Сергій Коцун
ВНУТРІШНІЙ ДІАЛОГ
(одноактна п’єса).
ДІЙОВІ ОСОБИ:
ВІН 1.
ВІН 2.
В ідеалі їх мають грати близнюки, однак підійдуть і просто схожі актори приблизно одного зросту й віку (бажано до тридцяти) в однаковому одязі.
МІСЦЕ ДІЇ:
Лавиця.
На лавиці по різні боки сидять ВІН 1 і ВІН 2.
ВІН 1
Ти знову все зіпсував. Чому ти не можеш бути просто нормальним?
ВІН 2
Я намагався! Я спав сьогодні на правому боці. Ця поза, як ти знаєш, полегшує відтік лімфи й допомагає шлунковій кислоті не потрапляти в стравохід при рефлюксі. Що, на твою думку, є нормальністю, якщо не це?
ВІН 1
Нормальні не розмовляють самі з собою.
ВІН 2
Та без проблем.
(Відвертаються один від одного. Мовчать. Дивляться з невисловленою образою в протилежні боки, утворюючи в позах і наступних рухах єдину форму — синхронне відображення один одного, подібне до симетрії чорнильних плям Роршаха.
Усі рухи виконуються строго дзеркально, без затримки — ніби одна душа відображається у двох тілах. Рухи прості й буденні, але виконуються з хореографічною точністю.
ВІН 1 і ВІН 2 закидають голови, поправляють чуприни, похитують ногою, закинутою на іншу, щось шукають у кишенях, дістають пригорщі відполірованих часом і хвилями камінців, розглядають їх, перебирають, зітхають, кладуть назад тощо).
ВІН 1 і ВІН 2
(повертають тільки голови, дивляться один на одного, саркастично сміються)
Ха-ха-ха…
ВІН 1 і ВІН 2
(одночасно)
Та пішов ти! Виїби себе! Замовкни! Сам замовкни. Зникни…
(Пауза).
ВІН 1
Одного разу.
ВІН 2
Продовжуй.
ВІН 1
Я без вагань кинуся на допомогу комусь або чомусь не заради слави, не заради похвали…
(ВІН 2 киває).
ВІН 1
Ах, як це звучить, правда ж?
ВІН 2
Авжеж.
ВІН 1
Так от, кинуся на допомогу, так само як кидаються в обійми… Втім, це мало що говорить про суть тієї миті, яка, можливо, й стане справжньою властивістю часу, в якому я перестану бути тим…
(ВІН 2 розводить руками, мовляв, це зрозуміло).
ВІН 2
Ким був до цього і зрештою набуду належного втілення… Я зовсім не марнославний.
ВІН 1
Марнославний.
ВІН 1
Ну гаразд. Хай тоді ніхто ніколи не дізнається про мою самопожертву. Так навіть краще.
ВІН 2
(навмисне переграючи)
Зараз розплачусь (сякається в хустинку).
ВІН 1
Нехай це буде справжня шляхетність, здійснена без глядачів. Ти правий, глядачі все перетворять на порожній фарс заради оплесків. А це буде чиста суть безкорисливих намірів!
ВІН 2
Ні-ко-ли!
ВІН 1
Але допустити таке можливо.
ВІН 2
Допустити — можливо.
(Чутно кроки. Звук підборів — чіткий, рівний. Цок, цок, цок, цок. Ніхто не з’являється на сцені, проте звук кроків натякає на чиюсь присутність. ВІН 1 і ВІН 2 одночасно повертають голови — проводжають поглядом порожнечу. Кроки стихають).
ВІН 2
Що ти бачив?
ВІН 1
Нічого.
ВІН 2
Детальніше.
ВІН 1
Я помітив, як вітер торкнувся пасма біля її скроні.
ВІН 2
Ще.
ВІН 1
Як ковзнуло сонце по її щоці.
ВІН 2
І все? Ти помітив, що вона не звернула на тебе жодної уваги?
ВІН 1
Це найпривабливіше.
ВІН 2
Як на мене, нічого привабливого там більш не було.
ВІН 1
Не сперечаюсь, абсолютно нічого, хіба що… Та ні, нічого.
ВІН 2
У це неможливо не закохатися.
(Кроки повертаються, зупиняються біля лавиці. ВІН 1 і ВІН 2 одночасно підводяться. Лунає музика. Вони рухаються в унісон. Кожен погляд і жест сповнені прихованої боротьби. Руки близнюків тягнуться до невидимої партнерки, змагаючись за її увагу, але торкаються лише повітря. Танок сповнений різких рухів — крок, крок, ривки, зупинки. Кожен хоче бути першим і єдиним. Погляди сповнені ревнощів. Музика стихає. Близнюки зупиняються, важко дихають, дивляться один на одного і в порожнечу).
КІНЕЦЬ.
