dramaturg

Інформація

Цю статтю створено з 14 Січ 2014, і віднесено до рецензія, сучасна українська драматургія, філософія творчості.

Теги цієї статті

, , ,

Драматург Наталія Блок розповідає, як у Черкасах читали п’єсу про херсонські реалії

У місті Черкаси, в межах всеукраїнського фестивалю “Тиждень актуальної п’єси” читали п’єсу про херсонські реалії.

П’єса має ємну нецензурну назву “Долбо@&@и”, яку можна перекласти приблизно як “безглузді й божевільні люди”. Її автор – наш земляк, херсонський драматург Євген Марковський.

Його персонажі – це, з одного боку, компанія маргіналів, що палить і вирощує в херсонських плавнях коноплі. А з іншого боку – політики й відомі люди міста. Сюжет дуже навіть “традиційний” для нас.

Двох братів за володіння плантацією з марихуаною затримує міліція. І звично вимагає не дотримання букви закону, а 5 тисяч євро. І ось неформали, хто як може, починають збирати ці гроші. Для того, щоб виручити друзів, вони продають майно, шантажують в.о. мера міста, звертаються до благодійних фондів і навіть надають сексуальні послуги.

Врешті-решт, потрібну суму зібрано, і компанія далі вільно п’є та веселиться. Але, як ми всі можемо зрозуміти – лише до наступного подібного “зальоту”.

Навіщо така п’єса глядачам?

Це питання часто ставлять звичайні люди, які надивилися подібної “чорнухи” і в житті. Але театр все ж набагато складніший, ніж новини по першому національному. У ньому глядачі залишаються наодинці з подіями і один з одним. І під час дії можна відчувати все – обурення і відторгнення, розуміння і впізнавання. А в результаті людина отримує найголовніший урок – в ній народжується співпереживання.

Театр об’єднує глядачів і дає можливість отримати відчуття, від яких зазвичай люди відмахуються, перегортаючи газетну сторінку або перемикаючи канал. І вже після цього приходить розуміння.

Звичайно, складно уявити, що п’єсу Євгена Марковського можуть поставити на сцені якогось державного театру України.

Театр наразі залишається у тому ж вигляді, як і за часів радянської влади. Державні дотації, репертуар, в кращому разі, з класики та її інтерпретацій, і страхом адміністрації, що “глядач не піде”. Тим часом, відвідують ці храми культури лише 5% відсотків від загального населення країни. І цей відсоток падає, оскільки головні відвідувачі – пенсіонери. А вони, як всі ми розуміємо, не вічні.

Побачити й зрозуміти

Протягом останніх декількох років у всьому світі й Україні зокрема, триває величезна робота зі створення нових форм театру, пошуку нових авторів, незвичайного, складного і взагалі ні на що не схожого драматургічного матеріалу.

Розвиток техніки дозволяє режисерам ставити те, що не було можливим раніше. Наприклад, використовувати, як в Національному театрі імені Івана Франка, величезні плазмові екрани з відео. У світі йдуть спектаклі з однієї фрази. Постановки, які диктують у навушник глядачеві, поки він гуляє спеціально створеним простором. Вистави, де головну роль грає глядач і усе відбувається просто серед міста, в оточенні перехожих. Дії на величезних площах, що відбуваються одночасно і є складовими одного цілого.

Це дуже незвично й цікаво. Частково подібні вистави вже відбуваються і у нас. Але поза стінами й без участі академічних театрів. При цьому будь-який театр не може існувати без глядачів. Але далеко не кожна людина готова сприймати нове мистецтво. До цього теж потрібно підготуватися.

У європейській частині світу режисери лише три місяці на рік працюють безпосередньо над підготовкою вистави. Весь свій інший час вони присвячують театральній педагогіці. Це наука, яка допомагає людям навчитися розуміти умовність театру, приймати і відчувати його силу та енергію, усвідомлювати, що все відбувається саме зараз і тут, тому, можливо, іншої можливості не буде. І виходить – 9 місяців на рік режисер, а часто й драматург, працюють над тим, аби глядач, що прийшов на їхню постановку, зміг її сприйняти.

Майбутнє народжується сьогодні

Всеукраїнський фестиваль “Тиждень актуальної п’єси” так як і Херсонський щорічний театральний фестиваль “Лютый-Февраль”, дає можливість людям взяти участь у формуванні театру майбутнього.

Я помітила, що протягом перших днів читань сучасної драматургії, під час обговорення п’єс з глядачами, багато запитань стосувалося форми п’єси, її мови. Були претензії до слів і персонажів. А за тиждень формат обговорення перейшов на новий рівень – люди почали говорити про те, які почуття викликав текст, що народилося у них під час читання. І це було набагато важливіше, оскільки завдання будь-якого мистецтва – в першу чергу викликати емоції. І нехай формат фестивалю – не повноцінні спектаклі, як на “Золотій Масці” у Москві, але Херсон вносить свій посильний і, я вважаю, чималий внесок у формування нового сучасного українського театру.

І я вірю, що дочекаюся, коли і в нашому театрі імені Пантелеймона Куліша, йтимуть п’єси Євгена Марковського, Кіри Малініної і Сашка Брами. А зала буде наповнена людьми різних поколінь.

Nataliya Bloc, Playwright

Наталія Блок, драматург

 

Фото зі сторінки автора у Facebook

Переклад українською Володимира Сердюка за публікацією газети “Вгору

Коментарі закриті.

dramaturg

Свіжі статті

Свіжі коментарі

%d блогерам подобається це: