dramaturg

Інформація

Цю статтю створено з 15 Сер 2019, і віднесено до драматургія, п'єса.

Теги цієї статті

, , ,

П’єса Ханоха Левіна “Одинаки та одиначки”, перекладена з івриту Марʼяном Бєлєньким.

Ханох Левін “Одинаки та одиначки”. Трагікомедія.

Переклад з івриту Марʼяна Бєлєнького

Дія вібувається у двох сусідних квартирах та на сходовій клітині між ними, у ніякий час, у ніякій країні.

Трое чоловіків і дві жінки. Більше у світі нічого не їснує.

Хтось когось любить, заздрить, проклинає, просить повернутися…

Значить, так. Спочатку вона його любила, а він її – ні.

 А потім – він її захотів, а у неї вже хтось інший був (нічого не нагадує?). А той вже познайомився з іншою. А у неї теж хтось був. І отак вони тусуються на сходовій клітині дві години… Вже можна сміятися.

 

Дійові особи

Знайдох
Флоцика
Харабіно
Бульба
Ойстервінд, товстий

Значення імен:

Флоцика – “перділка”
Харабіно – Говнюк
Ойстервінд – “південний вітер”

 

 

Імена персонажів у пʼєсах Левіна – фантастичні. Нема таких імен ні в івриті, ни в ідиш. Та це ще що! У одній пʼєсі Левіна є співачка, котру звуть Ляляляля. Я її трохи скоротив. Хай і за три “ля” спасибі скаже.

Ява 1

Флоцика и Знайдох, сидять у білизні, плечом до плеча, на ліжку.

Знайдох (у залу): Я її не люблю. А через два месяці нам одружуватися.

(лагяє спиною до Флоцики, збирається спати. Але де там? Вона пхає его, знемагаючи від свого, жіночого.

Знайдох (собі): Ось так воно всю дорогу. Крики, зітхання, скандали. А це я не полюбляю. Я люблю тихо, спокійно, елегантно, як англійській похорон. Зібралися, зробили своє діло, розішлись.

(Знову повертається к неї спиною, але усе повторюється.

Знайдох: Ну чого їй від мене треба? По прана ципочкахвді кажучи, вона так собі. Ну, там і все моє життя… Усе скрізь пальці…. И нічого не залишається…

(Встає, намагається піти)

Флоцика: (хапає його): Куди?

Знайдох: Додому.

Флоцика: Не залишишся?

Знайдох: Заради чого? Я з тобою був? Почуття бушували? Порив страсті був? Все, я здав зміну. Мені за наднормові години не платять.

Флоцика: Я тебе кохаю.

Знайдох: Та чув вже. Набридла.

Флоцика:  Ти вже йдеш?.. До ранку ще далеко:

Не жайворонок то, а соловей

Збентежив  вухо боязке твоє;

Він раз у раз там уночі співає

Між віт граната. І повір мені,

Коханий, любий мій,- то соловей.

 

Знайдох:

То жайворонок, оповісник ранку,-

Не соловейко.  Глянь, моя кохана!

Дивися – он заграла вже зоря

І облямовує промінням заздрим

Завісу хмар суворих там, на сході.

Згасила ніч світильники свої.

Веселий день стає уже навшпиньки,

З-за верховин  туманних визирає.

Піду – я житиму, лишусь – помру.

 

Ну нема цього в оригіналі, так шо? Вам шашечки чі їхати? Автор не заперечуватиме, бо помер багато років тому.

Флоцика: Ну куди тобі йти на ніч? Поспимо до ранку, потім підеш. Куди тобі поспішати?

Знайдох: Відчепись.

Флоцика: Я тобі наречена чи хто?

Знайдох:  Відстань.

Флоцика:  А хто ти такий взагалі? Що ти вмієш? Тебе кохана жінка просить.

Знайдох: Хто, хто. Кінь у пальто. Відчепись. Головне – що я у тебе є.  Радій (одягається).

Флоцика: Коли ж ми побачимося?

Знайдох: У субботу.

Флоцика: А раніш?

Знайдох: Раніш не вийде.

Флоцика (обіймає йо): Любиш свою наречену?

Знайдох:  Як належить.

Флоцика: Ні, скажи!

Знайдох:  Та сказав вже, відчепись.

Флоцика: Ні, скажи, скажи!

Знайдох:  Ну, скажу. І що?

Флоцика (хапає у нього з рук штани і тікає у інший куток кімнати).

Знайдох: Віддай штани! Я у поліцію зателефоную. Це грабіжка посеред біла дня.

Флоцика: Зараз три години ночі.на ципочках

Знайдох:  Тим паче. Грабіжка посеред ночі.

Флоцика: Ти мій! Мій!

Знайдох: А штани – мої. Не маєш права.

Флоцика: Раз ти – мій, значить, і штани мої.

Знайдох: Proprium servum pertinet ad eius dominus.

Флоцика: Шо?

Знайдох: Майно раба належить власнику раба.

Флоцика: Це шо?

Знайдох: Римське право.

Флоцика: Так ми ж не у Римі.

Знайдох: Віддай штани!

Флоцика: Ти мій, мій!

Знайдох: Після весілля.

Флоцика: Зараз!

Знайдох: Та пішла ти! Штани – після весілля, життя – післе весілля. А зараз я у чому піду?

Флоцика: Не йqи. Залишись! Я хочу, шоб ми були разом!  Одна плоть, одна душа!

Найдох: Віддай штани, стерво! Що ти носишся, як горілла? Ти горілла! “Виходила там горілла, їм горілла говорила, говорила їм горілла та й приказувала….Так і скажи “Я горілла”, и я зроблю відповідні висновки (хапає у неї з рук штани, натягує на себе) “Разом, разом”. Обридло! Щоб ти здохла! Геть звідси!

Флоцика: Це моя квартира.

Знайдох: Забув. Через тебе. Бо ти мене нервуєш. Давай, йди до вбиральні, але  навшпиньках. І сиди там, доки я не піду. Слава богу, до суботи я – вільна людина. Це солодке слово свобода! И чjму менt не убила блискавка тоді, у пʼять років. Я б вже 25 років тихо спокійно відпочивав би, ніхто б мене не чіпав, ніхто б не давав ідіотських вказівок – як мені жити, куди ходити, з ким зустрічатися. Кричи собі “Разом, разом” хоч до другого пришестя, я не почую. Але не мав я щастя. Блискавка вдарила з  іншого боку. А жаль.

Вона прихиляється до нього, він її відпихує і біжить до двері.

Флоцика: Любиш свою наречену?

Знайдох: Да пішла ти … (ляскає  дверями, йде)

 

2. Сходова клітина

Знайдох: І завжди оті чортові баби живуть на пʼятому без лифту, і кожного разу треба лізти пішака на оті ГімалаЇ,. І заради чого? Вони ж усі однакові. Наступного разу знайду собі на першому. А то, поки доберешся, вже ніяких сил нема. А потім – вниз.І так всею життя – униз -вверх, униз – вверх. Коли це закінчиться? А потім – розповідай друзям, як було чудово.

Стукає у двері Флоцики. Вона відкриває. (Собі) Ну ось.  Тут як тут. Чого б їй не вийти погуляти? А я б тоді сказав – я приходив, але тебе не було.  Коли я їй кажу, що я її

люблю, у мене в роті немов  коти нагадили (їй). Ну, доброго ранку.

Флоцика: Чого це ти приперся о 6 ранку?

Знайдох: Спати, спати! І ніяких телячих пестощів! Тільки лягай від мене якомога далі. Спати – це значить – спати, і нічого більше!  А ні – забирай свої валізки і йди на усі 4 сторони!.

Флоцика: Але це моя квартира!

Знайдох: Тоді тримай свої валізки під ліжком. На всяк випадок.

 

Ява 3

Там же.

Знайдох: (роздаягається, залізає у ліжко) Роздягатися-одягатися! І отак – все життя! Коли це нарешті закінчиться? Ну, а тепер займемося улюбленою справою – спати! Дипломів для цього, слава богу, не потрібно. И щоб мені ні один собака не гавкнув! Сон – це шоколад для душі. Заплющив очі – и хай воно усе горить. Банки, жінки, работа. Нема нікого, нема нічого, ніхто не затрахує мозок. Яке щастя! Спать!

Флоцика: ЗАГС з 9. О 9 ми вже маємо бути там.

Віне не реагує. Вона повторує голосніше.

Знайдох (відкриває одне око): Шо?

Флоцика: Ми завтра йдемо до ЗАГСу. Женитися. Ти і я. Флоцика і Знайдох.

В оригіналі, звісно,  вона його кличе до равінату, але нащо воно вам, нам і глядачам?

Знайдох: Ну ти жі наволоч. Я вже майже заснув.

Флоцика: Весілля. Подарунки. Фата. Біле плаття. Вінок. Квіти. Музика. Танці. Телеграма від тітки Марусі з Бердичіва:

“З днем одруження вітаю, щастя й радості бажаю”,

Від тітки Соні з Одеси:

“Під дзвони весільні в цей радісний час

Від щирого серця вітаємо Вас!”

Від дядька Яші зі Жмерінки:

“День єдиний у житті

Лиш такий буває.

Вас із створенням сім’ї

Вся рідня вітає.

Дві обручки золоті

Вас удвох з’єднали.

Зичим, щоб печалі всі

Дім ваш обминали”.

Знайдох: Я вже майже заснув.

Флоцика: Я хотіла тільки нагадати. Може, ти забув. Завтра. О 9.

Знайдох: А пізніше не можна?.

Флоцика: Ми повинні бути першими. Там велика черга.

Знайдох (сідає у ліжку,  остаточно втрачаючи надію поспати): А післе обіду не можна?

Флоцика: Нащо? Зранку.

Синьоокий ранок
Грає на сопілку,
Бджоленят в дорогу
Наставляє бджілка:

– Де б ви не літали,
Чи в саду, чи в лузі,
уклоніться кожній
Квіточці в окрузі.

А ще побажайте
Красного їм літа –
І багато меду
Подарують квіти.

Знайдох: Можно було б виспатися, а потім би сходили. Яка різниця?

Флоцика: Ти не розумієш. Усі – на роботу, а ми – одружуватися.

Знайдох: А післязавтра не можна?

Флоцика: Але ж ми ве домовилися на завтра.

Знайдох: Горить? Я ще встигну. Знаєш, що? Я відмовляюся одружуватися.

Флоцика: Як це? Ми ж вже все вирішили. Я до суду подам.

Знайдох: Я ще не готовий. Ми не маємо де жити.

Флоцика: Тут.

Знайдох: Давай почекаємо ще рочок-два, перевіримо наші почуття.

Флоцика: Та вже скільки перевіряли!

Знайдох: Ні. Не хочу.

Флоцика: Чому?

Знайдох: Не хочу і все.

Флоцика:  Але ж має бути причина!

Знайдох: Ніякої причини. Не хочу. Не буду.

Флоцика: Але ж ти вже згодився!

Знайдох: Я передумав (одягається)

Флоцика ридає.

Знайдох: Це що? Нащо? (йде, уходит, клацнувши дверями)

 

Ява 4

Сходова клітина

Знайдох: Ну, слава богу. Викрутився. Сидіти біля неї усе життя,  відганяти мух. І так – усе життя. Ми усі народжуємся вільними.  Шо є свобода, а що є рабство?

Спускається по сходах, ветрається. Жінка. Чоловік. Чи є життя після весілля? Але ж живуть же якось люди разом. Мучаться, але живуть. Вона там міте підлогу, або пере. Дитина у вбиральні кричить, чорти б її побрали, вона вимагає грошейг, пилить, вимушує робити ремонт,  рухати меблі. Якби не було жінок, усі меблі стояли б на своїх місцях ще за часів дінозаврів. Тільки жінка, що її зненацька осяяла ідея, може прокинутися у три години ночі, щоб рухати зелену тахту до іншої стінки. Ну, а одному теж пагано. Здохнеш, як собака, і ніхто навіть не помітить. А тут за труною йтиме вдова уся у чорному, діти.  Так може..? Чи…? А? (до залу) Тут є одинаки? А сімейні? Кому краще? Хто задоволений сімейним життям, підніміть руки. А хто ні? Хто збирається розлучатися? А хто – одружуватися?

Нерішуче прямує до дверей Флоцики.

Пелюшки, каструлі, шум, гам, крики, скандали. Якось же  люди живуть. Треба повернуться, просити пробачення. Чи не треба? Га?

 

Ява 5

Знайдох стукає у двері Флоцики. Вона відкриває, затягує його у квартиру.

Знайдох: У мене була душевна криза… ні, я передумав.

Поворетрається до двері, але вона хапає його за шкірку.

Флоцика: Криза (тримає його, щоб не втік).

Знайдох: Ні, ні, ніякої кризи! (намагається вирватися)/

Флоцика: Криза, криза (відтягує його від дверей)

Знайдох: Тьху на тебе! Жінка, що з неї взяти. Любов, йопт. Любиш мене?

Флоцика: До знепамʼятства.

Знайдох: Тоді проси пробачення!

Флоцика: Пробача. Я винна.

Знайдох: У чому?

Флоцика: В усьому.

Знайдох: Розкаюєшся?

Флоцика: Авжеж.

Знайдох: Ставай на коліна!

Флоцика: Вже стала (стає на коліна)

Знайдох: Ридай!

Флоцика: Вже ридає)

Знайдох: Не вірю. Ридай як люди ридають.

Флоцика: (ридає як люди)

Знайдох: Інша справа. Досить.

Флоцика (припинює).

Знайдох: Маєш хоча б шоколадку, щоб мене втішити.

Флоцика: Маю навіть краще!

Тягне його до спальні.

 

Ява 6

Спальня. Знайдох скрутився калачиком під ковдрою. Поряд – Флоцика.

Знайдох: Кінець кінцім, живуть же якось люди і після одруження. Якщо не ця, так інша б дурепа знайшлася би. Адже ж десь вони є. Може, у Голандії. Сидить отака голандськая дурепа і чекає на мене. И зітхає голандською  ну де ж цей Знайдох?

Флоцика: Ну, нарешті я його заарканила. А як пручався! Куди ти, падлюка, дінешся від свого шастя. Маю мертву хватку. Ворог не пройде!  Кордона надійно захищено!  Усе буде як належить – свідки, торти, шампанське. Тепер він – мій. Назавжди, а може й більше.

 

Ява 7

Знайдох спить, звернувшись калачиком (халою), Флоцика дивиться на нього. Дзвінок. Вона відкриває.

Харабіно: Пробачте, Бульба тут живе?

Флоцика: Напроти.

Красномовний обмін поглядами.

Харабіно: А я -Харабіно. Ви, виходячи з вашого імені – іспанка?

Флоцика: Та ні. Я місцева.

Харабіно: А це ваш чоловік?

Флоцика: Та який там чоловік! Просто зайшов.

Харабіно: Так ви усіх, хто до  вас заходить, спати укладаєте?

Флоцика: Ну, не усіх. Я, до речі, не заміжня, не вдова, не розлучена.

Харабіно:  А хто ж?

Флоцика: Просто так собі.

Харабіно: Тобто панянка.

Флоцика:т Шо?

Харабіно: Ну, дівчина.

Флоцика: Якось так.

Харабіно:  А що ж такого скарбу ніхто не підняв?

Флоцика: А куди мені поспішати? А це – двоюрідний. Йому далеко їхати, так хай поспить перед дорогою.

Харабіно: У вашому ліжку.

Флоцика: А шо – на підлогу класти?

Харабіно: Ага. Тобто і Бульба  мені двоюрідна. Так шо, я вечором вільний.

Флоцика: Так і я ж. Як птиця.

Харабіно: Можна піти до театру. Там як раз нова пʼєса Ханоха Левіна у перекладі Марʼяна Бєленького. Кажуть, дуже смішна комедія.  До речі – перший переклад Левіна українською.

Флоцика: Та ну його під три чорти, того Левіна. Їбанутий на усю голову був. Ой та робити мені більше нічого, шльондрати по отих театрах. Тобто – а як же! Я як раз нещодавно перечитувала того Чехова.

Харабіно: Ну і як вам?

Флоцика: Гені.. лайно!

Харабіно: А після вистави можна до мене. Музичка, кофе.

Флоцика: Замісць.

Харабіно: Шо?

Флоцика: Замісць вистави.  Економія часу та грошей. Що ж ми будемо один перед одним придурюватися та викаблучуватися? Нашо оті театри? Хто туди ходе? Тіки шо заради буфету, бо там наливають.

Харабіно: То я тоді увечері за вами зайду.

Флоцика: У 7.15.

Харабіно: Домовилися.

Харабіно йде, Флоцика закриває двері.

 

Ява 8

Знайдох спить.

Флоцика: Ти диви. Бач, весілля йому сниться. Дуля тобі, а не весілля! (пихає його) Прокидайся, ідіот!

Знайдох: Що?

Флоцика: Геть звідси!

Знайдох: Чого це? Дай поспати.

Флоцика (штовхає його): Одягайся і йди звідси. Більше не приходь.

Знайдох: Сама йди!

Флоцика: Це моя квартира! Вставай! Ти мені не підходиш!

Знайдох: Тіки шо підходив. Це я у кризі а не ти.

Флоцика: Начхати мені на твою кризу.

Знайдох: А як же любов?

Флоцика: Та яка там у сраку любов!  Хто ти такий взагалі? Лайно. Геть!

Знайдох: Ну ось. Прокинувся – і на тобі. Не треба було прокидатися, може, якось би воно усе утряслося. Стривай, а може це мені сниться…. А ну, (лягає, намагається заснути)

Флоцика: Вставай!

Знайдох: Ти не маєш права! Ми завтра ідемо у ЗАГС.

Флоцика: Ти ідеш під три чорти.

Знайдох: У тебя криза. Зустрінемося завтра.

