазі таким гарним, як людина Річі?
БОННІ. Так. Він гарний.
КЛАЙД. Найгарніший у цьому місті – я. Як тобі цей піджак?
БОННІ. Непогано. Зате Річі – сміливий.
КЛАЙД. І найсміливіший в Маркет-сіті – також я. Хто з людей посміє замахнутися на
сина Господаря? Ніхто. А я посмів.
БОННІ. Це не сміливість. Це нахабство.
КЛАЙД. Нічого ти не розумієш. Не дарма кажуть: жінка дурна не тому, що дурна, а тому
що – жінка. Навіть, якщо вона – манекен. Так що ти – дурна двічі. І навіть тричі – бо
вважаєш, ніби закохалася в людину Річі. Ну, признайся – вважаєш?
БОННІ. Так. Я знаю, що це неможливо та невірно. Я розумію, що це перша ознака мого
бракування. Але я нічого не можу з собою вдіяти – мені весь час хочеться бачити
людину Річі, посміхатися йому, просто знаходитися поряд з ним. Так, я закохалася в
людину Річі. І вибираю ось цей шарфик.
КЛАЙД. Смішно – і шарфик, і взагалі. Манекени не кохають. І, між іншим, саме цим
вигідно відрізняються від людей. Тому що не розпиляють свої силу та енергію на
всілякі дурниці.
БОННІ. Кохання – не дурниця. Це така… велика… світла… гарна… чиста…
КЛАЙД. Дурість. Яка не приносить ніякої користі, окрім дитинчат. Причому, ніколи
наперед невідомо, чи буде від них сенс. Інша справа ми – манекени: завжди розумні,
сильні, гарні, економні. Міркуй сама: ми практично нічого не потребуємо і в нас
ніколи нічого не болить! А люди? Завжди всім незадоволені, через все переживають і
абсолютно не цінують своє життя – тому що зовсім не вміють жити. А якщо раптом
випадково чогось і досягають, їм одразу стає на все наплювати. Я взагалі не розумію,
чому це вони командують нами, а не навпаки?
БОННІ. Тому що вони – наші творці. Що скажеш про цю сумочку?
КЛАЙД. Не підходить. І, до речі, ти глибоко помиляєшся. Не вони, а він. Всього лише
одна людина – Майстер манекенів. Решта навіть не знають, чим вони відрізняються
від нас. Але все одно вважають, що вони краще за нас. А чим вони кращі?
БОННІ. Я не знаю. Напевно, тим, що вони живі.
КЛАЙД. Так і ми – живі! Ходимо, говоримо, сміємося, працюємо. У чому різниця?
БОННІ. У нас немає людського серця.
КЛАЙД. І тільки тому ми повинні їм служити, а вони нами керувати? Це несправедливо.
(після паузи) Втім, я не збираюся вічно стирчати в будь-якій вітрині та працювати
вішалкою для ганчірок. Я готовий піти на жертву – але саме заради того, щоб ніхто
не смів мені вказувати.
БОННІ. Це неможливо. Для цього треба народитися людиною.
КЛАЙД. Або стати нею. Мабуть, я візьму оцей галстук.
БОННІ. Ти жартуєш? Як може манекен стати людиною?
КЛАЙД. Одного разу це сталося.
БОННІ. Але це казка.
КЛАЙД. По-перше, не казка, а легенда. По-друге, у мене є план.
БОННІ, Який ще план?
КЛАЙД. Дізнаєшся. Всьому свій час. Тобі не йде ця панамка. Краще вдягни он той
капелюшок.
БОННІ. (з сумнівом) Капелюшок? Ти впевнений?
КЛАЙД. Абсолютно. Я впевнений завжди і у всьому. Прошу!..
Клайд простягає Бонні руку, Бонні бере його під руку, і вони йдуть, дефілюючи по сцені,
наче по подіуму.
8.
10
Скромна резиденція Господаря. Входять Господар nf Річі. Річі оглядається. Він тримає
теку.
ГОСПОДАР. Проходь, не соромся.
РІЧІ. А я не соромлюсь. Я роздивляюсь. Нове завжди цікаво.
ГОСПОДАР. Молодець. Ти завжди кажеш те, що думаєш?
РІЧІ. Намагаюсь. Так мене вчив батько.
ГОСПОДАР. Розкажи про свою родину. Хто твої батьки, чим вони займаються?
РІЧІ. Прості люди. У батька невеликий магазин спортивних товарів, мати працює
бухгалтером в супермаркеті. Я після школи трохи допомагав батькові, потім він
відправив мене до дядька Лео. Сказав, що йому я можу довіряти у всьому. Так я
опинився в Маркет-сіті, в службі організації свят. От і все.
ГОСПОДАР. І як тобі Маркет-сіті?
РІЧІ. Велике місто. Багато людей та приміщень. Гарно. Незвично.
ГОСПОДАР. А ти не багатослівний. Так що там трапилось на святі?
РІЧІ. Нічого особливого. Мені здалося, що вашому синові загрожує небезпека, і я усунув
її. Хоча, зараз думаю, що вчинив дурницю. Адже манекени не нападають на людей.
Але мені здалося, що він напав. От я і… зіпсував свято.
ГОСПОДАР. Це дрібниця. Краще попередити небезпеку, якої немає, ніж не помітити ту,
яка є. Ти вчинив вірно. Віктору твій вчинок сподобався. Та й мені він симпатичний.
Чим збираєшся займатися крім охорони?
РІЧІ. Є кілька думок… З одного боку, мені подобається те, чим займається Майстер
манекенів. А з іншого боку, я ось тут думав над святом – і мені здається, що його
можна було зробити цікавіше.
ГОСПОДАР. Цікаво. І як же?
РІЧІ. А я ось тут все написав (дає Господарю теку). Ви подивіться – і якщо сподобається,
я ще щось вигадаю.
ГОСПОДАР. (бере теку) Добре, я подивлюся. Слухай, а може тобі не чекати? Точно. В
мене є для тебе гідне доручення. Поміркуй-но ти над конкурсом наречених.
РІЧІ. Яких наречених?
ГОСПОДАР. А усіх, які будуть. У сенсі, якщо взагалі будуть. Жартую. Віолетта в нас –
наречена номер один. Так що зафіксуй всіх, збери інформацію, влаштуй якесь
випробування, проаналізуй, відбери найкращих і таке інше. Зможеш?
РІЧІ. (трохи зніяковіло). Ну… зможу, мабуть.
ГОСПОДАР. А що так непевно? До речі, ти можеш додати в список наречених і себе.
РІЧІ. Я? Ви це серйозно?
ГОСПОДАР. Цілком. Або хочеш сказати, що Віолетта тобі не подобається?
РІЧІ. (зовсім зніяковіло). Ні. Тобто, так. Але… хто я – і хто вона?
ГОСПОДАР. Вона – людина. І ти – людина. Хіба цього мало для того, хто бажає далі
залишатися людиною?
РІЧІ. Ні.
ГОСПОДАР. Отже, домовилися?
РІЧІ. Так.
ГОСПОДАР. Відмінно. Тоді – вдачі тобі, Річі. А те, що ти написав, а сьогодні ж
подивлюсь.
РІЧІ. Дякую, пане.
ГОСПОДАР. Називай мене просто Господар.
Господар тисне руку Річі. Вони розходяться.

ДРУГА ДІЯ

9.
Джулія повертається додому. Тримає букет. Назустріч Джулії виходить Бонні.
БОННІ. Добрий день, пані Джулія.
ДЖУЛІЯ. Добрий день. Ой, а я вас знаю. Ви виступали на святі, так? І чим я можу бути
корисна прекрасній моделі?
БОННІ. Не мені, пані, а людині на ім’я Річі.
ДЖУЛІЯ. Річі? А що з ним трапилося?
БОННІ. Мова йде про його життя та смерть. Навіть більше, ніж про життя та смерть.
Людину Річі збираються перетворити на манекен.
ДЖУЛІЯ. Ти жартуєш? Людину не можна перетворити на ляльку.
БОННІ. Можна, пані. Є легенда про те, що колись один манекен зміг стати людиною. Але
для цього людині довелося стати манекеном. І зараз ця легенда може повторитися –
тому що один хитрий манекен дуже хоче стати живою людиною.
ДЖУЛІЯ. Що за безглузда вигадка? Манекен фізично не може стати людиною!
БОННІ. Може, пані. Якщо це трапилося одного разу, виходить, це може трапитися знову.
Можете вважати мене бракованою, але я вірю, що в світі існує сила, здатна зробити
неможливе можливим. І зараз цю силу збираються використати проти людини Річі.
ДЖУЛІЯ. Маячня якась. Ну, нехай, нехай. Ти – юна, вразлива – десь щось побачила,
почула, уявила. Ну то й що? Просто поміркуй логічно – кому та навіщо потрібно
перетворювати Річі в манекен?
БОННІ. Це потрібно вашій мачусі Марго.
ДЖУЛІЯ. Чудово… І навіщо?
БОННІ. Щоб зробити людиною манекена Клайда.
ДЖУЛІЯ. Клайда? Це той, який красень? Кумедно. І навіщо йому ставати людиною?
БОННІ. Я не знаю. Наприклад, для того, щоб одружитися з дочкою Господаря.
ДЖУЛІЯ. Прекрасно! Ти, напевно, могла б писати детективи. Але я розумію хід твоїх
думок. Я розумію, навіщо комусь хотіти стати Хазяїном. Та при чому тут Марго?
БОННІ. Мені здається, що дружина Майстра манекенів має на Клайда свої види. Бо зовні
він кращий з чоловіків Маркет-сіті.
ДЖУЛІЯ. Не з чоловіків, а з манекенів. Але у тебе, дійсно, незвичайні фантазії. Сама все
вигадала?
БОННІ. Я не вигадала. Я чула розмову, Марго і Клайда, Марго і Майстра Лео. І я дуже
турбуюся за людину Річі.
ДЖУЛІЯ. А тобі-то що до нього?
БОННІ. Я… Я знаю, що це звучить безглуздо. Я знаю, що манекени не здатні кохати. Але
тепер я точно впевнена в тому, що я бракована – і тому мені здається, що я закохана
в людину Річі. Зрозумійте мене правильно, пані Джулія…
ДЖУЛІЯ. Упс. Я намагаюся. Ти закохана. Але ти – манекен. Щось у мене в голові все
переплуталося.
БОННІ. Допоможіть людині Річі, пані.
ДЖУЛІЯ. Добре, Бонні. Добре, люба. Я все з’ясую. Ти цього хотіла?
БОННІ. Так, пані.
ДЖУЛІЯ. Я поговорю з Марго і навіть з батьком – якщо для тебе це так важливо.
БОННІ. Дуже важливо, пані.
ДЖУЛІЯ. Все буде добре, Бонні. Не бери клопоту в свою ідеальну голівку. Заспокойся. І
не читай на ніч фантастику та жіночі романи.
БОННІ. Дякую, пані.
ДЖУЛІЯ. До побачення, Бонні. Вдачі тобі.
БОННІ. Щастя вам, пані.
Джулія йде. Бонні сумує.
БОННІ. Що може зробити лялька, коли їй не вірять? Ніхто не знає. А бракована лялька
знає.
Бонні йде.

10.
Марго і Майстер Лео. Майстер вовтузиться біля стилізованого безголового манекена –
щось заміряє, записує, малює… Марго читає старовинну книгу.
МАРГО. (Читає) «… І взяли двоє кубки, і пригубили мед. І майстер виголосив дивне
слово «бартер». І серце людини зупинило хід, але тут же забилося серце в грудях не
людини. І став живий над всіма останнім та чужим. І став чужий останній головніше
всіх живих. І все перевернулося, але ніхто не довідався – адже не було ніким
озвучено прокляття. І все ж були порушені порядок та закон. І кожен третій перший
навік утратив сон… » Маячня якась. Слухай, я нічого не розумію в цих твоїх
«Хроніках майстрів».
ЛЕО. Вибач, сонце моє. Не зараз. У мене термінове замовлення на партію манекенів для
ярмарку.
МАРГО. Я не зрозуміла. Тобі хто дорожче – я, або ці мешканці вітрин? Таке враження,
що ти любиш манекени більше, ніж мене.
ЛЕО. Трах-тарарах… (зітхнувши, залишає манекен і підходить до Марго) Ну, що ти таке
кажеш? Як тобі не соромно? Ти ж знаєш, що я люблю тільки тебе.
МАРГО. Ага. І саме тому ти останнім часом говориш лише про Річі. Який він молодець,
наскільки йому підвищили платню, яка у нього нова посада. До речі, а яка в нього
посада?
ЛЕО. Його призначили Майстром свят і акцій. Річі – молодець. Він росте швидше ніж
товстіє. Навчився грамотно говорити, добре одягається. Син Господаря навіть
замовив мені його ляльку.
МАРГО. Так він вискочка – твій Річі! Кар’єрист, який забув, хто його пригрів у цьому
будинку і в цьому місті.
ЛЕО. Він старається.
МАРГО. Він зажрався. Він вже вважає себе рівним тобі. А скоро взагалі – пройде поряд і
навіть не привітається з такою дрібницею, як Майстер манекенів.
ЛЕО. Даремно ти так. У нього просто багато роботи. Але добре, не будемо про це. Що
там тобі незрозуміло?
МАРГО. Мені все незрозуміло. А ось тут особливо (показує в книзі).
ЛЕО. (читає) Так. Бартер… У грудях не людини… Прокляття… Втратив сон… Давай
розберемося. Отже, вони випили мед і майстер сказав магічне слово, що позначає та
вмикає обмін сутностей. Потім серце людини якимось чином перемістилося з його
грудей в штучний тулуб і… все.
МАРГО. Все? А що за прокляття?
ЛЕО. Прокляття – це … Ну, якщо якийсь майстер вирішить поставити свій виріб вище
людини – його очікує прокляття. У кодексі записано, що за такі речі майстра можуть
вигнати з міста, а то й позбавити життя.
МАРГО. Круто. І що зробили з тим майстром?
ЛЕО. Судячи по написаному, нічого. Бачиш – «ніхто не довідався».
МАРГО. Чудово. А хто такий перший третій? Чому він втратив сон?
ЛЕО. Перший третій? Навіть не знаю. Хоча… Трах-тарарах, це неможливо.
МАРГО. Що? Кажи!
ЛЕО. Розумієш, яка справа. Всім відомо, що нинішній Господар Маркет-сіті – це людина,
яка ніколи не спить. Така особливість організму. Але його прадід також ніколи не
спав. І прадід його прадіда. Я навіть не смію подумати, що це означає…
МАРГО. А я смію. Це означає… Ого! Це означає, що предком Господаря був манекен,
який став людиною! І з того часу кожен третій Господар втратив сон!
ЛЕО. Замовкни!
МАРГО. Цікава казочка. Корисна. (після паузи) І хто ти після цього? Як ти можеш
вважати себе Майстром, знаючи, що ти не Майстер?
ЛЕО. В якому сенсі? Чому це я не Майстер?
МАРГО. Тому що Майстер – це той, хто досяг досконалості. Майстер з твоєї книжки –
досяг. А ти – ні. Ти, дійсно, халтурник.
ЛЕО. Неправда. Я – добрий Майстер. Я – кращий.
МАРГО. Еге ж. Кращий серед гірших. Але тепер ти знаєш, як стати кращим з кращих.
Зроби це!
ЛЕО. Трах-тарарах. Це неможливо!
МАРГО. Це можливо!
ЛЕО. Але… Я боюсь! У мене не вийде!
МАРГО. А ти не бійся – і в тебе вийде. Ти вже створив майже шедевр – так доведи свою
роботу до кінця. Перетвори Клайда в людину. Ти можеш, ти здатний, ти геній!.. Але
доведи це мені.
ЛЕО. А якщо про це дізнаються?
МАРГО. «І все перевернулося, але ніхто не довідався…» І зараз ніхто не довідається.
Тому що ми нікому нічого не розповімо. Я навіть не скажу Господарю про те, що ми
знаємо його таємницю – а то він ще стане вважати, що ти вирішив відновити
справедливість.
ЛЕО. Яку справедливість?
МАРГО. Перетворити його назад в манекен.
ЛЕО. Ти з глузду з’їхала! Я нічого такого не вирішував і навіть не думав!
МАРГО. Я знаю, милий. Але хіба мало що може прийти в голову Господарю?
ЛЕО. Який жах. Що ж мені робити?
МАРГО. Стати кращим з кращих. Я допоможу тобі. А Клайд, коли стане чоловіком
Віолетти, допоможе нам обом. І більше ніхто нічого не дізнається.
ЛЕО. Який жах. Але де ж мені взяти того, хто добровільно погодиться?
МАРГО. Не думай про це. Я все влаштую. Адже я люблю тебе. От, хочеш, я допоможу
тобі із цим дурним замовленням для ярмарку?
ЛЕО. Я не знаю. У мене все в голові перемішалося.
МАРГО. Все буде добре, коханий. Все буде чудово. Забирай свою іграшку, та підемо ще
раз уважно перечитаємо казку.
Майстер забирає манекен, Марго бере книгу, і вони йдуть.

11.
З’являються Джулія та Віктор з великою картонною коробкою (або коробка вже тут).
Розташовуються на авансцені, дістають з коробки ляльки.
ВІКТОР. (дістає ляльку-Річі) О, Майстер вже зробив нову ляльку. («озвучує» ляльку-Річі)
Здравствуйте, Джулія. Чому ви так сумні – у вас пом’явся улюблений капелюшок,
або на сніданок знову була манна каша?
ДЖУЛІЯ. Сам ти – капелюшок. Втім, зараз ми відповімо (запускає руку в коробку,
витягає ляльку-Віолетту) Відмінно, те що й потрібно. («озвучує») Ба! Які люди в
Маркет-сіті. Цілий новий Майстер свят. І яке ж ви нам готуєте свято, шановний
вискочко?
ВІКТОР. («озвучує» ляльку-Річі) Я не вискочка, пані. Я чесний трудівник. А свято – це
буде ваше весілля, пані. Я вже і список наречених склав – тільки гідні люди.
ДЖУЛІЯ. («озвучує» ляльку-Віолетту) Що ти кажеш? А себе, сподіваюся, ти не забув
включити в цей список? Ти ж у нас один з найбільш гідних – працьовитий,
старанний та порядний… пуголовок. Ну, скажи – ти ж закоханий у мене? Втім,
можеш не відповідати. У мене всі закохані, навіть манекени.
ВІКТОР. («озвучує» ляльку-Річі) Манекени не вміють кохати, пані. Це всім відомо.
ДЖУЛІЯ. (кидає в коробку ляльку-Віолетту, дістає ляльку-Бонні, «озвучує» її) Ви праві,
пане. Нормальні манекени взагалі нічого не відчувають. А ось я – ненормальна. Я –
бракована. І тому мені подобається одна людина. Але вам я не скажу, хто це – тому
що ви будете з мене сміятися.
ВІКТОР. Обов’язково буду. Але не зараз. (кидає в коробку ляльку-Річі, дістає лялькуКлайда, «озвучує»). Дурна, ти, дурна. Гарнюня, але без мізків. Втім, навіщо тобі
мізки? Майстер манекенів правильно вчинив, коли мене зробив розумнішим, ніж
тебе. Я обов’язково його за це віддячу – але потім, коли у мене все вийде. А в мене
обов’язково все вийде – я в цьому впевнений. Тому що я все добре обміркував.
Правильно вчинив Майстер манекенів. І ще правильніше вчинить.
ДЖУЛІЯ. (кидає в коробку ляльку-Бонні, дістає ляльку-Марго, «озвучує» її) Ну що,
красунчик. Я все з’ясувала. Готуйся. І запам’ятай – з тебе належить. З тебе багато
чого належить. Ти розумієш мене, хлопчику?
ВІКТОР. («озвучує» ляльку-Клайда) Я розумію вас, пані, навіть більше, ніж ви самі себе.
Ніяких проблем. Тільки одне питання. А як же Майстер?
ДЖУЛІЯ. («озвучує» ляльку-Марго) А що Майстер? Він всього лише людина. Сьогодні
Майстер є, завтра Майстра немає. Ти ж знаєш – люди не довіряють одне одному.
ВІКТОР. Тоді я повністю у вашому розпорядженні, пані. Ви розумієте мене?
ДЖУЛІЯ. («озвучує» ляльку-Марго) Я розумію тебе. Тому – для початку – поцілуй мене…
Віктор та Джулія схиляють вниз ляльки, яких «озвучували» та повільно тягнуться один
до одного – для поцілунку. Раптово ляльки випадають з рук – Віктор та Джулія
відсахуються одне від одного, хапають ляльки, кидають їх у коробки та дістають нові.
На цей раз в руках у кожного виявляється його лялька-двійник.
ВІКТОР. («озвучує» ляльку-Віктора) Що це все означає? Ти навмисне розігруєш мене?
ДЖУЛІЯ. («озвучує» ляльку-Джулію) От іще! Робити мені більше нічого. Мені взагалі
набридло грати з тобою. Я вже доросла.
ВІКТОР. («озвучує» ляльку-Віктора) Та що ти кажеш? І що – зовсім-зовсім доросла?
Може, вже й заміж збираєшся?
ДЖУЛІЯ. («озвучує» ляльку-Джулію) Може, й збираюся.
ВІКТОР. («озвучує» ляльку-Віктора) А за кого, якщо не секрет? Випадково, не за Річі?
ДЖУЛІЯ. («озвучує» ляльку-Джулію) Може, і за Річі. Тобі яке діло?
ВІКТОР (кидає ляльку в коробку, сердито) Та мені наплювати! За кого хочеш, за того й
виходь!
ДЖУЛІЯ. (кидає ляльку в коробку, сердито) А ти не командуй тут! Коли захочу, тоді й
вийду! І взагалі – набридло!
ВІКТОР. Що тобі набридло?
ДЖУЛІЯ. Все набридло! Ляльки, люди, манекени – всі набридли!
ВІКТОР. І я набрид?
ДЖУЛІЯ. І ти набрид!
ВІКТОР. Ну і… йди тоді. Абикуди. Ти мені також набридла. Бачити тебе не можу. І не
хочу.
ДЖУЛІЯ. Не хочеш?
ВІКТОР. Не хочу.
ДЖУЛІЯ. (схоплюється) Ну і… сиди тут! Один! (стрімко тікає геть)
ВІКТОР. Та пішли ви всі. Набридли!
Віктор різко схоплюється та йде в протилежну сторону. З’являється Господар.
Підходить до коробки, піднімає ляльки Віктора та Джулії.
ГОСПОДАР. Цікаво. Вони вже що – самі в себе грають? Так і до весілля недовго. Треба
розпорядитися, щоб Річі готувався до ще одного свята. До речі, в нього сьогодні вже
другий тур Конкурсу женихів. Цікаво (ховає ляльок в коробку, закриває коробку,
прибирає її в бік або кудись відносить).
12.
Святкова сцена. Звучить бравурна музика. По периметру стоять «факельники».
З’являються Річі з текою в руках та Бонні. Музика стихає.
РІЧІ. Шановні мешканці та гості Маркет-сіті! Ми продовжуємо конкурс наречених
дочки Господаря Маркет-сіті! Сьогодні ми познайомимося ще з двома претендентами на
руку та серце прекрасної Віолетти! Нагадую, що під час проведення конкурсу в Маркетсіті діє 5-відсоткова знижка на всі товари! Отже, зустрічайте: Роберто з канцелярії
зовнішніх зносин та Степан з групи здорового харчування! Оплески! (лунають оплески,
з’являються Роберто та Степан). Шановні претенденти, ви знаєте, що за умовами
конкурсу ви повинні виконати три завдання. По-перше, оригінально зізнатися у коханні
Віолетті. По-друге, показати, в чому ви краще за всіх. І, по-третє, зробити подвиг. Хто
перший?
РОБЕРТО. Я! А де Віолетта?
РІЧІ. На жаль, вона зайнята. Тому за неї вас вислухає супермодель Бонні. Можете
починати зізнаватися їй у коханні.
РОБЕРТО. Починаю. (схиляється перед Бонні на одне коліно) Поспішай до мене,
рідна Віолетто! Прийди сюди негайно, в цей час! Моєю любов’ю, як вогнем підперта,
пести мій профіль та цілуй анфас! З’явись раптово, розсовуючи хмари, у всій своїй натурі
та красі! І все почують голос твій співучий. І почманіють, і побачать твої очі, що назавжди
схожі на коштовний дорогий алмаз. Повір, ні на одній дівочій пиці я не зустрічав таких
гарних очей! (встає, кланяється глядачам та оплескам)
БОННІ. Дякую. Мені сподобалося. Особливо, про очі.
РІЧІ. Сподіваюся, Віолеті також сподобається. А тепер, Степан, ваша черга.
СТЕПАН. (схиляється перед Бонні на одне коліно) Віолетта, моя відрадо, сліпуча
спокусниця! Для мене ти завжди – нагорода. Я готовий за тебе повіситися! Я готовий за
тебе застрелитися, втопитися, під поїзд кинутися! Моє серце до тебе, як птах, подзьобати
твоїх ягід проситься! Не губи ж мене, сексуальна, розжени кандидатів непридатних! Я
нормальний. І ти нормальна. Приходь, будемо жити по-дорослому! (встає, кланяється
глядачам та оплескам)
РІЧІ. Круто. У нас сьогодні просто конкурс талантів. Бонні, твоє слово?
БОННІ. Я не знаю. Всі слова гарні. От тільки хіба можна одночасно застрелитися,
повіситися, втопитися і кинутися під поїзд?
РІЧІ. Якщо по-справжньому кохаєш – можна ще встигнути отруїтися і зробити
харакірі.
БОННІ. Пощастило Віолеті – її так люблять. Але я чесно не знаю, хто краще. Може,
подивимося далі?
РІЧІ. Логічно. Отже, шановні наречені, продемонструйте вашу унікальність.
Роберто, в чому ви краще за всіх?
РОБЕРТО. У всьому. Але особливо добре я вмію плюватися. У довжину. Ось
дивіться. (розбігається, біжить, зупиняється і плює в сторону глядачів, чутно чийсь
обурений крик з останнього ряду) Отаке. Ніхто так не зуміє.
РІЧІ. Оригінально. Я не впевнений, що Віолетта по достоїнству оцінить вашу
майстерність, але це вже не моя справа. Степан, вам є що заперечити?
СТЕПАН. У справжнього чоловіка завжди є що заперечити. Особливо, якщо цей
чоловік гарний і здоровий, як я.
РІЧІ. Отже?
СТЕПАН. Я можу стусаном свого кулака звалити з ніг бика.
РІЧІ. Чудово. Але… у нас немає бика.
СТЕПАН. Можу когось іншого.
РІЧІ. Чесно кажучи… Втім, є ідея. Роберто, ви готові довести свою любов до
прекрасної Віолеті?
РОБЕРТО. Завжди готовий!
РІЧІ. Степан, ось вам бик. Покажіть свою майстерність.
Степан розминає праву руку, розкручує її, потім б’є кулаком в лоб Роберто, Роберто
падає, не ворушиться. Німа сцена. Бонні опускається біля Роберто на коліна, перевіряє
пульс.
БОННІ. Людина Роберто не дихає. Напевно, він помер (встає).
СТЕПАН. Я ж казав. Ніхто так не зуміє.
РІЧІ. (після паузи) Ну, що ж … Назвемо це – звичайний нещасний випадок. Але в нас
залишилося ще одне завдання. Бонні, який подвиг повинен здійснити Степан?
БОННІ. Щось неймовірне. Таке, щоб дух захопило та серце зупинилося. Я маю на увазі
людське серце.
РІЧІ. Я зрозумів. Степан, ви щось говорили на рахунок застрелитися, втопитися і таке
інше. Ви готові довести свою любов до прекрасної Віолеті?
СТЕПАН. Завжди готовий!
РІЧІ. (в бік) Дайте зброю! (один з факельників дає йому пістолет) Степан, ось вам
пістолет. Покажіть свою любов.
Степан робить крок вперед, приставляє пістолет до скроні, стріляє, падає, не
ворушиться. Німа сцена. Бонні опускається біля Степана на коліна, перевіряє пульс.
БОННІ. Людина Степан не дихає. Напевно, він помер. (встає) Оце любов. Везе ж людям!
РІЧІ. (в деякій розгубленості дивиться на лежачих кандидатів) М-да. Ну, що ж.
Сьогоднішній тур конкурсу наречених можна вважати таким, що відбувся. Переміг
природний відбір. Особисто мене це влаштовує. Шановні мешканці та гості Маркетсіті! Нагадую, що під час проведення конкурсу діє 5-відсоткова знижка на всі
товари! (факельникам) Приберіть, будь ласка, кандидатів. Все, дорога Бонні, на
сьогодні ти вільна.
Річі та Бонні розходяться. Факельники забирають наречених. Звучить бравурна музика.

13.
Скромна резиденція Господаря. Господар за столом перебирає пошту. Його увага
зупиняється на великому конверті без підпису. Він крутить його в руках, розглядає,
дістає лист.
ГОСПОДАР. (читає) «Шановний Господарю Маркет-сіті! Пише вам людина, яка не
може мовчати, коли навколо відбуваються злочини. Справа в тому, що в нашому
місті проживає відомий вам Майстер манекенів. Це – страшна людина. Саме він є
тим злочинцем, який впродовж багатьох років здійснює таке, від чого холоне кров і
зупиняється серце. Майстер перетворює людей в манекени – десятками і, можливо,
сотнями. Так, останньою його жертвою став благородний чужинець Клайд, якого
Майстер перетворив на ляльку та видав за свій новий виріб. Таким чином, озброєний
магічним знанням, яке передається майстрами манекенів з покоління в покоління,
нинішній Майстер відверто халтурить і нахабно привласнює казенні гроші, що
виділяються йому на його нібито розробки. При цьому страждають ні в чому не
винні люди. Але цим злочинні дії Майстра не обмежуються. Тому що він не лише
перетворює людей в манекени, але й перевтілює манекени в людей – все тим же
таємним магічним способом. Створюючи окремі, зовні привабливі екземпляри,
Майстер оживляє їх та, під виглядом своїх знайомих, влаштовує на ключові міські
пости – як це трапилося нещодавно з манекеном на ім’я Річі. Невідомо, скільки таких
виробів в даний час знаходиться на службі в різних структурах та навіть в органах
управління Маркет-сіті, але є впевненість, що число їх велике. І в саме цьому є
підступний та жахливий злочин Майстри манекенів, який за допомогою своїх
колишніх створінь планує захопити владу в Маркет-сіті і особисто встати біля його
керма. Шановний Господарю Маркет-сіті! Волаю до вашої людяності! Зупиніть
інтервенцію манекенів! Інакше в недалекому майбутньому Маркет-сіті
перетвориться на місто байдужих ляльок, а всі його мешканці – з вами на чолі –
стануть експонатами в колекції маніяка. До речі, відрізнити того, хто народжений
людиною, від того, хто став ним неприродним способом, досить просто. Останні
ніколи не сплять! Принаймні, кожен третій в роду. Тому що навіть обернувшись на
людей, перед нашим спільним Творцем вони залишилися манекенами. Врятуйте
людей! Доброзичливець… » (після паузи, здивовано) Що за маячня? Я сам ніколи не
сплю! І мій прадід не спав. І його прадід. І його. Хм. Цікаво. Кожен третій в роду…
Але я не манекен. І мої прадіди не манекени! Нічого не розумію. Людина Річі –
манекен? Манекен Клайд – людина? Майстер – злочинець, який надумав переворот?
Що за нісенітниця? Це брехня! Але – кожен третій… Так, спокійно. Необхідно все
з’ясувати. Охорона! (з’являється стражник) Покликати до мене Річі!
СТРАЖНИК. Пробачте, пане, але Річі сьогодні немає. Він узяв відгул – у зв’язку з другим
туром конкурсу наречених її світлості Віолетти.
ГОСПОДАР. Які ще наречені? Ах, так. Гаразд. Доставити до мене Майстри манекенів!
Негайно! Зараз!
СТРАЖНИК. Слухаю, пане. (тікає)
ГОСПОДАР. Триклятий доброзичливець. Я впевнений, що все це – брехня! Але чому –
кожен третій? Я повинен дізнатися правду! І я дізнаюся! Фу… Аж серце заболіло.
(риється в столі) Де ж ці кляті пігулки? Треба знайти. Десь я їх бачив.
Господар встає з-за столу, тримається за серце, йде.

14.
Їдальня в будинку Майстра манекенів. За столом Майстер та Марго. Їм прислуговує
Клайд.
МАРГО. Щось наш Річі затримується. Він точно обіцяв прийти?
КЛАЙД. Так, пані. Ще вина?
МАРГО. Небагато. (майстрові) Милий, у тебе такий вигляд, ніби ти проковтнув живу
жабу. Заспокойся. Все в порядку.
ЛЕО. Тобі легко патякати про жабу. А мені, між іншим, належить вчинити злочин.
МАРГО. Не бери дурного в голову. Ти ставиш творчий експеримент. І я впевнена, що у
тебе все вийде. Правда, Клайде?
КЛАЙД. Майстерність творця манекенів безмежна та вище всіляких похвал. І я пишаюся
тим, що шановний майстер вибрав мене для своїх вправ у досконалості.
МАРГО. Не прибіднюйся, красунчик. Ти цілком гідний того, що має статися…
(з’являється Річі з букетом квітів) А ось і наш довгоочікуваний гість! Річі, дорогий,
ми зачекалися тебе.
РІЧІ. (вручає квіти Марго, цілує їй руку). Пробачте мене. Служба.
МАРГО. Цікаво, яка така служба може бути важливішою, ніж мій день народження? Та
ти, сідай. Клайд, подбай про Річі.
РІЧІ. (сідає за стіл, Клайд ставить йому прилад) Конкурс наречених Віолетти. Ви навіть
не уявляєте, як в Маркет-сіті багато бажаючих стати зятем Господаря. І як мало
серед них дійсно гідних кандидатів.
МАРГО. Ми уявляємо. Сподіваюся, ти не забув включити в список наречених і себе?
РІЧІ. Ви жартуєте? Хто я, і хто Віолетта? Я навіть думати не про це смію.
МАРГО. Тобі видніше. Клайд, я думаю настав час подати наш фірмовий коктейль. О,
Річі, це дивовижний напій. Його рецепт тримається в таємниці і передається в родині
майстрів з покоління в покоління. І готується коктейль тільки в особливо урочистих
випадках. Наприклад, таких, як мій день народження. Правда, любий?
ЛЕО. Угу.
Тим часом Клайд наповнює два кубки медовим напоєм. Один кубок він ставить на стіл
біля Річі, з другим залишається поруч.
МАРГО. (піднімає келих) Ну, що – хтось бажає сказати тост?
РІЧІ. Я бажаю. (встає, бере кубок) Дорога Марго. Шановний Майстре. Ви прийняли
мене, як близьку людину, обігріли, допомогли влаштуватися на добру службу.
Загалом, поставилися до мене практично як до рідного сина…
ЛЕО. Так! (різко встає) Я не бажаю в цьому брати участь!
МАРГО. Сядь! Вибач, Річі, нашому дорогому Майстрові сьогодні трохи не по собі. Але
йому вже краще. Милий, тобі вже краще?
ЛЕО. (дивиться незрячим поглядом на Марго, на Річи, на Клайда, повільно сідає назад)
Мені вже краще.
МАРГО. От і молодець. Продовжуй, Річі. І лаконічніше.
РІЧІ. Так. Ну, я хотів сказати – дякую вам за все. І вам, Майстре, і тобі, Марго. Здоров’я,
щастя, здійснення мрій (п’є, за його спиною п’є Клайд).
МАРГО. Дякую, Річі. (як би багатозначно) Зі словом у відповідь виступить наш
шановний Майстер.
Лео встає – як робот, який має вставати. Каже майже механічно – якби заговорив з
емоціями, напевно, впав би. Його слухають – так прийнято.
ЛЕО. (дивиться поверх голів присутніх) І взяли двоє кубки, і пригубили мед… Мда. Нехай
не про те тут мова й не відомі карти. І все, що є живе, залежить не від нас. А все, що
є інше, змінює тільки бартер. І не загине дія не тут і не зараз… Щось ще? Або далі
тріпатися про порядок та законі? Напевно, вистачить. Потрібне, все одно, відбулося
(сідає).
МАРГО. (радіє і одразу намагається з’ясувати ситуацію) Браво! Майстре, ти не просто
людина і, особливо, мій чоловік. Ти крутіше всіх, кого я бачила та уявляла в розумі.
А якщо, хто зі мною не згоден, хай прямо скаже. Свідків-то немає. Річі, що з тобою?
РІЧІ. (немов намагаючись зрозуміти щось) Не зрозуміло. Я, звичайно, продовжую себе
відчувати себе тим, ким я є, але щось змінилося. Не знаю. Мені раптом стало
соромно і незручно. Ніби я винен у всьому. Причому, давно, від народження. Але
чому?
КЛАЙД. (трохи впевненіше) А ти розслабся. Не будь чиновником, забудь про випите, не
думай про красунь, тим більше тут. Зроби це. І ти відразу відчуєш себе тим, для чого
народився. Спробуй, це не складно.
МАРГО. (придивляючись до кожного з чоловіків) Хлопчики, все добре. Хіба що, зі святом
ми трохи перебрали. Але це можна виправити. Зараз припинимо бенкет, всі підуть
додому, відпочинуть, заспокояться. А завтра все буде краще. Згодні?
Чоловіки розмірковують, що відповісти Марго. При цьому Клайд та Річі поводяться
навпаки – кожен схожий на іншого до застілля. Майстер дивиться в нікуди. Раптово
заходить Віолетта. Дивується тим, кого застає, але тримає себе впевнено.
ВІОЛЕТТА. Ух, ти, які тут персонажі. Охоронці, лялькарі і навіть ляльки. Прикольно.
Але головне, що всі ведуть себе пристойно. І виглядають симпатично. Деякі навіть
особливо. Незважаючи на конкурс навколо мене.
МАРГО. Ваша світлість, ми щасливі бачити вас у нас. Проходьте, сідайте, їжте. Вип’єте?
КЛАЙД. (впевнено) Скільки піде на душу. Це я вам кажу, як людина. Як найприємніший з
чоловічої статі, який у жіночій статі помічає лише вас.
ВІОЛЕТТА. Людина? Мене? Цікаво. Хоча й банально.
МАРГО. (здивована зміною відносин Клайда з усім навколишнім) Її? А як же інші? Я маю
на увазі з присутніх?
КЛАЙД. (входячи у смак) А ви даремно жартуєте – причому обидві. Коли хтось вважав
мене не тим, ким я повинен бути, можна відкрито реготати. Людина вище манекена, і
останній вважається чимось на кшталт меблів. Бо вони не мають ні прав, ні
можливостей. І неважливо, як виглядає представник меблів – урод, схожий на
гуманоїда, або еталон. Але якщо перед вами живий персонаж, який відкриває своє
серце не звичайним присутнім, а одній живий красі – це міняє справу. Послухайте
мене, Віолетто. Подивіться навколо. Відчуйте своє серце. Вирішувати все одно вам.
РІЧІ. (конкретно міняючись, але не розуміючи цього) Зовсім не по собі стало. Може, мені
краще піти і десь перебути? А то у мене в мозку лишилася лише скромність.
МАРГО. Мовчи, Річі. Ми слухаємо Клайда. Звичайно все відбувається так, як я натякала
вам, люба пані. Але поведінка цього трансформера мене все ж зачіпає.
ВІОЛЕТТА. (дотримуючись положення) А це мене і не хвилювало, і не цікавить. Втім, я
можу згадати, що саме ти казала мені заглянути сюди. І що я можу прийти до
висновку, який допоможе тобі стати багатшою. Можливо. Поки що мені цікаво. І
ніхто не заважає дати тобі ось цю сумочку. Тримай. Поки вистачить. Далі я вирішу.
А ти, Клайд, ходімо зі мною. Поспілкуємося.
Віолетта віддає Марго сумочку (з грішми), яку та машинально бере. Виходить з
приміщення. Клайд – окинувши поглядом ти, хто залишається – йде за Віолетою.
Залишаються Марго, Лео і Річі.
ЛЕО. (звертається до того, на кого дивиться, хоча не дивиться ні на кого) В принципі,
нічого нового. Помінялися місцями два стільці. Моя дружина отримала мало грошей.
Все можна було передбачити в минулому. Залишилося зрозуміти – як з цим бути в
майбутньому. Трах-тарарах.
МАРГО. (злиться) Як мало? (дивиться у сумочку) Точно. Ну, гарненька спадкоємиця
виросла у татуся. Не дивно, що наречений досі не знайшовся. Гаразд. Я зумію
перетерпіти все. А паралельно декому помщуся – сама знаю, кому. Все, залишайтеся,
як хочете. Тим більше, що компанія у вас симпатична і відповідна.
Марго забирає книгу із заклинаннями та іде. Лео і Річі не помічають один одного.

15.
Скромна резиденція Господаря. За столом сидить Лео – доставлений вартою, усвідомлює
свій вчинок і готовий за нього відповісти. Господар трохи не в собі від того, що почув.
Ходить по кімнаті та говорить з Майстром.
ГОСПОДАР. (іноді зриваючись на підвищені емоції) Я все розумію. Принаймні, багато
чого. Так, до мене приходять анонімні листи. Іноді я їх читаю. Останнє свідчило про
те, що ви збираєтеся зробити паскудство по відношенню до людського життя. Нібито
поміняти суті манекена і звичайної людини. Я не бачу сни і тому відсилаю до вас
охорону за інформацією. І охорона дізнається, що тільки що пішли манекен та
принцеса. І бачить чоловіків, один з яких веде себе дивно. І дуже схожий на того, хто
тільки що змінився. Тому, що мовляв, так визначено. Другий з них – ви. Що ви
скажете про мої слова?
ЛЕО. (приречено) Можу тільки покаятися, шеф. Все, що ви сказали – правда. Я
перетворив манекена в людину, а людину в манекена. Але не скажу, хто саме ці
об’єкти. Мій гріх – це мій гріх.
ГОСПОДАР. (залишаючись собою) Добре. Але уточнюю – це на дипломатичному рівні.
Особисто я перегляну своє ставлення, коли ви доведете мені, що проблеми більше
немає. Часу у вас мало. І, зрозуміло, право жити тут – після цього – ви втрачаєте.
Тобто – живіть хоч у чорта в коморі. Але не в моєму місті.
ЛЕО. (з обіцянкою) Я розумію, шеф. Мені – щоб виправити зроблене мною – потрібно
небагато. Два об’єкти, старовинна книга і трохи бажання хоча б з одного боку. Я
обов’язково впораюсь. Обіцяю.
ГОСПОДАР. (трохи заспокоївшись) Тоді вільний, майстер. Тимчасово, звичайно.
Працюй.
Лео залишає приміщення. Господар дивиться в іншу сторону.

16.
Бонні стомлено заходить в місце, де зберігаються непотрібні манекени та запчастини.
БОННІ. (втомлено) Мета буває тільки у стріли, що летить в неї, щоб потрапити в неї. А я
хто? Найприємніша з бракованих моделей? І не тільки в нашій державі? Хтось явно
перестарався. І щось наплутав, напевно. Тому що втома у мене не людська.
Залишилося знайти Річі, і… невідомо. Втім, відомо. Повернути його до себе. Але де
його шукати? Серед цих застарілих частин опудал?.. (помічає Річі) Боже, Річі! Ти
тут? Ти як сюди потрапив?
РІЧІ. (часом здається не людиною) Я прийшов. Не знаю, чому. Ноги привели,
підкосилися, я всівся та іноді думаю – що відбувається. А іноді не думаю. Ніби
перестаю бути собою.
БОННІ. Ти що – дурень? Тебе ж у манекена перетворили. З людини. Майстер, Клайд та
Марго змовилися – я це знаю – і влаштували дикий ритуал. По перетворенню одного
в інше. Тепер Клайд розважається з Віолеттою, а тобі потрібно терміново повертати
все назад. А то звикнеш і втратиш залишки серця. Одна я про це думаю.
РІЧІ. А що у мене з серцем? Його немає? Або замість органу там тепер деревинка, або
пластмаса? Ну і нормально. Таких, до речі повно навколо. Хм, виходить, що я жив
серед запрограмованих? Причому сам прийшов на те, що влаштував мені Майстер –
зробив гидоту і кинув мене. Нічого нового. Хоча, звичайно, даремно. А, може, й ні.
Може це правильно – так колись вчили – все по барабану? Може, ну його на фіг – ті
нібито людські якості, які нібито є у нібито? Все одно навколо всі прикидаються, або
приколюються. То яка різниця – є в мене серце, чи ні?
БОННІ. (розуміючи, що доведеться приводити до тями хлопця) Працювати треба. Над
мізками – якщо вони є. Над струсом та негайним пошуком Клайда. Вставай, треба
йти.
РІЧІ. Куди?
Несподівано з’являються Клайд та Віолетта. Вони явно добре проводять час –
веселяться, приколюються над оточуючими та чхали на оточуючих. Сюди їх принесло
просто так.
КЛАЙД. О, диви, красуня. Та тут не одні муляжі, а ще й живі моделі. У сенсі, технічні
діти, але, все одно, прикольно. Так музей більше схожий на себе!
ВІОЛЕТТА. (поблажливо) Одну фізіономію я сьогодні зустрічала. Не серед вішалок,
звичайно, а в компанії людей. Втім, стоп. Невже він і став тим, ким був ти? А ти
перескочив у його ситуацію? І тому він спить тут, а ми розсікаємо простір? Смішно.
Хоча нічого нового для себе я не відчуваю.
БОННІ. Ніхто не відчуває того, чого не знає, ваше ясновельможність. А тим паче не
можна жартувати над тим, що вигадано не нами, а Богом. Отож, ми вимагаємо видачі
Клайда. І проведення повторного ритуалу. Зі зворотним результатом.
РІЧІ. А мені по барабану.
КЛАЙД. (впевнено, і трохи розмірковуючи) Дивись, Віолетто. А ти думала нудьгувати. Та
тебе тільки тут так розвеселять, що довго не забудеш. А особисто мені соромитися
немає чого. Тому що я буду таким, яким прогнозує головний – кращим і першим.
Звісно, серед живих..
ВІОЛЕТТА. (спокійно) А що мені казати? З тобою веселіше, ніж без тебе. Зверху краще
видно. Так що я не бачу непорозуміння. Я повинна жити добре – от я і живу.
РІЧІ. (шкодуючи, але немов до нікого) Я ж і кажу. Навколо одні штучні сволоти. І чхати –
якого ти походження – людина, тварина, предмет. Тут, я б і посперечався, і,
можливо, навіть щось зробив – ну, щоб було не банально, а хоча б приємно – але що
зміниться? Немає у мене важелів. Тупіють мізки. Все по-барабану.
БОННІ. А мені – ні. І що робити?
КЛАЙД. Нічого. Як завжди. А допоки ви нічого не робите, я буду довго та смачно жити.
Клайд бере Віолетту за руку та вони йдуть в одну сторону. Бонні дивиться їм услід.

ТРЕТЯ ДІЯ

17.
Джулія повертається додому. Але на цей раз її зустрічає не Бонні, а зовсім інша – Марго.
Типу матінка чекає на дочку.
МАРГО. Здрастуй, Джулія. Ти гуляєш точно, як механізм – до сюди і рівно стільки, а не
інакше. Молодець.
ДЖУЛІЯ. Дякую. А ви що – весь час стежите за мною, фіксуєте місця, відміряєте строк,
спостерігаєте за рухом, зустрічаєте особисто? Втім, з останнім я пожартувала. Чи це
ви так жартуєте?
МАРГО. Взагалі-то я зловживаю тільки з тими, кому довіряю. І словами, й іншими
інструментами. Але щодо тебе я спокійна. Слава Богу, ти ніким не помічена в
негідних діях. Це важливо. І не лише для мене, але й для інших мешканців міста.
Особливо, для деяких. Якщо, звичайно, їм ще не однаково.
ДЖУЛІЯ. В якому сенсі? Ти про кого? Сподіваюся, я з ними знайома?
МАРГО. Була – це напевно. Доки не трапився ритуал. З перетвореннями одного в іншого
та іншої магією.
ДЖУЛІЯ. Почекай. Ти маєш на увазі Річі? А що з ним? Я не бачила його якийсь час і
можу чогось не знати.
МАРГО. Отже так само ти не в курсі про те, що відбувається між Віолетою та Клайдом.
ДЖУЛІЯ. Але це ж дочка Господаря та манекен. Що може бути спільного у таких різних
персонажів?
МАРГО. Клайд тепер став людиною. Завдяки слабкості Лео, наполегливості Віолетти і
власному хамству. Це я все про той же ритуалі, та про те, що тобі, напевно, хтось
розповів.
ДЖУЛІЯ. Так, мені казала щось таке красуня Бонні. Але я вирішила, що вона
перебільшує. Начиталася зайвих книжок, надивилася кіно, ну і трохи прикрасила те,
з чим стикнулася. А що – не так? Або про які ритуалі ти згадуєш вже не раз?
МАРГО. Та все про один, хай йому грець. Чоловік мій поїхав дахом – інакше не поясниш
його невинність – і вбив собі у череп цей обряд. А Віолетта та Клайд підметушилися
під цю тему. А Річі просто виявився довірливим дурнем. У підсумку маємо те, що
маємо. Прикро.
ДЖУЛІЯ. Господи, так він що поміняв місцями дві душі? Штучну і справжню? Але це
неможливо!
МАРГО. На жаль, ти помиляєшся. Підла Віолетта і бридкий Клайд таки добилися своєї
мети. І що з цього вийде далі – я не уявляю. Тому що сам Господар не в курсі деяких
подій. Тим більше, тих, що ставлять під загрозу його самого. Про тих, хто менше
чином, мовчу.
ДЖУЛІЯ. (заводиться) Треба щось робити. Де Річі? Він у себе, або вже серед манекенів?
МАРГО. Він десь. Причому, тихіше трави та нижче води. Мабуть входить в новий образ.
А от наша солодка парочка крутиться у всіх на очах. І веселиться так, що народ в
шоці. Тепер чекаємо, коли шок добереться до верхівки. Простіть нас, ангели
терпіння.
ДЖУЛІЯ. Не треба чекати! Потрібно терміново йти до Господаря і розповісти йому
правду. А учасників – я маю на увазі безпосередньо Клайда та Річі – треба звести і
тримати разом. Поки Лео не зробить все назад. Я не бачу іншого варіанту.
МАРГО. Я також. Але у мене немає вільного доступу догори. Втім, якщо спробуєш ти –
з’явиться шанс. І повернути Лео, і поставити його піддослідних на свої місця. Без
поганих наслідків. Гарна думка. Ти спробуєш?
ДЖУЛІЯ. Звичайно. Тільки, може, мені спочатку побачити Річі та інших? Поговорити з
ними, подивитися, переконатися?..
МАРГО. Ти вправі це зробити – і не мені заважати розумній дівчинці – але час піде. І далі
буде набагато складніше повернути події на місце. Якщо взагалі можливо.
ДЖУЛІЯ. Зрозуміло. Все, я вірю тобі. Хоча б тому, що ти жодного разу мене не підвела.
Іду до Господаря. І все йому розповім. І вимагатиму реакції. І будь, що буде.
МАРГО. (задоволено) Успіху тобі. Головне – добийся правди. Про решту я подбаю. Іди.
Джулія відправляється до Господаря. Марго тримається гідно, але дивиться вслід
прийомній дочці задоволеним поглядом. Можливо, тре долоньки.

18.
Скромна резиденція. Господар сидить за столом. Мовчить і дивиться кудись. Можливо,
розмірковує. Втім, на самоті він знаходиться не довго. У кімнаті з’являються відразу
двоє – Віолетта та Клайд.
ВІОЛЕТТА. (відразу переходячи до своєї теми) Привіт, папА. Дивись, кого я тобі
привела. Це Клайд – і є дуже великі шанси на те, що він буде моїм нареченим.
КЛАЙД. Доброго дня, шановний. Завжди до ваших послуг.
ГОСПОДАР. (намагається емоційно не реагувати) Наскільки мені відомо, Клайд –
манекен. А такі вироби не можуть планувати союз з людиною.
ВІОЛЕТТА. Вироби – так. Але Клайд перестав бути манекеном. Не знаю точно деталей і
подробиць – якщо хочеш, тобі розкаже Лео – але в даний час Клайд – людина. Типу
перетворився. І я в цьому переконалася. Клайд багатьом нашим співвітчизникам
дасть фору.
Несподівано з’являється налаштована на свою хвилю Джулія.
ДЖУЛІЯ. Привіт, шановний Господарю. Добрий день, пані та пан. Ви, як я розумію, все в
турботах. Тільки, напевно, не в курсі, що думаєте не про те. Втім, не важливо.
Важливо інше, те що ці двоє згубили гарну людину. Його звуть Річі.
ВІОЛЕТТА. Дуже добре, що ти сказала за нас. Тому що факти стверджують, що це не
правда. Так, Клайд був манекеном, був створений фахівцем, а не народжений
жінкою. Тим не менш, він став тим, ким є зараз. Завдяки нашим високим стосункам.
А не тому, що ти там верзеш.
КЛАЙД. Я готовий підтвердити все, що сказала Віолетта. І можу довести, що Джулія
бреше. Сталося звичайне диво. І такі речі будуть з’являтися й далі. Це життя,
шановний.
ГОСПОДАР. Замовкніть всі. І рівно настільки, наскільки треба. Я трохи в курсі цієї
ситуації. І маю свою думку, своє рішення, і свій погляд. Так що не треба мене вчити.
Не треба втирати і виховувати. Я все почув – що ви мали мені сказати – тепер, будьте
ласкаві, покиньте кімнату. Ви заважаєте.
ВІОЛЕТТА. Але, тато. Джулія – не просто брехуха. Вона – державна злочинниця. Вона
намагалася разом із батьком заробити на нелегальних поставках в магазини. І у них
майже вийшло! Та лише за це будь кого виганяють з міста – разом з усіма родичами
– так, що вони не знають, куди подітися! А вплив на Віктора? А всіляке інше? О, ви
ще багато чого не знаєте.
ДЖУЛІЯ. Господи, що я чую? Це ж все вигадано, спеціально та навмисно – щоб ви,
Господарю, відволіклися і забули про справжню проблему. Про те, що сталося з Річі.
Про те, як повернути істину на свої місця. Або я брешу навіть вам?
ГОСПОДАР. Я все сказав. Хочете ви, чи ні – але фактом своєї появи та свого говоріння –
ви підтвердили мої думки та дії. Повторюю – йдіть. На третій раз викличу охорону.
Троє гостей – Джулія, Віолетта та Клайд – кілька миттєвостей не знають, як їм себе
вести. Потім всі немов приймають рішення. Йдуть. Віолетта та Клайд в одну сторону,
Джулія в іншу. Господар продовжує сидіти за столом.

19.
У місці, де зберігаються манекени та запчастини, Бонні розмовляє з Річі.
БОННІ. (продовжуючи розворушувати Річі) Ти гарний. Ти розумний. Ти добрий. Ти
допомагаєш усім, пишеш батькові, розмовляєш з сусідами, справедливий на роботі,
чесний у побуті. Просто є. Ну, скажи хоч щось – запереч, посперечайся, погодься,
закричи на мене. Тільки не мовчи, будь ласка.
РІЧІ. (відморожений) Ти даремно все ось це розводиш довкола мене. Навіщо? Адже
зрозуміло, що в світі немає нічого випадкового. Отже, все відбувається так, як
вирішили не ті, кого обговорюють. Менше проблем. Зате більше сну. Не буди мене,
добре?
БОННІ. Та я взагалі не знаю, що робити. Будити тебе, штовхати, або піти втопитися
самій. Один раз відчула справжню емоцію – і все до біса. Навіть поскаржитися немає
кому.
З’являється Віктор. Він шукав Річі – немов, знав, що потрібно якось вирішити певне
завдання – і от знайшов. Правда, Річі перебуває з Бонні. Ну то й що?
БОННІ. О, тепер є кому. Тільки немає сенсу.
ВІКТОР. Чому – немає? І, до речі, навіщо ви разом? У вас же начебто були інші плани? У
кожного? Або у кожної? Коротше, я заплутався.
РІЧІ. Ще один мене шукає. Це логічно. Чим більше ти дохлий, тим потрібніший живим.
ВІКТОР. Тепер поволі повертаємося до розуму. Річі, я випадково почув про тебе одну
чутку – і вона мені не сподобалася. Ти можеш мені сказати – ти брав участь в ритуалі
Лео, чи ні?
БОННІ. (психує) Та брав він! Брав! А його в цей час використовували як саму непотрібну
– але цінну – ганчірку! З людини Річі перетворили на ляльку! Причому так, що він
цього навіть не побачив! А Клайд – у новій іпостасі – пошвендяв відколювати
номери разом з Віолеттою! З вашої, пардон, сестрою! Залишивши Майстра та
колишнього факельника в дурнях! Саме тому я сиджу тут із ним – як така ж! Радіємо
походженню та пишаємось становищем!
РІЧІ. Ну й що? У світі відбувається до біса дурниць. Так що нам тепер – плакати через
це?
ВІКТОР. Триндець. Я чомусь думав, що це правда. А це і є правда. Майстер напартачив,
сестриця скористалася, а татусь робить вигляд, що нічого не знає і не помічає. Клайд
– взагалі сволота. Кінчена. Але не до кінця. Тому що в справу втручаюсь я.
РІЧІ. По барабану. Хто б не втручався в те, що думають інші, залишиться таким, як про
нього думають. Або не залишиться. Або прикинеться манекеном. Мені все одно.
Кому цікава різниця? Нікому. Не вірите – підіть та запитайте.
БОННІ. Мені! Я не хочу бути такою, як ти! Навіть, якщо мене створили в лабораторії, я
можу піти і стрибнути під електричку! Маю право, як дефективна! Наприклад.
Звичайно, якщо такий вчинок допоможе.
РІЧІ. Кому? Каменю під ногами віслюка? Птаху, що летить в небі? Думці, яка не
з’явилася? Облиш, жінко. Або дівчина – мені все одно. Ти симпатична, проживеш
абияк. У туалеті, в сукні, перед тєліком, в ліжку, як зомбі – і все. Як у всіх.
Нормально.
ВІКТОР. (озлобляється) Я так не думаю. Я пам’ятаю тебе, Річі, раніше – ти був веселим,
енергійним, рухливим – і бачу зараз. Велика різниця. Пам’ятаю я й інших. І кожен з
них змінюється не в кращий бік. Мені це не подобається. Я проти. І збираюся весь
цей мотлох підірвати та перевернути. Так що вставайте і топайте за мною. Зі мною.
Ми йдемо до Господаря. Це наказ.

20.
Засмучений Лео сидить з Господарем. Книга із заклинаннями зникла. Те, що сталося –
необоротно. Тим самим Майстер підтверджує плутані думки Джулії. Господар
незворушний – нічого не знаю. Обіцяв – виправляй свою помилку.
ЛЕО. (прикро) Я в шоці, пане. У мене нічого не вийде. І це не припущення, а впевненість.
Судіть самі. Старовинна книга з потрібними заклинаннями – зникла. Випарувалася,
розпалася на атоми – не знаю. Але її немає. А це означає, що процес незворотний –
тому що я не пам’ятаю напам’ять, що я казав в тому ідіотському випадку. Трахтарарах!
ГОСПОДАР. Він не ідіотський. Він справжній. Та й ти також не на смітнику знайшовся.
Насправді ти майже все в цьому розумієш, тільки не любиш це визнавати – ні перед
собою, ні перед іншими. Пізно, дорогий. Зробив – поверни. Помилився – виправ.
Обіцяв – виконай. Інакше, страшне покарання. Для всіх, хто винен.
ЛЕО. Але я не можу, ясновельможний! Так, я казав! Так, скоїв, обіцяв, клявся – але
ситуація вища за мене! Крутіше можливостей! Як я тепер повторю те, що вийшло
випадково?
ГОСПОДАР. А хто тобі допомагав? Асистент, коханка, дружина?..
ЛЕО. Як ви можете таке казати? Яка коханка в моєму віці і положенні? Тільки дружина.
Маргоша.
ГОСПОДАР. Так я і знав. Жодне западло не відбувається без жінки. Не тому що так
вигадали, а тому що такий закон.
ЛЕО. Який?
ГОСПОДАР. Не справедливий.
Несподівано з’являються Віктор та Бонні. Річі також із ними, але він скоріше схожий на
гальмо. Тобто байдужий всередині. І просто робить те, що йому кажуть. І дивиться
навколо.
ВІКТОР. (рішуче) Батько. У нас відбувається погане. Вже відбулося. Бонні, підтверди.
БОННІ. (нервує) Господи, скільки можна? Коротше, Віолетта та Клайд перетворили Річі в
ляльку. А Клайд став людиною. При безпосередній магічній і словесній допомозі ось
цього Майстра. Мало – запитуйте Річі. Мені набридло повторювати одне і те ж.
ГОСПОДАР. Річі?
РІЧІ. («пофігіст») Гадки не маю, про що вони базікають. Я нічого не хочу, нікуди не
прагну і мені все одно, що буде потім. Сподіваюся, цього вам достатньо, шановний
Господарю.
ГОСПОДАР. Цілком. А тобі, Лео?
ЛЕО. Звичайний хлопець. Не знаю, що ви бачите злочинного. Тобто, я все розумію, але
безсилий. Вибачте.
ВІКТОР. Тим не менш, я вимагаю повернути цій людині її природний статус. Потім ми
вирішимо, як вчинити з Віолетою та Клайдом.
ГОСПОДАР. Це я вже вирішую. І не тільки це – тому що твоя сестричка натякнула мені,
що ти будеш намагатимуться узурпувати владу. Це правда, сину?
ВІКТОР. Вона що – перетворилася на жабу? На божевільну жабу? У мене навіть в думках
не було подібного. Бо ще трохи і звідси піду я. З місця, де соромно бути людиною.
ГОСПОДАР. Не поспішай. Ми знайдемо спосіб відремонтувати поламане. Почуємо
нечутне. До речі, Лео, а чи не можна прослухати манекен? Тільки чесно.
ЛЕО. (розчаровано) Трах-тарарах… Ну, взагалі, можна. А кого ви хочете? Клайда, чи що?
Так він зараз інший.
ГОСПОДАР. Не потрібно. Ми спробуємо Бонні – якщо, звичайно, в її житті було щось не
потрібне мені. Бонні, є?
БОННІ. Цілком можливо. А що – таке робиться?
ЛЕО. Дуже рідко. Але технічно така здатність існує. Бонні, підійди до мене і нахили
голову нижче.
Бонні підходить до Майстра, нахиляє голову. Той прикриває потилицю дівчини, робить
незрозумілі рухи, щось шепоче. Після цього погляд Бонні тимчасово скляніє, рот
відкривається, а з нутра чути шматок діалогу. Присутні слухають мовчки.
БОННІ. («диктофон») «МАРГО. Я тебе благаю, дорогий. Всі ми, в якомусь
сенсі, ляльки. Причому, не завжди приємні на вигляд. А ти створюєш
ідеальні екземпляри. Залишилося тільки вдихнути в них трохи життя. До
речі, мені нещодавно розповідали легенду про те, що якийсь манекен
колись став людиною. Ти чув про це?
ЛЕО. Мені такі випадки невідомі. Хоча, постривай. Про щось таке я читав у
дитинстві. В одній стародавній книзі.
МАРГО. У книзі?
ЛЕО. Точно. Але це легенда, тобто, казка. Розумієш – казка.
МАРГО. І як він у казці це зробив?
ЛЕО. Я вже й не пам’ятаю. Здається, викрав живе серце людини. Чи то у нього
хірурги знайомі були, чи то чаклуни, чи то ще якісь мерчендайзери. Не
пам’ятаю. На жаль, але я вже забув свої дитячі казки.
МАРГО. А в тебе збереглася ця книга?
ЛЕО. Напевно. Десь у батьківській бібліотеці. Не знаю.
МАРГО. Не пам’ятаю, не знаю… Таке враження, що ти розмовляєш не з
коханою дружиною, а з одним зі своїх бовванів. Я хочу цю книжку. Чуєш?
ЛЕО. Ну, гаразд. Якщо ти цього так хочеш, сонце моє… Завтра пошукаю.
МАРГО. Сьогодні, милий.
ЛЕО. Трах-тарарах. Добре, я пошукаю сьогодні…»
ГОСПОДАР. Досить. Я переконався в тому, в чому був упевнений. І тепер приймаю
остаточне рішення. Віолетта мені більше не дочка. Майстер манекенів та його
дружина підлягають страченню. Оскарженню не підлягає.
Бонні приходить в себе і закриває рот. Лео гепається в непритомність.

21.
Господар відвідує робоче приміщення варти – щоб повідомити про своє рішення. А може,
він вирішив розім’ятися – після того, як відправив тих, хто приходив до нього. Але
Господар застає продовження ситуації.
СТРАЖНИК ОДИН. Стій саме так, як я кажу. Тому що у мене є передчуття – наш батько
бажає тебе побачити. Поки я не отримаю від нього відповідь, ти нікуди не підеш.
МАРГО. Так я і не біжу. Якщо ви забули, нагадаю – я сама з’явилася тут. Щоб побачити
Господаря. Будь ласка, зроби те ж саме, але під своїм соусом.
СТРАЖНИК ДВА. Логічно. І добре, що дама не пручається. Саме час думати про
аудієнцію. Стоп. Вже можна не думати. Здрастуйте, пане.
ГОСПОДАР. І вам того ж. Це хто? Випадково, не дружина Лео?
МАРГО. Це я. І прийшла з конкретною пропозицією. Я маю на увазі, з такою, яка може
вас зацікавити.
ГОСПОДАР. Я слухаю.
МАРГО. Все просто, ясновельможний. Але спочатку скажіть, будь ласка, яка доля
уготована Майстру манекенів і мені?
ГОСПОДАР. Остаточна.
27
МАРГО. Зрозуміло. Я так і припускала. Тому й кажу. Ви залишаєте нам життя, а ми
розрулюємо ситуацію – як ви скажете – і покидаємо місто. На жаль, інших
пропозицій немає.
ГОСПОДАР. Яким чином?
МАРГО. Банальним. Вибачте за підбір слів. Коротше, я подарую вам книгу. Важливу.
Цікаву. Ту саму, з якої Лео читав закляття.
ГОСПОДАР. Добре. Якщо це та книга, саме якої нам не вистачає, питання вирішене
твоїми висловлюваннями. Тобто, у підсумку все повертається на свої місця. Річі
знову стає людиною, а Клайд манекеном. Плюс додається ще дещо. Хтось запишіть
це. Манекеном також стає моя колишня дочка – Віолетта. Бонні перетворюється на
людину.
МАРГО. А ми з чоловіком?
ГОСПОДАР. Ви – вільні. Але тільки після того, як я сам проведу ритуал. Другий і
останній. Охорона, затримайте її тимчасово. Потім заарештованих сьогодні – до
мене. Решту потрібних – також. Марго – книгу.
МАРГО. Ось.
Марго дістає з-за пазухи і дає Господарю старовинну книгу. Стража стає по її боках.
Господар з книгою йде в одну сторону, Марго відводять в іншу.

22.
Окреме приміщення. У ньому всі необхідні (Господар, Віктор, Лео, Марго, Віолетта, Річі,
Клайд, Бонні). Закінчується повторний ритуал – принаймні, зовні.
ГОСПОДАР. (з книги, виразно) …І взяли двоє кубки, і пригубили мед. І потекло по горлу
снодійне для жил. І той, кому належить, почув нас, а той, кому дано рішення –
вирішив і створив. Нехай не про те співаємо і не відомі карти. І все, що є живе,
залежить не від нас. А все, що є інше, змінює тільки бартер. Але не загине дія не тут і
не зараз. І оживуть іграшки – і вип’ють, і з’їдять. І випадуть живі в штучну скриню. І
буде мир на місці. І запанує пекло – для того, хто стане проти мене і цих мук. Нехай
не про те тут мова і не відомі карти. І все, що є живе, залежить не від нас. А все, що є
інше, змінює тільки бартер. Але не загине дія не тут і не зараз… Хтось бачить
результати? Або цей спектакль схожий на хохму?
РІЧІ. А що має статися, Господарю? Якщо гарне – то я згоден. Якщо погане – вибачте,
буду протестувати.
БОННІ. Річі. Ти повертаєшся.
ГОСПОДАР. Це раз. А точніше – це плюс. Тепер, Лео і Марго, ви можете бути вільні.
Але завтра вас місто не знає і не бачить. Відповідно, посади і обов’язки також
змінюються.
Марго і Майстер покидають кімнату. Не швидко, але помітно, що у них немає бажання
затримуватися в цій архітектурі. Лео йде трохи швидше Марго.
КЛАЙД. А я не зрозумів. Ви хочете сказати, що моя персона тепер знову манекен? А як
же Віолетта? І куди мені виходити на роботу – щоб гарно, вишукано та гідно?
ВІОЛЕТТА. І я не доганяю. Реально відчуваю, що зі мною щось трапилося – але змін не
бачу. Що відбувається? Наркотики? Або Клайд та Річі сьорбали звичайне пиво?
ГОСПОДАР. Два і три. Одночасно. Що ж, Майстер і його жінка пішли не даремно. Своє
слово вони дотримали. Свою справу вони зробили. Щоб стало ясно тим іншим, які
тут. Відразу уточнюю – більше зміни не буде.
ВІОЛЕТТА. Говори, Господарю. Нам завжди важлива твоя мова.
ГОСПОДАР. По-перше, я більше не Господар. Із завтрашнього дня. Хто займе моє місце
– ви дізнаєтеся. По-друге, Річі та Клайд повернулися на свої місця. Тобто, їх душі
зайняли те, що належить. Згідно з ритуалом, словами та законом. По-третє –
компанію Клайду складе Віолетта. Я так вирішив.
ВІОЛЕТТА. Нормально. Ти хочеш сказати, що я раптово перестала бути твоєю дочкою?
ГОСПОДАР. Не я хочу. Таке трапилося. Ти можеш спокійно піти в лабораторію і
перевірити. Жоден аналіз не покаже в тобі присутності живого. Тому що я не гідний
мати дочку, яка не бачить різниці між життям і технологією.
БОННІ. Почекайте. Мені що тепер піти і стрибнути в річку? І дутися на вас з боку того
світу? Я не згодна. Я буду скаржитися.
ГОСПОДАР. Це останнє. Чотири. Людиною стає Бонні. І їй самій доведеться вирішувати,
куди вона піде і ким стане. Двірничкою або Господинею.
ВІКТОР. А я? А то про всіх згадали, а мене наче й немає. Може, мене і не буде?
ГОСПОДАР. Хотів зробити маленький сюрприз, але мабуть, не варто. Добре.
Знайомтеся. Віктор – ваш новий Господар. І йому самому вирішувати – буде у нього
половинка, чи ні. Але, якщо вже буде, то йому ще раз вирішувати – хто.
БОННІ. Упс. Щось я почала гальмувати. Це означає, що я стаю людиною?
ГОСПОДАР. І до речі. Якщо хто не зрозумів – книга буде зараз знищена.

23.
Колишній Майстер та Марго. Лео і дружина збираються покинути будинок. Можуть
перебирати речі, пити чай, нічого не робити.
МАРГО. Ні-чо-го. Жили ми в бідності, жили в невідомості, без цієї шубки, без потрібних
знайомих і корисного впливу. І тільки припускали, що комусь краще. Потім ходили,
маючи те, що не мали, і думали про інше. Ось так і дісталися сюди. А тепер ідемо –
живі – в знайому обстановку. Принаймні, морально. Так що релаксуй, чоловіче.
ЛЕО. (пішов у спогади) Взагалі, кумедно, що я опинився в такому шоу. Адже анітрохи не
думав, працював добре, старався, щось виходило. І раптом бац – життя шкереберть.
Вільний. Не потрібен тут – ось, як ця попільничка. Або он та запальничка. Все
змінилося. А якщо задуматися – чому? – відповідь не зрозуміла.
МАРГО. Чхати. Головне – забрати з собою все потрібне. Особливо, знайомства та зв’язки.
Коштовності, звичайно. Ну, ти розумієш.
ЛЕО. Головне – дочекатися Господаря, який покидає місто разом з нами. Ось тат повне
непорозуміння. Ну, спалив мою книгу. Кажуть – гарно горіла… Ну, виростив дочкудурепу та деяких підлеглих-сволот. Нормально. Буває ще й не таке – і нічого. Зате, за
час його правління Маркет-сіті, став більше маркетом, ніж Сіті. Що ж, можливо, це
комусь корисно. Але дядечко вирішив накласти на себе покарання – більше все одно
немає кому – та паралельно шукати відповіді на питання. Його право.
МАРГО. (із сумом) Зате новим Господарем тепер став Віктор. Вчорашній хлопчик,
майбутній дідусь. Знову буде користь місту. От, хто влаштувався краще за всіх.
ЛЕО. Ага. А новим Майстром манекенів став Річі. І тепер можна не гадати, хто буде його
половиною. Тому що і так зрозуміло. Хіба не для того Бонні перевели з іграшок у
гравці, щоб Річі попрохав її руки? Для того. Він і попрохав. І вона скромно
погодилася стати його дружиною і – ти вже, пробач – доглядачкою нових манекенів.
Трах-тарарах.
МАРГО. Скрині та коробки, все одно, беремо. Тому що без них складно. А решта –
неважливо. Хоча іноді образливо. Тому що тепер ми опинилися в ситуації, якої
взагалі не знаємо. Таке навіть в голову не приходило. Жахи і ті були приємніші.
ЛЕО. Я не бачив. У мене не було жахів. А що тепер буде – не знаю.
МАРГО. Добре буде. Ми живі – і це головне. До речі, а як там Клайд?
ЛЕО. Працює десь. Можливо, на пару з Віолетою. Він же тепер не такий симпатичний, як
казав. Хоча ніхто не звертає уваги. Візьму я, мабуть, цю люльку. Треба ж щось
кинути самому. Буде приємно.
МАРГО. Сумно. Але це поки. Звикнемо – все стане нормально. Ну, де твій колишній
Господар? А то будинок вже набрид. І казка. Хочу в іншу.

24.
Скромна резиденція. За столом Господаря сидить Віктор. Йому незвично – стіл великий,
завдання складне, вільного часу немає. Але Віктор звикає. З’являється Джулія.
ДЖУЛІЯ. Привіт, ясновельможний каскадере. Як твої стрибки на новому тренажері? Як
враження? Як успіхи? Як справи?
ВІКТОР. Нормально. В принципі, я давно придивлявся до цієї іграшки – і от, вийшло.
Залишилося тільки впровадити те, що я думав. І можна продовжувати бавитися, як
раніше. У сенсі, як ми це робили разом.
ДЖУЛІЯ. Розумію. Ти тепер людина зайнята, мислиш у великих масштабах,
розпоряджаєшся реальними героями. Тобто, життя тепер не для кайфу, а для роботи.
Немає питань. Хтось же повинен займатися соками та бутербродами – щоб і смачно,
і корисно. Вибач, за дурниці. Піду я.
ВІКТОР. Куди це? А мені що – самому надриватися? Я не згоден. Маю законне право
проводити час, як хочеться мені. Інші нехай займаються штатними справами. А я
хочу побути з тобою – за коробкою, з мультиками в руках, з голосами, ну, і таке
інше. Зазвичай. Ти як?
ДЖУЛІЯ. Як завжди. Думаю іноді про життя та іншу нісенітницю, але в цілому почуваю
себе добре. І з задоволенням пограю.
ВІКТОР. Відмінно!
Віктор витягує картонну коробку з-під столу, дістає з коробки ляльок (Господаря,
Віктора, Віолетту, Джулію, Лео, Марго…), безладно розкладає їх. Джулія опускається на
підлогу поруч. Грають.
ДЖУЛІЯ. (бере ляльку Марго, «озвучує» її) Привіт, новий Господарю. Шкода, що ми
залишилися по різні боки столу. А то б я тобі показала, що таке сіті і з чим його
їдять.
ВІКТОР. («озвучує» ляльку Господаря) Здорово, типу опонентка. А зараз – і взагалі
супутниця. Як мінімум, співрозмовниця. Так що – не напружуйся. Ще невідомо, хто
кого і чому навчить. Я тебе, або ви з чоловіком – мене.
ДЖУЛІЯ. («озвучує» ляльку Річі) А я, наприклад, не розумію, чого всі розслабилися. Так,
трапилися зміни. Вірніше, непоправне не сталося. А те, що маємо, самі й заробили.
Це я вам кажу, як Майстер манекенів. Так, Бонні?
ВІКТОР. («озвучує» ляльку Бонні) Абсолютно. Це я вам кажу, як його половинка. І я права
– але тільки тому, що прав мій улюблений. Інших варіантів не знаю.
ДЖУЛІЯ. (після маленького коливання, бере ляльку Джулії, «озвучує» її) А це я. Так би
мовити, новоспечена сирота. Втім, могла б покинути місто разом з татом і мачухою. І
жила б майже без проблем. Але мене тут навчають. Виховують. Грають зі мною.
ВІКТОР. (без коливань бере ляльку Віктора, «озвучує» її) Ти зробила свій вибір. Але – як
хороша, гарна, добра і справжня – доробляй. Адже з тобою не лише грають – з тобою
мріють бути разом. От, зараз людина навпроти просить тебе стати його дружиною. І
ледве з розуму не сходить від своєї сміливості. Відповідай, будь ласка. Можна без
ляльки.
ДЖУЛІЯ. (повільно відкладає свою ляльку в сторону, зітхає, посміхається) Смішно,
звичайно, не відповісти. Але тоді доведеться все перебудовувати одній. А мені
подобається удвох. Я згодна, дурний та сміливий Господар. Я кажу «так».
ВІКТОР. (встає, з ним встає і Джулія) Дякую. А, можна, я тебе поцілую? У щічку?
ДЖУЛІЯ. Можна. Тільки надалі не питай про це. Просто роби. Інакше нецікаво.
Віктор цілує Джулію. З боязкого поцілунок плавно переходить в пристрасний. Беруть
участь у ньому двоє – Джулія та Віктор. На них повільно опускається завіса. Або щось
таке.

ФІНАЛ

На місце, вільне від декорацій та завіси – виходять Клайд та Віолетта. І неспішно
(ліниво, забавно, загадково, вигадано…) йдуть на іншу сторону.
КЛАЙД. Якого такого ми начепили на себе ці ідіотські костюми? Нам що – рекламувати
більше нічого? Або немає в чому? Або в нашому таланті вже сумніваються
заздрісники?
ВІОЛЕТТА. Не тявкай. Ким ти виник, тим і працюєш. Про себе розповідати не буду. Бо
ми зараз репетируємо світський діалог, а не скандал нетверезих бомжів. Про
сварливих манекенів мовчимо обоє.
КЛАЙД. Фігня це все. Тобто, о, шановна сеньорито! Як приємно спостерігати вас в
цьому розкішному комбінезоні, та ще знати, що ви приїхали на мою вечірку!
ВІОЛЕТТА. Само собою, милий. Не могла я – розкішна в будь якому варіанті –
пропустити сейшн нової сексуальної іграшки.
КЛАЙД. Дякую, красуне. Тепер тут з’являться всі видатні персонажі. І кожен принесе з
собою мрію про цей препарат, і гроші на його придбання. Ми змінимо цей світ на
краще. Особливо, коли з міста звалять ті ідіоти, які обламали мої плани.
ВІОЛЕТТА. Чорт забирай, ти знову несеш нісенітницю! Не пам’ятаєш нічого і те ж саме
не можеш забути. Як ти раніше працював – з таким підходом, з такими здібностями,
з такою типовою зовнішністю, з таким ніяким голосом?
КЛАЙД. Між іншим, майже не працював. Далі ти знаєш. Хоча, якщо твій слух відповідає
твоєму геніальному голосу, то не знаєш. На жаль.
ВІОЛЕТТА. Дурень. За що з тебе брали приклад психічно хворі – не знаю. Але виходу у
мене тепер немає. Так що дивися, слухай і роби висновки. Якщо станеться диво –
підхоплюй. Трапиться відеокамера – знімай.
Не в образу
Шляхи, які нас вибирають,
нами в різноманітне грають.
Та ми не в образі. Бо самі вже граємо
в шляхи, які ми вибираємо.
Наші шляхи – то вгору, то вниз.
Прощавай, дівчисько-пригода.
Прощавай, хлопчисько-сюрприз.
Все у тебе виходить!..
Справи, які нас малюють,
нашими душами не керують.
Та ми не в образі. Бо самі втрачаємо.
справи, які ми не вибачаємо.
Мрії, які нас накривають,
наші фантазії пересувають.
Та ми не в образі. Бо самі вже граємо
в мрії, якими всіх накриваємо.
Наші шляхи – то вгору, то вниз.
Прощавай, дівчисько-пригода.
Прощавай, хлопчисько-сюрприз.
Все у тебе виходить!..
Під час виконання пісні лялькою Віолетою (і приєднавшимся до неї Клайдом) назустріч
парі з’являються колишній Господар, Лео та Марго. Виглядають вони майже скромно,
але презентабельно. Перші та другі ігнорують одні інших. Старий Господар розглядає
співаків, супутників, глядачів – так, наче був і буде не собою, а кимось іншим. Коли всі
розходяться в різні боки, злегка затримується Лео.
ЛЕО. Дякую тобі, місто. Дякую вам, люди. Або хто ви там – насправді. Все одно, дякую.
Не за те, що вийшло, а за те, про що не думали. Якщо щось не так – вибачайте. І
живіть з гарним настроєм. Бо запас ще лишився. Пам’ятайте? Дякую. Бувайте.

Лео йде. Сцена порожня.

Завіса

 

2008-2009. Київ

 

———-

Сергій Щученко
УКРАЇНА, КИЇВ, (044) 5193604
schuch@mail.ru