dramaturg

Інформація

Цю статтю створено з 25 Лис 2014, і віднесено до п'єса, сучасна українська драматургія.

Теги цієї статті

, ,

“Допит із легкою пристрастю” – п’єса сучасного українського драматурга Анатолія Наумова

Чи потрібно застосовувати люстрацію щодо прокурорів і суддів? Відповідь на це запитання давно знають українські драматурги. Серед рецептів боротьби з корупцією є і драматургія Анатолія Наумова

 

ДОПИТ ІЗ ЛЕГКОЮ ПРИСТРАСТЮ

ДІЙОВІ ОСОБИ

А н д р і й, молодий прокурор.
К л а в д і я М и х а й л і в н а, його мати.
П е т р о М и х а й л о в и ч, його дядько, воєнний прокурор.
А д а, дружина Петра Михайловича.
Л і н а, колега Андрія в прокуратурі.
Б о д і к, колега Андрія в прокуратурі.
І в а н О п а н а с о в и ч, проректор.
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч, важна персона із прокурорських.
В о л о б у є н к о, із адміністрації.
Т е л е в і з і й н и к.

Простора вітальня в квартирі вдовиці прокурора Клавдії Михайлівни. Старовинні важкі меблі, стелажі із книгами, стіл, стільці старовинної роботи, крісла. В глибині сцени вхідні двері – вони десь за кулісами.
ДІЯ ПЕРША

Картина перша

А н д р і й (бере мобільник). Алло? А, Бодік, ти. Привіт! І Ліна поряд з тобою?! Їй теж мої палкі вітання. Чим зобов’язаний такою увагою до моєї персони? Не будуть же слідаки відділу боротьби з організованою невинуватістю громадян дзенькати без вагомої причини колишньому стажеру… Чи правда, що я до вас одразу заступником? Яка приємна новина про мій кар’єрний злет! А от чи правда – краще би вас запитати. Бо я лише вчора подолав юрфак, а ви з Ліною вже рік штани у відділі протираєте. До речі, а відділ що – у траурі з цього приводу? Увесь, крім вас двох? Й справді – друзі пізнаються у службовій радості. Хоча, звичайно, коли замість того, щоб заздрити, радіють, це якась клініка. Такого в правопохоронних органах просто не може бути… Жартую, звичайно. Я й справді радий вас чути. Все ж таки тільки ви двоє у відділі не боялись, що я можу закласти…

Входить Клавдія Михайлівна з елегантною сумкою –
вона кудись зібралась. Очікувально дивиться на Андрія, даючи зрозуміти, що треба переговорити.

А н д р і й (в мобільник). Бодік, я передзвоню, є про що поговорити. Хвилин через десять. (Виключає мобільник. Матері.) Ти куди?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. З ким це ти так довірливо розмовляв про своє майбутнє призначення?
А н д р і й. Дзвонили із відділу, де я в минулому році стажувався на практиці і де тепер буду працювати. А ти куди?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Я на годинку. До твого проректора. Івана Опанасовича. Запросити до нас.
А н д р і й (здивовано). Проректора?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Я не можу не запросити його. Іван Опанасович стільки зусиль доклав, щоб ти закінчив юрфак із червоним дипломом!
А н д р і й. Припустимо, що доклав. Хоча я з ним практично не перетинався.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Ти не перетинався також із тими, хто влаштував, що ти вже без п’яти хвилин слідчий прокуратури.
А н д р і й. Бери вище – заступник начальника відділу. Про що мене щойно проінформували.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Якщо вигорить. Задля того й кручуся, забезпечуючи тили.
А н д р і й. Добре, я без п’яти хвилин ще не заступник – і що? Може, й не заслуговував на червоний диплом?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Я лише знаю, що Іван Опанасович всі п’ять років незримо тебе підстраховував, про що ти навіть не здогадувався. А я весь цей час підгодовувала його дечим.
А н д р і й. Дечим?!
К л а в д і я М и х а й л і в н а. За все в житті доводиться платити, синку. Особливо за гарне місце для діток.
А н д р і й. А для чого тобі зараз цей відпрацьований матеріал?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. По-перше, людині належить подякувати, а не переступати через неї, використавши. А по-друге, треба завжди мати запасне летовище. Ми не впевнені, що ти упораєшся із каторжною працею в прокуратурі.
А н д р і й. Хто це ми?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Я і дядько Петро. Іван Опанасович теж, звичайно.
А н д р і й. Ви вважаєте, що для слідчого мені не вистачить кваліфікації?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Поцікався у дядька Петра, що він думає про це. Але я з ним згодна, що характер у тебе не для прокуратури, не кажучи вже про здоров’я.
А н д р і й. А для вищої школи зійде?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Ти би вже через рік-два кандидатську захистив, а потім одразу докторську, поки Іван Опанасович першим проректором.
А н д р і й. Я не вмію майстерно нанизувати наукових слів, ти ж знаєш. А для викладача це обов’язково.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Дядько Петро запевняє, що з корочкою доктора наук завжди можна очолити яку-небудь наглядову раду. Будеш перевіряти, а не з кафедри розпатякувати. А це завжди – повага і гроші.
А н д р і й. А кого ще ти запрошуєш?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Кого попало не буде, не хвилюйся.
А н д р і й. Я їх хоча би знаю?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Не обов’язково. Саме тому зберемось на річницю загибелі твого батька. Щоб, так би мовити, одним пострілом дві мішені.
А н д р і й. Як на річницю?!
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Не квапся з висновками, сину. Життя трохи складніше за юриспруденцію. Тож треба через щось переступати заради успіху.
А н д р і й. Але ж у день смерті?!
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Коли вибирають достойне життя, то будь-який день у нагоді. Та й запроси дуже поважних фігур на вечірку лише в твою мало відому честь, ще й носами закрутять. Одразу кожен прикине, що його будуть використовувати, щоб просунути тебе на щось хлібне – і може в кущі подалі від гріха. А коли запрошуєш відзначити сумну дату в біографії їхнього колеги і соратника – відмовитись дуже складно. Тут вже щось на кшталт святого обов’язку.
А н д р і й. То посидьте за поминальною чаркою без мене.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Не вередуй! Бо коли першу чарку – за упокій батька, дуже логічно другу – за спокій сина. Тож твоя присутність обов’язкова. А там і про червоний диплом згадається, і про нашу прокурорську династію. До речі, якщо вже тобі телефонували із відділу, де стажувався і де будеш працювати, то, може, покличеш кого теж? А то дядькові Петру не дуже подобається, що ти ні з ким не товаришуєш і у тебе навіть ще немає дівчини.
А н д р і й. Добре, спробую покликати. До речі, у відділі вже відомо, що я приходжу до них одразу заступником. Значить, питання вирішене?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Не кажи гоп, а то ще накаркаєш. (Дивиться на годинника.) Ой, страшенно запізнююсь! Забула сказати – незабаром має прийти Ада, ми з нею домовлялися, то нехай дочекається мене, я постараюся швидко впоратись…

Клавдія Михайлівна швидко виходить. Андрій натискує кнопку виклику на мобільнику, притуляє його до вуха.

А н д р і й. Алло, Бодіку, це я. Я й справді радий був чути вас. Адже ти і Ліна для мене поза будь-якою конкуренцією… Надія і опора, правильно. Без будь-якої іронії. А якщо попаду в якесь там начальство десь вище, то само собою. Так і скажи Ліні, якщо вона ще поряд… Тоді обов’язково передай їй. До речі, а чого це вона солідарна з тобою, а не з більшістю інакодумців у відділі? Вона ж начебто на дух не виносить кар’єристів. А що за ломка у неї?.. Мабуть, не кожному по нервах боротьба із… Неодмінно скажи Ліні, що я вдячний вже за те, що ви не забули мене. А оскільки залишатись в боргу ще не навчився, буду розраховувати, що ви удвох прийдете до мене в гості. У нас тут невдовзі намічається невеличкий сабантуй в мою честь, тож буде доречно… Я зателефоную вам, Бодіку. Обов’язково привіт Ліні… (Вимикає мобільник.)

Звучить вхідний дзвінок у квартиру. Андрій виходить в коридор і повертається із Адою. Вбранням і зовнішністю Ада схожа на еталонну секс-бомбу.

А д а. А куди це твоя мамуська подалась?
А н д р і й. У неї ділове рандеву. Вона просила трохи зачекати.
А д а. Трохи? Ти впевнений?
А н д р і й. Вона сказала, що впорається швидко.
А д а. А з ким у твоєї зеленовічної мамуськи таке швидкісне рандеву? Якщо з проректором Зарульським, то навряд чи все закінчиться швидко.
А н д р і й. Що маєш на увазі?
А д а. Все те ж, зеленовічне.
А н д р і й. Яке ще зеленовічне?
А д а. Воно трохи відмінне від вічнозеленого, яке про безмежність життя. А от зеленовічне – це його сексуальне наповнення.
А н д р і й. Мама поїхала запросити Івана Опанасовича до нас.
А д а. Іван Опанасович їй ні за що не відмовить. Як і вона йому.
А н д р і й. Ти про що взагалі-то?
А д а. Не намагайся маскувати свої переповнені університетськими знаннями мізки, племінничку. Ти чудово розумієш, на що натякую.
А н д р і й. Який я тобі племінничок?!
А д а. Та такий, як і я тобі тьотя! Шість років різниці між нами – хіба це така вже статева прірва?
А н д р і й. А тридцять між тобою і дядьком Петром – мабуть, взагалі не дуже помітна шпаринка?
А д а. Не знущайся над Петриком – він стільки для тебе зробив останнім часом! Я його не тільки шаную, але й жалію. Тобі відомо, що у нього простата?
А н д р і й. Здогадувався, спостерігаючи за тобою.
А д а. Що ти розумієш в цій тонкій справі, коли мужчина хоче, а не може. Як от ти теж.
А н д р і й. Що-о?
А д а. Мені тебе не менше Петрика жаль. Дівчини у тебе, як відомо, немає і не було, а живий секс ти бачив, мабуть, тільки онлайн в інтернеті.
А н д р і й. А мені тебе не жаль! Нічого було виходити за прокурорську простату.
А д а. Не звужуй широчінь проблеми, племінничку! Я виходила за цілу низку факторів. Але в першу чергу, звісно, за гроші. Зате як я одягнена, подивись!
А н д р і й. Скоріше роздягнена.
А д а. Кожен бачить те, що йому хочеться. В міру власної розбещеності. Уявляю, що ти примудрився би розгледіти, якби на мені залишилось, наприклад, лише намисто.
А н д р і й. Не залітай так далеко в своїй фантазійності.
А д а. Хочеш я кину тобі по ємейлу свої відверті фотки?
А н д р і й. Я тебе й так достатньо часто бачу відвертою.
А д а. Але ж не одягненою лише в намисто? До речі, є й такі фотки, де я без намиста. Хочеш розгледіти цю малопомітну різницю?
А н д р і й. Побійся хоча б рідного дядю, якщо вже Бога не дуже!
А д а. Звичайно, прокурор не бог, а значно більше, але ж Петрик зовсім не проти, щоб… Ну, ти повинен здогадатись, ти ж червонодипломник – значить, розумний.
А н д р і й. Про що здогадатись?
А д а. Що твій дядько – дуже прогресивний мужчина, а не собака на сіні, коли сам не гам і другому не дам. Він каже – тільки щоб я не знав. І щоб ніяких пліток. Вчись у дядька Петруші, племінничку! Втім, можеш повчитись і у своєї мамуськи Клавуші. Ти в курсі, від чого твій татко добровільно-примусово відкинув копита?
А н д р і й. Що-о?! Примусово?! Як це примусово?!
А д а. Перестань щокати та якати, ти ж без п’яти хвилин слідчий. Якщо не в курсі – проведи розслідування, вислухай свідків та очевидців. А то якось не дуже вписується в логіку, що прокурорська династія не помічає власного криміналу. Так можна й декваліфікуватися.
А н д р і й. Хочеш сказати, що мій батько наклав на себе руки, а не став жертвою пострілу бандита?
А д а. Твій диплом почервонів би ще й від сорому за твою юридичну непрофесійність. Схоже, що всім, крім тебе, відомо, що довела його до пістолетного курка твоя мамуська.
А н д р і й. Неправда! Останнім часом вони навіть не сварилися!
А д а. Це не заважало їй виявляти стабільну небайдужість до Івана Опанасовича. А розчулений цим процесом твій батько й відкрив якомога ширше рота, що не промахнутись в нього з першого пострілу.
А н д р і й. Цинізму тобі не займати, Адо!
А д а. А не треба правду подружнього життя камуфлювати під цинізм, племінничку. Бо така правда – як ото фотки без намиста, щоб все на виду. Так би мовити, гола правда. То як – не проти придивитись?
А н д р і й. Розберусь якось, де яка правда.
А д а (насмішкувато). Та з чим розбиратись, якщо без намиста? Чи ти маєш на увазі не фотки?

Звучить голос Клавдії Михайлівни.

К л а в д і я М и х а й л і в н а. Про які фотки мова, Адо?

Клавдія Михайлівна входить до кімнати.

А д а. Я про те, що не завадило би зафіксувати наш сабантуйчик на фото, а то й узагалі на відео.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Непогана ідея, звичайно. Я й сама думала про це. Але тут є одне «але».

Андрій виходить.

А д а. Ніяких «але», Клавушо!
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Я вже скільки тобі говорила – не називай мене Клавушою! Як ти не розумієш, що так і напрошується – Клуша!
А д а. Ну і асоціації ж у тебе! Ти ж ще до бальзаківського віку не доповзла, а виглядаєш взагалі як фатальна жінка. То чого береш в голову якісь дурниці із репертуару московських снобів?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Все одно не називай. І без того щось кисло.
А д а. Невже Іван Опанасович не виправдав сподівань?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Зустріч не відбулася. Івана Опанасовича викликали в адміністрацію на якусь важливу нараду. Він там головний консультант.
А д а. А у мене нова сукня, із розрізом лише звідси і до підлоги, навіть Петрик не дуже проти. То як не закарбувати на відео таку розкіш на довгу пам’ять?!
К л а в д і я М и х а й л і в н а. І заодно на вічну.
А д а. Щоб я вічно красувалась в цій сукні? Ти з глузду з’їхала?!
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Я про своє. Чи доцільно використовувати день смерті Павлуші?
А д а. Жаль, що його більше немає. А то як би гарно-парно римувалось – Клавуша-Павлуша.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Досить тужити, він сам обрав, що хотів. Я про подальшу кар’єру Андрія – чи варто в день смерті батька?..
А д а. А хто ще буде, крім мене?
А н д р і й (з’являючись в кімнаті). Ще я буду, мабуть. А також тінь мого батька. (Дивиться на Клавдію Михайлівну.) Я не помиляюся, мамусько?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Гм-м, мамусько. Звідки це у тебе?
А д а. Це я його навчила такому проникливому слову.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Не треба глузувати на святому. Ідею пом’янути Павлушу висунув, між іншим, твій чоловік, Адо. А він як-ніяк воєнний прокурор, в ситуації тямить більше нас.
А д а. Це коли я йому підказую або на картах прогнозую.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Тоді підкажи, чи не обріжемось, якщо запросимо Олександра Олександровича, скажімо, відзначити успіх Андрія?
А д а. Олександра Олександровича?!
К л а в д і я М и х а й л і в н а , А що тебе дивує? Його висока посада?
А д а. Це правда, що він жодну сукню не пропускає?
А н д р і й. У тебе всі сукні із таким вирізом, що…
А д а. Але ж це не значить, що їх зовсім немає.
А н д р і й. І це не зовсім гола правда, тьотю.
А д а. Краще помовчи, племінничку, бо це не твого недорозвиненого смаку справа. Тобі ще рано про такі проблеми пліткувати. (Клавдії Михайлівні.) А свою відверту сукню я все одно надягну, навіть якщо виріз зменшить її привабливість в очах у Олександра Олександровича.
К л а в д і я М и х а й л і в н а (в роздумі). Звичайно, звичайно… Чи, може, запросити Олександра Олександровича начебто пом’янути Павлушу? А там вже замовити слівце і за Андрія?
А н д р і й. Чому слівце, а не складносурядне речення, наприклад?
А д а. Тобі поки що й слівця вистачить.
А н д р і й. Звідки ти знаєш? А, може, у мене наполеонівські плани?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Припиніть обмін люб’язностями. Все надто серйозно, бо крім Олександра Олександровича треба запросити і Волобуєнка.
А д а. Хто це – Волобуєнко?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Із адміністрації.
А д а. Із адміністрації? Це ідея! Там стільки вогненних пацанів!
К л а в д і я М и х а й л і в н а. А от Волобуєнко якраз дуже стримана людина.
А д а. Саме в тихому болоті дівки водяться, Кла… (Реагуючи на невдоволення Клавдії Михайлівни, яка очікувала почути «Клавушо».) Я не вимовила «Клавушо», чи не так? Я сказала «Кла». Погодься, що звучить енергійно і дуже просунуто! Можна я відтепер буду тебе називати Клу? Тобто Кла?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Як завгодно, але щоб про Клавушу я більше не чула!
А д а. Тоді заносимо це в актив. Як ти думаєш, Кла, цей твій Волобуєнко теж нормально сприйме мій виріз на сукні?
А н д р і й. Є ризик, що він сукні взагалі не помітить.
А д а. Ти спочатку заведи собі дівчину, попрактикуйся на ній, а потім будеш свої недоречні зауваження робити, племінничку.
А н д р і й. У мене є дівчина.
А д а. Що ми чуємо, Кла!? У нього є дівчина?!
К л а в д і я М и х а й л і в н а. А що – може бути. Андрійко останнім часом дуже змінився. Він, наприклад, вже менше читає.
А д а. А докази? (Андрію.) Де докази, що у тебе дівчина? Ти ж свіжоспечений слідчий, повинен знати, що зараз щиросерде зізнання вже не є царицею доказів.
А н д р і й. Вона буде царицею доказів, коли ти її теж побачиш у нас – поряд із мною.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Правильно, що ти її запросив. А то дядько Петро вже й віру у тебе втратив.
А д а. Твоя умовна дівчина теж буде із вирізом?
А н д р і й. Вона буде у своїй прокурорській формі.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Невже вона твоя колега, Андрійку?!
А н д р і й. Ми познайомились, коли я стажувався.
А д а. Вона теж прокурорша?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Чому би й ні?
А д а. Мабуть, у молодих прокурорш є щось магнетичне. Недарма ж Петрик так остовпів, вперше побачивши мене, коли я прийшла в його прокуратуру на роботу.
А н д р і й. А вдруге побачивши?
А д а. Коли вдруге, я вже стала його дружиною.
А н д р і й. Не рахуючи, що в цьому проміжку він встиг кинути свою сім’ю?
А д а. Та він тягнув цілий тиждень, твій дядько! Я й досі не можу пробачити йому! Бо змогла ж я, випускниця юрфаку, без зволікання кинути на його вимогу свою роботу в прокуратурі?!
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Тихіше на сімейних поворотах, любі мої. Краще вип’ємо кави.
А д а. І коньяку.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Ти ж за кермом, Адочко?!
А д а. Ну то й що?
А н д р і й. Мабуть, для дружини воєнного прокурора у правилах дорожнього руху є окремий параграф.
А д а. Я дозволяю собі чарку-другу за кермом тому, що потім їду вкрай обережно, зі швидкістю здихаючої черепахи, і жодного порушення не допускаю. Щоб не зловили на гарячому. А коли неприпустимо твереза, то так лихачу, що всі даішники починають працювати на перехоплення.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Ну то як знаєш. Але тоді не говори, що споїли.
А д а. Будь спок, Кла. Неси коньяк, а там розберемось.
Клавдія Михайлівна виходить.

А д а (Андрію). А твоя умовна дівчина п’є коньяк?
А н д р і й. Сподіваюсь, що навчиться у тебе. Особливо на доріжку за кермом.
А д а. Значить, ще не спав з нею, якщо ви разом не пили.
А н д р і й. Своєрідний у тебе висновок. Мабуть, рідко думаєш?
А д а. А чого думати? Мені досить погляду, особливо першого. Одразу бачу, що замість сексу читаєш детективи.
А н д р і й. А я одразу чую, що ти їх взагалі не читаєш.
А д а. Не хвилюйся, мене на багато що вистачає.
А н д р і й. Шкода, що твій Петрик про це не знає.
А д а. Не порушуй родинну ідилію, племінничку. Дружина твого улюбленого дяді повинна бути поза будь-якою підозрою. До того ж у нас немає прямої правової відповідальності за подружню зраду та сторонні любовні зв’язки. Ми ж не ісламське гетто, а майже європейська країна.
А н д р і й. Зраджуй не хочу, так?
А д а. А чим гірше варіант – хочу і зраджую?
А н д р і й. От тільки за все потім доводиться платити.
А д а. Особливо коли не спиш з жінкою заради кар’єри, як ото ти, племінничку.
А н д р і й. Що тобі треба від мене, секс-тьотю?!

Перебиваючи розмову, в кімнату входить Клавдія Михайлівна з кавою, пляшкою коньяку і цукерками на таці, ставить тацю на стіл.

А д а. Нарешті! А то твій червонодипломний синочок вже дістав своїми питаннями про те, з якою швидкістю я кермую після двох чарок.

Андрій щось намагається заперечити, але Ада владним жестом упереджає його.

Краще налий присутнім тут леді.

Андрій наливає. Ада піднімає чарку.

А д а (трагічно). Ну що сказати в цю скорботну хвилину, коли водночас груди переповнює шалена радість…
К л а в д і я М и х а й л і в н а (перебиває). Адо, ти що?!
А д а. А що не так, Кла?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Ти з глузду з’їхала – таке сказонути!
А д а. Я ж заради психологічної допомоги тобі! Якщо вже тебе так бентежить ситуація з вечіркою – поминати чи веселитись, то краще потренуватись. От і давай спробуємо.
А н д р і й. А в тебе, тьотю, непогано виходить радість зі сльозами на очах.
А д а. Ти мені аплодуєш, племінничку? Це тому, що я помилилась фахом. Мені би артисткою, а не юристкою. Бо тепер ось доводиться суміщати.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Я теж аплодую твоїм здібностям, але чи не краще розділити тости в часі? Наприклад, спочатку запропонувати випити на честь покійного батька, а потім вже згадати і про його достойного сина? Щоб дипломатичніше виглядало.
А д а. Задачка одначе. Але заради такої події хіба шкода потурбувати мізки? Вип’ємо ж для необхідного натхнення!

Ада п’є. Вслід за нею п’є і Клавдія Михайлівна.

А д а (Андрію). А ти, мабуть, вчишся не пити в присутності дам?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Цього щастя він ще встигне сьорбнути.
А н д р і й (Аді). Можу сподіватись, що візьмеш до себе в учні?
А д а (Клавдії Михайлівні). А тебе не лякає, що це буде дорого йому… вам коштувати?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Адо, ти ж доволі доросла жінка, перестань дражнити хлопчика. Він же тільки починає життя.
А д а. Петрик каже, що життя треба починати з помилок, щоб потім не робити їх у зрілому віці, коли вони обходяться значно дорожче.
А н д р і й. Тому ти так поспішаєш їх робити?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Андрію, май повагу до Ади. Все ж таки вона дружина твого рідного дядька.

Звучать численні вхідні дзвінки у квартиру.

К л а в д і я М и х а й л і в н а. А от і Петро, здається. Легкий на спомин. (Аді, показуючи на пляшку.) Може, прибрати?
А д а. Ще чого!

Клавдія Михайлівна виходить відчинити двері і повертається із вкрай збудженим Петром Михайловичем.

П е т р о М и х а й л о в и ч (Аді). Ти ж за кермом, Адо?!
А д а. А що це міняє?
П е т р о М и х а й л о в и ч. Як що?! Скільки вже мені визволяти твої права?!
А д а. Краще купив би мені круту автівку, щоб даішники взагалі не наважувалися зупиняти! А то їжджу в якомусь допотопному візку індокитайського виробництва. Сором на всю країну!
П е т р о М и х а й л о в и ч. Я тобі, здається, вже казав – потерпи, поки в місті закінчиться місячник з вимогою службовцям жити на одну зарплату.
А д а. Я про неї чую від тебе років п’ять.
П е т р о М и х а й л о в и ч. А що поробиш, коли його забули формально закрити?! Отже юридично він ще продовжується.
А д а. Один ти про нього пам’ятаєш. Мабуть, щоб виправдовувати своє жлобство. (Андрію.) Повчись у свого дяді, племінничку, як треба використовувати юриспруденцію у власних інтересах.
П е т р о М и х а й л о в и ч. Ти краще скажи, де ти моталась? Я тебе розшукую із самого ранку!
А д а. Не додумався постукати в спальню?
П е т р о М и х а й л о в и ч. В чию ще спальню?!
А д а. На превеликий жаль, в нашу.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. А-адо!
П е т р о М и х а й л о в и ч (Клавдії Михайлівні). Чуєш, які сурми заграли?
А д а. Ага, час розплати настав.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Ну що ви не поділили, рідненькі?!
А д а. Спільне ліжко, ось що!
П е т р о М и х а й л о в и ч. Неправда, ми спимо разом.
А д а. А між нами – простата!
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Схаменіться, благаю!
А д а. В чім претензії, дорогенький? Я об одинадцятій прокинулась, а ти не поряд. Бо для тебе твоя служба дорожче за кохану дружину. Ти навіть поскупився дати мені грошей на сумку від Версачі. Ходжу як жебрачка із древнім кошиком від Зіллі, які в Європі носять тільки покинуті дружини.
П е т р о М и х а й л о в и ч. Я через день виділяю тобі по сотці, а тобі все мало! На кого ти витрачаєш сотку?!
А д а. Нон омне, куод лісет, хонестум ест!
П е т р о М и х а й л о в и ч. Що, що?!
А д а (Андрію). Переклади цей крилатий латинський вислів своєму дяді, а то він, мабуть, забув про деякі наріжні істини.

Андрій невдоволено кривиться.

К л а в д і я М и х а й л і в н а. Хто не може розплатитися гаманцем, розплачується собою. Між іншим, це улюблений афоризм покійного Павлуші.
А д а (Андрію). Підозрюю, що у тебе диплом червоний від сорому за твоє професійне невігластво, якщо ти не знаєш фрази, яку перш за все засвоюють перспективні студенти юрфаку.
П е т р о М и х а й л о в и ч. Не заговорюй тут усім зуби! Краще скажи, чому у тебе вкотре вимкнена мобілка?
А д а. Вона автоматично вимикається, щоб ти не розшукував мене кожні півгодини!
П е т р о М и х а й л о в и ч. Ти навмисне вирубуєш її, щоб провокувати мене на пошуки!
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Й справді, Петрику. Ти ще надінь на Адочку електронний браслет.
П е т р о М и х а й л о в и ч. Слава жіночій солідарності, сестричко! (Андрію, з осудом.) А ти що – коньяку в рот набрав замість того, щоб підтримати рідного дядька, який півдня уламував Олександра Олександровича, щоб тебе одразу заступником? Отака, значить, вдячність за все!
К л а в д і я М и х а й л і в н а. А Волобуєнко вже нічого не вартий, виходить? Він телефон зламав, обдзвонюючи кого треба.
А д а (Петру Михайловичу). Бач, люди навіть ламають телефони, а тобі щоб вони працювали цілодобово!
А н д р і й (похмуро, Клавдії Михайлівні). А автівку, часом, ніхто не ламав, об’їжджаючи кого треба, щоб витягти твого бездарного синочка за вуха кудись вище, ніж він на те заслуговує?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Не треба кепкувати над серйозними речами, сину. Мова не про здібності, а про можливості.
А д а (Андрію, глузливо дивлячись на Петра Михайловича.) Це коли теоретично можеш мати автівку, а практично – дитячий велосипед. Як от у мене штампований «Ланос» замість «Бентлі» ручної збірки.
А н д р і й (Аді). Зате у тебе мобілка «Верту».
П е т р о М и х а й л о в и ч. Щоб вертілась невідомо де!
А д а. То, може, вже час ламати?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Ти що?! «Верту» ламати?!
А д а (Петру Михайловичу). Чи, може, з «Ланоса» почати?
П е т р о М и х а й л о в и ч. Почни з себе.
А д а. Ні, краще з тебе, мій любий.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Закругляємось із обопільними компліментами, дорогенькі! Давайте краще поламаємо голову над тим, щоб наші шановні гості були задоволені…

Затемнення

Картина друга
Клавдія Михайлівна біля трюмо – приміряє яскраву сукню. Входить Андрій.

К л а в д і я М и х а й л і в н а. Як мені ця сукня?
А н д р і й. Любо, а головне – дорого.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Порося ти, Андрійку!
А н д р і й. А якщо скажу, що ти в ній королева, запишеш мене в більш доросле свинство?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Мені в ній й справді напрочуд гарно. Іван Опанасович знав, чим догодити.
А н д р і й. Іван Опанасович?!
К л а в д і я М и х а й л і в н а. А хіба Іван Опанасович не може подарувати мені таку сукню, щоб і любо і дорого? До речі, Олександр Олександрович теж збирається піднести мені коштовний презент, а Волобуєнко й взагалі!..
А н д р і й Так у тебе ж день народження через півроку?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. То само собою. А зараз у зв’язку із запрошенням. Так би мовити, в порядку матеріального співчуття вдовиці.
А н д р і й. Мабуть, Іван Опанасович вважає, що веселим кольором сукні співчувати більш чуйно?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Він мудра людина і знає, що найщиріші сльози завжди скрізь веселий сміх.
А н д р і й. Тоді вважай, що у мене навпаки – найщиріший сміх крізь невеселі сльози. Дозволь запитати – а ти батька кохала?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Це й справді аж до сліз смішне питання.
А н д р і й. І все ж?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Звичайно, кохала. Інакше би тебе не було на світі і ти зараз не запитував про очевидне.
А н д р і й. А ще кого-небудь кохала? Ну, як би паралельно?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Кохання – це завжди вертикальне явище, синку. Навіть якщо воно проходить паралельно. Бо воно людину підносить.
А н д р і й. Опускаючи до зради?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Фу, як грубо!
А н д р і й. А як інакше назвати те паралельне явище, коли, наприклад, чоловік застукає дружину з іншим?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. З обивательської точки зору це, звичайно.. Як ти сказав – зрада? Нехай буде зра… Ні, не можу вимовити це недолуге слівце. Нехай ним користуються інші, тільки не я.
А н д р і й. Від зміни слів сутність не міняється.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Саме так, бо заборонене пуританською мораллю паралельно-вертикальне кохання не перестає ним бути навіть коли застукають.
А н д р і й. Сумніваюсь, що саме так.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Ти начитався романтичного марення, яке в наш прагматичний час просто шкодить.
А н д р і й. Тоді прагматичне питання до тебе. Чи правда, що ти зраджувала із Іваном Опанасовичем, а батько через це застрелився?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Я теж чула таку версію. Вона має право на існування. Ти ж вже справжній слідчий прокуратури, заступник начальника відділу, і повинен розуміти, що є свобода думок, які важко офіційно проконтролювати. Тому такі версії й гуляють собі, як безпритульні собаки по житловому кварталу.
А н д р і й. А ця версія, про яку говоримо, вона… вона претендує на достовірність?

У Андрія дзвонить мобільник.

А н д р і й. Ой, Ліночко, біжу! Мене тут трохи затримали непередбачувані обставини… Я миттю! (Вимикає мобільник.)
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Ти куди? І надовго?
А н д р і й. Я ж тобі вчора казав – до мене сьогодні прийдуть. Мої колеги. Зустріну їх внизу біля під’їзду.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Ти сюди їх приведеш? Скільки їх?
А н д р і й. Двоє. Хлопець і дівчина.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Це та сама?
А н д р і й. Якщо складеться. Бо у неї невідкладна поїздка на тиждень. До речі, ти можеш залишити нас одних?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Та без проблем. Через п’ять хвилин я піду на ринок.
А н д р і й. От і добре. Привіт Івану Опанасовичу! (Вибігає із вітальні.)

Затемнення
У вітальню входять Андрій і Ліна.

А н д р і й. Жаль, звичайно, що Бодік не зміг підійти з тобою. А то би дещо обговорили по роботі.
Л і н а. Мене для цієї високої мети замало?
А н д р і й. Що ти, Ліночко?!
Л і н а. Конгеніальне щось намітив, мабуть?
А н д р і й. Та є деякі конструктивні думки.
Л і н а. Як все перебудувати?
А н д р і й. Вгадала.
Л і н а. Не вгадати було б важче. Майже всі так починають. Щоправда, такі віртуальні конструкції у нашому відділі чомусь швидко обвалюються. (Розглядає корінці книг на поличці.) О-о, скільки у тебе детективів!
А н д р і й. Прочитав двісті тринадцять. Виключно сучасних. А коли добрався до Конан Дойля, Агати Крісті та Сіменона, то зрозумів, що не з того кінця почав.
Л і н а. А я навпаки – почала з Шерлока Холмса, комісара Мегре та міс Марпл. Шкода, пізно зрозуміла, що треба було починати з
майора Проніна та його сучасних колег. Швидше б розчарувалася, може. А так!..
А н д р і й. А що не так?
Л і н а. Те, що детективна романтика напрочуд гармонійно не вписується в сучасні реалії наших слідчих буднів.
А н д р і й. Ти ж в минулому році аж горіла?
Л і н а. Зате ще й сьогодні в душі чадить.
А н д р і й. Не знаю, що тебе запалювало, а от я планую жорстко реалістичні кроки. Щоб потім не розчаруватися.
Л і н а. Правильно, завжди треба ставити на нездійсненне, якщо розраховуєш хоч на щось.
А н д р і й. Якщо кожен із нас почне з себе, то хіба це вже така романтика?
Л і н а. Що значить – кожен? Кого маєш на увазі? Кожен із нас трьох? Чи відділ загалом?
А н д р і й. Для початку хоча би трьох.
Л і н а. А ти впевнений, що Бодік погодиться?
А н д р і й. А ти погодишся?
Л і н а. Мій потяг вже в дорозі відомо куди.
А н д р і й. Загадково висловлюєшся, Ліночко.
Л і н а. Ти коли стажувався, теж був увесь із себе загадковий. Все придивлявся та мовчав. Мабуть, психологічно готувався до сьогоднішнього кульбіту – одразу заступником начальника!
А н д р і й. Це тебе негативно схвилювало?
Л і н а. А ти розраховував на позитив?
А н д р і й. Не заслуговую заступником навіть в порядку виключення?
Л і н а. Ти про яке виключення, Андрію? Про свій могутній дах?
А н д р і й. Перш за все про червоний диплом.
Л і н а.У Олега Коротченка теж такого кольору «корочка». А він як сидів два роки простим слідчим, так і буде сидіти. Хоча мені тепер все одно, що далі. Я збираюся подати заяву на звільнення.
А н д р і й. На звільнення?!
Л і н а. Досить з мене романтики. Наїлася!
А н д р і й. До речі, як ти щодо напитися? Маю на увазі каву?
Л і н а. Завжди позитивно, якщо романтична кава.

Андрій виходить приготувати каву. Ліна знову розглядає корінці книжок. Андрій входить із двома чашечками кави на таці.

А н д р і й. Каву подано, шановна пані слідча.

Андрій ставить тацю на журнальний столик, широким жестом запрошує Ліну сісти.

Л і н а. Ідеальний слідчий повинен ще й гарно обслуговувати. Тож запросто можеш претендувати одразу на керівництво відділом.
А н д р і й. От бачиш, скільки у мене плюсів для службової перспективи! Значить, вельми пророчо ви з Бодіком були раді моєму призначенню.
Л і н а.А знаєш, чого був радий Бодік? Він теж прагне за будь-яку ціну протиснутись в начальство. Він завжди буде в нагоді, поки ти будеш зверху.
А н д р і й. Саме тому я би порвав твою заяву, якби мені принесли її на підпис. Бо мати під боком такого радника, як ти – запорука успіху.
Л і н а. Тоді дуже рада, що тебе призначили лише заступником і моя заява не попаде на твій керівний стіл.
А н д р і й. Невже так хочеться, щоб моя кар’єра із самого початку не склалася?
Л і н а. Роби спокійно свою кар’єру. Не ти, так хтось інший. І вважай, що між нами відбувся лише обмін люб’язностями.
А н д р і й. З мого боку це не люб’язність. Просто я не дуже уявляю відділ без тебе.
Л і н а. Співчуваю, але тоді доведеться покращити уяву.
А н д р і й. Боюся, що в цьому випадку фантазії у мене все одно не вистачить. До речі, дуже хотілося би, щоб ти прийшла до нас разом з Бодіком. Втім, можна і без нього. А може, й краще без нього, хоча й незручно давати задній хід.
Л і н а. А що за компанія у вас збереться?
А н д р і й. Дуже солідна з огляду на перспективи. Щось на зразок колегії прокуратури. Та ще й за участю високопосадовців із адміністрації.
Л і н а. Із адміністрації?
А н д р і й. Невже втратиш шанс переписати свою заяву? Маю на увазі – на підвищення?
Л і н а. Шкода, звичайно, але ж мій потяг й справді вже в дорозі.
А н д р і й. Немає таких потягів, які б не поверталися.
Л і н а. Але є такі пасажири, які на ходу зіскакують, або яких на будь-якій зупинці знімають уповноважені на те органи.
А н д р і й. Я би не вагаючись підписав постанову про таке зняття.
Л і н а. Не треба починати кар’єру з перевищення повноважень.
А н д р і й. Але ж підстав – вагон з причепом! Можна навіть вивісити портрет з написом «Її розшукує…».
Л і н а (перебиває). Прокуратура?
А н д р і й. Заступник начальника відділу прокуратури. Назвати ще й прізвище?
Л і н а. Цікаво, а хто ви насправді, мій співбесіднику? Супермен в личині достатньо інтелігентного очкарика? Чи накачаний детективами мамин синочок із мрією про звершення?
А н д р і й. В будь-якому випадку досить гримуча суміш.
Л і н а. Мабуть, що так.
А н д р і й. Та й ти теж не простачка, якщо здатна махнути рукою на кар’єру. Цікаво, а хто ви насправді, моя співбесідниця? Чого від життя хочете? А чи не примхи тут керують процесом?
Л і н а. Примхи, звичайно. Твоя дедукція дає правильну наводку.
А н д р і й. Недарма ж з правильного кінця починав читати детективи. То чого найметься в уже насидженому місці?
Л і н а. Іншого життя хочеться. Не прокурорського.
А н д р і й. Більш спокійного, значить?
Л і н а. Якраз навпаки. Тут твоя дедукція не спрацювала як треба. Адже більш тихого болота, ніж в прокуратурі, годі й шукати. Лише сиди і не висовуйся. Та вчасно бери під козирок – і буде тобі
кар’єрне щастя.
А н д р і й. Як полюбляє висловлюватись мій дядько Петро, там, де починається жіноча логіка, кінчається будь-яка дедукція.
Л і н а. Він у тебе філософ, мабуть?
А н д р і й. Він воєнний прокурор.
Л і н а. Значить, у нього сімейні проблеми, якщо він так вистраждано про жіночу дедукцію.
А н д р і й. У нього молода дружина. Ада. Вона теж навчалася на нашому факультеті.
Л і н а. Тоді все ясно. Передай йому мої співчуття.

Звучать численні вхідні дзвінки у квартиру.

А н д р і й. Здається, матимеш змогу передати їх йому персонально. Я відчиню.

Андрій іде відчинити двері, і через мить в кімнату вривається звично збуджений Петро Михайлович.

П е т р о М и х а й л о в и ч (захекано). Де вона? Де Ада? (Ліні.) Ти з нею прийшла? Ви дуетом вештаєтесь в пошуках пригод?!
Л і н а. А стриманіше вмієте, пане воєнний прокуроре?
П е т р о М и х а й л о в и ч. Що?! Стриманіше?! Та хто ти така, щоб мене заспокоювати?!
Л і н а. Я точно не ваша Ада.
А н д р і й. Ліна тут точно ні до чого, дядю.
П е т р о М и х а й л о в и ч (Андрію). Якщо вона так зухвало мені, то, значить, вони дуетом! (Ліні.) З жиру біситесь, все вам мало! Начіпляли на бюсти цяцьок із золота, а мобілки вирубуєте, щоб не зловили на гарячому!
Л і н а. Рекомендую через знайомого суддю вийти на оператора мобільного зв’язку. Тоді можете відстежувати ваш об’єкт із золотом на бюсті хоч цілодобово.
П е т р о М и х а й л о в и ч. Нічого тут вказувати, до кого і як звертатись! Сам розберусь!
А н д р і й. Ади сьогодні у нас не було, дядю.
П е т р о М и х а й л о в и ч. Точно? А не брешеш?
А н д р і й. Ще не навчився. Я ж у прокуратурі зовсім недавно.
П е т р о М и х а й л о в и ч (оторопіло). Диви, жартівник який! Ти взагалі-то обережніше з прокуратурою. Прокуратура – це святе! Це храм!
Л і н а. Для жертвоприношень.
А н д р і й. Відомо від кого.

Входить Клавдія Михайлівна.

К л а в д і я М и х а й л і в н а. О, скільки народу! (Ліні.) Доброго дня вам, шановна. Ви з Петром Михайловичем чи до Андрійка?
П е т р о М и х а й л о в и ч. Скажеш таке – зі мною!
А н д р і й. Це Ліна.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Дуже приємно. А я Клавдія Михайлівна, мама ось цього кар’єриста.
Л і н а. Ми з ним у одному відділі. Поки що.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. А чому – поки що?
А н д р і й. Вона не хоче в прокуратурі.
К л а в д і я М и х а й л і в н а (Аді). Вас щось не влаштовує?
П е т р о М и х а й л о в и ч. Таких вертких та тимчасових не влаштовує ні престижна робота, ні міцна сім’я. Та й вдома вони не знають, куди себе подіти, маючи забагато вільного часу. А потім шукай їх!
К л а в д і я М и х а й л і в н а (Петру Михайловичу, показуючи на Ліну). То влаштуй Аду ось на її місце. (Ліні.) Якщо, звичайно, ви, Ліночко, не збираєтесь там затримуватись. А куди ви хочете?
Л і н а. Ще не знаю. Мабуть, в адвокатуру.
П е т р о М и х а й л о в и ч. За досвідом для розлучення? Щоб обідрати чоловіка як липку?
К л а в д і я М и х а й л і в н а (докірливо). Пе-етрику!
Л і н а. Я ще не одружена.
П е т р о М и х а й л о в и ч (Ліні). Авансом, значить, готуєшся?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Що ти несеш, Петре, оговтайся?
П е т р о М и х а й л о в и ч (Клавдії Михайлівні). Всі ви такі, хто на юрфаці встиг цинізму нахапатись!
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Я ж його не закінчила, чого мене туди ліпиш?
П е т р о М и х а й л о в и ч . Все одно встигла сьорбнути там моральної отрути!
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Не звертайте на це уваги, Ліно. У нього, мабуть, неприємності на роботі.
П е т р о М и х а й л о в и ч. На роботі у мене повний окей!
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Але чомусь поводиш себе так, начебто…
П е т р о М и х а й л о в и ч. Начебто у мене не всі вдома?
К л а в д і я М и х а й л і в н а (перебиває його). Я так не сказала.
П е т р о М и х а й л о в и ч (Ліні). А у мене дружина не вдома, законна дружина, і мені плювати, хто там щось скаже!
Л і н а. Вибачайте, але я мушу йти.
А н д р і й. Я проводжу тебе.

Ліна і Андрій піднімаються, щоб вийти.

К л а в д і я М и х а й л і в н а. Ліночко, не ображайтеся на Петра Михайловича. Він такий колючий тільки коли впадає в ревнощі, а так – добрий і лагідний, начебто не воєнну прокуратуру очолює, а філію всесвітньої ради миру. І обов’язково приходьте до нас в гості. Андрію, ти запросив Ліночку чи не встиг?
Л і н а. Вельми вдячна, запросив.
А н д р і й. Як я міг не запросити?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Та коли поряд така красуня, забути можна все. Втім, і коли не поряд, як це гарно виходить у Петра Михайловича.
Л і н а. До побачення!
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Чекатимемо на вас, Ліночко!

Ліна і Андрій виходять. Петро Михайлович важко звалюється в крісло і закриває обличчя долонями. Клавдія Михайлівна підходить до нього і гладить по голові.

К л а в д і я М и х а й л і в н а. Бідненький! Замучився!
П е т р о М и х а й л о в и ч. Замучила!
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Красива та молода – це майже пекло. По собі знаю. Я так співчувала покійному Павлуші, так його жаліла, але нічого не могла з собою вдіяти. Бо це як зумовлено – десь там, значно вище хмар.
П е т р о М и х а й л о в и ч. А в ясну погоду де?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Мабуть, ще вище. В тій самій канцелярії, де роздають кожному своє, в тому числі посади і блага.
П е т р о М и х а й л о в и ч. А ми тут вже нічого не значимо?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Ми, мабуть, підсвідомо виконуємо спущені зверху розпорядження, які нечутно диктуються нам.
П е т р о М и х а й л о в и ч. Я її, мабуть, застрелю.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Про кого ти, Петрику?!
П е т р о М и х а й л о в и ч. Про Аду.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Свят, свят, свят!
П е т р о М и х а й л о в и ч. Чи ти не проти, щоб я теж собі кулю?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Побійся Бога, Петрику!
П е т р о М и х а й л о в и ч. В серце, мабуть, романтичніше, ніж в рота, як ото вчинив твій Павлуша. Чи ти за сімейну традицію?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Як тільки в тебе язик… таке говорити?!
П е т р о М и х а й л о в и ч. Зате після фатального пострілу не… (Набирає на мобільнику номер). Алло, Вікторе Даниловичу, привітальний салют від воєнної прокуратури. Це Третяк. Сподіваюсь, наш мобільний зв’язок десь там надійно занотовується на всяк випадок? А у мене прохання саме в тему. Дрібне таке, що тьху!.. Та треба один об’єкт якось відстежити. Офіційно, звичайно, але, враховуючи важливість об’єкту для стратегічної перспективи, без зайвої бюрократії. Воєнній прокуратурі треба довіряти на слово, чи не так? Окей, через півгодинки заскочу і обговоримо…
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Вітаю з швидкісним відродженням, братику! Це значно краще, чим стріляти в серце. Хоча, здається, цілячись в нього, ти обов’язково попадеш в чужу п’ятку.
П е т р о М и х а й л о в и ч. Мерсі за високу оцінку моєї влучності. Одразу видно, що недарма вигороджуєш Аду, бо сама така.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Ми всі такі, хіба ти ще не розібрався?
П е т р о М и х а й л о в и ч. Не всі! Он у Семирученка дружина одягається так, начебто зібралась до монастиря, глянеш – знудить. Можна ж так, якщо чоловік ревнує? Чого не піти назустріч хоча б тимчасово?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Не треба тобі, Петрику, було йти в прокуратуру воєнну, де одні мужчини. Бо ти там практично здичавів. Тож як не поспівчувати Аді, якщо вона, сердешна, терпить таке середньовіччя поряд із собою в ліжку.

У Петра Михайловича дзвонить мобільник.

П е т р о М и х а й л о в и ч. Слухаю. Що?! «Ланос» з держномером три нулі сімдесят п’ять біля будинку по вулиці Закутній? Де це?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Ти точно здичавів. Це ж біля нашого будинку! Значить, Ада приїхала і невдовзі зайде. Але раджу побігти і простежити, чи не зникне вона із ліфту.
П е т р о М и х а й л о в и ч (уїдливо). Хоч раз ти щось розважливе порадила! (Зривається з місця, кидаючись на вихід. В цю мить дзвонить вхідний дзвінок.)
К л а в д і я М и х а й л і в н а (навздогін). Це Ада, не збий хоч!

Входять Ада, Андрій і Петро Михайлович.

А д а. Що я тобі зараз скажу, Кла, що скажу!
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Знову Петро якусь гидоту тобі?..
П е т р о М и х а й л о в и ч. Та я рота розкрити не встиг!
А д а. Не будемо про дрібне. Тут таке, Кла, що й справді хоч падай! Притримай свою сестру, Петрику, щоб не впала!
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Невже він пообіцяв тобі пристойну автівку?
А д а. Я не про сумне, а про те, що у вашому сімейному болоті ще ті чорти водяться!
А н д р і й (похмуро). Тьотя хоче щось про мене.
А д а. Під’їхала я до вашого будинку – може, думаю, Петрик тут…
П е т р о М и х а й л о в и ч (з іронічним надривом). Це не я, це вона мене шукає! Ну, комедія! «Ревізор» Гоголя!
А д а. А що залишається, якщо на роботі тебе немає?
П е т р о М и х а й л о в и ч. А на мій мобільний зателефонувати важко допетрати?
А д а. Мобілку я десь, мабуть, загубила. Всюди її шукала. Як от ти мене. А я тебе і мобілку.
П е т р о М и х а й л о в и ч. Як загубила?! Знову?!
А д а. Хоча й не шкодую, бо соромно навіть братись за таку стародавню модель. Але про головне. Ти би бачила, Кла, яку кралю улещував твій синочок! Я навіть забула, що розшукую Петрика.
П е т р о М и х а й л о в и ч. Краще б ти себе забула шукати!
А д а. Не бурчи, ти ще достатньо замолодий для цього.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Ця краля підпорядкована у відділі саме Андрійку.
А д а. Он як?! (Андрію.) То це ти, мабуть, затягував її сюди, зловживаючи службовим становищем?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Вона щойно пішла від нас.
А д а. Вона вже і тут встигла позначитись?! Рано ти, племінничку, почав використовувати свою посаду, рано.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. У них симпатія, а може, й любов.
А д а (Петру Михайловичу). А ти, звісно, тут чисто випадково? Чи, може, під виглядом пошукати мене в шафі у сестри поклав оченята на молоду прокуроршу?
П е т р о М и х а й л о в и ч. Як тобі не соромно, Адо?!
А д а. Спокійніше, Петрику! Нервові інтонації настільки принижують тебе у званні, начебто ти не очільник воєнної прокуратури, а простий слідчий – як от Андрійко.
К л а в д і я М и х а й л і в н а Андрійко вже тиждень як заступник начальника відділу!
А д а. Який же ти кар’єрист, племінничку! Боюсь, що коли наступного разу зайду до вас пошукати Петрика, ти вже будеш начальником відділу.
П е т р о М и х а й л о в и ч. Ноги моєї тут більше не буде, щоб шукати!
А н д р і й. Й справді, тьотю Адо, чому не порекомендувати пошукати себе в іншому місці?
П е т р о М и х а й л о в и ч (поперхнувшись від несподіванки). Ти ще й підколюєш рідного дядька?!
А н д р і й. Я лише навзаєм рідній тіточці. Хоча від усіх вас тільки й чую, як зобов’язаний вам кар’єрою.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Заспокойся, синку, ніхто тебе не принижує. Адже прокуратура – це добро з кулаками. Вона так звикла розмахувати ним, що іноді дістається декому випадково.
П е т р о М и х а й л о в и ч (буркнувши). Хай не підставляються.
А д а (Петру Михайловичу). Треба подарувати тобі боксерські рукавички, любий. Щоб не промахнувся, коли підвернеться під руку ця… (Андрію.) Як її звати, твою кралю?
А н д р і й. Запитай у свого чоловіка, а то я можу від хвилювання помилитися.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Андрі-ію!
А д а. Яка слушна порада від племінничка своєму рідному дяді, який навіть вже знає, як звати кралю. (Петру Михайловичу.) До речі, а звідки така поінформованість, коли ти встиг познайомитись з нею?
П е т р о М и х а й л о в и ч. Без року тиждень!
А д а. А робиш вигляд, що менше.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Коли Петро Михайлович прийшов до нас, Ліночка вже була тут із Андрійком.
А д а. А що це міняє?
П е т р о М и х а й л о в и ч. Тоді гуляйте тут без мене! (Аді.) І ти з ними, заважати тобі не буду!
А д а. Невже не перевіриш, чи я не в іншому місці?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Досить вам вже! Ти ж розумна жіночка, Адо!
А н д р і й. Розумні жінки теж бувають круглими дурепами, тільки рідше.
А д а. А звідки тобі це відомо, племінничку? Ти ж, здається, ще…
А н д р і й. Від спілкування з тобою.
П е т р о М и х а й л о в и ч. Правильно, Андрію, не дозволяй їм на нашому горбу в супермаркет!
А д а (Петру Михайловичу). Тоді гуляй тут замість мене, скнара!

Ада рішуче піднімається і виходить, демонстративно цокаючи підборами.

К л а в д і я М и х а й л і в н а (Петру Михайловичу). Ну, довів дружину до супермаркету?! Зараз же дожени! І щоб більше такого від тебе навіть у страшнім сні! Дружину можна лякати чим завгодно, тільки не супермаркетом – закарбуй це собі на носі й на погонах!
Петро Михайлович розгублено тупцює на місці, потім кидається навздогін Аді.

Затемнення

ДІЯ ДРУГА

Картина третя

У вітальню входить Клавдія Михайлівна, жестом запрошуючи за собою Ліну, Андрія і Бодіка.

К л а в д і я М и х а й л і в н а. Проходьте сюди, шановна молодь, у вітальню. Як я рада бачити вас, таких красивих, сильних та розумних! Ось побачите – сам Олександр Олександрович порадіє вам, майбутньому нашої прокуратури.
Б о д і к (розглядаючи вітальню). А у вас тут класно.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Родове прокурорське гніздечко хіба може виглядати інакше?! Мій покійний чоловік, радник юстиції найвищого класу, казав, що у справжнього прокурора все має бути прекрасним, а в першу чергу дружина і квартира. Ну, і в квартирі, звичайно. (Поправляє на собі коштовне кольє.) На дружині теж…
Б о д і к (дивлячись на стелажі). А книжок скільки!
А д а. Виключно детективи, між іншим.
А н д р і й. Тисячу чотириста шістнадцять. Ще мій дідусь починав колекціонувати.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Він теж був прокурором. Ще за Вишинського, Андрія Януарійовича. Одним із кращих. Чотири ордени і три медалі. Не рахуючи інших відзнак.
Б о д і к. Нічого собі!
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Тому що й справді він нічого собі, а все – виключно прокуратурі, роботі і ще раз роботі. Так вже повелося у нас в родині. Андрій теж буде не собі. До речі, щойно стало відомо, що Олександр Олександрович приведе з собою телевізійника. Є ідея створити документальну передачу про нашу прокурорську династію. Тож телевізійник почне сьогодні безпосередньо за святковим столом входити, так би мовити, в курс справи і в художній образ.
А н д р і й. В курс страв теж, мабуть?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. А чим пригостити теж є. Але головне – я вдячна, що ви відгукнулись на наше прохання прийти раніше. Бо, погодьтеся, незручно якось, якщо Олександр Олександрович вже тут, а ви ще тільки на порозі. Краще ми всі зустрінемо його на вході, наприклад, оплесками, а може, й піднесемо йому чарочку на тарілці – Олександр Олександрович поважає простонародні церемонії.
А н д р і й. Може, ще й заспівати щось привітальне?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Не іронізуй, синку, не той момент.
А н д р і й. Треба було прямо сказати, чому Ліні та Богдану треба було з’явитись за півгодини. А то, начебто, я спеціально…
Б о д і к (Андрію). Та не переймайся, чому б і ні?
Л і н а. Зустрінемо як годиться.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Заздалегідь вам вдячна. Але ще краще буде, якщо ми не тільки Олександра Олександровича урочисто зустрінемо, але й інших гостей. Невдовзі завітає Іван Опанасович, то поміркуйте, що таке можна втнути, щоб йому теж сподобалось.
А н д р і й. Це той Іван Опанасович, який проректор.
Б о д і к (шанобливо). А-а!
Л і н а. Солідний дядько.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Він ще мене вчив юридичним премудростям. Я вчилась на третьому курсі, а він закінчував аспірантуру.
Б о д і к. Та про що мова – зустрінемо.

Звучать численні вхідні дзвінки.

А н д р і й. Це Петро Михайлович з Адою. Їх почерк.
К л а в д і я М и х а й л і в н а (пояснюючи гостям). Мій брат з дружиною. Я сама їх зустріну.

Клавдія Михайлівна виходить.
Андрій винувато розводить руками.

А н д р і й. Й справді, незручно якось. Виходить, що підставив вас. Не чекав, що мати прийметься активничати.
Л і н а. У моєї матусі теж інколи на ходу все горить.
Б о д і к. Може, це у них вікове. Добре, що я виріс без мами.
Л і н а. Це дуже помітно.
Б о д і к. Що маєш на увазі?
Л і н а. Ти любиш допитувати жінок середнього віку з особливою пристрастю.
Б о д і к. Хочеш сказати, що я їх не люблю?
Л і н а. Не хвилюйся, їх є кому любити.

Входять Петро Михайлович у формі воєнного прокурора і Ада – у шикарній сукні із шокуючим вирізом.

П е т р о М и х а й л о в и ч (Аді, показуючи на Ліну). Ось, подивись, як одягнена ця дівчинка. Зі смаком, все в міру. А вона ж молодша за тебе. Але із сукні вистрибнути не намагається. (До всіх.) Доброго вечора, молодь прокуратури!

Всі вітаються. Ада обходить Ліну, скептично оглядаючи її.

А д а. Я теж так одягалась, коли почала працювати в прокуратурі. Щоб відчувати себе черницею у чоловічому монастирі поряд із наглядачами в погонах.
П е т р о М и х а й л о в и ч (докірливо). А-адо!
А д а. Це я до того, що прокурорська служба перетворює жінку на щось функціональне. Тому я й покинула цю пуританську установу. Краще пройти по життю в пристойній сукні, ніж непристойно перебувати в форменій личинці. Я тобі співчуваю, дівчинко.
А н д р і й. Це – Ліна, моя колега.
А д а. Та скажи вже – підлегла. (Ліні.) Він у тебе начальник, я не помиляюсь?
Л і н а. Ні.
А н д р і й. А це Бодік. Богдан тобто. Теж колега.
П е т р о М и х а й л о в и ч. Сподіваюся, разом із моїх племінником ви гори звернете.
А д а. Карпати хоч пожалійте, шерлоки холмси. А то клімат зовсім споганиться.
А н д р і й. За Карпати не переживай, Адо. Нас на них не вистачить, бо ми практично залишаємось удвох – я та Бодік. А Ліна подає заяву на звільнення.
А д а (Ліні). Заміж зібралась?
Л і н а. Ні, просто набрид прокурорський монастир.
А д а. А не поспішаєш? Із уніформи вистрибнути не важко, але де ще скільки женихів знайдеш, як не в цьому заповіднику кітелів і погон?
П е т р о М и х а й л о в и ч. Не прасуй дівчинку своїм цинізмом, Адо. Вона якось розбереться з собою і без нас.
А д а. Я ж із найліпших спонукань! Дівчинці треба чітко знати, для чого, а ще краще – для кого вистрибувати.
Л і н а. У вас, певно, багатий досвід щодо цього?
А д а. Петрику, розтлумач їй, що до чого і хто до кого. Вона тобі цілком може повірити, ти ж не просто прокурор, а ще й висока посадова особа.

Входить Клавдія Михайлівна.

К л а в д і я М и х а й л і в н а. Ви вже познайомились, сподіваюсь? Адо, як тобі Ліночка – правда, красунечка?
А н д р і й. Хто б сумнівався! Крім тьоті Ади, звичайно.
А д а. А ти, племінничку, за мене не розписуйся.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Хоча якщо врахувати ще й тебе, Адочко, то це вже подвійна концентрація жіночої краси на невеличку чоловічу компанію. А це вже небезпечно.
П е т р о М и х а й л о в и ч. Справжнім прокурорам це не загрожує.
А д а. Де ж їх таких візьмеш?!
Л і н а. Але ж ви, Клавдіє Михайлівно, теж невідпорно чарівна.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Сподіваюсь, це не комплімент, а констатація факту?
П е т р о М и х а й л о в и ч. Як прокурор можу констатувати – ні. А як брат додам, що ти виглядаєш на всі сто.
Б о д і к. Ви й справді як заслужена артистка, Клавдіє Михайлівно.
А н д р і й. Це ще й заслуга Івана Опанасовича. (Пояснює здивованій Аді.) Це він подарував мамі таку шикарну сукню.
А д а. А я напружую мізки – звідки, хто?!
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Іван Опанасович теж вважає, що в цій сукні я мінімум примадонна.
А д а. І максимум молода, навіть юна.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Яка ти скупа на гарне слово, Адо!

Звучить вхідний дзвінок.

Це точно Іван Опанасович – про нього ж мова.

Клавдія Михайлівна поспіхом виходить і повертається
з Іваном Опанасовичем.

І в а н О п а н а с о в и ч. Доброго дня усім і кожному зокрема! Петру Михайловичу особисто! (Потискує йому руку.)
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Думаю, представляти Івана Опанасовича зайве. Бо всі ми закінчували юрфак, а юрфак – це і є Іван Опанасович. Десять років деканом – це все одно, як за полярним колом, десь на Шпіцбергені, де рік за два. Хоча й першим проректором йому зараз не легше. А що буде, коли ось-ось стане ректором – навіть важко уявити.
А н д р і й. Льодовиковий період наступить, а рік буде зараховуватись за три.
І в а н О п а н а с о в и ч. Та що ми про холодне, коли вся кімната пашить від жіночої краси?!
А д а. Не боїтеся згоріти?
І в а н О п а н а с о в и ч(дещо пафосно). Тільки з умовою розмістити мій прах в амулеті одної із присутніх тут красунь. Клавочко, не відмовиш у такій дрібниці?
П е т р о М и х а й л о в и ч. Що значить вища школа – такий шикарний комплімент придумати!
А д а (Петру Михайловичу). А от ви у воєнній прокуратурі тільки й знаєте, що «струнко», «лягти», «встати»!
П е т р о М и х а й л о в и ч (насторожено). Що маєш на увазі?
А д а. Ваш солдафонський лексикон. Він же порядних жінок просто відлякує!
П е т р о М и х а й л о в и ч. Проте демонструє воєнно-прокурорську мужність.
І в а н О п а н а с о в и ч. Втім, про що це ми в таку сумну днину, коли треба не компліменти, а, так би мовити, сентименти? Ми ж, якщо не помиляюсь, зібрались згадати незлим, тихим словом мого найкращого друга усіх часів, покійного чоловіка ось цієї чарівної жіночки в надзвичайно чудовій сукні?!
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Ой, не кажи, наш сімейний друже! Хіба не втратиш відчуття скорботи, коли реальність підштовхує до іншого?! Тож як доктор юридичних наук порадь, як нам зустріти Олександра Олександровича, щоб це було гідно його посади і високого становища в суспільстві?
І в а н О п а н а с о в и ч. Актуальне питання, звісно. Адже момент й справді амбівалентний. Десь в чому навіть з правовим відтінком.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Може, доречно піднести йому на порозі чарочку з хлібом-сіллю на знак особливої поваги?
І в а н О п а н а с о в и ч. Мислиш в теоретично правильному напрямку, Клавочко.
К л а в д і я М и х а й л і в н а (показуючи на молодих). А молодь ось щось колективно-привітальне готова продекламувати.
І в а н О п а н а с о в и ч. Головне, щоб Олександру Олександровичу не здалося мало.
Б о д і к. А якщо ми туш на губах? Прозвучить дуже вітально. Ми у відділі таке практикуємо, і не без успіху.
І в а н О п а н а с о в и ч. Туш буде доречно. Як такий собі оркестр. Олександру Олександровичу подобаються простонародні імпровізації.

У Клавдії Михайлівни дзвонить мобільник.

К л а в д і я М и х а й л і в н а. Тихо, Волобуєнко телефонує… (В мобільник.) Жаль, що затримаєшся, Володю. Зрозуміло, що нарада державної ваги, як без тебе? Але, знай, будемо чекати до останнього… Починати без тебе? Це неможливо, хіба тільки Олександр Олександрович наполягатиме. До речі, він пообіцяв взяти з собою впливового телевізійника, щоб створити документальну передачу про нашу прокурорську династію… Ну, хто б ще, крім тебе, підказав таку конгеніальну ідею? Значить, чекаємо до останнього і навіть довше…
Клавдія Михайлівна вимикає мобільник і обводить присутніх виразним поглядом.

Виявляється, влада дуже підтримує позитивні процеси щодо прокуратури. І ось, коли в нашій родині сумна дата співпала з радісною, Волобуєнко особисто поставив питання про створення телепередачі.
І в а н О п а н а с о в и ч. А як інакше, якщо поряд радість і біль, право і безпредєл… Вибирай – не хочу!
П е т р о М и х а й л о в и ч (жорстко). А не хочеш – примусимо!
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Для того й прокуратура, звісно.
І в а н О п а н а с о в и ч. А чого мовчите ви, молоді та спритні? Ви хіба наших лекцій не слухали?
Б о д і к. Я жодного слова не пропустив. У мене все ваше законспектовано, до останньої фрази.
Л і н а. Ми й справді намагались вчитись якнайкраще.
П е т р о М и х а й л о в и ч. Головне, щоб в практичній роботі не вийшло якнайгірше.
А н д р і й (насмішкувато). Та знаємо, що теоретичне сміття не можна й уві сні згадувати!
І в а н О п а н а с о в и ч. Погано ти, мабуть, освоював юриспруденцію, хлопче, якщо не знаєш, що саме на теоретичному смітті будується чистота доказів.
А н д р і й. Звичайно, що погано. Не рахуючи червоного диплома.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Не впадайте в дискусії, будь ласка. Краще подумаємо наостанок, як все-таки належним чином зустріти Олександра Олександровича.

Звучить вхідний дзвінок у квартиру.

А ось і він, більше нікому. Ну, що – дружньо і разом, га? Кожен діє так, як домовлялися.
А н д р і й. Туш обов’язково. (Грає на губах відому мелодію.) Та-та-та-та та-та-та трам-там-та!

Клавдія Михайлівна рішуче прямує відчиняти двері,
жестом запрошуючи всіх за собою.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Пішли, пішли…

Всі виходять. Згодом чути, як награють на губах туш молоді прокурори.

Г о л о с О л е к с а н д р а О л е к с а н д р о в и ч а (майже класичним басом). Ну, потрафили старому, потрафили! Давно мені туш на губах не грали, все симфонічними оркестрами відбуваються. Завжди урочисто до нудоти! А мені би щось просте, як оце ваш туш.
Го л о с Т е л е в і з і й н и к а (нетверезим тенором). Класна тусовка, мій респект!
Г о л о с О л е к с а н д р а О л е к с а н д р о в и ч а . Хоча, якщо чесно, чекав на мінор. Все ж таки поминки…
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Де ти, Санечко, там завжди мажор. Пом’янути Павлушу ще встигнемо. А не порадіти тобі просто неможливо, хоч плач!

Всі з’являються у вітальні.

О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. А ти, Клавочко, стаєш все більш сексуальною, вибачай за ветеранську прямолінійність. Втім, дивлячись на тебе, відчуваю, що мені зараз стукне тридцять. Прямо за святковим столом стукне. І тоді вип’ємо ще й за мій день відродження!
Т е л е в і з і й н и к. Два в одному, стимулює і відновлює!
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Які два в одному, коли ось-ось тридцять?! В Олександрі Олександровичу одному мінімум три!
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. Не дражни в мені звіра, Клавочко, не буди його!
Т е л е в і з і й н и к. Потрійний ефект, потрійна сила!
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. Наша телевізія (показує на Телевізійника) знає, що вигукує. До речі, рекомендую – телевізійний продюсер Адольф Гіпсов.
Т е л е в і з і й н и к (гордовито уточнює). Креативний продюсер. Ми граємо по-новому!
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. Звісно, що креативний. Інших біля себе не тримаємо.
П е т р о М и х а й л о в и ч (дещо інтригуюче). А ми теж не без креативу, Олександре Олександровичу.
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. Петю, дай я тебе обійму, сволото! І без політесу, будь ласка, а то дам в лоба, я такий, ти ж знаєш. Я не за кожним столом Олександр Олександрович, а тільки за службовим. Та й там ліберал-демократ, хоча для простих громадян під час прийому майже комуніст.
П е т р о М и х а й л о в и ч. Саме тому за нашою сімейною прокурорською традицією тобі чарочку. Адо, подавай!

Ада на таці підносить чарочку, хліб і сіль. Побачивши її, Олександр Олександрович здивовано витріщає очі.

О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. А у тебе, Петю, донечка – більше ніж три в одній!
Т е л е в і з і й н и к. Класна натура, мій респект.
П е т р о М и х а й л о в и ч. Це моя дружина.
А д а. Майже законна.
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. Ха! (Петру Михайловичу.) А я то думаю, чого у тебе сум в очах.
П е т р о М и х а й л о в и ч. Це від постійного росту злочинності в нашому регіоні.
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч (Аді). А як поживає його хронічна?.. (Щось шепоче Аді на вухо. Та сміється.)
А д а. Дякуючи небу, міцнішає.
Т е л е в і з і й н и к. Гентос – підсилена формула чоловічої сили!
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч (звернувши увагу на Ліну і розглядаючи її). А-а, ось твоя донечка. Та ти, брат, в облозі краси і грацій. Співчуваю по вуха!
Т е л е в і з і й н и к. Європейська якість за українською ціною!
П е т р о М и х а й л о в и ч. Моя донька в Брюсселі, вона одружена з франкомовним бельгійцем.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Це Ліна, колега мого Андрійка у прокуратурі. Втім, вона звільнюється. Санечко, а традиційну чарочку?
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. Ну, хіба що з таких класних рученят. (Бере чарку у Ади, цілуючи їй руку.) А то ми з Адіком щойно після фуршету. (Клацає себе по кадику.) На прийомі в посольстві. (Бере чарку, ледь пригублює і простягає її Телевізійнику.) Випий за мене, а то я почну співати, а треба ж спочатку пом’янути… (Затримується поглядом на Бодіку.) А синок у тебе, Клавочко, – міць! Вилитий рейнджер із Сполучених Штатів, не ближче! Вірю, він ще продемонструє свої м’язи, а то, як мені вже встигли доповісти, він начебто інтелігент і розмазня. Хрєнь, словом…
А н д р і й. Це я розмазня і хрєнь. Повна і остаточна.
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. Ти-и?!
А н д р і й. А ще я досить тупий інтелігент, якщо розібратись.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. То він іронізує. Андрійко обожнює гуморити.
А д а. Особливо в присутності начальства.
А н д р і й (Олександру Олександровичу). Це ви мене влаштовували одразу заступником?
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. Не тільки я. Хоча останнє слово було за мною, звичайно. (Показує на Бодіка.) А це хто тоді?
Б о д і к. Я просто слідчий. Ми в одному з Андрієм і Ліною відділі. (Витягується як по команді.) Але не шкодуючи сили!..
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. Ну, ну. Видно, що сили тобі не займати. А щодо інтелігентності, то таке в прокуратурі набувається в лічені дні.
Б о д і к. Навіть швидше!
Т е л е в і з і й н и к. Ха, посмішка зранку до вечора!
П е т р о М и х а й л о в и ч (Телевізійнику,повчально). Сміється той, хто сміється після протоколу.
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. Мудро, Петю! Є що і у кого молодим мотати на вуса. (Переводить погляд на Ліну.) А чого це ти, красунечко, надумала не мотати, а, так би мовити, змотатись?
І в а н О п а н а с о в и ч. Щось гендерне, мабуть. Юриспруденція тут ні до чого, без сумніву.
Л і н а. Приблизно гендерне.
А д а. А хіба прокурори не доведуть до будь-якого гендеру?!
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч (Аді). А ти штучка, я чую.
Т е л е в і з і й н и к. Розпочнемо ранок із кавою «еспресо»!
Л і н а (змірявши поглядом Телевізійника). А день без протоколів в прокуратурі.
І в а н О п а н а с о в и ч. Ну, це якась метафізика, щоб у прокуратурі без діловодства. (Ліні, осудливо.) Ти, дівчинко, мабуть, сама не знаєш, чого хочеш.
Л і н а. Я хочу вільно сміятись.
А д а (іронічно). Ха-ха!
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч (в тон їй). Ох-хо-хо!
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Та що ви про якусь метафізику, коли пора за стіл!
П е т р о М и х а й л о в и ч. Краща метафізика на тарілці, як свідчить юриспруденція!
А н д р і й. Особливо на літаючій, вщерть наповненій дарунками природи.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. А на тарілках й справді не порожньо, шановні гості!
Т е л е в і з і й н и к (Аді.) Я – Адік, ти – Ада! Аромоксамит, що зближує!
А д а. Аромоксамит – це цікаво. Особиво якщо зближує.
П е т р о М и х а й л о в и ч (Телевізійнику). А прокуратура роз’єднує, між іншим. Особливо воєнна.
Т е л е в і з і й н и к. Дивлячись, який сценарій. Я – Адік.
П е т р о М и х а й л о в и ч (погрозливо). А я – чоловік Ади.
Т е л е в і з і й н и к. Бачу, що не Гаррі Потер. Із династії тебе, може, й не викинеш, але не напрошуйся.
П е т р о М и х а й л о в и ч (дуже жорстко). Я прокурор не тільки воєнний, а ще й войовничий, до речі.
Т е л е в і з і й н и к. Мистецтво сценарію вимагає жертв, прокуроре. В центрі (показуючи на Аду) буде вона.
П е т р о М и х а й л о в и ч. В центрі повинна бути (показує на Клавдію Михайлівну) вона. Легітимна мати сімейства, а не призерка власних симпатій.
А д а. Досить вам, до столу запрошують. (Петру Михайловичу.) А в центрі або я, або зеро. Ну, ще, може, твоя простата.
Т е л е в і з і й н и к. Ха, м’яке рішення гострих проблем!
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Олександре Олександровичу, сюди, в центр. Телебачення поряд справа. Але, вельмишановний Адольфе Гіпсов, коли підійде Володимир Сергійович Волобуєнко, треба буде, звичайно, пересісти трохи далі. Іване Опанасовичу, ти ліворуч.
П е т р о М и х а й л о в и ч. А воєнному прокурору взагалі місце знайдеться? Чи пора у відставку?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Ти свій, де сядеш – там і твоє. Головне, щоб дорогі гості були кожен на належному місці. Краще налий усім.

Петро Михайлович наливає. Олександр Олександрович піднімається з чаркою в руці.

О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. Ех, провінція ми, хоча і в центрі!
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Ти про що, Санечко?
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. Я про наше тимчасове існування. Зібрались пом’янути, а забули, що там (показує пальцем вниз), там… ніякої субординації. Там поголовна рівність, всесвітнє нещастя і глобальне братство в цьому нещасті. (Шморгає носом від розчуленості.)
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Ти зроби ковток, помагає.
Т е л е в і з і й н и к. Відчуй райську насолоду!
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч (Телевізійнику). Тихо ти!.. Там тотальна безвість, а головне – ніякої прокуратури. Тож, поки ми з вами живі і частково здорові, цінуймо, що там теж лежать визначні її представники. І нехай ця думка гріє нас не гірше за чарку. Хоча, звичайно…
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Ковтни, ковтни.
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч (пригубивши із чарки). Хоча, звичайно, там, де навіть ніякої влади, має бути прокуратура.
П е т р о М и х а й л о в и ч. Там без прокуратури ні раю, ні пекла.
І в а н О п а н а с о в и ч. Цікава теза.
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. У безжиттєвому просторі теж має бути порядок, і хтось мусить наглядати за ним.
І в а н О п а н а с о в и ч. Яка витончена думка! Треба занотувати.
Т е л е в і з і й н и к. Завітай у чудовий світ!
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч (Телевізійнику). Заткнись, Адольфе! (Усім.) Тож будемо зберігати оптимізм, сподіваючись на вічний нагляд.
Т е л е в і з і й н и к. Вигравай подорож у майбутнє!
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч (Телевізійнику). Пити не вмієш, телевізія… (Усім.) І це спонукає не розслаблятися, а навпаки – готувати фахівців із деяким запасом.
І в а н О п а н а с о в и ч. Стараємося на випередження, Олександре Олександровичу!
П е т р о М и х а й л о в и ч. Керівні кадри вирішують все усюди. (Впевнено, але досить трагічно.) Тож не виключено, що й там. (Показує пальцем вниз.)
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч (в роздумі). А хтось вирішує все за кадри, здається. Приходиш додому ні живий ні мертвий… (Спохвачується.) Про що я?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Про тост.
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. А-а! (Підбадьорившись.) Саме тому, світло згадуючи прокурора Павла Терентійовича Солодька, мого кращого за життя друга, і маючи велику надію, що після там… теж… (Обводить присутніх важким поглядом.) Словом, пропоную підняти чарку, наповнену гіркотою навпіл з оптимізмом!
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Як це об’єктивно, що з оптимізмом.
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. Бо є кому продовжувати справу прокурора Солодько!
П е т р о М и х а й л о в и ч. Є, звичайно. Ось тільки тут їх троє, молодих.
І в а н О п а н а с о в и ч. Хоча проблема із працевлаштуванням існує, якщо об’єктивно.
А д а (кидаючи іронічний погляд на Ліну). Надія лише на заяви про звільнення.
Л і н а (відповідаючи їй). Особисто я не підведу систему.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Дайте договорити Олександру Олександровичу. Хоча у тебе, Санечко, така барвиста промова, що без дискусії не обійтися. Тож терпи.
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. Бо не поважаю мілини, люблю копати. От і в пам’ять Павлуші мушу сказати, що хоча він і пішов від нас, але нам і залишив.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Сина!
П е т р о М и х а й л о в и ч. Спадкоємця!
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. Перш за все прокурора, ви вже вибачте мені галузевий патріотизм! Але інакше не можу!

Бодік починає аплодувати, всі потроху приєднуються.

Дякую за порозуміння. Вип’ємо ж за прокурорську династію Солодьків! Слава прокуратурі!
Б о д і к (підскакуючи). Прокуратурі слава!
А д а (іронічно). Гіп, гіп, ура!

Випивають.

І в а н О п а н а с о в и ч (закушуючи). Яке класне олів’є, Клавочко!
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Рекомендую також салат «Протокольний». Ой, обмовилась – «Прикольний»! За власним рецептом.
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. М-м! Точно прикольний.
Л і н а. Дуже смачний, Клавдіє Михайлівно.
А д а. Приголомшливий, Кла.
Б о д і к. Кращого в житті не пробував.
І в а н О п а н а с о в и ч. Не гріх й протокольно зафіксувати таке одностайне схвалення. Тоді сміливо можна буде називати його «Протокольним».
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч (Андрію). А ти чому в рот чогось іншого набрав? Як же ти збираєшся в прокуратурі керувати, якщо тихіше води і нижче трави?
А н д р і й. Хрєнь його знає!
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. Ти диви який – про хрєнь одразу!
І в а н О п а н а с о в и ч(Андрію). Це погано, що ти так реагуєш. Все треба в правовий спосіб, інакше…
П е т р о М и х а й л о в и ч (Андрію). Олександр Олександрович по ділу ж, вболіваючи за тебе. А ти огризаєшся – замість подякувати.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Він перехвилювався, мабуть.
І в а н О п а н а с о в и ч. Але чомусь не в той бік. Коли тобі допомагають, не покладаючи рук та телефонів, хвилюватись треба позитивно, із вдячністю за добро.
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. Саме за добро, краще не скажеш. Так афористично висловитись здатен тільки педагог, наставник юних душ. Мої овації тобі, проректоре! (Починає аплодувати. Присутні дружньо приєднуються – крім Андрія.) А ти, хлопче, не дуже вдячний, здається. Та й коли я тост промовляв, ти щось нашіптував сусідці – замість прислухатись.
І в а н О п а н а с о в и ч. Адже світ тримається не на чотирьох слонах і навіть не на якихось космічних закономірностях, а на законі добра. Я – тобі добро, ти мені. Він мені – я йому. І далі по ланцюжку. А тоді ніякої потреби ненавидіти чи заздрити – лише дякувати тому, хто більше в цьому світлому змаганні уважив.
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. Дивуюся, чому ти, Іване Опанасовичу, ще не ректор. Це неподобство. Доведеться, мабуть, поставити питання де треба.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Вчись, сину. І ви, молоді слідчі, теж вчіться, бо маєте щастя спостерігати, як на ваших очах вже множиться конкретне добро.
І в а н О п а н а с о в и ч. А скільки ж персонально я, як проректор, завдячуючи моїм добрим, навіть сердечним стосункам із сім’єю покійного Павла Терентійовича Солодька, тягнув тебе, Андрію, на червоний диплом? Бувало хтось із викладачів впреться як бізон – мовляв, не можу поставити йому відмінно. Сім потів проллєш, перш ніж уламаєш його. А то й коньяк поставиш, замість того, щоб самому чарочку після трудового дня.
А н д р і й. У мене тільки дві четвірки було.
І в а н О п а н а с о в и ч. Вибач – не догледів або не уламав. А то би цих четвірок було – хоч топись.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Й справді, Андрійку, Іван Опанасович навіть більше за мене переживав, щоб ти не схопив погану оцінку. Я тоді телефонувала йому кожну годину, а він мені – кожні півгодини.
П е т р о М и х а й л о в и ч. А скільки довелось прикласти зусиль, щоб розіпхати цілу роту впливових претендентів на єдине козирне місце в прокуратурі?
А д а. Точно. Я ледь автівку не ухойдокала, поки Петрик прикладав.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Треба цінувати таке, сину.
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. А чого вартувало напрацювати повну теку казуїстики, щоб проміж щільними параграфами пропхнути тебе одразу в заступники? Ти усвідомлюєш, що значить – проміж?
А н д р і й. Не дуже.
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. Отож бо й воно! (Телевізійнику.) Капни трохи в чарочку, Адольфе. Та не собі, а мені, тобі вже досить, здається.

Телевізійник наливає. Олександр Олександрович залпом випиває чарку.

Хух! Ні, пересічним розумом не збагнути – щоб сопливого пацана та одразу в крісло заступника?!
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Та якби не ти, Санечко, та не Волобуєнко з тобою, то хіба таке було би можливе?!
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. От і дивуюся – як у такої чарівної розумниці міг вирости такий невдячний синок?! Налий ще, телевізія. Мені налий, собі – зась. (До всіх.) Ви теж собі налийте, треба ж зняти напругу. (П’є.)

Присутні теж наливають кожен сам собі і п’ють без тосту.

І в а н О п а н а с о в и ч. Добре хоч червоний диплом за козирного туза спрацював.
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. Це чи не єдиний аргумент. Ну і, звичайно, династія. Не сім’я ж, а справжня тобі прокуратура готівкою. Всі знають, всі співчувають. Всі сприяють. Так би мовити, кругова порука в ім’я добра й вищої справедливості.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Переконана, що Володимир Сергійович теж сказав би, що кругова порука в ім’я вищої справедливості.
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. О, а що це Волобуєнко так затримується?

Звучить вхідний дзвінок.

К л а в д і я М и х а й л і в н а. Це він, стовідсотково.

Клавдія Михайлівна підхоплюється, майже біжить відчинити двері і швидко повертається із Волобуєнком. Олександр Олександрович піднімається йому назустріч.

О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. Володю, розтуди всю на світі адміністрацію, нарешті! А то ж зачекались!

Олександр Олександрович і Волобуєнко обіймаються
і цілуються.

Це ж злочин, якби тобі не дістався салат «Протокольний» особисто від Клави!
В о л о б у є н к о. Протокольний?!
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Олександр Олександрович жартує. Салат насправді «Прикольний», за моїм власним рецептом.
В о л о б у є н к о. Сподіваюсь, на мій зуб ще дістанеться? (Обводить присутніх уважним поглядом, затримуючись спочатку на Аді, а потім на Ліні.) Чи владі як завжди – об’їдки?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Владі завжди в запасі персональна порція. Хвилиночку! (Виходить за салатом.)
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч (показуючи Волобуєнку на місце поряд). Прошу! Влада повинна завжди бути поряд. (Наливає йому.) Але за запізнення доведеться прийняти штрафну. Не все ж владі нас штрафувати.
В о л о б у є н к о (піднімає чарку). Влада не запізнюється, а затримується. Проводив надважливу нараду. Але якби знав, що найбільш красиві дівчатка будуть тут, а не там, то точно би її в довгу шухляду. Бо не нарада спасе світ, а жіноча краса, особливо під вечір. (Зупиняється поглядом на Ліні.) Цікаво, чи знає про це присутня тут молодь?
І в а н О п а н а с о в и ч. Звідки, Володимире Сергійовичу?!
В о л о б у є н к о (запитуючи Ліну). Невже не в курсі, красунечко, що під вечір?
Л і н а. Навіть не здогадувалась.
І в а н О п а н а с о в и ч. Щось загрубіли ми в нашому університеті, ніхто із викладачів не навчає студенток таким високим одкровенням. Звісно, право й справедливість ніхто не відміняв, але ж саме краса найкраще регулює міжособистісні відносини.
П е т р о М и х а й л о в и ч. У воєнній прокуратурі й взагалі не до краси, на жаль. Одні накази та гауптвахта.
А д а. Отож. Ні, щоб придивитись до власних дружин.
Т е л е в і з і й н и к. Ха, спробуй свіжість на смак!
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. Телевізія, тихо!
В о л о б у є н к о. Та нехай іронізує, у нас же свобода телебачення, поки й не вимкнеш.

Клавдія Михайлівна вносить тарілку з салатом.

К л а в д і я М и х а й л і в н а. Не знаю, як краса, а от салат «Прикольний» точно спасе.
В о л о б у є н к о. Із твоїх красивих рук, Клавочко, звичайно! (Випиває і приймається за салат.) Який естетичний салат! Справжній витвір мистецтва. (Обводить усіх поглядом.) А чого ми такі стримані поряд із красунечками, козаки-розбійники нашої славетної прокуратури?
І в а н О п а н а с о в и ч. Недопрацьовуємо ми в нашій академії над цим важливим юридичним моментом, мабуть.
В о л о б у є н к о. Благородна позиція, звичайно. До речі, а чому ти, Іване Опанасовичу, з такою громадянською позицією, в дівках, так би мовити, засидівся? Чому ще не ректор?
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. Ти як в воду дивишся, Володю. Я щойно піднімав це важливе питання.
І в а н О п а н а с о в и ч. В чому і чому саме я винний, запитуєте? Та соромно до корінців волосся, що не завжди випускаємо в практичне життя морально загартованого студента. (Дивиться на Андрія.) Здавалося б червоний диплом – йому на таці, прямо під самісінький ніс, причому я особисто підніс, вибачайте за тавтологію, а подяки ні на грам.
А н д р і й. Це про мене?
В о л о б у є н к о (повертається до Андрія). Чим тоді заслужив?
А н д р і й. Ну, тим, що я хрєнь.
В о л о б у є н к о. Хрєнь?
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. Розумієш, Володю, тут зайшло про те, скільки зусиль ми всі приклали, щоб влаштувати його одразу заступником начальника відділу.
В о л о б у є н к о. А красиво провернули, правда?
П е т р о М и х а й л о в и ч. Вищий пілотаж!
А д а. У мене навіть дух захопило!
В о л о б у є н к о. Дух? (Грайливо.) Не приведи і помилуй би ще й тіло. Втім, ми ж пом’янути Павлушу зібралися начебто. (Піднімається з чаркою.) Прошу всіх налити і встати. (Всі піднімаються.) Пропоную мовчки зосередитись на згадці про світлу людину, видатного прокурора, який загинув від бандитської кулі. До речі, не завадило би посмертно його на медаль чи навіть орден… Ти, Іване Опанасовичу, зателефонуй мені. У вівторок. Пора в найближчий резерв на ректора. Тим більше, коли такі системні проколи з випускниками. (Вглядається в Андрія.) Ти не хочеш бути гідним свого батька? Як же ти працюватимеш в прокуратурі?
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. Він у відділі без року тиждень, а ще й досі поводить себе як інтелігент і тихоня. Можна уявити таке в прокуратурі?!
І в а н О п а н а с о в и ч. Недопрацьовуємо, на жаль, в сенсі швидкісної адаптації випускників.
П е т р о М и х а й л о в и ч (Андрію). Казав же тобі – рви і гризи, а не присідай у реверансах на допитах!
І в а н О п а н а с о в и ч. А я, до речі, все збирався подарувати йому чудово видану «Теорію судових доказів» – неофіційно, звичайно, видану і, само собою, неофіційно в подарунок.
В о л о б у є н к о. А треба щоб офіційно – для науки. Адже наука вище за право, якщо вже на те пішло!
І в а н О п а н а с о в и ч. Цей видатний твір Андрія Януарійовича Вишинського офіційно ще не на часі, на жаль. Але він прийде, він повернеться, ні грама сумніву!
В о л о б у є н к о. Хм-м, теорія. Це де про царицю доказів?
А н д р і й. Я читав цю книгу.

У вітальні повисає тиша.

Це не Вишинського ума фраза – про царицю доказів.
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. Як не Вишинського? Дядя шутіт?
А н д р і й. Мальчік всерйоз. Ця фраза побутувала ще в Древньому Римі. Реджіна пробатіонум.
В о л о б у є н к о. В Римі теж вміли качати права, мабуть.
А н д р і й. У римському праві так називали зізнання вини самим підсудним. Реджіна пробатіонум. Весь інший компромат був зайвим.
П е т р о М и х а й л о в и ч. Проте зараз ніякого царя в головах, суцільна анархія.
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. Потрібен перекур, не знаходите? А те мене будь-яка теорія одразу в сон.
В о л о б у є н к о. Клавочко, в кухні можна чи в коридор?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Побійтесь прокуратури, який коридор?! Звісно, що можна в кухні. Адочко, проведи шановних гостей.
В о л о б у є н к о. О, який поводир! За таким навіть із закритими настіж очима! Особливо настіж!

У вітальні залишаються Клавдія Михайлівна, Андрій, Бодік і Ліна.

К л а в д і я М и х а й л і в н а. Добре, що тепер можу дещо сказати вам.
А н д р і й. Говори.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Андрійко, ти не ображайся, але тобі варто було би взяти приклад з Богдана та Ліни. Вони ж не огризаються, як ти, а сидять собі тихо й смирно. Чому і тобі не робити так?
А н д р і й. Не їх же чіпляють, а мене.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Не завжди треба ображатись навіть на неправду, а на правду й поготів.
Л і н а. Я, мабуть, залишу вас.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Як залишу?! Вам у нас не подобається, Ліночко?
Л і н а. Ні, ні, мені… було дуже цікаво.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. То в чому проблема? Залишайтесь. Всі залишайтеся.

Клавдія Михайлівна виходить.

А н д р і й (Ліні). А буде ще цікавіше, ось подивишся.
Л і н а. Ні, Андрійку. Мені вже все зрозуміло.
А н д р і й. Не думаю. Навіть певен.
Б о д і к (Ліні). Та залишайся, я тебе проводжу після.
А н д р і й. Ось і Бодік просить. Залишайся, не розчаруєшся.
Л і н а. На що натякуєш?
А н д р і й. Скоро все взнаєш. Але мені потрібна ваша допомога.
Б о д і к. Без проблем.
Л і н а. Ну, добре. Але попереджаю – можу зненацька встати і піти.
А н д р і й. Буду сподіватись, що не підеш. І нехай вас нічого не шокує. Я лише спробую попередити Олександра Олександровича. А то й домовитись…

Затемнення
Картина четверта
Всі знову за святковим столом. Гамір, стукіт виделок, розмови. Олександр Олександрович піднімається з чаркою
в руці.

О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч (стукаючи виделкою по тарілці). Увага, тост. (Прокашлюється, дочекавшись тиші.) Здається, ми усі тут отримали урок великої подяки. Дуже великої. Навіть грандіозної! Особисто я навіть замислився над тим, чи варто просувати всіляких нездар службовими щаблями, особливо через не лишні ні для кого східці…
А н д р і й (перебиває). А може, я здібний для негідництва?
В о л о б у є н к о (іронічно). Хоча б на що! А то ж видно птицю вже за дзьобом.

Андрій гучно пристукує пляшкою об стіл, від чого зі дзвоном струшується посуд.

А н д р і й (жорстко). Дзьобом? Тоді слухайте сюди! Це всіх стосується, ферштейн?!
В о л о б у є н к о (іронічно). Невже всіх?
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч (з хитрою посмішкою). Ти диви, блін! Ну, ну…

Андрій знову пристукує пляшкою – ще гучніше.

А н д р і й (загрозливо). Я сказав – слухайте! (Подає знак Бодіку.) Столик сюди! Для слідчого!

Бодік підхоплюється і ставить на передньому плані журнальний столик і стілець, на столик – графин із водою, а Ліна прилаштовує настільну лампу. Андрій всідається
на стілець і вимогливо обводить усіх поглядом.

А н д р і й. Зараз розберемось, хто тут нездара і хто кому за що повинен дякувати.
К л а в д і я М и х а й л і в н а (ошелешено). Андрі-йку!
А н д р і й (жорстко). Мовчать! (Петро Михайлович пробує щось сказати, але Андрій обриває і його.) Всім мовчать, я сказав! І всім викинути із голови, що ви тут на сабантуї. Ви зараз на допиті в прокуратурі, ферштейн?
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч (задоволено хіхікнувши). На допиті? Ну, ну…
Т е л е в і з і й н и к. Ха, загартуй себе до сміливості!
А н д р і й. Мовчать, сказав! Особливо тупим роз’яснюю – допит проводить заступник начальника відділу Андрій Солодько. І ніяких питань – тут не лекція про життя на Марсі. (Ліні.) Протокол пишемо як треба нам, а не кому там…
Л і н а. Зрозуміло. (Розкладає папери і бере ручку.)
А н д р і й (Бодіку). Забезпечити повний порядок.
Б о д і к. Ферштейн. (Кидається до вимикача і гасить світло.)

Бодік вимикає верхнє світло, і відтепер видно лише пучок світла із настільної лампи. При цьому присутні залишаються у сутінках.

А н д р і й. Усім залишатись на своїх місцях! Це знамените віяльне відключення, якщо хто про такі енергетичні фортелі вже забув. Але для допиту найсприятливіша умова. Особливо у тісному гостинному колі. І прошу зарубати на власних шнобелях: тут більше немає родичів, синів-дочок, кумів-приятелів, підлеглих-начальників. Перед слідством ви всі миші, комахи і тому подібна хрєнь.

Андрій знову щосили стукає пляшкою об стіл.
Реагуючи, всі боязко втягують голови в плечі.

Тому для тих, у кого мізки на рівні цієї хрєні, роз’яснюю вперше і востаннє. Оскільки ви всі тут для слідчого як звичайнісінькі нулі без палички, оголошую набір формальних запитань, хоча ніяких відповідей від будь-кого не вимагається. Навіть навпаки, відповіді не потрібні, а хто роззявить рота, тому дістанеться впритул до хромосом. Тож прошу в чудовий світ допиту, як висловився би телевізійник!
Т е л е в і з і й н и к. Ха, дієвий засіб проти запору!
А н д р і й. Влучно, телевізія, влучно. Саме проти запору.

Андрій наливає в склянку води і робить ковток, прокашлюючись.
А н д р і й. Ну так от – твоє фіо, рік, місяць і день, коли вилупився на світ божий? Українською із словником чи на рівні суржика? Місце проживання, рід занять, освіта? Чи містився-містилась під вартою, домашнім арештом? Чи поміщався-поміщалась в медичні або психіатричні стаціонари? І таке інше, блін! А логіка нехай сумно палить сигаретку в кутку, бо ви тут не в пансіонаті для заслужених персон, а, ще раз повторюю для особливо нетямущих, – на допиті перед добре навченим слідчим!

Андрій обводить присутніх важким поглядом, зупиняючи його на Петру Михайловичу, якого Бодік висвітлює променем із лампи. Потім вабить пальцем його до себе. Петро Михайлович розгублено піднімається.

П е т р о М и х а й л о в и ч. Яя-а? М-мене?
А н д р і й. Не папу римського ж, бо той, здається, на Аппенінах.

Андрій кладе на стіл диктофон, зошит і ручку.

А н д р і й. Попереджаю про дачу завідомо неправдивих показань. Не тільки тебе, а всіх! (Зі стуком викидає на стіл наручники.) Раджу також одразу викинути із голови надію на те, що запропоную в кінці традиційне «Записано з моїх слів вірно, мною прочитано». Як і ритуальну фразочку «Вам зрозумілі ваші права?».
Т е л е в і з і й н и к. Ха, кращий вибір для вас!
П е т р о М и х а й л о в и ч. Т-так. З-зрозуміло.
А н д р і й. От і молодець, прокурорський вояко. А тепер скажи слідчому, ти точно стверджував, що допомагав племіннику попасти на козирне місце в прокуратурі?
П е т р о М и х а й л о в и ч (мнеться). Ну…
А н д р і й. Ти стверджував, запитую вдруге і востаннє?
П е т р о М и х а й л о в и ч. Ну, казав, начебто.
А н д р і й. Начебто? (Стукає об стіл наручниками.) Реджіна пробатіонум, блін! (Включає диктофон. Звучить у запису голос Петра Михайловича: «А скільки мені довелось прикласти зусиль, щоб розіпхати цілу роту претендентів на єдине козирне місце в прокуратурі?». Ну?
П е т р о М и х а й л о в и ч (вкрай розгублено). Ну, не начебто, але ж… А як?
А н д р і й. Ти в курсі скільки світить за зловживання службовим становищем?
П е т р о М и х а й л о в и ч (розгублено). Т-так.
А н д р і й. Тоді вибирай між нарами і племінником. Тобі не здається, що племінник і без твоєї кримінальної допомоги міг би без проблем влаштуватись на гідне місце?
П е т р о М и х а й л о в и ч (злякано здогадуючись). А-а! Звичайно, звичайно!
А н д р і й. Ні, емоційне сміття тут не пройде. Ти скажи, як і належить для протоколу, – чітко і недвозначно.
П е т р о М и х а й л о в и ч (поспіхом). Я не прикладав жодних зусиль, щоб розіпхати для племінника цілу роту впливових претендентів на козирне місце в прокуратурі! У мене племінник сам краще цілої роти, йому би в прокуратурі одразу «важняком»!
А н д р і й. От так, дядю! Все, киш звідси. Киш, киш!

Петро Михайлович зникає в темряві.
Андрій дивиться в зошит.

А н д р і й. Волобуєнко, із адміністрації!

У відповідь тиша.

А н д р і й. Мені що – двічі повторювати? Чи, може, за шкірку та під лампочку на сто ват?
В о л о б у є н к о (із темряви). Що ти собі дозволяєш, хлопчику? Ти усвідомлюєш, з ким маєш справу? Теж мені Андрій Януарійович знайшовся!
А н д р і й. Ах ти ж, гнидо канцелярська! Він ще патякає там! Ти, козьол недостатньо кастрований, не забувай, де знаходишся! Бодіку, тряхни цього пенька за гнилі корінця.
В о л о б у є н к о. Ну, ну, полегше. Сам, кажу, сам. Але попереджаю – під незаконним тиском на представника державних органів…

Волобуєнко неохоче сідає на стілець, мружачись від яскравого світла. Андрій включає диктофон.

А н д р і й. Послухай ось цю арію керівного гостя у виконанні майора Мельниченка, активісте споживання бюджету.

Звучить запис із голосом Волобуєнка: «А красиво провернули, правда?».

Проспівати, на яку статтю карного кодексу цей речитатив тягне? То як далі будемо діалог розвивати?
В о л о б у є н к о. У мене такий дах, що будь-який цифровий компромат, навіть в оперному форматі, не дозволить продощити мій авторитет. Але я завжди обираю компроміс. Ти мені плівку чи що там у тебе, а я паритетно роблю офіційну заяву, що не приймав участь у твоїй незаконній кар’єрі.
А н д р і й. Вважай, що запротокольовано.
В о л о б у є н к о. А чи не краще без будь-яких фіксацій? Адже слово посадовця проникливіше за стронцій, чи не так?
Т е л е в і з і й н и к (десь в темряві зовсім нетверезим тенором). Ха, відкрий себе світу!
А н д р і й. Поважаю наших посадовців. Це така гутаперчева субстанція, що надувні кульки робити із таких людей. Причому без шкідливих відходів, бо все у них годиться для такого виробництва – і очі, і вуха, і навіть інтимні органи.
В о л о б у є н к о. Приємно чути таку кваліфіковану оцінку нашої субстанції. Адже хіба можна не гумово з нашим населенням, особливо з дітьми війни?!
А н д р і й. Ні звуку про війну. Бери свій речитатив із досить
об’ємної арії керівного гостя. (Подає Волобуєнку мінікасету.)
В о л о б у є н к о. Із арії речитатива не викинеш. А решта?
А н д р і й. Не тримай мене за лоха, владо. Слово слідчого, що далі прокурорського схрону – ні звука.
В о л о б у є н к о. Ти ж справді гарно вчився, чи не так?
А н д р і й. А от Іван Опанасович стверджує, що все одно не на червоний диплом.
В о л о б у є н к о. Не хвилюйся, він зараз зізнається тобі навіть в тому, що юрфак фінансується потойбічним олігархатом. Але якщо ти вчився лише на рожевий диплом, то повинен знати, чим кінчив геній допиту Єжов, а вслід за ним і геній радянської опричнини Берія. А от всілякі канцелярські кагановичі бавились на пенсії майже до ста років свого безкінечного забезпеченогожиття.
А н д р і й. Не забудь покликати на свій віковий ювілей, шановний Володимире Сергійовичу. І до наступних контактів за святковим столом. А то щось ми з тобою забалакались до лишнього.
В о л о б у є н к о. Я би неодмінно запросив тебе відзначити в моїй компанії таку славну дату, але ж ти навряд чи дотягнеш до неї з такими нервами.
А н д р і й. Бувай, кажу.
В о л о б у є н к о. Ну, бувай так бувай. А от матінка у тебе, знай, супер.
А н д р і й. Зараз з’ясуємо, чи це так.
В о л о б у є н к о. Та ти що?!..
А н д р і й. Бувай, сказав. (Кричить.) Проректоре, на допит!
До стільця підходить, виробляючи кренделі ногами, Іван Опанасович, але сісти у нього не виходить.

А н д р і й. Може, в туалет спочатку, а то ще зіпсуєш тут атмосферу?
І в а н О п а н а с о в и ч. Я краще стоячи. Можна стоячи?
А н д р і й. Тоді щільніше затискуй ногами. Я спробую в темпі. Ти визнаєш…
І в а н О п а н а с о в и ч. Визнаю! Повністю! І навіть щиросердно!
Т е л е в і з і й н и к. Ха, не зупиняйся на досягнутому!
А н д р і й. Почекай, я хоч скажу, в чому саме.
І в а н О п а н а с о в и ч. У всьому!
А н д р і й. Та й серце ще мати треба, а то відразу – щиросердно.
І в а н О п а н а с о в и ч. Тільки на тому тижні кардіограму робив. Все на місці. Лише хорда лівого шлуночка трохи…
А н д р і й. Все одно мені цікаво, в чому ти себе визнаєш конкретно.
І в а н О п а н а с о в и ч. Довго розказувати.
А н д р і й. Ну то й що?
І в а н О п а н а с о в и ч. За атмосферу боязно, якщо чесно.
А н д р і й. Ти правий, екологія зараз понад усе. А точно, що знаходились такі, хто хотів мені четвірку вліпити замість «відмінно»?
І в а н О п а н а с о в и ч. Як не смішно, а лише тому, щоб якось насолити. Хоча, гади, всі вони визнавали, що у тебе знання практично бездоганні.
А н д р і й. А чому ти тоді хрєнь тут впарював, що мене… Ну, от послухай, що за ненаукову нісенітницю ти ніс щойно. (Вмикає диктофон. Звучить запис із голосом Івана Опанасовича.) «Здавалося б червоний диплом – йому на таці під самісінький ніс, я особисто підніс, вибачайте за тавтологію, а подяки ні на грам».
І в а н О п а н а с о в и ч. Хрєнь попутала, каюсь. Хотів догодити Олександру Олександровичу і Володимиру Сергійовичу.
А н д р і й. В ректори мітиш?
І в а н О п а н а с о в и ч. Я виправлюсь, от побачите. Тільки не давайте ходу плівці.
А н д р і й. А чого це ти так боїшся, що…
І в а н О п а н а с о в и ч (перебиває). Та я ж у виші, а там ще й досі в пошані навіть анонімки. Бо така специфіка викладацьких кадрів. Всі одне одного підсиджують.
А н д р і й. Це видатки високої конкуренції.
І в а н О п а н а с о в и ч. Легко говорити.
А н д р і й. А стояти як?
І в а н О п а н а с о в и ч. Зараз осоромлюсь.
А н д р і й. До туалету доберешся?
І в а н О п а н а с о в и ч. Спробую.
Т е л е в і з і й н и к. Ха, завжди у відмінній формі!
А н д р і й. Дивись, на карту поставлено авторитет академії і юрфаку зокрема, ти це розумієш?
І в а н О п а н а с о в и ч. Краще б застрелитись.
А н д р і й. Не повторюй чужих помилок. Іди. А краще біжи. І поклич сюди свою коханку.
І в а н О п а н а с о в и ч. Яку?
А н д р і й. У тебе їх що – цілий факультет?
І в а н О п а н а с о в и ч. Ой, я щось заплутався!
А н д р і й. Поклич сюди свою Клавочку.
І в а н О п а н а с о в и ч. А-а! Зараз, зараз!

Іван Опанасович зривається з місця і щезає в темряві.
До стільця підходить Клавдія Михайлівна.

А н д р і й. Сідай, мадам, сідай!
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Сину, ти що?!
А н д р і й. Тут прокуратура, а не дитсадочок. Сідай, кажу.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Ти що – сказився?
А н д р і й. Тобі ще й статтю за образу при службовому розслідуванні пришити?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Свят, свят, свят!
А н д р і й. Нічого святого, тільки допит.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Не приведи і помилуй!
А н д р і й. От і розберемось, чи тягне твоя провина на помилування.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Та що ж я такого зробила, щоб?!.
А н д р і й. Була б особа, а стаття знайдеться. Здається, це твій улюблений рефрен?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Та я ж без якоїсь задньої думки!
А н д р і й. Звісно, що у тебе одні передні в пошані.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Що ти таке кажеш, сину?!
А н д р і й. Що всім відомо. І якби це було би не так важливо для слідства, я би не запитував.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Побійся бога!
А н д р і й. Мій бог – карний кодекс, якщо це тобі ще не відомо. От і боюсь, щоб ти не загриміла куди подалі – наприклад, в жіночу колонію.
Т е л е в і з і й н и к. Ха, відкрий для себе кіндер-сюрприз!
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Та за що ж в колонію?!
А н д р і й. За сукупність провин. Розшифровувати чи обійдемось констатацією неспростовного факту?
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Що потрібно від мене? Що й від усіх – щиросердного визнання, що тобі ніхто не допомагав, ти усього досяг сам?
А н д р і й. Цього мало, звичайно, враховуючи всю тяжкість скоєного за багато років. Але прокуратура вже не та, що за Андрія Януарійовича Вишинського, не кажучи вже про варварські часи Єжова чи Берії, коли дружин, сестер та матерів з легкістю заганяли на Соловки. Тож обійдемось допитом із легкою родинною пристрастю.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Нічого собі – легкою родинною!
А н д р і й. Не бажаєш визнавати? Бодік, давай целофанчик, нехай мадам в пакуночок трохи подихає. Для кайфу.
К л а в д і я М и х а й л і в н а (кричить). Варвар! Кат! Садист!
А н д р і й. Не треба перебільшувати! Я всього лише непоганий майстер сучасного допиту.
К л а в д і я М и х а й л і в н а. Все одно ніколи не визнаю ніякої провини.

Рука Бодіка із темряви подає целофановий пакунок.

А н д р і й (Бодіку). Накинь сам!
Б о д і к. Е-е, краще ти…
А н д р і й. Білі рученьки бруднити не хочеться? А ще кар’єру хочеш зробити!

Андрій вихвачує пакунок і накидає його Клавдії Михайлівні на голову. Та хрипить і пручається. Гасне й настільна лампа. В темряві починають лунати стривожені голоси.
«Блін, як в тюрязі!.. Де тут вимикач?.. Ні, світла взагалі немає!.. Мабуть, коротке замикання?.. Ні, віяльне відключення… То чого сидимо тут? Пішли звідси нахрєн, поки живі й п’яні!.. Та не товкайтесь, блін!.. Вихід ліворуч, всі наліво!..».

Коли все стихає, спалахує настільна лампа, вихвачуючи Андрія, який тепер на стільці допитуваних, а на його попередньому місці – Олександр Олександрович.

О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. Браво, хлопче, браво! Класна робота, нічого не скажеш.
А н д р і й. Так вже й не скажеш?
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. А ти марнославний, виявляється.
А н д р і й. Ще б пак!
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. Але достатньо хитрий, що тебе і спасає.
А н д р і й. Простакам в прокуратурі робити нічого.
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. Це точно. Адже ми маємо справу із чимось ефемерним. Ну, наприклад, що таке правда і нічого крім правди?
А н д р і й. Простаки мають вірити.
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. Вірувати, а не вірити. Якщо абсолютної правди взагалі не існує, а нічого, крім такої ефемерної правди, простаку не потрібно, то тут без сліпого вірування не обійтися, хлопче. Спрага правди – ось релігія нашого часу. Тож залишати його без такої популістської тези – просто злочин. Але давай про головне. Я дуже задоволений, що так разюче помилився в тобі.
А н д р і й. Допит подіяв?
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. Чесно кажучи, я був впевнений, що ти мене не зачепиш.
А н д р і й. І не збирався.
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. От бачиш. Старий прокурорський вовк ще здатен передбачати.
А н д р і й. Чого тоді наїжджав трактором?
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. Та чогось понесло, сам собі дивуюсь. Мабуть, твоя зовнішність негативно вплинула. Бачу – шибздик же, негативна величина, як ото в у вищій математиці. Ти вже вибач за ветеранську прямоту, але ті часи, коли мене охоплювала любов з першого погляду, вже далеко позаду. Зараз з першого погляду переважно нелюбов.
А н д р і й. Ти теж кохав мою матір?
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. Не осуджуй її за надлишок жіночих чар. Звісно, що твій батько не зміг перенести це як належить справжньому мужчині і прокурору, але ж він і сам був не проти інколи заплигнути в гречані посіви. Бо така діалектика життя. Жінка не може бути приватизована, як будь-яка фабрика, вона – інша стихія, життєдайна стихія. То яке право у нашого брата заганяти її в клітку чоловічої власності?!
А н д р і й. Це демагогія.
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. Це погляд на жінку без зайвого романтизму. Ти, хлопче, ще, мабуть, досить молодий і точно що нежонатий, щоб розібратись. Поживеш, попрацюєш – і переконаєшся, що прокуратура – це заборона, а жінка – дозвіл. А красива жінка – взагалі вседозволеність. Вона поза будь-яким регламентом.
А н д р і й. Це виправдання вседозволеності.
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. Не переконав, значить? Ну, Ліна спрацює більш результативно, сподіваюсь.
А н д р і й. Що маєш на увазі?
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. Між іншим, ніякого протоколу вона не писала – не витримала. Втекла.
А н д р і й. Я знаю.
О л е к с а н д р О л е к с а н д р о в и ч. Добре, подовжимо розмову на тижні. Ось тобі моя візитівка, зателефонуй в середу. Не виключено, що я тебе заберу своїм першим помічником. В будь-якому випадку на тебе чекає блискуча кар’єра.

Поплескавши Андрія по плечу, Олександр Олександрович розчинюється у темряві. Андрій запалює цигарку. Із темряви з’являється Ліна. Сідає на стілець напроти.

Л і н а. Сигарета знайдеться?
А н д р і й. Звичайно.
Андрій дає Ліні сигарету.

Л і н а. Я забула свою косметичку, от і повернулась.
А н д р і й. Що з протоколом?
Л і н а. Це так важливо?
А н д р і й. На моїй кар’єрі ж відіб’ється.
Л і н а. Вважай, що я її тобі зіпсувала. Я жодного слова не занотувала.
А н д р і й. Я знаю.
Л і н а. Звідки? Мабуть, цей сказав?
А н д р і й. Сказав. Але я і без нього це знав.
Л і н а. Чого тоді запитуєш?
А н д р і й. Для мене це має певне значення.
Л і н а. Он як?!
А н д р і й. Якби ти протокол писала, я би зараз з тобою не розмовляв.
Л і н а. Ну і ну!
А н д р і й. Ти теж ще вважаєш мене інтелігентним хлюпиком?
Л і н а. Я й до того не вважала.
А н д р і й. То, може, забереш свою заяву? І будеш за мною, як за кам’яною стіною?
Л і н а. Мені стіни взагалі не подобаються. Стіни роз’єднують. Особливо в прокуратурі.
А н д р і й. Ти не обмовилась?
Л і н а. А для чого ти все це затіяв?
А н д р і й. Для кого.
Л і н а. Добре, для кого?
А н д р і й. Для тебе.
Л і н а. Засліпити намагався?
А н д р і й. Хотів тебе випробувати.
Л і н а. І вдалося?
А н д р і й. А ти як вважаєш?
Л і н а. Я першою запитала. А що в підсумку?
А н д р і й. Тобі в прокуратурі не місце. Як і мені. Хоча ще треба дочекатись наступної середи, щоб розставити всі крапки над «і».
Л і н а. Крапки тільки по середах?
А н д р і й. На середу мене викликає Олександр Олександрович.
Л і н а. Він все сприймав із захопленням. Я спостерігала за ним.
А н д р і й. Він такий. Широка душа, а ще ширші можливості.
Л і н а. Тож вчасно ти вразив старого.
А н д р і й. Але в середу він скаже, що моє місце не в прокуратурі.
Л і н а. Ти погодишся з ним?
А н д р і й. А для чого тоді я так старався? То можеш не забирати свою заяву.
Л і н а. А косметичку знайти можу?
А н д р і й. За умови, що допоможу тобі в пошуках. Ти не проти?
Л і н а. Ні, звичайно. А чи знайдеться?
А н д р і й. До середи ще далеко, час у нас є.
Л і н а. А якщо не знайдеться?
А н д р і й. Це схоже на допит.
Л і н а. Але ж із пристрастю, згоден?
А н д р і й. Звичайно. Навіть розраховував на пристрасть.
Л і н а. Верхнє світло будемо вмикати?
А н д р і й. А чи варто? Враховуючи, що косметичка у тебе в руках.
Л і н а. Ой, і справді!
А н д р і й. Можна, я першим знайду її?
Л і н а. Спробуй.

Л і н а ховає косметичку за спину. Андрій намагається обійти Ліну, але та із грайливою посмішкою кожного разу ухиляється. Нарешті Андрій хапає Ліну в обійми, і вони цілуються.

Завіса

Анатолій Наумов, сучасний український драматург[/caption]

Коментарі закрито.

dramaturg

Свіжі статті

Свіжі коментарі

%d блогерам подобається це: