dramaturg

Інформація

Цю статтю створено з 16 Вер 2013, і віднесено до драматургія, п'єса.

Теги цієї статті

, , ,

П’єса “Суд” сучасного українського драматурга Жанни Безп’ятчук

Суд

Трагедія в чотирьох діях

 

 

Дійові особи

Підсудний художник Б. О. Л.

Його адвокат

Головуючий суддя

Прокурор

Передостанній свідок, сусід підсудного

Останній свідок, колега підсудного

Перший охоронець

Другий охоронець

Найтовстіший охоронець

Наймолодший охоронець

Решта охоронців

Дружина художника

Публіка в залі засідань

 

Дія І

 

Стіни зали пофарбовані коричневою та зеленою фарбами. В усьому іншому її конфігурація є класичною: в центрі розташований стіл судді, збоку – стіл для підсудного та його адвоката, а напроти – стіл прокурора. Стіл судді вкритий старими газетами, а на трибуні, за якою виступатимуть свідки, виставлений уперед і обернений до зали на підставці великий шмат коричневого господарського мила. Дещо збоку від столу судді у півоберта до глядацької зали сидить решта присутніх на судовому засіданні – публіка та свідки. У всіх кутках затіненої зали суду висять гігантські чорні павуки. Вони також сновигають по плінтусах. Іноді спускаються на своїх павутинках прямо на голови присутнім. До них усі звикли і ніхто не зглядається на їхню присутність. Також ніхто не зважає, що на підвіконнях розсипані купи піску, перемішаного з битим склом. Підлога під вікнами всіяна піщинками. Іноді вони потрапляють на зуби людям, коли ті позіхають чи кашляють.

Головуючий суддя підводиться й зачитує список обвинувачень, висунутих підсудному. 

Головуючий суддя: Підсудному Б. О. Л. висунуто обвинувачення в незаконному захопленні та подальшому привласненні приміщень, які перебували в муніципальній власності, з метою подальшого їх використання для зберігання наркотичних речовин, зброї та зміїної отрути, а також проведення у їхніх стінах зібрань терористичного угруповання, яке підтримує зв’язки з Аль-Каїною. Також підсудний обвинувачується у спробах розпалювання міжнаціональної ворожнечі щодо трудових мігрантів з країн Центральної Азії, які проживали у приміщеннях будівлі, захопленої та привласненої ним незаконним чином.  Прокурор – вам слово.

Прокурор: (Підводиться). Я від імені міста, яке мене уповноважило, з огляду на тяжкість злочинів, вчинених підсудним, про що свідчать численні докази та покази свідків, вимагаю для підсудного кари  у формі позбавлення волі та довічного прокляття. У мене все.

Охоронці суду в цей час залускали насіння. Щодня вони робили те саме – лускали безперервно насіння, спльовуючи лушпиння прямо-таки на землю. Підлога навколо повсюдно вкрита мініатюрними чорними мушлями від соняшникового насіння.

Суддя: (Підглянувши в свої папери, оголошує). Суд викликає передостаннього свідка обвинувачення. Прошу заприсягтися говорити лише правду.

За трибуну для свідків виходить сивий, бідно вдягнений, згорблений чоловік з обличчям, покльованим віспою. Він кладе руку на кусок коричневого господарського мила, що вбиває всі мікроби. Саме на ньому свідки складають присягу.

Передостанній свідок: Клянуся говорити правду і тільки правду. (Піднімає мило в правій руці й нюхає його, після цього відкладає вбік). Я є сусідом підсудного, живемо ми поруч ось уже майже десять років, так що його я добре знаю. Я вам скажу таке: у мене давно закралися підозри, що він вживає наркотики. Одного разу стою на балконі, сколочую стілець. Тут він виходить: «Добрий день, добрий день». Курить товстющу сигару, а очі в нього – такі скляні, порожні, нібито якихось наркотиків наковтався. І промовляє він до мене так повільно, загальмовано якось: «У мене творчий екстаз сьогодні, я знайшов її…» Я запитую його: «Кого знайшов?» Він нічого не відповів, докурив сигару й пішов весь у якомусь чаді. Я вам скажу таке ще: у нього без кінця збиралися на квартирі якісь зграї незрозумілих людей, обірваних, потасканих, вони галасували вічно до ранку, виливали вино зі склянок вниз з балкону, розсипали пелюстки троянд перед його дверима, слухали якусь траурну музику, виставляли картини на світло місяця, змахували пісок з підвіконня. Я вам скажу: нормальні люди такого робити не будуть. А ще таке: раз заходжу до нього – а там при вході стоїть картина, на якій намальована мечеть, вся в диму й тумані. Я питаю його: «Що це?» – «Це мечеть миру й війни водночас – мечеть Аль-Акса». І всміхається так хитрувато, примружено, ніби щось замислює. І більше ні пари з вуст. І саме в цей час до нього приходили «чурки» з базару, тобто ті з Центральної Азії. Подовгу там у нього тусувалися. Він їх годував чи що. А вони щось йому передавали.

Головуючий суддя: (Звертається до прокурора). У вас є запитання до свідка?

Прокурор:  Так, є. Як виглядало те, що передавали торговці з базару підсудному?

Передостанній свідок: Схоже було за зброю, але точніше не можу сказати.

Прокурор: У мене все, дякую.

Головуючий суддя: (Звертається до адвоката). А у вас є запитання до свідка?

Адвокат: Так, є. Скажіть, будь ласка, чи бачили ви хоч один раз вашого сусіда у непритомному, п’яному чи неконтрольованому стані?

Передостанній свідок: Бачив, мов не в собі, безліч раз.

Адвокат: Але цей стан “мов не в собі” ще ні про що не свідчить. Описаний вами стан не може означати сп’яніння алкогольного чи наркотичного. Мій підзахисний є творчою людиною, художником. Коли він заглиблюється у свою роботу, то ніщо інше в світі його не обходить, і більшість з того, що відбувається навколо, він може не помічати. Він – один із найславніших художників цього міста й свого покоління, людина, відома в світі. Щоб досягти такого рівня, потрібно багато й самовіддано працювати.

Рухаймося далі, ви твердите, що ті предмети, які заробітчани з Центральної Азії передавали моєму підзахисному, були схожі на зброю? Скажіть, будь ласка, чи буде хоч одна людина в здоровому глузді переносити зброю в такому вигляді, щоб її міг розгледіти сусід? Ці гості пригощали мого підзахисного горіхами та курагою, їх вони й приносили загорнутими в пакунки йому додому. А шановному свідку, вочевидь, замість горіхів ввижалися кулі. І у мене до свідка є ще одне запитання: чи відомо вам щось про мечеть Аль-Акса?

Передостанній свідок: Відомо, що знаходиться в Єрусалимі.

Адвокат: А чи відомо ще щось, крім цього?

Передостанній свідок: Ні, більше нічого не відомо.

Адвокат: А чи відомо вам, що є спільного між Єрусалимом та нашим містом?

Передостанній свідок: Ясна річ – нічого.

Адвокат: А якщо ви помиляєтеся? Якщо будь-яке місто, що має свою давню історію, є мікроскопічною копією Єрусалиму з іншими назвами вулиць, з іншими релігіями та кольором жіночої шалі, яку припікатиме ранкове сонце?

Передостанній свідок: Я вас не розумію.

Адвокат: Гаразд, вам потрібно пошукати в Інтернеті інформацію про Єрусалим і про згадану мечеть і з нею уважно ознайомитися. Якби вам було більше відомо про цю релігійну святиню, то ви б проінтерпретували слова свого сусіда зовсім інакше. Вона опинилася в епіцентрі конфлікту двох світових релігій. Саме тому мій підзахисний так її описав. Також, ваша честь, прошу звернути особливу увагу на те, що свідок назвав трудових мігрантів із Центральної Азії «чурками». І також прошу взяти до уваги, що, як нам вдалося з’ясувати, даний свідок сам надуживає алкоголем упродовж останніх двадцяти років. Він також звинуватив підсудного в ненормальності. Ми попросили експертів оцінити, наскільки нормальною можна вважати людину, яка сколочує стільці з перил та вирваних силоміць дерев’яних сходів власного під’їзду. Експерти переконані, що нормальні люди не руйнують сходів, якими щодня ж мусять користатися. Це окрім того, що по суті йдеться про крадіжку комунального майна. Отже, після цього суд може скласти власну думку про достовірність та об’єктивність наданих цим громадянином свідчень.

Свідка відпустили.

Адвокат: Ваша честь, а коли ви викличете свідка захисту?

Головуючий суддя: Завтра. Викликається останній свідок обвинувачення. Прошу поклястися говорити лише правду.

Останній свідок: Присягаюся говорити правду і тільки правду. Я є колишнім колегою підсудного, наголошую – колишнім. Ми з ним разом розписували склепіння вітрин шопінг молів. А, знаєте, що це за робота: цілий день разом працюєш в обоймі, притираєшся один до одного, хочеш-не-хочеш язик розв’язується, і за тими теревенями можна багато, що дізнатися про свого так званого напарника, наголошую – так званого.  Саме під час таких, здавалося б, безневинних розмов підсудний звірився мені, що вважає ненормальним, що скрізь повзають павуки та лежать піски, що це все, мовляв, треба змінювати. Він казав, що якщо вони йому не дадуть створити власну школу мистецтв, то він їм дасть на горіхи. Саме так він і висловився: дасть на горіхи.

Свідок далі щось розповідає, але з цього моменту його мовлення має звучати мов зіпсутий старий магнітофонний запис так, що нічого не можна розібрати. Це триває більше хвилини, але ніхто не зважає і всі далі уважно слухають.

Останній свідок: У мене все.

Головуючий суддя: (Звертається до прокурора).У вас є запитання до свідка?

Прокурор: Так, є. А хто ці “вони”, яким підсудний обіцяв дати на горіхи? Ви могли б уточнити?

Останній свідок: Ну, як хто? Мерія.

Прокурор: А як ви думаєте, ці вище згадані горіхи, які виступали інструментом умоглядної погрози в бік мерії, мали якийсь зв’язок із горіхами, що передавалися підсудному трудовими мігрантами з Центральної Азії?

Останній свідок: Мені важко про це судити, але думаю, що мали, адже і то, і то є горіхами, тобто вони мають однакову природу.

Прокурор: У мене ще одне запитання до свідка: а чи підсудний чавив павуків, коли вони йому лізли під ноги чи спускалися на голову?

Останній свідок: Цього не пригадую. Пам’ятаю тільки, як він загрібав пригоршні піску з підлоги вітрин і довго пересипав їх у своїх долонях замислено.

Прокурор: У мене все, дякую.

Головуючий суддя: (Звертається до адвоката). А у вас є запитання до свідка?

Адвокат: Так, є. Скажіть, будь ласка, чи розповідав вам колись мій підзахисний про те, що в разі відмови йому в сприянні відкриттю школи він задіє свої міжнародні контакти й присоромить мерію перед закордоном?

Останній свідок: Так, розповідав.

Адвокат: А скажіть, чи не передувала цьому висловлена вербально умоглядна погроза дати мерії на горіхи?

Головуючий суддя: (Перебиває). Шановний захисник, ви систематично перебираєте встановлений для вас у рамках судового процесу ліміт запитань, які можуть бути поставлені свідкам обвинувачення.

Адвокат: Ваша честь, я ще не поставив і двох запитань, як же я міг перебрати ліміт? Тим паче я досі не мав змоги допитати своїх свідків. Все, що мені зостається, – розпитувати свідків обвинувачення.

Головуючий суддя: Це все ваші спекуляції. Ви перебрали ліміт під час допиту попереднього свідка. Відповідно, під час допиту цього ви маєте право на меншу за встановлену кількість запитань. Прощу відпустити останнього свідка обвинувачення.

Свідка відпускають.

 

Дія ІІ

Настав час для виступу адвоката.

Адвокат: Шановний суд, ваша честь, я би хотів почати з того, що для мене є дивним, що юридичні документи, конкретні факти, підтверджені цими документами й свідками, та матеріальні докази, надані стороною захисту, до уваги не беруться й на хід судових слухань, наскільки я можу спостерігати, не впливають. Нагадаю, ми надали у розпорядження слідства меморандум про співпрацю між мерією та підсудним, договори оренди, акти про виконані роботи, численні довідки, свідоцтва й грамоти. Натомість надумані, просто-таки фантасмагоричні, абсурдні, абсолютно відірвані від реальності аргументи сторони обвинувачення, її фантазми, маразми й фальсифікати надихають цей процес. Той факт, що на момент початку слідства у виділеному для школи приміщенні було холодно, не може за жодних обставин вказувати на те, що мій підзахисний мав намір зберігати там наркотичні речовини, зброю чи зміїну отруту. Холод у приміщенні сам по собі не доводить і не спростовує нічого. Під школу мистецтв підсудному була виділена будівля в аварійному стані, одна з найпроблематичніших, якщо не найгірша, у місті, з точки зору стану каналізації, водопроводу, опалення й жолобів для зсипання піску. При цьому мерія наголосила, що вони мусять виділити найгіршу будівлю саме школі мистецтв, адже остання перебуває поза списком пріоритетів міста. Якщо аналізуватимемо, що саме було зведено в місті за рішучого сприяння його влади, то можемо говорити про пріоритети – мережа гіпермаркетів, мережа вольєрів, мережа ресторанів, мережа зміїних басейнів. А тут ішлося про одну-єдину, самітню дитячу школу мистецтв. Але повернімося до справи: влада міста сама визнала жалюгідний, мало не безнадійний стан виділеного під школу приміщення. До того ж будівля була незаконно окупована трудовими мігрантами з-за кордону, про що мерії теж було відомо на момент її виділення. Холод – це не доказ того, що там мав розміщуватися склад наркотичних речовин, зброї чи зміїної отрути. Точно так же ми можемо стверджувати, що площ цього будинку вистачило б для розміщення в них майстерень, комп’ютерного класу для учнів, де вони могли б опановувати сучасне програмне забезпечення, яке застосовується при проектуванні великих мистецьких об’єктів. Крім того, потреби проводити опалення в усіх без винятку приміщеннях не було: скульптури, виготовлені з дерева, як і художні картини краще зберігаються в умовах нижчих температур. На підтвердження останнього ми надаємо висновки професійних художників-реставраторів. До того ж це економило ресурси, які могли б бути витрачені на інші, загальніші потреби школи. Так само напис «Аллах все бачить» на внутрішній стіні одного з приміщень будівлі не можна вважати доказом використання його для проведення зібрань терористичного угруповання, яке має зв’язки з Аль-Каїною. Як відомо й доведено у ході слідства, у цих приміщеннях як до передачі їх моєму підзахисному, так і після того нелегально проживали трудові мігранти з країн Центральної Азії, які торгують у літній сезон на місцевому базарі сухофруктами та горіхами. За своєю вірою вони є мусульманами. Ми не можемо точно відтворити думки й міркування одного з них у той момент, коли він вишкрябував цей напис на стіні. Але, за оцінками психологів, яких ми залучали як незалежних експертів, подібний напис міг бути зроблений у стані відчаю чи навіть гострої або хронічної депресії, і він міг мати медитативний, психотерапевтичний позитивний ефект для автора. Трудові мігранти з країн Центральної Азії мають ненормований робочий день, працюють під палючим південним сонцем, не отримують жодних соціальних гарантій і живуть у важких побутових умовах далеко від батьківщини. Відповідно, вони можуть звертатися до свого Бога у пошуках моральної розради й полегшення. Ще одне звинувачення, висунуте моєму підзахисному, стосується спроб розпалювання міжнаціональної ворожнечі шляхом примушування трудових мігрантів із Центральної Азії, які нелегально проживали в приміщеннях будівлі, виділеної для школи, покинути її і більше туди не повертатися. Я би хотів засвідчити, що дії підзахисного щодо них жодним чином не були пов’язані й обумовлені їхнім національним походженням. У такому разі про яку міжнаціональну ворожнечу може йтися? Свідчення одного з мігрантів, згідно з якими підсудний називав їх «чурками» й вимагав «вимітатися» додому, не відповідають дійсності: він та його колеги, справді, чули подібні образливі звернення й вимоги, але зовсім від інших людей і за інших обставин. Такі слова щодо них вживали місцеві конкуренти, підприємці, які торгують подібними до їхніх групами товарів. Залучившись підтримкою міської варти, вони намагалися перемогти в комерційній конкуренції незаконними методами. Мій підсудний до цього жодного стосунку не має. Отже, сторона захисту вимагає викликати свідків, які були присутні під час спілкування підсудного з трудовими мігрантами, які нелегально мешкали в будівлі, відведеній мерією під школу. Понад те все, у списку звинувачень, висунутих моєму підзахисному, наявна очевидна суперечність: як можна розпалювати міжнаціональну ворожнечу щодо носіїв ісламу та водночас влаштовувати сховок і прилисток для проведення зібрань терористичного угруповання, пов’язаного з Аль-Каїною, організацією радикально-ісламістською?  Як людина може одночасно ненавидіти простих носіїв цієї релігії і ризикувати своїм життям, щоб допомогти тим, хто прикривається релігією для здійснення терористичної діяльності? Це нісенітниця, плід хворої фантазії фальсифікаторів цього судового процесу над невинною людиною. І, нарешті, потрібно наголосити на тому, що мій підзахисний будівлю не захоплював і не привласнював незаконним чином. Цього не могло трапитися в принципі. Мерія йому її надала сама, відповідно до досягнутих перед тим домовленостей між нею та ним, а тепер від своїх слів та навіть офіційних документів відступається і зрікається їх. Все це наводить на думку, що єдиною причиною всіх безглуздих і безпідставних звинувачень, висунутих проти мого підсудного, є його активна громадська позиція, його діяльність з викриття корупції в лавах міських чиновників, особливо тих, які обіймають найвищі керівні посади, його небайдужість до бід власного міста, до проблем простих людей, вирішувати які офіційна влада не могла чи не хотіла. Отже, я настійливо прошу шановний суд взяти до ваги всі викладені мною обставини та долучити до справи всі надані нами документи. Також прошу зважити на те, що в цій залі вирішується доля художника європейського і навіть світового масштабу, творчість якого добре знають у багатьох країнах світу. Його картини ви можете побачити в славетних галереях. На його захист стали найвідоміші митці світу, хоч їхньої підтримки напряму він не може відчути через заборону заходити в інтернет та користуватися телефонним зв’язком. Мій підзахисний міг би жити там, де простяглися найвідоміші галереї світу, але обрав життя з божевільними сусідами-алкоголіками в рідному місті, де на зубах хрустить вічний пісок. Окремо звертаюся до суду з проханням дозволити, щоб під час домашнього арешту підсудний міг принаймні один раз на добу заходити в інтернет. У мене все, шановний суд.

Прокурор: (Різко підводиться). Ваша честь, я протестую, адвокат щойно публічно образив свідка обвинувачення, назвавши його божевільним алкоголіком.

Головуючий суддя: Адвокат, вам виноситься суворе попередження за образу свідка. Другого попередження не буде – вас видалять із зали назавжди. Ви мене зрозуміли?

Адвокат: Зрозумів. Але не зрозумів, чому коли так само ображають мого підзахисного, то попередження не виносяться.

Головуючий суддя: Якщо матимуть місця конкретні факти образ, тоді прошу висловлювати протест.

Адвокат: Я намагався вже неодноразово його висловлювати, але коли прокурор для висловлення протесту має необмежений час, а я лише п’ять секунд, то я просто не встигаю ніяк.

Головуючий суддя: Ви можете звернутися до законодавців із пропозицією змінити норми закону, а поки вони діють – зобов’язані їх дотримуватися, зокрема й у частині процесуальних вимог. І, взагалі, шановний захисник, ви постійно чимось незадоволені. Це може кваліфікуватися як неповага і до суду, і до закону.

Адвокат скинув оком у заґратоване вікно, за яким виднілася ріка. Її води мають виразно чорний, а не звичний синій колір.  Не за тим, як вдягнені люди, присутні в залі, не за станом ріки за вікном не можна зрозуміти, яка тепер пора року. За вікном не росте жодного дерева, а вся земля вздовж ріки засипана кучугурами піску. Можна чути, що дме сильний вітер. Від нього здригаються скло, заклеєне синім скотчем, та поржавілі залізні ґрати на вікнах.

 

 

Дія ІІІ

Останнім виступає сам підсудний Б. О. Л.  

Підсудний: Шановний суд, я, Б. О. Л., заслужений художник, проживаю у цьому місті, маю свідчити про самого себе. І вперше в житті не можу збагнути, як це робити, коли тебе так довго переконують у тім, що ти зробив те, чого не робив, що ти є злочинцем, хоч жодного злочину не чинив, і що те, що ти робив для дітей міста й мистецтва світу із світлими намірами, насправді мало служити наркоманам, тероризму, міжнаціональним конфліктам та війнам. Звичайний людський розум не може подібного ні прийняти, ні осягнути. Тому я вирішив, що просто ще раз розповім правду. А ви що хочете, те з нею й робіть далі. Я, заслужений митець, лідер громадського руху за чисте місто й блогер, вирішив створити в нашому місті приватну школу мистецтв для дітей та молоді. За моїм початковим задумом у цій школі мали б навчатися скульптурі й художньому живопису обдаровані діти нашого міста. При цьому мали б використовуватися найсучасніші технології, подібні до тих, які вже давно є звичайною справою в стінах найславетніших  мистецьких академій світу. Пошук спонсорів для технічного оснащення школи я брав на себе. Від мерії сподівався на допомогу з пошуком і орендою будівлі, де така школа могла б розміститися. У мене немає власних дітей, а бажання створити школу для дітей у мене виникло не випадково й не з примхи. Я просто хотів про когось турбуватися. Дружина мене підтримала в цьому рішенні. Жодного комерційного розрахунку чи зиску я не шукав і шукати не міг. У своєму житті я завжди тягнувся до талановитих людей. Коли я бачу талант, то ладен вибачити йому все й зробити все можливе й неможливе задля його підтримки. Коли я бачу талант, який гине, моє серце крається в прямому сенсі цього слова. Це другий пласт моїх міркувань та мотивації, які спонукали мене взятися за проект школи мистецтв для дітей. Якщо в дитині гине талант,  то це трагедія, це гірше смерті. Так я вважаю. Не всі батьки нашого міста розуміли своїх дітей, які тяглися до чогось високого й непересічного. Я хотів просто допомогти цим дітям і хотів чути їх. Але все це були лишень мрії ідеаліста. Я перейшов до конкретних дій. Два роки тому у мене відбулася зустріч із мером нашого міста, на якій я розповів про свій проект і попросив його допомогти з будівлею. Він мою пропозицію вітав і мав мене завідомити, чи муніципалітет зміг би допомогти. Минув майже рік, перш ніж мені подзвонили з мерії. До того я їм так часто телефонував й нагадував про себе, що вони вирішили, вочевидь, хоч щось зробити, щоб я відчепився. Принаймні так це все виглядало. За цей рік я знайшов трьох спонсорів, подався на кілька грантів до міжнародних фондів, склав навчальний план для школи та стратегічний план розвитку нашого навчального закладу, з’їздив на стажування до кількох закордонних академій мистецтв, де вивчав досвід роботи з обдарованою молоддю епохи інтернету. Я також знайшов двох викладачів для нашої школи, що мала б руйнувати всі стандарті уявлення про роботи таких закладів, що мала б зробити революцію в освіті. А отже, можна було б сподіватися, що коли-небудь наші випускники зробили б, своєю чергою, революцію у мистецтві. Так-от, мені потелефонували з мерії і запросили на прийом до голови департаменту культури, яка врочисто повідомила про виділення для проектованої мною приватної школи мистецтв будівлі, розташованої доволі близько до центру, в районі міського ринку. Що ж, подумав я тоді, це буде навіть символічно: виховувати художників посеред цього людського румовища й тисняви, посеред одвічного й беззавітного заняття людини – торгівлі. Мерія підписала зі мною меморандум про співпрацю, після чого я очікував підготовки всіх документів, які б дозволили законно орендувати приміщення й почати його облаштовувати. Вперше навідавшись туди, я побачив роздовбану, захаращену, напівзруйновану будівлю, всередину якої через зяючі дірки в стінах пролазили коти. Вже тоді я помітив, що там хтось живе, тобто не лише коти, а й люди. Зглядалося на то, що там отаборилися безхатченки. Ще за три місяці мені повідомили, що документи готові. Розгледівши вже тоді якою проблематичною була ця будівля, я вирішив знову зустрітися з мером. На той момент, я це дуже добре відчував, у мерії до мене почали ставитися вкрай неприязно. Пояснити це можна було впливом іншої моєї діяльності: я організовував громадські акції проти перетворення міста на пустелю – саме так.  Я, як художник і як звичайний громадянин, не можу змиритися з тим, що моє рідне місто перетворюється на справжнісіньку піщану пустку. Ознаки цього процесу ви можете розгледіти навіть у судовій залі. Ми виступали проти будівництва нових в’язниць, панельних будинків, басейнів для змій та мережі вольєрів. Адже в жодному з цих типів об’єктів не було потреби в міста. Натомість воно прагне зелені парків та лісів, прохолоди фонтанів та краси квіткових алей. У цій боротьбі ми почали викривати чиновників, які видавали дозволи на будівництво нових в’язниць, панельних житлових будинків, басейнів для змій і вольєрів. І от саме через це мене так сильно не злюбили в мерії. Коли ми вдруге зустрілися з мером, то перше, що він мені заявив, цитую дослівно: «Безкоштовну отруту випускають лише змії». Таким чином він нібито одразу натякнув, що я не маю підстав ні на що скаржитися, вимагати кращої будівлі чи очікувати від мерії сприяння в приведенні до ладу виділеного будинку. З’ясувалося також, що ключі від будинку давно загублені. Отож, я мав право просто виламати двері, викинути з будинку всіх його нелегальних мешканців і почати підготовку приміщень до навчального року. Зауважу, приміщень, у яких не було проведене опалення, не працював уже багато років водопровід, не відомо також, в якому стані перебувала каналізація, проведена під ними. Крім того, стіни потрібно було не лише облицьовувати, але й у багатьох місцях відновлювати. Мені, справді, видали документи на оренду будинку – і формально я міг приступитися до нього, але в реальності це було не можливо. У будинку мешкали на той момент сезонні робітники з країн Центральної Азії, з якими я не раз спілкувався напряму: я їм казав, що вони зобов’язані звідти виїхати – вони мені відповідали, що виїдуть, як закінчиться сезон, а жити в іншому місці не можуть, бо тоді доведеться платити за помешкання. Якщо вони це робитимуть, то зовсім нічого не зароблять і змушені будуть повертатися додому з порожніми кишенями. Вони також розповідали мені, що хазяїн їм платить украй мало, хоча вдома вони не зароблять і того. Наслухавшись їхніх журливих оповідей, я вирішив, що затримую відкриття школи на півроку, а то й рік, давши змогу цим бідолашним відпрацювати сезон і повернутися спокійно додому. Як бачите, з цими людьми у мене не було жодних конфліктів чи навіть сварок. Як вільний художник, я визнаю рівність усіх людей перед Богом та законами й ніколи б не дозволив собі ображати будь-кого, посилаючись на його національність. Таким чином, я дочекався жовтня, коли мої непрохані мешканці поїхали додому. На той момент у мене вже були підписані всі договори з компаніями-підрядчиками про відбудову й ремонт будівлі. І саме тоді комусь упав в око пісок під будинком, розташованим майже в центрі міста. Це єдине раціональне пояснення дій влади міста. Мене викликали до мерії, заявили, що я не використовую будинок за призначенням й що місто його собі повертає. Я пручався й доводив, що це не правда, що в мене є документи, які підтверджують мою правоту, але мене ніхто не слухав. Я почав свою боротьбу за школу, за дітей, які там мали б навчатися, але натомість одного дня мене заарештували. Тепер я сиджу в цій судовій залі й маю боронити себе від правосуддя. У мене все. Я також хочу щиросердно подякувати своєму адвокату і своїй дружині, які сьогодні єдині мене захищають. Ніхто інший у цьому безлюдному, хоч і перенаселеному місті не став на мій бік. Всі обходять мене десятою дорогою. Ні до зберігання наркотичних речовин, ні до зберігання зброї, ні до зберігання зміїної отрути я не маю жодного стосунку, як і до Аль-Каїни чи міжнаціональної ворожнечі. Ще я хочу подякувати своїм друзям із сонячних просторів Центральної Азії, які прислали мені пакунок кураги, фініків, інжиру, чорносливу та арахісу. Отже, своєї вини ні в чому не визнаю. Але я вас усіх люблю і люблю своє рідне місто. Ця любов мене й згубила. Дякую всім за увагу, а вам, ваша честь, окрема подяка.

Підсудний далі стоїть прямо. Під стільцем, на якому він сидів до того, щось запищало: це виявилась миша. Миші тут також пробігають доволі часто. Один з охоронців підійшов і ляснув ногою під стільцем. Той перевернувся, а миша встигла втекти.

Головуючий суддя: (Звертається до всіх присутніх). Сьогоднішнє судове засідання можна вважати завершеним. Наступні слухання призначені на завтра, на шосту годину ранку.

Нікого така рання година початку засідання не дивує. Присутні в залі починають вставати й ворушитися. Адвокат підходить до підсудного й щось тихо йому говорить. Той киває головою у відповідь. Також до нього наблизилася струнка молода жінка в довгій сірій сукні. Це дружина Б. О. Л. Вона стоїть напроти свого чоловіка й дивиться йому в очі, а він їй. Вони мовчать, ані пари з вуст.  

 

 

Дія IV

На сьогоднішнє судове засідання останнім до зали заходить адвокат, а підсудний так і не з’явився.

Адвокат одразу просить слова, піднявши догори руку. У залі западає тиша.

Адвокат: Шановний суд, я маю зробити термінову заяву. Цієї ночі підсудний помер, швидкоплинно й несподівано. Його серце, душа та легені не витримали. У мене все, – адвокат сів на своє місці.

Всі у залі, включно з суддями та прокурорами, дивляться у бік порожнього стільця, на якому сидів підсудний.

Головуючий суддя: (Підводиться, щоб зробити заяву). На правах головуючого судді хотів би пояснити всім присутнім, що смерть підсудного не є підставою припинення над ним судового процесу. Він має продовжуватися у відповідності до встановлених правил та процедур. Замість підсудного ми можемо правити суд над стільцем, на якому він сидів. Фізичної присутності цього стільця у залі достатньо для продовження судових слухань згідно з наперед визначеним графіком. Отже, іменем Феміди стільцю висунуто звинувачення в незаконному захоплення та подальшому привласненні приміщень, які перебували в муніципальній власності, з метою подальшого їх використання для зберігання наркотичних речовин, зброї та зміїної отрути, а також проведення у їхніх стінах зібрань терористичного угруповання, яке підтримує зв’язки з Аль-Каїдою. Також підсудний стілець обвинувачується у спробах розпалювання міжнаціональної ворожнечі щодо трудових мігрантів з країн Центральної Азії, які проживали у приміщеннях будівлі, захопленої та привласненої незаконним чином підсудним. 

У залі хтось почав гучно стогнати, але йому, певно, прикрили долонею рота, тому що на зміну стогону прийшло якесь здавлене мукання.

Головуючий суддя: (Заговорив голосніше). Прохання зберігати тишу й порядок у залі! Тиша у залі, я сказав!

У залі справді зробилося настільки тихо, що чутно шерхіт павуків, які сновигають повз стілець підсудного. Десь далеко завила сирена.  

Суддя: Прокурор – вам слово.

Прокурор: Я від імені міста, яке мене уповноважило, з огляду на тяжкість злочинів, вчинених підсудним, який сидів на стільці, про що свідчать численні докази та покази свідків, вимагаю для підсудного стільця кари у формі позбавлення волі та довічного прокляття. Також, з огляду на зміну обставин даного судового процесу, я наполягаю на потребі проведення додаткової експертизи дерева, з якого виготовлений стілець. Варто також окремо перевірити, чи не підточують його різні комахи. У разі підтвердження цього факту я наполягатиму на перегляді кари, яка вимагається стороною обвинувачення. До позбавлення волі, довічного прокляття у цьому разі ми вимагатимемо призначення громадських робіт на зміїній фермі на лінії з відтинання голів отруйним плазунам як опори для здійснення цієї операції. У мене все.

Адвокат: (Просить знаком руки слова, підводиться й відповідає суду). Шановний суд, через брак комунікації з підзахисним, тобто фактично через нереалістичність її здійснення, коли в ролі підсудного виступає стілець, я не матиму змоги належним чином виконувати свої службові обов’язки та представляти інтереси свого клієнта. Але з поваги до світлої пам’яті свого підзахисного, тобто тієї живої людини, яка сиділа на цьому стільці, я відчуваю себе зобов’язаним залишатися частиною цього процесу до самого його завершення, якщо на останнє можна, взагалі, сподіватися. Також у мене виникло наступне запитання: якщо і стілець підсудного помре, а це може трапитися будь-якої хвилини, зважаючи на його важкий фізичний стан,  хто має стати правонаступником підсудного стільця? Чи в такому разі можна буде сподіватися на закриття процесу?

Головуючий суддя: (Відповідає одразу).  Пане захисник, ваші слова й запитання спонукатимуть нас взяти під варту стілець підсудного, адже в них прочитається бажання наблизити кончину останнього з тим, щоб припинити достроково наш процес. Ви, взагалі, усвідомлюєте, про що ви мене запитуєте?

Адвокат: На мою думку, як адвокат підсудного, я повинен бути поінформований про межу цього судового розгляду.

Головуючий суддя: Ваше запитання можна трактувати як неповагу до суду. Наш суд безмежний, безконечний, безмірний. У законів і справедливості немає меж – лише порядок застосування, норми й принципи. Охоронці суду! Взяти стілець під варту! Іменем Феміди наказую взяти стілець під варту!

Охоронці кидають лускати насіння й оточують стілець зусібіч щільним колом. Вдягнені в уніформу темно-брудно-зеленого кольору, вони зливаються зі стінами судової зали, пофарбованими в той самий колір. У багатьох місцях ці стіни вкрилися пліснявою. У кімнаті волого, і люди кашляють щораз частіше.

Головуючий суддя: (Зачитує рішення про взяття стільця під варту). Задля попередження втечі, знищення доказів протиправної діяльності та заподіяння шкоди підсудному суд приймає рішення про взяття підсудного стільця під варту. Адвокат має півхвилини для подання апеляції на це рішення суду.

Адвокат: (Підстрибує зі свого місця). Так, я подаю апеляцію.

Головуючий суддя: А де текст вашої апеляції? Час для її подання сплив. Охоронці, прошу вивести підсудний стілець із зали судових засідань.

Один з охоронців дістає кайданки й заходжується навколо стільця. Не зрозуміло, як їх на нього начепити. До нього приєднується ще один охоронець. Вони чіпляють один із кайданків на праву передню ніжку стільця, але довжини ланцюга не вистачає для того, щоб дотягтися до лівої передньої.

Головуючий суддя: Прошу вважати сьогоднішнє судове засідання закритим.

Суддя захлопує свою темно-зелену течку й виходить із зали. Адвокат підбігає до стільця, але охоронці його відтісняють. Зрештою, охоронці чіпляють і другу кайданку на праву передню ніжку. Тут постає наступна проблема з підсудним стільцем. Як його виводити із зали, якщо він не може ходити в принципі? Тоді хтось з охоронців додумується взяти ремінь і протягти його через ланцюг кайданків, після чого тягти за ремінь по коридору до в’язничної камери.

Перший охоронець: Давай, давай, волочи його й тримай міцно, щоб не вирвався, тримай.

Охоронці обертаються до найтовстішого з них і наказують зняти шкіряний ремінь, бо з нього штани точно не спадуть.

Другий охоронець: (Звертається до найогряднішого охоронця). Розперезуйся, ти з нас найтовстіший.

Найтовстіший охоронець: Ви всі тут дуже товсті. Ні з кого штани не спадуть. Чому знімати ремінь маю саме я?

Справді, товстішим від охоронців був лише суддя. За збігом обставин решта людей у судовій залі були сухотними й худими.

Зрештою, ремінь вимагають зняти наймолодшого.  

Другий охоронець: (Тицяє пальцем у наймолодшого). Розперізуйся, ти, так, так, саме ти. Цей охоронець не пручається й розперізується. Пасок, як і задумали, протягають через ланцюг кайданків і починають волочити стілець через залу засідань до виходу.

Перший охоронець: Ти диви, ще й опирається. Внесіть у протокол, що підсудний чинив злісний опір при взятті під варту.

Адвокат: Я подаватиму апеляцію на ваші дії – це нелюдське поводження! Це катування!!!

Найтовстіший охоронець: Нелюдське поводження щодо стільця. Ну, ну, давай.

Адвокат: Я прошу зафіксувати факт нелюдського поводження.

Перший охоронець: Кого ти просиш зафіксувати факт нелюдського поводження? Поглянь, за твоєю спиною всі вже вийшли із зали.

Стілець зникає у проймі дверей. За ним з грюкотом закрилися двері. Адвоката за ним не пускають. Один павук виткав свою павутинку прямо під ніжками стільця – і тепер він потрапив у щілину кайданів, надітих на стілець. Поки того тягнули залою, у кайданках до павука приєдналися лушпиння й пісок.

Адвокат: (Звертається до публіки). У повітрі пахне сирими ганчірками й корвалолом. На зубах тріщить пісок. По запліснявілих кутках стікають краплі води. Цей судовий процес ніколи не закінчиться.

 

Завіса

Кінець

 

Жанна Безп'ятчук

Жанна Безп’ятчук, сучасний український драматург

 

Коментарі закрито.

dramaturg

Свіжі статті

Свіжі коментарі

%d блогерам подобається це: