dramaturg

Інформація

Цю статтю створено з 29 Сер 2019, і віднесено до драматургія, п'єса, сучасна українська драматургія.

Теги цієї статті

, ,

Трагікомедія сучасного українського драматурга Олега Гончарова “Про що говорять коти”

До Вашої уваги п’єса сучасного українського драматурга Олега Гончарова про наше життя, з дещо іншого кута бачення

 

Олег Гончаров

“Про що говорять  коти”

(Трагікомедія на дві дії)

 

Дійові особи:

 

Альбано ‒  рудий породистий восьмирічний кіт

Алькапоне ‒ триколірний десятирічний дворовий кіт

 

Родина Раскольнікових:

Костик ‒ юнак 23 роки

Тато Костика ‒ Юра

Мама Костика ‒ Ліза

Бабуся ‒ Оксана Іванівна ‒ мама Лізи

Дідусь ‒ Семен Петрович ‒ батько Юри

 

Ліка ‒  подруга Костика, 23 роки

Тимур ‒ сусід Костика знизу

Отець Мефодій ‒ священик-розстрига

Громадянин

 

 

Перша дія

 

Кімната Костика. У кімнаті два коти: Альбано і  Алькапоне. Алькапоне лежить на ліжку, а Альбано завзято точить кігті об кігтеточилку.

 

АЛЬКАПОНЕ (піднявши голову). Щось ти сьогодні розійшовся, кошак. Проблеми?

АЛЬБАНО (зупинившись, розглядає свої кігті). Коли ти вчора на кухні випрошував у бабусі шкурку від сосиски…

АЛЬКАПОНЕ (різко сідає). Я не випрошував! Я навчав цю жінку правильно розуміти знаки, які я їй подаю.

АЛЬБАНО. Ну, добре. Ти її навчав. Третій рік навчаєш… Хоча завжди це виглядає так, немов ти випрошуєш. Але я не про це. Учора в коридорі мене штовхнув ногою Костик.

АЛЬКАПОНЕ. І що? Мене він теж іноді копає… Коли в його подруги неприйомні дні. А я йому за це шкарпетки прокушую… на п’ятці… Так і ходить недоумок у штопаних шкарпетках. Заощаджує на нові.

АЛЬБАНО. Він мене боляче штовхнув. Я хочу з ним серйозно поговорити.

АЛЬКАПОНЕ. Весняне загострення? А як же Конвенція? Коти не повинні розмовляти зі своїми рабами на їхній мові!!!

АЛЬБАНО. Хто б говорив! Чи не ти бува, коли випрошуєш на кухні смаколик, вичавлюєш із себе слово “мама”? Чи це, з твого погляду, не порушення загальної Конвенції? А вчора ти заради сосиски сказав слово “баба”. Я сам чув.

АЛЬКАПОНЕ. Це випадково. На запах повівся… Не хотілося б рекламувати продукт, але Раєновскі сосиски, це щось! А тобі, імовірно, порода не дозволяє сказати слово “мама”? Виходить, що я, дворовий кіт, можу сказати, а ти, куплений за тисячу баксів, не можеш. Мама вже якось говорила бабусі, що дарма за тебе переплатили. І “мама” сказати не можеш, і потомство від тебе ‒ суцільна некондиція…

АЛЬБАНО. Яке не є, а потомство. Не тобі, кастратові, зі мною на цю тему розмовляти. Жереш і спиш. Спиш і жереш. Дупа вже в лоток не влазить…

АЛЬКАПОНЕ. Ти мені просто заздриш, Альбано. Так, їм і сплю і ніхто мене до блохастих подруг не тягає. Життя вдалося!

АЛЬБАНО. А я все таки з ним поговорю. І ти мені не указ! Дворовий…

АЛЬКАПОНЕ. Погана ідея, приятелю. Раб може подумати, що він тобі рівня, раз ти дозволив собі спілкуватися з ним на його мові.

АЛЬБАНО. Наплювати! Тим більше, що тобі, з твоїм учорашнім “баба”, теж прийдеться якось викручуватися.

 

Чуються приглушені голоси і скрип підлоги. До кімнати швидко заходять Костик і Ліка, на ходу цілуючись і зриваючи з себе одяг. Діставшись до ліжка, скидають Алькапоне на підлогу і забираються під ковдру. Алькапоне встає з підлоги, потираючи забите місце, і сідає на поличку, прикріплену до кігтеточилки.

 

АЛЬКАПОНЕ. Який дурень. А потім гладити лізе. Собі кігті поточити чи що? (Зістрибує з полички і втикає кігті в кігтеточилку. Під ковдрою продовжують вовтузитись молоді люди).

КОСТИК. Чорт! Хто придумав ці ваші дурні застібки! І труси на якихось мотузочках!

ЛІКА. О, тут інтелект потрібний… Те, чого в чоловіків ніколи не водилося. Ой! Ти що, дурень? Не сюди!

АЛЬБАНО. Може ліхтариком посвітити?

 

Під ковдрою на мить завмирають. Костик різко сідає і оглядає кімнату. Коти демонстративно дивляться в інший бік, а Алькапоне ретельно точить кігті.

 

КОСТИК (пірнувши під ковдру). Глюки якісь.

ЛІКА. А я ж тобі говорила: не кури цю гидоту! Давай спробуємо, давай спробуємо! І мене змусив пИхнути. Давай далі. І не потрібно нічого зривати! Чуєш? Воно все чудово знімається! Родаки не ввійдуть?

АЛЬКАПОНЕ. Цікаве питання…

 

Під ковдрою знову завмирають і через секунду різко сідають уже обоє: Костик і Ліка. Костик дивиться на котів, потім на двері. Звісивши голову, заглядає під ліжко.

 

КОСТИК. Гарна була трава. Ти теж це чуєш?

ЛІКА. Слухай, Костя, вижени нафіг котів. Щось мені не по-собі…

КОСТИК. Зараз.

АЛЬБАНО. Сама можеш іти нафіг, кішка драна… (Костик і Ліка від страху накриваються ковдрою з головою).

ЛІКА. Ти навіщо це зробив?

КОСТИК. Що?

ЛІКА. Зіпсував повітря.

КОСТИК. Це бургери… (Обоє висувають голови з-під ковдри, хапають ротами повітря і дивляться на котів). Ні, так не буває. Коти не можуть говорити!!!

 

Альбано підходить до сумочки, що лежить на підлозі, бере її, потім сідає на ліжко, витрушує все із сумочки, знаходить пилочку для нігтів і починає підпилювати кігті. Молоді люди мовчки і з неприхованим жахом спостерігають за процесом.

 

КОСТИК. Ущипни мене…

АЛЬБАНО. Це ти мені? Можу тільки дряпнути…

КОСТИК (до Ліки, пошепки). Він дійсно говорить. (Пауза). Скажена трава! Добре, що ми від грибів відмовилися!

АЛЬКАПОНЕ. Валеріанка крутіше пробирає.

ЛІКА. Він взяв мою пилочку… Я хочу додому…

АЛЬКАПОНЕ. А як же ваш секс по-швидкому?

ЛІКА (смикає Костика за руку). Ти чуєш? Я боюся! Нам, напевно, підсунули щось інше! Я збожеволіла?

АЛЬБАНО. Ти збожеволіла, коли вирішила, що Костик буде твоїм хлопцем. Він же дрищ. А ввечері лазить по порносайтах. Він любить чорненьких, якщо тобі цікаво…

КОСТИК (дивиться на Ліку). Він бреше. Один раз випадково… клянуся. Думаю, це був вірус. Боже! Що я говорю. Я виправдуюся перед тобою тому, що… (Пауза).

АЛЬБАНО. Тому, що я тебе спалив, укурок. Ти чому, раб, штовхнув мене вчора в коридорі? Чи ти хочеш, щоб я після такої сердечної травми почав ходити не тільки в лоток?

КОСТИК. Ліка, я теж зійшов з розуму!

АЛЬКАПОНЕ. Ти таким народився, хлопче. (Приказним тоном). Почухай за вушком… (Застрибує на ліжко). Ти ж любиш свого котика, дрищ? Почухай, я сказав!!!

 

Перелякана Ліка обережно сповзає з ліжка і в одних трусах і ліфчику навшпиньки йде до дверей. Костик автоматично чеше котові за вухом, маючи намір рвонути слідом за Лікою.

 

АЛЬБАНО. А ну стояти! Наркоманка… (Ліка застигає на півкроку). Хочу вас обрадувати. Не все так погано. Незабаром конопля з вас вийде і вам перестане здаватися, що ми з Алькапоне розмовляємо. Уявляєте, що було б, якби ви зверху ще й грибів додали? Ні? Обов’язково спробуйте. Наступного разу побачите інопланетян. Волохатих чоловічків. А тепер можете провалювати. Гіганти сексу… У нас із Алькапоне пообідній сон.

 

Костик і Ліка вибігають із кімнати. Секундою пізніше, Костик повертається, згрібає з постелі косметику й інші дрібнички в сумочку Ліки, шарахається від Альбано, котрий простягнув йому пилочку для нігтів, підхоплює з підлоги одяг, кінчиками пальців бере пилочку і кулею виноситься з кімнати.

 

АЛЬКАПОНЕ. З травою, це ти добре придумав. Я зацінив.

АЛЬБАНО. Порода поперла, дворовий… Жарт вдався. Як думаєш, іншим розкажуть, чи мовчки ковтнуть ганьбу?

АЛЬКАПОНЕ. Складно сказати… Але було весело. А ще я задоволений, що й цього разу народився котом.

АЛЬБАНО. Чому?

АЛЬКАПОНЕ. Під шерстю не видно, коли в тебе дурний вираз морди, а коли ні. Костику потрібно терміново відрощувати бороду по всій морді. Коли він почав виправдовуватися, він виглядав огидно…

АЛЬБАНО. Виправдовуватися завжди огидно. А особливо, якщо тебе в чомусь звинувачує твій кіт! (Обоє заразливо сміються). Ти бачив їхні очі?

АЛЬКАПОНЕ. Бачив! А вона йому: “Ти навіщо це зробив?!” А він їй: “Бургери!” І це вінець природи?! Він запихає в себе те, що не стане їсти під страхом смерті навіть самий обшарпаний бродячий кошак! (Регоче і падає з ліжка). Віскас жери, дрищ!

 

На шум до кімнати заходить Оксана Іванівна з ганчіркою в руці.

 

БАБУСЯ. А ну тихо, шерстяні! Розкричалися отут! (До Альбано). Геть із постелі! (Замахується на нього ганчіркою). Линяєш як проклятий. Навіть із борщу шерстинки вигрібаю! Говорила ж Лізці: не купуй це опудало! Як у воду дивилася!

АЛЬБАНО (здивовано). Мяу? (Неохоче сповзає на підлогу).

БАБУСЯ. Що, мяу? Два роки тебе годуємо, а гроші, на тебе витрачені, так і не відбили! Розумів би ти людську мову, я тобі ще й не те сказала б. Дивиться він! (Альбано поривається щось сказати, але Алькапоне прикриває лапою його морду).

 

Оксана Іванівна розвертається і йде до дверей.

 

БАБУСЯ. Репетує він тут мені! Не весна надворі. Як на злучку везти, так всіма чотирма лапами впирається… А отут розкричався! І кастрат туди ж! Цить мені тут!

 

Оксана Іванівна виходить, Алькапоне навшпиньки йде до дверей і обережно визирає за двері.

 

АЛЬКАПОНЕ. Пішла, стара балія. (Підходить до кігтеточилки і починає точити кігті). Я їй “баба” учора сказав, а вона ганчіркою махати. Зовсім раби від лап відбилися…

АЛЬБАНО. А не потрібно їх балувати. То пузо підставиш, то спинку. За мишкою пластмасовою, по кімнаті скачеш. Ти ж кіт, а не собака: принеси-подай.

АЛЬКАПОНЕ. Ти хоч і породистий, а тупий. Я приношу мамі чи бабусі мишку, ніби змушуючи їх грати із мною. Я ініціюю цю гру, а не вони. А це, погодься, зовсім інша справа.

АЛЬБАНО. А навіщо в телевізорі стирчиш безвилазно?

АЛЬКАПОНЕ. Так… адже серіали про бандитів запустили. Одразу три. Цікаво. Бабуся з мамою дивляться, а я що, рудий?

АЛЬБАНО. Давай без натяків… Ти вже весь диван пазурами зіпсував. А карати будуть нас двох.

АЛЬКАПОНЕ. Переживаю. Все чекаю, коли малолітній мажор свою кішку ножем штрикне. А все до цього йде… Він у сьомій серії хом’яка зарізав, папузі ножицями крила під нуль обрізав. Тепер кошак на черзі. Добре, що у нас хазяїн тільки дурень, а не садист…

АЛЬБАНО. Дурень не дурень, а інститут закінчив.

АЛЬКАПОНЕ. Не сміши. Якби тато Юра у ванній періодично не прикладався кулаком до його печінки, бачив би дрищ цей диплом, як я свої вуха. А все чому? Сильно підозрюю, що тато Юра на момент зачаття Костика, любив не тільки маму, але й алкоголь… І ще не відомо, що більше. Втім, я можу й помилятися. От ти не п’єш, а потомство у тебе виходить ніяке.

АЛЬБАНО. Зараз око вирву!

АЛЬКАПОНЕ. Та досить тобі, я жартую.

 

Чуються кроки. До кімнати заходять Костик, мама Ліза і тато Юра. Останньою в кімнату просочується Ліка. Коти роблять вигляд, що не бачать їх.

 

КОСТИК (пошепки). І потім вони заговорили… Спочатку один, а потім другий.

ТАТО. Теж пошепки?

ЛІКА (через спину Костика). Ні, голосно. І от той, (Показує пальцем на Альбано). рудий, витрусив уміст моєї сумочки на ліжко, взяв пилочку і почав підточувати свої пазурі.

МАМА. Дурня! Коти не можуть розмовляти. Це я вам як лікар кажу!

ТАТО. Алькапоне, звичайно, уміє вимяучувати із себе слово “мама”. Але це жодного разу не аргумент.

ЛІКА. Вони обізвали мене драною кішкою, дядь Юра!

ТАТО. Тонко підмічено, але ти несеш нісенітницю, Ліко. У котів немає розмовляльного апарату.

МАМА. Мовного…

ТАТО. От, точно. Спасибі, Лізо. У котів немає мовного апарату.

КОСТИК. Тут така справа, тату… (Довга пауза). Справа у тому…

ТАТО. У чому?

КОСТИК. Дай слово, що сприймеш це нормально…

ТАТО. Нормально, це як? Без рук?

КОСТИК. Так, саме так. Без рук.

ТАТО. Продовжуй. Даю слово.

КОСТИК. Справа в тому, що ми з Лікою пИхнули пару раз перед цим…

ЛІКА. Я не хотіла, дядь Юра. Але хлопці сказали, що буде смішно і прикольно.

ТАТО. Що значить пИхнули? Ви курили?

КОСТИК (відійшовши трохи вбік). Так, тату. Але ми зовсім трошки. Усього пару затяжок.

ТАТО. Ти дорослий мужик. Хіба я забороняв?

МАМА. Тобто, сину, ти хочеш сказати, що ви з Лікою покурили і, як результат, ви почали розуміти котів? Ви нас із батьком за дебілів тримаєте? Пішли звідси, батьку!

КОСТИК. Ми покурили трави. (Дивиться на кулаки батька). Тату, ти обіцяв!

ЛІКА. Дядь Юра, це було вперше. Клянуся вам! І не потрібно Костика бити. А то я його зовсім поважати перестану.

ТАТО (засовує кулаки у кишені штанів). Добре… Я кремінь. Розповідайте. Постараємося вислухати ваше марення.

КОСТИК. Отож. Ми зайшли в мою кімнату, швидко забралися під ковдру і…

МАМА. І що ви збиралися робити під ковдрою?

ЛІКА. Тітко Лізо… Ну ви прямо такі питання задаєте… Нам з Костиком вже по двадцять три роки!

ТАТО. Тобто, молоді люди спочатку курять траву, а потім влаштовують у моєму будинку бордель! Я правильно тебе зрозумів, дитинко? (Дивиться на Ліку).

КОСТИК. Тату, це не те, що ти думаєш. (Коти, беззвучно трясучись від сміху, заповзають по пояс під ліжко).

ЛІКА (із презирством дивиться на Костика). Ганчірка! Твій кіт був правий.

ТАТО. І в чому ж був правий кіт?

ЛІКА. Рудий сказав, що я збожеволіла, коли вирішила, що Костик буде моїм хлопцем.

МАМА. Що, прямо так і сказав?

КОСТИК. Це всього лише думка кота, Ліко. А ти вже й висновки робиш…

ТАТО. Усе. Настав час викликати лікарів…

МАМА. А я тобі отут хто?

ТАТО. Тут лікар-психіатр потрібний, з дурки. А ти лікар-педофіл.

МАМА. Хто?! Я педіатр! Лікар-педіатр! Дитячий лікар. Пора б запам’ятати. Чверть століття разом живемо. Двієчник…

ТАТО. Так, двієчник! Зате на біржі не стою. І в мене є робота.

МАМА. Робота в нього є! Коли я виходила за тебе заміж, я не думала, що ти так і залишишся працювати на посаді вантажника в шостому хлібокомбінаті. Ти обіцяв працювати над собою.

ТАТО. А я працюю. Постійно. Я став менше пити? Став. Курю тільки на балконі. Теща прижилася, коріння пустила. Я б навіть сказав не коріння, а натуральні метастази… Раніше через день поривалася до себе в Рівне звалити. А це про що говорить? Це говорить про те, що зять, тобто я, став терпиміше ставитися до противної сторони. І ще. Чим тобі не подобається моя посада? Га? Звідки б узялася у нас ця трикімнатна квартира, майже в центрі міста, якби я у свій час не почав тягати борошно і дріжджі з підприємства? Із твоїх таблеток? З рукавичок гумових, які тільки й годяться на те, щоб ними бражку в банках закривати (Розчепірює пальці на руках). А так у нас і квартира, і дача, і автомобіль знову ж таки. І на чорний день сорок мішків у гаражі лежать. На фіга потрібна така робота, якщо з неї нічого корисного винести не можна?

КОСТИК. Може, вже доста лаятися?

ТАТО. А ти заткнися! Наркоту де взяв?

КОСТИК (показує пальцем у підлогу).

ТАТО (здивовано). У Рафіка?

КОСТИК. Ні, дядько Рафік тільки краденим приторговує. Це Тимур мріє “беху” купити. Підрядився дрібним пушером попрацювати на канікулах.

ТАТО. А нормальною мовою?

КОСТИК. Розповсюджувачем наркотиків.

ТАТО. І по чім нині пИхнути?

КОСТИК. Презентація безкоштовно.

ЛІКА. У Тимура і гриби є, коли що…

ТАТО. З глузду з’їхати! От так живеш і не знаєш, що твої сусіди злодії і наркоторговці.

МАМА (покашлюючи в кулак). Ну, вони теж, напевно, не здогадуються, що ти борошно і дріжджі вагонами з нічної зміни додому преш…

ТАТО. Ну ти, мати, і порівняла! Одна справа в держави щось споловинити, а інша ‒ в людей красти. Або наркотою народ труїти. (До Костика). А ну мухою до Тимура. Скажи, що я бажаю долучитися. Раз презентація безкоштовно. Одна нога тут ‒ друга там.

 

Костик вибігає з кімнати.

 

МАМА. Ти з глузду з’їхав!

 

Коти виповзають з-під ліжка і всідаються на підлозі, мордами до глядачів, трясучись від беззвучного сміху.

 

ТАТО. Ні. Але якщо фЕномЕн все-таки існує, то, напевно, нерозумно було б не перевірити це на собі. Мені одному здається, що тут пахне Нобелем? (Коти переглядаються).

ЛІКА. Феномен існує, дядь Юра. Навіть не сумнівайтеся. Нам з Костиком від перенесеного шоку навіть сексом перехотілося займатися…

ТАТО. Свята простота… Ти всім ось так невимушено розповідаєш про ваші з Костиком ліжкові пригоди?

ЛІКА. А що тут такого? Інші взагалі хоумвідео записують і в NET викладають. У моєї подруги, Лєнки Кобиліної, вже двадцять тисяч переглядів! Це ж круто! Її на вулиці починають впізнавати. Автографи поки що не просять, але номер телефону беруть. Умираю від заздрості!

МАМА. Ага. Життя вдалося… Сподіваюся, вас із Костиком такі думки не відвідують?

ЛІКА. Ну, чому… Відвідують… Але ми ж не повні дебіли.

МАМА. Молодці. А то потім від ганьби хоч із міста біжи. Або в землю самозакопуйся.

ЛІКА. От і я про це Костику повторюю. Поки не навчимося робити це класно, ніякого хоумвідео. А то дійсно. Якщо з боку подивитися, так поки ганьба одна, а не секс. Таке враження, що ваш син щоразу стометрівку біжить. На рекорд іде. Хоч партнера міняй…

 

Тато і мама застигають із розкритими ротами, а в кімнату вбігає Костик із самокруткою в одній руці і запальничкою в другій.

 

КОСТИК. Поталанило! Тимура прямо на сходовій площадці перехопив. Ось, тримай. (Простягає самокрутку і запальничку батькові).

ТАТО. За оперативність п’ять, а за секс на швидкість, як ми отут довідалися, добре б тобі по печінці піднадати. Прізвище ганьбиш. У монастир віддам! Довічно!

КОСТИК (зі злістю дивиться на Ліку). Зрадниця! От хоч би раз від твого рота якась користь трапилася!

ТАТО. А ну циц, дрібнота!

 

Тато бере в Костика самокрутку, прикурює і робить кілька затяжок. Через кілька секунд його обличчя розпливається в блаженній посмішці. Підморгнувши мамі, передає їй самокрутку.

 

МАМА. Ти це чого? Я не буду! Я лікар. Я категорично проти паління всякої гидоти. І взагалі я проти паління.

ТАТО. Я знаю, що ти педо… педіатр. Але ти просто пИхни разок для чистоти експерименту. Ти ж хочеш поговорити з котом?

МАМА. Я схожа на божевільну?

ТАТО. Ні, але чому б не спробувати трошки побути нею?

КОСТИК. Тату, дай я пИхну, а то косяк погасне.

ЛІКА. І мені теж. Хочу запитати в рудого, чому він обізвав мене кішкою драною.

МАМА. Так, усім стояти!!! (Пауза). Гаразд. Ваша взяла! Але призначаю себе в цю божевільню старшою. Раз вже потрапила в палату до божевільних, то краще оголосити себе Наполеоном!

 

Мама бере в батька самокрутку, кілька секунд вагається, потім швидко робить дві затяжки і, закашлявшись, передає самокрутку синові. Костик також робить пару затягувань і передає самокрутку Ліці. Кілька секунд всі чекають “приходу”, напруга з облич поступово спадає, всі починають по-дурному посміхатися, докурюють самокрутку, передаючи її по колу.

 

МАМА. А нічого! Я вам доповім… І чоловік майже Ален Делон. Обновився, як ікона в храмі. Ненароком і замироточить… Молодий чоловіче, що ви робите сьогодні ввечері? (Хапає батька за сідницю). Га?

ТАТО. У третю зміну працюю, мем! Але якщо ти пообіцяєш ввечері чорні панчішки, можу взяти відгул. (Дивиться на котів). Альбано, а ну скажи Татові: “Мяу!” Ти ж не хочеш тата засмутити, рудий крендель?

АЛЬБАНО (перезирнувшись із Алькапоне). Ну, мяу…

ТАТО (скрикнувши від захвату). Ви чули?! Він сказав: “Мяу!!!”

МАМА. Природно, він же кіт! Чи ти думав, що він повинен загавкати?

АЛЬБАНО. Можу й загавкати, але в мене погано виходить.

 

Тато, мама, Ліка і Костик від несподіванки на секунду завмирають, а через мить, розштовхуючи одне одного, несуться до дверей і, мало не зірвавши їх з петель, вибігають із кімнати. Через хвилину, двері відчиняються і у прорізі з’являється голова мами.

 

МАМА. Ти це точно сказав, мій руденький?

АЛЬКАПОНЕ. Точно. (Лягає на ліжко). Я свідок. Міцненька трава?

 

Мама, скрикнувши від страху, зникає за дверима, але через кілька секунд всі четверо по одному обережно просочуються в кімнату.

 

КОСТИК (неголосно). Ну я ж говорив, що вони розмовляють. А ти кулаками лякати…

ТАТО. А не треба було в батьки вантажника брати! (Нервово сміється).

ЛІКА. Тупий у вас гумор, дядь Юра.

ТАТО. Який є. Особливості професії, голУбо.

ЛІКА. І що я тепер батькові скажу? Якщо раптом ви скрізь такий? Ми з Костиком запросили його до вас, ніби, познайомитися… У шахи зіграти. Те-се.

ТАТО. Я в підкидного дурня можу. Не піде?

АЛЬКАПОНЕ. Ти, тату, сильно не заморочуй собі голову. Пішли цю дохлу з її батьком-шахістом куди подалі… Ти ж тепер зі своїми котами розмовляти можеш! Чого тобі ще для повного щастя потрібно?

КОСТИК. Я б тебе попросив не висловлюватися такими словами по відношенню до Ліки.

АЛЬКАПОНЕ. Ну, попроси. Можна подумати, що я не правий. Це тобі не Брітні. (Наспівує). Брітні, Брітні… Чарівна, куди не ткни… А у твоєї подруги суцільні кути. (Тато і Тато починають реготати).

МАМА (витерши сльози). Це п’ять, Алькапоне. (Дивиться на Ліку). Що, втерлася, модель?

КОСТИК (скривджено). От навіщо ти так, ма? Ліка, може, твоєю невісткою незабаром стане! І ти, шерстяний, мурло не сильно рота відкривай. Ми тебе взагалі з жалості годуємо!

АЛЬКАПОНЕ. З жалості?! Ти чув, Альбано? Він мене з жалості годує. Це я зараз із жалості до тебе не розповім татові й мамі, чим ти тут займаєшся, коли залишаєшся наодинці!

ТАТО. Тобто?

КОСТИК (злякано). Дрібний шантажист!

АЛЬБАНО. Не такий вже й дрібний, раз годуєте… Але кожний крутиться як може, дрищ. Найкраща оборона, це ‒ напад.

ЛІКА. Ви з теми не з’їжджайте. Чим він отут таким займається, коли залишається один?

АЛЬКАПОНЕ. Гантельки свої дитячі тягає. М’язову масу нарощує. Он, під ліжком валяються. (Костик полегшено видихає).

МАМА. Добре, усім мовчати! Докопуєтеся до дрібниць. Вам не здається чудом те, що ми спілкуємося з котами? А ну, пустуни, (Сідає на ліжко). розповідайте, як це у вас виходить?

АЛЬБАНО. Що?

ТАТО. Ти, крендель, дурня не включай. У тебе ж конкретно запитали: як це у вас виходить розмовляти з нами?

МАМА. Саме так.

АЛЬКАПОНЕ. А це не у нас виходить, а у вас. Ви ж траву курили, а не ми.

МАМА. Логічно. А чому так виходить, що ми можемо спілкуватися?

АЛЬБАНО. Дивно чути таке від людини з вищою медичною освітою…

МАМА. Ми не проходили в інституті вербальне спілкування з нижчими ссавцями.

АЛЬКАПОНЕ. Треба ж, якої ви про себе думки! Це ми з Альбано нижчі ссавці?! Ти точно-точно це знаєш?

МАМА. Так стверджує наука.

АЛЬКАПОНЕ. Ваша наука перебуває в грудничковому віці, а, значить, всі її відкриття можна сміло зрівняти із продуктом, що зазвичай можна знайти в памперсах у справжніх грудничків. На питання: чому ж відбувається вербальне, як ти виразилася, спілкування, можу сказати наступне. Ви перебуваєте в стані зміненої свідомості. Якщо коротко, то це вихід із часових-просторово-тимчасових вимірів, звільнення від твердої вербальної оболонки. Такого роду досвід зміненої свідомості виникає внаслідок зміни біохімії мозку. Прийти до нього можна різними шляхами: сенсорна депривація, транс, входження в екстатичний стан, а також за допомогою психоделіків. Травички, тобто… Пих-пих… Грибочків…

 

Німа сцена.

 

АЛЬБАНО (дивиться на приятеля). А ти точно дворовий?

АЛЬКАПОНЕ. Точніше не буває.

МАМА (не вірячи своїм вухам, до Алькапоне). Можеш повторити?

АЛЬКАПОНЕ. Легко. Ви покурили маріхуану і увійшли в стан зміненої свідомості. Наслідок ‒ вихід із часових-просторово-тимчасових вимірів, звільнення від твердої вербальної оболонки. Такого роду досвід зміненої свідомості виникає внаслідок зміни біохімії мозку. Прийти до нього можна різними шляхами: сенсорна депривація, транс, входження в екстатичний стан, а також за допомогою психоделіків.

ТАТО (сідає на стілець). Щось мені недобре, коти…

АЛЬБАНО. Ну, нам подібне спілкування щастя теж не додає… (Дивиться на Ліку). Пилочку дай!

 

Ліка від несподіванки випускає з рук сумочку, швидко піднімає її з підлоги й, попорпавшись усередині, з побоюванням простягає пилочку котові. Альбано забирається на поличку і починає підпилювати кігті.

 

АЛЬБАНО. Жили собі тихо, мирно… От ви мене через тиждень знову через все місто до тієї кошлатої лахудри потягнете, а у мене стрес. Не до сексу мені.

ЛІКА. І мені…

АЛЬКАПОНЕ. Те, що у вас було із дрищом, теж не секс. Це скоріше журнал “Веселі картинки” для дошкільнят…

КОСТИК. Багато ти розумієш! Кастрат!

АЛЬКАПОНЕ. Так, кастрат! Зате родИну не ганьблю!

МАМА. Так, припинили! Як відбувається спілкування я приблизно зрозуміла. Зміна біохімії мозку та інша дурня. Але ж ми ж спілкуємося вербально! Тобто, ви теж повинні знати мову.

АЛЬКАПОНЕ. Гарне питання, мамо. (Кілька секунд думає). А тепер така ж гарна відповідь! Вся справа в траві. Ми з Альбано просто мяучимо, як і належить котам, а ваші мізки, під впливом психоделіка, у реальному режимі часу займаються перекодуванням цих звуків у людську мову. Тобто, якщо по-простому, це для тата Юри та Ліки, то вам зараз здається, що ми розмовляємо. Ти ж сама сказала, що в котів немає мовного апарату. (Відкриває рота). Бачиш, (Закриває рота). немає його ніде.

МАМА. Ви мене за дурепу тримаєте, кошаки?

АЛЬБАНО. Ні, але серіали ти все-таки дивишся…

МАМА. А що мені накажеш робити після роботи? Татове борошно в гаражі переважувати? Маю право дивитися цю дурню. (Пауза). І все-таки. Я хочу знати правду. Що відбувається?

КОСТИК. А раптом це відкриття?

ТАТО. От-от. Нобелем пахне!

ЛІКА. Взагалі, здуріти можна! Як же я раніше сама не здогадалася? Стопудово, відкриття! Там же мільйон баксів дають? Так? Чи євро? (До Костика). Обіцяй, що звозиш мене в Таїланд. Хочу! Дуже сильно хочу! Всіма частинами тіла хочу під пальму!

АЛЬКАПОНЕ. Мавпяче минуле згадала? Гени не обдуриш…

ТАТО. Щось ти дрібно загрібаєш, дівулю. З нашим мільйоном можна взагалі хоч куди поїхати! А заодно і насос на дачу купимо…

КОСТИК. А мені “беху-ікс” шосту! Щоб Тимур повісився! Злидень кавказький…

МАМА. Уперше бачу стільки божевільних в одному місці!!! А ну мовчати, укурки!!! Мільйон вони ділять! Не з твоєю мордою, Юрко, з королем Швеції ручкатися…

ТАТО. Цікаво!!! От мені конкретно цікаво! Як зарплату експропріювати, так Юрочка ‒ і годувальник, і красунчик, а як премію заслужено прийняти з рук монарха, так уже й морда відразу в Юрочки намалювалася! На себе подивися, педофіл!

МАМА. Педіатр!

ТАТО. Та яка різниця! Весь кайф поламала. (Дивиться на сина). Ти ще тут? А ну мухою до носатого! Не бачиш, кайф починає виходити.

 

Коти переглядаються, а Костик вибігає з кімнати.

 

АЛЬКАПОНЕ. А як ти, тату, собі це уявляєш?

ТАТО. Що?

АЛЬБАНО. Одержання премії.

ТАТО. Легко! Можна на картку. На мою. У мене “Віза”. Потім, рахунки можна відкрити в банку.

МАМА. Ага. У трилітровій. Блін, давайте закруглятися із цим маренням. Ми роз-мов-ля-є-мо з ко-та-ми!!! Включіть мізки, у кого вони ще є.

АЛЬБАНО. Між іншим, так. Мама права. Давайте припиняти із цим маренням. Мільйон ви точно не одержите. Щоб довести спілкування з котами до фази відкриття, потрібно буде підсадити на траву прорву людей. Аж до короля Швеції. Як ти собі це уявляєш, тату Юро?

ТАТО. В елементі! Примусовим методом.

АЛЬКАПОНЕ. Тебе посадять, тату. Тут тобі ‒ не там. Я теж телевізор дивлюся. І по інтернету шарюсь, коли твій син-малакій засинає в ліжку з ноутом на колінах і з рулоном паперу в руці.

ЛІКА. Це що за слово таке?

АЛЬБАНО. Мала ще. Але можеш у Гугла запитати. Він практично все знає. Відповість і навіть не почервоніє…

МАМА. Здається, я здогадалася. Але це його проблеми. На чому ми зупинилися?

АЛЬКАПОНЕ. Ти просила не тримати тебе за дурепу.

МАМА. Саме так. Я хочу все знати!

АЛЬБАНО. У моєму першому житті, я ловив мишей у кінотеатрі “Піонер” і сильно питущий, але добрий кіномеханік дядько Жора часто пускав мене в кінобудку, полежати біля теплого кінопроектора. Отож, у ті часи, перед фільмом показували кіножурнал “Хочу все знати!”. Там на початку кіножурналу, піонер молотком горіх жваво розколював. Отож, тобі, мамо, туди. До творців цього журналу. Або, знову ж, запитай у Гугла. Я не знаю, власне кажучи, що тобі відповісти.

АЛЬКАПОНЕ. Як я вже сказав, вся справа в траві. Нервова система на фізичному рівні є якимсь передавачем імпульсів і являє собою систему фантастично складних структур. На метафізичному рівні…

МАМА. Ти конкретно дістав, Алькапоне!

АЛЬКАПОНЕ. Ну от! Тоді навіщо запитуєш? Далі ж найцікавіше. Свідомість. Вас же вчили в інституті, що свідомість, це багатошаровий апарат, зі своєю системою повідомлень на кожному рівні в контролюючій частині контурів людської психіки? І є вінцем творіння Творця?

МАМА (звіріючи). Заткнися, кошак! Уже всі мізки на свої словесні бігуді намотав! Нас цьому не вчили! Нас послідовно, всі шість років привчали до того, що це були даремно витрачені роки. Напевно тому ми й бухАли в туалетах на перервах, на підсвідомому рівні готуючись до суворої пост інститутській реальності. Але я ж не амеба врешті-решт! Я бачу, як ти відкриваєш рот і чую, як ти вимовляєш звук. Це що, мої фантазії? Тоді чому це бачать і чують всі, одночасно із мною?

АЛЬКАПОНЕ. Масові психози ще ніхто не скасовував… Кайф вийде і все прийде в норму.

ТАТО. Щось тут не так, крендель.

АЛЬКАПОНЕ. Я не крендель, тату Юро. У мене ім’я є.

ТАТО. Ага! Ім’я в нього є. Це в мене є ім’я. І в Лізи. А ще от у цієї плюгавки. А в тебе ‒ кличка. Погонялово.

АЛЬКАПОНЕ. Мені не подобається. Я не гангстер. З фантазією у тебе погано, тату Юро.

ТАТО. Нормально в мене з фантазією. Це на честь татуся твого, котрий вже точно був справжнім бандитом з переораною пазурами мордою. Мало того, що гарем завів у нашому дворі, так ще й нескінченні нічні бійки влаштовував із чужими котами. Але, як водиться, фраєра довго не живуть… Сміттєвим баком прибило.

МАМА. Ти знову з теми з’їхав, кошак. Я отут спостерігала за тобою, поки ти з батьком зі своєю генеалогією розбирався. І точно можу сказати, що ти не нявчиш. Коліться. Швидко!

АЛЬБАНО. От пристала!!!

АЛЬКАПОНЕ. Щоб уже поставити всі крапки над “і”.

МАМА. Будеш нудити псевдо науково ‒ приб’ю! Нема чого з мене дурепу робити.

АЛЬКАПОНЕ. Гаразд, педіатре. Ти про дзеркальні нейрони щось чула, я сподіваюся?

МАМА (на секунду задумавшись). Ну, припустимо, так.

АЛЬКАПОНЕ. Чудово. Хоч щось тобі знайомо з області медицини. Отож. Дзеркальні нейрони головного мозку є не тільки в людей, але й в інших тварин і деяких видів птахів. І вони збуджуються при спостереженні за виконанням якоїсь дії іншою твариною. У даному випадку, при спостереженні за вами, ми просто робимо схожі рухи губами і вам здається, що ми говоримо. Це зрозуміло? У нейрофізіолога Джакомо Риццолатті, це називається спостереженням за пантомімічними рухами.

МАМА. Як, як?

АЛЬБАНО. Джакомо Риццолатті, мамо. Пантомімічні рухи. Навіть я з першого разу запам’ятав.

МАМА. Дурня!!! Ні, ну точно маячня. Ти хочеш сказати, що із усього цього виникає наступне: у моїй голові цієї інформації не було, але після трави вона починає з’являтися в процесі уявної розмови з вами? Мені здається, що ви вимовляєте слова, оскільки у вас, нібито, збуджуються дзеркальні нейрони мозку і ви робите пантомімічні рухи ротом. Так?

АЛЬКАПОНЕ. Приблизно. Вочевидь, змінений            стан сприяє стійкому підключенню свідомості до інформаційного поля Землі.

МАМА. Це теж я подумала, а не ти?

АЛЬКАПОНЕ. Звичайно. Я ж усього-на-всього котик, а ти ‒ вінець усього сущого.

МАМА. З розуму зійти!!! Як просто! Посмалила трави як треба і написала докторську!

ЛІКА. Ой, я теж усе зрозуміла! У мене завтра співбесіда в одній крутій фірмі. Я пИхну і буду розумною. Так?

АЛЬКАПОНЕ. Так, але розумною будеш тимчасово.

ТАТО. Мені потрібно випити.

АЛЬБАНО. Тобі ж на зміну.

ТАТО. Почекає завод, коли отут таке затівається!

 

До кімнати, засапавшись, заходить Костик.

 

ТАТО. Щось ти довго.

ЛІКА. От би у ліжку так…

КОСТИК (ледве перевівши подих, до Ліки). Згинь з очей, сексуально  стурбована. Тату, там це… (Простягає самокрутку батькові).

ТАТО. Що, це?

КОСТИК. Там носатий… тобто, Тимур.

ТАТО. І що потрібно цьому носатому? Ти йому заплатив?

КОСТИК. Я пропонував, але він теж хоче подивитися на котів, що говорять.

ТАТО. Телепень! Тебе хто за язик тягнув?

КОСТИК. Ну, ми ж друзі.

ЛІКА. Дайте йому по печінці, дядь Юра! Я не сексуально стурбована! Спринтер чортів! І, якщо вже на те пішло, і ви друзі, то міг би попросити Тимура провести і для тебе майстер-клас нормального сексу!

МАМА. Опа! У нас тут трикутник ненавмисно намалювався… І ти, сину, пропонуєш мені ЦЕ (киває на Ліку). за невістку?

ТАТО. Прямо кіно. А ну, клич сюди носатого!

КОСТИК. Давайте так, родаки. Наші відносини з Лікою вас не стосуються. Самі як-небудь розберемося. Не діти.

МАМА. Воно зрозуміло, що не діти. Але заковика в тому, що у вас можуть бути діти і я не хочу виховувати носатого онука зі звичками продавця краденим, або зі звичками розповсюджувача наркоти, до з’яви якого ти не будеш мати жодного відношення!

КОСТИК. Так я покличу, Тимура? Чи ні?

 

Не дочекавшись дозволу, йде до дверей і кличе Тимура.

 

ТИМУР (швидко заходить). Тітко Лізо, от про онука кривдно було. За два тест-драйви вашої, майже невістки Ліки, я заплатив по п’ять тисяч чесно зароблених гривень вашому синові. Навіщо мені робити дітей Ліці замість нього? Так, ми друзі, але не на стільки ж! Але я не про це. Де ваші коти? Це такий жарт?

КОСТИК. Запали травичку ‒ довідаєшся.

 

Тимур дістає з кишені поліетиленовий пакет із самокрутками і дістає одну. Тато непомітно ховає свою в кишеню штанів.

 

ТАТО. На от запальничку. І не забудь по колу пустити. У моєму будинку тільки так.

 

Тимур, сховавши пакет у кишеню, прикурює, робить кілька затяжок і передає самокрутку татові Юрі. Тато теж робить кілька смачних затяжок і пускає самокрутку по колу.

 

ТИМУР. Батько лаяти буде, але мені ж цікаво!!! (Нервово сміється).

АЛЬБАНО. Привіт, носатий. Не боїшся провести кращі роки в тюрязі?

 

Заверещавши від страху, Тимур моментально ховається за широку спину тата Юри.

 

ЛІКА. Ну от. Зовсім мужики перевелися. Один повітря псує від страху, інший за тата ховається. Коли голий з кинджалом у зубах переді мною лезгінку танцював, що говорив? Забув? Гроза Махачкали! Три райони тримав! Памперс ти в труселях тримав! Кота злякався!

ТИМУР. Мовчи, жінка!

ЛІКА. По соплях захотів?

АЛЬКАПОНЕ. Дай йому, дохла, з ноги! А я йому морду подряпаю. У мене це генне.

ТИМУР. І точно говорять! Тільки не потрібно мені нічого дряпати. (Вириває в Костика самокрутку і робить затяжку). У мене ідея з’явилася.

ТАТО (забирає в Тимура самокрутку). Колися, кучерявий.

ТИМУР. На цьому можна добре заробити.

ТАТО. Губу скатай, хлопче. Ми Нобеля і без тебе отримаємо.

АЛЬКАПОНЕ (до Альбано). Цікаво, у нього шиза, як у наших, чи з кавказьким колоритом?

МАМА (грайливо накручуючи локон на палець). Говориш, голий танцював з кинджалом у зубах? (до Ліки). Напевно збуджує, модель? Чи не так?

КОСТИК. От другий косяк набагато краще пішов. Правда, тату?

ТАТО. Ще раз пИхнеш ‒ печінка трісне. Обіцяю. Так що в тебе за ідея, носоріг?

МАМА. Так. Що за ідея?

АЛЬБАНО. Звідки в нього ідеї? У нього ж на чолі немає жодної зморшки.

ТИМУР (обережно вийшовши з-за тата). Ми можемо добре заробити на цих незвичайних котах. Стопудово!

МАМА. Коти, якраз звичайні. Ми тут вже розібралися. Це трава у тебе незвичайна.

ТИМУР. Тобто?

ТАТО. Алькапоне, твій вихід.

АЛЬКАПОНЕ. Ви вже починаєте мене конкретно діставати. Жарт затягнувся.

АЛЬБАНО. Та досить тобі! Весело ж було!

АЛЬКАПОНЕ (до Тимура). Слухай сюди, емігрант. Ви всі зараз перебуваєте в стані зміненої свідомості. Це зрозуміло? (Тимур киває). Якщо коротко, то це вихід із просторово-тимчасових вимірів, звільнення від твердої вербальної оболонки. Такого роду досвід зміненої свідомості виникає внаслідок зміни біохімії мозку. Мозку, зрозумів? У тебе мозок є?

ТИМУР. Напевно, є, шановний кіт.

АЛЬКАПОНЕ. От і добре. Прийти до такого стану можна різними способами. Але, у цьому випадку, це твої коноплі. Уловив?

ТИМУР (зачаровано дивиться на кота). Практично. (Пауза). Тобто, у всьому винна моя трава? (Коти синхронно кивають головами). Тоді це міняє справу!

ЛІКА. Ти це про що?

ТИМУР. Все просто. Я не буду вступати з вами в ділові відносини.

МАМА (до тата). Юро, а ну притримай цього джигіта. Він щось задумав.

ТИМУР (помітно злякавшись). Що значить: притримай? Це тому, що я дагестанець? Спочатку я подумав, що ми могли б створити спільне підприємство. Я продаю клієнтам траву, а ви їм влаштовуєте бесіди з вашими котами. Але так, як справа не в котах, брати вас в долю не має сенсу. Це ж логічно?

АЛЬКАПОНЕ. Все вірно, хлопче. Навіщо ділитися. Залишилося піймати на смітнику кішку і затягти її до себе у квартиру.

ТАТО. Дідька лисого, йому! Нобель мій!!! (Хапає Тимура, і відбирає в нього пакет із самокрутками). Ось так, шмаркач! Це ‒ речові докази! Не відмажешся. Менти пальці твої прокатають з кулька і десятка тобі забезпечена. А ми всі у свідки підемо.

МАМА. От це так поворот!

АЛЬБАНО. От що виходить, якщо мішками з борошном пів життя тренуєш спинний мозок! Прямо сократівське рішення! Молодець, тату! Залік.

ЛІКА (до Тата). Ви ж мені дасте одну штучку? Мені на співбесіду йти. Хотілося б одержати це місце.

ТАТО. Що значить: дасте? Купи! Або нехай тобі твої коханці скинуться. У чому проблема?

ЛІКА. Так не можна, дядь Юра. Ви щойно пограбували Тимура і тепер продаєте мені награбоване. І чим ви кращий за його батька, дядька Рафіка? А мені дуже потрібно.

ТАТО. Я стою на сторожі інтересів родИни. А ти ‒ не моя родИна. Ти розпусна дівка, що забила баки моєму нерозумному сину. Зрозуміло? Тест-драйви вона влаштовує! А ще батько шахіст! Сором який!

КОСТИК. Ну от! Ти це зараз навіщо сказав, тату? Ліка ж після такого точно піде! А як же моє сексуальне життя?

АЛЬКАПОНЕ. На порно перекантуєшся. Там тітки симпатичніші.

МАМА. Не хвилюйся, сину. З дочкою Кузьміних познайомлю. У них Катерина, неначе пухова перина… Все кругленько.

ЛІКА. Ах, так? Ну добре, виродки…

 

Приловчившись, Ліка зненацька б’є тата Юру по колінної чашечці, вихоплює в нього пакет з наркотою і прожогом вибігає з кімнати. Всі інші з криками біжать слідом. Останнім, кімнату залишає тато. Накульгуючи і викрикуючи на ходу: “Сучка, дрібна! Наздожену, у борошно зітру!!! Дірка в бублику!” У кімнаті наступає тиша. Коти сповзають на підлогу, упершись спинами об ліжко і дивляться в зал.

 

АЛЬБАНО. Мені здалося, чи Всевишній все-таки дійсно не тих призначив вінцем природи?

АЛЬКАПОНЕ. Даремно ти все це затіяв, шерстяний. Адже я тебе попереджав.

АЛЬБАНО. Думаєш, вони не зупиняться?

АЛЬКАПОНЕ. Думаю, що ні. У мене шість життів за спиною. Я їх наскрізь бачу. А в тебе тільки два. Мізки з горошину.

АЛЬБАНО. А я б продовжив гру із цими чудиками. Рабів не шкода. Зрештою, що ми втрачаємо?

АЛЬКАПОНЕ. Віру в людей, Альбано. Віру в людей… (Пауза). Ти знаєш, я тебе обдурив, говорячи, що вони раби. Вони не раби. Вони люди…

АЛЬБАНО. Тоді навіщо вони нам? Жили б собі самі по собі. Двір, смітник! Гуляй-не хочу! І ніхто тебе на злучку за вуха не тягне…

АЛЬКАПОНЕ. Дурний ти ще, Альбано. Хоч і породистий. Ти головного не знаєш. Кіт у будинку, це ‒ ангел будинку. Люди цього теж не знають, але внутрішньо це відчувають. Тому й тягнуть нас зі смітників, у свої будинки. Годують, пестують, лікують, з розуму сходять, коли ми вмираємо… Хоча користі від нас, погодься, ніякої. (Пауза). Піти просто. Кватирка завжди відкрита і другий поверх. Стрибай! Але, потрібно пам’ятати, що коли з будинку йде кіт, значить із будинку йде ангел…

 

Чутно кроки і до кімнати заходять збуджені тато, мама і Костик.

 

ТАТО (переможно). О-хо-хо!!! Ну, хіба я схожий на людину, у якої можна щось відібрати?! (Дістає з-за пазухи одну самокрутку). Вікторія!

КОСТИК А де пакет? Я ж бачив, як ти відібрав у Ліки пакет.

МАМА. Поки ти одержував ляпаси від своєї секс-бомби, джигіт встиг вкусити тата за палець і втік.

КОСТИК. Ну, і де ж отут вікторія? Як синові по печінці вцідити, так у тебе рішучості завжди вистачає, а як…

ТАТО. Поговори ще тут у мене! Мама ж тобі сказала, що він мене за палець вкусив. Ну й, відповідно, відгріб від мене по інерції пару стусанів. (Дивиться на палець). Потрібно зеленкою залити. Раптом він скажений.

АЛЬКАПОНЕ. Краще валеріаною залий, а я залижу. Заживе, як на блохастій собаці. Хоча, можна просто валеріани полизати… Без пальця.

МАМА. Кіт алкоголік ‒ лихо для родИни.

АЛЬБАНО. Ні, нормально. Мама наркоман, це дуже навіть нічого, а валеріани лизнути котикам для зняття стресу, це лихо. Тоді самі з собою й розмовляйте! Нема чого тваринок мучити.

ТАТО. У мене отут план, коти, дозрів, поки я там з Лікою і Тимуром буцався. Простий, як огірок.

АЛЬКАПОНЕ. До речі, про огірки. Я розумію, що вам смішно, коли я лякаюся, але ж можуть бути і наслідки…

МАМА. Адже це насправді дуже смішно, коли ти підстрибуєш аж до стелі!

АЛЬКАПОНЕ. Добре. Без проблем. Але повинен сказати, що іноді вночі я по винограду піднімаюся до четвертого поверху. Там якийсь лисий смертник тримає в тераріумі справжню кобру. І дражнить її через скло. Як ти дивишся на те, щоб уночі я приніс тобі у постіль цю зміюку? А ми з Альбано посміємося над тим, як ви з татом будете стрибати до стелі.

КОСТИК. Мене запросіть, коли що. Разом посміємося.

ТАТО. Потрібно буде в поліцію завтра подзвонити. У мужика, напевно, немає дозволу. А спуститися по винограду вона може і без кота. (Мама йде до вікна й закриває кватирку).

МАМА. Не люблю змій.

АЛЬКАПОНЕ. Іноді вони можуть пролазити і через унітаз.

АЛЬБАНО. Або через витяжку. Вариш собі макарони, а тут ‒ бац і падає на плиту справжня отрутна змія…

МАМА. Ви це спеціально мене накручуєте? Я ж боюся змій!

АЛЬКАПОНЕ. А ми боїмося огірків, які ви тихенько підкладаєте позаду нас, коли ми їмо.

ТАТО. Добре, тихо. Перемир’я. У мене просто шикарний план з’явився.

КОСТИК. Щось десь споловинити?

ТАТО. Набагато крутіше. Потрібно поїхати в Амстердам і відкрити там бар. У якому можна покурити травички і поїсти, а котів ми залучимо до бесід з відвідувачами. Уявляєте, які юрби народу будуть брати в облогу наш бар? Ми миттєво станемо до непристойності багатими!

МАМА. До непристойності можна стати тільки бідним… В іншу сторону береги не проглядаються. І як ти собі уявляєш цей наш сімейний марш-кидок у місто червоних ліхтарів і перманентних наркоманів?

ТАТО. Як бачу… очима бачу! У мене цілих два варіанти визріло. (Дивиться на маму, Костика і котів). Що? Не вірите, що моя голова може народити ще щось, окрім того як у рідного підприємства щось вкрасти? Покайтеся, убогі! Тато може, тато може все, що завгодно! Варіант перший. Якщо у сина з його Лікою все серйозно, ми посилаємо дівчину в розвідку. Попрацює місяць-другий у районі Червоних ліхтарів, як ти, мамо, правильно визначила. Придивиться. Її точно візьмуть. У неї зовнішність своєрідна. Я б навіть сказав, нестандартна. Збоченцям повинно сподобатися. А слідом підтягуємося ми з котами. Перші відвідувачі ‒ клієнти Ліки. А далі саме піде.

КОСТИК. А якщо Ліка не погодиться?

ТАТО. Тоді варіант другий.

МАМА. Щось я вся нервуюсь. Я вже трохи старувата для розпусти.

ТАТО. Ти що, з глузду з’їхала? І думати не мрій.

КОСТИК. Як-як?

ТАТО. Як я сказав, так і правильно! Варіант другий. Реальний. Ми продаємо квартиру і відразу ж купуємо в Амстердамі потрібне нам підприємство хитрого громадського харчування.

МАМА. А мою маму куди?

ТАТО. Маму? Маму, я думаю, передислокуємо на Петропавлівську Борщагівку. Їй там буде добре. Там простір, повітря. Пташки співають. Метро майже поруч. Купимо однокімнатну і буде жити не тужити.

АЛЬБАНО. А Петропавлівська Борщагівка це де?

АЛЬКАПОНЕ. Це майже на краю землі, рудий. Далі тільки обрій.

МАМА. Так не піде, любий. Вона що, дружина декабриста? Щоб от так раз ‒ і в заслання. Вона ще порівняно молода…

КОСТИК. Порівняно із чим? Із крейдовим періодом? Чи з Юрським?

МАМА. Заткнися, сину. У тебе бабуся ‒ красуня писана!

ТАТО. Згодний. От тільки полотно місцями тріщинами пішло… Якщо не підходять мої ідеї, пропонуйте свої! Мені що, це одному потрібно?

АЛЬБАНО. У мене є ідея.

МАМА. Давай, рудий. Може хоч ти щось розумне запропонуєш.

АЛЬБАНО. Я пропоную закрити збори божевільних, попити водички, поставити папі клізму для просвітління та йти спати. Пізно вже.

АЛЬКАПОНЕ. А траву спустити в туалет.

ТАТО. От зараз я все кину… Так я тебе скоріше в туалет спущу, іржавий! Клізму він мені поставить. А бізнес? Що з бізнесом?

АЛЬКАПОНЕ. Ну… адже жили раніше якось. Без бізнесу.

МАМА. Не згодна. Тема конопель не розкрита. Мені докторську захотілося до серця пригорнути.

АЛЬБАНО. Ну, купи кіло ковбаси і пригортай. Ще й нам з Алькапоне по шматочку відріжеш.

МАМА. Що, розумний? Ну-ну… Як час їсти підходить, так копитом об паркет б’єш, наче кінь буланий. Аж іскри летять! А як мамі допомогти академіком стати, так відразу смішно йому. Або он у тата, спина від мішків з борошном незабаром в другий бік вигнеться! Дали притулок, розумієш, на свою голову. За вушком йому почухай! А друшляком по волохатій морді не хочеш? Утриманці! (Мама показує котам по дулі і виходить).

АЛЬКАПОНЕ. Я знав, що цим усе це закінчиться.

ТАТО. Чим?

АЛЬКАПОНЕ. Шантажем. Кому скажи. Якщо мама не напише докторську, то в цьому буде винуватий її кіт.

КОСТИК. Нє, татова ідея прикольна. Правда, не зрозумів гумору з Лікою, але в цілому, ідея ‒ вогонь. Добре, я гуляти пішов.

 

Костик виходить.

 

ТАТО. Коротше так, шерстяні. Мрія у мене з’явилася? З’явилася. А що потрібно зробити, щоб її здійснити?

АЛЬКАПОНЕ. Не нявчати?

ТАТО. Правильно. Не виступати. Я ж якось, коли п’яний був, обіцяв вас на шаурму Рахматджону здати? Обіцяв. Ну, і що мене зупинить?

 

Тато виходить.

 

АЛЬБАНО. Гарний сьогодні день. Насичений.

АЛЬКАПОНЕ. Так, давно такого не було. А завтра дідусь приїде. Ще веселіше буде. Якщо йому про нас розкажуть. Дідусь у нас в бізнесі ‒ гуру. Пів життя завідував базою, а потім другу половину життя за це сидів.

АЛЬБАНО. Талант… (Дивиться на вікно). А може у кватирку, поки не пізно?

АЛЬКАПОНЕ. У кватирку ніколи не пізно. Але я пропоную за родИну поборотися. Ми ж не люди. Нам, для того, щоб утриматися на плаву, не обов’язково ставати лайном.

Кінець першої дії.

 

 

Друга дія.

 

 

Вітальня у квартирі Раскольнікових. У вітальні Мама і Бабуся.

Мама, сидячи за столом, щось швидко друкує на ноутбуці. Бабуся, бігаючи по кімнаті, намагається вбити муху мухобійкою. До вітальні заходить стурбований Тато. Муха відразу сідає йому на чоло і Бабуся, не довго думаючи, гатить зятя Юру  ‒ мухобійкою по лобі.

 

ТАТО (оторопівши від тещиної нахабності). Ти чого, Оксано Іванівно зовсім знахабніла?

БАБУСЯ. Муха.

ТАТО. Що, муха? Не могла почекати, поки муха на щось інше сяде? (Витирає чоло).

БАБУСЯ. Муха знає, куди їй сідати. (Піднімає муху з підлоги). Ти диви, яка жирна. Зелена. Вочевидь на нашому смітнику не так вже й погано годують. Стриптизера свого де загубив?

ТАТО. Мій тато вже піднімається. І давайте припиняти, Оксано Іванівно з вашими натяками. Татові було спекотно у дворі. От він і роздягнувся.

МАМА. Там, між іншим, дітки бігають.

ТАТО. І що?

МАМА. Семен Петрович міг їх травмувати своїм виглядом.

ТАТО. Та нормальний у тата вигляд. Ну, трохи тіло в плямах. І що? Ти от постарієш, теж трупними плямами підеш.

МАМА. О, боже! Який же ти темний! Це вікова пігментація. Невже так складно запам’ятати!

ТАТО. Можливо. Але я от коли дивлюся на руки Оксани Іванівни, то мені на розум саме ця назва і приходить.

БАБУСЯ. Хам!!! Кліщ борошняний!

ТАТО. Сьогодні по радіо передавали, що на квитки до Рівно великі знижки. Не цікавитеся?

МАМА. А ну припинили сперечатися! Заважаєте працювати. Юро, іди сорочку переодягни та Семена Петровича зі спортивних штанів витруси. Тут і без нього своїх гопників вистачає. Я професора Піксельбаума до нас на чай запросила.

ТАТО. Навіщо?

МАМА. У нього дружина торік померла.

ТАТО. Не бачу зв’язку.

МАМА. Хочу з мамою познайомити.

ТАТО. Ой, я зараз помру!!!

БАБУСЯ. Ой, давай! Зроби милість.

МАМА. Послухайте, ви чого це сьогодні чіпляєтесь одне до одного, немов дворові коти. До речі, а де коти?

БАБУСЯ. У Костика в кімнаті. Сплять покотом.

 

До вітальні заходить Семен Петрович.

 

БАБУСЯ. А ось і тінь батька Гамлета… Соррі, тінь батька вантажника.

ДІДУСЬ. Чорно у тебе в роті, Ксюхо. Аж страшно. Смоляний заводик не пробувала відкрити? Підсобила би уряду з дорогами… Я всього пів дня в гостях, а вже покусала всього, наче голодний ґедзь. У дитинстві ми ґедзям у дупу соломинку вставляли і відпускали у вільний політ. Думаю, що інтерес до кусання, після цієї процедури в них різко пропадав.

МАМА (дивлячись на тата). Гусари, мовчати!!!

БАБУСЯ. Кусаю, як ти отут сказав, тому, що не любий ти мені, свате. Категорично.

ДІДУСЬ. Он як! Не любий. А що ж тоді на весіллі Юрка та Лізки цілий вечір в матні моїй вишукувала? Богомолиха…

БАБУСЯ. Ти б хоч дітей посоромився, старий! Видумати таке.

ДІДУСЬ. Таке, не таке, а добре, що не повівся і у гараж з тобою тоді не пішов. Зате живий залишився…

ТАТО. Пішли, батьку, переодягнемося. Теща нареченого знатного чекає. І це добре. Хоч горілки поп’ємо, коли він через рік сандалі відкине…

 

Тато і Дідусь виходять.

 

БАБУСЯ (дивиться на здивовану дочку). Що? Старий з розуму вижив, а ти й вуха розвісила.

МАМА. А чому очі бігають?

БАБУСЯ. Бігають? Зараз зафіксую. От на вазі хоча б.

МАМА. І це при живому батькові!

БАБУСЯ. А ну тихо, квочка! Не тобі рідну матір соромити. Я ж не говорю про те, що ти при живому чоловікові до третього під’їзду колію в асфальті протоптала…

МАМА. Це зовсім інше. (Знижує голос). Гарік ‒ поет. Чудової душі людина. Вірші для мене пише. Іменні. Просто фантастичні. Не те, що цей. Як ти його обізвала? Борошняний кліщ? Уявляєш, де борошно, а де вірші?

БАБУСЯ. Все це добре, але чому цей Гарік, чудової душі людина, періодично, у мотлох п’яний, спить на дитячому майданчику?

МАМА. Ну я ж сказала: Гарік поет. Тонка духовна організація.

БАБУСЯ. А я думаю, що він просто алкаш.

МАМА. Зате він по годині може.

БАБУСЯ. Та досить тобі! Будеш мені отут казки розповідати… Я шістьох чоловіків пережила. Побачила всякого, але не такого. Паразити. Як тільки почнеш чергового чоловіка по частині подружнього обов’язку конкретно діставати, він бац ‒ і помер! І лежить собі, собака, у труні, а ти крутись як хочеш… Цей твій професор хоч не зовсім убитий? Як автомобіль Юрка. І їздить погано, і смердить… А то вийдеш заміж, а в нього за душею тільки вставні щелепи та геморой на пів дупи. Я вже це проходила…

МАМА. Не хвилюйся, ма. І на фото нічого. На фотошоп не схоже. І анкета без перегинів. Нормальний, інтелігентний, кафедра. Я ж бачу як ви з Юрком буцаєтеся постійно. А з Романом Августовичем будеш, як у Бога за пазухою.

БАБУСЯ. Я вже там була шість разів. І всі шість разів виявлялося, що це пазуха не Бога, а якогось чергового ловця на живця.

МАМА. Ну ти хоча батька не чіпай!

БАБУСЯ. А що твій батько? Такий же пройдисвіт, як й інші. Ні вкрасти, ні повартувати. Ні дружині догодити…

 

До вітальні заходить Тимур. Він злий.

 

ТИМУР. Пробачте, що без стуку. Там було відкрито.

БАБУСЯ. От старий чорт! Заходь, бери що хочеш і винось! Прохідний двір улаштував. Хоч по п’ятах за ним ходи!

ТИМУР. Мені б дядька Юру. Розмова є.

МАМА. Уже про все переговорили. Що ще?

ТИМУР. Не про все. У мене неприємності.

МАМА. Попався, кучерявий?

ТИМУР. Гірше, тітко Лізо. Мене “на лічильник поставили”.

 

Заходить тато Юра.

 

ТАТО. Привіт, гастарбайтер! Щось канючити прийшов? Нічого немає. Для тебе і твого батька повна блокада, ембарго на все з розривом дипломатичних і братніх відносин. Вимітайся.

ТИМУР. У мене великі проблеми.

ТАТО. Ну, у великої людини і проблеми повинні бути великими. А ми люди маленькі. Наркотою не торгуємо, а якщо і споживаємо, так зауваж, за свої кревні.

ТИМУР. Мене “поставили на лічильник”, а винуваті в цьому ви.

БАБУСЯ. Мої улюблені дев’яності повернулися? Круто! Паяльник не пропонували в цікаве місце вставити?

ТИМУР (ледве не плачучи). Ну я ж серйозно!

ТАТО. І я серйозно. Йди звідси! Ти мене розчарував.

МАМА. Зачекай, Юрко, бачиш пацан зараз шмарклі пустить. Що трапилося, джигіте?

ТИМУР. Розумієте, шановна тітко Лізо, після припинення фінансових і ділових відносин з вашим чоловіком…

ТАТО. Після мордобою.

ТИМУР. Гаразд, після мордобою. Після цього сумного інциденту, я вирішив трохи покращити свої фінансові справи і приніс у будинок кішку зі смітника, як мені порадив ваш кіт. І запросив одного шановного бандита і його братанів поговорити з котом. За гроші, звичайно.

БАБУСЯ. Ти дурень?

МАМА. Зачекай, ма. Я тобі потім поясню. Ми тобі не розказали. Продовжуй, дитя гір.

ТИМУР. Добре. Отож. Ми покурили, але кішка ніяк не реагувала на питання, що їй задають.

БАБУСЯ. Точно дурень.

МАМА. Та почекай же, ма, зі своїми діагнозами! Говорю ж, потім поясню.

ТИМУР. Тоді ми покурили ще. А потім зверху додали грибів.

ТАТО. І?

ТИМУР. Ви будете сміятися, але нічого! Кішка ‒ нуль емоцій. Тоді цей шановний бандит послав одного зі своїх за коксом. Далі я погано пам’ятаю. Але шановний бандит від передози впав у кому і мене “поставили на лічильник”. За моральний збиток, як би…

ТАТО. Поздоровляю! Це круто, але ми тут при чому?

ТИМУР. Я вчора бачив і чув, як ваші коти розмовляли! Значить вся справа в котах, а не в траві!

МАМА. Алькапоне тобі науково довів, що це не так!

БАБУСЯ. Про що ви взагалі тут тлумачите? Про яких таких котів, що розмовляють? Зараз сюди справжній професор на оглядини прийде, а я отут, як дурепа, із трьома ідіотами сиджу!

ТАТО. Ви, мамо, словами не сильно кидайтеся. Нічого, що  я прізвище Раскольніков ношу?

БАБУСЯ. А був би Романов, так прісновельможним і великим державним государем себе б відчував?

ТАТО. Не знаю, як на рахунок Романова, а от побачивши таких от підходящих бабусь, рука іноді до сокири тягнеться…

МАМА. Припиняй бешкетувати, Юрко! Це, зрештою, моя мати!

ТАТО. Тоді попроси свою матір за язиком стежити! Тут їй не Рівне.

БАБУСЯ. А чому це тобі моє Рівне поперек горла стало? Нормальне місто. Може тому, що ти ледве в лебединому озері не втопився? Пити потрібно менше!

МАМА. Я ж сказала: брейк!

 

Заходить Костик.

 

КОСТИК. Що тут сталося? Вас аж на площадці чутно!

ТАТО. Активно зміцнюємо родинні зв’язки із твоєю бабусею. Щось ти сьогодні з роботи рано. Вже звільнили?

КОСТИК. Сьогодні субота. (Дивиться на батька). А чому у тебе на волоссі засохла сметана? (Тато з мамою переглядаються, тато, відвернувшись від мами, торкається волосся).

ТИМУР. Ти хіба не знав? Сама просунута на сьогоднішній день рольова гра в сексі. Я думаю, дядько Юра був у ролі сметани, а тітка Ліза цю сметану зли…

ТАТО. Знову на мордобій напрошуєшся, кучерявий?

КОСТИК. А говорять, що у нас молодь нікудишня. Я б отут посперечався…

БАБУСЯ (дивиться на зятя). Перцем не пробував мазати? Хоч трохи, а побув би крутим перцем. Ганьба! У наш час ніяких збочень не було. Усе в рамках традицій.

ТАТО. Зате й дітей у ваш час робили без вигадки. Як болти на заводі!

ТИМУР. Агов, народ! Шановні! Ви про мене не забули?

ТАТО. А ми про тебе й не пам’ятали! Йди, краще, паяльник купи. Потренуйся.

ТИМУР (до Костика). Костя, друже. У мене проблема.

КОСТИК. З Лікою сам домовляйся, якщо вийде. Я з нею зав’язав. Вона зараз у шостому відділенні, у мавпятнику сидить. Дурепа.

ТИМУР. Так у мене зовсім інша проблема!

БАБУСЯ. А це ще що за номери? Чому Ліка в поліції? Вона ж із порядної родини.

ТАТО. Можна подумати, що дурепи народжуються тільки в непорядних родинах. Ваш тато теж райспоживспілкою у свій час керував…

МАМА (кидає в тата рушником). Наступного разу буде ваза! (До сина). Тимур притяг кішку зі смітника і запросив якихось бандитів на сеанс бесіди з котом. За гроші. Бізнес-проект такий.

КОСТИК. І?

МАМА. Довго розповідати. Кошак не заговорив, головний бандит упав в кому від передозування, а твого носатого друга “поставили на лічильник”. А з Лікою що?

КОСТИК. З Лікою те ж саме. Накурилася і пішла на співбесіду.

ТАТО. Я так розумію, розумнішою вона не стала…

КОСТИК. Авжеж! Жодного разу. Їй чомусь здалося, що після кожного питання, на яке вона не змогла дати відповідь, потрібно знімати з себе щось із одягу. А так, як на ній була тільки спідня білизна, плаття і туфлі, то після четвертого питання вона сиділа перед враженим менеджером голою і мило намагалася відігратися, запропонувавши йому неймовірний секс із неземним ельфійським фіналом…

ТИМУР. Та ти що?! А це як?

КОСТИК. Поняття не маю. Запитай в ельфа. Мені вона нічого подібного не пропонувала.

МАМА (закривши ноутбук). У мене от, до речі, теж дисертація чомусь не йде, хоча я й пИхнула на балконі добряче. Корисних думок нуль. Хочеш не хочеш, а тема з котами по підсумку попадає в смисловий вакуум…

ТАТО. Що ти хочеш сказати?

МАМА. Вся ця історія починає смердіти колективним психозом. Або, якщо хочеш, колективною шизофренією.

ТАТО. Не хочу. (Пауза). Тобто, по-твоєму, ми вчора, на якийсь час, всі однаково здуріли. Так?

МАМА. Приблизно, так. Хоча це й марення.

ТАТО. Тоді що заважає нам це перевірити? Слухай, бізнесмен, давай, тягни вчорашню траву.

ТИМУР. Безкоштовно вже не буде, шановний дядьку Юро. Нічого особистого.

ТАТО. Та без питань. Зараз пошлю Костю до негрів у гуртожиток на Шверницькій. Там, говорять, дешевше. А ти можеш бути вільний, горець. І моя тобі порада. Хочеш дожити до віку аксакала, тікай з міста. Разом із своїм шановним татом, оскільки він із цього дня теж не застрахований від великих неприємностей. І квартиру продайте. Можете мені. Тисяч за сто. Гривень. Можливо, навіть куплю. Але чисто з почуття солідарності із братнім народом…

ТИМУР. Я хоч і з Дагестану, дядьку Юро, але ж я не божевільний. Нам на цю квартиру люди всім аулом скидалися…

БАБУСЯ. Ти ж говорив, що ви з Махачкали.

ТИМУР. Усі, хто приїжджає з Дагестану, говорять, що вони з Махачкали. А відносно трави, дядьку Юро, можу тільки за півціни продати.

ТАТО. Ага, давай, поторгуйся ще мені тут…

ТИМУР. Ви ж викручуєте мені руки!

ТАТО. Ти серйозно? Коли я почну тобі викручувати руки насправді, навряд чи ти потім зможеш скрутити зі своїх пальців хоча б дулю!

ТИМУР. Я це образно так сказав.

ТАТО. А я ‒ ні. Ти прийшов вирішити свої великі проблеми. І хочеш їх вирішити безкоштовно. Чому я повинен іти тобі назустріч? Тебе й першого разу ніхто не тягнув сюди силоміць. Так які питання?

МАМА. Та замовкніть ви там! (До Тимура). Добре, джигіте, от ти прийшов до нас із бажанням вирішити свої проблеми. І навіть висловив дуже смішне припущення про те, що у твоїх проблемах винуваті ми. Але, як уже сказав Юра, ти притяг сюди свій ніс сам. Добровільно. І де тут наша провина? У тім, що не виставили тебе за двері? Та й як ти собі взагалі уявляєш вирішення твоїх проблем з бандитами?

ТИМУР. Можна у котів запитати, чому так вийшло, що кіт із смітника не захотів вести бесіду з дуже шановним бандитом.

МАМА. Ну, запитаєш, а далі?

ТИМУР. А далі ви мені позичите ваших котів, я запрошую шановних бандитів до себе й реблітуюсь.

ТАТО. Треба казати: реабілітуюсь. Реабілітуєшся. А якщо я не захочу?

ТИМУР. Тоді є другий варіант. Ви запрошуєте цих панів до себе і я реабілітуюся у вас. Вони поговорять трошки з вашими котами і все.

БАБУСЯ (закочує очі і хреститься). Чур мене, чур!

ТАТО. Ви, мамо, ще б в землю ударилися! Раптом з жаби в царівну перетворитеся. Щоб уже професора наповал… У вашому віці шкурку поміняти, саме те було б.

МАМА. Юрко, я тебе востаннє попереджую. Дай моїй матері спокій! Задовбав!

ТАТО. Добре, мовчу, майн фюрер…

МАМА (міркує). А що, коли цей дуже дрібний підприємець, (Показує на Тимура). піймав, приміром, глухоніму кішку? Тоді зрозуміло, чому у нього не вийшло її розговорити. Ще є варіанти?

БАБУСЯ. Є. Потрібно вас покропити. У мене, здається, десь свята вода залишилася.

 

Бабуся швидко йде на кухню.

 

ТАТО. А ти не подумала про те, що кішка могла бути не місцева і не знає української мови? Емігрантка, ніби. Наш джигіт по паспорту українець, прости Господи, але теж з акцентом розмовляє.

ТИМУР. Точно іноземка, дядьку Юро. Вона ж гола була.

ТАТО. Тобто, як гола? Скажи що ще й п’яна, як чіп…

КОСТИК. Блін!!! Ну, сфінкси, тату! Сфінкси! Вони ж без шерсті. Звичайно вони мови не знають. Вони з Єгипту. Священні коти єгипетських жерців. Я читав. (До Тимура). Ти арабську знаєш?

ТИМУР. Ні. Я тільки тюркську знаю. Три слова. Але тільки вони матюкові.

МАМА. Круто. Коли, дасть Бог, закінчу докторську, візьму тебе в перекладачі…

 

З кухні вибігає Бабуся з кухлем в одній руці та пульверизатором в іншій. Бабуся забігає до кімнати, ставить пульверизатор на стіл, відгвинчує верхню частину, наливає в колбу воду, загвинчує верхню частину і починає несамовито оббризкувати присутніх і хрестити повітря.

 

БАБУСЯ. Спокійно!!! Це свята вода! Усе буде добре! Зараз я вас покроплю і за панотцем збігаю!

ТИМУР (ухиляючись від бризів). Е-е-е!!! Я мусульманин! Мене не можна кропити святою водою!

БАБУСЯ. Нічого, мусульманине. З тебе теж бісів виженемо! (Ставить колбу пульверизатора на стіл). Я миттю. Панотець у шостому під’їзді живе. Отець Мефодій. Він хоч і розстрига, але хрест носить. Екзорцизмом підробляє! Чортів виганяє на раз-два! Я швидко. Поки у вас припадки не почалися…

 

Бабуся вибігає з кімнати.

 

ТАТО (очманіло дивиться вслід тещі). Так, Лізо, ти як хочеш, а я в спальні в двері замок вріжу. Мало які думки приходять уночі в її овдовілу голову. Навіть якщо їй довічно дадуть, мене в труні це не надто обрадує…

МАМА. Заспокойся. Це вона думає, що ми здуріли.

ТАТО. Ну так треба було вчора розповісти їй про нашу пригоду з кошаками.

МАМА. А хто панчішки вчора замовляв? Чи не ти, грайливий? Цар борошна і король дріжджів? (Дивиться на Костика й Тимура). Чого вуха настовбурчили, дрібнота?

ТАТО. Все так, але вона за попом побігла!

МАМА. Ну то й що? Квартиру освятимо. А заодно й ти покаєшся.

ТАТО. Я?! Не сміши. Мені немає в чому каятися.

МАМА. Якщо чоловік не сліпий від народження, то йому завжди є в чому каятися. У тебе, коли ти бачиш Олену із двадцятої квартири, завжди починається інтенсивне слиновиділення і голова повертається на сто вісімдесят градусів. При нормі дев’яносто. А говориш, що каятися немає в чому…

ТАТО. Дурня! Нічого особистого, як кажуть.

МАМА. Ну, так. Ще один художник у нашому будинку з’явився. Любов до прекрасного…

 

Чути тупіт ніг і до кімнати майже вбігають Бабуся і отець Мефодій у потертій парчевій фелоні, з-під якої визирають такі ж старі джинси і розтоптані кросівки.

 

БАБУСЯ. От, панотче. Всі одержимі в зборі.

ОТЕЦЬ МЕФОДІЙ (принюхується). Ти була права, раба божа! Біси тут! Сіркою смердить!

КОСТИК. Пробачте, я не навмисно…

ОТЕЦЬ МЕФОДІЙ (не звертаючи уваги на репліку Костика). Вісім!

ТАТО. Що, вісім?

ОТЕЦЬ МЕФОДІЙ. Вісім тисяч. За вигнання бісів. По дві з носа. Гінцеві ‒ святковий набір проскурок у кількості трьох штук. (Дістає з бездонної кишені джинсів пакетик із проскурками і простягає його Бабусі).

ТИМУР. Я не дам. Я взагалі мусульманин. Я по справах йшов. Мене це не стосується.

КОСТИК. І я не дам. Бабуся кашу заварила, нехай сама її і їсть.

ТАТО. Що значить по дві штуки з носа? Та хреста на вас немає панотче!

ОТЕЦЬ МЕФОДІЙ. Чому немає? (Дістає з пазухи великий хрест на полинялому криничному ланцюзі). Є на мені хрест. Все, як має бути. Коли що, джинси освячені. Кросівки теж.

ТАТО. Я не в тому розумінні. Розцінки у вас не божеські.

ОТЕЦЬ МЕФОДІЙ. Само собою. Не божеські. Бісівські розцінки. Виганяти ж бісів будемо.

ТАТО. Повинен сказати, що дарма ви прийшли. Тут все чисто, а бісів, які напевно сидять у цій жінці, могли вигнати і на своїй території.

БАБУСЯ. Не слухайте його, святий отче. Вони отут з котами зібралися розмовляти! От вам хрест! (Хреститься). Я їх навіть святою водою окропила.

ОТЕЦЬ МЕФОДІЙ. А що коти?

БАБУСЯ. Не знаю. Сплять у спальні онука.

ОТЕЦЬ МЕФОДІЙ. Давай підсумуємо, раба божа. Ці люди розмовляли з котами, але коти в діалоги з ними не вступали. Так?

БАБУСЯ. Трохи не так. Вони говорили, що розмовляли з котами вчора. А при мені ‒ ні. Але збиралися.

ОТЕЦЬ МЕФОДІЙ. Так якого ти хр… Якого ти диявола мене відірвала від молитов? Від спілкування з Господом нашим?

БАБУСЯ. З Господом? З яким Господом? Коли я ввійшла, ви пиво з пляшки ссали, а не молилися. От я й подумала, що ви не будете проти перехопити сотню-другу, раз вже у вас ієрихонські труби горять…

ОТЕЦЬ МЕФОДІЙ. Подумала вона! І де ти такі ціни взяла? Зі стелі злизала? Поверни просфорки. І з тебе штраф за помилковий виклик.

БАБУСЯ. Штраф?!

ОТЕЦЬ МЕФОДІЙ. Він самий! Інакше прокляну! До сьомого коліна!

БАБУСЯ. Скільки?

ОТЕЦЬ МЕФОДІЙ. Вісім!

БАБУСЯ. Так це ж грабіж, розстриго!!! Серед білого дня самотню вдову грабують! Давай, проклинай! Від мене, як від стіни відскочить. А в понеділок я в податкову сходжу. А якщо не допоможе, так я Митька-баклана покличу. Він за баклажку пива тобі твої коліна биткою полагодить… Щоб в іншу сторону згиналися.

ОТЕЦЬ МЕФОДІЙ. Добре. Тоді дві. За труди праведні. На хліб насущний.
БАБУСЯ. На от тобі сорок гривень і не дратуй мене. “Арсенального” собі купиш. (Суне гроші попові в руку). Я шістьох чоловіків пережила, а ти мене на гроші розводити берешся. Пішли, проведу, поки зять і ці не відібрав…

 

Бабуся підштовхує священика-розстригу до виходу і сама виходить слідом за ним.

 

ТИМУР. Так що відносно моєї справи, шановні сусіди? Я за здоров’я своє сильно переживаю.

ТАТО. А навіщо переживати? Із учорашнього дня воно тобі вже не належить. Ти вже, практично, мрець. Тому забий. Іди до себе, добре пИхни і сиди, чекай. Якщо прийдуть і будуть катувати, зможеш гордо сміятися мучителям прямо в пику. Під кайфом майже не відчуєш болю. Іди. Умри гідно.

ТИМУР. Добре. Я принесу траву, але це нечесно.

МАМА. А вчора було чесно, коли ти самим нахабним чином захотів кинути нас на наші ж гроші? Ідею вкрав. І що? Бачиш, коли поводишся нечесно, відразу спрацьовує ефект карми.

ТИМУР. Ефект чого?

ТАТО. Відповідь тобі відразу прилетіла. Як говориться у святому писанні: не дури і не дуримим будеш.

ТИМУР. Я вчора не подумав. Азарт підвів.

КОСТИК. А я вчора подумав і придумав.

МАМА. Ти про що, сину?

КОСТИК. Я про те, як правильно розкрутити тему з нашими котами.

ТАТО. І як?

КОСТИК. Потрібно наші бесіди з котами записувати на відео і викладати на своєму каналі в ютюбі. І брати з передплатників гроші.

МАМА. Ця ідея могла б спрацювати тільки в тому випадку, якби коти дійсно розмовляли. А так вони говорять тільки в наших головах. Тобі ж Алькапоне виразно й дохідливо все пояснив. Коротше: ідея гарна, але нездійсненна. Татова ідея про Амстердам краща.

ТИМУР. А що там про Амстердам? Мені теж цікаво.

ТАТО. Не твого розуму справа.

ТИМУР. От ви, тут, всі такі. Підозрілі й зашторені.

ТАТО. Ти хотів сказати: зашорені?

ТИМУР. От так. Саме так я й хотів сказати: зашорені.

ТАТО. Ти не член моєї родИни. Так що жодної інформації. Другий кидок на гроші мені не потрібний.

 

До вітальні повертається Бабуся. Вся на нервах.

 

МАМА. Щось ти довго розстригу-попа випроваджувала.

БАБУСЯ. Якби одного тільки попа.

МАМА. Не зрозуміла…

БАБУСЯ. Смішно вийшло. Я тільки панотця за поріг, а отут твій професор на дзвінок палець прилаштовує.

ТАТО. І де ж він, ваш наречений? В дверях залишили?

БАБУСЯ. Зі сходів спустила.

МАМА. Ти жартуєш?! Що за дурість!

БАБУСЯ. Так які там до біса жарти! Потрібно було мені самій анкету подивитися, перш ніж зустріч призначати. Сюрприз вона хотіла мені зробити!

МАМА. Так, хотіла. Ти ж ще не стара, а сидиш цілими днями під під’їздом, насіння з подругами лузаєш. А життя повз тебе проходить.

ТАТО. Ви б, мамо, ближче до теми. Що із професором не так?

БАБУСЯ. Так все не так! Ніякий він не професор. Весільний аферист, Рома Піксельбаум. Я на нього після четвертого заміжжя нарвалася. Правда Рома мене відразу не впізнав. Зрозуміло, при такій роботі всіх облич не запам’ятаєш. Та й сам він мордою став схожий на старого бульдога. Красиво так ніжки об килимок витер, капелюха зняв, відрекомендувався і ручку поліз цілувати. Отут я його й впізнала. У нього лисина у вигляді серця…

ТАТО. Жаль. Горілки на похоронах не поп’ємо. Жарт. Послали хоч правильно?

БАБУСЯ. Навпаки. Я його до нас запросила. Говорю, із зятем познайомлю. Зять, кажу, минулого тижня з в’язниці прийшов. Відмахав десятку за моторошну різанину. Трьох до праотців відправив. Сидить горілку хлебче. Компанію йому складеш, раз вже прийшов. Посидимо, минуле згадаємо. Дасть Бог тільки мордобоєм і відскіпаєшся. Його як вітром здуло…

МАМА. Потрібно на сайті оголошення розмістити, що він аферист. І обов’язково прізвище дійсне подати, раз вже так сталося.

БАБУСЯ. Подай. Може хто женилку цьому пройдисвітові, нарешті, під корінь укоротить. А я піду на повітря. З дівчатами посидимо. Коли з котами надумаєте спілкуватися, мене кличте. Я цього разу швидку психдопомогу викличу. Сорочечки приміряєте…

 

Бабуся йде і через хвилину її заштовхує до вітальні чоловік, що зовні нагадує бандита із суворих дев’яностих.

Громадянин у лікарняній піжамі, потертих капцях без задників зі штативом під крапельницю в руці. На штативі висить контейнер з інфузійним розчином, крапельниця, а голка від крапельниці закріплена на руці чоловіка.

 

БАБУСЯ. Отут до Тимура категорично прийшли.

ГРОМАДЯНИН (До Тимура). Привіт, кучерявий. Не очікував? Думав я в лікарні колодою до кінця життя пролежу?

ТИМУР (запинаючись від страху). Неправильно думав, так? Шановний бандите…

ГРОМАДЯНИН. Зовсім неправильно думав, штимп. Бачиш, я ожив. А із записочкою на дверях ти правильно придумав. Щоб я тебе довго не шукав? Говори, як хочеш померти?

ТИМУР. Не розрахував, шановний бандите. Я подумав, що ви по записці сюди прийдете, тут погаласуєте, а я знизу почую і встигну втекти.

ТАТО. А ви б не могли вирішувати свої справи не в моїй квартирі? У мене тут не прохідний двір. Тут пристойні люди живуть.

ГРОМАДЯНИН. Що ти сказав, убогий? Пристойні люди? А я, по-твоєму хто? Непристойний? (Дістає з кишені халата пістолет, упирає цівку пістолета в ніздрю Тата). Це ти кому сказав? Мені?!

ТАТО. Ви це… Ви з пукавкою обережніше… Я ж можу чхнути, а у вас рука сіпнеться.

ГРОМАДЯНИН. І що? Одним недоумком більше, одним менше… Я, здається, через тебе постраждав? (Повертає голову до Тимура). Це ти на його котів надивився?

ТИМУР. Ну, так. Два коти. Ми покурили і…

ГРОМАДЯНИН. І ти вирішив на мені трохи заробити. (Переводить пістолет на Тимура). Бізнесмен…

ТИМУР (умираючи від страху). Це була помилка. Визнаю і каюся, шановний бандите… Кішка була емігрантка і не розуміла по-українськи.

ГРОМАДЯНИН. Хочеш екстерном одержати диплом про закінчення життя? Кішка не знала української мови? А якби знала, то заговорила б? Тоді навіщо ми кокс нюхали, коли вже після трави все було зрозуміло?

ТИМУР. Я не знаю, шановний бандите. Але ми тут всі вчора добре пИхнули і почали з котами розмовляти. Оскільки, як нам пояснив шановний кіт Алькапоне, відбувся вихід із просторово-тимчасових вимірів і трапилося звільнення від твердої вербальної оболонки. Такого роду досвід зміненої свідомості виникає внаслідок зміни біохімії мозку…

ГРОМАДЯНИН. Я тебе зараз точно пристрілю! Ти хочеш переконати мене в тому, що це тобі сказав кіт?

ТАТО. Носатий практично дослівно переказав.

ГРОМАДЯНИН. Зараз перевіримо. Але якщо повториться вчорашній розводняк, покладу отут усіх. (До Тимура). Давай траву!

ТИМУР (ледь тримаючись на ногах від страху). А в мене із собою немає, шановний. Товар у моїй кімнаті під матрацом. Можу принести.

ГРОМАДЯНИН. Стій де стоїш, виродок! Принесе він! Давай сюди ключі! Знаю я вашого брата. Лови тебе потім по всій країні. Я сам!

 

Громадянин вириває в Тимура ключі, швидко виходить із вітальні і через десяток секунд чутно крики на сходовій площадці, постріли і шум боротьби.

 

ТАТО (у тиші, що настала). Що це було?

МАМА. Схоже на те, що бандита заарештували.

ТАТО. Піду двері закрию. Нас ніби немає. Адже так? (Всі дружно кивають головами).

 

Тато навшпиньки виходить, через хвилину повертається до вітальні і так само навшпиньки проходить на кухню. Через хвилину заходить до вітальні.

 

ТАТО. Усе. Поїхали. Поліція з автоматами, собаки. Очевидно, цей у халаті, швидку допомогу викрав. Поліцейський сів у кабіну на місце водія.

БАБУСЯ. Хтось виразно мені пояснить, що тут відбулося?

МАМА. Якщо виразно, ти однаково не повіриш. Але невиразно можу. Тимур надумав розвести на гроші бандитів, придумавши історію з котами, що вміють розмовляти.

ТИМУР. Нічого я не придумував, Оксано Іванівно. Мамою клянуся. Але тепер мене точно закопають.

 

Дзвінок у двері.

 

ТАТО (Костику). Йди тихенько подивися хто. Чужим не відкривати. Нас немає вдома.

 

Костик навшпиньки виходить у прихожу і через хвилину повертається до вітальні разом з Лікою.

 

ТАТО. Я ж тебе просив чужих не пускати!

ЛІКА. А можна не кричати? Я сьогодні вже достатньо наслухалася. І в поліції, і вдома… Усі кричать. А тепер отут ще й ви.

ТАТО. З чим прийшла, стриптизерка?

ЛІКА. З вашого під’їзду недавно багато поліцейських вийшло. От я й подумала, а чи не трапилося чого? І чому це раптом я стриптизерка? А якщо людина просто питання на співбесіді неправильно зрозуміла? Якщо питання були трохи по-дебільному складені?

МАМА. Ну, так. На дзеркало нарікати ми всі можемо…

КОСТИК. Нас ледве не перестріляв один жахливий бандит.

ТИМУР (до Ліки). А я от отут цікавлюся, жінко, що це таке: дивний секс із неземним ельфійським фіналом? Я в телефоні подивився ‒ Гугл підвисає…

ЛІКА (дивиться на Костика). Тріпло. П’ять хвилин бачити тебе не хочу!

КОСТИК. Та досить тобі! Не сердься. Отут тато прикольний бізнес із нашими котами придумав. Хочеш в Амстердам?

ТАТО. А Ліка права. Ти дійсно тріпло. Хто тебе взагалі за язик тягне? Це наші сімейні справи. І взагалі, вимітайтеся, хто не наш. Тим більше, що у мене футбол через п’ять хвилин починається. Наші з англійцями. Перемогти, звичайно, не переможуть, але потім хоч по площах один одного поганяють. По суті ганьба, але очам приємно…

 

За вікном чутно вереск гальм, ляскають дверцята. Через хвилину дзвінок у двері. Тато киває Костику і той навшпиньки виходить. Через хвилину так само навшпиньки заходить і намагається сховатися за тата.

 

ТАТО. Хто там ломився? Ти навіщо ховаєшся?

КОСТИК. Там… це. Там той дядько, що тобі пістолет у ніздрю засунув…

МАМА. Його ж заарештували і відвезли!

 

До вітальні заходить Громадянин зі штативом під крапельницю в руці. На штативі висить усе той же контейнер з інфузійним розчином, крапельниця, а голка від крапельниці закріплена на руці чоловіка. На правому плечі в чоловіка висить автомат.

 

ГРОМАДЯНИН. Картина класика. Не чекали… (Кидає татові кільце від гранати).

ТАТО (ловить кільце). Не чекали… Що це?

ГРОМАДЯНИН. Кільце від гранати. Я там, у коридорі, на двері розтяжку поставив, щоб ніхто звідси не втік. І щоб нам не заважали. Але це навряд чи. Через кілька хвилин матч починається. Наші з англійцями. Цирк якийсь. Менти все покидали і до плазми прилипли. Бери що хочеш, іди куди хочеш! Десь навіть за країну кривдно стало…

МАМА. Ну так і йшли б собі, раз така можливість з’явилася. А ми нікому не скажемо. Чесно.

ГРОМАДЯНИН. Звичайно, не скажете. (Поплескує долонею по автоматі і розкриває халат. Під халатом у нього пояс шахіда. Усі від жаху, збиваються в купу). Мені цікаво. Хто з вас подзвонив і здав мене?

ТАТО. Ніхто не дзвонив.

БАБУСЯ. От вам хрест!

ГРОМАДЯНИН. Мені майор сказав, що хтось дав наводку. Будемо й далі життям ризикувати?

КОСТИК. Може, дідусь подзвонив?

ГРОМАДЯНИН. Дідусь? Тягни сюди свого дідуся! Будемо йому пальці по одному відстрілювати. Мені це подобається.

 

Костик, боязко поглядаючи на Громадянина, виходить із вітальні й відразу ж повертається з Дідусем. Дідусь, побачивши Громадянина з автоматом, зриває з голови Костика бейсболку і натягає її собі на самі вуха.

 

ГРОМАДЯНИН. А от і винуватець урочистостей. Ти навіщо, старий, ментам подзвонив? Га? Адже міг би ще й пожити. (Пильно дивиться на дідуся, щось явно згадує).

 

З кімнати Костика виходить Алькапоне, а слідом ‒ Альбано. Усі дивляться на них.

 

АЛЬКАПОНЕ. Не чіпай дідуся, косорилий! Це ми дзвонили.

 

Усі разом, крім котів: “Ви?!!” (Довга пауза).

 

ГРОМАДЯНИН (зачаровано дивиться на котів). О, чорт! Працює! На старі дріжджі! Вони дійсно говорять! Ти, носатий, так і бути, помреш останнім.

БАБУСЯ. Мені погано… (Опирається об руку Дідуся). Це колективний психоз? Я десь читала.

ТАТО. Біжіть за священиком, мамо. Незабаром вас відспівувати доведеться.

АЛЬБАНО. Тут така справа, родИно… Феліс сільвертіс катус, тобто кішці домашній, по Конвенції заборонено спілкуватися вербально з хомо сапієнс, тобто з людиною розумною. В останньому, до речі, я починаю сильно сумніватися… Але тут уже нічого не поробиш. Як назвали човен, так він через силу і пливе… Але так уже вийшло, що я порушив Конвенцію і тепер доводиться пожинати гіркі плоди… Жарт виявився дурним і досить злим.

АЛЬКАПОНЕ. Тобто, курити нічого не потрібно. А вам, судячи з останніх проколів, це сподобалося.

МАМА. Ти хочеш сказати, що в цьому місці я повинна сильно засмутитися. Так?

АЛЬКАПОНЕ. Ну, так. Адже ти ж зараз зрозуміла, що докторську ніколи не напишеш. Скільки б коноплі не викурила. А усвідомлювати, що ти дурепа, напевно, дуже кривдно…

МАМА. Гад волохатий!

ГРОМАДЯНИН. Так, а ну тихо тут у мене! На тому світі будете з’ясовувати стосунки. (Придивляється до дідуся). Щось мене неясні сумніви починають долати… (Підходить до Дідуся, заглядає під козирок бейсболки). Десь я вже бачив цю гидку пику. Шапку зніми!!! (Дідусь приречено знімає з голови бейсболку). Так і є! Флюгер! І ти не вмер?!

ТАТО. Ви помиляєтеся, товаришу. Це мій батько. Семен Петрович…

ГРОМАДЯНИН (Татові). Заткнися! (До Дідуся). Так ти не вмер… А братва тобі вінки на могилку щороку приносить. Уболіває, типа. А ти живий! А общак де, гнидо?! Де десять лямів зелені, лошара?

ТИМУР. Ні фіга собі, дідусь…

ТАТО. Це, тату, що? Це правда? (Дідусь винувато опускає голову).

АЛЬБАНО. Так, діду… Ти при таких грошах, а твій син спину мішками все життя спотворює.

ГРОМАДЯНИН. Молися, гнида! Зараз справедливість восторжествує!(Підкидає автомат і зачіпає щось на поясі шахіда. На поясі запускається великий червоний таймер з великими цифрами. Громадянин від несподіванки випускає з рук автомат і з жахом дивиться на таймер). Ой!!! Я ж нічого не торкав!

ТИМУР. Китайський, напевно, пояс. (Відсуває автомат ногою убік).

ГРОМАДЯНИН. Я ж це тільки для понтів надяг. Щоб страшніше було! Зніміть це з мене! Швидко!!! Я боюся! Мама-а-а-а!!!

ТАТО. Тепер нам всім точно кришка. Зараз буде бум!

 

 

При слові “Бум!”, Громадянин хапається за серце і падає на підлогу.

 

МАМА. Що це з ним? (Нахиляється до нього, пробує пульс). Здається, він помер.

БАБУСЯ (принюхується до Громадянина). І, здається, від страху…

 

Тато кидається до Громадянина, перевертає його на спину, відстібає пояс шахіда і обережно кладе пояс на підлогу. Кілька секунд усі в заціпенінні спостерігають за червоними цифрами.

 

ТАТО (прийнявши рішення). Так, родИно, не згадуйте лихим словом! Я всіх вас любив, як міг! (Падає грудьми на пояс шахіда, прикривши його собою). А ти, дружино моя, за Гаріка заміж не виходь. Він хоч і поет, але з будинку все винесе. Борошно і дріжджі з гаража продай, а Олені, із двадцятої квартири передайте, що якщо буде син, то нехай його Дмитриком назве. Мені буде приємно.

АЛЬБАНО. От воно. Правда поперла… Тато в нас гульвіса…

ДІДУСЬ (нахиляється, вихоплює з-під сина пояс шахіда і сам падає на нього грудьми). Ти, сину, живи! А я вже своє пожив. Вас прикрию, раз така справа. Я вже, як ви чули, один раз помер.

БАБУСЯ (падає зверху на Дідуся). Так надійніше буде! Хоч і не любий ти мені, свате, а померти краще на мужику, раз вже під мужиком померти не виходить…

ДІДУСЬ (хрипить, придавлений бабусею). Там, сину, у мене в будинку, у коморі, труна стоїть. Ти з неї десять лямів зелені вийми, а те, що від мене залишиться, у труну і складеш.

БАБУСЯ. Скільки? Десять мільйонів доларів? (Швидко встає). От ти не повіриш, свате, але я ж у перукарні на завтра домовилася. Зовсім забула. Ти давай, поки сам, а ми згодом підтягнемося. Спочатку зять, а потім вже й ми з Лізою…

 

На поясі шахіда щось клацає. Усі здригаються, зіщулюються, очікуючи на вибух. Але вибуху немає. Дідусь обережно встає. Табло на поясі шахіда вже не світиться.

 

ТИМУР. Я ж казав, що він китайський. Нічого не можуть нормально зробити!

ТАТО (бере пояс шахіда й штовхає мертвого чоловіка). Недоумок! Всю душу вивернув!

 

Тато йде до вікна, викидає пояс шахіда у кватирку. За вікном звучить колосальної сили вибух. Усі падають на підлогу. Будинок тріщить і валиться. Гасне світло.

 

МАМА (включає ліхтарик на телефоні). Що це було?

КОСТИК. Нічого. Ми, здається, підірвали наш будинок.

ЛІКА. Прикольно. Нас завалило? Ми відірвані від світу, так? Уявляєш, Костику, знаходять нас рятувальники через місяць, а ми з тобою лежимо, обійнявшись, голі й бездиханні… По телевізору точно покажуть.

ТАТО. Якщо дійсно завалило, ти на їжу можеш не розраховувати, кривонога. Через тиждень капці відкинеш.

МАМА. Не кричи на дитину! Тобі взагалі було б краще вмерти, після прощального монологу. Нехай тобі Олена їжу носить!

ТАТО. Що? Що я чую! Свята голос подала! А нічого, що я третій рік терплю, коли ти вицвілі трусняки свого поета разом із моїми переш?

МАМА. А, може, у людини пральної машини немає!

ТАТО. Це аргумент? Тоді чому б тобі білизну усіх бомжів нашого району не прати? Мати Тереза?

БАБУСЯ. Черства ти, зятю, людина. Не наділила тебе природа людинолюбством.

ТАТО. От хто б вже говорив, Оксано Іванівно! Коли я вмру, то на відміну від вас, на моїх похоронах буде сумувати не тільки мій собака, але й половина нашого району. Втім, у вас і собаки немає.

БАБУСЯ. У тебе теж немає, губатий!

ТАТО. А я заведу, Оксано Іванівно!

БАБУСЯ. Бачиш, дочко, як довідався, що в батька десять мільйонів у труні заначено, так відразу Оксана Іванівна замість мама. Я завжди знала, що твій Юрко ненадійний. Стрижня в ньому немає. Чоловічого.

ТАТО. Звичайно! А в поета стрижень є!

МАМА. Є. І ще який! І ти йому не рівня! А ще в нього тонка духовна організація.

АЛЬБАНО. Це добре, але труси його навіщо прати?

МАМА. А тебе взагалі ніхто не чує, шерстяний.

ТИМУР. Шановні, а ви можете перестати лаятися? Потрібно ж щось робити. Дзвонити, кричати, що ми тут. У нас може повітря закінчитися. Труп лежить, розкладається.

ДІДУСЬ. Треба ж… Двадцять років ховався, а отут такий прокол…

КОСТИК. А до мене щойно дійшло. Якби пояс вибухнув тут, процес спілкування тривав би вже винятково на молекулярному рівні…

МАМА. І правда. Добре рвонуло. Але ж якщо зрозуміють, що це ми будинок підірвали? Тоді як?

ТАТО. Чому ми? Будинок підірвав ось цей Громадянин. Хто до нас із поясом шахіда прийде, той від страху і загине. Але, чесно кажучи, мені по-часнику. Я отут вирішив. Квартиру вам залишаю, а сам до батька в село переїду. На природу. Яхту купимо. Рибу будемо вудити. Що скажеш, тату?

АЛЬКАПОНЕ. Я теж до дідуся поїду жити.

АЛЬБАНО. І я. Свіжа рибка, це тобі не недоїдки зі стола.

МАМА. От виродки! А ми з мамою як?

ТАТО. Ну, у тебе взагалі прекрасне майбутнє вимальовується. Якщо будинок відновлять, вийдеш заміж за поета з тонкою організацією душі. А маму в Рівне відправиш. Однаково вона із цим алкоголіком не уживеться.

 

Будинок потріскує.

 

КОСТИК. О, по стелі тріщина пішла. Мені це не подобається.

 

В коридорі щось голосно клацнуло.

 

ДІДУСЬ. Ви чули?

МАМА. Так.

ТАТО. Це граната на розтяжці спрацювала. Зараз буде “бум”!

 

Лунає потужний вибух, падає перекриття. Темрява. У тиші, що наступила, чутно як десь прокапує кран.

 

АЛЬБАНО. Алькапоне, ти живий? (Тиша). Ти живий, Алькапоне?

АЛЬКАПОНЕ. Не репетуй. Живий. Тільки хвіст придавило.

АЛЬБАНО. А мені лапу. (Пауза). Недобре якось все вийшло. Ти був правий. Не можна було порушувати Конвенцію.

АЛЬКАПОНЕ. Не можна. Але, з іншого боку, скільки нового для себе відкрили…

АЛЬБАНО. Все через мене. Вони немов усі збожеволіли.

АЛЬКАПОНЕ. Ну, я б не став так вже убиватися і думати, що ця катастрофа через тебе. Вони такими були завжди. Поки тато не кине дріжджі в бражку, нічого не відбувається і рукавичка не надувається. Вони були готові. Варто було лишень кинути трохи дріжджів у цей смітник, тобто, заговорити з ними…

АЛЬБАНО. Щось інших не чутно…

АЛЬКАПОНЕ. Ну, так зрозуміло чому не чутно. За ними вже прийшли…

АЛЬБАНО. Хто прийшов?

АЛЬКАПОНЕ. Очі підніми…

АЛЬБАНО. Ой, точно. А хто це?

АЛЬКАПОНЕ. Ангели.

АЛЬБАНО. А чому ці ангели чорні?

АЛЬКАПОНЕ. Які люди, такі й ангели за ними приходять…

АЛЬБАНО. А якщо нас із тобою не врятують і ми вмремо, за нами теж ангели прийдуть?

АЛЬКАПОНЕ. За нами не прийдуть. Тому, що ми і є ангели. Але ми ‒ білі.

 

Кінець другої дії.

 

Oleh Honcharov, Modern Ukrainian Playwright

Олег Гончаров, драматург

П’єса “Про що говорять коти”. Переклад українською: Раїса Гончарова

Ел. адреса: smashov@gmail.com

+38  (068) 374  60 03

 

П’єса “Про що говорять коти”  Олега Гончарова опублікована:

‒   у “Сім кроків до театру” Олега Гончарова (П’єси для сцени та читання), 2018

Відзнака:

‒ “Про що говорять коти”  Олега Гончарова ‒ LONG LIST «ГаШоТю́», 2019

Коментарі закриті.

dramaturg

Свіжі статті

Свіжі коментарі

%d блогерам подобається це: