dramaturg

Інтерв’ю з сучасним українським драматургом Надією Симчич

П’єса-передбачення Майдану.

Мікросцена в столичному Молодому театрі відкрилася п’єсою, яка за три роки передбачила Майдан. Це славнозвісна «Хата, або Кінець епохи вишневих садів» київського драматурга Надії Симчич.

Твір можна трактувати і в політичному, і в релігійному, і в історичному ключі. Він – про питомо українські проблеми в нашій Хаті, за яку ми воюємо сьогодні, вчора і багато років тому назад. В інтерв’ю драматург розповіла про п’єсу-передбачення, діяльність Євгена Нищука на посту міністра культури і те, як сучасному українському драматургу вибитися в люди.

 

Nadiya Symchych, Playwright

Український драматург Надія Симчич

 

– Пані Надіє, як ви змогли передбачити Євромайдан у 2011 році? Детально розкажіть про створення п’єси-передбачення.
– Почну з того, що жодних п’єс на соціально-політичну тематику я писати не збиралася. Писала в основному твори для дітей (п’єси, казки, навіть один роман-фентезі), а також значну частину свого часу приділяла адаптації творів сучасних українських письменників для постановки на сцені (романи Юрія Андруховича, Валерія Шевчука, Василя Шкляра, Лариси Денисенко Ірен Роздобудько).
Єдине, що завжди слугувало стрижнем моїх різноманітних творчих уподобань – Україна. Її мова, персонажі її народної міфології, її письменники. І ось одного разу (це було влітку 2011), в голові нав’язливо починає крутитися думка: «Кінець епохи. Кінець епохи». Якої епохи? Чому – кінець? Не знаю. Але відчуваю – це пов’язано з Україною. Так і виникла Україна в образі цієї старої Хати – але на міцному історичному фундаменті («ще з часів Софії Київської»). А хто в ній мешкає? А якою мовою розмовляють мешканці? А які в них життєві проблеми? Про що вони сперечаються? Про все це я спробувала відповісти в першій дії, і – максимально символічно.
Отож – хто мешкає в хаті? Крім трьох поколінь однієї родини – щурі, які точать діри в стінах, павуки, які заснували стелю (думаю, ви розумієте метафоричність цих образів), а також – далека родичка із російського міста. Про що сперечаються мешканці хати? Розвалити її і збудувати нову, чи – ремонтувати? Будувати нову – нема грошей. Ремонтувати? Але ж щурі і павуки невпинно роблять свою чорну роботу…
Тепер щодо передбачень. У другій дії дійсно з’являються деякі атрибути подій Євромайдану: «Беркут», сльозогінний газ, коктейлі Молотова, прохання матері до сина берегти очі і руки (найбільш часті поранення на Майдані), можливо, навіть натяк на Небесну сотню («Живі тільки думають, що вони самі на світі живуть… А насправді, Вася, ми всі тут, ми є… Нас тягне до цієї землі, Вася… Ми – невидимі, але всюдисущі, Вася… Можемо віять вітром… Світить зорями…»).
Проте зараз я хочу звернути увагу на інше, а саме – на події сьогодення. Маємо ситуацію: у Хаті мирно живе родина, а разом із ними – далека російськомовна родичка. Повівшись на примарні обіцянки матеріальних благ від якогось таємничого багатія, який надумав зрівняти Хату із землею, вона, не довго думаючи, зраджує своїх благодійників, свою Хату. Нічого не нагадує така ситуація?
Далі. Після сутички з «Беркутом», коли Хату було захоплено, Василя засуджують і дають три роки. Що відбувається за ці три роки? Хату руйнують (чи не відібрана у нас зараз одна «кімната», і чи не руйнується на наших очах інша?).
Минає три роки. Новобудова – незакінчена, «вікна зіяють порожнечею». Отож, таємничий багатій також не розбагатів, зруйнувавши Хату. А який рік матимемо через три роки, від Євромайдану-2014? 2017-ий. Подивимось, чи діятиме в цьому випадку магія цифр для північного сусіда. Але Хату свою, ми відстоїмо однозначно.
До речі, цікаво, що події, описані в п’єсі, здійснилися майже буквально наступного ж, 2012 року. Пам’ятаєте події навколо будинку київської вчительки української мови Надії Москаленко? Я не слідкувала, чим там усе закінчилося, проте, начебто, свій будинок вона також відстояла…

– Чи «правильно» Молодий театр «прочитав» п’єсу?
– Що стосується постановки Молодим театром вистави «У чому диво, тьотю?» за цією п’єсою. Вистава чудова. Талановита молода режисерка, прекрасні актори. Проте, порівняно із п’єсою, там дещо зміщено деякі акценти, особливо, що стосується моїх позитивних персонажів Ольги і Василя. Але це викликано, напевне, тим, що із трагікомедії зробили комедію, а в комедії, як відомо, цілком позитивних персонажів не буває.

– За фахом Надія Симчич – вчитель української мови та літератури, але трагікомедія «Хата…» написана суржиком. Це реверанс у бік глядача? Не боїтеся критики від борців за чистоту мови?
– «Хата…» не написана суржиком. Суржиком розмовляють деякі персонажі (дід, батько і мати, Віталя, поштарка Віта). Мова Єкатєріни Владіміровни – російська, передана українською транслітерацією. Чистою літературною розмовляють позитивні персонажі – Ольга і Ярослав, будівничі майбутнього Хати.

– Чому наші сучасні драматурги непотрібні українському театру?
– Думаю, що театри не вірять, що постановка творів сучасних драматургів може принести касовий успіх. Адже наші театри, за винятком деяких столичних, дуже небагаті. І це дуже сумно.

– Що дає драматургу участь в фестивалях, літературних конкурсах?
– Насамперед – величезний стимул для творчості. Також це спосіб просування твору, розширення контактів, зв’язків, знайомств з колегами-драматургами та режисерами. У моєму випадку – якби не перемога моєї п’єси в «Коронації слова» у 2012 році, навряд чи Молодий театр звернув би на неї увагу.

– Як оцінюєте діяльність актора Євгена Нищука на посаді міністра культури?
– Діяльність Євгена Нищука я оцінюю позитивно. І мені навіть не цікаво, чим він займається в своєму міністерстві кожного дня. Це – мужня людина, патріот, і до того ж – митець, чудовий актор. Хіба він апріорі зможе зашкодити культурі України? Гадаю, зробить якнайкраще в тих обставинах, які складатимуться.

– Як відродити театральний студійний рух в столиці та Україні?
– Впровадження якихось законів, зокрема, й закону про меценатство, гадаю, принесло б якусь відчутну користь. Проте, головним, напевно, все ж є розвиток економіки України, іншими словами, базису, на основі якого розквітне і надбудова – мистецтво, складовою якого є театр.

– Що потрібно сучасному драматургу, аби його п’єси, сценарії ставили б у театрі, продавалися, стали популярними?
– Наразі (окрім талановито написаного твору) – лише щасливий випадок, або ж – видатні менеджерські здібності драматурга…

 

Розмовляв Яр Левчук.
Фото з вистави “Хата, або Кінець епохи вишневих садів” надані Молодим театром, Надією Симчич

IMG_2022-

IMG_1972-

IMG_1967-

IMG_1871-

IMG_1893-

IMG_1836-

IMG_1811-

IMG_1754-

IMG_1736-

IMG_2035-

Коментарі закрито.

dramaturg

Свіжі статті

Свіжі коментарі

%d блогерам подобається це: