Спілка письменників України не може порвати з давньою корупційною традицією
У Національній спілці письменників України відбулося скандальне засідання правління зі звітом ревізійної комісії НСПУ, в якому голова організації Михайло Сидоржевський і головний бухгалтер звинувачені в неефективному використанні спілчанського майна та чисельних порушеннях фінансово-господарської діяльності. Подаємо інтерв’ю голови Київської організації НСПУ, відомого прозаїка Володимира Даниленка про події навколо цього скандалу.
– Пане Володимире, давайте з’ясуємо вашу роль у апараті Спілки письменників. Ви там не тільки голова Київської організації?
– Одночасно я – заступник голови НСПУ з творчих питань. До моєї компетенції входять видавничі проекти, конкурси, створення нових премій.
– А хіба Спілка створює якісь конкурси? Всі думають, що ви там тільки проводите засідання і збираєте внески.
– Раніше це було дійсно так, але в 2014 році в Спілці з’явилося нове покоління письменників-менеджерів, які захотіли порвати з давньою корупційною традицією і зробити щось таке, чого досі там раніше не робилося. У мене був досвід успішних літературних проектів задовго до того, як я опинився в Спілці. Я організував конкурси сучасної літератури «Золотий бабай» і «Коронація слова», видав антології сучасної української літератури «Квіти в темній кімнаті», «Опудало», «Вечеря на дванадцять персон» та антологію кримськотатарської прози в перекладі українською мовою «Самотній пілігрим». За рік роботи у НСПУ я видав серію «Перша книжка автора», до якої увійшло 15 книжок молодих авторів, створив премію «Літературні відкриття року» для дебютантів-прозаїків, «Золотий кларнет» для дебютантів у поезії, організував літературні підсумки року «Глиняний кіт», міжнародну премію «Воїн світла» пам’яті Михайла Жизневського, антологію білоруського оповідання «Як риба об лід» та книжку повістей опозиційного білоруського прозаїка Бориса Петровича «Спочатку була темрява», провів наукову конференцію і видав науковий збірник «Після падіння тюремного муру», присвячений здобуткам української літератури за роки незалежності, конкурс комедії у Чернівцях «Золоті оплески» та конкурс для школярів «У пошуках літературних талантів», підготував антологію сучасного українського верлібру «Світ не завершено», яка вийде влітку.
– Але ж Спілка письменників – сталінська ідея. У цього проекту немає майбутнього. Вона має відмерти, як Літфонд чи Укркнига.
– Літературні творчі організації – не сталінська вигадка. Вони були вже в Римській імперії і фінансувалися меценатами. У середньовічній Європі літературні спілки створювалися за цеховим принципом, об’єднуючи письменників за професійними інтересами. У сучасній Європі великі літературні організації є в усіх країнах. Вони існують для захисту авторських прав і популяризації творчості письменників. У минулому році в Познані я розмовляв із французьким поетом Атанасом Ванчевим де Трасі, і він мені розповів, що у Франції є дві спілки письменників, які фінансуються державою і займаються презентаціями книжок і авторськими вечорами. Дві спілки у Польщі. Дві – у Словаччині. У Словаччині, до речі, зберегли Літфонд, де письменник може взяти стипендію для того, щоб написати книжку. Літературний фонд є у Швеції. А якщо говорити за Укркнигу, то я шкодую, що Україна не змогла її зберегти, як заводи «Південмаш» чи «Авіант». Адже ці заводи теж можна було б розвалити, перетворивши на супермаркети. Якщо знищити Національну спілку письменників, то Україні краще від цього не стане, бо залишаться Союз пісатєлєй Росії, Союз южнорускіх пісатєлєй і літературні спілки ДНР і ЛНР.
– Ви працювали в одній газеті з Михайлом Сидоржевським, а зараз – його заступник із творчих питань у Спілці письменників. Чому ви з ним посварилися?
– Ми з ним не сварилися. У нас конфлікт у поглядах на те, якою має бути Національна спілка письменників України. Він – першокласний редактор газет. Я був свідком, як Михайло Сидоржевський брав маргінальну газету і за рік, маючи для цього мінімальні кошти, робив її цікавою і помітною на газетному ринку. Просто література – не його стихія. Він опинився не на тому місці, а його амбіції не дозволяють це зрозуміти. Літературний менеджмент потребує специфічного таланту: інтуїції, літературного смаку, вигадки, особливих організаторських здібностей, коли людей не змушують, а роблять їх співучасниками ідеї. Я випробував це ще в дитинстві, коли в компанії хлопчиків вигадував найфантастичніші проекти, захоплював їх ідеєю, і вони самовіддано їх втілювали, щоб усе вийшло якнайкраще. Вже тоді я зрозумів, що творчий менеджмент потребує максимальної свободи, а не примусу. Михайло Сидоржевський має авторитарний тип мислення. Він вважає, що все має бути саме так, як він сказав. А для творчих людей ці принципи несприйнятливі.
– А з чого почався скандал у Спілці? Чому частина секретарів, які прийшли однією командою з нинішнім головою, повстали проти нього?
– Невдоволення авторитарним керівництвом Спілкою накопичувалося протягом року. Зовні все виглядало доволі благополучно. Я і Леся Мудрак робили багато різних літературних проектів, Олександр Бакуменко тягнув на собі всю рутинну профспілкову роботу, але навколо нас усе більше людей говорило, що Спілкою керує головбух Віра Саламаха. Вона працює у Спілці з 2012 року ще з часів покійного Віктора Баранова. Головбух була приятелькою дружини Віктора Баранова і коли він хворів, звикла вирішувати за нього всі фінансові і кадрові питання. Тож коли прийшов новий голова, головбух запропонувала йому всі напрацьовані нею тіньові оборудки з орендами і майном, які вона робила раніше. Я говорив Михайлу Сидоржевському, що треба звільнити головбуха, якою незадоволені секретарі, оголосити конкурс і взяти нову людину, більш чесну і з сучасним мисленням, але він не захотів мене слухати. Нарешті про корупцію в Спілці заговорили у Верховній Раді і Адміністрації Президента. І тоді я підняв це питання на секретаріаті, і більшість секретарів проголосували за недовіру головбуху та перевірку фінансово-господарської діяльності НСПУ ревізійною комісією і незалежним аудитом.
– Чи вдалося вам провести ревізію і незалежний аудит?
– Відразу ж почався опір голови Спілки і найнятого юриста, який погрожував членам ревізійної комісії статтями кримінального кодексу. Ревізійній комісії довго не видавали документи, затягували ревізію. А коли комісія підшукала аудиторську фірму, то голова Спілки сказав, що аудит будуть проводити ті аудитори, яких визначить він, а не ті, яких хоче ревізійна комісія. І профінансував аудиторську фірму, засновником якої є юридична фірма, що обслуговує НСПУ, і в цій аудиторській фірмі працювала донька головного бухгалтера Спілки. Тобто, письменників було свідомо введено в оману. За статутом, НСПУ, ревізійна комісія не підпорядкована ні голові Спілки, ні правлінню. Її обирає з’їзд, і вона звітується тільки перед з’їздом. Ревізійна комісія виявила багато порушень фінансово-господарської діяльності. Було роздруковано два гросбухи звіту з додатками. Наведу кілька фактів зі звіту ревізійної комісії. Через незастосування ринкової вартості за квадратний метр лише на Банковій, 2 Спілка не доотримує 229 тисяч 477 грн в місяць, і 2 мільйони 700 тисяч за рік. Вже за правління Михайла Сидоржевського НСПУ дозволила перепланування, реконструкцію і капітальний ремонт ТОВ «Євротранзит» на суму понад 5 мільйонів гривень, і якщо буде розірвано договір оренди, то Спілка буде зобов’язана відшкодувати «Євротранзиту» цю суму. Висновок ревізійної комісії звучить так: неефективне управління майном Спілки, списування на великі суми боргів за оренду, заниження ціни оренди за сумами, нижчими від ринкової вартості, затримка зарплати працівникам апарату Спілки, підробка підписів, коли за нинішнього голови у документах фігурували підписи покійного Віктора Баранова і т.д.
– Що відбулося на останньому правлінні Спілки?
– Правління показало, що влада в НСПУ узурпована головою Спілки, головним бухгалтером і юристом, які втрьох керують організацією на свій розсуд. Це дуже нагадує безкарну поведінку колишніх регіоналів, які залишилися при владі. Коли я заявив, що Статут НСПУ дозволяє створення ініціативної групи, яка може зібрати третину голосів, ініціюючи достроковий з’їзд, Михайло Сидоржевський у залі, де вже не було кворуму, поставив на голосування, щоб заборонити збирати підписи щодо дострокового з’їзду, і та невеличка групка делегатів, що залишилась, за це проголосувала. Вони ще прийняли рішення про заборону оприлюднення звіту ревізійної комісії у ЗМІ. Хоча ревізійна комісія не підпорядкована ні голові, ні правлінню, а лише з’їзду.
– Які ризики несе узурпація влади в НСПУ?
– Спілку письменників можуть свідомо довести до банкрутства і розпродати залишки нерухомості, щоб на тому двоє людей заробили гроші на пристойне життя. Таким чином організація, яка за ефективного управління могла багато зробити для літературного процесу, назавжди зникне. Досі всім головам, які керували Спілкою, сходили з рук усі їхні оборудки. Після цього збудеться побажання Тані Малярчук, яка сказала: «У Спілці знову все зводиться до майна і продажу землі. Коли ви вже нарешті все розкрадете й розвалитеся?»
Розмову вела Ніна Левчук
