Ну що, типу вже можна підбивати підсумки року чи що. Щиро кажучи, я і не знаю, як це зробити. Є одна подія, в якій наклалася більшість із того, що відбувалося зі мною в цей рік. Моя п’єса брала участь у конкурсі п’єс “Драма.ua” і перемогла, читку представили на листопадовому фестивалі у Львові. Це дуже химерна перемога: вона не має доказів. Ви не знайдете її підтверджень. Жодної новини, жодної згадки в репортажах і критичних оглядах, жодного прес-релізу, навіть на сайті фестивалю про неї – анічичирк. Тому можете цілком підставово вважати, що я її вигадав На щастя, у мене не вийде приписати своїй фантазії цілий фестиваль, а спокуса така була, – доказів його існування більш ніж достатньо))
Той самий текст вдало брав участь у київському Тижні актуальної п’єси, де переможця не визначають. На жаль, через роботу я не зміг у жовтні приїхати до Києва зі Стокгольма.
Більше фото дивіться ТУТ
А в листопаді я таки вирвався на фестиваль до химерного Львова: епоха першого євромайдану, вшанування жертв Голодоморів, я сам жертвував окремими пунктами програми заради участі в акціях.
Не думаю, що це аж так позначалося на кількості глядачів, але пресі точно було не зовсім до театру. Навіть писати у власному фейсбуці про якісь читки, обговорення, враження здавалося некомільфо, а після 30 листопада – навіть аморально. Всі відчували, що їхнє місце тепер не в театрі, а на вулиці. Левіафан схрумав Просперо.
І все-таки, попри всю химерність того, що відбувалося в цей химерний рік, як усе чудово зійшлося: теми п’єси, якими я жив попередній рік; важлива, але “захована” перемога; протестний Львів; Україна і Європа; любов і ненависть; любов-ненависть. Це залишається у 2013-му.
Інформація зі сторінки Романа Горбика у Фейсбук
