dramaturg

Інформація

Цю статтю створено з 17 Чер 2013, і віднесено до драматургія, наука, націоналізм, п'єса, філософія.

Теги цієї статті

, , ,

Сучасний український драматург Богдан Жолдак поставив віхи нашої самоідентифікації

Запорожець і Русалка: спроба інтерпретації конфлікту самоідентифікації за п’єсою Богдана Жолдака “Чарований Запорожець”

Конфлікт самоідентифікації особистості, нації стоїть у центрі уваги культурології, політології, психології та інших наук. Автори вивчають проблеми етнічної самоідентифікації, соціально-психологічні чинники професійної самоідентифікації (Н. Кривоконь), тілесну самоідентифікацію людини в умовах культурних трансформацій (Ю. Семенова) тощо. Оскільки літературознавство має тісні звязки з усіма названими науками, не випадково, що зявляються дослідження на зразок О. Деркачової. Це дає підстави розробляти і заявлену тему.

Для здійснення дослідження слід визначитися зі змістом базової категорії. Так, М. Гребенюк у праці «Самоідентифікація як механізм формування ідентичності особистості» стверджує: «Самоідентифікація – це комплексна діяльність людини по самовизначенню, результатом якої є тотожність людини з самим собою. Тотожність передбачає співвіднесення себе як «Я» з істинним «Образом Я». Відповідно, самоідентифікація, будучи процесом вироблення «Образу Я», передбачає уявлення про істинне і помилкове «Я». Це уявлення народжується в процесі самовизначення, пошуку самоідентичності» [1, 222].

У деяких теоріях розрізняють колективну, соціальну та індивідуальну самоідентифікацію. Не зважаючи на відмінності всі види самоідентифікації свідчать про те, ким вважає себе людина і як вона вписана в соціальну групу, у суспільство в цілому.

Серед важливих функцій самоідентифікації як психологічного механізму формування ідентичності учені називають «відбір нових особистісних та соціальних цінностей в структуру ідентичності; визначення індивідом значення та цінності нових елементів ідентичності та співставлення їх з попередніми соціальними цінностями, що також входять до структури ідентичності» [1, 223].

Науковці визначають три стадії, за якими відбувається самоідентифікація:

1) актуалізація залучення до структури ідентичності нових особистісних та соціальних цінностей;

2) переструктурування ідентичності відповідно до специфіки нових її структурних елементів;

3) визначення ієрархії пріоритетності нових елементів та порівняння їх з попереднім комплексом особистісно-рольових цінностей [цит. за 1].

Метою даної розвідки є дослідити роль конфлікту Запорожця і Русалки в процесі самоідентифікації особистості козака.

Химерна феєрія на дві дії без антракту або з антрактом Б. Жолдака «Чарований Запорожець» не була предметом зацікавлень літературознавців. І тільки М. Шаповал стверджує, що в названій п’єсі «світ міфологізується у протилежному від християнства напрямі – його ілюзія «малознаної України» щедро зрошена архетиповими образами Роксани, Русі, Русави, Русани… У п’єсі несподівано міксовані козацька слава і вечори під тихими вербами, причому традиційне їх взаємозаперечення подолано прецікавими умовами гри, за якими всі жінки України позникали…, а структуру заповнено досить конкурентоспроможними русалками, що й одяг гарний носять, і всі проблеми козацькі вчасно розв’язують, і навіть воріженьків, звабливо пританцьовуючи, легко зманюють до третього болота» [7, 10].Але дане твердження не наслідок спеціального дослідження, а бажання з’ясувати «настроєву домінанту» сучасної української драматургії.

Проте краще інтерпретувати твір, знаючи погляди автора. Так, на запитання: «Що потрібно взяти молоді для себе із Ваших творів?», Б. Жолдак відповідає: «Взяти іронію, гротескові речі та не сприймати все прямо в лоб» [4]. Драматург не схильний творити складні речі: «Я пишу те, що пишеться саме собою. Нехай воно буде легке, нехай буде яке завгодно, аби не було нудним, важким, складним для сприйняття» [3]. І хоча письменник в інтервю не говорив про те, що саме стало поштовхом для написання пєси, можна з упевненістю твердити, що це «Малоросійська балада» П. Гулака-Артемовського «Рибалка». Помітними видаються наступні подібності: головні дійові особи – молоденький вродливий Рибалка та Русалка, головна дійова особа чоловічої статі знаходиться в стані тілесної самоідентифікації, у фіналі – «Рибалка хлюп!.. За ним шубовсть вона!.. / І більше вже ніде не бачили Рибалки!». Але названі паралелі – це завдання для іншого, наступного, дослідження.

Перший конфлікт, який підлягає аналізу, – внутрішній. При знайомстві з козаком у першій дії, читач дізнається, що він зачарований власною вродою: «Ох, і гарний же я, нівроку. Їй-право. От бий мене сила Божа, коли се не так» [7, 17]. З одного боку, подібне замилування власною вродою є ознакою самозакоханості. У розмові з власною Подобизною, яка «цнотливіша навіть за свого господаря» [7, 18], Михась стверджує: «Ох, однак же гарний я! Ну, їй-право, гарний – навіть я ніяк намилуватися на себе не можу…» [7, 18]. Призначення і цінність власної вроди козак бачить у зваблюванні дівчат: «Ну чому, чому немає на Січі дівчат, га? Жалко, жалко вроди, навіщо вона мені, коли їх тут нема?» [7, 19]. Занепокоєння Михася засвідчує його нереалізований вид внутрішнього конфлікту (між «хочу» і «можу»).

З іншого боку, маємо приклад тілесної самоідентифікації, який дуже часто розглядається як нижчий етап, пов’язаний з біологічними особливостями організму. Підтвердженням цьому свідчить хвилювання Михася щодо можливостей русалок бачити оголених чоловіків. Так, несподівано здогадавшись, «Що там цікавого, в голого чоловіка?», «Затуляється» [7, 19].

Русалка Роксана обурюється тим, що Михась не звертає увагу на русалок (це дозволяє оцінити ситуацію як конфліктну), розцінює це як вияв гордості і приймає рішення помститися: «Ну, стривай же, ми також маємо свою грізну зброю. У-у, жонозненавидники…» [7, 19]. Так, внутрішній конфлікт Михася породжує новий зовнішній конфлікт, учасниками якого є козак і русалка (зав’язка конфлікту).

Роксана зваблює Подобизну, «чаруючи руками, голосом, косами» [7, 19] і доволі швидко затягує її на глибину. Втрата Подобизни не випадкова. Такий поворот сюжету свідчить, що драматург – гарний психолог, адже розуміє, що процес тілесної самоідентифікації вимагає від людини представити собі власне тіло як зовнішній об’єкт, тобто вийти за його межі.

Крім цього, втрата власної Подобизни не призводить до очікуваного і, здавалося б логічного, загострення конфлікту. Стратегічною поведінкою козака, на разі, є уникання конфлікту. Так, почувши закличний звук сурми, Михась, усвідомлюючи своє козацьке покликання, приймає рішення: «Та й Бог з нею, з вродою, раз вона така неслухняна. Не велика біда, йди собі, куди хоч! Живуть же люди без вроди, і нічого, добре живуть. Врода! Оно коли що затівається»[7, 19]. Для Михася набагато важливіше мати сумління, ніж вроду.

Самоідентифікація являє собою складу систему самопізнання і самооцінки. Самопізнання повязане з формуванням оцінних характеристик, що складаються в певну самооцінку людиною себе. Найважливішим фактором самопізнання є комунікативні відносини з Іншим, у свідомості формуються співіснуючі «образ мого тіла для мене» і «образ мого тіла для Іншого».

Між названими співіснуючими образами у свідомості козака виникає конфлікт і саме тому під впливом розмови з козаками, Михась приймає рішення пірнути в озеро: «Ні, якось воно в похід самому виступати без відображення не годиться» [7, 21]. Так відбувається загострення внутрішнього конфлікту і переструктурування ідентичності.

Роксана є втіленням упевненості («живемо без злиднів, ні в чім нестачі в нас нема»[7, 25]), мудрості, грамотності (в оцінці Михася) й жіночої хитрості. Русалка відверто засуджує самозакоханість Михася («А, то ти на нього (відображення – Т. В.) милувався, замість того щоб Січ стерегти» [7, 23]), чим допомагає у визначенні особистісно-рольових цінностей.

Михась, не маючи досвіду спілкування з жінками, виявляє боязкість. Так, долаючи почуття невпевненості перед світлицею Роксани, врешті приймає рішення: «Йти чи не йти – хіба це питання для справжнього козака? Кого це я маю боятися, нехай усі інші мене бояться!» [7, 24]. Прагнучи звільнити власну Подобизну, приймає рішення повернутися на Січ. На Січі доволі швидко забуває про нове захоплення («Рада йде! Бач, добрий би я був козак, якби проспав її у чужої дівки!» [7, 27]), що свідчить про вплив Роксани на самоідентифікацію особистості на професійному й національному рівні.

Не випадково в наступній дії Михась замальовується як козак. Ця характеристика сприятиме розвязанню його внутрішнього конфлікту. З одного боку, він має гарно розвинену інтуїцію («Чуєте, браття? Якась тиша незвичайна, як не перед добром» [7, 30]), усвідомлення своєї національної приналежності «прочитується» через заклики: «Мову, кажу, мову рідну треба вчити!» [7, 31], «Не дамо Русі вигибіти!» [7, 38].

Але на разі видається логічним говорити і про мову як засіб соціокультурної самоідентифікації. При цьому мову слід розуміти як джерело національних цінностей. І тут не спостерігаються жодних сумнів у головної дійової особи. Тобто, можна зробити висновок, що в козака-початківця (а це дає підстави сприймати Михася як юнака) соціокультурна, національна само ідентифікація відбулася раніше, ніж тілесна, хоча така послідовність і не є закономірною. У процесі соціокультурної самоідентифікації Михась оцінює себе як частку українського козацтва.

З іншого боку, Михась визнає власну молодість і недосвідченість: «А що я, молодий козак, можу, коли оно ви зарадити нездатні… Хіба я вам риба яка підводна, щоби на дніпровому дні знатися? (Несподівано завмирає, охоплений здогадкою). Стривайте, козаки…» [7, 37].

Бажання врятувати Січ і бути щасливим в особистому житті вимагає від Михася рішучих дій: «Кидається прожогом до водяного плеса і з розбігу зникає там» [7, 38]. Всі останні дії козак здійснює, опановуючи себе, висуваючи раціональні ділові пропозиції. Так, русалкам він висловлює наступну пропозицію: «Якщо ви знайдете на дні нашу зброю, то ми, козаки, визволимо вас од Синька-водяного назавжди!» [7, 39]. Завдяки розуму та кмітливості він перемагає Синька: «спокійненько бере його (папір – Т. В.) до рук, виймає кресало, викрешує вогонь, запалює невдалого документа й кидає його назад нечистому. Той за іграшки, бавлячися, ловить і, – вмить весь спалахує вогненним вихором!» [7, 42-43].

У боротьбі з яничарами козакам допомагають русалки: «русалки починають пластично спокушати яничарів. Ті на якийсь час ошелешено німіють, а потім, забувши про військовий обов’язок, підтанцьовуючи, кидаються до оголеної цієї краси» [7, 46] і тонуть.

Отже, Михась – цільна особистість, оскільки усвідомлює свою роль у системі соціальних відносин.

Останньою причиною, що могла породити конфлікт між Михасем і русалкою була відсутність змоги повінчатися: «Роксанко, я без попа – не можу…» [7, 47], але на разі розвязати колізію допомагає пропозиція Нероздайтютюна: «Нас, спудіозів, у Могилянці ще й не такого вчили. То я й повінчаю» [7, 47].

Порушена драматургом проблема самоідентифікації не є випадковою, адже в умовах глобальних змін самоідентифікації дозволяє усвідомити сутність людини та по-новому змоделювати антропологічні перспективи епохи.

Драматург, будучи гарним психологом (наголосимо на цьому ще раз!), продемонстрував один із проявів самоідентифікації – особистісний, акцентувавши увагу на тілесній (упродовж твору Михась пізнає і оцінює не лише власну зовнішність, а й статеву приналежність, внаслідок чого усвідомлює свою чоловічу привабливість) і соціокультурній самоідентифікації особистості.

Тілесна самоідентифікація представлена відразу на складнішому рівні. Не показуючи становлення в ранньому дитинстві та в семилітньому віці, письменник показує як особистість цікавлять взаємостосунки між чоловіком і жінкою, потяг, кохання.

З іншого боку, Михась – козак-початківець. Зрозуміло, що маючи труднощі у спілкуванні з досвідченими козаками, він відчував відчуженість і прагнув знайти психологічний захист, знайшовши його в механізмі ідентифікації.

Соціокультурна самоідентифікація Михася представлена як діяльність спрямована на задоволення духовних потреб шляхом саморепрезентації як представника певної соціальної групи (козаків).

Крім цього, гостроту показаних конфліктів можна оцінити як низьку, а їх ровязання дає підстави характеризувати їх як конструктивні.

Tetyana Virchenko, critic

Тетяна Вірченко, критик

Тетяна Вірченко, критик

 

Список використаних джерел

1. Гребенюк М. Самоідентифікація як механізм формування ідентичності особистості / М. Гребенюк // Проблеми сучасної психології. – 2010. – Вип. 8. – С. 219–228.

2. Деркачова Ольга.Національна і внутрішня самоідентифікація як спроба подолання конфлікту між “світовою пожежею” й епохою “золотого гомону” у ліриці Аркадія Казки / Ольга Деркачова // http://www.anthropos.org.ua/jspui/handle/123456789/528

3. Жолдак Богдан: «У кожній газеті є кілька сюжетів, яких би вистачило на «Війну і мир»!» / Богдан Жолдак // http://www.dt.ua/3000/3760/51034/

4. Жолдак Богдан: «За майбутнє без «динозаврів»!» / Богдан Жолдак // http://h.ua/story/276297/

5. Кривоконь Наталія Іванівна. Соціально-психологічні чинники професійної самоідентифікації фахівців системи соціального захисту населення 2002 года : автореф. дис… канд. психол. наук: 19.00.05 / Н. І. Кривоконь; Ін-т психології ім. Г. С. Костюка АПН України. — К., 2002. — 20 с.

6. Семенова Юлія Анатоліївна. Тілесна самоідентифікація людини в умовах культурних трансформацій: дис… канд. філос. наук: 09.00.04 / Харківський національний ун-т ім. В.Н.Каразіна. – Х., 2004.

7. Страйк ілюзій : антологія сучасної української драматургії / Автор проекту та упорядник Н. Мірошниченко. – К. : Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2004. – 370 с.

Коментарі закриті.

dramaturg

Свіжі статті

Свіжі коментарі

%d блогерам подобається це: