dramaturg

Інформація

Цю статтю створено з 04 Кві 2015, і віднесено до драматургія, переклади, перша публікація.

Теги цієї статті

, , , ,

Мар’ян Біленький переклав українською п’єсу Ефраїма Кішона “Агов, Джульєто!”

Пропонуємо вашій увазі переклад українською п’єси Ефраїма Кішона “Агов, Джульєто!”

 

Агов , Джульєто!
Музична трагедія на 2 дії
Ефраїм Кішон

Переклад з івриту
Мар’ян Біленький:

Дія 1
Житло сімейства Монтекі. А точніш – злиденна спальня, що служить також кухнею та їдальнею.
Інтер’єр – згідно з епохою, багато картин по стінах. По уламках колон протягнені вірьовки для білизни. Усе у найреалістиніший манері, але не дуже відповіда духу епохи. Посеред кімнати – велике двоспальне ліжко, на ньому розкидані різні речі. Ліжко має уклін до глядача. З обох сторін ліжка – осліни, що на них покладено різних речей та цукерок. У кімнаті є ще столовий стіл та два стільця. У передній частині сцени – столик для косметики. Усі мебли досить пошарпані. У кутку – залізна кухінна плитка, на ній – тазик с немитим посудом.
Поруч – корзина с білизною. Увесь цей антураж – свідоцтво бідності та вічного розгардіяшу, залишків булої розкоші. Тут і там розкидані речі – підсвічники, пляшки, статуетки та ін.
Збоку – вікно із зламаною шторою, під ним – скриня з непотрібними речами. Вхід у кімнату – у глибіні сцени, з боків – вхід у кімнату Лукреції та у ванну. Дух Шекспіра входить, як це роблять духи – через стіну.
Одяг персонажів – згідно з епохою, але не дуже точно, з натяком на одяг героїв Шекспіра.
Ранішня імгла. Промінь сонця через вікно пада на ліжко, в якому сплять Монтекі. Обидва закутані у ковдри так, що іх майже не бачити. Музика що відповідає історичному періоду, мішається із храпом Ромео, і стає його частиною. На вулиці крічить чоловік. Музика продовжується.
Ромео піднімається у ліжку, довго позіхає, Його огрядне тіло – у квітастій піжамі, очі зав’зані шкарпеткою від сонця. Він знімає грілку с черева, у однім тапці кульга до вікна і лається італійською:
Porca Madonna! Ma che porcheria puzza! Ma che stupida porca miseria l”ka messo qua!
Відкрива вікно, і ще не прокинвушись повністю, кида тапка на вулицю. Чоловік на вулиці тікає з криком. Ромео порається у купі брудної білизни, але знаходить лише 1 (одну) шкарпетку. Уважно роздивляє її, просовує пальця у дірку.
Де мої шкарпетки! Джульєта!…
Він надяга перев’за зі шпагою. Намагається вихопити шпагу з ножен. Не виходить – заїржавіло. Махає рукою.
Де мої шкарпетки? Адже з вечора ще були! Джульетто! Адже ж були!
Джульєта (з-під ковдри): Дядьку, та не знаю я!
Ромео: Пробач, не хотів тебе будити. Спи, пташечко. Де ж шкарпетка, холера! Одна є. Одна. 50%. А повинно бути принаймні вдвічі більше.
(Нарешті, знаходить другу, та що була пов’язана на очах, бовталася на шії. Заходить у ванну із приступом кашлю. Уголос чхає)
Джульєта у нічній сорочці сіда за косметичного столика. Міняє перуку на іншу, розчісану, теж світлу
Сіда напроти „дзеркала”, тобто пустої рами, дивиться у зал, ніби у дзеркало. починає фарбуватися. З ванної чутно крики Ромео.
Джульєтта: Батю, залиш мені води. Підходить до плити. Тобі кави зробити?
Ромео (з ванної): Так, гарячу! Дуже гарячу! (Виходить у повному вбранні, у перуці з довгим волоссям. Робить балетні па з грілкою) Раз, два, три. Крок вперед, два кроки назад. Di le que no. Cross bosy lead. Граціозно! Баланс! Раз-два.
Джульєта: Тільки тихо, добре. Аби мені зранку голова не заболіла. Ти розбудиш Лукрецію.
(Готує скромний сніданок, накриває на стіл)
Ромео: Теж мені, приблуда. Заявилася учора о третій ночі, на карачках. Твоя дитина! П’яна вщерть!
Джульєта (знімає шкуру с великої редьки, шкура пада на підлогу): Вона там хоч одна?
Ромео (заглядає у кімнату Лукреції) Звідкіля мені знати? Вона під ліжком. Приблуда! Учора написала вуглем на стіні у подвір’ї „Хай живе ніщо!”
Джульєта: Що це значить?
Ромео: Вважаю, знову щось супроти батьків.
Джульєта (сердито): Та зніми вже цю ідіотську грілку, ти що, обніматимешся з нею увесь день?
Ромео (кидає грілку): А шо?
Джульєта (намагається закрити дверцята духовки, але вони увесь час відкриваються – на протязі усієї вистави): Клята духовка! Santa Maria degli spazzamin! Porca miseria! Коли вже ти її налаштуєш?
Ромео: Завтра (обійма Джульєту ззаду)
Джульєта (силою висвободжується): Татусю, облиш це. Що це на тебе напало зранку! Ти знаєш, що це мене нервує. Що це з тобою?
Ромео: А в мене просто хороший настрій, люба! Що, мені вже і повеселитися не можна? У мене чудова сім’я, жінка- красуня, що мене любить. Боже, я зараз закоханий як тоді, першого разу, коли ми зустрілися на балу. Що ти тоді мені казала? (сідає за стіл, із хрустом жере редьку)

Померкли смолоскипи перед нею!
І світить вродою вона своєю
На щоках ночі – діамант ясний
У вусі мавра; скарб цей дорогий
І для землі, і для життя сія.
Вона – омріяна любов моя!
http://www.ae-lib.org.ua/texts/shakespeare__romeo_and_juliet__ua.htm

Джульєта (неуважно прогляда дещо навроді пожовтілої газети): Татусю! Годі вже! Знову ти починаєш нести оту нісенітницю. В мене вже тірпець увірвався.
Ромео: Кажи, кажи, мій світлий ангел. Мені ти світиш у пітьмі нічній. (Вилива на себе каву, намається вичистити костюма)
Джульєта: Жереш як свиня. Тому ти такий жирний. Втягни черево!
Ромео (нервово): Я вже давно втягнув
Джульєта: Не бачу! Я не можу прати кожного ранку. Прислуги в мене нема, пральних машин ще не винайшли, усе я одна повинна робити.
Ромео: Цю каву вже один раз пили!
Джульєта (не відриваючись від читання): Дуже смішно!
Ромео (нюхає каву): Щось мені ця кава нагадує. А як же! Мантуя! Отрута у аптекаря, коли я хотів отруїтися через тебе, пам’ятаєш?
Джульєта: Татусю, ну скіки можна? Одне й те ж!
Ромео: Зачекайте, сеньоро Монтекі! Який це був день?
Джульєта (неуважно): 9, 9 з половиною.
Ромео: Ювілей! В нас сьогодні ювілей, кохана!
Джуль єта: Недолюбляю сперечатися зранку.
Ромео: Ми побралися, кохана, рівно 30 років тому!
Джуль єта: От і добре. Усе це пусті балачки. Насправді усе не так.
Ромео: Та спитай хоча б у свого святого отця, цього шахрая, що отруїв тебе н могилі. Лоренцо тобі підтвердить, що рівно 30 років минуло.
Джульє та: Ти можеш, нарешті, затнути пельку? Ми скінчили самогубством 16.10.1654. Так?
Ромео: Ну?
Джульєта: А сьогодні який день?
Ромео: Ну, то трішки менше. Ювілей. 29 років, та місяць.
Джульєта: І ще 2 тижні.
Ромео: І ще 1 день. Але ж і цього забагато?
Джуль єта: Я можу спокійно почитати газету? Теж мені, ювілей.
Ромео: А пам’ятаєш увесь той балаган на цвинтарі? Якби ти прийшла хвилиною пізніше, я б вважав , що тебе вже немає, не приведи Боже. Тоді б я, клянуся Мадонною з Падуї, я б проковтнув отруту одним ковтком.
Джульєта (неуважно проглядає газету): Ну, пий вже свою каву.
Ромео: Запізнилися б на хвилину – і все! Нема ні Ромео, ні Джульєти. Ти не слухаєш!
Джуль єта: Ой, та слухаю я! Аптекар, отрута, немає Ромео. (Дивиться на нього). Тобто, якщо б я спізнилася на хвилину….
Ромео: І немає!
Джульєта (замислюючись): Якось дивно…Як це ти усе це пам’ятаєш?
Ромео: Я пам’ятаю, ніби це сьогодні трапилося. Ти була така прекрасна там, у труні, у фаті, з розмарином. Ніби мармурова статуя Мадони.
Джульєта (неуважно проглядує газету): Так, мармурова, це дуже важливо…
Ромео: І тут ти ожила. Почухала коліно. Я так злякався! Мене дуже хвилював тоді отой твій хахаль, що пдкрався нишком до могили… Паріс
Джульєта: Паріс! Який був мужчина!
Ромео: Давай не будемо про це. Я вбив його у чеснім двобої (робить випадп шпагою) Расадо! Понто реверсо!
Джульєта: Але ж ти його заколов зі спини!
Ромео: От я ж і кажу – пасадо! Реверсо! Кава вже холодна.
Джульєта: Не холодна.
Ромео: Холодна.
Джульєта: Не холодна. Так ти кажеш – якби я на хвилину спізнилася…
Ромео: І немає.
Джульєта: І немає (кладе посуда до тазика) Жаль.
Ромео: Що?
Джульєта: Усе. Взагалі.
Ромео: Кажеш, жаль? Мій батько тоді казав – через оту малолітню шлюху мій син міг загинути.
Джульєта: А мій батько казав: уперше серед Монтекі з’явився дегенерат.

Ромео: Він ще дещо казав: Найкраща помста отим Монтекі – це видати їм заміж гадюку. Здогаайся, кого він мав на увазі. Пробач. Ха ха ха.
Джуль єта (складає речі до кошика для білизни): Так, у татка було почуття
гумору.
Ромео: Ще яке! Щоправда, крім цього, в нього не було нічого. Посаг? Холера! Тільки гумор. А твоя стара нянька мене ще підштовхувала, чорти б її побрали.
Джульєта:Та облиш ти оту стару відьму.
Ромео: Вона шепотіла мені на отім балі: Той, хто отрима Джульєту, завжди буде з грошима. Porca Madonna che fregattura. (Встає, розгніваний) Я – Ромео
Капулеті, з кращої сім’ї Верони, мушу заробляти на хліб уроками балету.
Тоды як сім’я моєї жінки просто набита грошима!
Джульєта: Я теж не сподівалася, що виходжу за жебрака. Усі казали , що син Монтекі- багач.
Ромео: Куди ти?
Джуль єта: До лавки. Ти тк жереш, що треба найняти мула, щоб усю лавку сюди привести.
Ромео: Редьки візьми.
Джульєта: Якщо мені ще дадуть у борг. Вимий посуд.
Ромео: Знову я?? Чому,
Джуль єта: Бо прислуги нема!
Ромео: Усі тікають с цього дому.
Джульєта: Бо ти їм не платиш. Який бардак у хаті! Сморід! (Пинає лушпайки редьки на підлозі). Що тобі готувати?
Ромео: Що хочеш.
Джульєта: А все ж?
Ромео: Не знаю.
Джульєта: Ти йдеш?
Ромео: Мабуть.
Джульєта: Куди?
Ромео: Деякі справи.
Ромео: Повернусь.
Джульєта: Коли?
Ромео: Коли мені заманеться.
Джульєта: Добре. Тільки не спізняйся. (Цілує його у потилицю).
Ромео: Редьку!
Джульєта: Посуд!(Йде)
Ромео (надяга фартуха, миє без води посуд у тазику. Співає «Повернись у Соренто», спочатку італійською, потім українською і російською):

Ночний ефир струит зефир
|Як же вимить сухий кефір?
«Во глубине сибирских руд»
Як же відмить увесь цей бруд?

Через двері ванної входить Лукреція – п’яна і заспана. На ній якесь кольорове шмаття, неохайне волосся пов’язане стрічкою. За спиною бовтається гітара. Вона хрипло шепоче.
Ромео: Оце у такий час встають? Де ти шльондрала усю ніч, дитинко? Знову з якимось орангутан гом шлялася?
Лукі: Не твоє діло, татусю.
Ромео: Ти вже уроки зробила, шльондра?
Лукі: Наволоч (іде у ванну)
Ромео (співає з превеликм натхенням):
Ну а чому шляхтич Верони
Повинен Їсти макарони,
Адже ж я все-таки Монтекі
Аби дібратись до аптеки
Нянька (входить повз центральні двері. Це бадьора старушенія, що дуже любе балачки. Вона озброєна віялом і палицею. На її шії – великого хреста, що вона його час від часу цілує): Джульєта вдома?
Ромео: Немає. Сідай.
Нянька: Вона вдома?.
Ромео: Та ккоажу ж нема. Заспокойся, матроніто.
Нянька (важко дихає, влаштовувається): Яка ганьба! Стара нянька, що винянчила Джульєту на руках, мусить входити в її дім крадькома. Що, хіба я винувата, що ви побралися?
Ромео: Це не суттєво. Як здоров’ячко моєї улюбленої тещі?
Нянька: Я обурена. Хто влаштовував тобі потаємні зустрічі з цією потаскухою малолітньою? Хто приносив драбницю із шпагату? Al diavolo! Ma quardami che merda.
Ромео: Моя теща, синьора Капулеті, хвора?
Нянька: Шо?
Ромео: Синьора Капулеті, хвора?
Нянька: Шо?
Ромео (кричить): Вона хвора?
Нянька: Ця стара потаскуха вдома?
Ромео: Нема.
Нянька: Твою Джульєточку тягнуло до мужиків з 11 років. Клянуся св. Мадонною, вона виглядала з балкону –чи нема де голого мужчини? Мамма міа! Твоя Джульєтка була просто німфоманкою.
Ромео (сидить як на голках, намагається висунути шпагу, знову засовує).
Нянька: Я її питаю- Джулько, кого ти там виглядаєш? Там напроти нашого дому лежав собі на сонечці служка нашої церкви Гоноріо – абсолютно голий.
Так я її питаю –ну шо, ти там шо-небудь нове побачила? Так вона відповідає – нема нового під Гоноріо. (Сміється).
Ромео: Моя теща, синьора Капулеті, хвора?
Нянька: Шо?
Ромео: Синьора Капулеті, хвора?
Нянька: Так ця сучка дивиться з балкону і каже – нема нового під Гоноріо.
Ромео (реве):Вона хвора?
Нянька: Хто?
Ромео: Їй вже під 80. Повинна ж вона хоч трошечки захворіти! Скільки можна чекати?
Нянька: Нянька: Так ця сучка дивиться з балкону і каже – нема нового під Гоноріо.
Ромео: Хвора чи ні??!!!
Нянька: Так. Трошки.
Ромео: Ну, слава Богу (сідає поруч) Бідна моя теща! Що з нею?
Нянька: Ревматизм.
Ромео (зневірено): І все?
Нянька: А чого це вас так хвилює? Кожного дня ви питаєте одне й те ж. Мої старі ноги вже підкошуються від щоденного ходіння до неї. (Підніма спідницю) Дивіться, які жили.
Ромео: Не треба! Вона просто набита грошима. Повні кошики золотих, у панчохах, у матрасах.
Нянька: Так, вона дуже багата, синьор Ромео.
Ромео: Ця Джульєта просто ідіотка. Не розмовляє із маманєю з тих пір, як ми оженилися.
Нянька: Вона не може пробачити матері,що та недостатньо супротивилася вашому шлюбу. (Кричить)Гроші, гроші! Піастри, піастри!
Ромео (з надією): Принаймні, важкий ревматизм?
Нянька: Дуже. Вона вже рухатися не може.
Ромео: Мені дуже жаль. Люба теща.
Нянька: А мені? Я мушу таскати її своїма старима руками кожного дня по східцях – уверх-униз.
Ромео: Вона важка?
Нянька: Уверх – униз.
Ромео: Вона важка?
Нянька: Уверх – униз.
Ромео (ричить): Вона важка?
Нянька: Дуже. 25 кіло у одязі. Улітку було 20. Я варила їй курячого бульону…якщо вона, не приведи Бог, помре, ви – єдині нащадки.
Ромео: Вона й вам що-небудь залишить, матроніто.
Нянька: Холеру.
Ромео: Вона не забуде про вас у заповіті, я впевнений. Матроніто, ти ніоколи не падала зі східців? (Обійма її) Невеличкий пірует, вона спіткається, падає, не приведи Бог, нема нового під Гоноріо, і ми –багачі.
Нянька: Нянька: Я її питаю- Джулько, кого ти там виглядаєш? Там напроти нашого дому лежав собі на сонечці служка нашої церкви Гоноріо – абсолютно голий. Так ця сучка дивиться з балкону і каже – нема нового під Гоноріо.Синьор Ромео! Що ви робите?
Ромео (обійма її ззаду, вона ніби відбивається клюкою).
Весела музика. Обидва співають и танцюють.

Раз, два, три, 4, 5.
Вийшов зайчик погулять
Стриб наліво, стриб направо-
Буде заяча нам страва.

(Сміються, падають на підлогу).

Ромео: Матронітко, я від тебе балдію.
Нянька: Господи! Лише цього мені не вистачало.
Ромео: Мадроніточко, ви суто жіночість. Я вас кохаю.
Нянька: Мадре миа! А як же жінка?
Ромео: Ця стара курка мені і спочатку не подобалась.
Нянька: Що ви кажете, сіньор Ромео.
(Шепочуться із сміхом)
Ромео: Та де там! Не була вона дівственицею.
Нянька: Але ж їй тоді і 14 не було!
Ромео (обійма її): Хто в неї був першим? Паріс?
Нянька: Паріс! Оце красунь був! Не те що ви!
Ромео: Дуже симпатичний був пацанчик. Я його вбив (хрестиця). Ех,були часи! Але не Беневоліо? Мій друг такого би не зробив. Скажи, що ні.
Нянька: Так!
Ромео: Ні! Хто був у неї першим? Скажи, ти ж знаєш.
Нянька: Ну, добре. Тільки між нами. Вона тут? Ну так слухайте! Якось дивиця ця сучка з балкону, а там загоряє собі служка нашої церкви – абсолютно голий. (Ромео ридає) Звали його Гоноріо. Так вона каже… я вам про це казала?
Джульєта (зовні): Татусю! Ти дома?
Няня (у паніці підскакує) Якщо вона мене тут побачить….Господи, допоможи!
Ромео (у паніці): Через вікно! Скоріш! (Тягне її до вікна, підсажує на підвіконня. Вона зникає за вікном)
Няня(у вікні): Так вона дивиться з балкону, а там –уявляєте собі…
Ромео (штовхає її назад): Тримайся, матроніто! Я тебе кохаю. Приходь завтра у чорному вбранні. (Співає і танцює з палицею, що залишила нянька):

Раз два три 4, 5
Вийшла нянька погулять
У старої грошей жуть
Її треба підштовхнуть
Із східців покатиться
Нам усе дістанеться

Джульєта (зовні): Татусю, ти там один?
(Ромео у паніці бачить, що у нього в руках – палиця няньки. Він вилізає у вікно).
Джульєта: Татусю! Допоможи мені! Чого я одна повинне усе це таскати? (Входить. В руках – кошик з продуктами ). Ромео? (Гітара у ванній дає гучного акорда. Джульєта кричить): Може, ти вже вийдеш відтіль, шльондра? 14 років! Я у твої роки була вже майже вдовою. Бог мене покарав отою дівкою. Як вона збирається жити? Вийди вже, приблудо! Йди робити уроки!
(Стук у двері) Ой, я забула! Лоренцо! (Відкриває) Святий отець! Заходьте. Його немає.
Входить Лоренцо. Старий зовсім з’їхав з глузду. Він – у чорній мантії, що закриває майже усе обличчя. На голові – тонзура.
Лоренцо: Я б не хотів з ним зустрічатися (спіткається об стілець, обидва ледь не падають)
Джуль єта (підтримує його увесь час):Його нема, падре.
Лоренцо (сідає): Я його боюся. З тих пір, як я вас таємно обвінчав – з вашого прохання, до речі- він зі мною не розмовляє. А на вулиці камінці у мене жбурляє.
Джульєта: Пробачте за безлад , падре! Наша прислуга у відпустці за свій рахунок.
Лоренцо: Як звати отого босяка, я вже забув.
Джульєта: Ромео, падре (подає йому склянку червоного вина)
Лоренцо : Колись це був чоловік приємний. Ходив увесь у чорному,із книжкою. «Бути чи не бути»
Джульєта: Це дещо інше, падре.
Лоренцо: Так це не він був з черепом?
Джульєта: Ні.
Лоренцо: Чому?
Джульєта:Це довга історія, падре
Лоренцо: А «50% царства за коняку»?
Джульєта: Це теж не він.
Лоренцо: Згадав. «Чи ти молилися на ніч, Де…. Де…» стільки часу минуло… Нащо ти мене кликала, дочка?
Джульєта (сідає біля його ніг): Я хочу сповідатися, падре.
Лоренцо: Сідай ближче, дочка. Свята церква потребує зближення під час сповіді. (Обіймає і тискає її постійно) це діло дуже відповідальне. Як я вже казав:

Коли торкнувсь рукою недостойно
І осквернив я цей олтар святий,
Уста – два пілігрими – хай пристойно
Цілунком ніжним змиють гріх тяжкий.

Джульєта: Шо це було?
Лоренцо: Не знаю.Шось про погоду. А що це ти мене увесь час обіймаєш ?
Джуль єта: Я хочу сповідатися, падре.
Лоренцо: Так що ж ти мовчиш? Не можу ж я читати твої думки. Кажи, Офелія, о німфа.
Джульєта: Джульєта.
Лоренцо: Та яка різниця? Давай, стартуй.
Джульєта: Падре! Я не люблю свого чоловіка
Мовчання.
Лоренцо: Це все?
Джульєта: Так.
Лоренцо: І для цього ти мене кликала? А хто любить свого чоловіка? Якщо найближчим часом стануться суттєві зміни і ти його полюбиш, інформуй мене. А поки (хрестить її) римсько-католицька церква відпускає тобі твої гріхи – в ім’я отця, і сина і всіх-всіх-всіх.
Джуль єта: Але, падре, це ж не просто так. Я його просто терпіти не можу.
Лоренцо: Кого? Цього з черепом? Бідний Юрик!
Джуль єта: Ви знаєте, падре, що почуває жінка коли одного разу вияснюється що її чоловік – повний ідіот.
Лоренцо: Ні, цього ще не пробував.В мене колись був дог з великими плямами під очима. Коли я йому казав – сидіти, він підстрибував. Його роздавила карета. Про що ми?
Джульєта: Про мого дога… ідіота. Я просто не можу його чути. Я просто нервую від його байдужості до всього. Підвиньте руку.
Лоренцо: Чому б ні?
Джульєта: Він завжди був ідіотом, ще коли залицявся до мене. Але усе це так скоро минуло…
Лоренцо: Поспіх – батько усіх гріхів.
Джульєта: Не перебивайте!
Лоренцо: Пробач.
Джульєта: Вже під час нашої першої зустрічі на балу він ніс суто нісенітницю:

Коли торкнувсь рукою недостойно
І осквернив я цей олтар святий,
Уста – два пілігрими – хай пристойно
Цілунком ніжним змиють гріх тяжкий.

Ну хіба нормальні люди так балакають?
Лоренцо: Так, але наскільки я пам’ятаю, ти теж тоді несла шось подібне.
Джульєта: Але тоді усі так говорили. Тоді така мода була. Принаймні,тоді в нього на голові було волосся , і в голові –шось. А сьогодні лицар моїх мрій обернувся жирною свинею, жере редьку день і ніч, до того ж, він закоханий у свою грілку.
Лоренцо: Грілку?
Джульєта: В них любов. Він зве її Ліза! Грілку!
Лоренцо: Красиве ім’я. Як нашу королеву.
Джульєта: Він спить з нею!
Лоренцо: Ці ж мені дацькі принци…(Кричить) Лежати! Кому сказано?
Джульєта (стає перед ним на коліна)
Лоренцо: Так що з твоїм чоловіком?
Джуль єта: Він імпотент, падре. Окрім грілки.
Лоренцо: І ти,Брут!
Джульєта: Це не звідси.
Лоренцо: А відкіль?
Джульєта: Це довга історія.
Лоренцо: Так у нього сексуальні проблеми? У кого їх нема?Та і я вже не той, що був у 80…
Джульєта: Віін вже 30 років строїть із себе палкого коханця, а як до діла, так в нього голова болить. А от з грілкою у нього усе гаразд, я сама бачила.
Лоренцо: Здається мені, що для цього діла потрібна не голова…
Джульєта: Ось!Падре, я боюся, що зроблю щось жахливе…
Лоренцо: (обіймає її) Сітуація нелегка, дочка. Так ти кажещ, цей принц дацький тебе не любить?
Джульєта: Він любить тільки себе, редьку и свою грілку.
Лоренцо: Так, це одвічний трикутник.
Джульєта: Я вже замучилася. Я – вірна дочка церкви, віра – то мій опір в житті, але ж, зрозумійте – я просто помираю без мужика. Я ж – нормальна жінка…
Лоренцо: Людина слабка, спокуси великі, Телісні страсті можуть одержати верх, усі низькі інстінкти загоряться. Ось і я відчуваю… (тиска її)
Джульєта: Та облиш мене, ти шо, зовсім з глузду з’їхав? У твої роки? Май совість. Він може повернутися кожної хвилини. Не зараз!
Лоренцо (хапа її за спідницю): Я ще не такий старий, як тобі здається. Ти можеш у цьому переконатися.
Джульєта: Та пішов ти… Я від тебе чекала лиш поради.
Лоренцо: Поради? Йди до монастиря, Офелія!
Джульєта: Нащо?
Лоренцо: Там багато монахів, з ними можно тишком-нишком домовитися. (Пада вперед. Вона намагається його втримати).
Лоренцо: Ти бач, майже не впав прямо на глядачів. (Сідає). Є в мене кілька знайомих, що шукають вільних дівчат. Стривай, дай вспам’ятати. А, Монтекі, викладач балету. Він як раз шукав…
Джульєта: Це мій чоловік.
Лоренцо: Тоді молись. Багато молись.
Джульєта: Запишіть мені рецептуру, падре.
Лоренцо: Ага, давай перо.
Джульєта (приносить перо и клаптик паперу, відірваний від газети):
Лоренцо: „Отче наш” – тричі на день
Джульєта: Перед їжею чи після?
Лоренцо: За півгодини до. Це допомогає від печії. Далі – Аве Марія – 5 разів на день. А якщо я тобі когось знайду, ми збільшимо дозировку.
Джульєта: Спасибі, св’ятий отець.

Звучить „Аве Марія” Шуберта
Джульєта стає на коліна, співає:

Санта Марія, діва св’ятая
Шо мені робити – зовсім не знаю
Якшо мені чоловік обрид
Як сумістити страсті і стид?

Ти показала, Марія, усім
Як народити без мужа зовсім
Санта Марія, відкрий-но мені –
В тебе були мужики чи ні ?

Лоренцо (співа на мотив славнозвісної рок- опери): Jesus Christ, superstar ! Do you think you’re what they say you are?

Затемненя. Музика стихає. Вечір у домі Джульєти
Вона намагається вже в котрий раз закрити двері духовки.
Джульєта: Che furbo bastardo!
Виймає з сумки редьку, починає чистити. Лушпайки, як завжди, летять по всій квартирі.
Входить Ромео, кидається до грілки, обіймає її, цілує, гладить, шепоче шось до неї. :
Ромео (Джульеті):Привіт
Джульєта: Ага.
Ромео: І це усе? Чоловік, глава сім’ї приходить додому після важкої роботи, а тобі нічого йому сказати? Може, трапилось щось? Хоч трошечки уваги, любві до ближнього. А? Нє? (Джульєта продовжує мовчки чистити редьку) Може, мене щось хвилює? Трошки тепла, чорти б його побрали! Ми люди чи ні?
Джульєта: Ну шо там трапилось?
Ромео: Та нічого.
Джульєта: Так нащо ж було голову морочити.
Ромео: Вправа.
Джульєта: Ти знаєш, хто ти,
Ромео: Звісно, осел. Хто ж цього не знає.
Джульєта: Ти хвіст.
Ромео: Не лічить звати власного чоловіка хвостом.
Джульєта: Хвіст.
Ромео: А ти – зміюка отруйна. Як твоя матуся, що намагалася мене отруїти. Яблуко від яблука.
Джульєта: Намагался, але не зуміла.
Ромео: А, зізнаєшся?
Джульє та : На жаль ,їй це не вдалося.
Ромео: Так не розмовляють з власним чоловіком, що годує сім”ю. Я тобі
не ганчір’я якесь! Заткни свою пельку! Трошечки ввічлівиш треба бути!
Джульєта: А ти не вчи мене ввічливості, грубіян! Можеш забирати свої манатки и геть звідси! Я ридати по тобі не буду, ідіот! Так не розмовляют із слабкою жінкою з гіпертонією!
Шекспір входить скрізь стіну. Він виглядає, як на відомому портреті. Він дуже сердитий. Подружжя дивиться на нього здивовано, вони навіть сварку припинили.
Ромео : Вона перша почала!
Шекспір: Я б не з’явився так необачно, вельмишановні панове, якби не мої постійні молитви до Небес. Так що прошу вас припинити скандалити, бо я більш не в силах цього терпіти.
Ромео: Ось бачиш! Як тільки хтось з’являється в домі, ти вчиняєш скандала.
Джульєта: Тому що ти ідіот! (Жбурля тарілку на підлогу). Ти ніколи не вмів приймати гостей! Навіщо вони тоби? Адже в тебе є твоя кохана Ліза.
Шекспір: Прошу вас, ясновельможні, дещо приглушити тони бесіди.
Джульєта Тіки цього опудала нам у хаті не вистачало.
Шекспір: Я вже немало часу промучився, спостерігаючи це жахливе явище, що ви собі дізволили зробити на сцені перед порядними людьми, що заплатили немалі гроші за виставу (звертається до глядачів у першому ряду) Скільки коштує ваш квиток, ясновельможний пан (або пані). Коли я чув ваші скандали, я просто у могилі вертівся як та дзига. Дозволю собі зауважити, що ви несете повну відповідальність за мою стіль безпокійну поведінку у могилі. Вашим сканалам немає жодних виправдань, вельмишановні. Так себе не поводять порядні люди.
Джульє та: Мало мені було одного, тепер і цей буде нудити!
Ромео: В нього є право.
Шекспір: скажу вам відверто, мої уперті друзі: ви зухвало, без усякого мого дозволу,зіпсували мою найкращу п’єсу і перетворили її у банального водевільчика. Це ображує не тільки мене, але також і ясновельможного пана Мар’яна Біленького, що віддав немало зусиль та часу перекладу цієї п’єси українською мовою. Я вже не кажу про самого драматурга – лауреата державної премії Ізраїлю, всесвітньо відомого письменника Ефраїма Кішона, твори котрого перекладені на усі європейські мови, а також на китайську.
Джульєта: Послухайте, пане, як вас там, ми дуже цінуємо, що ви знайшли час зайти до нас, але,пробачте, в нас тут своє життя,і ми нікому не дозволимо у нього втручатися. Йдіть собі,звідки прийшли.
Ромео: Ага, зателефонуйте якось на тижні, ми будемо дуже раді. А зараз …
Джульєта: Ага. (До Ромео) Втягни черево!
Ромео: Шо ти від мене хочеш! Перед стороннью людиною….
Шекспір : Це я – сторонній?
Ромео і Джульєта знову починають сваритися.
Шекспір: Е ні, ясновельможні! Я від вас не відстану, доки ви перетворюватимете мого найкращого витвору у якусь заяложену фальсифікацію.
Джульєта:Шо ми перетворюємо? Ромо, ти шо-небудь перетворював?
Шекспір: Ви перетворюєте мого класичного вірша у базарні балачки. Чудові квіти кохання, що я дбайливо вирощував у своєму саду – у отруйні реп’яхи порнографії.
Джульєта: Де ж ви тут побачили порнографію? Навіть міністерство культури України не знайшло б тут жодного натяку на порнографію.
Подружжя вертається до ліжка, що було на початку.
Ромео: Послухайте, пане Шекспіре! Адже ви самі створили наші образи, наші характери,
Джульєта: Тому ви несете повну відповідальність за усі наші проблеми.
Ромео: Так нічого нас діставати своїми дурними претензіями. Ми – такі, якимии нас ви створили. Шо ви від нас хочете? Йдіть собі із усіми вашими скаргами та претензіями.
Шекспір: Скаргами? Хіба я – подаю до суду позова відносно розміру гонорарів? (Встає,по його корпусу починають біжати вогні) Музики, бийте у барабани (бій барабанів) Слухайте мене,Ромео Монтекі та Джульєта Капулеті. Вертайтеся негайно до своїх авторських образів, вертайтеся у світ мрії і поезії, що я створив для вас.
Джульєта (єхидно): Ну? Послухайте, громадянин Шекспір. Ми не у Стратфорді. Якшо маєте професіональні зауваження щодо сюжету, діалогів, тощо, то ми гмотові вас вислухати. Але те, що ви собі дозволяєте у чужому домі… Кричати тут можу тільки я! (Ромео нервово кашляє) До цієї банальної як у індійськім кіно, провінційної сцени з нашим самогубством на цвинтарі, ми жили з вашої милості. Але з тих пір ми живемо самі по собі. Правда, Ромео? Скажи йому щось, боягуз.
Ромео: Так.
Джульєта: Слава Богу, видавив. Так що прийшов наш час, маестро, вчитися у житття.
Шекспір : Законам життя я не підчинений, мадам! Я поет. Адже ми, поети, творимо немов пташки що співають. Я створював чарівну казку про вічну любов, а не про таких шмаркачів як ви обидва.
Джульєта: Виходить, ми самі і винуватці? Ну-ну. Адже ви нас оженили у вашій жалюгідній пьесці.
Шекспір: Але лише на пару днів, тільки заради сюжету.
Джульєта: Так тобі прикро, що ми залишилися живими?
Шекспір: і це ви звете житттям?
Джульєта: Як вміємо, так і живемо. Вас не питаємо. (до Ромео) Це ж професіональній вбивця. Він своїх героїв не жалів . У Гамлеті усі загибли. Отелло і Дездемона, Антоній і Клеопатра…
Шекспір: Але це було задано обставинами сюжету… Трагедія- це коли герой гине.
Ромео: А хто ж вас заставляв писати трагедії?
З кімнати Лукреції чутно вій гітари
Джульєта: А це наша дочка Лукреція. Лукі, припини негайно цей вій!
Шекспір: У вас ніякої дочки не заплановано.
Джульєта: Ой, ви знаєте, як це буває – на хвилину зазіваєшся –і ти вже мамаша. (Відкриває двері у кімнату Лукі): Негайно припини це виття! У нас не джунглі! Тут люди! Ти уроки зробила? Приблуда! Шльондра! Вся у татечка!
Ромео: Може, хочете чогось випити, пане ?
Шекспір: чарочка горілки не стала б на заваді. У цій могилі страша холодрига, ніяких розваг…
Ромео і Шекспір сідають за стіл, Ромео дістає горілку, налива. Вони мало-помало зближуюця, як всякі мужики, що випивають.
Ромео: Уявляєш, Віля, отаке у нас тут кожного дня. Кирилівка (або вставити назву місцевої психлікарні). По-вашому –Бедлам. Слухай, Вилю, а ти можеш нас забрати з цього бардака?
Шекспір: Тобто?
Ромео: Перепиши усе заново.
Шекспір: А чи не має вельмишановний сєр наміру піти під три чорти? Ви мені тілько що відрапортовали, що ви тепер – вільні люди і вид мене не залежите. Чого ж вам тепер «Життя. Видання друге. Виправлене і доповнене».
Ромео: Але… може, все ж таки можна щось зробити?
Шекспір: Скажу відверто – я не дуже розбираюся у сімейних проблемах. Я оженився у 18 літ, на жінці ща мала 26 зим із снігами та завірюхами. А через 6 місяців нас скоропістижно настигла дитина. А негайно за нею з’явилися ще пара близнят з голосами, подібними єрихонським трубам на ультразвукових хвилях. Так тоді мені вдалося втікти до Лондона, і 20 років я їх не бачив,слава Богу, і не питаю до моеї рихлої товстої жінки ніякої тяги
Джульєта: Татусю, йди побалай з твоєю дочкою,бо в мене вже ніяких сил нема.
Ромео: Дай мені спокійно поїсти. В мене гості, ти шо,не бачиш?
Джульєта (заходить у кімнату Лукі) Вставай, шльондра!
Лукреція: Не хочу
Джульєта: Громадянине Шекспір, скажіть, чому це ми повиннні виконувати по дві-три ролі? Я у театрі одну заробітнуплатню отримую, та й ту смішно сказати . Отак в нас цінять культуру. Провідна актриса одного з найвідоміших театрів України. Я ім кажу – в мене три ролі, я три години на сцені, мені у вбиральню ніколи збігати. А у бугалтерії кажуть –вам більше не належить. Добре хоч є якісь халтури – Новий рік, 8 березня, озвучування, а так би зовсім ноги простягнула. От ви мені поясніть, як драматург – чому діду Морозу платять більше, ніж Снігуроньці? Це типовий приклад гендерної діскрімінації.
Шекспір: Вельмишановно леді! У єлізаветінську епоху число акторів було мінімальним. Крім того, тоді жіночі ролі грали чоловіки.
Джульєта: Але ж це дуже виснажує.
Шекспір: А прсфспілка акторів у вас є? Дивіться – у «Королі Лірі» в мене 36 дійових особ, тому у театрі Глобс це не поставили. А на вашу роль я найняв пацана з найближчого сиротського приюту.
Джульєта :Пробачте (йде у кімнату Лукі і кричить звідти): Вставай! Вставай, шльондра!
Чоловіки, тим часом, знову випивають :
Ромео: Вілю, виручай! Придумай що-небудь, щоб визволити мене звідси!
Шекспір: Мені дуже прикро, вельмишановний сер, але для вас в мене ніякого спасіння нема.Я придумав вам ідеальний кінець з точки зору драматургії. Якщо Ромео та Джульєта проживуть разом 30 років, це вже не трагедія а чорт зна що. На таку виставу ніхто не піде. Я піклувався про вас як батько рідний. Я перетворив вас на найбільш славнозвісних персонажів світової літератури. Але ви нахабо зіпсували фінала моєї найкращої п’єси, так що теперь вибирайтеся самі з цієї сітуації. Я до цього ніякого відношення не маю.
Ромео: Та чули вже. Слухай, Вілю, якщо в тебе є справи, ти можеш йти, ми тее не затримуємо.
Шекспір: Та ні, я вже залишусь. Цікаво, чи це все закінчиться.
Лукі входить у квітастому ганчір‘ї, сонна,п’яна, розпатлана. Кричить матері):
Я тебя ненавижу! (Дивиця на Ромео): Вот разве тебя я ненавижу еще больше.
Ромео: Ти уроки зробила, шльондра!
Луки: ! Уроки –зачем? На время – не стоит труда, а вечно уроки учить невозможно.
Ромео: Як це – зачем? Щоб вчитися! Щоб чогось досягнути у житті!
Луки : И это вы называете жизнью?
Ромео (кричить): Джульєто!.
Луки: Она не придет, как ты не понимаешь?
Шекспір (дивиться на Лукі): Серце моє б’ється мов барабан. Ніби сама 14-літяня Джульєта встає переді мною у чарівному сяйві юності. Та сама Джульєта, образ якої я зберігав у пам’яті стількі років!
Луки: Это кто?
Ромео: Турист з Англії. Джульєто, де ти? (йде у сусідню кімнату)
Лукі кида хусточку на підлогу.
Шекспір (підніма хустку, подає): Вельмишановно пані! Дозвольте мені висловити моє захоплення вашою чарівістю
Лукреція: Привет. Я Лукреция, но ты можешь звать меня Луки.
Шекспир: Вітаю вас, шановно місс. Я – Вильям Шекспір.
Лукреція: Ну?
Шекспір: Але ви можете звати мене Віллі
Лукреція (знову кида хустку, але на цей раз він не реагує): Наконец в этом сраном доме появился не провинциальный гость. Человек с индивидуальнотью и волосами на голове. Крутой мэн, короче. Ты выглядишь сексуально.
Шекспір: Багато хто так каже, мэм.
Лукреція: Да ладно тебе. Зови меня Луки. Так чем ты занимаешься, Шекси?
Шекспір: Я поет, шановно пані, я створюю драматичні вистави і сонети з витонченими римами.
Лукреція: Так это ты придумал «Новое поколение выбирает «Пепси»?
Шекспір: Ні, дівчино. Копірайтінг –це дещо інше.
Лукреція: Жаль. А ти тоже что-то такое придумай. Вилли, я хочу свалить на фиг из этого сраного дома.
Шекспір: Я розумію вас, панночко.
Лукреція: Я хочу стать артисткой. Представляешь – у нас лифчиков не носят. Говорят, их еще не изобрели.
Шекспір: Але це не заважить вашій чудовій фігурі, ясновельможно пані. Навіть міські сліпці сліпнуть від вашої краси.
Лукреція: Ты клевый. Давай свалим отсюда вдвоем. У меня есть спальник и палатка.
Шекспір: Якщо мої молитви будуть прийняті, ця буде першою.
Лукреція: Ты прелесть. Я от тебя балдею (кидається на нього, цілує затяжним поцілунком)
Ромео (входит): А це шо таке? Виля, ну ти даєш!
Лукреція: Ну чего тебе?
Шекспір (гучно сморкається у ту саму хустку):
Ромео (вихоплює хустку): Вельмишановний пане! Ваші непристійні діяння відносно моєї неповнолітньої дочки також мотивовані драматургічною необхідністю? Майте на увазі, що по нашим законам будь -якідії сексуального характеру відносно неповнолітньої вважаються насильством.
Лукреція (сідає у йогівську позу): Папа, у нас любовь! Впрочем, с кем тут говорить о любви?!
Шекспір: Сіньор Монтекі, завіряю вас що в мене якнайблагопристойніші наміри щодо вашої вельмишановної дочки. Вона на диво розвинена особа, і пробуджує у мене почуття далекої чарівної юності.

Ромео: Слухай, поете, йшов би ти звідсіля, від гріха надалі.(Волочить його до дверей) Дозвольте висловити вам свої якнайкращі побажання. Пошел отсюда, понял?
Шекспір (у дверях) «Цьому я у жінок навчився, завжди палає в них полум’я Прометея, без них нічого в світі не досконале, хто живе без них –той дурень або негідник»
Ромео:Давай, давай звідсіля, поет. Привіт тамт усім нашим на цвинтарі. (до дочки) Ти з ним не підеш нікуди!
Лукі: А кто по-твоему,вдаха? Не ты ли, дорогой папаша? Он – известный поэт. Посчитай, сколько ему авторских набежало за 500 лет, если считать по 6% с вала?
Ромео:Ти почитай , що про нього пишуть:
«Жалюгідний водевільчик , що його поставлено у (назва театру) викликає враження пустого, безїстотного дійства. Нездара у ролі Ромео»… ну, це можна минути…
Лукі: Я иду с ним.
Ромео: Через мій труп
Лукі: Окей. Договорились.
Ромео: Він хотів вбити мене і твою мати
Лукі: Я пойду с ним и буду с ним в таких позах., которые вам с мамой даже не снились.
Ромео: Ти уроки зробила, шльондра?
Лукі. Да ну их, ваши уроки. Я ничего не понимаю. Я же просила перевести меня в русскую школу. Надоел ваш жлобский язык.
Ромео: Ти з ним нікуди не підеш!
Лукі: Я пойду с ним и буду ему отдаваться в городе и в деревне, на заднем сиденье, по русски и по украински.
Ромео: Раніш зроби уроки! Що вам задали по історії?
Луки: Конотопскую битву.
Ромео: Ось і вчи!
Луки: Папа, как ты не понимаешь, что это ерунда. «Україньске військо завдало нищівної порази російському експедіційному корпусу». Не могут украинцы победить русских!
Ромео: Не твоє це діло!
Луки: Вот так всю жизнь. Вы с мамой никогда меня не понимали. Вы жрете, скандалите, смотрите идиотские программы по телику и забываете о главном в жизни – о любви. Что вы знаете о любви, Ромео и Джульетта?
Ромео (жує ): А шо, ми з мамкою непогано живемо.
Луки: вранье! Вы терпеть друг друга не можете. Вы друг другу чужие, постоянно врете друг другу, изменяете, вы – тупые обыватели.
Ромео (жує): Ми зовсім не… затки свою пельку, шльондра.На себе подивись. Приходиш п’яна посеред ночі.
Луки: И чего вы не разведетесь? Вилли!
Шекспир (хапає Лукі) Передайте мадам мої чистосердечні привітання (зникають за дверима)
Ромео (намагається кричати, але ріт його повен, він бистро жує, ковтає і кричить) Повернися, шльондро
Джульєта (виходить із сусідньої кімнати, говорить тихо, спокійно) Татусю, що ти кричиш на бідну дівчинку? Хіба у батьків нема інших виховних осередків?
Ромео: Вона втікла із Шекспіром!
Джульєта (переходить на крик): А ти куди дивився, ідіот!
Ромео: Це твій приятель- педофіл, що придумав усю цю історію, коли тобі, нібито було 14. З тих пір в нього протиприродня тяга до малоліток. Але мене більше хвилює доля моєї дочки. Вона зовсім психована.
Джульєта: Некрасиво так висловлюватися відносно власної дитини. Сказав би – проблемна дитина.
Ромео: ж і кажу – ця проблемна дитина зовсім псіхована.
Джульєта: Це – результат сублімації, що з”являється у закомплексованої дитини, яку переслідують сексуальні комплекси у разі відсутності уваги з боку батька.
Ромео: Ось приклад. Підліток з проблемної сім’ї, що його батько багато років жив окремо від коханки на кошт дитини жінки від третього шлюбу і платив аліменти четвертій. Проблемна дитина намагалася прояснити свій соціальний статус, але заплутався и в результаті перетворилася у п’яничку та хулігана через почуття соціально-гендерної діскрімінації, що з’явилося як результат потаємних сексуальних комплексів на базі відсутності адекватної сімейної орієнтації.
Джульєта: Ось ще цікавий випадок. Дівчина виросла у нормальній щасливій культурній сім’ї. Зненацька почала буянити, розбила ковадлом усі меблі, підпалила місто. У 9 років планувала задушити батьків з фінансових обставин. Все це,як відомо, є результатом дикримінації, що з’явилася на тлі приховаих сексуальних комплексів.
Ромео починає істи редьку, Джульєта сідає до туалетного столика і дивиця у зал повз раму дзеркала.

Ромео: Ти їсти не будеш?
Джульєта: Ні.Слухай, татусю. Твій приятель від Лукі не відстане. Що будемо робити?
Ромео: Так, нам самім треба вирішувати наші проблеми.І одна з них у тому,що мені усе осточортіло у сьому домі!
Джульєта (неуважно): В усіх є проблеми.
Ромео: Між нами нема комунікації. Я тебе ніколи не зраджував, навіть у думках. В мене це просто не виходить –не знаю, чому. Мабуть, не треба було одружуватися із 14-літньою. Треба було зачекати до 15. А краще за все – зовсім не одружуватися. Адже на початку у нас усе йшло непогано. Це потім усе почалося. (Джульєта намазує крем на обличчя, робить масажа). Моє життя без тебе було б зовсім порожнім. Порожнім? Порожнім! Нам треба розлучитися. Я усе сказав. Зараз твоя черга. Кажи усе як є!
Джульєта: Татусю, нам потрібна прислуга. Я одна не можу усе встигнути. В мене тільки дві руки.
Ромео: Ти чула, що я сказав?
Джульєта: А як же?
Ромео: Ну? Що?
Джульєта: «Ти чула, що я сказав?»
Ромео: Між нами було лише інтелектуальне тяготііння і нічого більше. Розумієш?
Джульєта: Шо я, глуха? Інтелектуальне тяготіння (продовжує масажа). Добре, я готова піти на компроміс. Це буде мені нелегко, але…
Джульєта: Тричі на тиждень.
Ромео: Що?
Джульєта: Прислуга. Домашня робітниця. Хай приходить тричі на тиждень. Понеділок…середа та п’ятниця. З 8 до 14.Це лише 1\4 зарплати.
Ромео: Я орендую собі невеличку кімнату. На сусідній вулиці. Або в Індії. Тобі залишаться усе. Окрім меблів. Я ж повинен щось взяти з собою. А за це я залишаю тобі нашу дочку. І пічку.
Джульєта: Добре. Я згодна. Тричі на тижденьз 8 до 14.
Ромео: Ти знаєш, чому працівниці у нас не затримуються? Бо я ії усіх … Вони усі пройшли через мої, скажемо, руки, також і твоя няня у її найкращі роки. Я більш не можу, чуєш. Я готовий на все! (Кладе руки ій на потилицю, ніби хоче задушити).
Джульєта: Ні, не там. Нижче. Лівіш. (Ромео переходить до масажу, Джульєта кайфує) Отак добре!
Ромео: Що ж робити?
Джульєта: Так на півдня усього! У св’яткові ді не треба.
Ромео пада на ліжко и засипає.
Музика, гасне світло. У світлі прожектора входить Шекспір.
Шекспір: Ви бачили усі оті скандали
Двох моїх героїв
Це ж образи моєї фантазії
Вони тепер бажають жити самостійно
То ж нехай.
Ім’я моє відомо усьому світу
Як драматурга
Але у другій дії ви дізнаєтесь
Що я не тільки драматург
Але й актор

Дія 2
Та ж декорація. Ранок. Проміні сонця падають на ліжко. Ромео і Джульєта
під ковдрами. Та ж музика, що і у 1 дії. Ромео встає, напівсонний підходить до вікна, лається італійською. Кида капця на вулицю. Курка тікає із квохтанням. Вертається до ліжка, бере грілку, цілує, щось шепоче ій.
Ромео: (до Джульєти): Як відносно цього?
Джульєта (на голові бігуді, обійма чоловіка) я готова, коханий!
Ромео: Що?
Джульєта: Я готова, коханий!
Ромео: Чого тобі треба?
Джульєта: Ти так мене стиснув у обіймах, спитав-як відносно цього, ось я і відповідаю – я готова.
Ромео: Але ж ти завжди відповідала «Відчепись, татусю, ти ж знаєш, що це мене дратує, в тебе ноги холодні».
Джульєта: А сьогодні усе змінилося. Ти зміг завоювати моє серце тим, що погодивсся на робітницю раз на тиждень. Я уся твоя. Давай вспам’ятаємо ту ніч, коли ми уперше були разом…
Ромео: Шо за дурниці ти верзеш? (Встає, надяга перев’яза із шпагою)
Джульєта (стає на коліна, протягує до нього руки): Ти вже ідеш?.. До ранку ще далеко: Не жайворонок то, а соловей збентежив вухо боязке твоє;

Ромео: Де моя шкарпетка?
Джульєта: Це соловой. Він раз у раз там уночі співає, між віт граната.
Ромео: Жайворонок.
Джульєта (сіда біля косметичного столика) Соловей!
Ромео: От же ж мені! Ти ще тоді сперечалася, я тобі тоді ще сказав:
„То жайворонок, оповісник ранку- не соловейко”. Так що засунь свого соловейка собі у … (іде у ванну)
Джульєта: А я тобі ще тоді сказала: І повір мені,
Коханий, любий мій,- то соловей. Дойшло, ідіот?

Ромео: (вискакує з ванни) А я тобі, тоді відповів: „Не жайворонок то”, корова ти дурна, „а соловей збентежив вухо боязке твоє”.
Джульєта: Це мої слова, можеш перевірити (дає йому книжку)
Ромео: Та яка, до біса, різниця?
Джульєта: Жайворонок, придурку!
Ромео: Соловей, ідіотка! От тобі аби сперечатися, щоб мене роздратувати. Чорне? Ні, біле. Жайворонок? Ні, соловей, холєра ясна. Усе! Я так більш не можу!
Джульєта: Який же ти упертий, татусю! Соловей!
Ромео (бере книгу. читає): Жайворонок (Alauda) — рід горобцеподібних птахів, що складається з чотирьох видів, поширених в Європі, Азії, гірських районах Північної Африки та островах Кабо-Верде.. Має бурий або сірий колір, живе у земляних гніздах, споживає комах. Зрозуміла, ідіотка?
Джульєта: Дай сюди: Солове́йко (Luscinia), рід дрібних птахів родини мухоловкових ряду горобцеподібних. Довжина — 144-170 мм, вага — 13,4-26 г. Соловейки живляться комахами, їхніми личинками та дрібними безхребетними, корисні.Перелітні птахи, прилітають у квітні-травні, відлітають у серпні-вересні. Самці чудово співають. Будують гнізда на деревах.
Ромео (висмикує у неі з рук книжку, замахується на неї книжкою, але вдарити не встигає, бо входить Шекспір через стіну): Жайворонок!
Шекспір: Щастя й мир дому сьому, сімейству Монтекі! Нехай ніяка біда не увіде у сей дім.
Джульєта: Нехай оцей ідіот скаже.
Шекспір: Я собі думав, що коли ви стали плоть єдина
Джульєта: Ну? В тебе шо, склероз чи Альцхаймер?
Шекспір: Багато різноманітних птахів злітали з мого пера, ясновельможно пані. Я вважаю, що відповів на це запитання досить ясно: It was a nightingale, not the lark
До речі, п’єса, що ми зараз граємо, у німецькому перекладі так і зветься: Es war die Lerche – Це був жайворонок.
Джульєта: Шо? Давай українською, ми ваших мов не розуміємо. І взагали, пане, у ваших п’єсах чорт зна що коїться. Цей ідіот тіки шо вбив мого кузена, йому тікати треба, а ми по вашій милості, повинні нести оті нісетнініці – жайворон чи соловей. Це по вашому, драматургія? Про інші ваші п’єси я вже не кажу –там дурниця на дурниці. Гамлет мучиться питанням –що там, на тому світі, відкіль ще ніхто не повернувся. Але ж півгодини тому він на власні очі бачив свого покійного батька! І такі ляпсуси у вас на кожному кроці.
Шекспір: Моя прекрасна леді! Не вводіть мене у гріха гордовитості. Соловей та жайворон символізують божествену субстанцію, що її Господь вдіхнув у людину. Але заради вас я можу розрішити цю проблему єдиним взмахом мого геніального пера. Нумо придумаємо щось новеньке. Лукі вдома?
Джульєта: Якщо я тут, як вона може бути дома?
Шекспір: Ну,тоді я спробую сам. Стає у позу читає „з виразом” «Ой у вишневому садочку, там соловейко щебетав,
Ромео і Джульєта починають співати на два голоси:
цвінь цвінь цвінь тьох тьох тьох ай ай ай ох ох ох там соловейко щебетав.
Джульєта: Здається мені, що я це десь вже чула…
Шекспір: Що ви мадам! Це мій оригінальний твір, зареєстрований на моє їм’я у україському агенстві по авторським правам
Ромео: Так ви не тільки плагіатор, але й брехун. До речі, хто за вас писав ваші п’єси?
Джульєта: А взяти оту ідіотьску сцену на балконі? Це ж язика можна зламати:
Ромео: Я ще тоді подумав – якщо я якось зустріну цього ідіота, що писав мені оту нісенітницю, наб’ю йому морду.
Шекспір: Моя морда до ваших послуг, сер.
Ромео: А що це у вас увесь час «О!!» , «Аааа!», «Ах!»
Шекспір: Це і мені смішно. (Усі смііються)
Ромео: Це він «Гамлета» написав?
Джульєта: Кажуть, що хтось інший замість нього писав.
Шекспір: Це наклеп, мадам! Підступний наклеп злих людей.
Ромео: Але ж жодного вашого рукопису не знайдено! Хто написав п’єси Шекспіра? Френсіс Бекон?
Джульєта: Крістофер Марло?
Шекспір: Зараз я вам усе поясню. Ви маєте право знати усю правду. Ви собі просто не уявляєте, як я стражаю через тих наклепників, які увесь час порсаються у моїй брудній білізні 500-річної давності. Усі хочуть знати – чи їснував Вильям Шекспір?
Ромео: Ну?
Шекспір: Ніякого Шекспіра ніколи не їснувало!
Джульєта: От тобі й на!
Шекспір: Так, вчені мають рацію. Ніякого Шекспіра немає і ніколи не було.
Джульєта: Так я і знала!
Шекспір: Так нехай же істина вийе на білий світи і принесе загибель на воротах справедливості.
Джульєта: Ти ж вже балакав як нормальна людина, і тут – знову за своє.
Шекспір: Отже, усі п’єси Шекспіра писала інша людина. Він грав у театрі «Глобс», керував ним і робив усе інше, що приписують Шекспіру.
Ромео: І як же його звали?
Шекспір: Вильям Шекспір.
Ромео: Щось я не второпаю.
Джульєта: Та він нам просто голову паморочить. А ви тоді хто?
Шекспір: Вільям Шекспір, славнозвісний английський драматург і поет.Автор сонетів (співає «Уж если ты разлюбишь, так теперь» з Пугачової)
Джульєта: Так вас було троє – Шекспір, двійник і ви?
Шекспір (театрально-високомовно): Перед вами, шановні,бідний шахрай. Я і є справшній Вільям Шекспір, автор комедій та трагедій, на які писав пародії Лесь Подерв’янський, сонетів, що перекладав Дмитро Павличко… О горе мені, шахраю! (Пада на ліжко і театрально «вмирає») Бути чи не бути? Я знаю? Ну, теж мені питання
Ромео сідає на нього зверху, аплодує. Джульєта також.
Шекспір встає, кланяється подружжю и глядачам, жестами випрошує у публіки оплесків, зникає повз стіну.
Джульєта: слабувато.
Ромео: Видхилити за браком ідейно-художнього змісту. Ти куди?
Джульєта: До лавки. Так як ти жереш…
Ромео: Редьки візьми
Джульєта: Посуд вимий.
Ромео: Чому я?
Джульєта: Тому що в нас нема помічниці (йде)
Ромео: Нема в мене життя у цьому домі, нема ніякої радості, ні кохання, нічого (Погляд його пада на грілку) Лиш ти єдина, кохана моя (запихує грілку у штани)
Співає на мотив бродвейського мюзиклу:

Тільки з нею (3 рази)
Ромео Монтекі буде жить
Моя грілка,моя люба,моя пані,
Вічно буду я тебе любить.

Пам’я таю нашу першу ніч. Вона була холодна і байдужа до мене, але я виповнив її своїм коханням та гарячою водою…
Соромно холодна
Захопленню моєму ледь ледь відповідаєш
І розпаляжшся зі мною більше, більше
Нарешті, разом ізі мною від страстей згораєш

Ти завжди та ж сама Ліза, тиха, ніжна і лагідна. Ніколи нічого не потребуєш, окрім теплої води. Перед тобою не треба бачатися, віправдуватися, тобі не знайомо почуття ревнощів, тобі не треба кожні 5 хвилин повторювати,, що я тебе люблю . Ти навіть не вимагаєш одруження! Тебе не треба водити по ресторанах.
Одного разу я перед тобою завинив. Я видніс тебе у ремонт , і мені підсунули зовсім чужу, незнайому грілку! Я усю ніч бігав по Вероні, поки на знайшов тебе у ліжку одного жирого банкіра! Мою Лізу!
Я намагався провести час з іншими грілками,але усе це було не те. Вони усі десь по шухлядам. Я – чоловік однієї грілки.
(Ромео йде. З’являється Джульєта. Йде у кімнату Лукі)
Джульєта: Вставай, шльондра! Ти уроки зробила? Вимкни цю ідіотську музику!
Луки: Я вас ненавижу! Я отсюда все равно сбегу!
Джульєта: Ти не гулятимеш з отим писакою! Батько не дозволяє! Це отой Віллі запаморочив тобі голову. Шльондра!
(Виходить, сідає на Лізу) Ще й ти тут стерво! (Бере грілку в руки, дає ій ляпаса ) Ось тобі, сучко! Я тобі покажу, як зманювати чоловіків! Я тобі покажу, як ламати чесну сім’ю! (кида Лізу на підлогу, шпиняє ногами) Ось тобі, потаскухо!
Лоренцо (влазить у вікно, Джульєта допомагає йому, садовить у крісло, цілує руку).
Джульєта: Пробачте, падре, це усе через оту сучку. Це сімейне життя мені вже ось де! Треба кінчати з цим!
Лоренцо: Які підступні думки звили гніздо у твоїм серці, Офелія?
Джульєта: Падре,я у цім домі не живу, я тут госпітализована (приносить ковдру) зранку він на мене кричить як різаний, а увечері я від нього нудьгую. Він годинами сидить за моєю спиною і несе нісенітниці. Грілка Ліза –це його головна турбота у житті. Я так більш не можу, падре!
(Стає перед ним на коліна на ковдрі) Падре, невже ви думаєте, що це усе – нормальне подружнє життя?
Лоренцо: А як же! Ваш шлюб – законний. Я ж вас і вінчав.
Джульєта: Але він навіть не христианин. Кажуть, що його мати до шлюбу була єврейкою! І звали її Рівка-Магдалена Лівшиц. Вона хрестилася у Римі у якогось кардинала, але він не лишився там до кінця церемонії.Отже, вона залишається єврейкою по закону. І тоді мій шлюб с оцим єврейським опудалом вважається недійсним.
Лоренцо: Ні, на жаль ретроактивно не можна. Св’тий престол не дозволить. Якщо вона вже стільки років христианка, її неможливо відлучити від св’ятої церкви.
Джульєта: А якщо він імпотент?
Лоренцо: Св’ята церква не вважає це приводом для розлучення.
Джульєта: Що ж робити?
Лоренцо: От якщо б він задушив тебе, цей мавр… Але про це можна лише мріяти
Джульєта: Стривайте! Від спокусив мене, коли я була неповнолітня! Мені 14 ще не було.
Лоренцо: Але ж він після цього оженився.
Джульєта: Але ж мені треба якось його поззутися (засовує руку глибоко під його мантію) скажіть, св’ятий отче, у вас не лишилося трошки орути з тої, оригінальної п’єси?
Лоренцо: При нинішньому розвитку хімії… Що ти надумала, негідниця? Нащо тобі отрута, негідниця?
Джульєта: Я хочу усипити свого чоловіка. Щоб він заснув кріпко-кріпко.
Якщо цей ідіот знову почне мені триндіти про помічницю по дому, або полізе до мене, я плесную йому трошки у пляшку і заспіваю колискову…
Лоренцо: Добре, трошки дам (дістає маленьку пляшечку, Джульєта намагаться її схопити, невдача )
Джульєта: Скільки?
Лоренцо: Домовимося. Це як напій кохання, якшо ти розумієш, про що йдеться.
Джульєта:По рукам (йде у ванну. Він зніма мантію и лишається у нічній сорочці)
Звучить «Алілуя» Гайдна з великим хором
Голова Джульєти висувається з ванної., свистить йому. Він стриба у ліжко.
Голос Ромео : Джульєта, ти дома?
Лоренцо біжить до своєї мантії, одягається: Отак завжди (лізе у вікно и зникає. Він забув пляшку з отрутою у ліжку. Джульєта знаходить пляшку, вилива отруту у миску, ставить на плитку. Шось добавляє, змішує:

Шкіру й плоть отруйних змій
Кидай у казан мерщій!
Пса язик, сови перо,
Лапки жаб, кота ребро,
Клапоть шерсті кажана,
Крука дзьоб – до казана!
Хай кипить-шумує чан,
Труйний хай іде туман!
Всі Булькай, пахкай, чахкай, чан!
Зварюйсь, трута і дурман!

http://www.ae-lib.org.ua/texts/shakespeare__macbeth__ua.htm#04

Джульєта проходить крізь стіну і зникає із сміхом відьми.
Шекспір (у довгому чорному вбранні з довгим чорним шарфом. Від поводиться як Яго. Тягне за собою Ромео): Дивовижні чудеса трапилися нині, мій Ромео. Тобі випало першому про них почути. Гінцю, що приніс ці вісті,я звелів відрубити голову і здати її у вторсировину.
Ромео: Вілі, ти может не вийо… не викаблучуватися, говори нормально.
Шекспір: Воля ваша, мілорд. Надаємо новини. Ваша шановна теща сьогодні зранку піднімалася по східцях разом із своєю престарілою мамкою. И ось зненацька вона впала и покотилася зі всіх східців и простягнулася внизу мов стара жаба.
Ромео: Нещасна віддала богу душу?
Шекспір: Боюся, що так воно іє.
Ромео (радісно): яке нещастя! Ой, яке нещастя! Ой, яке нещастя! (притоптують, починають танцювати від радості)
Шекспір: Будемо сподіватися, що душа її вже в раю. Але гроші вона з собою не забрала. Ні копійки!
Ромео: Усе дістається людям. Один хибний крок – і все! Опля!
Шекспір: Опля?
Ромео:Опля!
Весела музика, обидва танцюють

Старушенції привіт !
Нам дістався заповіт,
Будем пити і гуляти
И старую поминати.
З’являється няня. Усі троє танцюють сальсу.
Шекспір: Ваша ясновельможна теща, шановний пане, зараз десь між хмарами літа, мов літній ангел. Треба припустити, що ваша вельмишановна жінка є її єдиним нащадком і отрима усі гроші.
Ромео: Тю, холера, а я ще збирався розлучатися.
Шекспір: Але якщо нагла смерть, не приведи Господи, настигне вашу вельмишанову, то тоді вже ви станете єдиним спадкоємцем
Ромео: Про це навіть думати зась!
Шекспір: Не думати треба , а діяти! І бистро! (Виймає пляшку, як у Лоренцо)
Ромео (із страхом): Що це?
Шекспір: Як раз те, що треба. Напій веселий, гострий , приємний. Це в мене лишилося від «Річарда третього»
Ромео: А де інструкція?
Шекспір: Капніть кілька крапель у будь який напій і чекайте, доки ваша душа підніметься до неба.
Ромео: Тьху, це не про нас.
Шекспір: Звісно, це про когось іншого. (Виходить на авансцену): Цим я поверну мою п’єсу у вірне русло, яке ці двоє змінили без усякого мого дозволу. (До Ромео ): Вісник нещастя скаже вам « Шось страшне трапилося сьогодні ніччю».
Ромео: Я починаю вас боятися, пане драматург!
Шекспір: Влхийте отрути у пляшку вашої коханої жінки
Ромео: Але ж вона – мати моєї дочки.
Шекспір: А хто її батько?
Ромео: Ну, Віллі, ви просто чудовисько.
Шекспір: Ні, це не я, а публіка, що прагне вбивств та крові. Вона пожира очами кожне вбивство як модні зараз японські суши.
Ромео тікає. Шекспір виходить на авансцену, звертається до публіки. Світло у залі.
Шекспір: 37 п’єс – комедій та трагедій вийшло з –під мого пера, і в них більш ніж 600 трупів. Я вбив їх усіх на потіху черні, що не розуміє и не хоче нічого, окрім бійок, скандалів, крові, вбивств. Немало часу пройшло, перш ніж язрозумів це, і почав вбивати своїх героїв одного за іншим. І саме це дало мені славу великого драматурга . Якнабільше враження на сучасного глядача, як і сотні років тому викликає видовище смерті. Актори на сцені вмирають довго, у корчах, із дикими криками. І усе це –на потребу низьких інстінктів вельмишановного панства глядачів. Актори волають грати п’яниць, наркоманів, вбивць, жорстоких сексманьяків, бо усе це приваблює серця глядачів в усьому світі. Якби сьогодні продавали квитки на справжні гладіаторські бої із справжніми вбивствами, то люди би вбивали один одного ще у черзі за квитками. Люди хочуть бачити найжахливіші карикатури на себе. Крім того, треба насичувати мову персонажів бруднішими словами із смітників. Піпл це хаває. Але я не розумію – навіщо платити гроші, щоб почути слова, які можна прочитати на кожному паркані безкоштовно. І будуть вам аншлаги, і критики писатимуть захоплені відгуки. Про нинішній гумор я вже не кажу. Його використовують заради зомбування глядача. Може, я вже старий, нічого не розумію у сучасному мистецтві. Але я покажу вам, що таке справжнє мистецтво. (Надяга на себе сповідальне покривало Джульєти).
Греміть, блискавки! Бушуй море! Бийте у барабани!
Джульета виходить на сцену із відром та шваброю , миє підлогу.
Шекспір: Я дух твого батька

Я дух твойого батька,
Приречений на певний строк блукати
Вночі, а вдень каратися вогнем,
Аж поки всі гріхи буття земного
Не вигорять до пня. Якби не тайна
Тюрми моєї, я б наговорив
Такого, що тобі найменше слово
Роздерло б душу, остудило кров,
Як зорі, очі вирвало б з орбіт,
Цей чуб густий, хвилястий розняло б
І підняло в нім кожну волосину,
Немов голки від люті в дикобраза.
Однак не для живих ці одкровення,
Що вічності належать. Слухай, слухай
…………………………………………………………………………………………………
Джульєта: Так тобі і треба, придурку.
Шекспір: Ну ось. Хіба я оженив тебе із цим дегенератом? Ви самі це зробили,без усякого мого дозволу, порушив мої авторські права.
Джульєта (продовжуе вбирати): Якщо ви, пане драматургу, проявили б трошки такту та уваги, могли б і втримати мене від пірнанння в уце лайно, в якому я живу вже 30 років.
Шекспір: кінчай суперечки, я повинин передати тобі важливе повідомленння.
Джульєта: Ну?
Шекспір: Ти повинна позбутися його.
Джульєта: Кого?
Шекспір:Ти знаєш
Джульєта: Тобто ви пропонуєте мені вбити мого коханого, батька моєї дочки?
Шекспір: Батька? Ну, мені то брехати не потрібно. Ти ж сама все знаєш.
Ти просто повинна позбутися його.
Джульєта: Чого це?
Шекспір:Бо він гомік.
Джульєта:Тю! З чого ти взяв? Він трошечки бісексуал, от і все.
Шекспір: А шо це? Ну, як гральна карта з двома сторонами. Той, хто, і той, кого.
Джульєта: Навіть це… фетішист.
Шекспір: А це що таке?
Джульєта: Ліза.
Шекспір: Вельмишановна пані! Я тільки хочу допомогти вам позабавитися
вашого вельмишановного чоловіка максімально ефективним. Бо ваша вельмишановна мамаша зволила полетіти зі всіх сходинок і приєдналася до мене та інших якнайостойнішіх осіб.
Джульета: Мати померла? Не ходи по мокрому, сліди залишаться!
способом.
Шекспір: Вам треба позбавитися його. Інакше уся нерухомість йому дістанеться. Усе царство для коня?
Джульєта: А де ж ти був раніш? І 30 років мовчав як риба і лише зараз приперся. В мене свої методи\і є (перевіряє свою пляшечку) я вже 30 років з ним промучилася. Якби я вбила його ще тоді, я б вже відсиділа свій строк и була б вільною людиною. Так що мені, пробач, не до тебе. Щезни, обернися хмарою, чи як це там у вас робиться. До речі, ти ніколи не був хорошим артистом, лише писаниною займався цілими днями.
Шекспір (стоїть засмучений): Лукі вдома? (прямує у її кімнату).
Лукі (з кімнати) Подожди, я переоденусь!
Шекспір (йде на авансцену, звертається до публіки) Дозвольте мені висловити щиру подяку театру …. що нарешті презентував широким масам глядачів справжнього, народного шекспіра без отих старих прибамбасів. Адже я писав простою народною мовою, просто за 400 років вона дещо устаріла. Ось зараз ви побачите справжнього Шекспіра (спускається у зал, балакає із глядачами – де ви працюете? Чи подобається вам спектакль? Чи часто ви ходите до театру? )
Лукі: Вилли!
Шекспір: Пробачте, панове! (Піднімається на сцену)
Лукі (у джинсах, фуражці, у руці трима листа) Привет, как дела? Давай убежим отсюда на фиг!
Шекспір: Погоди, спектакль надо доиграть, как положено.
Луки: Нет, сейчас! Я не могу ждать до конца спектакля! (Кладе на стіл листа) Давай начнем новую жизнь! Будем пить, курить травку, отрываться на дискотеках. (Тягне його до вікна). А ты, если захочешь, можешь писать свои пьески
Шекспір: (впирається) Поинимаешь, у меня проблема со средствами.
Лукі: Не морочь голову! Тебе в агентствах по авторским правам всего мира за 400 лет миллионы авторских отчислений набежали. Знаешь что, у меня идея! Напиши мюзикл. Она – за Януковича, а он – за Юлю. Ну, пошли! Жаль, только, что я не смогу участвовать в финале этого спектакля.
Шекспір: Нічого, вже усе налагоджено.
Лукі: Все, уходим! (Лізе у вікно, Шекспір – за нею)
Шекспір (оглядується): А теперь – дивіться фінал! Це найкраще моє драматургічне

Ромео (входить через головні двері): Джульето! Ти дома?
(переливає отруту у велику пляшку):
Шкіру й плоть отруйних змій
Кидай у казан мерщій!
Пса язик, сови перо,
Лапки жаб, кота ребро,
Клапоть шерсті кажана,
Крука дзьоб – до казана!
Хай кипить-шумує чан,
Труйний хай іде туман!
Всі Булькай, пахкай, чахкай, чан!
Зварюйсь, трута і дурман!
(Кричить у напрямку кімнати Лукі): Шо там так тихо? Шо ти там робиш? Роби уроки, шльондра! Чому ти не відповідаєш? Де ти? (Входить у кімнату Лукреції, вибіга звідти у паніці) Лукі! Де ти?
Джульєта (виходить з ванної): Що це за дикі крики?
Ромео: Лукреція зникла (знаходить листа) Хороша дівчинка, хоча б листа залишила. (Читає)
Мои жуткие предки! Я убежала с Вилли, чтоб познать настоящую любовь. Когда вернусь- не знаю, а может, и вообще не вернусь. От всей души желаю вам, чтоб вы оба подохли в мучениях, как вы друг другу желаете. Я вас ненавидела с самого детства.
Ромео (у напівобморочному стані): Вона пішла від нас! З оцим негідником! Треба дзвонити у міліцію!
Джульєта: Тю, вони гроші візьмуть і нічого не зроблять. Треба самим шукати.
Ромео: Не треба було його у дім пускати.
Джульєта: Мерзотник! Відібрав у нас нашу єдину улюблену дитину! Вона нас так любила!
Ромео: Тепер він втече з нею в Америку. Америку вже відкрили?
Джульєта (дивиться у енциклопедію): Так. Лукі, Лукі! Моя маленька шльондра! Де ти?
Ромео: Ми так ії любили! Ми заради неї були готові на все.
Джульєта: І навіть більше. Ми дали ій усе! Що ще можна було дати рідній дитині! Ну, та й годі! Пішла і слава Богу! (налива із своєї пляшки) Випий, татусю! Це тебе заспокоїть.
Ромео (налива їй із своєї): І ти також.
Джульєта: Ні, тільки з тобою, любий!
(Дивляться один на одного з підозрою, але випивають, хмеліють)
Ромео: Вона – моя дочка? Теперь можеш сказать правду.
Джульєта (сміється) Яке це має значення зараз?
Ромео: Слухай, в мене є серьозна підозра віносно цього. Вона зовсім на мене не схожа.
Джульєта: Пий, пий, любий.
Ромео: А від кого, а? Меркуціо? Він увесь час крутився у нашому саду.
Джульєта: За здоров’я присутніх. Беневоліо.
Ромео: Чого це раптом Беневоліо? Ні! Ні! Ти фальсифікуєш історію світової драматургії! Не может цього бути! Ти зраджувала мені з оцим.. оцим…Ти хочешь знати правду?
Джульєта: Ну?
Ромео: Лукреція – не твоя дочка! Моя, але не твоя!
Джульєта (раптом трезвіє, припиняє сміятися): Як це?
Ромео: Я тобі не хотів цього казати. Ії народила інша жінка.
Джульєта: Нісенітниці. Як це може бути?
Ромео: А ти придивись на неї. Вона дуже схожа на одну мою знайому.
Джульєта: Опа! Це годиться!
Ромео: Що?
Джульєта: Це годиться як суттєва причина для розлучення! Навіть папа римський це затвердить. Це чудово!
Ромео: Ти хочеш розлучитися?
Джульєта: Він ще питає. Я 30 років про це мрію. Можеш забирати свою редьку, свою Лізу і йти на усі 4 сторони.
Ромео: Але ж не зараз?
Джульєта: Чому?
Ромео: Бо в мене багата жінка, із великим спадком. Я кохаю її усіма силами душі.
Джульєта: Ти мені огидний, я не можу з тобою жити.
Ромео: Ти мені теж. Але розлучення – ні в якому разі! Половину спадка!
Джульєта: Яка ж ти наволоч!
Ромео: Але багата наволоч! Що я можу зробити. Я тебе кохаю.
Кохання принесло мене на крилах,
І не змогли цьому завадить мури;
Кохання може все і все здолає,-
Твоя рідня мені не перешкода.
Зрозуміла, стерво?
Джульєта: Ідіот! Я ненавиджу тебе і твоїх ідіотських віршиків! Ти зараз здохнеш!
Ромео: Ти перша, сучко! Хай краще смерть від лютої злоби,
Ніж довгий вік без ніжності твоєї, моя кохана, щоб ти здохла.
Починають бійку. Джульєта (сідає на чоловіка верхи і починає його лупцювати. Але ця дивна бійка мало-помалу переходить у балет. Обидва п’яні, іх рухи стають м’якими та повільними, голоса – ніжними. І ось Джульєта лежить у ліжці, Ромео стоїть біля неї на колінах. Світло мало-помалу гасне. Музика)

Джульєта: Моє лице ховає маска ночі,
Але на нім пала дівочий стид,
Що ти в цю ніч мої слова підслухав.
Хотіла б я пристойність зберегти,
Від слів своїх відмовитись хотіла б,
Хотіла б я… та годі прикидатись!
Мене ти любиш? Знаю, скажеш: «Так…»
Тобі я вірю, з мене досить слова.
Хотіла б я… та годі прикидатись!
Мене ти любиш? Знаю, скажеш: «Так…»
Тобі я вірю, з мене досить слова.
О, не клянись! Зламати можеш клятву:
Недурно ж кажуть, що з любовних клятв
Сміється сам Юпітер. О Ромео!
Скажи, якщо ти любиш, правду щиру.
Коли ж вважаєш – переміг мене
Занадто швидко, я тоді насуплюсь,
Скажу уперто: «Ні!», щоб ти благав.
Інакше – ні, нізащо в світі! Ні!
Так, мій Монтеккі, так, я нерозважна
І, може, легковажною здаюсь…
Повір мені, і я вірніша буду,
Ніж ті, що хитро удають байдужість.
І я б могла байдужою здаватись,
Якби зненацька не підслухав ти
Любов мою й слова мої сердечні…
Пробач мені, мій любий, і не думай,
Що мій порив палкий – це легковажність;
Мою любов відкрила темна ніч.
Ромео: Клянусь цим місяцем благословенним,
Що сріблом облива верхи дерев…
Джульєта: О, не клянися місяцем зрадливим,
Який так часто змінює свій вигляд,
Щоб не змінилася твоя любов.
Ромео То чим я поклянусь?
Джульєтта : Не треба зовсім.
Або, як хочеш, поклянись собою –
Душі моєї чарівним кумиром,-
І я повірю.
Ромео: Серця почуттям…
Джульєтта: Ні, не клянись! Хоч ти – єдина радість,
Та не на радість змовини нічні…
Все сталось несподівано занадто –
Так швидко, так раптово й необачно,
Як блискавка, що блисне й раптом зникне
Ледь встигнемо сказати: «Он сяйнуло!»
Добраніч, любий! Теплий подих літа
Нехай цю бруньку ніжного кохання
Оберне в пишну квітку запашну,
Коли з тобою зійдемося ще раз.
Добраніч! Хай у тебе переллється
Той мир, що вщерть моє сповняє серце!
Джульєта (майже не плаче) : Татусю, я ж тебе отруїла!
Ромео: І я тебе теж!
Джульєта: Знаєш, Вілі мав рацію. Треба було кінчити це діло ще 39 років тому.
Ромео: Тоді, на цвинтарі, ми дивилися одне одному в очі, немов пара закоханих дітей.
Джульєта: Я тебе і зараз кохаю, татусю.
Ромео: І я тебе. Ой, здається, отрута починає діяти! (Хапається за серце, пада на підлогу)
Джульєта (теж падає)

Арія сцени розстрілу з опери „Тоска”
Svani per sempre il sogno mio d’amore
L’ora e fuggita
E muoio disperat.
E non ho amato mai tanto la vita!

Вони обіймаються и театрально „вмирають”. Входить Шекспір:
Шекспір:
Похмурий мир приніс світанок вам.
Ходім звідсіль. Все треба з’ясувати.
Ще доведеться вирішити нам,
Кого помилувать, кого скарати…
Сумніших оповідей не знайдете,
Ніж про любов Ромео і Джульєтти.

Шекспір лишає сцену, задоволений ефектом своєї постановки. Раптом світло зажигається.

Ромео: Пішов?
Джульєта: Слава Богу. Графоман!
Ромео: Я вже думав, що ми від нього ніколи не позбавимося.
Джульєта: Слухай, татусю, що це за отруту ти мені налив у вина?
Ромео: То, що дав бутафор. Він сказав, що це малиновий сік.
Джульєта: Це такий сік, як я – папа римський.
Ромео: Знову ти починаєш! А нащо ти мені підсунула зіпсовану редьку?
Джульєта: А ти не жереш як свиня! Втягни пузо!
Ромео: Не треба мене вчити! Ти – найгірша хазяйка в усій Вероні! За 30 років нічого не навчилася! Я проклинаю ту хвилину, коли вирішив на тобі оженитися! Краще б я тоді отруївся! Шльондра! Від кого моя дочка?
Джульєта: Ви із своїм Шекспіром можете поцілувати мене у сраку!
Ромео: Ідіотка! Шльондра!

Коментарі закрито.

dramaturg

Свіжі статті

Свіжі коментарі

%d блогерам подобається це: