Олег Драч
ГІСТЬ
драма
Дійові особи;
АДАМ – Славетний актор.
НЕВІДОМИЙ, потім ЛУ – гість
В одній європейській країні. Велика світлиця будинку з великими щільно заштореними вікнами і темнозеленими стінами на яких висять великі картини з пейзажами. Ліворуч вхідні двері. Посередині камін у якому мерехтить полумя. Потріскують поліна. Над каміном, ледь чи не на всю стіну висить чучело крокодила. По боках висять голови антилопи Гну і Плямистого ягуара. На каміні африканські деревяні статуетки з чорного дерева, спис, лук зі стрілами і плетений щит.З друго боку висить корковий шолом і мисливська рушниця. Перед каміном велике м’яке крісло вкрите чорним хутром якогось звіра, а на підлозі перед каміном велика шкура бурого ведмедя з головою Поруч ледь світить торшер. З стелі звисає великий абажур, що вилискує кришталем, лампи якого тьмяним «Нічним» світлом м’яко заливають навколішній простір. Праворуч двері до вбиральні і сходи на другий поверх. Там же поруч світиться великий акваріум з уякому величезна товста рибина, мов дровеняка застигла на місці і тільки жабрами помпуює воду ледь розриваючи свій губатий писок. З надвору чується розміряний шум дошу.Час од часу пориви вітру вдаряють дощем по вікнах. Тоді щось скрипить за вікнами і чути як стогнуть дерева довкола дому. Пізня осінь. Надворі вже темно. Вдарив годинник. Тиша.
ДІЯ ПЕРША
Дзвонить телефон. Вмикається автовідповідач.
Лунає радісний чоловічий голос:
Алло! Алло! Я дзвоню з Донбасу!…
Кілька коротких гудків і тиша.
Сходами нечутно спускається літній чоловік з довгим до пліч сивим волоссям у блискучому халаті і мяких домашніх капцях. Це АДАМ. Йому майже сімдесять. Він драматург, актор і режисер відомий у світі своіми виставами і ролями. Тепер він доживає свій вік у цьому будинку далеко від людського ока. Ще до недавна він грав у великому столичному театрі, але після свого останнього ювілею вирішив більше ніколи не виходити на сцену, незважаючи на цілком заслужену всенародну любов, популярність у світі і ше досить міцне здоров’я. Його життя поволі перетворюється на тихе, смиренне очікування зустрічі зі смертю котра чомусь забарилася.
АДАМ підходить до дверей, зупиняється немов вагається, потім підійшовши ближче прислуховується притулившись вухом до дверей. Так він стоїть вичікуючи кілька секунд, потім повільно навшпиньки відходить від дверей і підходить до вікна, що ліворуч, повільно крадькома відхиляє штору і зазирає у щілину. Минає ще кілька секунд. АДАМ повільно затуляє штору, вже швидще підходить до вікна, що навпроти і, повтрює теж саме, що і з першим вікном. Тиша. Чути як він тяжко дихає. По якімсь часі він повільно заслонює штору і відходить до каміна. Стоїть озираючись то на двері то на вікна. Дихання і шум дощу.
Раптом тихий стук в двері. АДАМ спритно відскакує до каміну, хапає рушницю, підходячи нишком до дверей швидко зламує рушницю, перевіряючи чи є в ній патрони і клацнувши складає. Направивши рушницю на двері він голосно гукає:
АДАМ
Це ти Феліксе?!
тиша
Феліксе?!
тиша
Хто там?! Чого вам треба?! Відзивайтеся, чорт вас забирай!
тиша
АДАМ швидко підходить до дверей хрумкнувши замом відчинив настіж двері. Різкий шум дощу і вітру та скрипу дерев увірвалися всередину.Штори по обидва боки дверей вітром втягнуло до середини кімнати.
АДАМ
кричить:
Хто тут є?! Ви що бавитеся зі мною?!
Раптом він стріляє назовні вверх у повітря.
АДАМ
кричить у вітер і дощ
Не змушуте мене одягати чоботи і полювати на вас! Забирайтеся геть до бісової матері! Інакше ваш труп грітиме холодну мокру землю! Я востаннє питаюся, хто тут є?!
по хвилі очікування
Феліксе! Це ти вирішив мене розіграти? Чого мовчиш бовдуре?!
Минає ще якась мить. АДАМ швидко закриває двері і замикає на замок. Він схильований тяжко дихає, руки йому трясуться. Він все ще стоїть за два кроки перед дверима вслухаючись у шум знадвору, крутить головою зиркаючи то по вікнах, то знову на двері.
пауза
АДАМ
собі під ніс пошепки
Гівнюки… тільки спробуйте ще раз… я покажу вам, що таке «апокаліпсіс кон фігуріс»…
Шум дощу і вітру насмішкою тривають своєї. АДАМ повільно відходить спиною до каміну і не випускаючи з рук рушницю втомлено сідає у крісло все ще прислухуючись до шумів знадвору і в домі. Йому неспокійно.
АДАМ
дивиться на свої долоні що тремтять
Знову здалося… Курва… Нерви стають зовсім донічого. І як це я вистрілив?
Він встає і все ще тримаючи в руках рушницю, повільно йде до вбиральні чути як дзюрчить вода, потім злив унітазу. Повертається підперезуючи свого халата. Зупиняється і слухає тишу
АДАМ
Сцикун старий… Забув зовсім що Фелікс поїхав… Склєротик.
Якийсь час стоїть перед вхідними дверима вслухаючись, потім підходить до каміна вмикає радіосистему Стиха лунає класична музика.
АДАМ
Така негода. Кому захочеться дражнити старого сцикуна.
Тихо сміється і сідає в крісло
АДАМ
воркітливо
Моя самотність дається мені взнаки. Світ став дибки з тою війною на сході. Люди зовсім здуріли. Так вам усім і треба. Ідіоти. На кого і нащо я витрачав своє життя? Свій талант кому кидав бісером під ноги? На чорта лисого ви мені з вашою славою і вашими оплесками. З вашими проблемами! Дайте мені спокій. Дайте мені … ха-ха…Старий дурень розумнішає перед смертю без свідків, а та все не приходить. Курва! Невже так триватиме ще цілу зиму? А потім і весну з літом? Якби ж то я мав більше сил, то пішов би в окопи. Сцикун, які окопи? Сидиш у своїй берлозі як отой ведмідь, розхистаий на весь світ геній. Кому ти потрібен бевзю? Твої часи вилискування на фоні бездарних заздрісників скінчилося. Театр згорів у полум’ї розваг, здимівши дешевими кабаретковими висерами бездарностей. Курвівське поріддя захопило все і вся, що за рампою, що за трибуною, – одні покручні. Нема простих здорових людей, всі враз розчинилися… Хто в борделях, хто на війнах! Всі герої там де смерть, а не там де кричать браво Біс! Бісовське кодло! До чого довели цей світ! Щоб вам згоріти у пекельному вогні!
пауза
Ха-ха-ха… А тобі старий паяце, що до них усіх… Розтриндівся комедіант трагічного фарсу:«Поїхали, а про мене забули»… Ти як той чехівський Фірс, котрого покинули самотнього вмирати на дачі, а ти все ще думаєш про якийсь вишневий сад. Ні, ти ні Томас Бернгард, ні Ален Делон, які послали цей псячий рід дідькові в зуби… Ха-ха… Дурень… Старий смішний Мінетті з рибою-маскою в акваріумі, котрий так і не зіграв свого Ліра. Ось хто ти…
Він щось буркоче собі під ніс, часом жестикулює вільною від рушниці рукою, але все втомленіше аж засинає. Спить. Підхрапуючи. Шумить дош і вітер поривами скрипить деревами.Звучить стиха музика світло повільно стихає і стає темно.
пауза
В темноті чути скрегіт заліза по каменю. Повільно набирається світло. Старий спить. Біля каміну хтось в чорному споривному строї з капюшоном на голові камінковою шуфелькою порпається в каміні.АДАМ спросоння:
АДАМ
Феліксе, це ти?
Невідомий не реагує і продовжує поратися біля каміну підкидає поліна. АДАМ різко схоплюєься на ноги і наставив рушницю на невідомця
АДАМ
Стояти! Ані руш!
Невідомий не звертає уваги дмухає на жар від чого вогонь спалахує яскраво освітлюючи простір.
АДАМ
Я стрілятиму! Я не жартую!
Клацає курок, але пострілу немає. АДАМ знову зводить курки, рушниця двічі клацає безрезультатно.
НЕВІДОМИЙ
Неповертаючись спокійним голосом
Я розрядив вашого Бердана, Адаме.
АДАМ
Хто ви?! Я зараз викличу поліцію!
НЕВІДОМИЙ
все так само
Ви дійсно хочете знати хто я?
АДАМ
замахується рушницею
Кажіть, бо гірше буде! Що ви робите в моєму домі?
НЕВІДОМИЙ
повільно повертаючись, під капюшоном не видно його обличчя
Це не твій дім.
АДАМ
Що?!!!
АДАМ кидається не невідомого щоб вдарити прикладом рушниці, Невідомий спритно вислизає з під удару вбік. АДАМ падає випустивши рушницю з рук.
НЕВІДОМИЙ
Даремна справа, діду.
АДАМ
Я тебе зараз!!!
Кидається щоб схопити невідомого за горло, той ще раз ухиляється. АДАМ знову падає. Невідомий наставляє на АДАМА револьвера
НЕВІДОМИЙ
В цім револьвері шість смертей. З вас буде досить і однієї. Сядьте.
АДАМ
Ви прийшли мене вбити? Тоді зніміть з голови цей ідіотський капюшон! Я хочу бачити обличчя убивці.
Невідомий стоїть непорушно
НЕВІДОМИЙ
Мені ваша смерть непотрібна.
АДАМ
Тоді навіщо ви прийшли?
НЕВІДОМИЙ
Повернути мій борг.
АДАМ
Повернути? Я нікому нічого не позичав, скоріше інші позичали в мене, але я все забув і пробачив. Чого ж вам від мене треба?
Невідомий проходить по кімнаті озираючи все навкруг.
НЕВІДОМИЙ
Борги бувають різними. Одні прощаються, другі повертаються… Борги актуальні тільки при житті. І повертати їх слід вчасно.
АДАМ
насторожено
То в чому ваш борг передімною?
НЕВІДОМИЙ
Піднімає з підлоги рушницю ставить її на місце біля каміна
Негоже нам розмовляти під прицілом револьвера, АДАМЕ.
Ховає свого револьвера
АДАМ
Я не пізнаю вашого голосу. Ми зустрічалися?
НЕВІДОМИЙ
Ніразу.
АДАМ
Тоді я не розумію нічого. Якщо ви мені й заборгували щось, то ми з вами мали б бути знайомими хоча б віртуально.
Невідомий повільно відхиляє капюшона оголюючи свою голову. Це чоловік 50 років
АДАМ
Ваше обличчя мені не знайоме. А в мене добра пам’ять на обличчя. ви напевно з якоїсь страхової агенції, або з котрогось банку?
НЕВІДОМИЙ
Мене звати ЛУ.
АДАМ
ЛУ? ЛУ…
НЕВІДОМИЙ
Луї Чафер.
АДАМ
Луча… Ви…
НЕВІДОМИЙ
Я не місцевий.
АДАМ
Очевидно, бо я ніколи не чув вашого прізвища…
НЕВІДОМИЙ
Така правда. Прізвище й справді рідкісне.
АДАМ
Лу Чану?
НЕВІДОМИЙ
Лу-ча-фер. З румунської – вечірня зоря. Називайте мене просто Лу.
АДАМ
Оригінально. Я маю наувазі, що ви з’явилися в оргінальний спосіб, пане Лу. То в чому ваш борг передімною?
ЛУ
Життя.
АДАМ
Нерозумію. Пробачте старого, може поясните?
ЛУ
Я вам завдячую життям.
АДАМ
Ви?
ЛУ
Так, Адаме. Це було давненько, правда, але… Борг є боргом. Тому я тут.
АДАМ
Якась містика. Ви мене інтригуєте. Чи може скоріш за все просто розігруєте! Впали просто з неба без жодного попередження, без дозволу, зрештою. Тут щось не так. Це що, якесь телешоу?Де приховані камери?
ЛУ
Облиште. Я без жодних жартів. Завдяки вам я став тим ким я зараз є.
АДАМ
То хто ви, чорт забирай?!
ЛУ
Це довга історія. Може пригостите гостя?
АДАМ
розгублено
Чогось міцненького?
ЛУ
На ваш вибір.
АДАМ
Скоч?
ЛУ
Достойно.
АДАМ несміливо підводиться, підкочує барний столик відкриває пляшку, наливає у дві склянки.
АДАМ
Може присядемо? Нема правди в ногах
ЛУ
Продовжує стояти
Як немає її і вище?
АДАМ
Яка ваша правда пане ЛУ?
ЛУ
Беручи склянку
Правда завжди одна, всі інші, лиш інтерпретації брехні.
АДАМ
То ви філософ, пане… ЛУ?
ЛУ
Почасти.
АДАМ
Наше… здоров’я, пане Лу.
ЛУ
Будьмо!
п’ють
пауза
АДАМ
несміло
Вернімося до вашого боргу… Яка така доля привела вас до мене?
ЛУ
Колись і я був актором.
АДАМ
по паузі жваво з радістю
Ху-х! Очікувано! Вірніше, я відчував, що тут щось не зовсім… То ви актор?!
ЛУ
Почасти.
АДАМ
Впевненіше з усмішкою
Актором не можна бути почасти.
ЛУ
Актор це доля.
АДАМ
Не крутіть, навіщо увесь цей театр? І ця маска?
менторськи
То ви все ще практикуєте, чи вже відійшли від акторства?
ЛУ
Як бачите самі.
АДАМ
Тримаєтеся непогано. Я б сказав переконливо… Видно, що талант є.
ЛУ
Так, талант не проп’єш. Навіть якшо і захочеш.
АДАМ
Значить ви є актором? Навіщо ви прийшли до мене, пане? Навіщо я вам потрібен?
ЛУ
Я хочу у вас вчитися.
АДАМ
ХА! Браво! Оригінальний обрали ви спосіб для кастингу! Ви спізнилися, любий друже, я не даю більше жодних уроків. Це безсенсовне занняття я покинув вже давно.
ЛУ
Я так надіявся на нашу зустріч…
АДАМ
Така вже ваша доля.
ЛУ
А все ж …
Промовляє монолог Річарда ІІІ
Хто ще так жінку звабив коли-небудь?
Хто жінку способом таким здобув?
О, я візьму її, хоч ненадовго.
Як? Я, що мужа вбив її і свекра,
Я серце взяв її у тій хвилині,
Коли вона з прокльонами ридала
Над свідком злочину мого кривавим,
Коли бог, суд і совість — проти мене
І друзів не було, щоб помогли,
Крім сатани та лицемірних слів,-
І все ж вона — моя! Ніщо — й весь світ!
Ха-ха!
Невже вона свого забула мужа,
Едварда славного, що в гніві я
Ще так недавно в Тьюксбері убив?
А гожий він, кохання гідний був
І щедро обдарований з природи,
Розумний, сміливий і молодий,
І з кров’ю королівською у жилах,-
Такого вдруге не породить світ!
Вона ж до того погляд прихилила,
Хто принца золоту скосив весну,
Лишивши їй гірку вдовину постіль —
До мене, що не вартий пів-Едварда,
До мене, кривоногої потвори!
Проти гроша я герцогство поставлю,
Що помилявся досі я в собі.
Клянусь життям, хоч сам так не вважаю:
Для неї я — чудовий чоловік.
Що ж, доведеться дзеркало придбати
Та загодить десятків два кравців,
Щоб одягнутись якнайчепурніше.
Як маю ласку я в самого себе,
То варт мені потратитись на це.
Але раніш зіпхну цього в могилу,
Тоді в сльозах до милої вернусь.
Сяй, сонце.’поки дзеркало придбаю:
Нехай же тінь свою у нім впізнаю. (Переклад Бориса Тена)
АДАМ
Мило… А я так і не зігав Річарда ІІІ…
ЛУ
А ви вірите в долю, Адаме?
АДАМ
Може ще по шклянці? Можемо бути на ти?
наливає
ЛУ
беручи шклянку але не п’є
А все ж таки?
АДАМ
випиває
Доля є примхою слабаків.
ЛУ
І все?
АДАМ
Сильна людина бере долю в свої руки і творить її сама.
ЛУ
Дійсно? Ти дійсно так вважаєш?
АДАМ
Так. Я завжди так вважав і вважаю. А всі інші трактування долі є пастками хитрих маніпуляторів людьми.
ЛУ
І ти, значить, є творцем своєї долі?
АДАМ
Атож!
ЛУ
А теперішня твоя ситуація затворника, чим є?
АДАМ
Це мій свідомий вибір!
ЛУ
Свідомий вибір, чи випадкова мертва заводь без жодних перспектив? Може це скоріше пастка, у яку ти сам себе загнав, а тепер сидиш тут як ось ця риба в акваріумі і чекаєш на свій кінець?
АДАМ
Кінець у кожного однаковий.
ЛУ
Кінець у кожного свій. Але кінець це лише початок нового. Така природа всього сущого..
АДАМ
Це скоріше твоя релігійна уява так малює світ. Думаєш після смерті потрапити до раю?
ЛУ
Всі потрапляють до раю після смерті.
АДАМ
Аякже. Казочка для дурних рабів. Ніхто не знає що саме є після смерті. Що ж до смерті, то смерть є кінцем оцього театрального спектаклю, про який ще Шекспір сказав, що «Світ є театром і всі ми в ньому лише тільки актори!» Скінчився спектакль, змивай грим знімай костюм і йди до дому!
ЛУ
Додому… а що в такому випадку є отим твоїм домом?
АДАМ
Це я фігурально висловився, а ти хапаєшся за слова.
ЛУ
Спочатку було слово.
АДАМ
Спочатку була мисль, і ти сам повинен це добре розуміти!
ЛУ
Коли так, то що є мислю?
АДАМ
Ти мене дістав своїм філософствуванням!
ЛУ
ставить шклянку на столик
Ні, почекай…
АДАМ
Перебиває Лу декламуючи монолог Гамлета
Чи бути, чи не бути — ось питання.
Що благородніше? Коритись долі
І біль від гострих стріл її терпіти,
А чи, зітнувшись в герці з морем лиха,
Покласти край йому! Заснути, вмерти —
І все. І знати: вічний сон врятує,
Із серця вийме біль, позбавить плоті,
А заразом страждань. Чи не жаданий
Для нас такий кінець? Заснути, вмерти.
І спати. Може й снити? Ось в чім клопіт;
Які нам сни присняться після смерті,
Коли позбудемось земних суєт?
Ось в чім вагань причина. Через це
Живуть напасті наші стільки літ.
Бо хто б терпів бичі й наруги часу,
Гніт можновладця, гордія зневаги,
Відштовхнуту любов, несправедливість,
Властей сваволю, тяганину суду,
З чесноти скромної безчесний глум, —
Коли б він простим лезом міг собі
Здобути вічний спокій? Хто стогнав би
Під тягарем життя і піт свій лив,
Коли б не страх попасти після смерті
В той край незнаний, звідки ще ніхто
Не повертався? Страх цей нас безволить,
І в звичних бідах ми волієм жити,
Ніж линути до невідомих нам.
Так розум полохливими нас робить,
Яскраві барви нашої відваги
Від роздумів втрачають колір свій,
А наміри високі, ледь зродившись,
Вмирають, ще не втілившись у дію.
ЛУ
Офелія! За мене помолися,
Прекрасна німфо, грішного згадай…
АДАМ
Така її доля…
ЛУ
Доля персонажа в руках його автора.
А ми говоримо про долю людини.
АДАМ
Доля є марнотою марнот! Живи, або вмирай!
ЛУ
Добре, У чому тоді твоя віра? У що ти віриш?
АДАМ
Я вірю в розум людини, бо саме завдяки своєму розуму людина стала тим чим вона є. А дурні є дурнями і їх тьма!
ЛУ
Втікаєш від теми?
АДАМ
Навпаки. Я слухаю твою версію.
ЛУ
Добре, я тобі скажу що на мою думку є долею.
АДАМ
Давай, давай тринди своєї, але мене цим не зловиш, пророче!
ЛУ
Я не пророк, а той що думає інакше.
Читає монолог Фауста
Край гір лежить гниле багно,
Весь край струїть грозить воно;
Його ми мусим осушити
І тим наш подвиг довершити.
Мільйонам ми настачим місця тут —
Стихію зборе їх свободний труд.
Простеляться лани широкополі.
Стада рясні заграють на роздоллі,
Круті горби зведе трудящий люд,
Укриє їх узорами споруд —
І заживе в цім краї, як у раї…
Нехай лютують хвиль скажені зграї,
Хай спробують де греблю ту прорвать —
Здолає гурт прорив затамувать.
Служить цій справі заповідній —
Це верх премудрощів земних:
Лиш той життя і волі гідний,
Хто б’ється день у день за них.
Нехай же вік і молоде й старе
Життєві блага з бою тут бере.
Коли б побачив, що стою
З народом вільним в вільному краю,
Тоді гукнув би до хвилини:
Постій, хвилино, гарна ти!
Ніяка вічність не поглине
Мої діла, мої труди!
Провидячи те щасне майбуття,
Вкушаю я найвищу мить життя.
АДАМ
Фаусте! То ти значить не пливеш по течії своєї долі?
ЛУ
Ні, я гребу проти течії!
АДАМ
То значить, що ти так само думаєш як і я?
ЛУ
Ні, не так. Ти ж відкидаєш саме поняття долі, як такої, а я вірю в свою долю і працюю з тим, що мені нею дається.
АДАМ
Дається? Якщо ти віриш в долю, значить ти мусиш прийняти її як даність, як раб, чи маріонетка, котрою бавиться твій лялькар. То хто є тим твоїм лялькарем? Хто є твоїм драматургом? Режисером? Отой твій вигаданий бог?
ЛУ
А у твоєму випадку хто?
АДАМ
У моєму випадку я сам є усіма ними в одному лиці, бо я людина!
ЛУ
Лицедій ти невірний, от ти хто!
АДАМ
Ти не втікай від запитання! Що є твоєю долею? Хто тобі наклав її тобі на плечі, Сізіфе?
ЛУ
Це мій вибір
АДАМ
Сам? Ха-ха-ха! То ти сам собі вибрав свою каменюку і преш її вгору? Навіщо? Кинь це, нехай інший дурень її пхає, як той жук скарабей! Скарабеї катуляють кульки з гівна, хіба не знав?
ЛУ
Сізіфів труд – спречатися з тобою. Але я докінчу свою думку.
АДАМ
Слухаю, ваша екселенціє.
ЛУ
Доля, на моє переконання, є певною програмою, актом гри пізнавання сенсів життя! Принцип життя полягає у грі з випадковостями. Хочеш розсмішити Бога, розкажи йому про свої плани. Випадок є основою життя людини вільної. Очікування, є навязаною людині програмою, що перетворює вільну людину на зомбі, тобто на раба.
АДАМ
Ти віриш у бога…
ЛУ
А як же без нього?
АДАМ
А що є отою твоєю вірою в нього?
ЛУ
Віра в Бога полягає у смиренному (свідомому) прийнятті випадковостей в житті людини, тому й сказано – Нехай діється не моя, а Твоя Воля. Вольова людина є тою, що чує божу правду і здатна зчитувати божі знаки у випадковостях, і відповідно вчиняти в кожній даній ситуації. Впертість є сліпотою егоїзму.
АДАМ
О, так!… Далі.
ЛУ
Ти ж сам знаєш, що кожен театр грає будь-який драматичний твір по своєму. Так і тут. Я граю свою долю, яка завідомо прописана мені богом, як і текст пєси. Питання тільки в тому, що саме я пізнаю під час цієї гри?
АДАМ
І що ти пізнаєш? Пустоту з мішка Пандори?
ЛУ
Можна й так сказати. Людині властиво робити свій особистий вибір у тих чи інших обставинах у яких вона себе знаходить.
АДАМ
Які ж сама і створює!
ЛУ
Так, створює, але фабула передує усім твоїм вчинкам. Це і є випробуванням твоєї душі. Твої обставини не лише твобою творені. Ми всі тут творці і наші долі є переплетеними і зв’язаними у гордіїв вузол, хтось його рубає, як от ти напевно, а хтось його розв’язує.
АДАМ
Щоб повіситися на отій мотузці! Ха-ха!
ЛУ
Не смішно. Так, розв’язати вузол не є легкою справою…
АДАМ
Ти про долю говори!
ЛУ
Доля, як і творчість, є місією так само, як і життя. Але хтось створює красу і мудрість, а хтось гидоту і нікчемну дурість! Ми тут не просто так з’явилися. Кожне народження нової людини, це нова спроба виростити світлу мудру душу. Доля, це богом вділена тобі частка роботи над цим проектом, яку окрім тебе ніхто інший не зробить, у цьому полягає цінність кожного з нас. Тому усі війни є катастрофами людства, бо в них гине маса перспектив. Усі людські жертви це нереалізовані твори – душі. Тому вони приречені народжуватися знову у цім театрі проб і помилок.
АДАМ
Ха! Життя є грою в досягненні поставленої мети! Так само як і творчість. Ти і є творцем своїх творів і свого життя, бо немає жодних програм, як ти кажеш. Немає жодних доль!
ЛУ
Це твоє переконання?
АДАМ
Саме так!
ЛУ
Невже ти ніколи не замислювався над тим чому у своєму житті ти робив неправильні кроки? Чи може усі твої кроки були виключно правильними? Невже ти не бачиш, що зробивши свій будь-який вибір, ти або зростаєш, або падаєш.
АДАМ
Ні! Я або виграю, або програю. А зараз я пас! Я кинув ці змагання, бо я досягнув усього що міг. Чого, зрештою, хотів.
ЛУ
Ти насправді хотів ось цього? Ти ж був славетним, а зараз ти ніхто. Тебе просто немає. То як так сталося, що з цього Олімпу ти впав у цю тиху заводь? Не повірю, що ти цього не розумієш. Ти або кінчений егоїст, або простий боягуз, який лише виправдовується тим, що йому набридла слава та людська глупота. А насправді ти у своєму власному визначенні життя, як боротьби, просто програв. Ти лузер!
АДАМ
Найскладнішим завданням в нашому житті – зберегти себе самого, в той час, як кожен інший хоче зробити тебе інакшим, максимально зручним для себе. Така природа всіх людей, і в цьому суть усіх наших воєн.
ЛУ
Тому підчас війни кожен мусить робити те, що найкраще вміє і може! Хтось гине, а хтось наживається на крові. А ти, Адаме, найкраще вмієш небути?
АДАМ
Бути чи не бути – завжди є питанням життя, от тільки Гамлет показав нам як з благородного філософа можна впасти у засліпленого помстою ідіота. У цьому, вдасне і вся велич Шекспіра.
ЛУ
По паузі
Це твоя трактовка Шекспіра. Справжня велич якого в тому, що його твори відкриті до різних прочитань.
АДАМ
Так думають оті нікчеми, режисери-аматори, котрі завжди тільки те й роблять, що навипередки пнуться на пядестал великих, щоб привласнивши собі їхні лаври, себе показати!
ЛУ
Одвічна війна людей з Богами.
АДАМ
Ті, кого люди називають богами, плювали на людські змагання.
ЛУ
Ти почуваєш себе Богом, Адаме?
АДАМ
Я почуваю себе вільною людиною, котра має в дупі усі ці вигадки цивілізації про бога. Цим світом правлять засліплені гординею ненаситні ідіоти, котрі тисячоліттями будували на крові свій Олімп. Котрі увірували в свою унікальність і котрі мають себе за справжніх богів. Це вони збудували всю цю цивілізацію на вигоді і зиску, виключно задля власного комфорту, а для упослідженої біомаси підкинули ілюзію істини, в якій існують всемогутні боги, демони, герої та вороги, патріотизм і віра в краще майбутнє. Тому весь цей натовп ідіотів терпить своє сьогодення в надії, якщо не на краще своє життя в майбутньому, то хоча б по смерті потрапивши до Раю.
ЛУ
Ти значить вважаєш себе теж вільним від отих усіх людей, яких ти називаєш, ідіотами? І в чому тоді твій зміст життя?
АДАМ
У насолоді відсутностю будь-якого змісту. Як от споглядання за отою рибою. Колись я був несамовитим у пошуках істини. Я потратив все своє життя, щоб врешті решт збагнути, що істина полягає у відсутності будь-якої істини.
пауза
Люди лише думають що вони живуть, а насправді преребувають у постійній ілюзії своїх бажань! Увесь час перекидають прілості своїх смердючих переконань, намагаючись знайти те, чого просто не існує.
ЛУ
сміється
Значить мав рацію той, що сказав, що істина у вині?
АДАМ
А тупі барани, увесь час це повторюють і нічого не розуміючи лиш впиваються вином. Ти тільки прислухайся про що саме говорять усі ці знавці істини. Які тільки сюжети вони не вигадують щоб виправдати своє багацтво, або вихвалятися своїм жебрацтвом. Нудота! Серед людей стало неймовірно токсично знаходитися…Усі ці безперестанні балачки про любування своїми котиками і песиками, вихваляння одних перед одними своїми машинками та яхтами, коханками та коханцями, чи то гордістю власними нащадками,чи втомленим бідканням про свою тяжку долю батьків, котрих до смерті замучили невдячні діти. Або ж претензії до своїх чоловіків-ледарів та жіночок-деспотичок і навпаки… Постійні плітки про своїх знайомих і родичів; той не такий, та не така, а от я, а от ми, от наша сімя, наша родина, наш народ і наша держава! А наш президент найкращий, особливо на фоні попереднього, бо то ж ми його вибрали. А ми ж бо завжди більшість, бо ми наймудріші! А всі інші, це нелюди, яких треба знищити, від яких треба відгородитися китайською стіною, котрі взагалі немають жодного права на існування! Яких розмножилося занадто багато, що вже й не прогодувати! І завжди то не так і те не сяк! І всі це відчуваємо і навіть думаємо, що щось та ніби вже й розуміємо і знаємо, але на ділі робимо все навпаки. Дуримо себе самих і одні одних та чомусь ще більше почуваємо себе обдуреними. Вбиваємо одні одних і геройськи гинемо в священних війнах за славу нації, батьківщини, щастя своїх дітей! Співаємо гімни і вимахуємо пританцьовуючи прапорами! Тіда – ріда, тіда-ріда, тіда-ріда… Одне і те саме тисячоліттями! Війна! Війна! Війна, котра чомусь так нічому нас і не вчить! З планети зробилося кладовище ідіотів з пафосними надмогильними памятниками тотальному ідіотизму. І всі в цім гівні борсаються як опариші у купі гною! Ось до чого призводить пошук істини! І думаєш, що хтось з них над цим замислюється?
ЛУ
Думаю що так…
АДАМ
Хіба що перед самісінькою своєю смертю, за мить до згасання зблисне думка; – от курва! – І гаплик! Ха-ха-ха!
ЛУ
З тебе вийшов би непоганий проповідник, або гуру для ідіотів. Дерзай, може ще встигнеш налапати собі паству.
АДАМ
Вихоплює зза пояса ЛУ револьвера і направляє його на ЛУ
З мене досить цього базікання про ніщо!
ЛУ
Я знаю, що тебе кохала Анна.
Пауза
LU
Я знаю, що Анна любила тебе.
Пауза. Телефон дзвонить. Адам і Лу завмирають.
ЛУ
Вбивати чи не вбивати, ось в чому питання…
Адам бере слухавку:
Алло! Алло!
Ніхто не відповідає. Адам поклав телефон на стіл.
Лу підходить до розгубленого Адама, обережно забирає в нього револьвер і ховає його собі за пояс за спиною.
ДІЯ ДРУГА
АДАМ
Дезорієнтовано розгублено
Анна? А ти… Звідки… Хто ти такий?
ЛУ
Я той у кого ти її вкрав, двадцять п’ять років тому.
АДАМ
Невпевнено
Я ніколи не бачив тебе.
ЛУ
Звісно, бо мене за два дні перед твоїм приїздом до Києва звільнив головний режисер – директор театру, за те що я дав йому по пиці, коли той пацюк приставав до Анни мацаючи її своїми брудними лапами! Я несподівано тоді увійшов до її гримувальної
АДАМ
Пошепки
Он воно як?!
Голосніше, вдивляючись в обличчя Лу наче вперше побачив його
Ти, значить, є тим українським актором, отим романтичним героєм, що так само як і я витягнув колись Анну з провінційного театрику в столицю? Той, що біцяв Анні одружитися з нею, пророчив щасливе життя, а сам обманув її, призвівши до жалюгідного становища коханки та артистки кардебалету!
Хха! Оце так!
пауза
А ти коли небудь замислювався над тим, яка її чекала, як ти кажеш, доля? Дружина актора – невдахи! Вагітність, діти, баняки, пелюшки, і життя матері одиначки від зарплати до зарплати.
ЛУ
Я той, хто її кохав і кого вона теж кохала. І наша любов мала бути щасливою, якби не твоя підла заздрість та розбещеність!
АДАМ
Кохання! Що ти знаєш про кохання?! Твоє кохання це почуттєва забава слабака сюсі – пусі. Це почуття є швидкоплинним і без належної основи швидко марніє і розвіюється. Ти кажеш, що вона тебе кохала. Коли так то чому тоді вона пішла за мною?
ЛУ
Ти її причарував! Твоя світова слава і твоє багацтво засліпили її!
АДАМ
О! Так! Ваші жіночки дуже падкі на багатих і знаменитих! Особливо коли ті зза кордону. Ха-ха-ха! То ти прийшов мені помститися за своє нездійснене сімейне щастя? Он як! Вчасно! Життя проминуло, містере Лу, Анни вже двадцять років як немає на світі…
ЛУ
Я знаю! Я знаю все, що відбулося в її житті з тобою і після тебе.
АДАМ
Знаєш? Справді? Куди тобі ! Ну то розкажи мені, що саме ти знаєш, може відкриєш мені очі і на моє життя? Кажи, зачитуй свій вирок прокуроре Лу!
пауза
ЛУ
Я не прокурор…
АДАМ
Ага, ти значить мій кат? Ну тоді давай, де твоя жаровня і розпечені щипці? Прив’яжи мене міцно мотузками до ось цього крісла, кате і, починай екзекуцію. Ти ж прийшов помститися? Ну, починай! Я готовий! Але спершу дозволь мені вимовити моє останнє слово, адже всі присуджені на страту мають на це право, чи ти і в цьому мені відмовиш?
ЛУ
Говори.
АДАМ
Для тебе це може стати несподіванкою, але я не крав у тебе Анни. Я взагалі не мав такої потреби красти жінку. В мене їх було як маку в полі і я добре знав їм ціну, особливо актрисам, і особливо з провінційних театрів. Почекай! Я ще не висловився! Ти казав що Анна мене кохала? Якби не так! Тепер я добре розумію, що вона взагалі ніколи нікого не кохала. Ні мене, ні тебе! Чекай! Я ще не закінчив! Таких жінок у всі часи було завжди багато, якщо не поголовно! Начитані романтичними історіями з бульвариних глянцевих журнальчиків. Замріяні у щастя в замку вінценосного красеня принца. Тупі офелії, котрі в кращому випадку стають дружинами нікчемних хлопунів підкаблучників, з яких точать кров, у гіршому втративши надію, самі топляться в ставку! Постійно незабоволені! Постійно примхливо агресивні, особливо коли побачать котрусь з багатших за себе, модніше убрану, з кращим макіяжем, з дорогими модними аксесуарами і песиком за пів мільйона! Тут не перечислити всіх цих принад, що запалюють в їхніх серцях заздрощі! А ще коли вона ще й слабка на передок! Отоді просто повний спектр доброти і ніжності навпаки!
ЛУ
Анна не була такою!
АДАМ
Можливо. Але всі ми міняємося від того у яких обставинах опиняємося. Можливо, що тоді з тобою вона була св’ятою. Можливо, що тоді вона бачила в тобі вершину того що могла бачити! Яким було оте ваше життя? Що ви мали? Що ви знали? Одне і те ж саме – репетиції бездарних вистав і свою однокімнатку! Які розваги були у вас, -телевізор та гулянки на кухні в колі таких самих як і ви мрійників акторської слави! Якимим мандрами ви могли похвалитися тоді на зламі комуністичної іиперії, коли виїхати за кордон було рівноцінним мільйонному джекпоту лотереї! Ким були ваші друзі? Одні і тіж самі, – непризнані генії! Такі самі приречені на виживання талановиті заручники любові до театру, котрі заздрили всякому хто зумів потрапити до Москви. Хоча у світовому тогочасному театральному житті це мало що насправді значило. Я бував нераз у Москві з виставами і кінофільмами на фестивалях. Рускіє вміють «пускать пиль в глаза» але це провінція, що видавала себе за метрополію і світову театральну мекку, як курва, що видає себе за порядну даму.
ЛУ
Ти все спрощуєш! Що ти взагалі можеш знати про наше життя!
АДАМ
Не тільки з її розповідей. Я бачив багато чого своїми очима. Спостережливість основа акторського таланту! Але я не про це… Ти перебив мене… Я про головне хочу сказати. Анна… Була тою, що полонила і моє серце!
ЛУ
Та невже?
АДАМ
Так!
АДАМ наливає собі ще у шклянку, але не випиває
АДАМ
Наша з нею зустріч була випадковою. Я, заходячи до театру перед виступом, зіткнувся з нею у коридорі очі в очі і, як часто це буває в таку мить, ми не могли розминутися тупцюючи один перед одним. Це було несподівано для мене і вочевидь для неї теж. А після вистави вона зайшла до мене, прорвавшись через охорону і привітала щиро широко розплющеними очима в погляді яких я відчув щось більше ніж захоплення моїм талантом. Може це тільки мені тоді здалося, але я був пійманим на її гачок. Тепер я розумію, що це була геніальна гра!
пауза
Словом, вона змусила мене про неї думати. І з кожним днем думки про неї витісняли з мого запаленого розуму усі інші. Я хотів її побачити ще раз, щоб розвінчати своє захоплення . За три дні я так і не побачився з нею. А буквально через тиждень-півтора, коли повернувся додому і мав готуватися до нової поїздки тим разом до Великобританії, мені надійшов лист з Києва.
ЛУ
Вона написала тобі листа…
АДАМ
Уявляєш! Вона знайшла мою адресу! Так! Це був той роковий лист від неї. В якому вона освідчилася мені в своїх почуттях! В любові до мене. І хтось же переклав його на мою мову! Чи не ти часом? Ха-ха! Жартую…
О! Це був справжній твір, високого епістолярного штибу! Тепер так вже ніхто не зуміє виписати своє кохання на картці паперу.
ЛУ
Ти відповів їй?
АДАМ
Атож!
Бере в руки шклянку
Як я міг не відповісти. Кому як не тобі це найкраще розуміти! Так, я написав до неї на головпоштап до запитання… Про що саме вже не памятаю докладно, але я писав про своє враження від зустрічі з нею. І пішло полетіло, як осіннє листя, наше листування. Від цієї писанини моє почуття до неї росло як на дріжджах! Я зовсім було втратив голову. Тому коли вже стало невтримки, я сам запропонував їй приїхати до мене. Я зробив їй запрошення і все необхідне для її швидшого приїзду.
ЛУ
Вона вилетіла літаком…
АДАМ
Я нічого не знав про тебе допоки ми з Анною не побралися. Вона розповіла мені про своє життя з тобою, і те що я почув, було не на твою користь. І… Я її не викрадав у тебе! Вона сама тебе кинула!
ЛУ
Я знайшов деякі твої листи до неї. Не всі правда… Вона їх не встигла, чи може незуміла сховати від мене. Але те що було потім…
АДАМ
А потім сталося те, що мало статися…
Пауза випиває
ЛУ
Продовжуй.
АДАМ
От я тебе запитаю по суті: Що по твоєму є коханням? Як ти можеш проаналізувати те що, ти називаєш своєю любов’ю до Анни? І що то за почуття було в неї до тебе?
ЛУ
Кохання є коханням. Воно або є, або ж його немає…
АДАМ
Це ти так зараз думаєш, чи таке твоє визначення з тих далеких часів, коли ти був поруч з Анною?
Хильнувши з шклянки
Мовчиш? То я тобі скажу таке: Є три види любові. Перша, це пристрасть егоїстична. Це коли людина хоче змінити партнера під свої бажання і заявляє про свої права на нього. Друга це любов –любов. Коли людина дозволяє собі і партнеру бути такими якими вони є. І третя, це кохання, коли людина хоче вдосконалюватися заради пратнера. То яка з цих трьох формулювань була твоєю любовю до Анни, а її до тебе?
ЛУ
Кохання і любов є різними по змісту речами. Кохання є емоціним відчуттям тілесного, а любов є почуттям спорідненості душ у божому промені Святого Духа.
АДАМ
Ти втікаєш від відповіді на моє питання! Ховаєшся за ширмою ваших християнських понять та догм. Але нехай і так, що було між тобою і Анною?
ЛУ
Як я можу говорити про почуття Анни?
АДАМ
Тоді скажи про свої.
ЛУ
Я її просто любив.
АДАМ
Гаразд! Я так само можу сказати! Мені здавалося, що в нас з нею все починалося з формули, любов –любов. Коли люди дозволяють собі і партнеру бути такими якими вони є. Але за кілька місяців, після нашого вінчання, її поведінка несподівано почала засвідчувати любов як пристрасть егоїстки. Анна просто намагалася змінити мене під свої бажання і увесь час, за будь-яких ситуацій, постійно заявляла всьому світові про свої права на мене.
ЛУ
А в тебе? Що було отим твоїм коханням?
АДАМ
Я чекав твого питання! Я відчував надсильне бажання вдосконалюватися заради неї. З її появою в моєму житті почався новий етап творчого злету. Я отримав багато нових великих ролей у кіно і в театрі мої справи пішли вгору! Я відчув що маю поставити виставу для Анни, знайшов фінансування, в той час це було непростою справою, зрештою як і завжди. Але моя любов до Анни мене окрилила і я творив чудеса. За два місяці я поставив виставу «Майстра і Маргариту» Булгакова,у якій вона зіграла Маргариту, а я Воланда. За два місяці! Спочатку все йшло як по маслу. Несамовийтий успіх у глядачів! Суперова критика! Я підписав котракт на рік прокату вистави в Європі Америці та Японії…
ЛУ
А потім?
АДАМ
Втомлено сідає у крісло
А потім… Щось сталося з моєю Анною… Слава зіграла з нею злу гру. Вона зазвіздилася, так у вас здається кажуть? Стала вимагати від мене все чогось нового і більшого! Я старався, задовільнити усі її забаганки. А їй все було мало. В першу чергу грошей! Вона хотіла мати свй рахунок, своє авто, врешті свй дім. Я все зробив що вона забажала. Це я купив їй цей дім! Але на цьому справа не скінчилася. Вона стала вирішувати за мене, що саме я повинен робити і як вчиняти у всіх моїх справах! Що ставити вистави я маю непримінно тільки з нею в головній ролі, і з тими акторами, з якими тільки вона хотіла виступати на сцені. До актрис ставилася з ревністю, а потім просто з презирством, очевидно, що така доля чекала і мене самого в майбутньому. Вона просто стала ламати моє життя і знищувати мою любов!
ЛУ
І тоді ти прогнав її…
АДАМ
Це вона сама пішла від мене! Пішла, взявши все, що могла забрати, переконана, що з мене вже нічого не здобуде, адже є інші багатші за мене жертви, адже все вже в її руках! І що мені залишалося зробити? Повіситися чи утопитися? Невдячність ось її ім’я! Однак вона помилилася, бо я не ти, я маю гонор! Коли вона покинула мене, я навіть написав п’єсу «Правдива історія Доріана Грея» про розбите серце чоловіка. Я так тобі скажу: Оті мої до неї листи, котрі ти знайшов, насправді були її помстою тобі! Це її почерк! Можна витягти людину з багна, але багно з людини не витягути ніколи! Така Правда. Моя правда!
ЛУ
В тебе все так доладно… Але я тобі не вірю! Бо я знав Анну дуже і дуже добре. Вона не така!
АДАМ
Людина міняється, особливо коли обставини цьому сприяють. А жінку не зміниш, можна зміняти жінку на іншу, але це нічого не міняє! І це не анекдот! Випробування славою не кожному під силу. Та нехай навіть і так! Нехай це я її прогнав! Нехай так! Мені зараз на це наплювати! Це нічого не змінює в цій історії. Ти б на моєму місці зробив би так само!
ЛУ
Я ніколи не був і не буду на твоєму місці…
пауза
Я насправді прийшов тобі помститися, Адаме. Як бачиш, я не кривлю душею і кажу так як є… Але спершу я тобі теж щось розповім.
АДАМ
О, то ми маємо вислухати промову месника! Чудово, нехай і так. Я уважно слухаю, ваша хоробросте!
ЛУ
Не блазнюй Адаме. Тепер це не начасі. Я багато разів уявляв цю сцену і у мріях своїх програвав її безліч разів. Ох як я мріяв тебе вбити… Після того як ти вкрав у мене Анну. Так! Ти її вкрав і не треба робити такі великі очі! В одному з листів до неї ти так прямо і написав. – «Кидай свого телепня і приїжджай!»
пауза
Коли вона полетіла до тебе… Я довго не міг прийти до тями нерозуміючи що мені робити далі і як жити. Втративши роботу в театрі, я довго поневірявся по всеможливих заробітках. Ремонти квартир та різноробочим на будовах Києва. Кіна тоді практично не знімали в Києві. Це були девяності роки. Найкраще, що тоді мені доводилося робити заробляючи на хліб, це таксування по ночах. Аж поки чудом не виїхав за кордон до Гамбурга. Якось через друзів я дізнався про можливість потрапити на круїний лайнер у і виступати у їхньому шоу. Підготував програму подав заявку. Мене взяли в якості конферансьє, бо я вільно говорив англійською. Це була довга, часто несамовито нестерпна дорога через усі океани світу довжиною в чотири роки. Одначе я мав можливість працювати на сцені. Був забезпечений житлом та їжею і що не менш важливо, увагою і любовю пасажирів, котрі були моїми глядачами. Мене знав увесь круїзний флот Європи. Щоразу коли закінчувався черговий річний котракт, мені пропонували продовжувати його. Інші компанії пропонували мені кращі умови і гонорари. Але я був відданим лише своїй компанії і чудовому екіпажунашого лайнера «Гармонія». Мене поважав увесь командний склад і капітан вважав мене своїм найкращим другом….. За увесь той час ми двічі ми з тобою розминулися… Перший раз у Сан – Франциско, це було ще на самому початку моєї морської карєри і другий вже через два роки у Венеції, де ти виступав зі своїм бестселлером «Правдива історія Доріана Грея». Я слідкував за кожим твоїм кроком бо все ще сподівався колись та побачити Анну. Щасливу мою Анну, нехай у шлюбі з тобою! Одного я не знав, що вона вже не була побіля тебе увесь той час!
АДАМ
Сюжет міняється відповідно до сценарію долі, от тільки питання – моєї чи твоєї?
ЛУ
Ти не сподівався, що колись доведеться відповідати за свої вчинки? Я теж вже не сподівався, що знайду тебе, але випадок – бог винахідник, як казав колись поет, вказав мені до тебе дорогу.
АДАМ
Яку дорогу? І який випадок?
ЛУ
Твій син.
Пауза
ДІЯ ТРЕТЯ
АДАМ
Мій син?
Про що ти мелеш?! У мене немає дітей!
ЛУ
Анна народила від тебе сина, але ти, схоже, про нього ніколи навіть і не чув.
АДАМ
Анна народила сина?… Цього не може бути!
ЛУ
Вона, очевидно, не хотіла щоб ти про нього знав. Через рік життя з нею, ти прогнав її вагітну від себе без копійки в кишені!
АДАМ
Неправда! Вона сама пішла від мене! Я дав їй стільки скільки міг і підтримував її увесь час, аж до самої її смерти. Але я насправді нічого незнав про нашу з нею дитину!
Несподівано агресивно
Ти брешеш кате! Ти хочеш мені розірвати серце? Даремні твої сподівання! Я тобі не вірю! Не вірю! Я був в курсі її життя. Я регулярно надсилав їй гроші. Я навіть отримував від неї листи! Ось вони в шухляді. Вона не могла мені не сказати про сина. Не могла!!!
пауза
Ти бачив мого сина?
ЛУ
Я виховав його.
АДАМ
Ти? Де ж він тепер?
ЛУ
Про це пізніше.
АДАМ
Ти все вигадуєш, містере ЛУ, чи як там тебе!
ЛУ
Я кажу правду, Адаме.
АДАМ
Ти знайшов їх і вона повернулася до тебе?
ЛУ
Нас звела доля тільки один раз і то випадково. Попри всі мої бажання і нааміри вона так і незмогла подолати ту прірву, що ти викопав між нами.
АДАМ
Але її син… Коли і як ти зустрів Анну?
ЛУ
Я випадково зустрів її у «Мокрій чайці» – одному пабі Лондона, де вона вже кілька років підробляла співачкою. І треба ж було мені саме до того пабу запхатися… Я був з хлопцями з корабля. Ми були добряче напідпитку і я не одразу її побачив. Тільки коли вона заспівала, я вмить протверезів пізнавши її голос. Я стояв, як вкопаний і дивився на мою Анну, як на Мадонну. Вона мене не помітила. Потім… Я набрашись духу, зайшов до неї за лаштунки і побачив її з дитиною … Ми довго мовчки дивилися одне на одного. Аж малий раптом заплакав. Я не витримав і втік. Вештався нічним містом, спав десь у сквері на незручній як у катівні стальній лавці… Я більше не повернувся на свій корабель. Я зник з усіх радарів. «Гармонія» недочекавшись мого повернення на борт, «віддала кінці» і зникла за горизонтом. Я залишився на березі зі жменею зім’ятих банкнотів. Наступного дня я знову забрів до того пабу з гидкою назвою «Мокра Чайка» щоб побачити Анну, але вона звільнилася і ніхто не знав куди вони подалися….
пауза
АДАМ
Що було далі?!
ЛУ
Що?
АДАМ
Що було далі?! Ти знайшов їх?!
ЛУ
Я як той річковий кораблик сів на міль. Гроші, що я мав їх при собі, швидко скінчилися. Я приходив туди щодня, видзвонював куди тільки міг і вже набрид усім довідковим бюро… Я шукав її по всіх подібних місцях Лондона. Я все надіявся що вона повернеться… Безрезультатно. Згодом я навіть найнявся на її місце в «Мокрій Чайці» виступав перед випивохами правлячи свої імпровізації з репертуару корабельного шоу. Ночував у гримерці, а заодно був нічним сторожем. Минув міяць, другий я став багато пити. І мене вигнали з «Мокрої Чайки». Від безвиході і безгішшя, я пробував найнятися знову на якийсь круїзний корабель, але очевидно моє імя вже було в чорному списку, бо скільки б я не подавався на будь які ваканції, мене так ніхто і не брав. Зраду море не прощає…
пауза
Нарешті я таки знайшов роботу. Щоб остаточно не спитися, я влаштувався у одного індуса таксистом. В цьому божевільному місті таксист мусить бути тверезим. Якось підвозячи до вокзалу на Кінгс Крос одну сімейку, я побачив Анну з сином, як ті йшли тротуаром. Я кинув кеба з пасажирами і побіг за нею, Однак… це була не вона, мені просто здалося…
АДАМ
Вірогідно, що вони виїхали з Лондона, або навіть з Англії… Але ж ти все-таки знайшов їх?!
пауза
ЛУ
Аж через десять років.
АДАМ
Десять років?
ЛУ
Так. У Дві тисячі шістьнадцятому році.
АДАМ
Де?
ЛУ
Тоді з Лондона Анна повернулася з Северином в Україну в рідне село… Там вони і жили з її батьками у їхньому старому домі. Северин пішов до школи. Анна організувала в селі фермерське господарство. Навіть стала заможною фермершою. Люди в селі її поважали і гордилися нею. Як раптом почався Майдан. Анна поїхала до Києва. Там вона активно помагала майданівцям, як волонтерка, а потім, коли на Донбасі почалася війна… Вона просто з Майдану поїхала на фронт. Стала медиком. В одному бою її поцілила снайперська куля москаля…. Поховали Анну в селі. Там, на цвинтарі я і знайшов її могилу.
АДАМ
Як ти дізнався про це?
ЛУ
Просто. Спільні друзі сповістили. Я тоді все ще жив у Лондоні. Я коли прочитав про це в мережі Інтернету… Тоді …
пауза
АДАМ
А син?! Мій син?
ЛУ
Северин жив тоді з її старими батьками.
АДАМ
Северин?
ЛУ
Так вона його назвала.
АДАМ
То ти його знайшов у її батьків?
ЛУ
Так.
Батьки Анни прийняли мене як рідного. Северин якраз скінчив сільську школу і мріяв про кіно. Очевидно що генетика тут взяла своє. Я забрав Северина до Києва. Він вступив до Університету театру та кіно на кінорежисуру. Ми жили удвох у тій самі квартирі, де колись зі мною жила його мати. Я знову повернувся до театру. Помалу почав зніматися в серіалах і кіно. Северин вчився і навіть почав зніматися як актор в одному з серіалів. Та в кінофільмах. Щось зароблялося, щось навіть відкладалося…. Роки пролітали швидко…
пауза
Северин закінчив університет і зняв свій дебютний фільм про Іловайськ і присвятив його Анні, своїй матері.
пауза
АДАМ
Мій син став кінорежисером! Його повне імя?
ЛУ
Северин Джура.
АДАМ
Це її дівоче прізвище?
ЛУ
Не важко здогадатися.
АДАМ
Маєш його фото?
ЛУ
Так.
Дістає смартфон, вмикає
АДАМ
одягає окуляри і вдивляється в зображення
Який мужній чоловяга!
ЛУ
встає
Більше інформації про нього знайдеш в інтернеті.
АДАМ
Я не користуюся інтернетом.
розублено
Мій син… Моя кров… Моя порода! І де він зараз?
ЛУ
Він загинув…
АДАМ
Загинув?! Як загинув?!!! Де?! Коли?!!!
ЛУ
На війні. В січні 2023 під Бахмутом.
АДАМ
кричить
А-а-а!!! Цього не може бути! Цього не може бути!!!
ЛУ
Нажаль це правда. Я теж не міг в це повірити і навіть зараз все ще не можу з цим фактом змиритися. Мені часто здається, що чую його присутність чи то на кухні чи в кімнаті. Особливо коли бачу його речі чи одяг, котрі я так і не зважився прибрати з квартири, мені часто вчувається його голос.
АДАМ
Але ж як ти дозволив йому піти на ту кляту війну? Навіщо?! Чому ти його не вберіг?!
ЛУ
Він знімав хроніку про бої. Северин був дорослим чоловіком. Сильним тілом і духом. Тобі, в твоїй берлозі цього не зрозуміти, як і не зрозуміти того, що зараз там відбувається не просто війна України з московською імперією, там йде битва Світла з вселенським злом!
АДАМ ходить по кімнаті тримаючись руками за голову
АДАМ
Чому вона мені тоді не сповістила про сина?.. Жорстока егоїстка… Це було немилосердно з її боку… немилосердно… Адже все могло бути зовсім по інакшому… по інакшому. Клята росія! Клята війна! Кляті ненаситні паразити! А щоб вас усіх розірвало на клапття! На клаптя…
АДАМ важко сідає у красло і ридає. Лу підводиться з крісла.
ЛУ
На останок я залишаю тобі листа Анни до мене.
Дітає конверт і кидає його перед Адамом на столик
Мені передала її мати, коли я забирав Северина до себе. Він написаний англійською, зможеш сам прочитати. В ньому вона просила в мене вибачення і сповіщала мене, що це ти її насильно вивіз з України, обіцяючи гори мости, але так ніколи і не одружився з нею. Ти знущався з неї тримаючи при собі як служанку. Коли вона завагітніла і сповістила тебе про майбутню дитину, ти прогнав її без жодної фінансової допомоги. Тому вона опинившись у повній безвиході, ледве зводила кінці з кінцями доглядаючи стареньку леді в Лондоні. Там і народила Северина. Далі ти знаєш все сам…
Ти вкрав її у мене і вкрав життя у неї. Ти відібрав в неї все, що в неї було; мрію про щасливу сім’ю, радість творчого життя і це ти зламав її долю. Так, ти був славним майстром театру і вміло крутив не лише театральними справами, але й багатьма долями людей, котрих використавши просто викидав як непотріб. Це твій принцип. Така очевидно твоя доля, з якою ти незумів впоратися. Тому ти опинився у самотності, вкравши на останок в Анни єдине її майно, оцей будинок, у якому і доживаєш свій вік відлюдьком.
Я сподівався зустріти мудреця, натомісць я побачв покинутий потрет Доріана Грея. Мені не жаль тебе Адаме. Мені немає більше що сказати тобі. Така твоя доля. Не мені тебе судити і не мені тебе карати.
ЛУ напнув на голову капюшона і вийшов у двері. АДАМ сидить у своєму кріслі і здається покинутим маникеном. Стиха звучить музика на фоні шумів дошу і вітру. Повільно згасає світло. Музика лунає далі…
В темряві раптом чути голос АДАМА
АДАМ
Анно!
Вмикається світло. АДАМ сидить у своєму кріслі так як на самому початку з рушницею під рукою. Він прокидається і швидко встає на ноги. Двері відкриті за ними темрява і дощ. АДАМ кидається до дверей
АДАМ
Хто тут?! Там хто небудь є?!
швидко зачиняє двері на замок.
АДАМ
Я заснув… Все це був лише сон… Анно, ти не полишаєш мене в спокою… Анно, Анно…
Проходить повз столик на якому раптом помічає конверт. Бере до рук, повільно виймає з конверта листа і поспішно читає. Підводить очі угору і спроквола промовляє:
АДАМ
Це і є твоя помста…
Лист випадає йому з рук, він повільно, сутулячись спираючись на рушницю проходить повз акваріум з рибою, важко ступає сходами нагору і зникає у пітьмі. Тиша. Постріл.
Дзвонить телефон. Вмикається автовідповідач.
Лунає радісний чоловічий голос:
Алло! Алло! Я дзвоню з Донбасу!…
Це Северин! Ти Адам? Тато! Чи можу я називати тебе татом?
Кілька коротких гудків і тиша. Повільно гасне світло.
КІНЕЦЬ
© Олег Драч 2023
