Категорії
драматургія п'єса сучасна українська драматургія

“Восени, коли зацвіла яблуня…” – п’єса сучасного українського драматурга Ярослава Верещака

ДО 100-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ПАТРІАРХА УКРАЇНСЬКОЇ РЕЖИСУРИ ВОЛОДИМИРА ОГЛОБЛІНА (11 ЛИПНЯ)

Колеги-театрали! Володимир Миколайович тричі ставив мою п’єсу-притчу «Восени, коли зацвіла яблуня…» (Львівський театр ім. М.Заньковецької, прем’єра – листопад 1976 р., Сумський ім. М. Щепкіна, Сімферопольський ім. М.Горького).

Я розмістив текст п’єси на сайті dгamaturg.org.ua Буду вдячний за ваші думки щодо актуальності головного конфлікту п’єси, а також її притчового співвідношення з теперішньою війною на сході України.

Yaroslav Vereshchak, Ukrainian Playwright
Ярослав Верещак, драматург

 

                                                Я.Верещак

                      ВОСЕНИ, КОЛИ ЗАЦВІЛА ЯБЛУНЯ

Притча

 

Діють:

Амра Зантарія (Амра-старша)

Ганна Дзвонар

Нестор Кучба

Тамара

Амра-молодша

Баджга

Сократ

Частина перша

Ч о л о в і ч и й  г о л о с цілковитій темряві). Колись давно в одній прекрасній країні, що славиться своїми довгожителями, у дворі Амри  Зантарія сталося маленьке диво: восени зацвіла пишним цвітом розлога стара яблуня. Та сама яблуня, біля якої спочиває перевезений з України прах Джуми – єдиного сина Амри, І був той яблуневий цвіт такий розкішний, що на подвір’я з усієї округи почали злітатися бджоли…

З останнім словом диктора у музиці забриніла хвилююча пісня бджіл і спалах­нула яскравим світлом квітуча яблуня.

Далекі гори на горизонті,  чистенький рівний моріжок, – двір у цих краях вважається продовженням світлиці, – і частина дому на палях.

На камені, біля могили Джуми, скоцюрблена постать Тамари.

З-поміж яблуневого цвіту долинає зітхан­ня та голос Амри-старшої.

Г о л о с  А м р и-старшої. Як же мені тебе зрозуміти, яблуне моя? На дворі осінь, жовтень місяць, а ти цвітеш, мов навесні.

З цвіту виходить Амра-старша – висока, ставна жінка з сивою головою.

А м р а-ст. (обходячи-яблуню). Хіба ж це порядок? Всі дерева як дерева… Почекай-но, може ти розквітла на честь приїзду моєї дорогої сестри?

Т а м а р а. Це мій гріх її потривожив, мій!

         Амра-ст.окинула її  допитливим поглядом.

Вчора, коли ти їздила до міста, Баджга присилав сватів.І я прийняла його подарунки.

А м р а-ст. Колись, пригадую, сюди прибігла одна молоденька дівчина. І не привітавшись,закричала: “Я ненавиджу його, а він сватів присилає…”.

Т а м а р а (мов відлуння). Ненавиджу…

А м р а-ст. Кого, питаю, ненавидиш  і за що?

Т а м а р а. Баджгу. Він повіз нашого Джуму на смерть, і попрощатися навіть не дав…

А м р а-ст. Не дав, бо війна…        .

Т а м а р а (перебивав). Джума загинув, а він і на фронті не побував.

А м р а-ст. Він же каліка,Тамаро, не можна так говорити.

Т а м а р а (зітхнула). І все одно ти не змогла мене тоді переконати.

А м р а-ст. А хто ж тебе зараз переконав, шалена жінко, коли ти вже маєш дорослу дочку?

Т а м а р а (опустила очі). Ти… ти не зрозуміла. Він хоче… Амру взяти.

А м р а-ст. (жахнулася). Амру?!

Т а м а р а (захлинаючись). Він найбагатша людина  села, машина своя, два будинки, буйволиці, виноградники…

А м р а-ст. (обриває). Невже твоїй дитині треба було стільки сушити собі голову, інститут  кінчати, щоб вийти за того, кому ти сама колись відмовила?

Т а м а р а. А тепер, бачу, – він зовсім інший. Згадай, коли я не прийняла його подарунків, а потім несподівано для всіх вийшла за Йосипа, – він з горя покинув село. І повернувся тільки після смерті мого чоловіка. Та коли ми зустрілися, і він побачив, що я в жалобі, то навіть не посмів заговорити…

А м р а-ст. (перебиває). А якщо вона тебе не послухає?

Т а м а р а. Моя дочка – слухняна дочка.

А м р а-ст. (гірко хитає головою). Так, так, я з дитинства її до цього привчала…

Т а м а р а. Та вона за ним буде…як… Він свято шанує наші звичаї…

А м р а-ст. (помітила золоті сережки на Тамарі).  0, золоті сережки?… Це все, що він тобі дав?

Т а м а р а (знизала плечима). Ну, там ще хустка японська. (Пожвавішала). Квітчаста така, з торочками, знаєш?

                            Амра-ст. мовчить.

(Не відразу). Я розумію, ти образилася, що я не сказала тобі…

А м р а-ст. (майже грубо). Ти хто мені? Дочка, сестра, онука, родичка?

Т а м а р а. Так, я була всього-на-всього заручена з твоїм сином. Але ми разом пережили його смерть, разом перевозили сюди його прах…

А м р а-ст. (перебивае). Ти хоч. не кажи їй сьогодні, бідній дитині. І будь ласка, постарайся, щоб моя названа сестра ні про що не дізналася.  У них там, в Україні, давно вже дітьми не торгують.

Т а м а р а (скрикнула). Амро! Ти замінила мені всіх – матір, порадницю, сестру, подругу. Єдину дочку я назвала твоїм ім’ям. І коли вона потай від мене послала документи в інститут, а тоді на колінах благала відпустити її з села, – а я знаю, що місто калічить наших дівчат… Хіба ти не пішла радитись з Нестором і не примусила мене скоритися?..  Дала гроші моїй дитині і на довгі роки розлучила нас… Але тепер ні!.. (Плаче).Тепер ти помиляєшся, свята жінко. Де моя врода? Що від неї зосталося?.. Повір, я думаю тільки про її щастя…

А м р а-ст.(безжалісно). Так у чому ж тоді твій гріх?

Т а м а р а (ошелешено). Який гріх?

А м р а-ст. Через який вона зацвіла.

Тамара опустила очі.

(Стримано). Іди, поклич Нестора. Скажи, козеня треба зарізати.

Т а м а р а. Зараз? Так заведено ж  це робити на очах у гостя.

А м р а-ст. (зло). Ну де це видано, щоб на очах у старенької,  немічної  жінки різали козенятко? Мало вона бачила крові?..

Т а м а р а. Гаразд. (Швидко виходить).

Тиха пісня бджіл.       

Розгублено озираючись, Амра-ст. повільно побрела за дім.      

Шум машини,що зупинилася неподалік, Чоловічий голос затягнув.веселу пісню горців. На подвір’ї  з’являється. шкутильгаючи, Баджга: кремезний чоловік, зодягнений у дорогий європейський костюм. Побачивши яблуню, здивовано. присвиснув. Підійшов, нюхає цвіт…                   .

Б а д ж г а (киває у той бік, звідки вийшов). Давай, Сократе, давай, рідний.

Сократ, похмурий шофер  Баджги, виносить і ставить під  яблунею, не звернувши на останню найменшої  уваги,- ящик лимонаду, ящик пива, якісь пакунки.

Б а д ж г а. Ох і здоровий же ти, Сократе. В твої літа я був набагато слабшим. Значить, що? Підеш набагато далі за мене. (Сміючись). Якщо не зупинять,

Сократ зупинився.

Ну, ну, не хвилюйся. Врятував тебе від армії, врятую  і від… (Регоче).

                            Сократ вийшов і повернувся з новою ношею.

Головне, щоб ота бісова гостя не напакостила. Мусимо оточити її  такою увагою, щоб рота не змогла розкрити. Тільки, заради Бога, не прикидайся перед нею дурником. Ця баба  наскрізь людей бачить.

С о к р а т. Нащо мені прикидатися, коли я і так слабий на голову?

Б а д ж г а (замахав руками). Ой-йой-йой-йой! На цьому можна було виїхати один раз – у военкоматі. І то якби не мої знайомства, ти б оце вже два місяці марширував.

С о к р а т (спокійно уточнив). Півтора.

У двір заходить Тамара, проходячи мимо Сократа, жартівливо куйовдить йому волосся.

Т а м а р а. Чого насупився?

Б а д ж г а (виходить з-за яблуні). Споконвіку в наших горах існує повір’я: якщо дерева зацвітають восени, чекай великого лиха.

Т а м а р а. Ой Баджго, у нас сьогодні таке свято, приїжджає дорога  гостя, а ти говориш бозна-що.

Б а д ж г а (поважно). Але ж кілька років тому перед домом Чачхалія зацвів каштан, а на другий день його син зірвався з дерева й розбився на смерть. (Пауза). Куди це складати?

Т а м а р а. Ой, навіщо ж так багато? І пиво, і лимонад. Стільки грошей…

Б а д ж г а (перебиває). Не в грошах сила народу нашого, а в дружбі і святій пошані звичаїв. Яке може бути свято без сусідів? Неси у дім, Сократе. (Поки той носить товар). Сказала?

T а м а р а. Ти не помилився – вона не зраділа.

Б а д ж г а. Хотів би я знати, за що вона мене так не любить?

Т а м а р а (знизала плечима). Тільки от що… Гостя не повинна нічого знати. Амрі теж опісля скажемо.

Б а д ж г а. Розумно.

Т а м а р а. Пробач, мушу тебе залишити. (Пішла у дім).

Б а д ж г а (до Сократа). Все? Гайда. (Йде до хвіртки і раптом зупиняється). Слухай, а ти хоч помітив, що яблуня зацвіла?

С о к р а т. Велике діло!

Б а д ж г а. Ну й молодь пішла… Ні в Бога, ні в чорта не вірять.

Виходять.

Шум машини, що від’їжджає. Крадучись, на подвір’я заходить Амра-молодша в джинсах, батику та з модною спортивною сумкою через плече. Побачила яблуню й остовпіла.

З-за будинку виходить Амра-ст.

А м р а-ст. Амро, дитинко моя, звідки ти взялася? Красуне, сонечко моє… Чим приїхала?

А м р а-мол. Фотографи бродячі підвезля. (І без паузи). Коли вона зацвіла?

А м р а-ст. Сьогодні вночі.

А м р а-мол. Вночі… А може, це на честь приїзду Ганни Іванівни?

З дому виходить Тамара з великою мискою в руках.

Т а м а р а (з дещо перебільшеною радістю). Боже, вона у штанях! А ну, пройдись, пройдись.(Не випускаючи миски, обходить дочку. До Амри-ст.). А що, непогано. І з цією кофточкою…

А м р а-мол. Ма, перестань. Я зараз як на голках. Бігла по вулиці і молила Бога, щоб нікого не зустріти.

А м р а-ст. Дівчина у штавях – то ще не найбільше горе.

А м р а-мол. У місті…

Т а м а р а (перебиває, до Амри-ст.). І якщо їй личить…

А м р а-мол. Ну от, за джинсами і про мене забули. Бабусю, я купила тобі китайські нитки. А тобі, мамо, перстень. Срібний, з бірюзою. (Не даючи їм вставити слово). Ні слова! Ми ж працювали на винограднику. Я заробила купу грошей. (Помітила сережки на Тамарі). Мамо, це золоті?

А м р а-ст. Ми простих не носимо.

Тамара зиркнула в її бік, опустила очі. Всі троє йдуть у дім. В останній момент Амра-ст.зупиняється.

Заходь, Несторе, хай візьму на себе твої біди[1].

 У двір заходить Нестор Кучба-чоловік, якай постановив прожити не менше двох­сот років, а тому свій теперішній вік (110 літ) розцінює всього-на-всього як пору зрілості.

Н е с т о р (з ходу в бій). Амро, коли ми ріжемо й білуємо козеня на очах у гостей… (Замовк, усвідомивши, що перед ним квітуча яблуня. Підходить, прислухається до пісні бджіл, а відтак продовжує непевним голосом). Коли ми ріжемо козеня на очах гостей, то цим хочемо показати, що пригощаємо їх найсвіжішим м’ясом… (Замовк, нездатний відірвати очей від яблуні).

А м р а-ст. Несторе… сама не знаю чому, але я сьогодні зранку чомусь пригадала, як ти двічі порушував  наші звичаї: саджав мене за стіл, а потім бігав, як молодий хлопчина, і прислуговував. Вперше, коли Джуму забрали на фронт, і вдруге, коли прийшла похоронка.

Н е с т о р. Щоб я порушував наші священні звичаї? Не могло такого бути!..

А м р а-ст.арбуючи слова). Баджга посватав  Амру-молодшу. І Тамара прийняла його подарунки.

Н е с т о р (не відразу). Коли?

А м р а-ст. Вчора.

Пауза.

Н е с т о р. Що ж нам тепер робити?

А м р а-ст. Стільки часу я готувалася до приїзду сестри. Як найбільшого свята чекала цього дня. І от маєш!

Н е с т р. Спокійно, спокійно! Давай прикинемо. Тут може бути  дві ситуації. Або Тамара передумає, або він сам відмовиться.

А м р а-ст. Для того, щоб передумати, треба вміти думати! (Раптом). Несторе, піди до нього і скажи, щоб відмовився. Скажи, що ми все знаємо. Скажи, як не відмовиться, то я зберу людай на сходку і…

А м р а-мол.(виходить з будинку переодягнена у халатик, з рушником через плече). Доброго ранку!

Н е с т о р (поклонився). Ну, а що скаже про це дивне явице (кивок у бік яблуні) наша майбутня вчителька?

Амра-мол. соромливо опустила голову.

О дівчино, багатьох я бачив, які спробували міського життя. І року не минало, як забували вони освячені віками звичаї  і разом з одягом міняли душу. Ти ж і сьогодні, будучи найбільш освіченою людиною села, не поспішаєш повчати старших і сором’язливо голову схиляєш.

А м р а-ст. Досить, досить з неї.

Амра-мол. йде за дім. 

Г о л о с Б а д ж г и. Доброго ранку, Амро! З приїздом.

Г о л о с А м р и-мол. (привітно). Дякую, Баджго! Заходь, ласкаво просимо.

Н е с т о р (квапливо). Я сам виступлю на сходці. Все розповім. Дам урочисту клятву. І мені повірять.

                   У двір заходить Баджга, згодом зявляється Амра-мол.

А м р а-ст. Несторе, Махмуд давно поїхав на вокзал?

Не с т о р (поважно). Махмуд знає, коли їхати.

А м р а-ст. А машина його, не дай Господи, не поламається?

Н е с т о р. Махмуд свою машину знає.

А м р а-ст. А на дорогу він часом не випив?

Н е с т о р. Махмуд знає, коли пити.

А м  р а-ст. Скажи, будь ласка, а чи є на світі щось таке, чого твій Махмуд не знає?

Н е с т о р. Є. Жінка Махмуда.

Б а д ж г а (сміючись). Якби Махмуд приділяв їй стільки уваги, скільки своїм “Жигулям”, то, може, і взнав би.

А м р а-мол. (сміючись, до Баджги). А по-моєму, той, хто має машину, взагалі не повинен женитися.

Б а д ж г а (з легким поклоном, багатозначно). Згоден, якщо він не має власного шофера. Бо як то кажуть…

А м р а-ст. (стримано, до Амри-мол.).  Ходімо, допоможеш мені.

Н е с т о р (почекав, поки жінки зайшли у дім). Баджго, дорогий, даруй за нескромність. У тебе є чорна “Волга” і власний шофер. І ти, кажуть, посилав учора сватів?

Б а д ж г а. На жаль, мене попросили  наразі не говорити про це.

Н е с т о р. І жінка, яка не прийняла колись дарунків від тебе як від нареченого, прийняла їх учора як від майбутнього зятя?

Б а д ж г а (з мимовільною посмішкою). Прийняла.

Н е с т о р. Та-ак…

Б а д ж г а. Даруй, шановний Несторе, що, будучи порівняно з тобою молокососом, я заїкаюся про такі речі… Але знаєш, страшенно хочеться дітей. Красивих і веселих. Таких, які бувають тільки від молодих красунь. (Сміється).

Н е с т о р (стримано). Красиві діти – це плід кохання…

Б а д ж г а. О, які мудрі слова! Дякую тобі за цю слушну по­раду. (Вклоняється). Я нічого не пошкодую, щоб завоювати її любов. Одягну в золото, наймодніші наряди… Та хіба ж вона цього не варта?

Н е с т о р. Баджго, давай поговоримо, як мужчини.

Б а д ж г а (схилив голову в поклоні). Це велика честь для, мене – розмовляти з такою поважною людиною, як ти, Несторе.

Н е с т о р (окинув його допитливим поглядом). Так от, слова, які я зараз промовлю, в однаковій мірі належать і мені, і ще одній поважній людині нашого села.

Б а д ж г а. Слухаю тебе уважно.

Н е с т о р (карбуючи слова). Ти повинен раз і назавжди відмовитися від Амри.

Пауза.

Б а д ж г а. Друга поважна людина – це Амра-старша, так?

Нестор промовчав.

Не знаю, що вона має проти мене… Якби не вона, у нас з Тамарою вже були б дорослі діти… Кілька разів пробував заговорити з нею… Я ж її поважаю, як рідну матір…

Н е с т о р. Не питай мене ні про що. Ти повинен відмовитися від Амри.

Б а д ж г а (трохи приспустив маску чемної богобоязливої людини, з легкою посмішкою). Може ти, шановний Несторе, будеш такий ласкавий сказати мені причину?

Н е с т о р. Ні, не буду такий ласкавий.

Б а д ж г а. Даруй мені, мудрий Несторе, але я скажу так. Перший раз, коли Тамара не взяла моїх дарунків, я не цікавився причиною відмови. Бо хто я тоді був? Ніхто. Жебрак і каліка. Але тепер…

Н е с т о р. Ти дізнаєшся про цю причину тільки на загальній сходці села. Але після цього, наскільки я розумію, повинен будеш не тільки відмовитися від Амри, а й назавжди покинути село.

Пауза.

Б а д ж г а (ще трохи спустив маску). Я згоден.

Н е с т о р. Відмовитися?

Б а д ж г а. Ні! Вийти на загальну сходку.

Н е с т о р. Так… Зберемося після від’їзду нашої дорогої гості. Згоден?

Б а д ж г а. А до цього?

Н е с т о р. Вважай, що нашої розмови не було.

Б а д ж г а (з перебільшеною ввічливістю). Чи можу я собі дозво­лити одне запитання?

Н е с т о р. Питай.

Б а д ж г а. На жаль, я чуйна і доброзичлива людина, шановний Несторе. Половина села винна мені гроші. Від ста і більше карбованців. І навіть твій родич Махмуд дві тисячі винен, на «Жигулі» позичав. Так от, хто і коли буде зі мною розплачуватися, якщо я змушений буду виїхати звідси?

Пауза.

Н е с т о р. Ти велика людина, Баджго.

Б а д ж г а. Ну, що там я. От ти  справді велика людина. У скількох війнах переміг, революцію зробив.Жива історія!

Н е с т о р (підхопив іронічний тон). І от ми зійшлися в смертель­ному двобої, Баджго. Двоє великих людей.

Б а д ж г а. Троє. Не забудьмо про другу поважну людину нашого села.

Н е с т о р. Ні, ні, двоє – ти і я… Хіба що ти покличеш когось на допомогу.

Б а д ж г а. Цікаво,за що ви мене так не любите? Що я вам поганого зробив?

H е с т р. А доброго ти людям багато зробив? Чи, може, ти вважавш, що позичати  гроші – це неймовірне благо?

Б а д ж г а. А мені вони, ці гроші, легко дістаються? Скільки клопоту, скільки  ризику, скільки крові…

Н е с т о р (перебивав). Не треба! Щодо крові краще не треба.

Пауза.

Бач воно як… Дитина вмирає – горе для всіх: пожити не встигла. Та удвічі більше горе, коли вмирає дорослий, у розквіті сили мужчина…

Б а д ж г а (обриває). Це ти мене хорониш?!

Н е с т о р. В народі кажуть: той, хто живе тільки для себе, помер, не народивашись. (Пішов у дім).

Баджга провів його поглядом і, криво усміхаючись, вийняв з кишені кулон на золотому ланцюжку. Розглядає.

Входить переодягнена в святкову сукню Амра-мол.

А м р а-мол.  Який гарний медальйон. Можна поглянути?

Б а д ж г а. Будь ласка.

А м р а-мол. Ой, яке чудо! (Відкривав медальйон), Щo це? (Читає напис). Учительці Амрі від учня Баджги. (Сміється). Ну й придумав!

Б а д ж г а. Якби не ти, я б нізащо не закінчив семирічку. Hocи  на здоров’я.

A м р а-мол. Такий дорогий подарунок…  Нізащо.

Б а д ж г а. Не ображай мене, будь ласка. (Швидко виходить).

А м р а-мол. Баджго! Баджго!.. От дивак. (Йде до могили).

Біля хвіртки з’явилася засмягла жінка з відкритим обличчям – Ганна Дзвонар.

Г а н н а. А скажи-но мені, люба дівчино, чи тут живе Амра Зантарія?

А м р а-мол. Тут. А ви?..

Радісна пісня бджіл.   .

Г а н н а. Тсс, бджоли, бджоли…

А м р а-мол. Це ви, Ганно  Іванівно?

Г а н н а. А ти Амра-молодша?

А м р а-мол. (вклонилася). Так.

Г а н н а. Ого, вклонилася, як начальству високому! (Обнімаються).  Наші дівчата, о-о, від них таких поклонів не дочекаєшся… Красуня… Коли заміж виходиш? Це я до того, щоб не забула запросити мене на весілля. Та не червоній, не червоній. Хлопця хоч маєш?

А м р а-мол. А ви нікому не скажете?

Г а н н а. Ой, горенько, я й забула, що у вас тут інші звичаї! Дай-но ще раз тебе поцілую… А наші дівчата зовсім показилися. Не встигне познайомитися, як вже під ручку, на танці – та ще й старається, щоб якомога більше людей їх побачило… Як його звуть?

А м р а-мол. Гоша. Гокшар.

Г а н н а. Козак?

А м р а-мол. У нас кажуть – джигіт.

Г а н н а. Вчиться, працює?

А м р а-мол. Механік на автобазі. Але він з дитячого будинку – ні родичів, ні квартири. Боюся, що мама ніколи не благословить…

Г а н н а. Боже, яке щастя! (Замріяно). Механік…  А ти яка вчителька? Математики?

А м р а-мол. Англійської мови.

Г а н н а. Ой, ще одне щастя! Мовчи, бо мені аж в голові замакітрилося, фу… Слухай же, серденько (озирається, понизила голос). Тільки ти ж гляди, нікому ні слова. В радгоспі нашому вже другий рік нема механіка, а в школі – вчительки іноземної мови.  Тихо, тихо, не зуроч… А мені, чуєш (ще раз озирнулася, перейшла майже на шепіт), мені радгосп такий будинок відгрохав – справжнісінький палац на чотири кімнати! І теплицю, чуєш, теплицю капітальну… Тссс! Я не казала, ти не чула…

         З-за будинку вибігає Амра-старша, за нею – Нестор.

А м р а-ст. (зупинилася за кілька кроків від Ганни, з недовір’ям вдивляється в неї, шепоче). Це ти?..

Г а н н а (повільно йде до неї, пробує жартувати). А як це тобі вдалося перефарбувати волосся в такий модний колір, сестро?

А м р а-ст. А де ж… Махмуд? (до Нестора). Де ж. твій, всезнайка – Махмуд? (До Ганни). Чим ти приїхала? Потягом?

Г а н н а. Хай старі потягом їздять. Познайомилася я в Києві на виставці з вашими козаками… чи той, джигітами, попробувала вашого вина – і сама не знаю як опинилася в літаку. Думаю, це ж скільки можна буде побачити, а головне, випити, поки я потягом  чалапатиму!

А м р а-ст. Ай-яй-яй, така поважна жінка – і п’є  вино з незнайомими мужчинами.

Г а н н а. Та хіба ж я винна, що знайомі вже не запрошують!

Сміх.

Хоч ні, сьогодні, поки добиралася до вас цим, як його? Автостопом. О, з такими кавалерами познайомилася!

А м р а-ст. Дай хоч подивлюсь на тебе. (Розглядав її).  А де ж твої зморшки?

Г а н н а. Ворогам пороздавала. Нате, кажу, воріженьки, хай мені буде гірше.

А м р а-ст. А руки, руки всі в мозолях. Не могла хоч половину ворогам роздати?

Г а н н а. Та які ж це мозолі, сестро? Це документи.

А м р а-ст. Документи?

Г а н н а. Ще й які авторитетні!.. Оце прийшла я за квитком на літак. Немає, кажуть, квиточків на найближчі три дні. Людоньки,  кричу, як же нема, коли я написала сестрі, що, як тільки покінчимо з буряками, відразу ж приїду. А як це ви доведе, питають, що маєте відношення до буряків? Як? A ocь (простягнула руки долонями вверх). Поглянули, поглянули, та й кажуть: авторитетні документи. І тут же знайшовся для мене квиточок.

A м р а-ст. Рідна моя…

H е с т о р.  Даруй мені, Амро, але я мушу тебе застерегти. Ти знаєш, я завжди поважав твоїх гостей… Це не вона. Попроси її показати якісь інші документи, крім мозолів, Нy, хай тобі не дають твоїх літ, хай. Але ж їй і сорока иемає!

Cміx.

А м р а-ст. Це той сами Нестор Кучба, сестро.

Нестор знайомиться з Ганною.

Г а н н а. Ти хоч і знаменитий на весь світ довгожитель, але – око за око! У нас, на Україні, тобі ніхто й ц’ятдесяти не дасть!

Н е с т о р. Серйозно? Іду в тобою! Придане маєш?

Г а н н а (цілком серйозно). Аякже! Понад три тисячі гектарів чорнозему – хоч на хліб намазуй, два ставки, ферми в автоматикою, з півсотні машин різних, трактори, комбайни…

Н е с т о р етерпляче перебиває). А садок?

Г а н н а. А де ж ти бачив українця без садка?

H е с т о р. Так, так, так. А виноград у вас росте?

Г а н н а. Нe такий, як у вас, але  є.

Н е с т о р. Все – їду, їду.

Г а н н а. Тихо, тихо, чоловіче, не поспівай. Шо ти вмієш робити?

Н е с т о р (гордо). Вино. За власним рецептом.

Г а н н а. 0, ти б у нас далеко заїхав з власвим рецептом. Триста карбованців штрафу – на перший раз і кілька років тюрми – на другий.

Н е с т о р. Як це?

Г а н н а. А так це. У нас вино за влясним рецептом називається самогон.

                            Сміх.

Куди ж би тебе призначити?..Хіба що сповідником підеш?

Н е с т о р. Ким, ким?

Г а н н а. Село наше маленьке, священика нема, а людям же іноді треба сповідатися. (Багатозначно). Вмієш берегти чужі таємниці?

Н е с т о р. Той не мужчина, хто не вміє берегти чужі таємниці.

Г а н н а (уважно придивляється до нього). Перевіремо… (Іншим тоном).  Слухайте, людоньки, а де ж козеня?..   |Ваші хлопці клялися, що ви заріжете для мене…

А м р а-ст . Вже зарізали.

Г а н н а. А вони казали, на моїх очах…

А м  р а-ст. Та хто ж знав, сестро, що ти у мене така! Ходімо, ходімо у дім.

                   Ганна поглянула у бік могили.

(Перехопивши цей погляд). Несторе, Амро, ходімо. Ходімо, ходімо. Раз вона сюди добралася, то тепер вже точно не заблудиться.

Г а н н а (біля могили, виймає з сумки букет з колосків, чорнобривців, маківок, кладе на могилу. Шепоче). Ну от, я й приїхала… (Закинувши голову назад, ледве стримується, щоб не заридати). 

У двір зайшли Баджга та Сократ – обидва в башликах і черкасках, обидва виключно поважні та урочисті. Разом вклоняються Ганні.

Б а д ж г а. Впізнаєте?

Г а н н а (не відразу). Як намальовані.

Сократ залишився осторонь, Баджга підходить до Ганни.

Б а д ж г а (не зводячи з Ганни очей,багатозначно). У нас кажуть: “З гостем семеро щастів приходить”. Чи так це, велимишановна наша госте з братньої сонячної України? Чи можемо ми сьогодні спокійно посидіти за дружнім столом на свіжому повітрі, будучи певними, що гроза не вдарить?

ГАННА. Я не для того сюди приїхала, чоловіче…

Баджга киває Сократу.Поклонившись, обидва так само урочисто прямують до будинку.

Г а н н а (поправила букет, оглянула могилу, і, нездатна більше стримуватись, проше­потіла крізь сльози).  Сину мій, сину… (Упала на могилу).

З будинку вийшов Нестор.Постояв, не зводячи погляду з Ганни,повільно підійшов, присів поруч. Мовчання.

Н е с т о р. Ганно, ти вмієш гарно жартувати. А чи вмієш ти?..

Ганна підвела голову – і Нестор мимоволі відсахнувся: перед ним сидить жінка, яка  зміни­лася до невпізнання.

Г а н н а таречим голосом). То ти кажеш, що вмієш берегти чужі таємниці?

Н е с т о р. Я слухаю тебе, жінко.

Г а н н а. Ой, не поспішай давати згоду, чоловіче, бо змушений будеш розділити нелегкий тягар (приклала руку до грудей).

Н е с т о р. Я слухаю тебе, жінко.

ГАННА. Читати можеш без окулярів?

Нестор ствердно хитнув головою.

Тоді… (виймає конверт). Читай.

Н е с т о р (читає листа). “Шановна Ганно Іванівно! Нарешті я отримав вашу адресу і тепер поспішаю написати. вам листа, а заодно ще й надіслати невеличкий подарунок – сигнальний примірник книжки воєнних нарисів – плід багаторічної праці… Так, це я тоді в сорок третьому був кореспондеятом фронтової газети “Вперед» і написав про те, як Джума Зантарія заслонив грудьми вашого сина, українця Петра Дзвонаря. Гріх мій перед вами в тому, що я сам не бачив цього – я прибув  через кілька годин в село Корчі і застав тільки свіжу могилу. Війська наші були вже далеко попереду.Тоді я подзвонив зі штабу армії в частину, де служили Джума та Петро, і почув цю історію. Назавтра газета вийшла з моєю статтею, а ще через день я опинився в одному окопі з… .Джумою Зантарія. Ми билися до останнього набою. Коли ж підійшло підкріплення, я був важко поранений, а Джуми вже не було в живих. Його поховали в братській могилі в селі Михайлівка… Так, дорога моя Ганно Іванівно, в Корчах все було навпаки – це ваш Петро заслонив грудьми Джуму…” Що? А хто ж тут лежить?

Г а н н а. Мій…

Н е с т о р (застогнав крізь зуби, після паузи). І коли вона вже скінчиться, ця проклята війна?

Мовчання. Пісня бджіл. Ганна важко встає, ховає листа.

Що думаєш робити, Ганно?

Г а н н а е відразу), Влитися з дороги… Пити вино, якщо дадуть…Співати пісень…

Н е с т о р.  А про це?

Г а н н а. Якби ж не та книжка… Рано чи пізно хтось прочитає… А там же і прізвища, й імена…

Н е с т о р. І прізвища, й імена…

З будинку виходить Амра-мол. з білосніжним рушником, милом та глечиком.

А м р а-мол.Прошу, Ганно Іванівно.

Г а н н а.  Дякую, я сама.

А м р а-мол.  Ні, ні, благаю вас, не позбавляйте мене такої честі..

Г а н н а. Гм! Наші дівчата не вміють так говорити. (Вмивається, з насолодою ванурюючи обличчя в пригорщі повні води).

А м р а-мол. Яка ви красива, Ганна Іванівно!

Г а н н а. Ха-ха, ти мене раніше не бачила. (Не зводячи з Нестора примружених очей). Скажімо, хвилин п’ять тому…

Н е с т о р (похитав головою). Ой жінко,жінко… Чи ж є на світі сила, дужча за тебе? (Пішов).

Амра-мол. та Ганна йдуть у дім.

Згодом вибігає  Тамара, забирає забутий Амрою-мол. глечик, розглядає  букет на могилі, вибігає.

Г о л о с А м р и-ст. Не чіпай скатертину. Ти гостя, кажу тобі, не чіпай!

Зі сторони будинку з’являється весела: процесія: під наглядом Баджги Тамара та Амра-мол. несуть стіл,Сократ стільці, Ганна – скатертину,- а навздогін лунає обурений голос Амри-старшої.

Г о л о с А м р и-ст. Ну, хай молодь не знає порядку.Облиш скатертину. Ти гостя – сиди і чекай, поки за стіл не посадять.А хочеш, на город сходи. Або до джерела. Облиш, кажу, не смій втручатися не в своє діло! Приїду до тебе, тоді будеш бігати! Чи, може, ти сподіваєшся впрягти мене до роботи, коли я приїду до тебе в гост і? Дарма!

Г а н н а. От голосок! (Кричить). Якби мені такий голос, я б давно вже бригадиром була!

Сміх. Тамара та Сократ, розставляючи стільці, опинилися поруч.

Т а м а р а (непомітно для інших). Що з тобою?

С о к р а т. Норма.

Т а м а р а. Я ж бачу…

С о к р а т. Думаю.

Т а м а р а. Це яблуня тебе налякала?

С о к р а т. Може яблуня. А може – ти.

Т а м а р а. Я-я?

А м р а-мол. А дощу сьогодні не буде? Зранку хмарилось.

Б а д ж г а. Який же може бути дощ, коди сонце з нами. (Пояснює Ганні). По-нашому “Амра” означає “сонце”.

З будинку виходить Амра-ст. в  святковому вбранні та з цар-рушником[2] у руках.

А м р а-ст. Любі мої гості, прошу до столу. Сестро, непосидо моя, у нас так повелося, що жінки не люблять сідати за один стіл .з чоловіками. Але сьогодні наше з тобою свято.

Н е с т о р (входить). Сьогодні і завжди.

А м р а-ст. (вдячно посміхнулася йому, до Ганни). Сідай ось тут, праворуч від мене. (Урочисто одягає на Ганну цар-рушник. До Нестора). А ти, сивий юначе, ліворуч. Кого біля тебе посадимо, сестро?

ГАННА. Та оцю ж красуню! А щоб їй було приємніше сидіти з бабусею, то посадимо біля неї наймолодшого і найкрасивішого джигіта. От хоча б його. ест у бік Сократа).

С о к р а т. Дякую! (Сідає за стіл).

А м р а-ст. Хай буде так… Баджга сяде напроти. (До Тамари). Ну, а ти будеш нам прислуговувати. Згода?

Т а м а р а. 3 великою радістю.

Б а д ж г а. Амро-старша, бачить Бог, я поважаю тебе як нікого. Але чи не краще було б, щоб прислуговувала Амра-молодша, а мати її  сіла за стіл?

А м р а-ст. Поруч з тобою?

Амра-мол. ледь стримала посмішку.

Б а д ж г а. Можна й поруч зі мною, нічого їй не станеться.

Т а м а р а. Ні, ні, облиште. Вона ж навіть не знає, де що стоїть.

Б а д ж г а. Але звичай велить…

Н е с т о р. Золотом ріжу мову твою, шановний Баджго… (Карбуючи слова). Сьогодні прислуговувати буду я.

Амра-старша, здригяувшись, підводиться  з-за столу. Не витримавши її погляду, Нестор відвів очі.

Тиха пісня бджіл.

Завіса.

 

Частина друга

 

Там же через кілька годин. На столі неприбрані страви, бокали, глеки з вином. Звідкись з-за будинку чути голоси гостей. Сміх.

Нестор присів біля столу. Амра-старша стоїть неподалік

А м р а-ст. Чому якраз сьогодні це пригадалося?.. Як ти двічі порушував наші звичаї, саджав мене за стіл, прислуговував…

Н е с т о р (пробує жартувати). Якщо я чомусь і не одружуюся з тобою, то тільки через твою пам’ять…

А м р а-ст. Несторе, що трапилось?

Н е с т о р. Або ти візьмеш себе в руки,  або я не сважу тобі жодного слова. Піду зараз додому і тиждень, ні, два тижні не буду показуватися. А прийдеш до мене, не впущу, а їй-же-богу, не впущу!

А м р а-ст.  Ну, добре вже, налякав. Налити вина?

НЕСТОР. Білого. (Смакуючи вино). Найстрашніше, Амро, коли таємниця приходить до нас у вигляді плітки. От візьмемо тебе. Якщо це станеться, ти не витримаєш. Але з іншого боку, якщо я зараз розкажу тобі маленьку таємницю, серденько твоє теж не витримає.

А м р а-ст, Не бійся, витримає.

Н е с т о р (діловито).  Похоронний одяг ти собі вже припасла, я знаю. А дошки на труну маєш?

А м р а-ст. Мала. Та позавчора віддала Іналу Тарба, земля йому пухом.

Н е с т о р. Ох, ця вічна твоя доброта… Гаразд, свої віддам.

А м р а-ст. Та ти що, думаєш мене пережити? Не дочекаєшся! Говори швидше, що хотів сказати, та й засядемо знову.

Н е с т о р. Амро, свята жінко, чи готова ти до найгіршого? (І мимоволі зиркнув у бік могили).

А м р а-ст. (жахнувшись). Син?!

Н е с т о р (квапливо). Похований в селі Михайлівка, в братській могилі. Загинув через день після того, як Петро заслонив його грудьми. А журналіст все переплутав. Петро тут лежить, Амро! Син Ганни тут лежить.

Нестор випалив це одним духом і замовк, з жахом спостерігаючи, як на його очах камяніє Амра Зантарія.

Не смій, не смій, дурна жінко! Подумай же – ти виростила такого прекрасного  хлопця, за якого інший життя не пожалів! Хіба від цього вмирають? Я заздрю тобі, людино, заздрю, як нікому, заздрю вперше в житті! (Обнімає її за плечі, змахує з обличчя непрошену сльозу).

                   Мовчання. З-за будинку долинула пісня у виконанні Ганни:

П І С Н Я.                     Чужа хата такая,

Як свикруха лихая, лихая…

А м р а-ст. А вона співає…

Н е с т о р. Гадаю,тобі не гріх взяти з неї приклад. Такий сьогодні дивний день…І раптом ви почнете плакати, волосся на coбi рвати…

А м р а-ст. Так от у чому був мій гріх…

Н е с т о р. Та що це на вас найшло сьогодні? Цілий день тільки й чути, що про гріхи та про гріхи!

А м р а-ст. Не кричи. Нормальні люди час від часу повинні замислюватися над своїм життям. І гріхи називати гріхами, а не заслугами.

H е с т о р (жест у бік могили). Та хіба ж це твій гріх.  дивна ти жінко?

Амра-ст. зникає поміж яблуневим цвітом.

З-за  дому виходить Баджга, підходить до Нестора.

Б а д ж г а. Я більше не можу. Ця ваша безмірна ввічливість гірша за наругу.

Н е с т о р (не відразу. Кивок у бік яблуні). Все, як на весні: запах, краса дивовижна. Але – плодів не буде. І ми замість радості відчуваємо тривогу. Безплідний цвіт…

Б а д ж г а. Може, ми все-таки обійдемося без загальних зборів? Двое розумних людей…

Н е с т о р. Сорок перлий рік пам’ятаєш?

Баджга мовчить.

Ти прибіг до мене разом з матір’ю. Хоч і далекий, але я все-таки ваш родич. Ну, пригадуєш?  (Карбуюча слова). Ви просили замовити словечко перед моїм побратимом ще з Громадянської війни, щоб тебе не взяли на фронт. Я відмовився. І тоді ти… прострелив собі коліно.

Б а д ж г а. Та це ж був нещасний випадок! Навіть слідчий переконався в цьому.

Н е с т о р. Слідчий – можливо. Але не я.

Б а д ж г а. Так ось де собака заритий… Ну добре, навіть якщо так, то хіба це злочин, коли молодий хлопець хоче залишитися живим?

Н е с т о р. Як? Ти знехтував священним обов’язком мужчини – захищати землю свою від ворога – і не вважаєш це провиною? Про які ж звичаї може бути мова, коли ти поглумився з найсвятішого нашого звичаю? Чому ти навчиш дітей своїх… велика людино?

Б а д ж г а. Ну от що!.. Навіть якби я справді прострелив собі коліно, ви нічого не зможете довести А от я можу притягнути до суду кожного, хто посміє зводити на мене наклеп. Стаття 125 Карного кодексу. І повір, шановний Несторе, тебе не врятують ні твої видатні заслуги, ні побратими з Громадянської війни. Угу, я знаю, що кажу. (Вийшов). 

Н е с т о р (бере кухоль). Піду, наточу свого вина, а потім затанцюю вам “Танець мисливців”. (Виходить).

Амра-ст. виходить з яблуневого цвіту, важко сідає край столу. З-за будинку виходить Тамара.

Т а м а р а. Ну й легка на вигадки твоя сестра. Примусила Сократа скакати через яму.

                   Амра-ст. мовчить.

Втомилася? (Сідає поруч).

А м р а-ст. Коли з батьком Амри, твоїм Йосипом, сталося нещастя і я забрала вас до себе, хіба ж ми тоді жили в розкошах? Але згадай, як ми жили. Як співали утрьох пісень, як весело працювали, як збиралися у нас вечорами сусіди…

Т а м а р а (не зразу). Ти свята людина. А я все життя мріяла про свій дім. І щоб гостей можна було прийняти по-людськи, а не бігати по сусідах і не позичати… (Замовкла).

А м р а-ст. (роздуми вголос). Якби мені сказали, що моя дитина житиме в розкошах, невже б я не зраділа? Чи не закрила б очі на те, що мій зять нічим не гребує заради власної вигоди, що не має в душі нічого святого? Так  що ж для мене головне – чесний зять чи розкішне життя моєї дитини?..  Я не пожила по-людськи, то нехай хоч вона зазнає розкошів… А хіба я жила не по-людськи? За чимось жалію, каюся, нарікаю? І люди мене зневажають? Ні, начебто, ні… То якщо я бажаю своїй дитині іншого життя, чи скаже вона, як  я, на старості літ:  не жалію, не каюся, не нарікаю? Чи не проклине вона свою дбайливу матусю?

Т а м а р а. Я не боюся…

А м р а-ст. (обривав). Помовч!.. (Непоказно перехрестилася). Не знаєш, хто він, твій багатий зять, ой, не знаєш…Бідна моя Амрочко, хто ж тебе порятує, якщо рідна мати осліпла й оглохла?  Звідки нам допомоги чекати?

Т а м а р а. Амро, Амро, навіщо ти серце рвеш, коли все не так, як ти думаєш, зовсім по-іншому все…

А м р а-ст. Тамаро, сліпота душі твоєї в стократ гірша за сліпоту очей!.. Іди, поклич моїх гостей.

Тамара виходить.

Господи Боже, невже настають ті страшні часи, коли в людей відніметься розум і почнуть торгувати найсвятішим, і божевільна війна запанує скрізь, бо не пощадить жодної живої душі,  і порятунку вже не буде нікому?  (Повільно виходить).

Біля яблуні зійшлися Нестор та Сократ.

Н е с т о р. Пам’ятаю, восени одна тисяча вісімсот сімдесят шостого року у дворі наших сусідів зацвіла яблуня. А навесні сімдесят сьомого розпочалася війна з турками. Скільки наших джигітів тоді полягло.  Дідусь твій  теж не вернувся з поля бою…   /

С о к р а т. Скільки ж. вам тоді було?

Н е с т о р (подумки підраховує). Дванадцятий пішов…

С о к р а т. Ого! Виходить, вам зараз  (підраховує) сто десять?

Н е с т о р. Скажи Сократе… До тебе вже дійшли ці плітки? ‘

С о к р а т. Які?

Н е с т о р. Начебто Баджга… звільнив тебе від армії.

Здригнувшись, Сократ втупився в нього поглядом з-під лоба.

Ти пробач, звичайного, що я з тобою заговорив. Але, знаєш, коли при мені про це обмовились.. . Думаю, Боже, яка ганьба для молодого джигіта. Сократ не може на це погодитись. Дід його був славним воїном, батько теж. І поїхав я в район, у воєнкомат.

С о к р а т (ледве чутко). Коли?

Н е с т о р. Та вчора ж… Хлопці там у мене всі знайомі, от я й розпитав ненароком. Тепер, коли хтось скаже про тебе погане  слово, я знаю, що відповісти.

С о к р а т (не відразу, байдужим тоном). Цікаво, що ж вам таке сказали у военкоматі?

Н е с т о р. Правду. Поки не підросте сестричка Марія, сім’я вважається на твоєму утриманні. От тобі й дали на рік  відстрочку.

С о к р а т (оторопів). Справді?..

Н е с т о р (окинув його допитливим поглядом). Звичайно, це не моє діло, але  я б радив подумати – чи варто тобі, такому багатирю, ходити в наймитах… На все життя пристане…

                   Входять Амра-ст, Тамара, Ганна й Амра-мол.

А м р а-ст. За стіл, за стіл!

Г а н н а.  Давно пора!

А м р а-ст. о Нестора). Налий нам, юначе, обом свого вина. І давай-но, сестро, утремо носа нашій молоді.Ти помітила,  як вони посміюються з нас? Мовляв, старі зовсім вижили з розуму… (Підходить до Амри-мол. та Сократа, щось говорить їм. До Ганни). Я сказала їм,  про що ти будеш говорити у своєму тості. Я б і сама сказала, та, по-моєму, в тебе це краще вийде. А нумо, чи вгадала я?..

Г а н н а (встає, бере келих). Що ж тобі побажати, сестро моя? Багатства? Так ми з тобою начебто й не бідні. Здоров’я?  Не нарікаємо і на здоров’я, дякувати Богові. Довгих літ життя? А хто ж нам тепер завадить жити, якщо ми досі не померли?.. Та є на світі те, чого тобі завше було мало, рідна моя, скільки б я тобі його не побажала. Бо так само, як я, ти в цьому ненаситна. Як і всі добрі люди. (Карбуючи слова). Я бажаю тобі миру, сестро!

А м р а-мол. (аплодує). Вгадала! Вгадала!

Ганна п’є.Чоловіки підбадьорують її застольною піснею. Входить Баджга. Коли Ганна зі сміхом сідає, Нестор встає з-за столу і врочисто наповнює келих Амри-молодшої.

А м р а-ст. Вірно, Несторе, пора їй сказати вчений тост.

А м р а-мол. Мені? Ну що ви…

А м р а-ст. Сміливіше, вчителько!

Б а д ж г а.  Я ще раз тішу ceбe надією, що ти пробачиш мені, шановна Амро, втручання в ці делікатні і тонкі справи… Я поважаю нашу дорогу Амру-молодшу, бажаю їй щастя і добра. І всі ми її шануємо. А тому просимо тебе, Амро-старша, не ставити її в таке незруше становивище. Амра дівчина сором’язлива, мовчазна, скромна, як і належить вихованій дівчині. (Поклін убік Тамари).

Н е с т о р. Існує закон, згідна з яким мужчину оцінюють по тому, як він ставиться до прекрасної половини роду людського, а культуру народу, рівень його цивілізації – по тому, яку роль відводить цей народ жінці. Або вона затуркана, безправна істота, або – вчителька, лікарка, філософ. Даруй мені, Амро-молодша, цю примітивну лекцію – і… слухаємо тебе.

Т а м а р а. І все-таки дівчина повинна знати своє місце. Що то був би за чоловік, якби він закинув чоловічі справи і став поратися біля груби, доїти кіз, долівку підмітати? Кожному – своє.

Б а д ж г а. Золоті слова!

Н е с т о р. На самих звичаях сьогодні далеко не заїдеш. Світ змінився, і той, хто…

Б а д ж г а (перебиває несподівано різко). Світ змінився? Дерева змінилися, небо, море, повітря, гори, птахи, сонце? Ні! Просто байстрюків занадто розвелося. Ліси вирубують – бо не їхні, море нафтою заливать – бо що їм те море, дівчат баламутять – бо рівноправність. І от вже жінка замість того, щоб виховувати дітей, по світах роз’їжджає, промови виголошує.  Мій світ не змінився! Поки житимуть люди, які свято шанують звичаї старовини, нам ніякі біди не страшні.

С о к р а т (несподівано для самого себе). Крім однієї – самогубства.

                   Загальний рух. Баджга завмер з роззяпленим ротом.

Я так думаю: народ, він як людина: мусить  бути на висоті, армію нормальну мати, економіку, про  вчених своїх думати, артистів різних підтримувати, поетів. Ніхто вже не хоче пасти задніх. (До Баджги). Крім тих, хто любить напускати туману – говорити одне, робити інше – і набивати кишені. (Притиснувши руку до грудей). Пробачте – вирвалося.

                   Пауза.

Н е с т о р. Приємно  послухати розумних людей, ах, як приємно!

А м р а-ст. (до Амри-мол.). Твоя черга.

А м р а-мол. (встає, бере келих). Безмірна честь промовляти за цим столом тост. Адже сьогодні тут сидять всі жінки Кавказу…

А м р а-ст. І України.

А м р а-мол. І України. Всі ваші сестри. – бо війна нікого не пощадила, і всі мої сестри – бо ніхто з моїх ровесниць не хоче, щоб це повторилося знову… Цей келих я піднімаю за двох сестер. За тебе, Амро-старша, за сльози твої  і радощі, за твою  мудрість і терпіння, за дерева, які ти зростила, і за людей, яким подарувала часточку свого серця — а це значить, що я піднімаю цей бокал і за себе також. За вас, дорога наша Ганно Іванівно, хай добро і щастя не покидають вас. Ми гадали, що ви старенька немічна бабуся. А ви з’явилися і всіх нас присоромили: Амра-старша вважала, що тільки вона зберегла в серці молодість – і тепер. вона червонів, погляньте; дорога моя матусенька вважала, що тільки  вона одна вміє пити вино і давати собі раду з чоловічою  роботою – і тепер їй теж соромно; і, нарешті, одна моя знайома задавака вважала, що такої красуні, як вона, не було і ніколи не буде – і тепер… мені соромно…

Сміх. Нестор і Сократ мимоволі аплодують, Амра-мол. п’є, всі підтримують її застольною піснею.

Г а н н а. Людоньки! Таку гарну й таку мудру дівчину не гріх і той… викрасти, га? (До Тамари). Не переживай, мамочко, українці не вміють викрадати дівчат, та й своїх красунь у нас ого-го. Але дозвольте мені, шановна громадо, зробити цю, як її, дипломатичну заяву. Радгосп збудував мені величезний будинок – царські палати, газове опалення, артезіанська свердловина… А я ж сама, як палець, кому я те все добро залишу? От і сяйнуло мені в голові, поки наша мудра красуня промовляла… Дарую! Як тільки-но повернуся додому, оформляю дарчу на ім’я Амри-молодшої.  Захоче вона жити в наших краях чи продасть все майно разом з кішкою і песиком,  коли час настане, – її справа. Але віднині всі мають знати: Амра-молодша  – законна володарка царського палацу, свердловини, теплиці капітальної, саду-городу – аж тридцять п’ять сотих, – кози Маньки, семи курей, півня горластого, кота Кактуса і лютого пса Бульки. Крапка.

                   Тривала пауза. Амра-ст. не зводить з Тамари очей.

Н е с т о р. Ти, шановна Ганно, ще раз довела нам, що на цьому світі бувають несподівані, а головне – веселі чудеса. (Зиркнув у бік Тамари). Але трапляються також люди, які нездатні їх оцінити і радісно сприйняти. (Помовчав). Дозволю собі висловити ще одну думку… Війна – не не тільки, коли стріляють. Війна – це кривда, яку ми спричиняємо іншим. Ближнім, чужим, рідним, найріднішим… І боротися за мир – це значить утверджувати мир в своїй душі. Хто цього не робить, той сіє зерна майбутньої війни.

А м р а-ст. (стиха). Отже, ми з тобою сіємо війну, Тамаро…

Т а м а р а. Амро, Амро, ти знаєш, як я тебе люблю і поважаю. Але це не означає, що ти маєш право говорити мені такі страшні слова.

А м р а-ст. (різко викинула вверх руку). Війна!.. Війна дала мені це право. Тому що наповнила моє серце таким горем, яке ніколи не дозволить мені заподіяти зло іншим.

Т а м а р а. А хіба його в мене не було, цього горя?

А м р а-ст. (гірко посміхнулася). От  бачиш, ти  сказала  “не було”.  Чому ж – було. (Карбуючи слова). А в мене є.  І довіку буде.

Г а н н а. Буде…

Т а м а р а. Виходить, і тут я не так сказала?..         Ну що ж, досить з мене. Дочко, перед тобою сидить твій чоловік. Вчора я прийняла від Баджги подарунки.

А м р а-мол. (вражена). Без мене?  Це неправда, мамо, ну скажи, що це неправда…

Т а м а р а (обриває). Вчора я прийняла подарунки, а сьогодні – ти.

А м р а-мол. Я?!

Т а м а р а. Що це на тобі? Золотий медальйон?

А м р а-мол. Але ж це… Баджго, чому ти мовчиш?

Г а н н а (встає, голосніше за всіх). Тихо, тихо! А що це взагалі означає – прийняти подарунки?’

Т а м а р а. Це означав, що вона заручена з Баджгою.

А м р а-мол. Ні! (Зриває медальйон).

Г а н н а. Тихо, кажу! У вас що, багатоженство?

Т а м а р а. Як це?

Г а н н а. Ну, скільки жінок він може мати одночасно?

Т а м а р а (здивовано). Одну…

Г а н н а. То чого ж ви галасуєте? Я з ним заручена.

А м р а-ст. Ти?..

Г а н н а. Ще з минулої зими. Я тобі написала першого  листа, як нині пам’ятаю, десятого січня, а двадцять другого  вони з оцим хлопцем прибули з дарунками.

А м р а-ст. о Баджги). Ти був у неї? І не сказав!

Г а н н а. Аякже – привезли щедрі дарунки. Ящик мандарин і квітчасту японську хустку…

Т а м а р а. Що?!

Г а н н а. Отаку точнісінько, як на тобі. 1 все це Баджга Абелович сам вручив мені і руку поцілував, і хитро так на мене позирав. Він, бідолаха, гадав, що я знаю ваші звичаї, а я ж не знала! Мандарини дітям пороздавала, хустку… ні, хустку не одягала ні разу. Словом, живу – і не знаю,  що заручена!

С о к р а т. Колосально, га? Як у кіно!

Г а н н а. Аж коли це гульк, десь так, мабуть, через тиждень прибуває мій кавалер удруге. 1 без всяких там зайвих слів, як ото буває поміж чоловіком і жінкою, виладновує з машини сім ящиків мандарин…

Б а д ж г а. Ганно Іванівно!

Г а н н а. Сім, сім, я пам’ятаю… І мовчки так заносять до хати. А я ж то не знаю, що засватана, візьми та й бовкни: “А це що таке?” А він же не знає, що я не знаю, та й каже так по-свійському, як ото, бува, ляпне чоловік жінці: ти, каже, їла мої мандарини? Їла, кажу. Вони тобі смакували? Ага. Ну, так не будь же захланною, дай іншим спробувати. Тут я на нього  як витріщуся… Отоді він, мабуть, і пожалкував, що вибрав собі таку непутящу жінку. Але що поробиш – мандарини серед хати. Підсолодив він трохи свій голос та й промовля до мене, як ото вмовляють дурних бабів. Так  і так, каже, заборонили  нам спекулювати…

Б а д ж г а (поправив). Торгувати.

Г а н н а. Ага, торгувати. Так заборонили нам, каже, спекулювати мандаринами, і таким чином поставили під загрозу дружбу наших народів.

Б а д ж г а. Я цього не казав!

Г а н н а. Мусимо, каже, об’єднатися. .. Проти кого,питаю…

Б а д ж г а. Може, не треба далі?

Г а н н а (не відразу). Чоловіче, гріх викидати з цієї пісні такі слова. (До всіх). Оце, каже, наш  Джума захистив грудьми вашого  Петра, а тепер ви нас повинні захистили. Мусимо разом розпродати мандарини.

А м р а-мол. (до Сократа). Ти був при цьому?

Г а н н а. Ні, ні, розмова була без свідків. А вже далі то було при свідках… Не знаю, любі мої, може, я в той день порушила всі ваші звичаї гостинності і всі наші звичаї. Бо якби ж то зняття, що я засватана!..

А м р а-мол. Що ж ви зробили?

Г а н н а. Ой, дитинко, не знаю,де й сила взялася. Але цожбурляла я вмент всі оті ящики на вулицю.  А наостанок  і хустку жбурнула… Дурна баба , що поробиш! (Підняла келих, до Баджги). Будь здоров.             .

Тамара знімає хустку, сережки, кладе. на стіл. вклюняеться Баджзі, вибігає, Амра-мол. – за нею. Пауза.

А м р а-ст. (виводячи Ганну з-за столу). Сестро, а я ж тебе так і не запитала. Хто з нас старший за віком?

Г а н н а. Я старша.

А м р а-ст. Та ні, мабуть, я. І то не менше як на п’ять літ.

Г а н н а. Так… А ланковою ти була після війни?

А м р а-ст. НІ.

Г а н н а. Як, не була ланковою в ті часи, коли на трудодні давали отакусеньку жменьку зерна?

А м р а-ст. Не була.

Г а н н а. І не бігала від дому до дому, і не просила: дівчата, ну, давайте вийдемо на роботу, дівчата, бійтеся Бога, корови не доєні, буряки пропадають.  Не бігала?

А м р а-ст. Не бігала.

Г а н н а . Значить, кожний мій рік будемо рахувати за твої два, згода?

А м р а-ст. Тоді вийде, що ти набагато старша за мене.

Г а н н а. Не старша. Але й не молодша.

                   Обидві повільно виходять.

Сократ встає, піднявши високо над столом руку, розтуляє кулак  на стіл падає в’язка ключів. ,

Б  а д ж г а. Пожалієш…

Н е с т о р. От ти, Сократе, мудра людина, але однієї нашої легенди, мабуть, таки не знаєш. (Бере Сократа під руку й, розповідаючи, відводить убік). Якось у двір до горця заскочив закривавлений джигіт. “Сховай мене, благає господаря, за мною женуться криваві вороги. І тут же у двір вбігають родичі горця. “Дорогий, – кричать йому, –  горе, горе! Чи не бачив ти закривавленого джигіта? Він убив твого єдиного сина”. “Ні, – відказав господур, –  не бачив”. Переслідувачі побігли далі, а горець вивів на подвір’я переляканого вбивцю і сказав: “Ти вбив мого єдиного сина, але ти – мій гість, і я не можу осквернити хліб-сіль.  Дарую тобі життя. (Патетично). Але не дай тобі Боже зустріти мене за ворітьми цього дому!..”

                   Виходять.

Баджга один на сцені. Зітхнувши, криво посміхається, збирає зі столу добро. Проходячи мимо яблуні, зачепився за гілку і спересердя зламав її.

Тієї ж миті розлігся несподіваний удар грому, порив вітру, раптові сутінки пронизали блискавиці -злива. Баджга квапливо виходить.

В пітьмі – розпачливий голос Амри- молодшої.

Г о л о с А м р и-мол. Яблуня! Наша яблуня!..

Г о л о с Т а м а р и. Амро, назад, Амро-о!..

                   Раптова тиша. Відгомін громовиць.

В скупих променях сонця гола крона  дерева і вкрита яблуневим цвітом земля під ним. Припавши до стовбура яблуні схлипує  Амрамолодша.  Входять Нестор і Сократ. Останній кидається витирати стільці.

Н е с т о р (набирае пригорщі білого цвіту і, дивлячись, як він сипиться крізь пальці, замислено). Безплідність…    Куди ми поспішаемо, Сократе? Чому так прагнемо урвати для себе, не думаючи про наслідки? Невже це безплідність наша породжують страх перед завтрашнім днем? І ми з усіх сил поспішаємо жити, і вкорочуємо вік не тільки собі і близьким нашим, а й деревам, птахам, рікам, сонцю над нами!..

Останні слова Нестор промовляв вже тоді, коли з-за дому з’явилися величні в своєму умиротворенні сестри. Їхня поява – це своєрідна відповідь на патетичну промову  Нестора.

Стиха перемовляючись, сестри прямують до яблуні.

Г а н н а. Відцвіла, красуня…

Н е с т о р. Такі раптові зливи з грозами  нормальне явище для наших місць.

А м р а-ст. Страшно подумати, що б тут нині скоїлося, якби вона не зацвіла… .а ти не приїхала.

Г а н н а. А я така: не встигну кудись приїхати, чи в гості прийти – відразу скандал починається.

Сміються. І тут Амра-мол. не витримує: зі сльозами на очах кидається обнімати й цілувати Амру-ст. та Ганну.

А м р а-ст. Що це, що це таке? Зараз же припини! Яка ганьба – проявляти свої почуття в присутності старших! Звичаїв не знаєш? Що про нас українці подумають?

Г а н н а. А довгожителі?

Н е с т о р (схилив голову в поклоні). Довгожителі схиляють голову перед мудрістю вашою, безсмертні богині.

Г а н н а. Отакої! Поїхала до тебе простою бабою, а назад повернуся богинею.

Амра-старша, захопивши два стільці, прямує до могили. Сестри сідають, довго мовчать.

А м р а-ст. (раптом). А твій Петро у кого вдався – в батька чи в тебе?

Г а н н а (безтурботно). В мене. І характером, і лицем.

А м р а-ст. Он як? (Несподівано). А тобі подобаються наші горя?

Г а н н а. Дуже.

А м р а-ст. А наша земля?

Г а н н а. Подобається.

А м р а-ст. А наші дерева?

Г а н н а. .Звичайно.

А м р а-ст. А наші квіти?

Г а н н а. Аякже!

А м р а-ст. (майже весело). Значить, твоєму Петрові теж сподобалися б наші гори?

Г а н н а. Дуже!

А м р а-ст. І наша земля?

Г а н н а. І земля!

А м р а-ст. І дерева?

Г а н н а. Звичайно.

А м р а-ст. І наше небо?

Г а н н а. Ще й як!

А м р а-ст. І квіти?

Г а н н а. І квіти?

А м р а-ст. То може… хай би він… хай залишається у нас?

                   Обнімаються. Мовчать.

А м р а-ст. А ти знаєш, де ця … Михайлівка?

Г а н н а. Знаю, сестро. І мене там знають.

А м р а-ст. Поїдемо разом, добре?

Г а н н а. Та хто б оце нас тепер мав розлучити, сестро?

І цієї ж миті прощальні промені вечірнього сонця пронизали яблуню й освітили обох сестер казковим світлом.

Н е с т о р (посеред сцени, дзвінко оголошує). Заслужений соліст ансамблю довгожителів Нестор Кучба! “Танець мисливців”!

Сократ, Амра-молодша й Амра-старша заспівали динамічну пісню горців – і Нестор пішов у танок. Він танцює з таким молодіжним запалом, що ніхто не зміг усидіти на місці: Сократ, Амра-молодша, Амра-старша, а відтак і Ганна розчиняються у цьому дивовижному, радісному дійстві.

Ах, як самовіддано, як щасливо вони танцювали…      

Завіса.

[1] Ритуальна фраза, якою зустрічають гостей

[2] Цар-рушник – ритуальний рушник з вирізом по центру і довгими кінцями. Одягається на почесного гостя, короткі кінці вкривають груди та спину гостя, а довгими кінцями вкриваються коліна сусідів.