dramaturg

Інформація

Цю статтю створено з 04 Лис 2014, і віднесено до політика, сучасна українська драматургія.

Теги цієї статті

,

Сергій Пантюк: «Не хочу, щоб Спілка письменників була тихим болотом з німими жабами!»

 

Незабаром Національну спілку письменників України очолить новий голова. Обиратимуть в кінці листопада, але вже сьогодні письменники обговорюють між собою, хто це може бути.

Бо дуже важливо, аби ватажком еліти українського письменництва стала людина слова і діла, послідовний реформатор, комунікабельний, ініціативний, дієвий керівник. 

З цього приводу спілкувалася із Сергій Пантюком – відомим письменником, видавецем, громадським діячем, секретарем Національної спілки письменників України, головою її приймальної комісії. На сьогодні він – один з реальних претендентів на посаду голови НСПУ. 

– Пане Сергію, Ви один з кандидатів на посаду голови НСПУ. Що підштовхнуло Вас до прийняття даного рішення, особливо в такий непростий для країни час?

– Для початку – трохи історії. Коли три роки тому зібралися письменники, щоб звільнити Спілку від «яворівщини», я з приємністю долучився до цієї групи. Не торгувався ні про посади (хоча мені й пропонували різні), ні про зарплатню. Єдине, про що запитав: чи реформуємо ми Спілку? Відповідь була: «Так!»

Коли зайшла мова, щоб я зайнявся роботою з молодими авторами і приймальною комісією, зрадів невимовно: адже саме цим я займався і раніше! Старався робити максимально багато, про це друзі навіть зібрали цілий матеріал, який можна прочитати тут: https://www.facebook.com/….

Ото вже й не думав, що стільки всього зорганізувалося та відмодерувалося!

Покійний Віктор Федорович Баранов, на відміну від низки інших секретарів, завжди старався підтримати мене щодо реалізації різних ідей. Так, я завжди був безкомпромісним, бо не люблю інтриганства, підкилимних ігор та совкової комсомольсько-кагебістської демагогії. Тому й старався обстоювати позиції, з якими прийшов до Спілки на роботу і чимало, як бачите вище, мені вдавалося.

Було багато серйозних спілчанських проблем, які мали нескладне вирішення, але вони чомусь постійно заговорювалися-забалакувалися на засіданнях Секретаріату. За підсумком – жодна з тих проблем так і не була вирішена.

Спілка продовжує скочуватися на суспільний маргінес, письменника ніхто не має за людину. Майно, розкрадене командою Яворівського, ніхто не повертає назад, а майно, яке залишилося і могло б допомагати письменникам, і надалі занепадає.

Спочатку я думав, що це йдеться лише про дрібні приватні інтереси окремих осіб, але в якийсь момент збагнув – ні, люди просто не здатні і, що гірше, не бажають нічого змінювати! Їх влаштовує цвіль і гниль, тихе болітце з німими жабами. Але мене це все не влаштовує, бо йдучи сюди, я чітко знав, для чого йду. А тут ще й друзі – підштовхнули – зробили сторінку у «фейсбуці» щодо моє підтримки. Тепер я йду всерйоз і мене вже важко буде стримати ))))

Нинішню Спілку часто називають недієвою, є навіть думки про те, що її потрібно розформувати. Як секретар, письменник, що з цього приводу думаєте Ви?

– Спілка – це передовсім спільнота. І кожен член цієї спільноти має рівні права. Як може бути Спілка дієвою, коли нею і далі прагнуть керувати за радянською схемою: «Я начальнік, ти – дурак»? Чого мені вдалося добитися за керівництва Віктора Баранова, то це демократії у стосунках і відносної дебюрократизації.

Бо спільнота – це коли плечем до плеча, коли один за всіх, а всі за одного. І я хочу наповнити Спілку саме таким змістом.

Сьогодні наша країна стоїть на шляху кардинальних змін. І Спілка письменників має бути не розформована, а саме реформована таким чином, щоб знову повернутися в авангард громадського і літературного життя.

У фейсбуці оприлюднена передвиборча програма, де конкретно, по пунктах розписано Ваші подальші кроки в разі обрання головою. Впевнені, що все задумане вдасться втілити в життя? І на що з обіцяного вважаєте за потрібне звернути першочергову увагу?

– Найбільше я не люблю нефаховості й популізму. Завжди старався жити так, щоб ніхто не дорікнув невиконаними обіцянками. Знаючи всі проблеми зсередини, міг би написати програму, яка б усім подобалася, а потім, посівши посаду, про все забути і відчувати мало не щодня позаду себе «зле й нетихе слово».

Тому, працюючи над цією програмою, я не обминав гострих кутів, не прагнув виглядати кращим ніж, я є. Мої колеги-письменники мають збагнути, що підтримувати треба не так людину, як ідею. Так, я принциповий і емоційний, але всі, хто мав зі мною справи, знають: якщо вже взявся за щось, неодмінно доведу до кінця. І ще – я людина команди. Якщо команда формується на принципах відкритості, прозорості і чесності у ділових стосунках, вона ніколи не розсиплеться. Керівник я вимогливий, але справедливий )))))

Стосовно ж послідовності пунктів програми, то вона довільна – всі проекти доведеться розпочинати одразу ж і ретельно втілювати. Насправді проблем у НСПУ значно більше, я вивів у програму лише найважливіші. Решту вирішуватимемо, як іноді кажуть, в робочому порядку…

Не боїтеся, зваливши на себе нелегку керівну ношу, зрадити таким чином письменницькій власній справі?

– Можливо, це парадоксально звучить, але найбільше мені писалося на війні та коли працював на Крайній Півночі. Жодна робота не заважає творчості, якщо вмієш абстрагуватися. Я не належу до письменників, які щодня сідають за стіл зі словами «А чи не написав би я що-небудь?». Коли ж багато працюєш, натхнення частіше приходить )))

– Поруч з Вами багато тих, хто підставить своє літераторське плече в піднятті авторитету Спілки, запровадженні новаторських реформ?

– Уперше я оголосив про свій намір балотуватися на посаду голови НСПУ на зборах Хмельницької обласної організації нашої Спілки. І відчув розуміння та підтримку. Але ще раніше у спину мене почали штовхати молоді письменники з різних міст України. Окрім Києва, це Черкаси, Полтава, Рівне, Одеса, Луцьк, Львів, Ужгород. Друзі створили ініціативну групу і публічно та відкрито сказали, що покладають на мене надії. Я дуже вдячний за це моїм молодим побратимам і посестрам і, впевнений, що виправдаю їхню довіру. Не думаю, що є хорошою ідеєю перелік прізвищ усіх, хто висловив готовність працювати зі мною. Та й на сторінці у фейсбуці вони всі є.

Зрозуміло, що я веду свою «виборчу кампанію» далі, спілкуюся з колегами, переконую, запрошую до співпраці. Проблемою є не самі вибори, а те, що делегати на з’їзд обираються не завжди прозоро. В тих організаціях, де залишився вплив «учорашніх», вже прагнуть затвердити списки «своїх» і «потрібних». Але, на щастя, всюди є адекватні люди, які прагнуть реформувати Спілку, а не займатися імітацією процесу. Тому я отримую необхідну інформацію і одразу ж оприлюднюю.

Потребу кардинального реформування Спілки письменників кожен з нас має відчути сам. Я це ще називаю «самолюстрацією». (Cергій Пантюк)

– У будь яких виборчих перегонах до фінішу доходить хтось один. Готові до того, що можливо це будете не Ви?

– Так, у мене немає однозначної амбіції саме стати головою НСПУ. Якщо хтось із колег запропонує кращу програму, ніж моя, готовий поступитися першістю і долучитися як член команди. Бо працювати хочу і вмію!

Тетяна Череп-Пероганич

Коментарі закрито.

dramaturg

Свіжі статті

Свіжі коментарі

%d блогерам подобається це: