Нарешті серед сучасних українських драматургів маємо спеціаліста з права інтелектуальної власності – пана Олексія Дроздовського!

Сучасний український драматург Олексій Дроздовський, з Києва, є володарем І-шої премії Міжнародного літературного конкурсу “Коронація слова – 2014” у жанрі драматургії.

Oleksiy Drozdowski, Playwright — Олексій Дроздовський, драматург

ОЛЕКСІЙ ДРОЗДОВСЬКИЙ

БАТЯРИ, БРАТИ БАТЯРИ

Урбаністична РЕТРО-ФЕРІЯ на чотири дії у восьми сценах
та кільканадцятьох піснях

© Олексій Дроздовський, 2013
© пісні відмічені ©Олексій Дроздовський, 2013
Дійові особи:
ЧОЛОВІК В ОДНОСТРОЇ – відповідно до епохи
ХВЕДЬ ТРИНДИК – батяр, танцюрист, музика
ДЗОБАТИЙ КЛЮФАС – батяр, витівник, жартівник
ДЕБЕЛИЙ ГЖЕСЬ – батяр, шалапут, фест хлоп
МАНЬКА – батярка, біня Хведя, атракційна кобіта
ЦЕСІЛІЯ – резолютна кобіта з Кракова
РЕГІНА – кобіта з Кракова

ПЕРША ДІЯ – КІНЕЦЬ 30 РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ
ДРУГА ДІЯ – ВЕРЕСЕНЬ 1939, ПЕРШІ СОВ’ЄТИ
ТРЕТЯ ДІЯ – НІМЕЦЬКА ОКУПАЦІЯ ЛЬВОВА
ЧЕТВЕРТА ДІЯ – травень 1944, ДРУГІ СОВ’ЄТИ

ДІЯ ПЕРША
СЦЕНА 1
Літня веранда біля входу до львівської коршми «Під копитом». Перед входом до коршми столи-лавки на них чотири гальби пива, за столом три батяри і Манька. Вони курять, сміються, жартують, жльопають пиво. Хведь Триндик бере гітару і всі хором затягують Личаківський гімн у ритмі фокстроту:

Гуляй, браття, файно, де гармоня гра,
Бери бабу в пахи, Бог здоров’я дав.
Всюди, браття, гуляй: Ґрудик, Кліпарів,
По залі катуляй, нема як наш Львів.

Шпануй ґраби, крий пазури,
Тримай фасун свій, як шпіц,
Наше рідне “та йой” співай,
Львів наш Львів, а решта ніц!

Кохай, брате, файно львівських кубіт рій,
Ліпших нема в светі, нема як наш Львів!

На Личаків, як сі видреш, та йой,
Всюди чути до хулєри той свист,
Личаківський гімн юж музичка гра,
Співа з нами «наша віра» вся. Йой!

Шпануй ґраби, крий пазури,
Тримай фасун свій, як шпіц,
Наше рідне “та йой” співай,
Львів наш Львів, а решта ніц!

Кохай, браття, файно львівських кубіт рій,
Ліпших нема в світі, нема як наш Львів!

Камінь на камінні,
На камінні камінь,
А на тим камні,
Ну єщем єден камінь.

Всі аплодують.
МАНЬКА. Хведь, тутка дві кобіти з Кракова хотять з тобою здибатися.
ХВЕДЬ. З Кракова? А нащо їм пхатися до нас?
МАНЬКА. Кажуть, що приїхали жити тута і вивчати львівський балак. Ходять щодня із нотатниками по ринках, по кнайпам, щось там пишуть.
ХВЕДЬ. А може шпики? Давно з ними запізналася?
МАНЬКА. Та тижні зо два. Та ні, дві придуркуваті чаплі.
ХВЕДЬ. Мазурки?
МАНЬКА. Ніби ні, наче спольщені швабки. Одну звати Сесілія, а другу Регіна. Як сі не подобаються, то хай гибають звідси.
ХВЕДЬ. А швайнери у них є? Як є – то приводь. Суперово відпочинемо, побалакаємо. Батяру баб нема чого лякатися. До речі, а у тебе швайнери є чи все проциндрила або заникала? Бо пиво без гари, як фраєр без злотих.
МАНЬКА (лукаво). Ніц нема. Самі лише шустаки. Спитав у кота сала.
ХВЕДЬ. Знову хочеш обцибушити мене?
МАНЬКА. Ну трохи є, то що? Оце збиралася зашпарувати у банку «Деришкіра». Хіба сам не казав: «Любімося як браття, але рахуймося як жиди»?
ХВЕДЬ. То тож браття, а ти сестричка. Тож повинна час від часу фундувати братулька. Гайда, Манько, до коршми на шинквас шарнемо собі по келішечку.
ГЖЕСЬ. І нам принесіть.
ХВЕДЬ (жартівливо). Принесу дві краплини. (Підводяться з Манькою і йдуть до коршми. Пауза. Продовжують жльобати пиво. За мить з’являється то, й що в одностриї – поліцай. Обидва помічають його).

КЛЮФАС. Циц! Ша. Балакаємо про кактуси.
ПОЛІЦАЙ (підходить до столу і пильно вдивляється). Ага, чотири гальби.
ГЖЕСЬ. Сервус, пане поліцай.
ПОЛІЦАЙ (ігнорує привітання). А де решта, ще двоє? У коршмі? Чого мовчите? (Не дочекавшись відповіді прожогом кидається до коршми; по паузі звідти чути зойки, лемент, лайку. Поліцай не без зусиль виводить Хведя Триндика, заломивши йому руки; той репетує).

ХВЕДЬ. Ой, рятуйте! Ой боляче! За віщо, пане пшодовнік? На ґазду не ходили, мокрої роботи не виконували.
ПОЛІЦАЙ. А от у Бригідках тобі втовкмачуть навіщо, кабан.
ХВЕДЬ. Я не хочу до фурдигарні! Я ні в чому не замішаний! Я вільна людина!
ПОЛІЦАЙ. Бо ти не порядний русин, ти бидло! Кримінальник, по ночах цеглинами гендлюєш!
ХВЕДЬ. Бігме, пане пшодовнік, не пхав я чужого пір’я у свій хвіст!
Із корчми вибігає Манька; Клюфас і Гжесь і кидаються до поліцая
МАНЬКА. Пане пшодовнік, відпустіть Хведя, невинний він ні в чому!
КЛЮФАС. Пане пшодовнік, та ні в чому він не винний!
ГЖЕСЬ. Та хіба він щось утнув? Він не годен рукою рушати. То шо, як він бзіка має? Та він власної воші не має! Ну батяр, ну шалапута! Що він накоїв?
ПОЛІЦАЙ. Ваш Хведь – страшно гоноровий хлоп. Не зізнається, що втнув!
МАНЬКА. А що він втнув?
ПОЛІЦАЙ. А ви начебто цофнуті в голову, не відаєте?
КЛЮФАС. Де там, ніц не відаємо.
ПОЛІЦАЙ. Хто зробив скок на туристів-іноземців?
ГЖЕСЬ. Який скок?
ПОЛІЦАЙ. Насильно продавав цеглини іноземцям вчора вночі, га?
Мовчите? Зараз його у Бригідки, а потім заберу в айнцельняк на Лонцького для допиту. Там він свій гонор швидко скине. Хай там свої фраєрські кавали оповідає.
ГЖЕСЬ. Та він пісні співає по шинках, а щодо цеглин – то інші – то Михась Циголка із Замарстинова. А з ним разом ходять Американ і Цєпа. А з Хведя злодій, як із рака жеребець!
ПОЛІЦАЙ. Звідки знаєш?
ГЖЕСЬ. То кожен їден знає! Бо Хведь співає пісні по шинках. Цим заробляє на хліб. А от Михась спритно міняє біцирки – сьогодні тут, а вночі пшеходняками там. От паскуда! Тепер до нас заліз!
МАНЬКА. Пане пшодовнік, та ми ж вас знаємо. Ми ж з вами завше на сервус! Ну який ви невблаганний. Хоч хрестом перед вами падай.
КЛЮФАС. Та вчора вночі Хведь до шостої ранку грав та співав у кнайпі Ціммермана, можете перевірити. Був п’яний мов бейля!
ПОЛІЦАЙ (трохи розгублено і невпевнено). У кнайпі Ціммермана? (Манька користуючись моментом звабливо підзиваючи поліцая, щось шепоче йому на вухо, обличчя поліцая світлішає, захоплено). Пся крев! Ну то гайда! (Вивільнюючи Хведя з удаваною погрозою). Гони Хведю поза хрест!!
ХВЕДЬ. Мир та штама. (Манька і Поліцай зникають. Пауза). Ну що поробиш, хіба, що заспівати? (Бере гітару та співає).
Батяр я си, батяр
З малої дитини,
Як мав штри роки,
Ходив до дівчини,
Батяруйте хлопці
Як я батярую
Ні одної нічки
Дома не ночую
Батяр я си батяр,
Я си батярую.
Як нема що вчити,
То я ся тусую
Маю жаль на маму,
Маю жаль на тата,
Же мя породили, Такого варята.

От хатрацька морда! Умундурований, хвала господу, не тайна поліція, не цівіль, не капусь. Давайте до столу. (Всі сідають).
ГЖЕСЬ. А най тебе наглий шляк трафить! Пшодовнік ослячий! (Пауза). А пшодовнік – це старшина?
КЛЮФАС. Та де там, підстаршина. Щоб хрунь був старшиною? Теж мені велике цабе! Хатрак клятий! Набив себе на польське копито.
ГЖЕСЬ. Чия релігія, того й поліція. Застрелить би цього бика як руду суку!
ХВЕДЬ. Та нарветься на когось, сам на пси зійде. Гжесь, дай но мені дзиґаря. (Гжесь дає йому годинника. Роздратовано). Та не сікору, а цигару! (Гжесь дає йому цигарницю і підпалює сірника). Пронесло, минув цюпи. Бачиш, вирвався наче з карабіна куля.
ГЖЕСЬ. Еге ж, до арешту брама широка, а з арешту фіртка вузенька.
КЛЮФАС. От фіфа! А поліцай хап за литки і проваде за Бригідки.
ХВЕДЬ. Стули пельку, Манька добре знає свою справу. Золота біня, не перший раз рятує. Потрапить зробити не тільки із себе, але з бика адвоката
КЛЮФАС (ущипливо). Я шпанюю до Манюні, і помалу до ні суну, моя Маньо, поки час, йдем забавитись хоч раз.
ХВЕДЬ (обурливо). Не пхай свого носа до чужого проса! Бо зараз хутко засервую фефель під око!
КЛЮФАС. Бо Манька вирафінована курва, хіба ні? Піти на здибанки із
хатраком!
ХВЕДЬ. Що?! Завидки беруть? Може й курва, але гарна біня. Як дам зараз по крижах, то швидко перехочеш ці фанаберії теревенити!
КЛЮФАС. Шо-о?
ГЖЕСЬ. Та годі вже вам! Хіба ми якась фраєрня? У нас тут батярня! Теж мені. Зійшлися два андрухи один темний, другий глухий. Не будь байц, тільки геци.
ХВЕДЬ (Клюфасу). Тримайся вітру і уважай на закрутах.
КЛЮФАС. Теж мені пан ображальський. Я не стуманів, я не варят.
ГЖЕСЬ. Гаразд, досить бамбурити, що робитимемо?
ХВЕДЬ. То може гайда на фотос? Чи може ви опустили вуха як свині у дощ?
ГЖЕСЬ. Слушна думка, давно не ходили до кіна. Бодай щось заробимо.
ХВЕДЬ. А ну ось заспіваю нам на вдачу. (Грає та співає).
Всі, до холєри, кіном снять,
І, як зварйовані, летять,
Бо ледве не щоднини,
Нові фалюють кіна.

Там “Байка”, “Фрашка”, “Гелійос”,
Там “Корзо” теж дере свій глос,
Дає нам драму-чар,
“Бандита Зігомар”…

Хведь годину вільну мав,
З кошар до міста ся пригнав,
І каже: “Манько, дурна,
Підемо до “Сатурна”.

Бо то смішний театр фест,
Там простирадло біле єст,
На ньому скачут вйо,
Кубіти, мавпи, всьо!”.

Гжесю Клюфас дає кукс,
“Шпануєш? Нове кіно “Люкс”,-
Там чоловік шось зиска,
Бо пхаюсі паниська.

При касі там є дужий тлок,
На ходак, сікур, давай скок.
Бо кождий кінограй –
То для бухача як рай.

То гайда, до кіна. Бо млин без води не мелить. Посунемо до «Палясу». Там сьогодні показують нову фільму про Львів – «Волоцюги».
ГЖЕСЬ (глузливо). Це часом не про нас?
ХВЕДЬ. Про нас, про нас, гайда.
(Збираються та йдуть зі сцени. Затемнення).

СЦЕНА ДРУГА

Декорації ті ж самі що у першій сцені. Кілька днів опісля. Гжесь, Клюфас, Хведь за столом тераси і грають у карти. На столі порожні гальби і чарки.
ХВЕДЬ. Щось давно не співав. (Відкладає карти, бере гітару, співає).
Ллється бровар в нас рікою,
Швайнери у шинквасі скочуть,
Палить горло гара,
А батяри феста хочуть,
Йде за біню свара.

А пари йдуть гоцки,
Під запальні стаєри,
Під чарчину личать пляцки.
Батяри не фраєри.

КЛЮФАС. То так у піснях. А хильнути чарчину?
ХВЕДЬ (до Гжеся). Щось без пива гра не клеїться. Знати, котрою картою грати. Піди візьми на кредит пива.
ГЖЕСЬ. А дадуть? Мені не дадуть.
ХВЕДЬ. Скажи, що я просив. (Гжесь кладе карти і йде до коршм).
КЛЮФАС. А де Манька?
ХВЕДЬ. Знову починаєш?
КЛЮФАС. То я так – просто спитав.
ХВЕДЬ. На разі просто не буває. Вже п’ять по квадранс. Казала, що здибаємося – приведе двох чапель.
КЛЮФАС. А що нам з того?
ХВЕДЬ. Як що? Розвага! Все здасться на господарстві. Гульнемо! Хіба ми не кубітяри?
КЛЮФАС. А Манька не приревнує?
ХВЕДЬ. Та де там! Ще й допоможе. Вона ж акторка по таких оборудках.
(Повертається Гжесь з трьома кухлями). Бач, дали під моє слово?
ГЖЕСЬ. Але попередили що востаннє.
ХВЕДЬ. Таке кажуть щоразу, але щоразу наливають. Ну, будьмо, як кажуть Цьоця Баньдзюхова най нам жиє, львівський бровар файно з нами пиє!
З’являється Манька у супроводі Сесілії і Регіни.
МАНЬКА. Сервус, колєги. Ось познайомтеся – дві атрактові кубіти із Кракова.
ХВЕДЬ (до Сесілії). Ти звідки, госьцю? Шваби? Хочете набратись львівського шліфу? То ціла наука. А де українську вчили?
ЦЕСІЛІЯ. Сервус. Ми з Кракова. Це Регіна, моя куліжанка і кузинка.
РЕГІНА. Сервус. А це Цесілія. А української навчилися у Кракові – там теж є ваші земляки.
ХВЕДЬ. Магніфіка, пані! Герцум-перцум-переверцум! Мене кличуть Хведем Триндиком. А це мої кумпани. (Вказуючи на Гжеся і Клюфаса).
РЕГІНА. Приємно. Даруйте, а що означає перша фраза?
КЛЮФАС. Так собі – на всі випадки життя, щось на зразок вітання. До речі, мене звати Дзьобатий Клюфас, а це Дебелий Гжесь.
РЕГІНА. Герцум-перцум-переверцум – такий цікавий вислів – треба занотувати. Навіть дивний якийсь, чудернацький. (Дістає нотатника).
ГЖЕСЬ. Еге ж, бо на загал і у Львові не всі здорові або Львів не кожному здорів.
КЛЮФАС. Як кажуть, голодний Львів обійде, а голий ні.
ЦЕСІЛІЯ. Ми не голодні і не голі.
МАНЬКА. Це пристойні пані, ґречні і не жлоби.
ГЖЕСЬ (із викликом). А ми ось голодні і голі. Як у нас балак намічається, то б і могорич не завадив, пригостите сіромах? РЕГІНА. Із задоволенням, дійсно треба ж відзначити нашу зустріч.
Дістає з сумки пляшку горілки і ставить на стіл. Жестами звертаючись до Маньки відводять її в сторону, дають гроші щось пояснюють і вказуючи на коршму. Манька зрозуміло киває і прожогом кидається до коршми.
КЛЮФАС (вдоволено). Отак, на один гачок дві сороки за хвіст. О, наші куліжанки розуміються на горілці. Бачевський!
ХВЕДЬ. Бачевський – це знана горілка, а з лікерами, її аж триста різних назв. (Звертаючись до гостей). А чи не бажають панянки задля знайомства послухати батярську пісню?
СЕСІЛІЯ. Із задоволенням!
ХВЕДЬ. (Бере гітару і починає співати).
По мені не дзвони дзвонять,
Наді мнов кєлішків дзвін,
Бо така пияцка доля,
Як прожив – такий і скін.

Не несіть мене на цвинтар,
І пан-отця не ведіть,
На добраніч мені браття,
Спиртом голову скропіть.

У пивниці поховайте,
Під столом вкопайте гріб,
Ноги до дверий вкладайте,
Голову – де бочки чіп.

В праву руку гальбу дайте,
В ліву руку – пива жбан,
І жалібно заспівайте,
Вмер п’яничка, але пан!

Повертається Манька із великою тацею у руках з наїдками та напоями. Ставить на стіл. Всі аплодують.

ГЖЕСЬ. Оце фестина!
ХВЕДЬ (розливаючи горілку по чарках). Вип’ємо за Львів, за нас батярів, за нащу свободу і за наше братерство! (Всі п’ють). То яку у маєте до нас справу?
СЕСІЛІЯ. Я студіювала слов’янську філологію і тепер збираю словниковий матеріал для дисертації з львівського арго, тобто жаргону. А для цього треба вивчати ваш балак, вашу гвару. А краще вас та ваших друзів цьому мене ніхто не навчить.
ХВЕДЬ. Нам тут у Льовові помішалися язики. Як у Вавілоні. Хоча Львів пуцований на глянц польськими назвами.
ЦЕСІЛІЯ. Мені навіть розповіли, що один вже емеритований старший вахтер львівської тюрми на Казиміровський з нудів склав словник гвари, спертий на злодійськім жаргоні, а пан Бодек – власник книгарні на Казимирівській на розі Трибунальної, навіть видав його власним коштом, але ніхто його не купляв.
ХВЕДЬ. Не відаю, не чув. Я цю гвару засвоїв ще змалку. Співаю на ній.
РЕГІНА. Ви, пане Хведь, співак і танцюрист, фактично митець, який оспівує романтику вулиці.
МАНЬКА. Він не тільки таке може, але й багато іншого.
ХВЕДЬ. Влучно сказано! Й справді: ми замащені на вулиці. Вештаємося по закамаркам вулиць, провулках, кнайпах і батярських «мелінах».
ГЖЕСЬ. Головна заповідь батяра – брати життя повними пригорщами
КЛЮФАС. І взагалі батярам краще жити на світі. Бо ми маємо успіх у кубіт, бо є безжурні та веселі. А надто зарозумілі паниська дістають за жінок самих холер.
СЕСІЛІЯ. Ви адоратор кубіт?
ХВЕДЬ. Та є трохи.
СЕСІЛІЯ. Цікава, слушна думка заслуговує на увагу. Хочу пояснити, що після приєднання Галичини до Польщі, “балак” зник із сторінок преси. Жодних друкованих джерел, бо балак став предметом знущань журналістів-моралістів, особливо з боку “коронярів”. Тобто мешканців Варшави. Ваш батярський балак надає Львову особливого шарму
ГЖЕСЬ. І задля цього ви прителіпалися до Львова?
РЕГІНА. Радше мовити переїхали.
ХВЕДЬ. То ви справді збираєтесь тут жити?
МАНЬКА. А що тут незвичайного? Жінки бажають жити у Львові.
СЕСІЛІЯ. Ви не проти, щоб поставити вам кілька питань?
ХВЕДЬ. Боронь Боже, скільки завгодно.
ЦЕСІЛІЯ. Це правда що львівський батяр набув рис гульвіси, не роботящої людини, ошуканця, злодійчука і авантюрника?
ГЖЕСЬ. Можна я відповім. До щирих людей батяр виходить із серцем, сповненим щирістю і дружбою, хоча й штукар. КЛЮФАС. А ще треба додати, що батяри різні бувають. Ми ось центрові. А центровий батяр відвертіший, йому подобається життя пройдисвіта, інколи навіть спритного шахрая. Ми волоцюги великого міста – кмітливці і набридливці. ГЖЕСЬ. Тільки треба дещо розрізняти. Є бандитські райони – Замарстинів і Клепарів. Там самі “ножівники”. А Голоско – такий район, ні бе, ні ме, ні кукуріку. Там свої батяруси.
КЛЮФАС. А ми еліта батярська, бо ми з Личакова. Ми правдиві львов’яки, і через це варимося у власному сосі. РЕГІНА. Батяр – це злодій? ХВЕДЬ. Тобто кіндер? Як подивитися – так, трохи, на квадранс та й то лише при нагоді коли трапляється фраєр-глюпак або панисько пихатий, та й то мазур або селепко і фраєр. Та по великому рахунку ми не кіндери.
РЕГІНА. Але поляків не любите?
КЛЮФАС. А за що цих мазурів любити? Мазури називають нас караїмами, а ми їх пся крев.
СЕСІЛІЯ. Розумію. Гадаю, що світогляд батярів базується на почутті агресії. А ще я помітила, даруйте за відвертість, що у піснях, які я записала, відчутна плебейська філософія, яка з убогості, прийнятої з гідністю, творить свого роду цінність. Якусь особливу пісенну ауру і душу.
МАНЬКА. Ми не кіндери, це точно. Ми з ними на ножах.
ХВЕДЬ. Ми не зацофані. Є засаднича різниця між кіндерами і батярами. Перші злодюжки, а другі шалапути. Це як військові і цивілі.
РЕГІНА. Тобто?
ГЖЕСЬ. То така зараза, що пуляріс з кишені може свиснути та ще й трахнути невдаху по лепеті, чи замордувати. Батяр на таке не піде. А вони дотримуються злодійського «кодексу честі»
СЕСІЛІЯ. А зброя у вас є?
ХВЕДЬ. Зброя батяра це сміх, жарти, пісні, дотепи. По нашому віц і геца!
ГЖЕСЬ. Ну ще й катапулька. (Бачачи що його не зрозуміли). Тобто рогатка.
СЕСІЛІЯ. А навіщо?
КЛЮФАС. Пояснюю. Скло у великих шибах скорше розбивається ніж у малих. У них легше влучити.
СЕСІЛІЯ. У великі шибки? А навіщо?
КЛЮФАС. У вітрини крамниць. Якщо власник упертюх і селепко. Не почастує батяра, зневажливо дивиться на нього як на бидло.
ГЖЕСЬ. Камінчик у катопульту, шубусь, і повно скла.
СЕСІЛІЯ. Гм… А з чого ви живите?
ХВЕДЬ (Почувши потилицю). Е-е-е… Доволі складне питання… Як дуже скрутно наймаємось мулярами…
ГЖЕСЬ. Наразі ми з Клюфасом пояснимо вам. (Підіймаються і зникають у шинку. Пауза).
РЕГІНА. Мабуть, запитала щось не те? Даруйте. Я так гадаю, бо будь-яка праця є корисніша, як лінивство.
МАНЬКА. Ваша правда. Талапнемо по келишку? (Розливає).
СЕСІЛІЯ (до Хведя). А родичі ваші як ставляться до вашого батярства?
ХВЕДЬ. Які там кревні? Ніц не маю. Жаба-цьотка-бузька-дєдько…
Поветаються Гжесь із Клюфасом з якимось клунками у руках. Кладуть клунки на стіл.
РЕГІНА. Що там?
ГЖЕСЬ. Це наш батярський крам.
СЕСІЛІЯ. Крам? Ви чимось гендлюєте?
КЛЮФАС. Не жиди, та інколи доводиться.
РЕГІНА. І що ж там таке?
ХВЕДЬ. А от зараз побачите. (Дістає з торби цеглину).
СЕСІЛІЯ. Що це? Цеглина? Але навіщо?
ХВЕДЬ. Бачте, то така штука, що конче потрібна туристам. Львів з чого змурований? З каменюк та цеглин. Отже кращий спогад про місто – це справжня львівська цеглина.
ХВЕДЬ. І не просто цеглина. Тут ось збоку (вказує) гравер видзьобав герб Львова і девіз латиною «Leopolis semper fidelis” – Львів завжди вірний.
РЕГІНА. Дякую, я латину розумію. Вірний чому або кому?
ХВЕДЬ. Звісно, традиціям і духу міста! Як у пісні;
Камінь на камінню,
На камінню камінь,
А на тим камні,
Ну єщем єдин камінь.

СЕСІЛІЯ. Що це за пісня?
ХВЕДЬ. Личаківський гімн. При нагоді заспіваю.
МАНЬКА. Вся штука полягає у тому, щоб збути цю цеглину сп’янілим іноземцям, коли вони вночі повертаються до готелю десь за злотих двадцять.
СЕСІЛІЯ. А хіба вони прагнуть придбати цеглину? ГЖЕСЬ. А їм чемно пояснюють: або купиш цеглину, або цеглина тобі на голову.
РЕГІНА. Це ж насилля!
КЛЮФАС. Та яке там насилля, ще ніхто не відмовлявся. Добровільно купляють. Бо цеглина виглядає як подарунок – загорнута у папір та перев’язана тасьмою. Й ціна підходяща.
СЕСІЛІЯ. Так, зрозуміло. А у другій торбі що?
МАНЬКА. Справжні витвори мистецтва пензля львівських маестро.
РЕГІНА. Невже? Можна подивитися? (Суне рукою і дістає картонки розміром 50х50 сантиметрів, роздивляється одну картонку). Що це? Далебі не розумію, сама біла фарба…
ХВЕДЬ. Це неперевершений пейзаж під назвою «Український степ взимку».
Створює почуття безмежності і вічності…
СІСІЛІЯ. Це також «добровільно» розповсюджуєте серед туристів-іноземців?
ХВЕДЬ. Авжеж. На них попит набагато вищий, ніж на цеглини. Можна прикрасити вітальню влітку, щоб прохолодніше було. Ну й ціна – поміркована – тридцять злотих.
РЕГІНА. А чому тридцять?
ГЖЕСЬ. Ну не зацінити за це малярство як за рідну маму.
ХВЕДЬ (робить знак іншим). Нам уже час, панянки. Дякую вам за почастунок.
КЛЮФАС. А горілка ваша була перша кляса, на те і муха не сідає.
ХВЕДЬ. Клява цмага! Щасти вам, дівчата!
Усі підводяться, тиснуть руки збираються, розходяться. Затемнення.

ДІЯ ДРУГА
СЦЕНА ТРЕТЯ
Сцена прикрашена стендами із червоними прапорами, портретами Сталіна та Ворошилова, Маркса, Енгельса, Леніна, та плакатом-лозунгом “Братам ми руку простягнули, щоб їхні спини розігнулись і скинули в пітьму віків призрене царство канчуків». Замість надпису коршми «Під копитом», красується напис «Їдальня №5 Міськхарчтресту».

ХВЕДЬ (співає).
Як з германів витрясали душу,
Повтікали всі за Сян-ріку,
Заходила у бардак Катюша,
А мазур волав кукарєку!
Гуляймо браття! Нарешті польського когута скинуто з ратуші!
ГЖЕСЬ. Ледве не замінили германським орлом.
КЛЮФАС. Еге ж. Бо німці вперто чіплялись за Львів. Хіба не знаєш?
ГЖЕСЬ. Звичайно ж, знаю. Польській когут германському орлу не колєга. Там сов’єти втрутились. Тепер усі стали «товариші»
ХВЕДЬ. Німці швидко просунулись з Польщі до Львова. А Сов’єти спізнились, ну, підійшли до Львова, а німці по них з гармат, а потім ще було зіткнення панцерників, справжній бій. Кажуть сам Сталін Гітлеру дзвонив, ну, й шваби відстрілюючись відступили за Сян, а мазури здали Львів сов’єтам без стрілянини, добровільно.
КЛЮФАС. А нам що з того? Сов’єти не дають батярувати. Та й туристів поменшало. І що воно буде? Кому будемо цеглини та «український степ взимку» збувати?
ХВЕДЬ. Гадаю, це не на довго. На Львів завжди усі зазіхали. Недарма германи так вперто хотіли тутки бути. Таке відчуття, що повернуться. А нам треба перечекати. Совіти не вічні
ГЖЕСЬ. Еге ж, червоні чубарики, мов спечені раки
КЛЮФАС. Заки совіти підуть, то ми сконаємо.
ГЖЕСЬ. Чув, що малярів згуртували у бригади для малювання лозунгів.
ХВЕДЬ. Перемальовують назви вулиць і склепів. Якісь чудернацькі скорочення. «Продмаг», «Укрмісккоопспілка»…Знаєте як тепер називається божевільня на Кульпарковій?
КЛЮФАС. Ні, а як.
ХВЕДЬ. «Психбольница».
МАНЬКА. А всі львівські шльондри повиходили заміж за червоних командирів або поробилися кондукторками у трамваях.
ХВЕДЬ. Більшовикам треба карк скрутити щоб і каретка швидкої не допомогла.
ГЖЕСЬ. А до НКВД на Лонцького не бажаєш?
КЛЮФАС. Тепер за більшовиків до нас балакають по-московськи
ХВЕДЬ. Не теліпай язиком, краще вчись балакати по-московські.
КЛЮФАС. Ледве не перекабачилися на польське копито, тепер доводиться
лягати під більшовицьку підкову.
ХВЕДЬ. Не лягати, а грати на глупоті більшовиків будемо, фраєрські кавали оповідати
ГЖЕСЬ. Оце зайшов до шинку Ціммермана. Він тепер теж їдальнею зветься. Там таке паскудство. Що ці совіти понапривезли? Смердючої риби? ХВЕДЬ. Більшовицькі сніданки подають: сєльодка, аґурец і водка. І тарганів більше ніж відвідувачів. До рота й напотемки не трафить.
МАНЬКА. Хведь, щось сумно, заспівай.
ХВЕДЬ. Заспіваю. От нова пісня:
Коли був я кавалер,
Сповнений усіх манер,
Хоч на Жовківській я жив,
На Знесіння приходив.

Розвештався по Знесіню,
Ми лузгали вдвох насіння,
Відпроваджувала мене,
І не чулась ніц не зле.

На Знесінні морди били,
Хлопам що дівчат водили,
Бо дівчата із Знесіння,
Це є наше володіння.

Хто на місто моє псьочить,
Той не доживе до ночі,
Той хто нудиться від пихи,
Гибай краще звідси тихо.

Бо тя гукну моцно в писок,
Буде крові полумисок,
Заскавулиш мов собака,
Циц мені, стуль си параху.

ХВЕДЬ (помітивши постать у формі). А ну, швидко шнуруйте далі, а я гулям до хавіри – і шлюс. Тримайте фасон, Гжесь. Як будете втомлені, підпирайтеся носами.
(Гжесь і Клюфас зникають, Хведь збирається йти).
ТОЙ ХТО В ОДНОСТРОЇ (Комісар з трьома кубиками на комірці підходячи до Хведя, злісно усміхаючись).Стой! Ти хто?
МАНЬКА. Дай я з ним поромансую.
ХВЕДЬ (Манці) Ша, Манько, не з морди слова, ні з дупи перду. (Чемно-іронічно). Сервус, братульку.
КОМІСАР. Что за сервис? Отвєчай: ти хто? Польскій шпіон переодетий?
Лазутчік?
ХВЕДЬ. Хведь Триндик, батяр, ваша милість.
КОМІСАР. Что, что? Хведь? Какая милостіня?
ХВЕДЬ. Кажу ж, батяр, Хведь Триндик.
КОМІСАР. Это как? А, понял, Федор, тіпа батрак? А батраков Советская власть отменіла. Вот только на батрака ти не не похож (Вказуючи на предмети). У нас в Россіі это називается котєлок і тросточка. Клоун, что лі?
ХВЕДЬ. А у нас мельонік і ляска. То я так на глянц вирядився, бо у колеги свято сьогодні. Уродини.
КОМІСАР. День рожденія? А родителі твоі кто? Із какого класа?
ХВЕДЬ. Тобто кревні мої? Мама – бруківка, татусь – риштак першої кляси.
КОМІСАР. Это так рікша по-вашему, что лі? Я бил на Дальнем Востоке, на Ханкін-Голе, слишал, что в Китае есть рікші, но не думал, что во Львове едак експлуатіруют людей. Відішь, я понімаю твой язик, как ні круті, а ми словяне!
ХВЕДЬ. Еге ж товаришу комісар. Стоп’ятьвідсотковий русин
КОМІСАР. А прічем здесь стопять? Ти націоналіст?
ХВЕДЬ. Та що ви, товаришу комісар, я завжди казав «Батяри всіх країн, єднаймося». А стоп’ять – це у нас так кажуть.
КОМІСАР. Правильно говориш. А ето кто с тобой, твоя девушка?
ХВЕДЬ. Ні, моя кузинка.
КОМИСАР. Ага, понятно, єйо звать Кузя.
ХВЕДЬ. Та, сестра двоюрідна. А звати її Манька.
КОМІСАР. Манька, говориш? А скажи мне Федор, доверять тебе можна?
ХВЕДЬ. Можете рахувати на мене як на три тузи.
КОМІСАР. Тогда есть для тебя одно государственноє секретноє порученіє.
Секрети храніть умеєшь?
ХВЕДЬ. Я?
КОМІСАР. Вижу, что умеешь.
ХВЕДЬ. А що саме?
КОМІСАР. Я гляжу ти местний, голотьбу знаешь. Здесь, понімаешь лі, какой-то паскуднік, злоумишленнік діверсію учініл. (Маньке). Девушка, отойдіте.
МАНЬКА. Та будь ласка.
ХВЕДЬ. Диверсію?
КОМІСАР. І не просто діверсію, а діверсію ідеологіческую. Значіт так. Вот тебе порученіє: разузнай какой гад напісал над входом в центральний мужской туалет непрілічное названіє «Укрміськпіськсрайбаза»? Заданіє ясно?
ХВЕДЬ. Це значить ви берете мене на роботу? А яка платня?
КОМІСАР. Дурень ти, ето на за деньгі, а на классовом сознаніі основиваєтся. Понял?
ХВЕДЬ. Та второпав, що це кляса і на знанні. А хто ж навчатиме мене тоді у цій клясі цьому знанню і скільки триватиме вишкіл? Я ж не вчений.
КОМІСАР. Віжу не понял. Єсть клас рабочіх, єсть клас крестян. Ти сейчас где работаєшь ілі, может, жівьйошь на нетрудовиє доходи?
ХВЕДЬ. Муляр я.
КОМІСАР. Ага, маляр, понятно. А гітара тебе зачем? Для пущей важності?
ХВЕДЬ. Та ж співаю людям, хочете і вам заспіваю.
КОМІСАР. Народная самодеятельность – ето похвально. Ну, спой что нібудь народноє.
Хведь бере гітару і співає
Вже дванайцять б’є мені, йду си через Львів,
Впивсі тєжко на вині, радо бим десь сів,
Але ми сі ніц не стало, бо я гойрак, яких мало.

Бернардинський пляц минув – суне якийсь граф,
Каже мені: «Батяр, марш!», я го в циліндр паф!
Аж си денце заламало, бо я гойрак, яких мало.

Вийшов я на Митний пляц – там дівча моє,
Я її за цицю мац – зо п’ять кільо є,
Аж ми в очах застрибало, бо я гойрак, яких мало.

Як трамваєм їхав я, баба робе крик,
Хтось туребку свиснув їй, а до мене скік,
Але їй сі так здавало, бо я гойрак, яких мало.

Пуліцая у трамвай чорт якийсь приніс,
А я гіров як махнув, та го просто в ніс,
Аж му з носа закрапало, бемц го ще раз, бо то мало.

Скаче за мнов комісар, махає ціпком,
Я наставив кулака, а він бух чолом,
Аж му в очах застрибало, бемц го ще раз, бо то мало!

В Бернардинському садку я ся заховав
І під ружами всю ніч, як дитина, спав,
Ранком руж ся назбирало, бо я гойрак, яких мало.

Швендербаль си вже почав, налітай чимдуж,
Я є гречний львівський хлоп з оберемком руж,
Лиш бузяка ми не жалуй, бо я гойрак, яких мало.

КОМІСАР. Молодец, правільно, Федор. Класовая песня, ведь графьйов, помещіков и другую буржуазную шушару надо бить і іскоренять. І правільно понімать поліку партіі і правітельства. Я служу в военной комендатуре, ловлю всякій враждебний елемент, вот тебе адресок и телефон. (Пише на клаптику паперу). Как разузнаешь, пріході ілі звоні. Где ти жівешь? У тебя документи єсть? Возраст прізивной? Ілі от арміі хочешь отбрикаться?
МАНЬКА (зненацька підходить рятуючи ситуацію). Товаришу комісар, у вас таке ошатне умундерування, наче ви на баль зібрались.
КОМІСАР (вдоволено). Что, нравіться?
МАНЬКА. Дуже. (Кокетливо). Можна поміряти вашого кашкета (Вказує на кашкет).
КОМІСАР. Отчего же нельзя. Пожалуйста.
МАНЬКА (одягаючи кашкета, звабливо). Ну як? Мені личить? (Віддає честь).
КОМІСАР. Черт возьми, ні дать ні взять – заправскій солдат. В армію не хочешь?
МАНЬКА. А візьмите?
КОМІСАР. Ето тебе нужно в военкомат, а я із комендатури согласую с начальством і на тебя запрос подам. А что ти умеєшь делать?
МАНЬКА (не приховуючи інтересу). А ви, товаришу комісаре, що зараз робите?
КОМІСАР. Я прі ісполненіі обязаностей. Ну, тіпа патруль. Проверяю окресності, іщу і висматріваю враждебно настроєнних к советской власті подозрітельних ліц, націоналістов.
МАНЬКА. Та ви не тут шукаєте.
КОМІСАР. А где іх іскать?
МАНЬКА. У Личаківському парку, вони там збираються – смокчуть пиво.
КОМІСАР (розгублено). Піво?
МАНЬКА. Еге ж, пиво. Ви любите пиво? Львівське пиво – то є кляса, робить з хлопа супераса!
КОМІСАР (почувши потилицю). Отлічная ідея! Пьйошь піво і слушаєшь о чем люді толкуют. А далеко етот ваш Личаківський парк?
МАНЬКА. Та недалеко, я можу вас провести, покажу.
КОМІСАР. Тогда чего же ми стоім, Маня? Вперед на поіск враждебних елементов.
МАНЬКА. А ви дівчину почастуєте пивом?
КОМІСАР. А как же!
МАНЬКА. А можна вас під ручку взяти?
КОМІСАР. Можна, все можна. Ну, бивай Федя, помні о мойом порученіі. (Йдуть під ручку разом з Манькою).
ХВЕДЬ. Сервус. (По паузі). От москаль клятий, а жиби тебе шляк наглий трафив!
Затемнення.

СЦЕНА ЧЕТВЕРТА
Гжесь, Клюфас, Хведь і Манька на відкритій веранді якогось генделика у парку. На столі величезні батоги і гальби пива.

ХВЕДЬ. Манька, а ну як на духу кажи мені: що було з тим комісаром? З тим дурноватим помідором?
МАНЬКА. Ніц нічого. Я що, фйолки маю у голові? Лисого легко голити. Думав закрутити кобіту. Я йому: «Гайда до кнайпи ….там порівняно дешево можна перехилити чарку. З такою-сякою закускою». А він як бевзь сміється від вуха до вуха. Те, се, фіги-міги.
ХВЕДЬ. І що далі?
МАНЬКА. Ну, пришкандибали, хлопи дивляться на нього, як на якогось варята…А він напився і волає якісь російські пісні. Потім гатив проповідь про визволителів. Був геть зацьмаканий. А потім лаявся як фіякерник, кляв націоналістів. Хотіли йому понаправляти фізіоморду. Я застерегла хлопів. Він заходився матюкатися по-своєму, впав і захропів.
ХВЕДЬ. А ти що?
МАНЬКА. Ані кліпнула повікою, підвелась та пішла. Воно мені треба, як до дупи дверцята.
Назустріч компанії прямують Сесілія та Регіна
СЕСІЛІЯ. Вітаю шановне товариство!
РЕГІНА. Сервус, панове батяри..
МАНЬКА. Ой, дівчата, давно не бачились.
ГЖЕС. Севус, дівчата.
КЛЮФАС. Салют, красуні!
ХВЕДЬ. Цілую ручки! Нарешті здибались, Гадали, що ви ся повернули до Польщі.
СЕСІЛІЯ. Хотіло було повернутися до Польщі, але потім передумали. Ми закохані у Львів. Таке гарне місто, як кажуть поляки «пенькний Львів».
ХВЕДЬ. Приємно чути.
ГЖЕСЬ. А чому на вас чоботи і якісь напіввійськові лахи?
СЕСІЛІЯ. Подобається?
ХВЕДЬ. Які ви вишикувані, вимальовані, принадні і пахучі. Як ваші справи? Не бідуєте?
СЕСІЛІЯ. Як вам сказати… Оце ледве влаштувалася перекладачем до одного начальника-росіянина з міськради – головного з санітарних перевірок так званих «закладів громадського харчування». На харчі та житло вистачає. Ходимо з ним перевіряємо колишні кнайпи, тепер вони звуться «їдальні».
РЕГІНА. А я влаштувалась продавчинею до «Воєнторгу».
ГЖЕСЬ. Міськрада! Ото названнячко! А що воно таке, цей «Воєнторг»? Знову сов’єти із своїми чудернацькими назвами?
ХВЕДЬ. Роздрібна торгівля різними військовими цяцьками – одностроями, значками, трохи харчами. Крам для більшовицьких вояків. Це цікаво, можна знайомим покупцям самогон збувати.
ГЖЕСЬ. Агурец, сєльодка, водка. Москалі мають пеєтит до горілки.
КЛЮФАС. А як заллють баньки, затягують «Москва моя любімая» або «Єслі завтра вона».
РЕГІНА. Повісили голосник і весь час передають ці ж пісні, а ще й «Катюшу», «Три танкісти». Аж нудить, та що поробиш, доводиться терпіти. Там усі шпигують за усіма. То щоб не дуже впадати в очі та дратувати, одягаюсь так-сяк, невибагливо. ХВЕДЬ. До речі, вутка в одного дідугана у клуні є сотень п’ять порожніх пляшок з під горілки Бачевського. Назбирав ще за ляхів. Він у них вино домашнє розливав. Та от я й гадаю: як їх самогонкою заправити та підфарбувати, можна совітам продавати як рідкісний довоєнний продукт!
КЛЮФАС. Авжеж, колосальний зиск можна мати.
ХВЕДЬ. І як ця думка раніше не приходила мені на згадку? Стільки сов’єтів навалило, лише встигай наливати. Бо всі кнайпи позачинено. А совіцькі майже усі мочиморди, пияки.
СЕСІЛІЯ. Мій начальник теж хильнути любить. Якось у вечері проводив огляд – він у них зветься санітарний рейд. Все завершилось страшною пияткою у ресторації на Погулянці, бо після брудних закапелків їх усіх потягнуло до порядного льокалю.
ХВЕДЬ. У мене є пісня про Погулянку. Хочете, зараз заспіваю?
Всі схвально кивають.
Маю власну халабуду,
На Погулянку прибуду,
Тут пивний садочок,
І чимало жіночок.

Маю файну я хавиру,
Бубен трохи повний жиру,
А як йду на батярівку,
Знаю буде жах за дівку.

Маю файний капелюх,
Не зліза, приріс до вух,
Ще до губ плине цигара,
А до горла файна гара.

А у нас батярська мова,
Вся ошатна й гонорова,
Вчить принаймні поки жив,
На Личакові не скнив.

Всі аплодують, Хведь глузливо кланяється на всі боки

ХВЕДЬ. Це гарно, що ми здибались. Гадав, що совіти вас заарештували.
РЕГІНА. За віщо?
СЕСІЛІЯ. Яка совітам користь?
КЛЮФАС. Вони до кожного можуть присіпатися.
ГЖЕСЬ. Пришиють, наприклад, польське підпілля. Або німецьке шпигунство.
ХВЕДЬ. Одного батяра на прізвисько Кореєць совіти заарештували і шили йому, що він японський шпигун. Казали, його який капусь вистежив.
СЕСІЛІЯ. Капусь – то шпик?
ХВЕДЬ. Шпик у цивільному.
РЕГІНА. А нащо ці мотузки? (Вказує на батоги на столі).
ГЖЕСЬ. Це батоги для худоби. Персональна зброя батяра на всі випадки життя. Не раз ставала у пригоді. Отак! (Бере батіг, розкручує його і хвацько б’є ним по підлозі).
СЕСІЛІЯ. Жах який!
ХВЕДЬ. Краще за кастет, ніж або палицю. Та й дістає за метрів три.
РЕГІНА. А як міліція спинить?
КЛЮФАС. Це не зброя, кажу, що на ринку купив, бо пастух і худобу треба пасти.
ХВЕДЬ. Особливо як у мордовні бійка.
СЕСІЛІЯ. Що таке мордовня?
ХВЕДЬ. Кнайпа, чи шинок, де часто виникають бійки. Де легко наразитись
на кровотоки
РЕГІНА. А ви встряваєте у бійки?
КЛЮФАС. Колись було, особливо у кнайпі Ціммермана, а тепер це небезпечно. Усюди повно міліціантів.
ГЖЕСЬ. Хіба, що спогади лишились. А ну, Хведь, заспівай панянкам про шинок Ціммермана.
Хведь бере гітару та співає
Раз я собі в вечір в шинку Ціммермана,
Хтів’єм погуляти ду самого рана,
Тоі тоі рої, я ті сі не бою,
Тоі тоі рої, насирматир твої.

Як так усі разом весело сиділи,
Аж нараз навпроти капуся уздріли,
Сидів він при столі та й си пив гирбати,
Лоєський як гукне: Даймо єму бати!

Юзьку Мариноський за карк єго хвита
І кулаком валить і ніц сі не пита,
А Петро Лямпіка паличкою вали,
Паличка зламалась, дорш сифоном смали.

Опівночі біні крику нарубили:
“Прийшо п’ять бухачів, капуся забили!”

Сесілія і Регіна аплодують. Хведь церемоніально вклоняється.

СЕСІЛІЯ. А бухач – це хто?
ХВЕДЬ. Кіндер, тобто злодій.
РЕГІНА. І таке дійсно трапилось?
ХВЕДЬ. Ходили чутки, що так воно достеменно було. Але жадний львівський батяр не потрафить таке вчинити. Одна справа мордяку набити, а інша річ – піти на мокру справу. Тоді вважай або тікай зі Льова, або до буцегарні. То не наша віра.
СЕСІЛІЯ. Віра?
ХВЕДЬ. Наша віра означає «наше братство, наше товариство»
РЕГІНА. Ми тепер із Сесілію теж будемо іменувати себе «наша віра».
СЕСІЛІЯ. Вибачаюсь, нам вже час іти. Ледь не забула, це для вас. (Дає Хведю пакунок загорнутий у папір формату поштової листівки).
ХВЕДЬ. Дякую. Ну, то наразі, побачимось за тиждень. Честь!
Дами вклоняються і зникають.
КЛЮФАС (зацікавлено). Що вона тобі дала? Гроші?
ХВЕДЬ (до Гжеся, поблажливо). Дзьобатий, стули дзьоба. Чого очі вибалушив?
КЛЮФАС. Що, вже спитати не можна?
ХВЕДЬ. Можна. Але не мене. Манька, ходімо. Бувайте.

ДІЯ ТРЕТЯ

СЦЕНА П’ЯТА
Сцена прикрашена плакатами окупаційної влади. «Гітлер – визволитель». На сцені Гжесь, Клюфас, Хведь, Манька на лавочках.

МАНЬКА. Що чутно?
ХВЕДЬ. Чо сі питаєш?
МАНЬКА. Та нічого, я лише так…
ХВЕДЬ. Як нічого злого не чути, вже добра новина!
ГЖЕСЬ. Та майже саме лише зло. Вже два роки під німцями. Скільки це ще триватиме? Усюди трудова повинність, картки на харчі, комендантська година…Хіба це життя? Триндаюсь дворами, щоб в облаву не потрапити… Щодня тільки й гадаєш: як тепер додому втрафити? Бігаєш, як пес через овес…
ХВЕДЬ. Та й пес на голу кістку не йде.
КЛЮФАС. Тобі добре, працюєш у театрі, співаєш пісеньки та ще й швайнери за це отримуєш. А тут тільки по голоснику чути гавкання «Ахтунг, ахтунг. Дас оберкомандо дер Вермахт гібт бекант».
ГЖЕСЬ. До речі, щось Сесілію з Регіною не видно.
ХВЕДЬ. Та вони тепер фольксдойчі, працюють, здається, десь у військовій комендатурі.
ГЖЕСЬ. Через тебе дістали нам аусвайси? Чи це також «здається»?
ХВЕДЬ (ухильно). Вони, чи не вони – яка різниця? Замкни бузю і не патякай зайвого.
КЛЮФАС. Німці такі ж варяти, як совіти – позмінювали назви вулиць на свій лад. З тими їхніми «штрассе», «гасе»… Не розбереш що і де… Тільки й чути: Лемберг, Лемберг… ГЖЕСЬ. Та хіба тільки це? Розділили місто на осередки – південну частину на німецьку, східну – на українську, західну – на польську, а північну юдам під гетто відали.
МАНЬКА. Сьогодні йду по ринку, раптом німці, а торгаші один-одному: “бомбовець, бомбовець, бомбовець…”, попереджуючи про небезпеку.
А в одного знайшли м’ясо, гречку, борошно – заборонені для торгівлі. То так били, що просто ригав кишками.
ХВЕДЬ. Електрику усюди повимкнули, лишили по хавірах, де мешкають німці. Самогон продавати заборонено, бо він із цукру та збіжжя. Усюди облави, арешти. Тюрма на Лонцького переповнена, а за містом ями, де розстрілюють.
ГЖЕСЬ. Еге ж. Оце чув і навіть читав, що як Мусоліні зрезигнував, німці зажадали від італянів-вояків тутка у Львові, щоб ті присягнули на вірність фіреру, а ті лише німують. То німці всіх їх поклали у Лесинецькому лісі. Кажуть, що зо дві тисячі італьянів.
КЛЮФАС. Чув, що серед італянів було п’ять генералів і душ п’ятьдеся вищих старшин …
ХВЕДЬ. Та які з італьянів вояки?! Гендлювали по базарах різним крамом, а німці на те крізь пальці дивились, але не чіпали… А ті ходять, не криючись по ринках, та ще й співають. От і одспівались… ГЖЕСЬ. Усюди гестапівські посіпаки, з поліційними вишколеними собаками А стільки наших заарештували, закатували. Тільки й кричать: «Гераус, ферфлюхте бандіт!».
КЛЮФАС. А бачили плакати та листівки із закликом про створення української держави?
ХВЕДЬ. Е, це вже було. Я на власні вуха по радіо чув проголошення Акту відновлення української державності. Це було 30 червня 1941 року – якраз сидів у шинку Ціммермана. І де ця проголошена держава? В дупі?
КЛЮФАС. Ні, у підпіллі. Це треба респектувати. Бандерівці, перейшли у підпілля, збирають гроші на ведення боротьби…
ХВЕДЬ. Та які там гроші? Шеляги!
ГЖЕСЬ. А мене докори сумління беруть. Он люди до Української повстанської армії у ліси тікають, а ми тутка лише язиками мелемо…
ХВЕДЬ. А мені то до файки. Щоб ти знав, Галичина, вірніше дистрикт Галичина увійшла, як колишня австрійська провінція, до територією рейху. Ми тепер офіційно живимо не в Україні, а у рейху! У рейху! Второпав? А у рейху гестапо, СС. Фі-і-іть і ти вже у Янівському концтаборі. Пхай пальці в розетку та ще й послинь.
КЛЮФАС. Ну й що з того? Відмовитись від боротьби? Забути свою націю?
ХВЕДЬ. Не на такого трафив. Нація у мене в душі. А решта – то все трелі-морелі. Правдивому батярові політика до дупи.
ГЖЕСЬ. Ти ж справжній львів’як.
ХВЕДЬ. Та я ще за ляхів дезертиром був, ловили, ловили, і відчепились. На біса мені то військо, боротьба заради політичних клоунів?
КЛЮФАС. Хведь, треба у душі хоч щось святе мати…
ХВЕДЬ. То що, годувати тифозні воші? У Бригідках чи на Лонцького? Ґречно дякую, то не моє. Нема дурних. Я не варят, не пацієнт з Кульпаркова.
Краще пісні співати. (Бере гітару та затягує)
Чи ви чули, пане брате,
Що не Знесіню чувати.

Пан Аґатун протестує,
Що пан Малько кандидує.

Панна Стася фест писката,
Кажуть, служить в адвоката,

З того буде ґрил.

Пан Меценат має власть,
Каже, що нам в морду дасть

З’являється німецький військовий жандарм із великою бляхою-півмісяцем на грудях. Хведь раптово перериває спів.

ХВЕДЬ. Хутко брикайте до нори! Гибайте звідси. (Гжесь і Клюфас зникають). От шупак клятий! (Німець рішуче прямує до Хведя. Запопадливо). Віват, герр жандарме, гутен таг.
ЖАНДАРМ. Алес ін ордунг?! Порядок?
ХВЕДЬ. Усе зер гут!
ЖАНДАРМ (дістає книжичку-розмовник, копирсається у ній). Ти хто?
ХВЕДЬ. Бітте, іх бін Хведь Триндик.
ЖАНДАРМ. Аусвайс! (Вгледівши Маньку). Аусвайс.
ХВЕДЬ. Бітте. (Витягує і дає посвідку, Манька дає свою).
ЖАНДАРМ (до Маньки). Ти хто?
ХВЕДЬ. Та то моя кузинка, майне швестер.
ЖАНДАРМ . Ага. (Вивчаючи документи, здивовано). Артист?
ХВЕДЬ. Артист театру-ревії “Веселий Львів”.
ЖАНДАРМ (поблажливо). О! Колосаль! Шпиле, зонге дойче музик! Лілі Марлен…знаєш?
ХВЕДЬ. Натюрліх, герр жандарм. (Грає та співає).

Поруч казарми,
Мур і вартовий,
Там ліхтар жевріє,
Мов подих наших мрій.
Знову чекаєш, ще мить за крок,
Під ліхтарем ми знов удвох,
Удвох з Лілі Марлен.

Наші тіні разом,
Злилися в одну,
Ти уся принада,
І в щасті я тону.
Хай всі побачать долі час,
Під ліхтарем разом вдвох нас,
Я знов з Лілі Марлен.

Ось звучить тривога,
«Мерщій!» – луна наказ,
Три дні гауптвахти друже,
Отримаєш нараз.
За мить – розлука, та завтра в строк,
Чекатиму, знов будем вдвох,
Удвох з Лілі Марлен.

Чуєш мою поступ,
Знаєш я прийду,
Кожен вечір разом,
Не вірю я в біду.
Щоб не було відчуй мій крок,
Під ліхтарем, з ким будеш вдвох?
Із ким, Лілі Марлен?

Навіть з того світу,
З вічності глибин,
Мрія й твої губи,
Повернуть щастя плин.
І в туманний вечір я прийду,
Під ліхтарем тебе знайду,
Тебе, Лілі Марлен.

ЖАНДАРМ (піднімаючи великий палець вгору). Пріма! Зер гут, зер, гут!
ХВЕДЬ (вклоняючись). Ніхт шлехт? Непогано?
ЖАНДАРМ. Гут, гут. (Раптом підозріло дивиться на Хведя, міряє його важким поглядом з п’ят до голови). Украйніше бандітен? Пістоль, зброя?
Хто листівки клеять?
ХВЕДЬ. Ніхт бандітен. Я батяр, артист.
МАНЬКА (несподівано кидаючись мало не під ноги жандарму). Герр жандарм, він… майне брудер… мирна людина, ніхт бандит…артист…
ЖАНДАРМ (трохи розгублено). Вас іст дас?
МАНЬКА. Дас іст гут, гут, алес гут. (Починає співати і танцювати).
Іх на тебе вартен,
Варум ти не прийшов?
Я ж не такая фрау,
Щоб вартен драй часов…

ЖАНДАРМ (зніяковівши). Ти на мене вартен?
МАНЬКА. Я-я, іх на тебе вартен.
ЖАНДАРМ (здивовано). Варум? Чому?
МАНЬКА (кокетливо). Бо я твоя Лілі Марлен.
ЖАНДАРМ (з посмішкою). Ти Лілі Марлен? Віркліх? Справді?
МАНЬКА. Я-я, лос, лос, камрад, ком цу мір. (Безцеремонно хапає його під руку і, сміючись, виводить його подалі).
ХВЕДЬ (по паузі). Тьху, бенькарт дурний!

СЦЕНА ШОСТА

Сцена прикрашена тумбою з німецькими плакатами-гаслами українською мовою: «Спокійно дивімося в майбутнє», «Не для ката наша хата», «Ставай в ряди СС стрілецької дивізії». Дві зсунуті лавочка у Стрийському парку. Хведь, Гжесь, Клюфас, Манька.

ХВЕДЬ (вказуючи на плакати). Ось бачите, безкоштовне запрошення до фронтового пекла у німецьких одностроях. Добрий кожушок, тільки не мене кроєний. Чого ж, на цвинтарях теж є плин приватне життя. (Грає та співає).
На цвинтарі тихім небіжчики сплять,
Лиш вітер травичку хитає.
Небіжчик Павло і небіжчик Василь
Тихесенько пісню співають.

Приспів:
О, Боже, який є то файний світ,
Як тяжко його покидати,
Там цмулять горілку, там цідять вино,
І пивом дають запивати.

Десь рипнули двері, десь гримнув костур,
Відкрилася з краю могила.
Небіжчик Павло і небіжчик Василь
Вже випили пляшечку пива.

Небіжка Варвара побігла в буфет
І взяла там хліба і сала.
Для кума Павла вона взяла вина,
Горілки Гаврилові взяла.

Як випили всі вони тії чари,
Ой, скільки ж то було там сміху:
Скелети гриміли, кричали, ревли –
Доходило навіть до гріху.

На ранок картина було ось яка:
Костур Василя поламався,
Гаврило Павла відтягнув від труни,
А сам із Варваров зостався.

О, Боже, який є то файний світ,
Як тяжко його покидати,
Там цмулять горілку, там цідять вино,
І пивом дають запивати.
ГЖЕСЬ. Ну й часи настали! Всі ми наче на розігрітій пательні. Наче дійсно потрапили до пекла…
ХВЕДЬ (іронічно). Я б згасив цю пательню, але бракує вогнегасника!
КЛЮФАС. Тобі легко жартувати, бо ти пісні у театрі співаєш, а тут днями й риски у роті не маєш…
МАНЬКА. А вас що жаба душить, що Хведь заангажований і співає у театру-ревії «Веселий Львів»? Чи, може, він не ділився з вами броварем чи хлібом?
Чи, може, він до театру не запрошував?
ХВЕДЬ. Хіба я вам фраєр, щоб дарувати дірку без обарінку? Хіба я вас кривдив? Хіба це моя вина, що тепер ми майже не батяруємо?
ГЖЕСЬ (ховаючи погляд). Даруй Хведь, але у нашому житті відбувається якийсь розлад.
КЛЮФАС. Хведь, та якісь між нами проблеми, скільки років батяруємо?
ХВЕДЬ. Може ви мене завините у тому, що аусвайси вам дістав? Чи, може, завинив у тому, що за німців вже не побатяруєш?
МАНЬКА. Хлопці, Хведь вас не кривдив. А те що у нього своя власна думка і світогляд на події, то він на то має право, і квит.
ХВЕДЬ (вгледівши Сесілію та Регіну, жестами запрошує їх до гурту, ті підходять). Честь! Грюс Гот! Цілую ручки ясновельможним панянкам!
Виглядаєте вшитсько аліґанцько! Просто суперово! Перфектно!
СЕСІЛІЯ (глузливо). Ми, як фольксдойчі, підлягаємо непереможній владі воєнного часу. Та все рівно я вже homo leopolensis esse.
ХВЕДЬ. Що, що?
СЕСІЛІЯ. Це латиною такий девіз «Я є людина Львова». Коли ревуть гармати, музи мовчать. На жаль, тепер у життю перемагає тільки сила.
РЕГІНА. І їжа. (З посмішкою витягає з торби чималий пакунок і простягає Хведю).
ХВЕДЬ. Невже їжа, справді? (Розгортає). Звідки така розкіш? Хлопці, пригощайтесь, нас дві добрі душі частують!
ГЖЕСЬ. Дай мені щось. (Підходить вибирає щось із наїдків і жадібно жує)
КЛЮФАС. І мені теж. (Приєднується до Гжеся жадібно накидається на їжу).
МАНЬКА. О, господи, шинка, ковбаса, сальтисон!
РЕГІНА. В комендатурі офіцери святкували день народження коменданта. Ну й нас з Сесілію запросили. Там усі геть понапивалися, а ми удвох без галасу що могли зі стола зібрали та винесли. Ой забула, у мене ж пляшка французького коньяку! (Дістає із сумки пляшку і ставить перед товариством).
КЛЮФАС. А у мене є залізні чарки! Оце фестина!(Прожогом кидається до своєї торби і виймає чарчини).
ГЖЕСЬ. Ну, дівчата, потрафило і нам шматок сала та чарчину перехилити.
ХВЕДЬ (розливає коньяк). Гуляй браття файно! Прост! (Усі чокаються і вихиляють чарки). Знаєте є таке латинське прислів’я, один ксьондз мене навчив – «Життя коротке, а мистецтво вічне!» Vita brevis, arts longa! Давайте за це вип’ємо!
РЕГІНА. Мені подобається ця сентенція.
СЕСІЛІЯ. Нині німці стали трохи іншими, бо совіти вже пів України звільнили.
ХВЕДЬ. Чує моє серце, що знову совіти до Львова увійдуть.
СЕСІЛІЯ. Німці второпали, що українці, а точніше ОУН, Бандера, Мельник є ворогами для їхнього режиму. Ворогом небезпечним і серйозним. А тепер навертають національно налаштованих українців на боротьбу проти їхнього іншого ворога – більшовиків.
РЕГІНА. Оце формують гренадерську дивізію з українців, кажуть, що сам Гімлер дозволив. Багато хто вже зголосився. Ви читаєте українські газети «Самостійна Україна», «Тризуб», «Воля»?
ХВЕДЬ. Так, інколи. Вранці у газеті, а вечором – у куплеті. У тих газетам усе німцями продиктовано. Я вам так скажу, даруйте за відвертість: німці до українців пасують як горбатий до стіни.
ГЖЕСЬ. Тут німці, там більшовики, а між ними українці. От і вийшло шите на пробите. Ще й ляхи з своєю ностальгією побиваються за Львовом.
СЕСІЛІЯ. Тим не менш до дивізії зголосилося вдвічі більше ніж потрібно. І це незаперечливий факт.
ХВЕДЬ. Ясна річ, як знедолений, босий і голодний, за харчі й у пекло до дідька у найми підеш.
КЛЮФАС. Ти це на кого натякаєш?
РЕГІНА. Я по ночах лондонське радіо слухаю. Там казали, що у Росії, і на прохання Черчиля та з дозволу Сталіна сформували цілу армію із колишніх польських військовополонених під командою польського генерала Андерса – двадцять п’ять тисяч. Кажуть, що там чимало українців з Галичини.
ХВЕДЬ. Це ж треба. Німці українців проти совітів направляю, а совіти поляків проти німців. Ну й паскудна річ ця політика!
ГЖЕСЬ. І що, ця армія на Львів посуне?
РЕГІНА. Та ні, їх Сталін відіслав від гріха подалі до Ірану, а потім далі вони через Палестину, Єгипет попрямували, здається, до Лівії. Їх називають ще «Карпатська бригада».
КЛЮФАС. Бачте, поляки і тут наші Карпати собі за назву взяли.
ХВЕДЬ. А я ось було подумав, що вони на Львів посунуть і знову нас ляхи чи то загарбають, чи то звільнять.
СЕСІЛІЯ. Хведь, а Маня мені оповідала, що ви десь у театрі працюєте?
ХВЕДЬ. Це такий невеличкий театр-ревія «Веселий Львів». Там співають під, різні оповідки, гумор, жарти, музики. (Дістає з кишені якісь картки).
МАНЬКА. Хведь, а заради гостей, які нас так щиро пригостили, заспівай їм щось.
ХВЕДЬ. Авжеж. (Бере гітару та співає).
Коли музичка загра штаєра,
Ой, діріді, раді, ой, діріді, ра,
Зара ду танцю бери мні хулєра,
Ой, діріді, раді, ойра.

Куждий єдин гуля, наставляє вуха,
Як не танцює, то музики слуха.
Міську аранжер, тиж файний хлупака,
Він пу французькі навіть балака.

Авансе! Курдемами! Паспарту! Деволяй!
Шерше ля фам! Мулєн Руж! Трібуне! Помпадур!
Хоць мало котрий його капуї,
Алі в фіґурах вшиску кляпуї.

Як Юзьку Франці відбив риваля,
Того відразу взяли ду шпиталя.
Дуже за Юзька злякалась гебра,
Алі тому тільку пукли штири ребра.

Бу на Личакові треба фест фраєра,
Аби з батярами гуцати штаєра.
Якби не було панни Людвіки,
То би не було файні музики,

Бо вона куждий танець нам уміля,
І на гармоні пірша кляса шпіля.

Всі аплодують, Хведь манірно кланяється.
СЕСІЛІЯ. Це ви, Хведь, у театрі виконуєте?
ХВЕДЬ. І не тільки це. Написав кілька батярських пісень, пісню про Львів.
СЕСІЛІЯ. Заспіваєте?
ХВЕДЬ. А ви завітайте до нас у театр. Я ось вам дам безкоштовні запрошення. (Дістає та дає картки Регіні та Сесілії). Там адреса і телефон. Приходьте, буду радий побачити вас, пенькні панянки.
СЕСІЛІЯ. Красно дякую!
РЕГІНА. Неодмінно завітаємо.
ХВЕДЬ. Завтра у нас о сьомій імпреза з піснями. Чекатиму на вас. (Дивиться на годинник). О, мушу вже гибати. Честь!
СЕСІЛІЯ. До завтра
Затемнення.

ЧЕТВЕРТА ДІЯ

СЦЕНА СЬОМА

Лавочка у Стрийському парку. Афішна тумба промовисто свідчить, що у Львові вдруге «радянські визволителі». Хведь та Манька сидять на лавочці Хведь бере гітару та співає у ритмі вальсу

ХВЕДЬ.

Чи то заплакать, чи затужити?
В думках моїх тільки Львів,
Місто яке лише варто любити,
Жарти й пісні батярів.

То Львів, то Львів, то Львів
Місто моїх дивних снів
То Львів, то Львів, то Львів
Древніх будівель спів,
Як жити буду,
Вік не забуду,
Коханий, файний Львів!

Як Львів згадаєш, себе питаєш,
Де твоя слава, мій Львів?
В цвіті каштанів, в парках тюльпанів,
І неповторних слів.

То Львів, то Львів, то Львів,
Повний легенд та див,
То Львів, то Львів, то Львів,
Плину століть водолив,
Як жити буду,
Вік не забуду,
Коханий, файний Львів!

Як я згадаю, що жив у раю,
Серце калата мені,
Львів неповторний, Львів мій соборний,
Щастя колишнього дні!

То Львів, то Львів, то Львів,
Душу огортає спів
То Львів, то Львів, то Львів
Серпанок з шляхетних слів,
Вічно-сталеві
Мармурні леви
Коханий, файний Львів!

ХВЕДЬ. От дідчі совіти! Не встигли прийти до Львова, а вже заходились міняти назви вулиць!
МАНЬКА. Знову будуть совітські назви.
ХВЕДЬ. Тепер знову співаємо:
«Три танкісти – то весела група.
Як їдному пукли сподні, вилізла ‘му дупа.
Три танкісти – то весела зграя,
Як другому пукли сподні, вилізли ‘му яя».

МАНЬКА. Тихіше, бо ще хтось почує.
ХВЕДЬ. Нехай чують. Де ся поділи Сесілія з Регіною? Втекли із швабами?
МАНЬКА. А що їм залишалося робити? Вони ж фолькдойчі та на німців працювали – втекли у свій Краків, а, може, й далі. Яке їхало таке й здибало.
ХВЕДЬ (по-філософськи). Ясно як шварц. Такі файні і ґречні кубіти були. І аусвайси діставали, і харчами підгодовували. Справжні резолютні панянки.
(Пауза). Ось воно як виходить: і на совітів працювали, і на німців… Але й нами не гребували. Їм сюди тепер зась, нема вороття… Дарма, що жінки…
МАНЬКА. За них не переймайся. Коли війна, то на гарних кубіт завжди покупець знайдеться. ХВЕДЬ. Ми як батяри були їм цікаві. А тепер уже не цікаві нікому. Хіба що міліціянтам… Тепер ми гніздимося на околицях. Поховались усі у непоказних халупах, у звивистих провулках Клепарова, Замарстинова.
МАНЬКА. Чого ніс на квінту спустив?
ХВЕДЬ. Не знаю, чи я живу, чи доживаю? Бо сумно, що все проминуло.
МАНЬКА. Що проминуло? ХВЕДЬ. Є все! Нема вже батярів, немає друзяк. А місто стало майже чуже, чужомовне, байдуже, не живе. Як помру, ніхто не поховає і на хресті гравер не напише: «Тута спочиває батяр, співак і музика Хведь Триндик. Спокій його душі». Бодай щоб хоч дерев’яний хтось поставить.
МАНЬКА (невпевнено). Може Гжесь і Клюфасом ще повернуться…
ХВЕДЬ (іронічно- глузливо). Звідкіля? З того світу? Перший, кажуть, подався у ліси, до УПА, мабуть, десь зацькований НКВДистами у криївці, а другий зголосився дивізійником бути. Теж, мабуть, лежить десь під Бродами землею присипаний. Самі влізли у цю калабаню.
МАНЬКА. А ти радій, що вцілів.
ХВЕДЬ. Я не зааферований забавами у політику. Як той песик, що гавкає, але з буди не виходить. (Пауза). Тепер і для мене настали години втрат та шукань. У душі тужно грає скрипка. (Пауза). А позавчора вночі мені приснився рудий поліцай, багато гальб пива і Ціммерман. Ще трохи і стану кандидатом на Кульпаркову (Крутить пальцем у скроні).
МАНЬКА. Хведь, та пішло воно під три чорти.
ХВЕДЬ. Пам’ятаєш, якось не було ані шеляга. Завітав до кнайпи Ціммермана, дивлюсь якийсь фраєр цмулить пиво, я йому з-під носа гальбу смикнув і одним духом вишльоктав. А він оторопів, встав за столу, розплатився і пішов геть. Без жодного слова…
МАНЬКА. Та досі спогадів. Жити треба.
ХВЕДЬ. А хто сказав, що треба? Може й не треба. (Пауза). І що мені з того життя? Я тобі про індики, а ти мені про – кури дикі.
МАНЬКА. А мені всьо фук.
ХВЕДЬ. Бо ти жінка, а жінка усюди влаштується. Добра жона від Бога суджона. (Пауза. Роздумливо). Мабуть, тікати треба звідсіля. Ми тут чужі, ще трохи зовсім зійду на маргінес.
МАНЬКА. Що, хочеш утекти від самого себе. Від свого Львова? Від спогадів не втечеш. Вони як шпики – усюди тебе знайдуть.
ХВЕДЬ. Нас шпигували і поляки, і німці, і московські агенти. А тепер нас більшовики визволили, і нема на то ради. Гірка нам прийшла година, бо більшовики, як і німчура, не мають милосердя до батярів. Оно бачиш, іде міліціант. Зараз причепиться. Не дай себе злапати на цей штос.
МАНЬКА. Я його відволіку на свій штос.
ТОЙ ХТО В ОДНОСТРИЇ (Міліціант). Добрий вечер, граждане. Что делаєм? Кто такіє?
ХВЕДЬ. Доброго вечора, товаришу міліціанте. Що робимо? Та ніц не робимо. Відпочиваємо.
МІЛІЦІАНТ. Опер-уполномочений Афанасій Плеткін. Ви, что, тунеядци?
ХВЕДЬ. Шо-шо, вибачаюсь, не зрозумів?
МІЛІЦІАНТ. Учі русскій. Тунеядец – ето такой трутень, которий нігде не работаєт. А кто не работаєт, тот не єст.
ХВЕДЬ. Та я інвалід війни.
МІЛІЦІАНТ. Фронтовік? Ілі із местних? А, может, дізертір?
ХВЕДЬ. Я взагалі-то музикант. (Вказує на гітару). Чого замолоду навчишся, те потім як знайдеш.
МІЛІЦІАНТ. А ето что за гражданочка с вамі?
ХВЕДЬ. Сестра двоюрідна, Манькою звати.
МАНЬКА (кокетуючи). Прівет, командір
МІЛІЦІАНТ (здивована). Ти по-русскі гаворіш?
МАНЬКА (з викликом). А то!
МІЛІЦІАНТ. Енто похвально. А гітара зачем?
ХВЕДЬ. Щоб грати та співати.
МАНЬКА. Заграй, заспівай, Хведю. Як ти співаєш у мене душа завмирає на амінь.
ХВЕДЬ. Дякую, що нагадала. (Бере гітару та грає).
В Стрийськім парку ми ся здибали з тобов.
Межи нами ся зашпортала любов.
А та любов як чорна шмата,
Шо на вітрі ся калата,
За тобов -моя кохана за тобов. (останні 3 рядки – двічі)

Ти важєй, моя кохана, ти важєй.
У трамвай ти на ходу не залажєй.
Бо трамвай хопит за ногу і потягне на дорогу,
Ти важєй, моя кохана, ти важєй.

Ти важєй, моя кохана, ти важєй.
З самольота з парашутом не скачей,
Бо парашут ся не відкриє-кров тя нагла відраз влиє.
Ти важєй, моя кохана, ти важєй.
Бо парашут ся не відкриє.
Хто ж тоді ми ноги вмиє?
Ти важєй, моя кохана, ти важєй.

Ти важєй, моя кохана, ти важєй.
Свої очі в чорну фарбу не мачей,
Бо ті фарба виїсть очі.
Хто ж тебе сліпаку схоче?
Ти важєй, моя кохана, ти важєй.

Ти важєй, моя кохана, ти важєй.
До сусіда, до Івана не лажєй,
Бо Іван така скотина-раз і два і вже дитина.
Ти важєй, моя кохана, ти важєй.

А в той вечір із дахівки падав дощ.
Ти сиділа в теплій хаті й жерла борщ.
Ти сиділа в теплій хаті й напихалася борщем,
А я мокнув як той дурень під дощем.

Якось раз сказала ти мені: “Іван,
Приходжєй, ми разом ляжем на диван.”
Кілько раз до тя приходив, бився моров я об сходи.
Ну а вчора ти поставила капкан.

Зачекай, моя кохана, зачекай.
Прийде час і ти сама прийдеш на чай,
А я тебе підкаравулю і наб’ю на пузі гулю.
Зачекай моя кохана, зачекай.

Було літо, була осінь вже зима.
Темнов стежков ти із танців йдеш сама.
Я тебе підкаравулив і ти пішла додому з гулев
Була в нас одна дівчина, вже нема.

МІЛІЦІАНТ. Єто что за пропаганда насілія? Виходіт, что ти убіл єйо і теперь несчастний?
ХВЕДЬ. Це ж фольклор, все жартома, музика народна, слова Стрийські, рік написання – невідомий.
МІЛІЦІАНТ. А сейчас ти что, несчастний?
МАНЬКА. Та ні, ми щасливі, що ви нас від німців звільнили.
МІЛІЦІАНТ (повчально). Тото же. (Пауза. Насупившись, підозріло). А ти, часом, не націоналіст?
ХВЕДЬ. Ну який з мене націоналіст? Уся моя зброя – це моя душа і гітара.
МІЛІЦІАНТ. А с націоналістамі знаком? Говорі кого ті знаєшь!
ХВЕДЬ. Та знав кількох, та вони або втекли, або померли. Нащо мені той націоналізм?
МІЛІЦІАНТ. Все такі ти подозрітельний тіп. І гітара у тебя для отвода глаз. Может сознаєшься мне, кто тут лістовкі антісовтскіє клеял, а?
ХВЕДЬ. Кажу ж вам, товарищ міліціонер, що я мирна істота. Листівок не читаю, співаю пісні.
МІЛІЦІАНТ. А ето ми сейчас проверім, вот заберу тебя в отделеніє, там тебя бистро расколят! Документи імеются? Где прожіваєшь? Ілі бродяжнічяєшь?
ХВЕДЬ. Та я з собою не взяв, забув.
МАНЬКА (стаючи між міліціантом та Хведем). Товаріщ міліционер, ето же мой брат, понімаєте? Он хороший человек! І ви хороший человек, Афанасій. Ну хіба так можна? А ви симпатичний.
МІЛІЦІАНТ (зненацька заскочений). Да, но…
МАНЬКА. Человек человеку друг, товаріщ и брат. Ви ведь, афіцер, джентельмен. Надо уметь любіть друг друга. МІЛІЦІАНТ (розгублено). Любіть?
МАНЬКА. Хотітє научу вас, Афанасій? (Безцеремонно бере міліціанта за рукав і відводить у бік, щось шепоче йому на вухо, сміється і виводить міліціанта зі сцени).
ХВЕДЬ. От швайнога, таки зіпсував здибанку. А дондер би тебе свиснув!
.Затемнення

СЦЕНА ВОСЬМА
Хведь і Манька на лавочці парку.
ХВЕДЬ. Порозганяли батярів на всі вітри без шуму і крику. І капець.
МАНЬКА. Не сумуй, Хведю, якось все минеться.
ХВЕДЬ. Був я співак, трохи поет, трохи муляр, був, часом, як справжня голота. І лихий був, як сто чортів лобатих. І фляками по лепеті битий. Було, не дай Боже, що грішив і гнипак комусь міг в бандзюх загнати. Та головне був безжурний і щасливий…
МАНЬКА. А ти й не сумуй, що було – то загуло.
ХВЕДЬ. А що мені ще залишається? Світ повернувся до мене дупою…
МАНЬКА. У тебе ж батярська душа. Я з тобою, я поруч. Поляків дурили, швабів і перші совіти дурили, обдуримо й другі. (Пауза. Впевнено). Співати й не ремствувати на долю. (Хведь знехотя бере гітару і починає співає).
Батяри, брати зі Львова,
Так сумно не бачить вас,
Батяри брати з стожари,
Згадаємо наш файний час.

Був тут Юзько з Клипарова,
Той, що цьмагу мов водичку пив,
Був ще Щепцьо мав три карти,
Відчайдух як був в азарті,
Шістками всіх асів у повітрі бив.

Батяри, брати батяри,
Так зле як вас ніц нема,
Мов морок стуляє небо,
Суцільна туга і пітьма.

Був ще Зенон з Клипарова,
Що на скрипці чардаш наче циган грав,
Був і Ясько із Личакова,
Із руками як підкови,
Гравер що цеглини обробляв.

Батяри, брати батяри,
Ніц ніде вас юж нема,
Не чути юж вашу гвару,
На серці лиш крига і зима.

Був Мишко із Городоцькій,
Що запал до бійок як чортяка мав,
Була Манька з Бечарова,
Біня файна, гонорова,
Спритно оббирала тих хто ловить гав.

Батяри брати батяри,
Де доля забрала вас?
Ви зникли як дим цигари,
Минув вже минув ваш час.

Був Федько із Перзенківки,
Той, що батогом мов шаблею махав,
Був ще Зизьо з Левандівки,
За ним роєм бігли дівки,
Він їх всім батярам дарував.

ХВЕДЬ. Відчуваю, що хирію і старію, втрачаю фантазію і дриґ, поволі перетворюючись на бліду тінь колишнього юнака і забіяки.
МАНЬКА. Та де там!
ХВЕДЬ (задумливо). Були у нас поляки і німці, були перші, а зараз другі совіти. Перші совіти були ліпші: вони прийшли і пішли, і німці пішли, а от другі залишаються. Як не кажи, а батярам за мазурів жилось нівроку. Майже ніхто не чіплявся, хіба що поліцаї та капуці. А наразі ми заручники свого часу.
МАНЬКА. Та хіба на віки вічні?
ХВЕДЬ. На наш вік, Манько ще й як вистачить. Шпацируємо до ясного більшовицького завтра! У світле совітцьке майбутнє! Отакий карамболь ся трапив.
МАНЬКА. За місяць почнуться більшовицькі ферії.
ХВЕДЬ. Ну, то вже капець. Знову місто зачищатимуть від соціально-небезпечних елементів. Більшовики, хоча й не німці, та все ж вільного життя від них годі сподіватись. (Пауза). Боронь Боже, ще до тюряги а то й до Сибіру запроторять. Тут по мені й капці не залишаться. Треба десь ще за життя підготовити собі яму. Оце час від часу гадаю: мо’ виправити метрику і майнути до Польщі?
МАНЬКА. Та ти ж цих мазурів на дух не переносиш.
ХВЕДЬ. У Польщі є місцини де українські села. Там можна якось більш-менш влаштуватися. Бо краще горобець у жмені, ніж соловей на вербі.
МАНЬКА (з надією). А мене з собою візьмеш?
ХВЕДЬ. Та куди ж мені без тебе, Манько?
МАНЬКА. То візьмеш, правда?
ХВЕДЬ. Візьму, правда. Тільки тримай писок замкнутий на колодку. Нікому, чуєш нікому ані пари з вуст. Довкола самі НКВДисти. А справжні документи – недешеві.
МАНЬКА. Присягаюсь. Слово честі! Муровано! (Пауза). А де ти їх дістанеш?
ХВЕДЬ. Золота швайка мур пробиває. Є у мене один спритний ксьондз з метриками та печатками.
МАНЬКА. Тобі треба трохи відпружитись.
ХВЕДЬ (роздратовано-задумливо). Молодість раз мене і не верне. От де заковика! Ми приречені на самотність, нерозуміння, поневіряння…Тепер нашими долями безжалісно керує випадковість…
МАНЬКА. Та не іритуйся ти так, Хведю. Може вип’ємо на дорогу один шніт? (Наливає, випивають). ХВЕДЬ (гірко скривившись). Який спомин, такий і смак. (Кривиться). Наче молоко скаженої корови. Нє, краще смоктати бровар. Ото були часи! Вцмулив гальбу пива, чи просто з піпи налився. І гуляй браття файно!
МАНЬКА. Давай-но заспіваємо Личаківській гімн. Ти ж виспівував його зранку до ночі.
ХВЕДЬ. Оце щойно приснило мені, що ми знову, як раніше здибалися у чотирьох – Гжесь, Клюфас, ти і я начебто знову сидимо біля коршми «Під копитом» і, як колись, співаємо Личаківській гімн.
Затемнення. На середину сцени зліва і справа, немов привиди, з’являються Клюфас та Гжесь. Хведь бере гітару і всі хором співають.

Шпануй ґраби, крий пазури,
Тримай фасун свій, як шпіц,
Наше рідне “та йой” співай,
Львів наш Львів, а решта ніц!

Кохай, брате, файно львівських кубіт рій,
Ліпших нема в светі, нема як наш Львів!

Шпануй ґраби, крий пазури,
Тримай фасун свій, як шпіц,
Наше рідне “та йой” співай,
Львів наш Львів, а решта ніц!

Кохай, браття, файно львівських кубіт рій,
Ліпших нема в світі, нема як наш Львів!

Камінь на камінні,
На камінні камінь,
А на тим камні,
Ну єщем єден камінь!

ЗАВІСА
З питань придбання авторських прав для ПОСТАНОВКИ звертайтеся до автора перекладу або через Українське агентство з авторських та суміжних прав (УААСП). 04053, Київ, а/с 52, Дроздовському О.А. тел.068-1296820, 044-2721919 E-mail parsifal@bk.ru
Оригінальні п’єси автора:
Батяри, брати батяри (1-е місце в «Коронації слова 2014») Шахраї у законі або Меркурій і Феміда Я, Едвард VIII або Любов, що сильніша за корону December-May Relations (написана спеціально для Валерія Шептикіти) Курортні романи в оксамиті моря Школа стервософії Театральний гармидер Жінки нелегкої поведінки Заручини
П’єси-інсценізації автора: Скотоферма У полі і на річці (дитяча) Сплячий дракон (дитяча) Маленький принц за А.Екзюпері (для ТЮГ) Великий Мольн (Таємниця загубленого помістя) (для ТЮГ) Вовчиці (психологічний детектив) Хроніка сентиментального кохання (за мотивами творів Маргарет Дюрас)
Перекладні п’єси автора: “Блез” Клод Маньє
«Інтимний уїк-енд утрьох» Жан Пуаре
«Чарівна дурепа» Марсель Ашар
«Крейдовий сад» Енід Бегнольд
“Інтимне життя” Ноел Каурд
«Еквус» Пітер Шаффер
«Пасха по сімейному утрьох» Жан Пуаре
«Людина на віки» Роберт Болт (конфлікт Томаса Мора з королем)
«Полудневий обмін» Поль Клодель
«Сорок каратів» Барійе і Греді
“Три ідеальні подружжя” Алехандро Касона
«Третя таємниця» Алехандро Касона
«Весною самогубства заборонені» Алехандро Касона
«Ключ на горищі» Алехандро Касона
«Сирена на суші» Алехандро Касона
“Любов чотирьох полковників” Пітер Устінов
«Романофф і Джульєтта» Пітер Устінов
“Бузкова сукня Валентини» Франсуаза Саган
“Славетний і молодий” Едвард Олбі (1 актова п’єса)
“Піаніно у траві” Франсуаза Саган
«Замок у Швеції» Ф.Саган
“Труп із шафи” Макс Еффорд
«Таємниця готелю «Грінфінгер Пелас» Джон Прістлі
«Вбивство у домі вікаріуса» Агата Крісті
«Свідок звинувачення» Агата Крісті
«Мишоловка» Агата Крісті
«Друг Президента» Фелісьєн Марсо
«Милі дітки» Франсуа Кампо
«Крихітка Еліс» Едвард Олбі та ще
.

Від Володимир Сердюк