Флоцика: Ні завтра, ні післезавтра.

Знайдох: Наступрої неділі?

Флоцика: Ніколи. Геть, ідіот. (впихує йому одяг,  штовхає до дверей)

Знайдох:  Але ж я мушу залишити тобі подарунок, сувенір, спомин про наше щастя.

Флоцика: Яке там шастя! (виштовхує його за двері, кидає туди його шмаття): Кому ти потрибен зі своїми споминами!

Знайдох (стає на коліна): Я тебе люблю!  Завтра ми станемо чоловіком і жінкою. Яке щастя!

Флоцика: Геть звідси!

Знайдох: Мені просто цікаво – що тут трапилося, поки я спав. (у зал) Що тут було?

Флоцика: Я не повинна тобі рапортувати (закриває за ним двері).

 

Ява 9

Знайдох: Бачили стерво яке? Теж мені, видає з себе велике цабе. Хто ти така? Чого це їй у голову стукнуло? Бач, від кохання зовсім з глузду зʼїхала. Каже одне, а думає зовсім інше.

Нічого, вона ще одумається, на колінах приповзе. А може, це просто місячні впливають. Через пару днів усе пройде. У жінок завжди так. Вони ж нічого не розуміють. Ну, припустимо, у неї хтось інший зʼявився. Але хто може бути кращий за мене? Я – і інші!  А ти хто така? Теж мені, принцеса. Кому ти потрібна? Невже ти до сих пір не зрозуміла? Я – це я, а інші – це інші?

Почуй різницю! Певне, знайшла когось, хто їй нагадує мене. Але нащо тобі копія, коли є орігинал? Добре, я її покараю, хай мучиться. Хай подихає одна, нікому не потрібна. На цілий тиждень залишу її без себе. Ні, це забагато. Я ж не звір. Аж до ранку хай мучиться. Хай ридає, бʼється головою об стінку. Добре, піду додому, посплю чверть години, а потім прийду її рятувати. Ніколи! Ніколи її не прощу! Променяти мене на когось іншого! Добре, 10 хвилин їй вистачить. Іншим разом знатиме. (Лягає прямо на підлогу. Виходить Флоцика, переступає через нього, і спускається по сходах).

 

Ява 10

Знайдох прокидається, дивиться на годинника.

Добре, піду її прощати. Певне, намучилася вже без мене, наридалася там одна. (Дзвонить у двері. Нема відповіди). Де ж вона? У ванній, певне, готується до мого приходу. А може, покінчила самогубством з горя? Яка драма! А усе через мене. Он яка любов! Завтра про це буде у  газетах, і весь світ про мене дізнається. Не треба було так зненацька рвати. Треба було її підготувати. Треба рятувати людину (стукає у двері ногами). Гей, як тебе. Це я, Знайдох, твій коханий, твоя доля!

 

Ява 11

 По сходах піднімаютья Флоцика і Харабіно.

Флоцика: Ви до кого?

Знайдох: Добре погуляли?

Флоцика: Яке ваше собаче діло, пане добродію? Дайте пройти.

Знайдох: Любов, га?

Флоцика: Кто ви такий? Я вам що, зобовʼязана звітувати? Де була, з ким була.

Знайдох: Я зайду з вами.

Флоцика:  Я сторонніх у дім не пускаю.

Знайдох:  Мені до вбиральні треба терміново.

Флоцика: У мене не громадська вбиральня. Харабіно, заходь.

Знайдох: Значить, йому можна?

Флоцика: Це мій дом. Кого хочу – того і  пускаю.

Знайдох: Скажи цьому ідиоту, хай йде звідси.

Флоцика: Ви йдіть, пане!

Знайдох: Ти вже забула, як мен звуть? У що любов?

Флоцика: Яке твоє діло? (бере в руку свою цицьку)? Бачив? Так це вже не твоє.

Знайдох: Нам треба серьйозно поговорити.

Флоцика: Геть! А не то я поліцію викличу.

Харабіно (дає знайдоху свою візитку): Харабіно.

Знайдох: Хто це такий? Що він тут робить? Подивись на мене і на нього! Адже  я- це я, а він – хтось інший.

Флоцика: Харабіно, не звертай уваги. Якийсь божевільний!

Флоцика (відкиває двері): Харабіно, заходь!

Знайдох (намагається  війти): Мені треба до вбиральні.

Флоцика: Геть!

Знайдох (ставить ногу у дверний отвір. Флоцика лякає дверями прямо по нозі)

Знайдох: Аааа! Садістка!Треба ж попереджати!

Знайдох (Флоцике): Останній раз вимагаю забрати звідси цього ідиота. Рахую до трьох. Один, два…

Флоцика (Знайдоху): Геть звідси, ідиот.

Харабіно (протягує руку Знайдоху): Харабіно.

Флоцика (показує собі на груди): Можеш тут теж потискати.

Харабіно (торкається її грудей, те ж саме робить Знайдох, вона його бʼє по руці).

Флоцика (відкриває двері, Харабіно заходить, Знайдох намагається зайти, вна його виштовхує і закриває двері).

 

Ява 12

Знайдох: Ну? Вона ж була цілком моя, и тут якийсь Харабіно. Звідкіля він взявся? И що найцікавіш – він – это не я. Адже могло бути навпаки. Я заходжу з нею, а якийсь там Харабіно благає, щоб його теж впустили. Хто ти такий? Чому я – не він? Тоді я був би там, у неї, а цей ідіот бовтався би тут на сходах, и шкодував би, що він – не Знайдох. Кому б це заважало?  (Заплющує очі) Я – Харабіно, я – Харабіно (відкриває). Ні! Однаково я Знайдох. Що ж робити?

Харабіно. Харабіно. Харабіно тут, Харабіно там. Як це він нахабно вліз у моє життя? До вчорашнього дня я жив собі бе пятится, прикриваясь сзади руками)з Харабіно. И тут – на тобі. Зненацька зʼявлається Харабіно и відбирає у мене саме дороге у житті – мою наречену. Яке він має право? Я до суду звернуся!

У полицію! (виймає візитку) Харабіно – це обʼєктивна реальність, що дана нам у почуттях. А якщо навпаки прочитати? “Онибарах”. Турок якийсь. (Рвет визитку, кидає не підлогу, топче) .  Немає ніякого Харабіно. Він є тільки у моєму Он существует лишь в моїй свідомості. А це що? (Поднимає з підлоги шматки, що він тільки що кинув) Якась візитка. Хто це?  (намагається зібрати шматки) Хе-ру-би-но. Ні, не знаю такого (лягає на підлогу, засипає) Харабіно…хара… хр….

 

13

 По сходах піднимаєтся Бульба. За нею, важко дихаючи- Ойстервінд. Бульба бачить, що хтось спить на підлозі.

Бульба: Гей!

Знайдох (прокидається): О! Жінка. Одружусь.

Бульба: Ти чого тут?

Знайдох: Я – Знайдох. Там, за дверима – Флоцика. Двоюрідна. Її немає. Чекаю? А ви на кого чекаєте?

Бульба: А я живу тут, напроти. Бульба.

Знайдох: Що?

Бульба: Ну, звати мене так.  Ти – Знайдох, а я – навпаки. Бульба.

Знайдох: Ничого, буває. А можна,  я у вас почекаю, доки вона повернется.

Бульба (відкриває двері , заходит і зачиняє двері.

Знайдох: Паскуда! Вони усі однакові.

Бульба (відкриває): Заходь!  (Він заходить)

Ойстервінд все ще піднімається.

 

14

Квартира Бульби. Дзвонять.  Бульба відкриває. Заходить Ойстервінд

Знайдох: Це що?

Бульба: Ойстервінд. Я ж зовсім про нього забула. Ми ходили до вегетарианського ресторану, біля театру. Думали піти на “Ромео и Джульетту”. Але так вийшло…

 

 

15

Тихий ангел пролетів. Але дуже осоружний.

Знайдох: Ну?

Бульба:  Ось так.

Знайдох: Ну-ну.

Ойстервінд червоніє, дивиться на Знайдоха. Усім трьом незручно, не знають, що робити.

Знайдох: Чого ти на мене уставився?

Ойстервінд: Може, у шахи?

Бульбахидно): Ойстер, скілько днів у тебя вже запор?

Ойстервінд: Про це не говорять серед порядних людей.

Бульба: Та які там люди? Тут тільки я и мій старий товариш.

Знайдох (плескає по плечу Ойстера): Тут тільки я и моя давня подруга.

 

Ойстер (смущенно): Добре, піду, може вийде. Де у вас вбиральня?

Знайдох: А як же! Щоб чогось досягти, треба завжди намагатися. Успіхів!

Ойстер йде до вбиральні.

 

16

Знайдох: Для мене головное в жінці – це велика сра…. сразу скажу –  велика душа.

Бульба: Дуже приємно чути. А то тут деякі..

Знайдох: Я вважаю за краже одразу усе говорити як є. (собі) Ще та сучка. Поки дасть, ще говорити і говорити. А чи дасть? (Їй) А що у нас до чаю?

Бульба: Я вегетаріанка.

Знайдох (собі): На моркві швидко ноги протягнеш. Не кажучи вже про…

Бульба: Паростки пшениці будеш їсти?

Знайдох (собі): Шоб ти подавилася цим гівном (Їй) А як же! ЦЕ моя улюблена страва.

Бульба: А знаєш, яка перша відзнака здорового харчування? Туалетний папір не потрібен. У мене виходить, як у кози – кульками, кульками.

Знайдох (собі): Знайшла про що говорити у перші хвилини знайомства, ідиотка (Їй) Дуже цікаво.

Бульба: Ну, про що ти зараз думаєш? Власе, усі чоловіки думають тілки про це. Май на увазі – тільки через ЗАГС!

Знайдох: А як же! Помри, але не давай!

Бульба: А що із тою  “двоюрідною”?

Знайдох Нічого.

Бульба: Я довго чекати не можу. Я вже не дівчинка. Або ЗАГС – або геть до своєї двоюрідної. Мені потрібні пелюшки, крики, поносики.

Знайдох (падає духом): Це я вже зрозумів (дивиться на вхідні двері). І за що мені таке? Не одна, так інша.

Бульба: (підходить до дверей, замикає на ключ). Тепер не втечеш! Післе усього, що було між нами…

Знайдох (собі): І чим мене не влаштовувала Флоцика? Нащо мені ця, з кульками? Невже я не вартий більшого? (їй) А де Ойстер?

Бульба: Хочеш на нього усе звалити і втекти? Не вийде! (показує йому ключ від квартири). У тебе звідси один вихід – у ЗАГС!

Знайдох (ридає): Ойстервінд!

Ойстер: Я ще не закінчив.

Бульба: До ЗАГСу поїдемо на таксі, щоб не втік. А то знаю я вас.

Знайдох: Дай хоч півгодини. Оглядітися. Звикнути…

Бульба: В процесі звикнеш. Маємо усе життя.

Знайдох: (собі) Ось так влип… кульки…

Бульба: (дивиться на нього, думає) Ойстер!

Ойстер: Я ще не закінчив.

Бульба: Заканчивай хутчіш, є справа!

Ойстер: Не виходить.

Знайдох:  Дай хоч трохи звикнути, мені ж з тобою жити.

Бульба: Півгодини вистачить? Та що там звикати. Я – проста собі Бульба, але ж і ти – не більше чим якийсь там Знайдох. Якщо не ти, інші знайдуться.  Ойстер!

Ойстер: Я!

Бульба: Ну як? Вийшло.

Ойстер: Ще ні!

Бульба: Старайся! (Знайдоху) Ну я не така вже красуня, але щось  у мені такє є. Тільки треба уважно придивитися. Звикнеш. І не такі звикали.

Знайдох: Мені треба вийти.

Бульба: Зараз вбиральня звільниться. Ойстер!

Ойстер: Тут!

Бульба: Ну?

Ойстер: Ще ні.

Бульба: І я полюбляю попередню гру довго -довго. До ранку.

Знайдох: А спати коли?

Бульба: Ше чого. І після того – теж не спати! Треба побалакати по людськи, випити по бокалу шампусіка, (солодко потягується, ніби вже після того). Зі мною буде нелегко, але вихіда у тебе нема. (показує ключ). Бульба не тільки бере – Бульба дає.

Знайдох: Що?

Бульба: Любов, піклування. Ти тільки почни.

Знайдох: Відпусти мене!

Бульба: (показує дулю) У меня для тебе будуть ще сюрпризи.

Знайдох: Господи, тільки цього не вистачало.

Бульба: Ти собі, наприклад, спиш, и тут твій ванька-встанька у моїх руках  оживає.

Знайдох: Не відірви тільки.

Бульба: Або ти, нахиляєшся, и тут тебе позаду хапаюсть за…

Знайдох: Аааа!

Бульба: Це ще не все. Сидиш ти собі за столом, Їш, нічого не підозруєш, і тут тебе під  столом хоп! ….

Знайдох: Це вже занадто.

Бульба: Ти не розумієш. Це любов.

Знайдох: Аааа! А можна любов, але без хоп?

Бульба: Яка ж це тоді любов?

Знайдох: Любов, але не хапати за столом. Я ж подавитися можу.

Бульба: Дурний. Ти не розумієш. Або, скажімо, сидиш ти на роботи. И тут приходжу я, залізаю під стіл, розстібую тобі…

Знайдох: Мене звільнять.

Бульба: Дурнику, це ж любов. ЩО в житті важливіше любов чи якась там робота? До речі, ти любиш, коли тобі лижуть позаду?

Знайдох: Ні. Я ж не начальник.

Бульба: А палець ззаду!

Знайдох: Ні!

Бульба: Дурнику, ти просто не пробував. Ти тільки нагнешся завʼязати шнурки, а я підхожу сзаду – і опа!

Знайдох: А без опа можна?

Бульба: Можна, але не цікаво. Що то за життя без опа. (Вона тим часом, подводить руку ззаду – і опа!)

Знайдох: Аааааа! (майже непритомніє)

Бульба: Це був сюрприз. Превед медвед.

Знайдох: Я не люблю цього.

Бульба: Ничего. Зтерпиться – злюбиться. Милие бранятся – тільки тешатся. Дивись, пташечки у вікні(вона намагається провести маневра ще раз, але він вже насторожі, притулюється задом до стіни).

Знайдох: Щось мені твої сюрпризи не дуже…

Бульба: Звикнеш. А твої крики мене тільки збуджуть. Ти матимеш такого сюрпризу кожного дня.

Знайдох: Хоча б раз на тиждень можна?

Бульба: Життя дається людині один раз, і прожити його треба так, щоб не було тяжко боляче за безцільно прожиті роки. І щоб помираючи, ти міг сказати, що усе життя ти віддав головному – боротьбі за щастя людства (вона обманним маневром знову підводить руку і – опа!)

Знайдох: Аааааааа! Не треба більше!

Бульба: Від кохання не втечешь. Гони його у двері, воно влетить у вікно (простягує руку для чергового маневру)

Знайдох: Паразитка! Я ж сказав – вже досить!

Ойстер (виходить, сяючий). Вийшло!

Знайдох: Ось йому зроби. Дай ключ. Кульки, бородавка під самим носом, так ще й опа. З мене достатньо. Геть звідси!

Бульба: Це мій дім.

Знайдох (хапає ключа у неї з рук, бежить до дверей, відкриває, ляскає дверима, тікає).

Бульба: Ойстер, дорогий, пробач я була зайнята (підходит до нього з наміром зробити “опа”, він злякано притуляється до стіни, прикривається спереду руками)

 

17

Знайдох на сходовій клітині

Як було добре у Флоцики! Вона не робила “опа”.  Без усяких кульок та бородавок під носом!  Флоцика – це звучить гордо.

18

Знайдох стукає у двері Флоцики. Вона відкриває.

Знайдох (збентежено): Ти мені потрібно. Я не можу без тебе.

Флоцика: Харабіно – це обʼєктивна реальність, що дана нам у почуттях.

Знайдох (приближаясь): Ти у мене в серці, у печінці та у інших органах.

Флоцика: Іншим разом  знатимеш, як зі мною не одружуватися.

Знайдох: Я вже готовий.

Флоцика: Пізно. Ти мене втратив назавжди.

Знайдох: Може, якось ще можна…

Флоцика: А Харабіно куди?

За плечами Флоцики зʼявляєтся Харабіно у пижамі, він посміхається Знайдоху.

Знайдох: Вже у піжамі? Диви, який спритний. (До Флоцики) Ну як ти можеш його любити, коли є я?

Флоцика: А хто ти такий?

Знайдох: Як це хто? Я -Знайдох.

Флоцика: А він – Харабіно.

Харабіно: Авже ж. (показує свого документа)

Флоцика: Ти знайшов себі когось?

Знайдох: Нащо мені хтось, коли у мене є ти.

Флоцика:  Ти знаєш, як ми з Харабіно кличемо твій скороспілий огірочок?

Знайдох: Знайдох.

Флоцика: Вгадав! (раптом ридає. Харабіно не розуміє в чому справа).

Харабіно: Але ж у мене великий!! Чому ж ти плачеш? Він недостатньо твердий?

Флоцика: Ні, нормальний. А плачу, тому, що я така чутлива.

Харабіно (Знайдоху): Ну, зрозуміло? Великий і твердий, не те, що в тебе. Ця сучка в меня просто втріскалася.

Знайдох: Не смій її так кликати.

Харабіно: Как хочу, так і кличу.

Знайдох (До Флоцики): Він назвав тебе сучкою.

Флоцика: Не твоє діло.

Харабіно (До Флоцики) Пробач.

Флоцика (Знайдоху): Бачиш, він просить пробачення. Харабіно, обійме мене. Хай він бачить. (Харабіно обіймає Флоцику. Вона Знайдоху): Ну, бачив? Харабіно, покажи йому нашу страсть.

Харабіно: Як, знову. Тільки що ж показував.

Флоцика: Так він не бачив. (притуляється до нього)

Харабіно: Я ще новини сьогодні не слухав, газету не читав.

Флоцика: У світі є тільки одна новина. Це наша любов. Більше нічного. Я аж тремчу від страсті.

Харабіно: Прийми пирамідон. Иноді навіть і поспати не завадить.

Флоцика: О, ти вже як цей. Він теж увесь час хотів спати. Ти мене не любиш.

Харабіно: От вже почалося. Ну люблю.

Флоцика: Докажи.

Харабіно: Тільки що доказував. (себі) от же похітлива сучка. Якщо так буде і далі, вона з мене усі жили витягне( показує на Знайдоха) Може, він?

Флоцика (тягне його до спальню, він плентається за нею, обертається до Знайдоха – пробач, брат, бач, які діла)

Флоцика повертається, напіврозягнена, виштовхує Знайдоха, клацає дверима.

Знайдох: Он воно як. А вже йому заздрити почав.

19

Знайдох на сходовій клітині.

Я вже сумую за кульками. Бульба – оце справжня жінка – энергічна, не то що цей кусок тіста. Може, окрім “Опа”, у неї ще шось для мене є, про що я не знаю. А може, мені подобається “Опа” і я просто не звик ще? Може, це так же цікаво, як Колумбия, де я николи не був.

(Звонить до Бульби. Та відкриває, дивиться, думає – чи варто його пускати? 

Бульба: Ну що? Готови мене терпіти?

Знайдох легко киває.

Бульба: Не чую!

Знайдох (слабим голосом): ну… Так.

Бульба: А чому так невесело?

Знайдох: Та весело, итть.

Бульба: Рішення остаточне?

Знайдох (киває “ні” ): Так.

Бульба: Не чую!

Знайдох: Так!!

Бульба: Меня доведеться кинути Ойстера.

Знайдох: Та нехай. (Бере її за руку): Допоможи!

Бульба: Що?

Знайдох): Я сам собі обрид. Не можу більше себе терпіти.

Бульба: Тю! Я думала, щось серьйозне. (Втягує його до кімнати)

Знайдох: Тільки без “опа!”

Бульба: Раніш треба  било думати.

Знайдох: Аааааа!

Бульба: Ничого, спочатку усі так кричать. (Ойстеру): Йди звідси!

Знайдох: Нащо ж так? Можна ж якось культурно, інтелігентно.

Бульба (Ойстеру): Йди звідси! Культурно, інтелігентно.

Ойстер: А коли я повернусь?

Бульба: Ніколи. Культурно, інтелігентно. Зрозумів?

Ойстер: Добре. Але май на увазі. Десь там, у світі, є Ойстервінд (йде)

Знайдох: Бульбо! Бульбашечко! Щось там у мені булькає і просится вийти назовні. У мене зʼявився потяг до нового прекрасного життя. Ми будемо жити, Бульбо. Проживемо довгу-довгу чергу днів, довгих вечорів; будемо терпляче зносити усі випробування, які надішле нам доля; будемо працювати для інших – тепер, і у старісті, не знаючи спокою. А коли прийде наш час, ми покірно помремо, і там, за труною, скажемо, що ми страждали, що ми плакали, що нам було гірко, и бог зжалиться над нами, и ми з тобою, Бульбо, побачимо життя світле, прекрасне, витончене, ми зрадіємо, і на наші теперішні нещастя оглянемося з розчуленням, з посмішкою -і відпочинемо. Я вірую, Бульбо, я вірую гаряче, пристрасно…

Бульба: Ура! Хай живе нове прекрасне життя! Прекрасний новий світ! Відречемося від старого світу! Ми наш, ми новий світ збудуєм! Хто був нічим, той стане всім! А чого ж ти такий сумній?

Знайдох (позіхає): Обридло. Маю враження, що усе це я вже десь чув.

Бульба (підходить до нього,  обіймає. Він заплющує очі): Знайди мою таємну гармонію. Нарешті  ти знайшов своє щастя. Я завжди вірила…

Знайдох (собі): Кінець кінцем, і до цього можна звикнути. Добре,  підемо спати (стягує з себе одежу).

 

21

Дзвінок.

Бульба: Ойстер, геть!

Флоцика (з-за двері) Сама ти Ойстер.

Бульба: Це хто?

Флоцика: Кінь в пальто! Твоя сусідка Флоцика.

Бульба: Якого у дві години ночі? Цибулю зайняти?

Флоцика: Знайдох там?

Бульба: Немає тут ніякого Знайдоха!

Флоцика: Знайдох, Харабіно пішов, виходь!

Знайдох: Хлопці, давайте жити дружно. Бульбо, так на чому ми зупинилися?

Бульба (обінимає його): Ми будемо жити, милий мій Знайдоху…

Знайдох (виривається):  Це вже було. Розумієш, Бульбо…

Бульба: А як же! (Цілує його)

Знайдох виривається, тікає, ляснув дверима.

Бульба (відкриває двері): Ойстер! Заходь! Вбиральня вільна.

Ойстера заходить)

 

22

Квартира Флоцики.

Знайдох (всхлипує): Якби ти знала, як я на тебе чекав.. Як я сподівався. Після цієї… з опа…

Флоцика: І я, і я!

Знайдох: Але як же ти могла! Ти ж знала, що є я! З цим!

Флоцика: Я завжди любила Харабіно

Знайдох (здригається): Що!?

Флоцика: Я завжди любила твій херубинчик.

Знайдох: Але ж  ти казала, що у нього великий знайдох.

Флоцика: Що я ще мала сказати тому ідіоту?

Знайдох: А мій?

Флоцика: Зовсім інша справа!

Знайдох: А відносно інтелекту?

Флоцика: Повний ідіот!

Знайдох:  Хто?

Флоцика: Ну, сам здогадайся. Та годі вже. Пішли вже спати. Що було, то було. Починаєтся нове життя. Чудовий новий світ. Ми.

Знайдох (роздягається, натягуєт піжамні штани Харабіно): Флоцика!

Флоцика: Знайдох!

Знайдох: Вперед, до нового життя!

Флоцика: Знайдох!

Знайдох (собі): Я хочу обійняти її, але руки не слухають. Вони розумніші за мене. Але я повинен…(невпевнено) Флоцика!

Флоцика (байдуже): Херу… ой,  Знайдох.

(Заходять до спальні, він залазить під ковдру, лицем до стіни і тут же хропить.Заснув)

Флоцика: Знайдох!

Знайдох (сонно): Ну?

Флоцика: Ти мене любиш?

Знайдох не відповідає. Хропить.

Флоцика (кричить) Знайдох!

Знайдох (злякано): Що?

Флоцика: Завтра зранку…

Знайдох: Вже чогось вимагає. А шо зараз робить Бульба? Кому вона робить опа? (засинаєт)

 

23

Дзвінок.

Бульба: Флоцика! Знайдох у тебе?

Флоцика: Ніякого Знайдоха тут нема.

Бульба (кричить): Знайдох! Повернись! Ойстер пішов!

Знайдох (прокидається): Геть!

Флоцика: Я чи вона?

Знайдох: Обидві.

Дзвінок. Голос Харабіно: Флоцика, це я!

24

Входить Харабіно.

Харабіно (показує на Знайдоха): Це шо?

Флоцика: А хто втік посеред ночі, коли я спала?

Харабіно: Я просто хотів порадувати тебе букетом квітів.

Флоцика: А де ж вони?

Харабіно: Тільки не треба мене тримати за ідіота. Які квіти посеред ночі?

Флоцика: А чому не повернувся?

Харабіно:  Якось незручно було вертатися без квітів.

Знайдох: Дурепа, він просто втік, а теперь виправдовується.

Флоцика: Заткни пельку, я не з тобою балакаю.

Харабіно: Тільки бажання зробити тобі сюрприз виштовнуло мене посеред ночі.

Знайдох: Бреше!

Харабіно: Чого б це мені втікати від свого шастя? Мій “знайдох” за тобою скучив.

Знайдох: Твій “Знайдох” – ніщо у порівняні з моїм Херубінчиком. Можеш у неї запитати.

Знайдох: Вижени цього ідиота.

Харабіно: Вірно.

Флоцика: Знайдох – геть. Харабіно залишається.

Знайдох: Ти нічого не сплутала?

Харабіно: Мудре і своєчасне рішення. Наші мети ясні, задачі визначені – за роботу, товарищі!

Знайдох: А чему це йому можна втікти посеред ночі, а мені – ні? Що за дискримінація?  Може, я теже по квіточки вийшов?

Флоцика:  Ти ж не хотів одружуватися. А він вийшов по квіточки.

Знайдох: Тільки скажи чесно – у кого більше?.

Флоцика: У обох.

Знайдох: Добре. Усі чоловіки однакові. Так чого ж ти вибрала його.

Флоцика: Ну не знаю я. Я сказала “Харабіно”, хай буде Харабіно.

Знайдох: Але ж ми завтра вже одружувалися!

Харабіно: І ми теж. Будеш свідком?

Флоцика: Пожелай нам з Харабіно щастя.

Знайдох Щоб ви здохли обидва. (Йде, ляскаючи дверями)

 

25

Знайдох на сходовій клітині. Звонит до Флоцики, та відкриває, і одразу закриває). Ну да, тут я вже був.

Дзвонить до  Бульби. Вона відкриває.

Знайдох: Я тут вийшов квіточок купити, але усе зачинено.

Бульба демонстративно закриває двері. Знайдох спускаеться. Бульба відкриває, наздоганяє його, втягує до себе.

 

26

Квартира Бульби. Ойстер, Бульба, Знайдох.

Ойстер: Ну, вирішуй вже.

Знайдох: Спати!

Бульба: Зачекай, я у ванну.

Знайдох нерішуче роздягається: За що боролися, на то й …. Ойстер, Бульба, Флоцика, Харабіно. Усе зовсім не так, як я собі уявляв. Я – трагічний персонаж, з якого зробили комедію.

Одягається і виходить.

 

27

Сходова клітина. Виходить Знайдох, тримає у руках взуття. Назустріч – Харабіно, теж взуття у руках.

Знайдох: Втікаємо?

Харабіно: Я ще недозрів для такого відповідального кроку.

Знайдох: Таки ти мені будеш розповідати. Ми з тобою складні натури. Кілька хвилин тому я мріяв бути на твоєму місті.  Так у кого більше?

Харабіно: Та яка різниця? Слухай, тут якась пивнушка є що зараз відкрита? (спускається).

 

28

(Сходова клітина. Знайдох дзвонить до Бульби. Вона відкриває, заспана, розпатлана). Шо?

Відкриває Флоцика. Вона у такому ж стані.

Флоцика: Знайдох, я тебя любила з самого початку. Із створення світу.

Бульба: Облиш мого Знайдоха, сучко! ( тягнуть його за руки обидві у різні боки)

 

Голос Ойстера: Я піднимаюсь!

Флоцика, Знайдоху: Ти не втік. Значить, це любов назавжди.

Знайдох: У мене просто ноги віднялися.

Флоцика відтускає його, закриває двері. Те ж саме – і Бульба.

Знайдох залишається один.

 

29, остання

Знайдох: А може, так і краще. (заплющує очі, піднімає ногу, якби хоче йти. Я стою перед дверями у Невідоме. Коли  я був дитиною, я перед сном завжди уявляв, що завтра наступить Чудо. А воно, сука, так і не прийшло.

Він розмʼякає, як пластилин, повільно падає. Засипає

 

Оце вже кінець

16 січня. За вікном сніг. Але треба бігати. Бо якщо я не буду бігати вечорами, то я перетворюсь на особу, що не бігає вечорами.

 

 

П’єсу переклав

Бєлєнький Мар’ян Давидович

 

 

Коментарі закрито.

dramaturg

Свіжі статті

Свіжі коментарі

%d блогерам подобається це: