dramaturg

Інформація

Цю статтю створено з 07 Бер 2015, і віднесено до драматургія, п'єса, перша публікація, сучасна українська драматургія.

Теги цієї статті

,

“Ліки від Майї” – п’єса сучасного українського драматурга Анатолія Наумова

Восьме, чи не восьме березня, а все ж у наших жінках існує якась магнетична таємниця. Про неї й вирішив пожартувати Анатолій Наумов у своїй п’єсі.

 

Лого п'єси "Ліки від Майї", Анатолія Наумова

Лого п’єси “Ліки від Майї”, Анатолія Наумова

 

Анатолій Наумов

ЛІКИ ВІД МАЙЇ

 

ДІЙОВІ ОСОБИ

А н т о н.
Е р і к.
Л я л е ч к а.
П е т р о в и ч.

Однокімнатна квартира Антона на десятому поверсі. Стіл, диван, шафа для одежі із вмонтованим дзеркалом. Справа, в глибині сцени, – двері у ванну кімнату. Посередині, теж в глибині, – вхідні двері в квартиру.
На передньому плані справа окремим сегментом – видовжена лоджія, розділена перегородкою. Ліва сторона належить Антону, права – сусіду, Петровичу. Лоджія з боку авансцени оперезана перилами, а з тильного боку на кожній із двох частин двері, через які будуть входити кожен на свою половину лоджії Антон і Петрович. Через перегородку вони будуть спілкуватися, зазирати одне до одного.
На лоджії у Антона – стілець і столик з попільничкою. На лоджії у Петровича теж стілець і столик, на якому купа газет і великий армійський бінокль.
ДІЯ ПЕРША

Картина перша

Антон із сумкою та пакетом в руках входить у квартиру з вулиці. Ставить сумку, кладе пакет на стіл, виходить на лоджію. Звертається голосно до сусіда, який сидить у себе на лоджії і щось роздивляється в бінокль, направлений вниз, на вулицю.

А н т о н. Ти живий-здоровий, Петровичу?

Не почувши відповіді, виходить на лоджію, зазирає за перегородку.

(Дещо здивовано, бо не почув відповіді.) Привіт!
П е т р о в и ч (застуджено хрипить). Привіт!
А н т о н. Чого шкварчиш, наче ображений сіамський кіт після стусану?

Петрович у розмові з Антоном буде намагатися щось сипло пояснювати, але розібрати можна буде одне-два слова.

П е т р о в и ч. Простудився…
А н т о н. Простудився? Ще чого не вистачало! Почекай, я візьму сигарету.

Антон повертається в кімнату, запалює сигарету і всідається на лоджії.

А я то думаю, де твої командирські інтонації підполковника нікому не потрібного запасу? Я ж за ними так скучив! Вони мене весь час підтримували на лікарняному ліжку. Коли я про них згадував, хотілося марширувати навіть у моїй палаті на десять пацієнтів. Хоча пересуватись там було складно, бо палата заповнена так, що ногу можна поставити тільки на стелю.
П е т р о в и ч. Горло…
А н т о н. А що може трапитись з твоїм залізним горлом потомственого танкіста?
П е т р о в и ч. Бронетанкіста…
А н т о н. Вибач, я не хотів звужувати значення твого улюбленого роду військ. То що трапилось?
П е т р о в и ч. Застудив…
А н т о н. Застудив же не навіки, відновишся. Звичайно, якби ти був одружений не на нашій славетній армії, а нехай би просто на войовничій жіночці, було би кому води подати, щоб запити пігулки. А так…
П е т р о в и ч. Ти казав… Поразки…
А н т о н. То я не в настрої казав, що всі поразки саме від жінок. Не всі, звичайно. Але через одну точно.

Петрович щось пояснює, але цього разу не розібрати.

А н т о н. Що, що?
П е т р о в и ч. Шукали…
А н т о н. Мене шукали, я правильно зрозумів твоє сіамське шкварчання? Це добре, що шукали. Приємно відчувати, що ти бодай комусь ще потрібен. Це навіть наповнює гордістю. Ба більше – тягне зробити операцію, в якій мені відмовили…
П е т р о в и ч. Яку операцію?

Антон час від часу нахиляється ближче до перегородки, щоб розібрати, що каже Петрович.

А н т о н. Яку операцію? Потім розкажу про наш романтичний медкапіталізм на кістках злиденності. Але можу одразу зазначити: ми навіть більш смертні, ніж зазвичай. Бо маємо унікальну систему охорони нас від здоров’я… Краще скажи, хто мене шукав – мабуть, трохи одягнена жіночка прямо із обкладинки глянцевого журналу?
П е т р о в и ч. Ні.
А н т о н. Невже? Яка прикра невідповідність нашим повсякденним очікуванням! Я про те, Петровичу, що одному – жіночка із гламурного глянцю, а другому – із побутової глини. Хто тоді шукав мене – старий, молодий чи ні те ні се?

Петрович через перегородку на пальцях показує, що троє.

Троє шукали? Чому троє?! Погана цифра, якщо вдуматись. Адже не тільки бог любить трійку, а й офіційні органи. Але якщо шукали із органів, то це якийсь нонсенс. Бо у мене з державою майже позитивний нейтралітет – вона мені давно по фігу, а я їй ще давніше.
П е т р о в и ч. Не…
А н т о н. Не із органів? (Нахиляється за перегородку.) Ти певен, Петровичу?

Петрович щось пояснює, глядачам не чути.

А-а, двоє із трьох поголені? Мабуть для того, щоб видно було відсутність мізків. Тоді все ясно – два бодігарди й охоронюване тіло. А які прикмети вище шиї у цього тіла?
П е т р о в и ч. Бр… бр…
А н т о н. Він брунет? Та ще й із витонченими вусиками, мабуть?
П е т р о в и ч (погоджуючись). Вусиками…
А н т о н. Так я і знав! Краще би шатен чи блондин, або навіть лисий. Бо у мене, Петровичу, на брунетів із витонченими вусиками дика алергія, як от зараз на вітчизняну медицину. (Виразно зітхає.) Але ж куди подінешся, якщо вусики приходять без запрошення? Цікаво, для чого я знадобився їм, вони не поділилися з тобою?
П е т р о в и ч. Друг…
А н т о н. Звісно, що друг. Аж із безвусого дитинства. Не думав, що у цього тіла з витонченими вусиками така пам’ятлива душа… До речі, а коли воно приходило?

Петрович знову щось нерозбірливо каже.

Жаль, що розминулись. Могла би статися драматична сцена. Хоча, скоріше, комедія, а той взагалі трагіфарс. А ти йому сказав, що моє тіло залишене державою напризволяще на жорсткій лікарняній койці?
П е т р о в и ч. Про лікарню…
А н т о н. Запитував про лікарню?
П е т р о в и ч. Але я не…
А н т о н. Молодець, Петровичу! Бо уявляю, як би почували себе бодігарди в переповненій палаті, побоюючись, що їх охоронюване тіло може підхопити СНІД або африканську чуму.

Петрович знову щось нерозбірливо пояснює.

Ти їм все одно би не сказав цього? Так на бронетанкіста ж нарвались!До речі, чим ти полощеш свої голосові зв’язки?
П е т р о в и ч (сипло). Мед, молоко, лимон…
А н т о н. Це вчорашній день профілактики. Є більш ефективний засіб, професор в лікарні порекомендував, а я по дорозі додому прихопив в гастрономі. Прополощеш і відразу зазвучиш, як телеведучий під час оголошення людини року…

Антон гасить цигарку, повертається в кімнату і починає виймати із сумки речі, які відносить у шафу, де зупиняється перед дзеркалом, придивляючись до себе.

Ну і фізія – як у голлівудського айрон мен після чергового електронного подвигу у форматі три де… Враження, що я щойно не із міської лікарні номер сімнадцять, а із приміської курортної місцевості, де сусідів єднають паркани до хмар… Ось що значить, коли вівсянка – і та через день. Мимоволі повіриш, що немає більш ефективної дієти для здоров’я, ніж від Мінздоров’я. (Знову розглядає себе в дзеркало.) Як запізніле я фотогенічний!

Звучить дзвінок міського телефону. Антон бере слухавку.

А, привіт, Лялечко, радий чути. Як ся маєш? Ти на ніч фліртувала, люба?.. Не прибіднюйся, всі дороги для молодих ведуть ексклюзивно до тебе… Кіно і німці, кажеш? А кіно без німців взагалі не кінематограф, хіба ти ще не переконалася в цьому? Тож мій висновок відносно твоєї привабливості ніяке не перебільшення, а, так би мовити, – двадцять п’ятий кадр… Чому я до телефону цілий місяць не підходив? Бо лежав у позі лотоса, викинутого на смітник життя. А ворухнувся лише раз, щоб мобілку вимкнути, аби не змушували дзвінками вставати… Де лежав? Якби пам’ятав, сказав би… Не важливо, де лежати, кажеш, а з ким? А звідки тобі це відомо? Ти ж лише двічі виходила заміж, я не применшив?.. Що зі мною, як у лікарню попав? Та уві сні в польотах погано приземлився. А потім ще й боляче зіткнувся зі своєю тінню, довелось викликати швидку… Це була тінь Майї, вважаєш? Не виключаю, хоча таке припущення досить реалістичне… Саме тому у тебе важлива розмова до мене? Хочеш під’їхати? Давно не чув поганого про себе у зв’язці з Майєю, тож – будь ласка, посумуємо разом над ситуацією. Але май на увазі – у мене в квартирі пил віків, як зазвичай після лікарні. Я би прибрав, щоб очиститись у твоїх пронизливих очах, але не встигну, бо треба надати сусіду по лоджії, бронетанкісту Петровичу, першу допомогу. Він голос втратив, бідолаха. До речі, у тебе з ним багато спільного. Він теж не може байдуже пройти поглядом повз всякі неподобства сучасності, за якими зранку до вечора спостерігає на лоджії з нашого десятого поверху в потужний армійський бінокль. А потім ще й прочитує купу газет і переконливо доводить, що внизу і взагалі на низах не порядок, а порядочки… Добре, чекаю.

Антон кладе слухавку, бере пляшку коньяку, чарки і цукерки, йде на лоджію. Там наливає і протягує чарку за перегородку.

Приймай обіцяне зілля від магазинної фармації. Візьми цукерку для загризону. Але загризон тільки після другої чарки. Треба дати горлянці продезінфікуватись. Ну, за успішну відновлюваність голосових зв’язок!

Антон п’є, потім прислухається, що там, за перегородкою. Петрович гучно пристукує чаркою, що свідчить – він випив. Антон забирає простягнуту Петровичем чарку.

Гарно пішла?
П е т р о в и ч. Х-харно…
А н т о н. А таку недугу тільки фронтально, за горло!
П е т р о в и ч. Х-хорло…
А н т о н. Але, попереджаю, – більше ні слова, особливо міцного. Перевіримо тебе на децибели тільки після другої… (Розслаблено відкидається на стільці.) Ти би бачив, Петровичу, які емоції завирували на фізіономії хірурга, коли я продекламував йому: «Ні, весь я не помру в лікарні вашій!». Але відмовили мені в операції не за цей оптимізм, ні. Відмовили за песимістичну відсутність грошей для оплати за операцію. Але не будемо гальмувати лікувальний процес, ми ж не в лікарні номер сімнадцять, в палаті на десять немічних тіл. (Наливає, протягує чарку за перегородку.) Ну, за бронетанкову потужність твого горла, сусіде!

Антон випиває, Петрович за перегородкою гучно крякає.

О, децибели міцнішають! До речі, вдячний тобі за електробритву, Петровичу, голить чудово. Вся палата ледь не померла від заздрості, чим лише посилила власні болячки. Ургентного психолога довелося викликати, щоб заспокоїв. Тож подарункове алаверди за мною… Але, як то кажуть, я знову не готовий мало випити! Влий в себе і третю для чистоти експерименту. Давай чарку.

Петрович подає чарку, Антон наливає і протягає її за перегородку.

Ну, за відновлення командирських інтонацій! (Чути як потужно крякає Петрович.) А цукерку тепер навіть бажано.
П е т р о в и ч (менш сипло). Не завадить.
А н т о н. О, ефект не забарився! Можеш голосити на всю бронетанкову потужність.
П е т р о в и ч ( вже більш голосно). Ти правий, Антоне, в наших військах тихо не може бути за визначенням.
А н т о н. Тоді де ваші потужні залпи із двадцяти гармат в честь видужання?
П е т р о в и ч. Так напряжонка ж із боєприпасами!
А н т о н. Яка ще напряжонка?
П е т р о в и ч. Перебої з постачанням, як завжди.
А н т о н. Це ж не продовольство, щоб з перебоями?!
П е т р о в и ч. Стріляємо через раз, аж противно! Та й то холостими!
А н т о н. А куди стріляєте?
П е т р о в и ч. Хіба з мішенями проблема?
А н т о н. От би прямою наводкою по хірургічному відділенню!
Петрович. Та ти що, Антоне?! Куди завгодно, тільки не по
об’єктах медицини!
А н т о н. Не хвилюйся, лише холостими.
П е т р о в и ч. Навіть холостими. Я розумію – допекло, але ж…
А н т о н. А чим тоді по нашій дивній ескулапії? Гострим словом?
П е т р о в и ч. Та це гірше, ніж бойовими!
А н т о н. От бачиш!
П е т р о в и ч. Бо так бабахнеш – і амінь, а гостре слово завжди бумерангом.
А н т о н. До речі, коли я запитав у хірурга, чи можна розрахуватись дорогим словом подяки за нашу безоплатну медицину у вигляді операції, він імпульсивно схопився за скальпель.
П е т р о в и ч. Я багато думаю над цим, Антоне. Вже переконався, що, як ти кажеш, – чим менше дров, тим далі ліс. Саме тому в бронетанкових військах нестача боєприпасів, думаю.
А н т о н. Нарешті ти виліз із свого бетеера на світ не воєнно-божий, пробач за таку сувору образність. Казав же тобі – всього хорошого на всіх не вистачить. Навіть боєприпасів.
П е т р о в и ч. Народ повинен прозріти.
А н т о н. Тоді треба ще налити.
П е т р о в и ч. Спецрозчин й справді ефективний.
А н т о н (наливаючи). Головне – не збитись з курсу в нікуди.
П е т р о в и ч. Неправильно у нас живуть, це точно.
А н т о н. Ти маєш рацію. Порядку хочеться. І закусити щоб.
П е т р о в и ч. Бог бачить все!
А н т о н. Але сусіди більше! Маю на увазі не тільки тебе з біноклем.
П е т р о в и ч. Я би теж прямою наводкою за таке, хоча й вибірково!
А н т о н. Так сказати міг тільки гуманіст від бронетанкових військ. (Протягуючи чарку за перегородку.) Мій респект тобі, Петровичу.
П е т р о в и ч. Жартуєш, Антоне? Який я там у біса гуманіст, коли тягне відкрити вогонь?!
А н т о н. Але ж ти прямою наводкою не підряд? А це ознака поваги до не зовсім винуватих. Тобто прояв саме гуманізму. І високої принциповості.
П е т р о в и ч. Як ти вмієш сформулювати, Антоне! Ти б у нас запросто дослужився до комбрига.
А н т о н. Але не будемо зневірятися у перспективах. Переживемо ми все – хоча й не всі, звичайно.
П е т р о в и ч. Я точно не переживу. Горло не витримає. Бо відчуваю – кричати мало. Пора волати.
А н т о н. Зрозуміло, що, достроково демобілізувавши тебе, вони все одно що всучили тобі палаючу путівку в недолуге цивільне життя.
П е т р о в и ч. Є таке відчуття, є.
А н т о н. Моя тобі порада – не читай газет, особливо зранку до вечора, як ти це полюбляєш. То прісна локшина на вуха. Краще дивись телевізор. Там більш калорійне спагеті. Кольорове до того ж.
П е т р о в и ч. А все ж таки, що із твоєю операцією?
А н т о н. Нічого не залишалось, як із трагічним надривом сказати лікарю: як розлучатись з вами боляче, хірургу!
П е т р о в и ч. Операція, мабуть, складна?
А н т о н. Він сказав, що йому це як раз плюнути. А от хтось інший, мовляв, може й зарізати, причому назавжди. Бо в сучасній медицині, бачте, чим дешевше наркоз, тим дорожче фізичні наслідки.
П е т р о в и ч. А у війну в таких випадках склянку горілки – і вся анестезія. Ми рядовий склад на цьому суворому, але позитивному прикладі виховуємо. (Поправляється, виразно зітхаючи.) Виховували.
А н т о н. В хірургії теж як на війні, Петровичу. Тож я дезертир хоч-не-хоч.
П е т р о в и ч. А багато на скальпель потрібно? Я можу підкинути.
А н т о н. Не доплюнути навіть в складчину. Хірург таку цифру назвав, що аж феєрверк в очах!
П е т р о в и ч. Війну оголосити би!
А н т о н. Не шукай простих рішень, Петровичу. У перманентному протистоянні пацієнтів з лікарськими апетитами перші в кращому випадку залишаються в неоплатному боргу.
П е т р о в и ч. Але ж як без операції, коли необхідна?
А н т о н. Якби все необхідне в житті збувалося, ми б з тобою зараз оголошували тост за безсмертя. Втім, чому би й ні? Хоча би за й віртуальне?

Антон наливає і протягує чарку за перегородку.

П е т р о в и ч. Неправильно у нас живуть. І лікують теж неправильно.
А н т о н. Зате живуть довше і на радість ескулапам частіше хворіють.
П е т р о в и ч. У тебе щось серйозне, відчуваю.
А н т о н. Якби серйозне, спецрозчин не вживав би.
П е т р о в и ч. А пити можна і через безвихідь.
А н т о н. Тим логічніше чарочку за безсмертя. Живи вічно, Петровичу! (П’є.)
П е т р о в и ч. Броня завжди крєпка, маєш рацію!
А н т о н. Як не сподіватись на вічність, коли кажуть, що знову всім буде добре? Та й що нам треба, окрім хліба-солі з чарочкою – хіба що жіночку для видовищ?
П е т р о в и ч. Жіночку будь-який метал не витримає.
А н т о н. Але ж ти вже у запасі.
П е т р о в и ч. Бронетанкіст завжди на посту, Антоне. Навіть у запасі. Така правда життя у кадрового офіцера. Цивільній людині цього ніколи не зрозуміти.
А н т о н. Саме ті, хто завжди в строю, найбільше подобаються жінкам. То чого впиратися? Давай познайомлю із якою-небудь. Ти ж ще – хоч у нічний клуб на дискотеку!
П е т р о в и ч. А хто казав, що майже всі поразки саме від жінок?
А н т о н. Це у сімейних війнах. А ти ж стрілець із кадровим вишколом. То ввімкни коробку запалювання у своєму бетеері – і вперед, у штикову атаку…

Лунає дзвінок у вхідні двері.

До мене прийшли, Петровичу. Між іншим, дуже зваблива гостя. Я пішов відчиняти, а ти помовчи для профілактики – навіть якщо десь внизу почнеться мітинг на захист здичавілих котів. До речі, можу й познайомити…

Атон відчиняє вхідні двері, впускаючи в кімнату Лялечку.

А н т о н. О, мадонна! (Цілує її в щоку.)
Л я л е ч к а. Що за греко-католицькі вислови?! Яка ще мадонна? Ти що – змінив релігійну орієнтацію?
А н т о н. Та нічого святого тобі не приписую, не хвилюйся. Я давно вже агностик, якщо ти не в курсі.
Л я л е ч к а. По-перше, я для ікони не дотягую за віком…
А н т о н (не дає їй договорити). За поведінкою теж. (Квапливо реагуючи на Лялечкину гримасу.) Вважай, що у мене вирвалося слівце-паразит.
Л я л е ч к а. Сам ти паразит, Антошо! Попав у лікарню – і як партизан заліг там!
А н т о н. Треба було оголошення в газету дати?
Л я л е ч к а. А друзі для тебе вже нічого не значать?
А н т о н. Всі друзі затримались десь у дитинстві. Не докликався би. Проходь, нарешті…

Лялечка проходить і сідає, закидаючи ногу за ногу.

Л я л е ч к а (кокетливо крутячи ногою). Я теж нічого не значу?
А н т о н. А красива, як ти, жіночка взагалі не друг, а попутник.
Л я л е ч к а. З інтервалами на привал – щоб полежати?
А н т о н. Ню-ню, сказала дама, роздягаючись…
Л я л е ч к а. А ти, мабуть, у відповідь скупу чоловічу сльозу? Втім, краще скажи, чого тебе так поменшало після лікарні?
А н т о н. Та на мені живого місця аж занадто! До речі, ти теж стала більш стрункою. І взагалі сяєш не гірше сонця із найкрутішого солярія!
Л я л е ч к а. Нарешті ти щось адекватне розгледів. А то, бачте, мадонна!
А н т о н. Каюсь, дивився на тебе дещо короткозоро.
Л я л е ч к а. Та й руки у тебе занадто короткі. По відношенню до мене, звичайно.
А н т о н. Тобі мало їх дружніх жестів?
Л я л е ч к а. А дружньо обіймати жінку – все одно що робити їй уцінку.
А н т о н. Не заганяй високі почуття у низький інтим.
Л я л е ч к а. Негіднику ти невиправний! Добре, що собі далі думаєш?
А н т о н. Ти про що?
Л я л е ч к а. Про той фундамент, до якого кріпляться твої короткі руки і куди вмонтовано твої недосконалі очі.
А н т о н. У тебе лексика маніяка із фільму жахів. Я таких діагностичних висловів навіть у лікарні не чув.
Л я л е ч к а. Сам спрямував розмову на відверту коректність. То що далі?
А н т о н. Якщо хочеш – я відтепер інвалід кохання.
Л я л е ч к а. Інваліда я бачу. Кохання не дуже. Тому й хочу дізнатись, що ти собі думаєш про стан свого здоров’я?
А н т о н. Режим постільний ще ні з ким не прописали. Але патологоанатом заспокоїв, що гарантує домовину на всякий випадок.
Л я л е ч к а. Епітафію собі ще не придумав?
А н т о н. Лікарня не те місце, де не замислюєшся про вічне життя. Тож декілька варіантів завітало таки в голову. Наприклад, «А вмер я, мабуть, тільки для дружини…».
Л я л е ч к а. Можна я процитую цей шедевр Майї?
А н т о н. А хіба вона ще моя дружина?
Л я л е ч к а. Але ж іншої у тебе не було, хіба не так?
А н т о н. Не пам’ятаю.
Л я л е ч к а. Кого тоді маєш на увазі?
А н т о н. Давай по коньяку, га?
Л я л е ч к а. Ну, налий. (Ходить по кімнаті, поки Антон порається із коньяком.) А пилу у тебе – як на піраміді Хеопса… Втім, Майя заслуговує на таку епітафію.
А н т о н. Ти щось плутаєш, Лялечко. Адже цей трагічний шедевр я приготував виключно для себе.
Л я л е ч к а. Але ж надиханий він Майєю, а не лялькою Барбі?
А н т о н. Що я чую – Лялечка про ляльку?
Л я л е ч к а. Майя й справді заслуговує на зневагу.
А н т о н. Вона зробила свій вибір.
Л я л е ч к а. Давай називати речі реалістично. Майя спокусилась на кишеню Еріка.
А н т о н. Але ж Ерік – не тільки успішний бізнесмен.
Л я л е ч к а. Не тільки, згодна.
А н т о н. У нього дуже вольове підборіддя, наприклад.
Л я л е ч к а. Вважаєш, воно зачаровує жінок?
А н т о н. Але ж ти свого часу теж?..
Л я л е ч к а. По-перше, це було до твоєї зі мною ери…
А н т о н. Ти кохала його?
Л я л е ч к а. Не так щоб. Мабуть, більше «ні», ніж «так». А от коли ти з’явився на горизонті, «ні» стало стрімко переважати. А потім «так» взагалі розчинилось у часі. Ну, ти ж, мабуть, відчув.
А н т о н. Та хіба розбереш, коли ти всерйоз, а коли фліртуєш.
Л я л е ч к а. Твоя Майя все ж була моєю найщирішою подругою. Тому я не могла, не мала права викликати у неї підозру. От і пом’якшувала ситуацію легким фліртом.
А н т о н. Була і збула?
Л я л е ч к а. І залишається. Але формально. Тож питання у тебе не дуже логічне.
А н т о н. Тоді тост за нелогічні питання.
Л я л е ч к а. А ось це логічно.

П’ють.

А взагалі Майя виявилася грандіозною сволотою, не знаходиш?
А н т о н. А хіба найщиріші подруги закінчують інакше?
Л я л е ч к а. Не узагальнюй. Я маю на увазі, сволотою по відношенню до тебе. Бо вона точно знала, що ти в лікарні, а мені – ні півслова. Тож цілком очевидно, що Ерік та вона – одна бізнес-сатана. Тобі так не здається?
А н т о н. Складний я надто для простих інтриг, Лялечко.
Л я л е ч к а. Не ухиляйся від головного, Антошо! Ти чудово розумієш, про що я.
А н т о н. Не переоцінюй мої паранормальні властивості. Якщо щось таке у мене і є, то воно послаблене в лікарні антибілковим харчуванням.
Л я л е ч к а. Так тобі й треба, негіднику!
А н т о н. Звідки знаєш, що саме так?
Л я л е ч к а. Не можеш утнути, що я би не залишила тебе без білків, жирів та мінералів?
А н т о н. До речі, а звідки ти взнала, що я прохолоджувався на лікарняній койці? (Кричить в бік лоджії, там якраз відчинені двері.) Петровичу, а дуже чарівна жіночка у тебе, випадково, не допитувалась, де я?
П е т р о в и ч. На жаль, ні. Тільки той, з вусиками.
Л я л е ч к а. Ерік?
А н т о н. Мабуть.
Л я л е ч к а. Приходив сюди, значить.
А н т о н. Приходив, виходить.
Л я л е ч к а. З чого б це, цікаво?
А н т о н. Сам не второпаю.
Л я л е ч к а. До речі, я саме від Еріка почула про те, що ти в лікарні. Коли випадково зіткнулася з ним в центрі. І то він сказав про це тільки після того, як я завела розмову про тебе. А так би промовчав, це було видно по його вусиках. Вони настільки нервово підскакували, що могли злетіти з обличчя. Втім, що з нього взяти, він поцупив у тебе дружину, а от Майя!
А н т о н. А що Майя?
Л я л е ч к а. Для тебе це ще ребус? Апельсинку вона могла тобі принести?
А н т о н. А чому не ананасик?
Л я л е ч к а. Не пом’якшуй ситуацію, не випадково ж Майя навіть не натякнула мені, що з тобою.
А н т о н. Тому що не за горами щастя, хоча й ближче немає.
Л я л е ч к а. Воно у тебе, мабуть, залишилось на лікарняній койці. До речі, Ерік навіть не поцікавився, в якій лікарні ти валяєшся.
А н т о н. Чого ти чомусь пережити не можеш.
Л я л е ч к а. Як тобі не ай-я-яй, Антошо! Тебе би за таке навпіл! Скальпелем!
А н т о н. А різала вона за правду-матінку…
Л я л е ч к а. Ти ж пречудово знаєш, що зараз Ерік для мене повний нуль в будь-якій валюті.
А н т о н. Чому тоді так переймаєшся його реакцією на моє перебування в лікарні?
Л я л е ч к а. Якби стан твого дорогоцінного здоров’я був мені по фігу, я би не переймалась. Та й сам Ерік мені до одного місця, мене більше хвилює Майя. А Ерік – що Ерік? Він твій друг дитинства. Тож це суто твоя проблема. А моя вона оскільки, остільки він тепер чоловік Майї. Відчуваєш неспростовність моєї логіки?
А н т о н. Життя розбите, але ж доволі акуратно, правда?
Л я л е ч к а. Аплодую твоїм іронічним одкровенням! Особливо коли вони невлад. (Ходячи по кімнаті, зупиняється біля шафи, проводить по ній пальцем.) У тебе чудова можливість увічнювати їх, акуратно записуючи прямо на меблях.
А н т о н. Креативна думка, дякую. На пилюці фраза про розбите життя виглядатиме не гірше коштовного манускрипту часів Хеопса.
Л я л е ч к а. До речі, можеш на шафі написати про те, що за рахунок твого розбитого життя склеєно існування Еріка і Майї. Причому склеєно із найбільш міцного матеріалу.
А н т о н. Ти про міцну любов, мабуть?
Л я л е ч к а. Про любов, звичайно. Любов до відпочинку в Анталії, прогулянок з вітерцем за кермом «Мерседеса», шмаття від Армані і таке інше.
А н т о н. А що дивного? Адже вічне шекспірівське питання в наш прагматичний час, це – в чому бути чи не бути.
Л я л е ч к а. До речі, твій Шекспір у вільний від написання шедеврів час начебто теж був не проти вполювати оленів на сусідських угіддях.
А н т о н. То у нього від зайвого марнославства. Треба ж було чимось запам’ятатись для тих нащадків, які не будуть ходити в театр і не читати його п’єс і сонетів.
Л я л е ч к а. А от твоя Майя у вільний від браконьєрства за повноцінним існуванням час поступово перетворювалась на калькулятор в сукні.
А н т о н. На знак протесту я погоджуюсь.
Л я л е ч к а. А знаєш що відповів Ерік, коли я запитала, чому він не сказав мені про те, що ти в лікарні?
А н т о н. Валяй! Як то кажуть, із пісні матюка не викинеш.
Л я л е ч к а. Та краще б він матюкнувся! А то зробив отакенні беньки – (далі передражнюючи Еріка) а хіба Майя тобі не говорила? Тому я зробила хід конем.
А н т о н. О, це як по-шекспірівськи оленем! І далеко ти на ньому стрибнула?
Л я л е ч к а. Я сказала Еріку, що він або фантазує, або відверто бреше.
А н т о н. Тобто тонко розібралась, де у нього не рветься?
Л я л е ч к а. І де гола правда теж. Бо запропонувала зателефонувати при мені Майї.
А н т о н. Ти мала рацію. Гола правда все ж хвилює більше, ніж одягнена – навіть сексуально.
Л я л е ч к а. Тому він взяв мобілку так неохоче, начебто брав дохлу жабу.
А н т о н. Розумію його фізіологічну відразу.
Л я л е ч к а. А потім до позіхання нудно запитав у Майї, чи не забув він в метушні справ сказати їй про те, що у Антона щось на кшталт фронтиту і він на обстеженні.
А н т о н. Фронтиту? (Демонстративно шморгає носом.) А що – може бути. Від фронтиту не зарікайся, каже народна мудрість. Особливо коли сусід поряд чхає так потужно, що мікроби прямо крізь стіну…

У Лялечки дзвонить мобільник.

Л я л е ч к а. Алло, що скоїлося, матусечко? Приспічило ванну прийняти? А мене ти можеш дочекатись? Не можеш? Ну, тоді дуже обережно. Не пірнай і не посковзнись, добре? (Виключає мобільник. Антону.) А з чим ти лежав у лікарні?
А н т о н. Із самим собою, здається. Тобто із власними болячками.
Л я л е ч к а. А конкретно?
А н т о н. Конкретно майже неможливо. Бо їх стільки, що виходить якась величезна абстракція. А це досить нудна матерія. Краще завершуй свою драматичну розповідь про Еріка.
Л я л е ч к а. Про Майю. Я можу тільки здогадуватись, що вона відповіла Еріку, але й так було абсолютно зрозуміло, що їм обом твоє здоров’я по фігу.
А н т о н. А чого воно їх повинно хвилювати, скажи на милість?
Л я л е ч к а. Не розумієш?!
А н т о н. А мій вогонь давно без диму, Лялечко. Мені вже давно це навіть не цікаво.
Л я л е ч к а. Ти якось нетрадиційно підходиш до елементарних взаємовідносин, Антошо. Хіба не очевидно, що твого друга, який забрав у тебе дружину і тим завдав твоєму здоров’ю непоправної шкоди, повинна хоч раз в місяць турбувати совість – а як ти там, чи не спився ще?
А н т о н. Чому так часто – раз в місяць?
Л я л е ч к а. Не кажучи вже про Майю, яка кинула тебе, абсолютно не пристосованого до життя, напризволяще.

У Лялечки знову дзвонить мобільник. Вона відповідає на дзвінок.

Що там у тебе знову? Як застрягла? Як можна у ванній застрягти? У ванній ще якось можна потонути, а от застрягти… Ногу звело і ти не здатна вибратись? А ти не спіши, спробуй ще раз і потім зателефонуй. Тільки не втопи мобілку… (Антону.) От ще морока, матусечка у ванні кудись не туди запливла. Вона у мене вже як безпомічне дитя… То про що ти?
А н т о н. Про те, що Ерік у метушні справ цілком міг забути сказати про мене Майї.
Л я л е ч к а. Не помічаєш, як вже майже інстинктивно вигороджуєш її?

У Лялечки дзвонить мобільник.

Л я л е ч к а (відповідає на дзвінок). От вже морока з тобою! Добре, дочекайся мене, я зараз примчу на таксі! (Вимикає мобільник.) Я поїхала, бо матусечка хоче таки втопитися.

Лялечка збирається вийти, але затримується на шафі поглядом.

Я повернуся і приберу нашарування віків, а то заробиш сухоти, і тоді знову на лікарняну койку.
А н т о н. Я завтра сам приберу.
Л я л е ч к а. Я про сьогодні. До завтра можеш і не дотягнути.

Лялечка підходить до Антона і підставляє щоку.

Чмокни хоча б дружньо. І спробуй дочекатись мене.

Антон цілує Лялечку в щоку. Лялечка виходить. Антон підходить до лоджії.

А н т о н. Агов, підполковнику, чуєш?

Відповіді не чути. Антон виходить на лоджію, зазирає за перегородку. Петрович показує на горло – він знову не може говорити.

Мабуть, ми з тобою дещо форсували процес. Треба провести курс ургентної реабілітації.

Наливає чарку і подає за перегородку.

Прийми для поновлення децибелів.

Антон сідає на столик і запалює сигарету. Чути, як крякає Петрович.

О, перша реабілітаційна пішла! Тоді й другу для закріплення результату. Давай чарку.

Петрович подає, Антон наливає, простягає за перегородку.

П е т р о в и ч (крякнувши після чарки). Бронетанкова тобі подяка, Антоне. Ти – справжній комдив за розумінням тактики і стратегії. А то й комбриг.
А н т о н. Тоді доведеться налити й третю. Заради такої стрімкої кар’єри в твоїх очах. (Наливає і подає.) Випий за мене як за фельдмаршала.
П е т р о в и ч. А може, досить? Ні, ні, для тебе, Антошо, й генера¬лісимуса не жаль, я про спецрозчин… До речі, а ця жіночка – вона що?
А н т о н. Не що, а хто. Це Лялечка і в прямому сенсі слова і в переносному. Тобто її звати Ляля, але на вигляд вона як сексуально приваблива Барбі.
П е т р о в и ч. Ти одружишся з нею?
А н т о н. Скоріше вона одружить мене з собою.
П е т р о в и ч. Чув, у Франції зараз міністр оборони – жінка?
А н т о н. Чого дивуєшся, хіба не бачив наших сексуально оголених «фемен»?
П е т р о в и ч. Саме через жінок всі конфлікти, ти правий, Антоне.
А н т о н. Особливо війни.
П е т р о в и ч. Війни – це суто чоловіча справа. Треба відстояти наше споконвічне право на війни.
А н т о н. Тоді не треба засиджуватись на лоджії, а необхідно впроваджуватись в їх ряди.
П е т р о в и ч. Як це – впроваджуватись?
А н т о н. Одружуватись на них і тим відволікати їх від думок про можливість стати міністром оборони. Бо сьогодні вона міністр, а завтра призначить командувачі усіх родів військ теж в сукнях. Та ще й, може, в декольте глибше нікуди. Уявляєш, чим це може закінчитись для національної безпеки?
П е т р о в и ч. А ця Барбі… вона войовнича, мабуть?
А н т о н. Вона здатна завоювати будь-кого. Одна надія – що я вже давно в полоні, а звідти мене не так просто вивільнити.

Звучить вхідний дзвінок.

Наступ продовжується, здається.
П е т р о в и ч. Невже Барбі?
А н т о н. І щось дуже швидко. Мабуть, рішуче налаштована навести марафет у моїх апартаментах.
П е т р о в и ч. Не здавайся, Антоне.
А н т о н. Не турбуйся, мої руки піднімаються вгору тільки для дружнього привітання.

Антон відчиняє вхідні двері. На порозі – Ерік. Антон від подиву присвистує.

Е р і к. Це я.
А н т о н. Майже впізнав.
Е р і к. Хіба я так вже й змінився?
А н т о н. Проконсультуйся краще у Майї.
Е р і к. Все ще ображаєшся?
А н т о н. А ти як думав?
Е р і к. Вхід до тебе не заборонено?
А н т о н (виглядаючи в коридор). Ти із тіло… супроводом, здається?
Е р і к. Як завжди.
А н т о н. У мене з тилу, на суміжній лоджії, бронетанкіст свіжого запасу. Так що не хвилюйся, будеш у безпеці. А охоронці твого тіла за дверима постоять.
Е р і к. Зараз мене більше хвилює твоє тіло. Воно ж начебто опинилось у лікарні.

Антон жестом запрошує Еріка увійти. Той у свою чергу жестом показує невидимим бодігардам, щоб залишались
у коридорі.

А н т о н. Ти нещодавно навідувався з цього приводу?
Е р і к. А що з тобою, якщо не секрет?
А н т о н. Надто кольорові сни про суцільно чорне.
Е р і к. Це лікується тільки стаціонарно?
А н т о н. А тобі сниться тільки амбулаторне?
Е р і к. Я сплю як убитий.
А н т о н. Тому й живіше усіх крутих, мабуть?
Е р і к. Якщо перерахувати завчасно похованих, то, мабуть.
А н т о н. Добре, коли денних вражень вистачає, щоб не перейматися ними у сновидіннях. Вип’єш?
Е р і к. А що у тебе?
А н т о н. Начебто коньяк. Від офшорного виробника на вітчизняно-дубовій тирсі. Зате ризик отруїтися не дуже високий. Перевірено на бронетанкістах.
Е р і к. Тоді давай.

Антон наливає.

Е р і к. За твій здоровий сон, чи що?
А н т о н. Бажаєш, щоб я теж спав як мертвий?
Е р і к. Я не казав – як мертвий, я сказав – як убитий.
А н т о н. Вистраждана логіка українського бізнесмена?
Е р і к. Якби ти був постійно на мушці, зрозумів би.

П’ють.

А н т о н. Ти сюди за власною ініціативою?
Е р і к. Майя тут ні при чому. А твоя обмовка про мертвого – майже за Фрейдом.
А н т о н. Тоді оживи ситуацію, щоб було зрозуміліше.
Е р і к. Ну, у мене просто жорстоке безсоння, якщо хочеш! А це все одно як убитий!
А н т о н. А дивлячись на тебе – не скажеш.
Е р і к. Цей марафет мені обходиться в копієчку. Басейн, солярій, масаж…
А н т о н. А ще кажуть – здоров’я не купиш.
Е р і к. Я про марафет, а не про здоров’я.
А н т о н. Й справді, чим серце заспокоїться – пігулкою.
Е р і к. Ти без іронії не можеш.
А н т о н. А куди подінешся, якщо навкруги суцільний пафос?
Е р і к. Налий ще.
А н т о н. Як не налити?! Саме у чарці найкращі ліки, коли убито спиться за подружнього життя.
Е р і к. Може, й так.

П’ють.

Нещодавно зателефонував Вовчик Діденко. Теж ще той гуморист. Мовляв, чи правда, що між вами Майя пролягла?
А н т о н. Мабуть, він ще не в курсі, що якщо до іншого пішла кохана, то ще невідомо, кому пощастило.
Е р і к. Не пощастило тобі.
А н т о н. Заздрю твоєму щастю відчувати себе поряд з Майєю мертвим.
Е р і к. Мені не дає спати твоє нещастя.
А н т о н. А з чого у тебе нічне загострення альтруїзму?
Е р і к. Адже скільки років були нерозлучними друзями…
А н т о н. А ти вимкни свою уяву, забудь.
Е р і к. Де придбати такий тумблер, що клац – і ні згадки?
А н т о н. Ти ж казав, що купити можна все що завгодно, навіть будь-яку жінку?
Е р і к. Але ж Майя коштувала мені тебе, мого друга дитинства. Весь час бачу твій докірливий погляд…
А н т о н. Невже без перерви на обід чи вечерю?
Е р і к. Таке відчуття, що Всевишній карає мене без будь-якої перерви.
А н т о н. Дорога в жіночий рай інколи пекельно важка. До речі, а чому ти діагностував у мене саме фронтит? Щоб наростити показник мого здоров’я в очах у Майї?
Е р і к. Щодо фронтиту запитай у свого сусіда. Це він мені сказав.
А н т о н. Петровичу у свій бінокль завжди видніше, звичайно,
але ж…
Е р і к (продовжуючи про своє). І карає за те, що начебто я викрав у тебе Майю. Хоча я за великим рахунком не відчуваю себе винуватим.
А н т о н. І правильно відчуваєш.
Е р і к. Я все правильно роблю.
А н т о н. Хто б сумнівався! Крім мене, звісно.
Е р і к. От бачиш! Хоча саме я познайомив тебе з Майєю, чи не так?
А н т о н. Ти на цілих півгодини раніше познайомився з нею, я пам’ятаю.
Е р і к. Тож питання в тому, що я, так би мовити, звабив її купюрами, а ти красномовністю.
А н т о н. Певен, що особливо коштовними були мої сполучники та прийменники.
Е р і к. Не жонглюй граматикою! Філософи стверджують, що слово не менш матеріальне, ніж гроші.
А н т о н. Тоді я майже олігарх. Словесний.
Е р і к. Принаймні, персона із списку Форбса точно. Сказонути ти вмієш!

У Еріка звучить мобільник.

Е р і к (в мобільник). Мене ні для кого немає! Навіть для податкової! Я сам вийду на зв’язок, зрозуміло?! (Розлючено виключає його.)
А н т о н. Ти, здається, вже психологічно визрів для заключної апеляційної промови. Цікаво, який вердикт міг би собі урочисто оголосити?
Е р і к. Я вже казав – за великим рахунком не винуватий.
А н т о н. Але ж найбільш кримінальні подробиці саме в деталях, як стверджують знавці людських збочень.
Е р і к. Тоді згадай, як ти хапав слова прямо із повітря і вішав їх Майї на вуха цілими гірляндами!
А н т о н. Слів у повітрі вистачало на всіх. Натомість ти зараз вішаєш їй гірляндами дуже коштовні сережки.
Е р і к. Не підмінюй поняття! Жінки люблять вухами.
А н т о н. Це коли було! А от зараз вони полюбляють слухати, як вібрують біля вух сережки.
Е р і к. Не ревізуй Біблію. Спочатку було слово, і це слово для Майї було твоє.
А н т о н. Спочатку для мене був перший погляд на неї, якого вистачило, щоб закохатись.
Е р і к. Ти скористався своєю перевагою в красномовстві.
А н т о н. Натомість ти потім відігрався по повній. Незважаючи на деяку відмінність ситуації.
Е р і к. Звичайно, дещо змінилося. Я став багатим.
А н т о н. Я усім гарним у собі грошам завдячую, так?
Е р і к. Грошам в першу чергу, звичайно.
А н т о н. Майя це вчасно помітила, здається.
Е р і к. Майя мала право на це. Як і будь-яка жінка. Хоча не применшую і власну роль.
А н т о н. Ти так її геніально виконував, що я навіть не помітив, як ти створив бездоганну мотивацію для нашого з нею розлучення.
Е р і к. Сам винен. Бо ти кохав її на зразок красномовного глухаря. Налий.
А н т о н. Не проблема. (Наливає.)
Е р і к. Ти хоч раз замислився над тим, чому я не одружувався?
А н т о н. Я думав, що тобі все замінив бізнес.
Е р і к. Але тільки тому, що я теж кохав Майю.
А н т о н. І романтично вичікував слушного моменту?
Е р і к. Я не із тих, хто очікує. Бо міг би залишитись з носом. Щоб мати надію, треба було стати багатим. І я не покладав рук…
А н т о н. Вповзаючи в душу добрався до тіла?
Е р і к. Треба ж було дочекатись, поки Майя вислухає тебе до кінця!
А н т о н (іронічно). Хотіла зранку каву з ліжком…
Е р і к. Хотіла й дещо до кави. Бо вона тобі не лялька Барбі, а жива людина із потребою існувати пристойно тут і зараз, а не безкінечно вислухувати квітчасті фрази про абстрактне майбутнє.

Еріка перебиває дзвінок мобільника. Нервово нишпорячи в кишенях, Ерік витягує спочатку один, а потім і другий телефони.

(Антону.) Це Майя… (В мобільник.) Алло, люба, я на важливих перемовинах. Торги, розумієш… Як тільки – одразу зателефоную. (Виключає мобільник.)
А н т о н (задумливо). А ось наш Болівар, подруго…
Е р і к. Болівар нас двох, звичайно, не виніс, але ж ми цивілізовані люди, здається.
А н т о н. І знаємо, що із вічних цінностей не вічні тільки гроші?
Е р і к. До речі, у тебе хоч на пігулки вистачає? А то можу підкинути.
А н т о н. Не розтринькуй нажитих непосильною любов’ю коштів, дружина може не зрозуміти.
Е р і к. Поганий той бізнесмен, у якого немає заначки…

Ерік починає нервово шукати в кишенях гроші.

Чорт, забув прихопити, бо зазвичай користуюсь банківською карткою.
А н т о н. Надішлеш факсом, якого катма у мене.

Затемнення
ДІЯ ДРУГА

Картина друга

Антон входить в кімнату з вулиці. Відчиняє двері на лоджію і, висунувшись, гукає за перегородку Петровичу, який звично щось розглядає у бінокль. На столику перед Петровичем пляшка і чарки.

А н т о н. Ти на бойовому посту, підполковнику?
П е т р о в и ч . Я завжди, Антоне. Як справи?
А н т о н. Краще нікуди, а от гірше – без обмежень.
П е т р о в и ч. Тому що порядку мало. І що тобі сказали в лікарні? Оперувати будуть?
А н т о н. Як тільки, так одразу.
П е т р о в и ч. Прочитав ось в газеті, що наша медицина – це прокляття Гіппократа.
А н т о н. Мабуть, Гіппократ був ще й пророком щодо нашої медицини. До речі, я все забуваю тебе спросити, а чому ти сказав тому, з вусиками, Еріку, що у мене фронтит?
П е т р о в и ч. За звичкою. У нас генерал Колимага всі болячки у солдат називав на військовий манер фронтитом. Навіть понос.
А н т о н. Тоді це цілком виправдано. А як вусики відреагували на фронтальний понос? Тобто на поносний фронтит?
П е т р о в и ч. Мені здалося, що в бою він би рану тобі не перев’язав. Тож рекогносцировку на місцевості я йому не виклав, хоча він і допитувався.
А н т о н. І правильно зробив.
П е т р о в и ч. Хочеш сто грам для бойового духу?
А н т о н. Ну, якщо це фронтитні, вибач – фронтові сто грам, то які можуть бути заперечення?! Особливо коли попереду рани та перев’язки.

Петрович наливає і простягає чарку.

Хоча я теж спецрозчин взяв – на випадок, якби ти за моєї відсутності занедужав на децибели.
П е т р о в и ч. Хочеш, я одягну парадну форму і піду з тобою на прийом до лікаря?
А н т о н. А кобуру з пістолетом прихопиш?
П е т р о в и ч. Можу вийти на зв’язок з хлопцями, вони навіть танк підгонять.
А н т о н. Якби соціологи провели опитування, чи довіряємо ми своїй улюбленій армії, я би зробив неофіційну заяву, що в першу чергу підполковнику запасу Петровичу.
П е т р о в и ч. Дякую за високу оцінку моєї обороноздатності, Антоне! Завжди розраховуй на мене!
А н т о н. А на кого ж ще?! Тому цю чарочку за бронетанкові війська в твоїй особі!

Антон п’є. Петрович крякає, він теж випив.

П е т р о в и ч. Все забуваю тебе спитати – а вусики чого приходили?
А н т о н. Ліки запропонувати.
П е т р о в и ч. А від якого фронтиту, цікаво?
А н т о н. Від дещо нетрадиційного, Петровичу.
П е т р о в и ч. Гірше поносу, мабуть?
А н т о н. Взагалі із іншої категорії нашого існування.
П е т р о в и ч. Генерал Колимага в таких випадках казав, що це як подвійний фронтит, і відправляв хворого на гауптвахту. Якби я звернувся до нього, він би тобі допоміг.
А н т о н. А у собаки не було попа, їй пофартило.
П е т р о в и ч. Влучно сказано, як завжди у тебе. Генерала вже взагалі немає, на жаль.
А н т о н. А пам’ятник йому є, сподіваюсь?
П е т р о в и ч. Ми вирішили в складчину спорудити йому склеп у вигляді танкової башти, але його дружина виявилась дуже богомільною.
А н т о н. І наложила анафему на вашу поховальну войовничість?
П е т р о в и ч. Тому я і не одружувався. А ти був жонатий, Антоне?
А н т о н. Я й зараз жонатий, на жаль. Хоча й розлучений.
П е т р о в и ч. Як це? Паспорт ще зі штампом?
А н т о н. Гірше. Це як постійно на подружній гауптвахті. Навіть не знаю, як би в такій ситуації вчинив твій бойовий генерал.
П е т р о в и ч. Він одразу би під трибунал!
А н т о н. Мабуть, даремно його не упокоїли в танковій башті.
П е т р о в и ч. Йому би мавзолей у вигляді цілого танка! Такого генерала наша армія, може, не дочекається й через століття!
А н т о н. Бувають люди і в наш час, бувають.
П е т р о в и ч. А все тому, що на чолі штабу людина із піхоти, яка взагалі хоче пересуватись полем бою по-дідівськи, пішки! Такій відсталості хіба потрібні командири бронетанкового майбутнього?!
А н т о н. Та я суто про своє, Петровичу. Хоча воно приблизно таке ж, як в бронетанкових військах – поезію очолив гаманець.
П е т р о в и ч. Був би поряд генерал Колимага, він сказав би, що танк вибивають тільки танком. То й тобі треба в такий спосіб. Давай ще наллю.

Антон простягає чарку, Петрович наливає.

Ну, то що скажеш на пораду генерала?
А н т о н. Я дав би собі волю, але ж грати…
П е т р о в и ч. Зрозуміло. Тоді нехай тебе женить на собі ота, що приходила.
А н т о н. Лялечка?
П е т р о в и ч. Ну, котра Барбі.
А н т о н. Це не дуже легкий вибір – між Лялечкою і Барбі.
П е т р о в и ч. А хіба це не одна й та ж жіночка?
А н т о н. Це дві в одній, а інколи й більше. Якщо піддатись, фактично опинюся в гаремі.
П е т р о в и ч. Це як ото в казармі.
А н т о н. Браво, підполковнику! Тільки людина війни справжньої може так тверезо оцінити війну велику гормональну.
П е т р о в и ч. Велику гормональну? А хіба ще й такі бувають?
А н т о н. Вона ніколи й не припинялась, тому її можна назвати ще й великою громадянською.
П е т р о в и ч. Між цивільними?
А н т о н. Це війна за статевою ознакою. Переважно звечора.
П е т р о в и ч (скептично). Дива!
А н т о н. Тільки й того, що в цій війні застосовуються не бетеери, а качалки та не менш грізне кухонне приладдя. Правда, інколи доходить і до десертних ножів, але це, мабуть, від негативного пливу воєн справжніх.
П е т р о в и ч. Що є, то є, в газетах про це кожного дня пишуть. Казав же тобі, що справжня війна – це суто чоловіча справа. А коли жінки на кухні беруться не за своє, то чекай біди.
А н т о н. Якби ти, Петровичу, сказав це нашим беззахисно оголеним дівчаткам із жіночого визвольного руху «Фемен», бронетанкові війська взагалі би перестали існувати. Або, в кращому випадку, позбулися би своїх танкових дивізій.
П е т р о в и ч. Дивізій?! (Скептично). Та ну!

У Антона дзвонить міський телефон. Він увесь у задумливості, тому не реагує.

Тобі дзвонять, чуєш?
А н т о н. Це, мабуть, щодо гарему.
П е т р о в и ч. Жіноча казарма – не найгірше в цивільному житті.
А н т о н. Варто спробувати, вважаєш?
П е т р о в и ч. Будь-яка казарма – це, передусім, який не який, а порядок. Будеш вчасно лягати, менше із чарки лікуватись.

Антон підхоплюється і біжить до телефону.

А н т о н. Алло? А, це ти, Еріку… А звідки тобі відомо, що я був у лікарні? Від Лялечки? А їй звідки, я ж їй не говорив?.. Що зі мною? Багато що зі мною. Заглянь в медичну енциклопедію, вона майже від «а» до «я» написана за моїми аналізами. Професори нирок і академіки простати кажуть, що я просто народився пацієнтом… Жартую? Але ж в кожному медичному жарті є доля нездорової правди… Мені щойно поставили унікальний діагноз. Можеш записати – язикус задовгус надтогострус. В перекладі з латині – «язик видовжений загострений»… Що робити з цим? Видно буде після консиліуму із вітчизняних зірок отоларингології… Ні, гроші мені й справді не потрібні. Без них, може, менше знайдуть у мене в аналізах чогось хвилюючого… Ні, кажу. Не змушуй мене повірити, що у бізнесменів якась із півкуль мозку нагадує портмоне ручного в’язання… Передзвониш? Спробуй.

Антон кладе слухавку і йде на лоджію, всідається там.

П е т р о в и ч. Антоне, чуєш?
А н т о н. На відміну від язика у мене з вухами повний окей. Говори.
П е т р о в и ч. Ось в газеті пишуть, що герой Першої світової війни, один з творців бронетанкових військ Австрійської Республіки, генерал танкових військ Альфред Хубіцкі народився на Закарпатті, у нас у Фрідешові. Уявляєш? Про Хубіцкі я, звичайно, знав, а от що у Фрідешові, а це у північній частині нинішнього Кольчина, – ні сном ні духом.
А н т о н. Що поробиш, коли у нас земля така родюча на визначних особистостей?! На всіх вистачає.
П е т р о в и ч. Уявляєш, якби Альфред Хубіцкі служив у нас? До речі, а що у тебе з язиком?
А н т о н. Дуже критичне загострення.
П е т р о в и ч. Оперувати треба? Давай підкину хоча б на наркоз, га?
А н т о н. Боюсь, розоришся ти зі мною. То бритву он яку файну подарував, то тепер гроші пропонуєш.
П е т р о в и ч. Бритва, звичайно, непогана, імпортна.
А н т о н. От бачиш, від власної щетини відірвав цей презент, не пошкодував.
П е т р о в и ч. Я голюся ще дідівською бритвою. Небезпечною. Хіба я тобі не говорив, що мій дідусь теж був бронетанкістом і, може, воював із отим Альфредом Хубіцкі?
А н т о н. Не пам’ятаю.
П е т р о в и ч. Був таки, був. І саме в бою дідусь прихопив її в якості воєнного трофея. Відтоді ця бритва передається у спадок. Супер, а не бритва. Тепер таких не виготовляють. А що у польових умовах, без електрики, може бути краще за такого інструменту?! Адже це гарантія, що у командира щоки завжди будуть блищати, викликаючи у рядового складу впевненість у тилах і в перемозі.
А н т о н. Такою би бритвою мені операцію!
П е т р о в и ч. Вона точно краще скальпеля. До речі, а що за операція, вони сказали тобі?
А н т о н. Якщо по латині, то діагноз звучить приблизно так: язикус задовгус надтогострус.
П е т р о в и ч. Солідно звучить.
А н т о н. Чим і пишаюсь.
П е т р о в и ч. А що це означає, якщо не секрет?
А н т о н. Що треба вкорочувати язик.
П е т р о в и ч. Як це вкорочувати?
А н т о н. Скальпелем. Або такою бритвою, як у тебе.
П е т р о в и ч. Жартуєш?
А н т о н. Не зовсім.
П е т р о в и ч. Дива! А які ліки потрібні, щоб?..
А н т о н. Такі ліки в аптеках, на жаль, не продаються.
П е т р о в и ч. Що ж це за ліки такі?
А н т о н. Ліки від Майї.
П е т р о в и ч. Від якої Майї?
А н т о н. Так звати мою колишню дружину.
П е т р о в и ч. Вона інфекційно небезпечна чи що?
А н т о н. Вгадав.
П е т р о в и ч. Може, гомеопатія яка потрібна?
А н т о н. Тільки те відворотне зілля, яке росте хіба що на Марсі.
П е т р о в и ч (зітхаючи). А колись обіцяли, що на Марсі будуть яблуні квітнути.
А н т о н. То популізм був, Петровичу. Космічного розмаху.
П е т р о в и ч. Все одно приємно було мріяти про яблуні там.
А н т о н. Звісно, що приємніше, ніж доглядати за яблунями тут. А тепер завозимо чужі яблучка.

Лунає дзвінок міського телефону.

Вибач, щось приземлене знову кличе.
П е т р о в и ч. Ти ж не дуже впирайся, якщо в гарем.
А н т о н. Вдячний за моральну підтримку, Петровичу.
П е т р о в и ч. А от генерал Колимага казав, що жінки найкраще годяться ранених з-під гусениць на собі витягати.
А н т о н. А він був одруженим, цей досвідчений у таких тонкощах генерал?
П е т р о в и ч. Вона у нього особливо шанувала рядових свіжого призову.
А н т о н. Ну, тоді ніяких питань відносно його компетентності.

За цей час телефон встиг замовкнути і зазвучати знову.

П е т р о в и ч. Візьми слухавку, візьми. Від гарему, як і від власної долі, в однокімнатній квартирі не сховаєшся.

Антон бере слухавку. Кривиться, почувши знайомий голос.

А н т о н. Що трапилось?.. А хто винен, що вона встигла зіпсувати настрій Майї! Адже це в порядку речей, коли жінки піднімають собі настрій, псуючи його подрузі чи приятельці. Не треба їм відмовляти в маленьких радощах життя… Як це вона зіпсувала його Майї за моєї допомоги, хіба я перебував поряд? А-а! Звісно, якщо просвітити будь-кого про мої унікальні аналізи, то розсміятися буде важко. Шкода, що Майя дуже засмучена, звичайно… Ну заскакуй, якщо вже приспічило поговорити. Сподіваюсь, не з цього хвилюючого приводу… Ні, Лялечки у мене немає, хоча, звичайно, найсвіжіші новини про мене мені теж цікаво у неї взнати.

Антон кладе слухавку, лунає дзвінок у квартиру. Антон відкриває двері, впускаючи в кімнату Лялечку, яка одягнена дуже ефектно.

А н т о н. Легка на спомин, пані чарівність!
Л я л е ч к а. Краще скажи, як тобі мій прикид? (Демонструє своє вбрання.)
А н т о н. Як би сказали у древньому Римі, ти одягнена надто вишукано для порядної жінки.
Л я л е ч к а. То так сказали би раби, а не гладіатори.
А н т о н. Так сказали би гладіатори, яких жінки перетворюють на рабів такими прикидами.
Л я л е ч к а. А зараз, на жаль, перетворює переважно начальство. Не боїшся, що буду снитися?
А н т о н. Краще скажи, звідки тобі відомо, що я був на обстеженні?
Л я л е ч к а. Запитай у сусіда по лоджії.
А н т о н. Ти встигла і Петровича в свою гладіаторську гвардію?
Л я л е ч к а. Кремезний, як танк, між іншим. І симпатяга, до речі.
А н т о н. Інших сусідів не тримаємо.

Антон підходить до дверей на лоджію, гучно звертається до сусіда.

А н т о н. Петровичу, чуєш?
П е т р о в и ч. Чую, звичайно.
А н т о н. У тебе питали, де я? Ну, про обстеження?
П е т р о в и ч. Було таке, було.
А н т о н. Ерік питав?
П е т р о в и ч. Ні, та – Барбі, красива така.
А н т о н. А чого ж не сказав мені?
П е т р о в и ч. Ти ж не поцікавився. Але я не розколовся, де саме ти на обстеженні.
А н т о н. Дякую за бронетанкову витримку.

Лялечка теж підходить до дверей на лоджію.

Л я л е ч к а. Здравія желаю, Петровичу! Впізнаєте мене? Я – Лялечка.
П е т р о в и ч. Вам, Лялечко, досить обізватись. У вас голос – тільки командувати.
Л я л е ч к а. Хіба що бронетанковими військами.

Петрович зазирає з-за перегородки, щоб побачити Лялечку. Лялечка виходить на лоджію і демонструє Петровичу
своє вбрання.

П е т р о в и ч. Ви виглядаєте так, що сам генерал Колимага віддав би вам честь.
Л я л е ч к а. Впевнена, що поряд з таким генералом я би відчувала себе завжди захищеною.
А н т о н. Як в бетеері.
П е т р о в и ч. Ні, як в танку. В танку надійніше.
Л я л е ч к а (Петровичу). Хочу, як в танку. Обов’язково познайомте мене з вашим генералом.
П е т р о в и ч. Генерал Колимага, на превеликий жаль, не витримав безглуздості цивільного існування. Вічная йому пам’ять!
А н т о н. Пам’ятник у вигляді танка теж не завадив би!
П е т р о в и ч. Якщо випаде нагода, я обов’язково розкажу вам, Лялечко, про легендарного генерала Колимагу.
Л я л е ч к а. Буду сподіватись. (Повертаючись у кімнату, Антону.) А з твоїми аналізами, а головне – з твоєю байдужістю до власного здоров’я теж не завадить подумати про пам’ятник.
А н т о н. Як ти вважаєш, у вигляді велосипеда підійшов би? Я ж у дитинстві тільки так гасав на двох колесах!
Л я л е ч к а. Я би порадила тобі пам’ятник у вигляді загостреного язика.
А н т о н. А ти перша мені конкурентка! Бо так налякати Майю, як це зробила ти, ніхто не зміг би.
Л я л е ч к а. Ерік поплакався?
А н т о н. Чому не питаєш, чи не пустив і я сльозу?
Л я л е ч к а. Я лише обмовилась у розмові з Майєю, що ти на обстеженні. А вона і бровою не повела, щоб знав. То Ерік з якогось переляку нафантазував.

Лялечка ходить по кімнаті і пробує пальцем малювати на меблях.

Малувато щось пилу.
А н т о н. Мабуть, непростимо мало лежав у лікарні.
Л я л е ч к а. Я лише необачно заговорила з Майєю про космічну вартість сьогоднішніх аналізів на імпортних реактивах. А вона, мабуть, сприйняла це як натяк на грошову допомогу і розхвилювалась.

Лунає дзвінок міського телефону.

А н т о н. А ось і Ерік власною персоною.
Л я л е ч к а. Ти певен?
А н т о н. Він нещодавно погрожував зайти.
Л я л е ч к а. Мене тут немає, якщо запитає!
А н т о н. Він вже запитував.

Антон відповідає на дзвінок.

Ну, заходь, якщо вже біля під’їзду… Лялечка?

Лялечка відчайдушно махає руками, даючи зрозуміти, що її тут немає.

Ні, її тут немає. Не так давно помахала ручкою. (Кладе слухавку.)
Л я л е ч к а (стривожено). Він вже тут?! Сховай мене, я не хочу його бачити.
А н т о н. Він тебе теж. То чому вам дружньо не стикнутись у під’їзді?
Л я л е ч к а. Не вистачало ще!
А н т о н. Ну зайди тоді до Петровича. Зайди, зайди! Швидше в коридор, а я його попереджу.

Лялечка виходить, Антон кидається на лоджію.

Петровичу, негайно відкривай двері, Лялечка хоче зайти до тебе.
П е т р о в и ч. Невже?!
А н т о н. Вона вже у тебе під дверима. Розкажеш їй про генерала Колимагу.
П е т р о в и ч. Біжу!

Антон повертається, прибирає на столі, а десь через хвилину лунає дзвінок у вхідні двері. Антон впускає у квартиру Еріка.

А н т о н. У тебе вигляд, немов попав під дефолт.
Е р і к. Якби під дефолт – було б веселіше.
А н т о н. Невже замість життя знову житуха?
Е р і к. Скільки вони коштують, твої оптимістичні аналізи?
А н т о н. А чи варто калькулятором по здоров’ю?
Е р і к. Лялечка сказала, що півтори тисячі.
А н т о н. Лялечка обожнює великі суми, ти ж знаєш. Їй, мабуть, приснились саме півтори.
Е р і к. Мені від цього не легше.
А н т о н. Від’ємні суми не додають настрою, звичайно.
Е р і к. Справа не в грошах.
А н т о н. Рідкісна ситуація для тебе, мабуть.
Е р і к. Давай без шпильок! І без цього в голові суцільна каша!
А н т о н. Із надто раціонального зерна, мабуть, якщо так погано переварюєш її. А де ще у тебе розлади?
Е р і к. Там, де й у тебе. Адже Лялечка все піднесла Майї так, начебто я не захотів вговорити тебе взяти ці півтори тисячі.
А н т о н. Не зміг, а не захотів.
Е р і к. А виходить – начебто поскупився.
А н т о н. Тоді спробуй перевиховати Майю щодо копійки, яка заощаджує мільйони.
Е р і к. Ось публічні докази, як перевиховую.

Ерік дістає газету і протягує її Антону.

Прочитай, де підкреслено фломастером.

Антон читає.

А н т о н. Радий, що Майя пожертвувала п’ять тисяч баксів на евтаназію бродячих собак.
Е р і к. Я їй ніколи не відмовляю в будь-яких коштах на благодійність.
А н т о н. Натякаєш, що і на мою евтаназію знайдуться?
Е р і к. Натякаю на те, що якщо на собак не пошкодували п’ять тисяч зелені, то півтори тобі на аналізи й поготів. Втім, не пошкодую і на операцію, якщо треба буде.
А н т о н. Тоді скажи Майї, що я гроші у тебе взяв.
Е р і к. Та без проблем. (Риється в кишенях.)
А н т о н. Не влаштовуй пошуку. Гроші у тебе я не візьму.
Е р і к. Не розумію?
А н т о н. Я лише пропоную святу лжу в ім’я вашої сімейної злагоди.
Е р і к. Але ж у тебе ні копія, наскільки мені відомо.
А н т о н. Відвикай рахувати гроші в чужих кишенях.
Е р і к. В порожніх не рахую. Тим більше зараз, коли тебе ще й з роботи попросили.
А н т о н. Звідки такі відомості?
Е р і к. Звідти, як завжди. То домовились, а то у мене ще купа справ на сьогодні?
А н т о н. Якщо питання про святу лжу, то не питання.
Е р і к (кладе на стіл гроші). А все ж візьми та зроби повноцінні аналізи.

Ерік стрімко виходить із квартири. Антон бере стопку і різким рухом бринькає по ній – як по карточній колоді.

А н т о н. А якщо в аналізах знайдуть щось коштовне на зразок дорогоцінних металів, то, може, ще й розбагатію…

Затемнення
Антон входить в квартиру, розкладає на столі батон, ковбасу, коньяк. Потім, підійшовши до дверей на лоджію, гукає до Петровича, який спостерігає в бінокль за чимось внизу, на вулиці.

А н т о н. І що ти там бачиш, бойовий підполковнику?
П е т р о в и ч. Як завжди – суцільне неподобство.
А н т о н. І в душі офіцерський бунт визріває?
П е т р о в и ч. А чого ще чекати від кадрового бронетанкіста, Антоне?
А н т о н. Як швидко пойдут машини в яростний поход?
П е т р о в и ч. Було б на чому!
А н т о н. А що знову не так у славетного роду військ?
П е т р о в и ч. З пальним напряжонка. Хлопці дзвонили, скаржилися. Уявляєш, навіть бетеери заправляти немає чим, не кажучи вже про танки.
А н т о н. Коньяком не пробували?
П е т р о в и ч. Непогана ідея. Генерал Колимага схвалив би точно.
А н т о н. Налити?
П е т р о в и ч. Ти ходив за аналізами?
А н т о н. Літав! Бо був впевнений в результатах.

Антон наливає коньяку, протягує чарку Петровичу.

П е т р о в и ч. Спецрозчин?
А н т о н. Відповідно до урочистості моменту.
П е т р о в и ч. Зателефонуй Лялечці, щоб порадувалась.
А н т о н. Тоді тост за неї.

П’ють.

Вона тобі сподобалась, Лялечка?
П е т р о в и ч. Вона як твій спецрозчин. А ти щось не дуже веселий, незважаючи на гарні аналізи.
А н т о н. Гарні то гарні, але ж чомусь в них одні важкі метали, а от дорогоцінних катма.
П е т р о в и ч. На цьому світі взагалі багато невідповідного. От я наполягаю, щоб наші танкові війська називались бронетанковими, бо звучить більш грізно. А в Англії, наприклад, бронетанкові війська за традицією називають кавалерією, уявляєш? То, може, наші бетеери пора запрягати кіньми, якщо катма бензину?
А н т о н. Не журись, у нас козацькі традиції міцно втрачені разом із кіньми. А бензин рано чи пізно підвезуть.
П е т р о в и ч. У нас тільки пізно!
А н т о н. А куди подітись, якщо антитрадиції стають традиціями?!

Наполегливий вхідний дзвінок.

Здається, хтось зреагував на нашу дискусію про тяглову силу бронетанкових військ.
П е т р о в и ч. Це комунальники витяжку на кухні перевіряти. Вони зранку приходили, запитували, коли тебе можна застати.

Дзвінок повторюється. Антон піднімається.

А якщо відключать газопостачання? Відкрий їм.
А н т о н. Нехай відключають. Куди ж нам без антитрадицій?!
П е т р о в и ч. Треба вчитись існувати в польових умовах.
А н т о н. Та й то правда. Природні енергоносії не безкінечні.

В цей час лунає дзвінок міського телефону. Антон бере слухавку.

Радий тебе чути Лялечко.

Лунає і вхідний дзвінок.

Це не ти дзвониш водночас і в двері? Тоді почекай, я відчиню, взнаю, хто там, бо вже набридло.

Антон відчиняє вхідні двері, визирає в коридор.

Схоже, газова криза відкладається до наступного візиту, комунальники не дочекались. (Повертається в кімнату, бере слухавку.) Алло, Лялечко, а ми тут з Петровичем готові підняти за тебе тост. З якого приводу? За успішне завершення моєї лікарняної епопеї… Аналізи виявилися майже зразковими… Що значить – не заливай? Ти відмовляєш нам з Петровичем у чарці чи як? А, не заливати про аналізи… Та що тобі ці кляті аналізи, які не виправдали найгірших очікувань?!.. Ну, як тобі це популярно пояснити? Якби їх оплатив Ерік, то це б нагадувало кредит безмежної довіри, але із грабіжницьким відсотком. Тому можна сказати, що він гроші дав, а я не взяв… Згоден, що майже ірреально, проте дуже реалістично… Скоро прийдеш? Тоді не запізнись на чарку, а то спецрозчин не безкінечний.

Антон кладе слухавку.

П е т р о в и ч. А от в армії вже зранку все ясно і зрозуміло.
А н т о н. Це заслуговує на заздрість, звичайно. А то відчуття, що дарунок долі все не вручать… (Протягує Петровичу чарку.) Тому ще по п’ять крапель для оптимізму.
П е т р о в и ч. Лялечка дзвонила?
А н т о н. Попав в точку.
П е т р о в и ч. Ти би не перебирав, Антоне. Недарма ж генерал Колимага казав, що такі жіночки, як Ляля, – щось на зразок самохідних артилерійських установок.
А н т о н. Браво твоєму Колимазі! Від цивільної людини такого
залізного аналізу їх справжньої сутності годі й чекати!
П е т р о в и ч. Вони дуже маневрові, ці установки, май на увазі.
А н т о н. Вже майже переконався.
П е т р о в и ч. І стріляють напрочуд влучно.
А н т о н. Знаю, що шансів вціліти дуже мало. Тішить тільки те, що я взагалі-то поганкувата мішень.
П е т р о в и ч. Краще ліків від Майї й не знайдеш, ніж Ляля. Моя тобі щира порада – виходь за неї.
А н т о н. Як це – виходь?!
П е т р о в и ч. Ну, одружись на ній, поки не пізно.
А н т о н. Ні, Петровичу, Лялечка – це не моя панацея. Вона тобі більше би підійшла.
П е т р о в и ч. Ти всерйоз?
А н т о н. На жаль, ще не навчився не всерйоз…

Лунає дзвінок у квартиру.

Схоже, вона вже підійшла.
П е т р о в и ч. Лялечка?
А н т о н. Мабуть. Вона дуже погрожувала прийти. А коли Лялечка погрожує, це більш ніж серйозно.

Антон прямує відчинити вхідні двері. На порозі Ерік, в руках у нього «дипломат».

Е ні, це, здається, не візит дами, а візит кавалера для чергових дипломатичних перемовин. (Кивком показує на дипломат».) Та ще й, мабуть, з цінними безцінними паперами?
Е р і к (демонструючи «дипломат»). До того ж вони всі з портретом Бенджаміна Франкліна.
А н т о н. Кишень вже не вистачає для дуже затребуваного американського президента?
Е р і к. Кишені для тих, у кого його зовсім мало.
А н т о н. Тоді проходь. Хоча би із поваги до увіковіченої на твоїх паперах поважної історичної особи.

Ерік протягує «дипломат» комусь із своїх бодігардів, які знаходяться в коридорі, їх не видно. Похитуючись, входить в кімнату. Стає очевидним, що він напідпитку. Антон підсовує йому стілець.

А н т о н. Сідай.
Е р і к. Одразу – сідай! Гостинність – як в прокуратурі!
А н т о н. Якщо розраховуєш ще й на наручники, то марно.
Е р і к. Ще не дотягую до наручників.
А н т о н (натякаючи на нетверезість Еріка). Що і змусило тебе для рівноваги закласти за комірець?
Е р і к. Не що, а хто.
А н т о н. Підозрюю, що це не я, інакше б тебе взагалі штормило.
Е р і к. Не применшуй значення своїх болячок.
А н т о н. То чи не з горя ти (клацає себе по кадику), що вони не тягнуть на евтаназію?
Е р і к. Не поспішай поперед хірурга в реабілітацію.
А н т о н. Хірургію я вже назавжди скальпелем. Від себе.
Е р і к. Ця операція коштувала дорого?
А н т о н. Я ж тепер непогано забезпечена людина.
Е р і к. А звідки достаток, запитала би податкова?
А н т о н. Я би їй відповів, що в моїх свіжих аналізах стільки дорогметалів, що вистачить до кінця життя.
Е р і к. Звучить переконливо.

Антон дістає гроші із шафи, простягає Еріку.

А н т о н. Поверни на законне місце. Франклін не повинен відчувати себе у твоєму «дипломаті» неповноцінним.
Е р і к. Не переймайся долею заокеанських президентів. Краще задумайся над власною.

Ерік йде до дверей і забирає «дипломат», який йому подають невидимі бодігарди. Демонструє «дипломат» Антону.

Тут завдаток. В обмін на здоров’я.
А н т о н. Кому завдаток? Хто цей пестунчик долі?
Е р і к. Це тобі на операцію.
А н т о н. На яку ще операцію?
Е р і к. Яка тобі конче необхідна.
А н т о н. Лялечка вже й в операції переконала?
Е р і к. Не тільки Лялечка.
А н т о н. Майя теж підключилась?
Е р і к. Як прізвище твого хірурга?
А н т о н. Для чого тобі?
Е р і к. Волосюк, здається?
А н т о н. Припустимо.
Е р і к. Не припустимо, а точно. Коли твоя Лялечка дістала мою Майю, а моя Майя – мене, я всі лікарні прочесав заради цього прізвища.

Ерік розкриває «дипломат» і дістає з нього конверт за конвертом, кладучи їх на стіл.

Ось для Волосюка. Сума вже обумовлена… Ось за наркоз анестезіологу. Тут теж тверда такса… Ось для післяопераційної реабілітації, теж кругленька сума. Чергові лікарі, чергові нянечки, сам розумієш… Ось старшій медсестричці за чуйність і увагу… Ось…
А н т о н (іронічно). Як хочеться за вас пролити кров від донора, так?
Е р і к. Давай серйозніше, Антоне. Ти ж не можеш не розуміти, що у твоєму становищі не до іронії.

Звучить дзвінок міського телефону.

А н т о н. Почекай із своїми франкліновими порадами, я відповім… (Бере слухавку.) А, легка на спомин! Що ти там нагородила Майї про мої останні аналізи?
Е р і к. Що в них не дорогметали, а лайно!
А н т о н (відмахуючись від Еріка). Знову ти за своє, Лялечко!.. Та не потребую я нічиєї допомоги, тому що ніякої операції мені не потрібно! І надалі прошу не втручатися в мої лікарняні справи, зрозуміло! (З пристуком кладе слухавку.)
Е р і к. А Волосюк вважає, що операція тобі ще й як потрібна.
А н т о н. Не провокуй.
Е р і к. Не бажаєш почути правду?
А н т о н. Існує лікарська таємниця, хіба не чув? Хто тобі скаже правду?
Е р і к. Для Франкліна у множині ніяких секретів не існує.
А н т о н. Припустимо, операція потрібна, і що з того?
Е р і к. Я не Лялечка, яка шантажує, я нічого не скажу Майї.
А н т о н. Про що?
Е р і к. Про те, що у тебе рак.

Пауза.

Затягувати з операцією далі не можна. А просто так її ніхто не зробить, потрібні чималі кошти. А ти ж голий як не знаю хто!
А н т о н. Ні.
Е р і к. Я гарантую, що ніхто, крім мене, про це не взнає.
А н т о н (твердо). Ні, кажу.
Е р і к. Хочеться розчулити Майю?
А н т о н. Я нічиєї жалості не потребую.
Е р і к. Намагаєшся завдати їй удару нижче пояса?
А н т о н. Швидше завдам тобі, якщо будеш продовжувати в такому тоні.

Антон рішуче підбирає конверти і запихає їх у «дипломат».

Забери свої конверти. І більше не приходь з ними.

Ерік потискує плечима, даючи знати, що він не розуміє Антона. Потім якось нерішуче прямує до виходу.

А н т о н. «Дипломата» забув. Випадково, сподіваюсь.

Ерік повертається і забирає свій «дипломат». В дверях обертається.

Е р і к (іронічно). Якось почув цікаву фразочку. Хочеш, процитую?
А н т о н. Валяй на дальню доріжку…
Е р і к. «Король хоч голий, а з достоїнством»…

Ерік швидко виходить.

Затемнення
Антон лежить на дивані, читає книжку. Звучить дзвінок у вхідні двері. Антон піднімається і відчиняє двері. Входять Лялечка в святковій сукні і Петрович у військовій формі.

А н т о н. О-о, яке видовище!
Л я л е ч к а. Достойне подіуму, правда?
А н т о н. Та що там подіуму – достойне бога війни!

Петрович по військовому прикладає руку до козирка.

П е т р о в и ч. Дозвольте в гості?
А н т о н (широким іронічним жестом запрошуючи пройти). Звісно! А дама, як завжди, першою!
Л я л е ч к а. А чого не говориш, як я шикарно одягнена?
А н т о н. Ти як під вінець зібралась, Лялечко.
Л я л е ч к а. А може, й під вінець.
П е т р о в и ч (солідно). Є такий термін в бронетанкових військах, Антоне, – twin mounting.
А н т о н. Звучить переконливо. А про що саме він свідчить?
Л я л е ч к а. Twin mounting – це спарена установка.
П е т р о в и ч. Вона спарюється для increasing of fire power.
А н т о н. Хто вона?
Л я л е ч к а. Установка, звичайно.
П е т р о в и ч. Тобто вона спарюється для збільшення вогневої потужності.
Л я л е ч к а. І відразу fire-on the move – вогонь с ходу!
П е т р о в и ч. Повір, Антоне, я був би поганим підполковником бронетанкових військ, якби із всією своєю tactical mobility, тобто тактичною рухливістю…
А н т о н. Хто б сумнівався в твоїй рухливості, Петровичу!
Л я л е ч к а (причмокуючи Петровича в губи). Я теж, любий!
А н т о н (здивовано). Любий?!
П е т р о в и ч. Так вийшло, Антоне. Залізна необхідність twin mounting.
Л я л е ч к а. Спареної установки тобто.
П е т р о в и ч. Звичайно, у мене промайнула рятівна думка про те, щоб терміново ввімкнути fire-extinguishing system…
Л я л е ч к а. Тобто систему пожаротушіння.
П е т р о в и ч. В грудях…
Л я л е ч к а. Але не спрацювало.
П е т р о в и ч. Бо наступ на мої почуття відбувався так стрімко, що я майже блискавично і назавжди отримав mortally wounded…
Л я л е ч к а (Антону). Mortally wounded – це смертельне поранення!
П е т р о в и ч. Прямою наводкою в серце!
Л я л е ч к а. Тобто ми вирішили побратися! Відтепер моє прізвище Колимага.
А н т о н (насмішкувато). Ти вийшла за покійного генерала Колимагу?
П е т р о в и ч. Вона вийшла за мене, за Володимира Петровича Колимагу. Я не хотів тобі, Антошо, говорити, що генерал Колимага – мій рідний дядько, а моє прізвище теж Колимага. А то ти міг би подумати, що я хизуюсь спорідненістю із легендарним командиром бронетанкових військ.

Антон якось приречено сміється.

Л я л е ч к а (Антону.) Така ось ситуація, Антошо. У тебе віртуальна Майя, у мене бронетанкова надійність. Я в такій спареності почуваюся захищеною, а що ще потрібно жінці із неабиякими запитами?
А н т о н. Тоді я від усієї цивільної душі поздоровляю вас!

Лялечка з полегшенням прицмокує Петровича в губи.

Л я л е ч к а (Петровичу). Я ж тобі казала, що Антон – свій в дошку хлопець. Хто-хто, а він розуміється на справжньому коханні.
П е т р о в и ч. Я вчора спостерігав у бінокль за зорями, і мені прийшло в голову, що кохання – це як космос.
А н т о н. Весь усіяний несподіванками…
П е т р о в и ч. Як Чумацький шлях зірками.
А н т о н. Не встигнеш спіткнутись об Велику Медведицю, як тобі підніжка від Сузір’я Рака.
Л я л е ч к а. Рака? До речі, я твою Майю змушена була пристрахати, що у тебе за аналізами рак.
А н т о н. Рак?
Л я л е ч к а. Ну, то я так, щоб ефективніше вплинути на неї. А то їм на евтаназію бродячих цуциків не шкода десятків тисяч, а тобі на аналізи жаліють якихось півтори.
П е т р о в и ч. Ми з Лялечкою виділяємо тобі дві тисячі.
Л я л е ч к а. А на операцію не пошкодуємо скільки треба.
П е т р о в и ч. Не менше ніж на евтаназію.
Л я л е ч к а. І плюнь ти на її Еріка! Він тобі гроші підсовує, бо дрижить, щоб вона із жалю до тебе не зірвалась у нього з крючка. Хоча й даремно дрижить. Майя нікуди не збирається, сама мені про це казала. То вона через гроші.
П е т р о в и ч. Ми тебе не залишимо напризволяще, Антоне!
Л я л е ч к а. А зараз запрошуємо до нас відзначити наше сімейне свято.
П е т р о в и ч. Хвилин через сорок. Поки Лялечка приготує фаршмак.
Л я л е ч к а. Півгодини вистачить.
П е т р о в и ч. Я дам знати через лоджію. А фаршмак буде – всю руку по лікоть оближеш!
Л я л е ч к а. Гарантія!

Лялечка і Петрович виходять.

А н т о н. Цікаво буде скуштувати фаршмак із самого себе…

Затемнення

Антон у себе в кімнаті, надягає святкову вишиванку. Звучить вхідний дзвінок. Антон відчиняє двері, на порозі – Ерік з «дипломатом».

Е р і к. Я на хвилинку. Можна?
А н т о н. Заходь. А от «дипломат» охоронцям віддай.
Е р і к. Він без конвертів.
А н т о н. Тоді залиш.

Ерік заходить і оглядається.

Кого видивляєшся?
Е р і к. Чи немає, часом, Лялечки?
А н т о н. Немає, як бачиш.
Е р і к. Щастя її, а то би!..
А н т о н. Що тоді?
Е р і к. Фаршмак би зробив з неї!
А н т о н. А чим вона заслужила на таку смакоту із себе?
Е р і к. Можна сісти?
А н т о н. Ти ж не в прокуратурі, де таку послугу пропонують.
Е р і к. Й справді. (Сідає.) Мінералки не знайдеться, а то в горлі як в пустелі?
А н т о н. Може, чарочку? Тобі ж не обов’язково саме зараз перетворювати Лялечку на фаршмак?
Е р і к. Уявляєш, вона Майю порадувала тим, начебто за новими аналізами у тебе рак?!
А н т о н. А що дивного? Може, вона теж на Волосюка вийшла?
Е р і к. Ні на кого вона не виходила, просто зі стелі це взяла, шантажистка!
А н т о н. Не обмежуй такі прозріння стелею. Може, Лялечка взяла це прямо з неба, із космосу, принаймні із сузір’я Раку.
Е р і к. Авантюристка вона, твоя Лялечка!
А н т о н. Вона ще не моя.
Е р і к. Я в курсі.
А н т о н. І навіть вже не моя.
Е р і к. Теж відомо.
А н т о н. Вона хвилин десять як вийшла заміж. За бронетанкового сусіда.
Е р і к. Вона на це натякала Майї вчора.
А н т о н. Мабуть, щоб врівноважити гарну новину про рак.
Е р і к. То вона тут, за стіною?
А н т о н. Вона тут як за стіною.
Е р і к. По фігу! Одне слово – і мої хлопці зроблять все у найкращий спосіб!
А н т о н. Не треба недооцінювати підполковника запасу бронетанкових військ Колимагу.
Е р і к. Плювати! Майя всю ніч не спала, плаче безперервно, місця собі не знаходить, а ця сука – заміж!
А н т о н. Можна замість Лялечки себе запропонувати?
Е р і к (здивовано). Що? Куди?
А н т о н. На фаршмак?
Е р і к. Хе! Пропоную більш перспективний варіант.
А н т о н. Цікаво.

Ерік піднімає з підлоги «дипломат».

Тільки не конверти, я попереджав тебе!
Е р і к. Ніяких конвертів! Лише вільно конвертована валюта. (Відкриває «дипломат».) Дивись, тут під зав’язку. Вистачить навіть на
загробне життя, вибачай за не дуже світлий гумор.
А н т о н. А мені належить в обмін, як-то кажуть, преставитись?
Е р і к. Живи вічно і без раку. На кону зовсім дрібничка.
А н т о н. Ціною в що?
Е р і к. В один телефонний дзвінок.
А н т о н. Майї?
Е р і к. Майї.
А н т о н. Півцарства за дзвінок?
Е р і к. Навіть більше.
А н т о н. А який текст тебе влаштує?
Е р і к. Можеш імпровізувати як заманеться.
А н т о н. Тема?
Е р і к. Хоч про корисні властивості плодів гумового дерева. Але обов’язково треба обмовитись, що ніякого раку у тебе немає, а Лялечка не з неба його приплела, а зі стелі.

Антон довго мовчить, барабанячи пальцями по столу.

Чого задумався? Ти ж пропонував святу лжу в імя нашої сімейної злагоди? Хіба це не одне й те ж?
А н т о н. Але ж не по телефону.
Е р і к. Хочеш по скайпу?
А н т о н. А віч на віч не влаштовує?
Е р і к. Тільки не зараз.
А н т о н. Треба подумати.
Е р і к. Але ж час не чекає!
А н т о н. У мене попереду ціла вічність.
Е р і к. Яка може позбавити її Майю.
А н т о н. Невже все так серйозно?
Е р і к. Більше навіть, ніж можна уявити.
А н т о н. До завтра влаштовує?
Е р і к. А якщо трохи пришвидшити?
А н т о н (показує на свою святкову вишиванку). Хіба не бачиш, голий король вже одягнув вишиванку.
Е р і к. Пробач мені голого короля. То я десь вичитав, а воно й
випірнуло до моменту.
А н т о н. На те, що досить природно, не ображаються.
Е р і к. А куди ти зібрався?
А н т о н. В загул.
Е р і к. Поважна причина, звичайно. Але я би просив тебе невідкладно…
А н т о н. Невже до ранку не терпить?
Е р і к. Пожалій Майю. Зрозуміло, що для тебе це не так просто, але ж…
А н т о н. Добре, заїдь години через півтори.
Е р і к. А не нап’єшся?
А н т о н. Мене вже не бере, не хвилюйся. До того ж мені вчора ампулу зашили.
Е р і к. Правда?
А н т о н. Слово алкаша. Залізно. Тобто ампульно.

Ерік потискує плечима від невизначеності і неохоче піднімається.

Е р і к. Давай я для гарантії «дипломат» залишу?
А н т о н. Тільки після дзвінка Майї.
Е р і к (недовірливо). А все ж таки?
А н т о н. Тільки після.
Е р і к. Ну, як знаєш. Тоді я через півтори години під’їду. Або передзвоню.
А н т о н. Краще під’їжджай.

Ерік прямує на вихід. В дверях обертається.

Е р і к. Майя буде тобі вдячна. Вважай, що ти їй життя врятуєш.

Ерік виходить. Антон застигає в роздумі. Потім йде на лоджію.

А н т о н. Агов, наречений! Можеш на хвилинку залишити свою чарівну половину? Підійди ближче, будь ласка.

Петрович підходить до перегородки.

П е т р о в и ч. Я весь увага, Антоне.
А н т о н. Дай на хвилинку твою знамениту бритву, бо даровану тобою щось заїло. Мені треба трохи вискребти підборіддя, а то якось незручно перед вами в таку урочисту хвилину. Не рядова ж подія.
П е т р о в и ч. Тільки свою бритву не викидай. Краще відремонтувати.
А н т о н. Само собою.

Петрович зникає і швидко з’являється зі своєю
небезпечною бритвою.

П е т р о в и ч. Тільки обережно. Вона гостріше за лазер.
А н т о н. Будь спок, підполковнику запасу. Авансом тобі моя подяка за такий унікальний інструмент.

Антон повертається в кімнату, опускається на стілець, розглядає бритву, боязко пробуючи її лезо. І знову на деяку мить застигає в роздумі. Потім рішуче піднімається і заходить у ванну кімнату. Двері туди залишаються незачиненими, і чути, як лунає, витікаючи, вода після вмикання крану. Через мить вода вимикається, наступає деяка пауза. Потім знову вмикається – і лунає жахливий зойк. Петрович стривожено підскакує до перегородки.

П е т р о в и ч. Антоне, що там, невже порізався? Агов, Антоне, чуєш? Ти там, будь ласка, обережніше з бритвою…

Петрович повертається до своєї кімнати. Чути як біжить і біжить вода з крану, її звучання посилюється, враження – як від водопаду.

Завіса.

 

Anatoliy Naumov, playwright

Анатолій Наумов, сучасний український драматург

Коментарі закрито.

dramaturg

Свіжі статті

Свіжі коментарі

%d блогерам подобається це: