У культурному центрі «Пасіка» відбулася прем’єра вистави «Viй 2.0». Авторка тексту, відомий український драматург Наталія Ворожбит, на мотив Гоголівського «Вія» створила власну оригінальну п’єсу. Її сюжет можна укласти в декілька речень. Французи Даміан та Лукас потрапляють в Зелений Кут, що на Полтавщині, до своєї Facebook-подруги Оксани, яка за дивних обставин «помирає». У колі підозрюваних жених Оксани Миколай, його сестра Дренька, два іноземці. Із цього моменту з головними героями починається різна «чортівня».
Гоголь по-Ворожбитськи
Хоч насправді містики ані в п’єсі, ані в постановці не спостерігається. Драматург не включила до своєї п’єси міфологію. Вій – це симулякр. Усі про нього чули, описують різними словами, бояться й страшать дітей, але ніхто ніколи не бачив. У Миколи Васильовича навпаки, весь смак у надприродності, відображенні язичницього світогляду українців. У виставі ця легендарна потвора малюється одними матюками.
Засилля ненормативної лексики, молодіжного сленгу, еротики, відвертих сцен, актори топлес, словом, саме на епатаж і робив ставку молодий режисер Максим Голенко. Це все також підкреслення студійності, експериментальності, орієнтації на молодь постановки й самої п’єси. І справді публіка була профільною, складалася в основному серед молодих режисерів, акторів, критиків.
Сцена вистави оформлена у вигляді перехрестя (тут можна провести й паралель із першопочатком, себто творцем «Вія» Миколою Гоголем, який також опинився на перехресті культур, традицій, мов). Чотири схрещені помости мали пересувні щити, які дозволяли ефективно використовувати дно під сценою. Його використовували, як душ, погріб, місце виходу акторів на сцену. Така організація сценічного простору вигравала тим, що дійство можна було чітко бачити з різних глядацьких кутів. Над сценою звисала проколота шина, всередині якої світився ліхтар. Цей символ не резонував із дійством та ідейним задумом проекту.
Стрічка часу в п’єсі перемотана на століття вперед. Але в постановці час, як такий, не відчувається. Лише окремі складові вбрання акторів свідчать про двадцяте столріччя. Якщо у Гоголя акцент поставлений на автентичності народних вірувань, сакральності обрядів, то в п’єсі Ворожбит усе замінюється сучасною технікою й програмами. Показовим тут є відспівування Оксани через Інтернет за допомогою лептопа, а не богослужебних книг. У постановці накреслена, але дещо поверхово розкрита тема важкого буття в глибинці. Вона лише намічається в діалогах між дембелем Колею та французами, Дренькою та її братом. Ця лінія так і залишилася нерозвинутою.
У постановці були задіяні актори-студійці «БілицьАртЦентру». Брак досвіду завадив їм грати витонченіше. Лицедії грали в дещо брутальній та агресивній манері. В окремих епізодах постановка відзначалася вульгарною тональністю. На загальному фоні виділявся дембель Коля (Олег Амуров). Його експресивну й грубувату гру своїм еротизмом та хтивістю розбавляла Дренька (Анастасія Ковальчук). Ці два персонажі тримали спектакль, відводячи увагу від основних доволі статичних героїв.
Постановка здійснена силами ентузіастів та без фінансової підтримки держави. У акторів було багато синців від декорацій, які брали у друзів і сусідів. Про це нам у перерві між діями розповів автор та організатор проекту Ігор Білиць.
– Чому обрали саме «Вія» Н. Ворожбит?
– У нашій студії це перша вистава сучасного українського драматурга. Ми не підтримуємо позиції, ніби потрібно, щось поставити, аби розширити репертуар. Ми збираємось усі разом і вирішуємо, чи резонує ця драматургія з нами зараз, якщо – так, приступаємо до постановки.
– Які труднощі виникали при постановці?
– Не знаю, чи можливо говорити про труднощі, бо ми не маємо ніякого фінансування. Коли ми приступаємо до постановки завжди знаємо, що буде складно. Усе робимо за свій рахунок, деякі декорації брали у друзів і сусідів. Мене тішить, що вони залюбки, з великою щирістю допомагають. Це наші меценати! Творчих проблем з акторами не виникало, але було багато синців… не від режисера, але від пристосування до складних декорацій.
– Чим цей «Вій» якісно відрізняється від попередніх постановок?
– Це перший проект із запрошеним режисером. Головна задача для режисера була не мати меж, постійний пошук і щира робота. Ця постановка є наступною висотою у професіональному і художньому плані. Й вона показала, що і без державних грошей можливо створювати класні вистави.
Автор статті Яр Левчук
Фото Ігоря Кобзаря
