Сучасний український драматург Олександр Куманський пропонує таку ідею:  він, як каже, “…потихеньку дописуватиме текст – сцена за сценою”. На сайті “Драматург” свіжі частини нового сценарію виставлятимуться того ж дня.

Якщо нова частина отримає схвалення читачів – вона залишатиметься в ефірі, доповнюючи основний текст нового сценарію Олександра Куманського. Якщо ж читачі не схвалять  нового уривка – драматург береться його переписати.

Олександр Куманський вважає, що таким чином, отримає стимул для подальшої творчості та одночасно сприятиме підвищенню зацікавлення громадськості сучасною драматургією.

Дедлайну і графіка цей проект не має, він розвиватиметься природнім шляхом.

Існує надія, що в результаті з’явиться живий серіал, а не те нещастя, яким нас наразі мучає рідне телебачення.

 

ДРАМАТУРГІЯ
(Продовження ненаписаного кіносценарію)

Частину 1. можна прочитати ТУТ

2.
Їх звуть Саньок і Юрець. Друзям – близько тридцяти, кожному. Саньок лисий і з інтелігентськими вусами, на яких блищать залишки гриму. Юрець – з густими патлами й розкішними бакенбардами. Хлопці – поети, сценаристи і майстри парадоксів. Головна їхня мета – кіно. Але їх і не друкують, і не ставлять… Поки що. І здаватися вони не збираються – ні зараз, ні колись. Тимчасові труднощі вважають тимчасовим явищем. На життя заробляють – чим доведеться.

Ось сидять творці на лавці в парку, на колінах у Санька – комп’ютер, у зубах Юрця куриться люлька.

ЮРЕЦЬ: Так, усяке з нами бувало і траплялося. Але корпоративи для дурдому ми ще ніколи не писали.
Разом з останнім словом Саньок бере з губів друга люльку.

САНЬОК: Дякую… (затягується, спльовує) Не дурдом, а психоневрологічний диспансер… Так, тост для головлікаря готовий. Що далі?

ЮРЕЦЬ: Між першим і другим столами їх потрібно гарненько струсонути.

САНЬОК: Ага. Більше руху! Тоді так… Група санітарів у гамівних сорочках виконує ірландський степ.

ЮРЕЦЬ: Не приколюйся. Ближче до теми.

САНЬОК: Ще ближче? Які проблеми? Пліз: Медсестри в костюмах амазонок метають шприці з сіркою в зад Наполеону.
Співавтори-друзі продовжують активно творити. Вони сміються, заливаються сміхом, набираючи на комп’ютері текст, одразу ж правлять його. Повз них проходять люди і здивовано поглядають на “неадекватних” друзів.

ЮРЕЦЬ (приймає тональність Санька): …На честь ювілею закладу від імені пацієнтів медперсонал поздоровляє… Пушкін. (імпровізує віршами) /Я нынче Пушкин, а не шут! /Имейте ж выслушать терпенье! /Под юбилейное забвенье /Пускай оковы опадут!!!

САНЬОК: А чого російською?

ЮРЕЦЬ: Так Пушкін же!

САНЬОК: Ааа! Точно! /Мы обещаем, что взойдут /В мозгу ростки выздоровлений! /И отстрадав от вытрезвлений-/Врачи нам волю отдадут!!!

ЮРЕЦЬ: А Пушкіна будемо стригти?

САНЬОК: Будемо. Бритвою по горлу – вжик.

ЮРЕЦЬ: І в криницю.

САНЬОК: Яку назву дамо нашому шедеврові?

ЮРЕЦЬ: “Задовго після цього”.

САНЬОК: А, може, так “Драматургія” і залишимо?

ЮРЕЦЬ: Якщо ти вже вирішив, то чого питаєш?

САНЬОК: Вже й спитати нічого не можна…