Відбувся передпрем’єрний показ вистави “Ніч вовків” за п’єсою сучасного українського драматурга Олександра Вітра.
Художній керівник випускного курсу акторів драматичного театру, Харківського національного університету мистецтв заслужений артист України Сергій Бережко закінчує роботу над виставою “Ніч вовків” за п’єсою сучасного українського драматурга Олександра Вітра.
На передпрем’єрному показі практично завершеної роботи була присутня уповноважений представник міжнародного фестивалю “Нова п’єса Європи” , автор широко представлених на світовій сцені п’єс , науковий співробітник Центру театрального мистецтва імені Леся Курбаса Надія Мірошниченко , відома під псевдонімом Неда Неждана.
Ексцентрична драма з дуже складною конструкцією заплутаної інтриги вибудовується за принципом прямих експозиційних обсягів , що оповідають про складні взаємини у зграї вільних вовків. Це свого роду розслідування цілої низки злочинів , пов’язаних з кожним персонажем . Можна було б усе, що відбувається на сценічному майданчику назвати детективною історією , але психологічна сутність кожного героя виходить далеко за межі детективного жанру. То у чому ж справа ?
Відповісти на це запитання складно , тому що і п’єса , і вмстава символічні за своєю психологічною суттю. Іншими словами , вчинки не відповідають результативній меті , а шикуються за принципом: я про тебе знаю більше, ніж ти думаєш , але щоб таємниця була відкрита , момент істини ще не настав.
Еу (Катерина Матвієнко ) признається у скоєнні злочину , якого не скоювала. Гро (Денис Какурін ) не підійшов допомоги загрузлому у болотній трясовині вовку , який убив його батька , але виховав Гро як власного сина , і тепер він намагається звести рахунки зі зведеним братом Ангом (Євген Моргун ) .
І Гро і Анг закохані в Еу , але обставини складаються таким чином , що один з них повинен загинути. На вовків полюють люди , але у них не прості рушниці. Замість патронів вони заряджені ампулами зі снодійним, та для зоопарку потрібно лише двох вовків – самця і самку.
Ситуація розв’язується несподівано. Вожак зграї Тао (Сергій Бережко ) , якого нібито позбавила життя Еу , з’являється, щоб поставити їх перед вибором – жити в неволі або таємними стежками піти від переслідувачів , щоб залишитися живими і вільними.
Художнику Алісі Тодоракіній за допомогою мінімальних зображальних засобів вдалося створити принципово важливе для цієї вистави агресивне середовище. У колірному поєднанні білого, чорного і червоного акцент робиться на сріблястий метал клітки, у якій можуть, але не бажають опинитися вовки.
Поки що грати умоглядної клітки не закріплені, але вельми красномовно нагадують про себе віддаленим передзвоном . Звуки клітки насторожують і змушують до себе прислухатися .
У центрі красується пілон для стриптизу, який виконує не еротичну функцію, а символізує душевний, я б сказав, сповідальний стриптиз, місце, де Еу вивертає навиворіт сакраментальні складки свого змученого протиріччями мозку. Яву, що стала передчуттям катастрофи, здійснено Катериною Матвієнко з лютою виразністю. Гарна пластику з голосовими особливостями майже вокального меццо передають напружене відчуття постійного страху від приховуваних у собі таємниць.
Роль, зіграна Денисом Какуріним, на мій погляд, є хорошим карт- бланшем у професію актора. Юнак має рідкісну якість виразної театральності, прекрасний голос і відчуття свободи у запропонованих обставинах сценічного простору. Досить завидні якості, що не часто проявляються на початку акторської кар’єри.
Євген Моргун, мабуть, ще несе шлейф від попередньої вдалої ролі вчителя Мірою в “Безіменній зіркці” й тому ще не позбувся інтелігентської рефлексії, хоча це наділяє його персонаж оригінальною рисою вдачі. Уміння відмежуватися від колись уже зіграного приходить не одразу, але до цього Євгенові треба прагнути.
У даному контексті не зупинятимусь на ролі Тао, яку прожив уже досвідчений майстер сцени Сергій Бережко. Його персонаж у даній системі характерів, як лідер інтриги, обтяжений суто функціональними обов’язками, які визначають логічний вихід з дуже складного морального лабіринту, за яким мудрий Тао проводить молодих вовченят.
Музичний супровід вистави, складений Геннадієм Фроловим з творів Гії Канчелі та Фредеріка Шопена, являє виразну єдність, що створює таку необхідну для цієї вистави атмосферу “розрядженого” простору, в якому важлива не конкретна дія, а його причина, щоб зрозуміти, чому вовки не довіряють один одному.
Концептуальне мистецтво, звичайно ж, не розраховане на масового глядача, це універсальний прийом для затвердження новаторських пошуків режисера, що часто конфліктує з загальноприйнятими тенденціями академічного або традиційного постановочного методу. Однак коли концептуальне прочитання п’єси базується на фундаменті театру перевтілення чи переживання, то в результаті з’являється вистава, у якій видно складний процес переосмислення морально застарілих традицій. Дуже добре , що саме у такій виставі змогли себе гідно показати вихованці театральної майстерні Сергія Бережка.
На відкритій бліц -рецензії голова Конфедерації драматургів України Неда Неждана висловила сподівання, що вистава “Ніч вовків” буде включена до програми міжнародного фестивалю “Нова п’єса Європи”, який відбудеться у Вісбадені (Німеччина) у червні 2014 року.
Переклад з російської Володимира Сердюка
