dramaturg

Інформація

Цю статтю створено з 30 Жов 2012, і віднесено до драматургія, п'єса, сучасна українська драматургія.

Теги цієї статті

, ,

“На подвір’ї злий Рекс!” – попереджає сучасний український драматург Анатолій Наумов

Драматург Анатолій Наумов – із корінних донбасівців, народився у Красному Лимані на півночі Донецької області. Закінчив спочатку режисерське відділення Донецького технікуму підготовки культурно-освітніх працівників, потім навчався в Донецькому медичному інституті, але вчасно передумав лікувати людей скальпелем і подався до Московського державного університету на факультет журналістики – щоб зціляти їх сатиричним словом.

Упродовж довгого часу працював у газеті “Социалистический Донбасс”, де під започаткованим тут раніше сатиричним персонажем-псевдонімом Василий Шахтеркин тринадцять років поспіль  видавав на-гора кожного тижня сатиричну добірку, поки й не перейшов у знаменитий “Перець”.

Цей журналістський напрямок згодом трансформувався у літературний. Починаючи з 1976 року Анатолій Наумов опублікував з десяток збірок сатири й гумору – “Вызываю на ринг!”, “Соленый нектар”, “Журавль в руке”, “Деловые игры” та інші, які виходили у видавництвах Донецька, Києва, Москви. Його твори лунали на радіо, з’являлись у перекладах у польських та чехословацьких сатиричних журналах.

Останнім часом Анатолій Наумов, видавши декілька збірок іронічних віршів російською та згадавши про свою режисерську освіту, почав писати комедії – виключно українською, представляємо одну з них “На подвір’ї злий Рекс“.  

 

Комедія на дві дії

 

 

ДІЙОВІ ОСОБИ

 

Н і н а.

А н д р і й,  чоловік Ніни.

К о с т я,  брат Ніни.

П р о к у р о р.

Л є р о ч к а, дружина прокурора.

Н е д о п л я с, бізнесмен.

І д а, дружина Недопляса.

К а т я, сестра Недопляса.

Н і к, охоронець Недопляса.

Д о б р о д є й, вуличний персонаж.

Д і л ь н и ч н и й.

Г у л я й, кандидат в депутати.

Т е р е н т і й, референт-помічник кандидата в депутати.

Т у л у б, понятий.

Ш л ь о п к а, понята.

 

 

ДІЯ ПЕРША

 

Картина перша

 

Велика кімната в приватному будинку старої забудови, в якій відбуваються всі події. Двері ліворуч виходять на літню веранду, звідки є вихід у двір. Двері справа ведуть в інші кімнати будинку, де також є вихід у двір. В кімнаті – диван, крісла, стільці, розсувний стіл, приготовлений для святкування дня народження Андрія. На столі – посуд, який протирає Ніна, готуючись до приходу гостей. Лунає телефонний дзвінок. Ніна бере переносну трубку і, притискаючи її до вуха, відповідає, не перестаючи протирати посуд.

 

НІНА. Слухаю тебе, Лєрочко… Що значить – сама прийдеш? (Відставляє в розгубленості тарілку.) Як це я тобі не рада? Особисто для мене, а значить, і для мого Андрія, головне – це твоя присутність у нас сьогодні ввечері. Бо ти – це мінімум феєрверк, а то й салют! Якщо ти за святковим столом – шампанського не треба! Закуски теж. (Нервово хапає тарілку.) Повну тарілку делікатесів не треба! А от твій прокурор – гірше самогону! Та що там самогону! Він як ото ходячий параграф із кримінального кодексу, якщо відверто! Вибачай, Лєрочко, за правду-матінку, але твій прокурор поряд з твоєю шикарною фігурою – наче трактор біля «Мерседеса»! Причому скупий трактор, якщо такі бувають… Що – борг вимагає повернути негайно? От бачиш, Лєрочко, був би не трактором – почекав би… Та Андрій вже відстань в екватор підтюбцем у пошуках у кого позичити! Обіцяють сьогодні п’ять штук, хоча треба десять, ти ж знаєш… Шкода, звичайно, що не можеш вплинути на свого прокурора. Бач яке заощадливе пхе! І хоча я в принципі проти подружніх зрад, але якщо трактор та ще й параграф, то такому не гріх і роги наставити! Та що там не гріх?! Це взагалі свята справа – не бути вірною прокурорам, які не бажають прийти до нас на день народження Андрія!.. Що – твій Каплюк лише запізниться? Це ж зовсім інша справа… Чому я так запереживала? Та ні під чий трактор я лягати не збираюсь, тим більше під персонально твій, Лєрочко. Кермуй ним спокійно, трактор моєї подруги для мене взагалі не транспорт, щоб на ньому в рай по яблука… Хіба я тобі не говорила, що запросила до нас одну свою знайому, ми з нею колись в кафе разом підробляли? Там грошви більше, ніж в Нацбанку! Їм п’ять штук нам підкинути – все одно, що на чайові їх в ресторані жбурнути… Та, кажу ж, чоловік у неї вперся! Йому, бачте, по кишені тепер навіть депутати. Він вже з заступником міністра на щось там полює вертольотом! Тому ледь погодився на прокурора. А так би взагалі  до нас ні ногою!.. Та й Іда теж штучка! Взагалі-то вона Зінаїда, але ж при таких бабках як не пофорсити?! От і стала Ідою! Бо звучить по-європейськи, бачте! Хоча, погодься, це злочин проти рідної мови, якщо так каструвати імена та прізвища!

 

З дверей ліворуч лунає собаче попискування, потім короткий гавкіт.

 

Пішов геть, Рекс!.. Це я собаці, Лєрочко. Розгулює по кімнатах, як у себе на подвір’ї! (З досадою.) Та довелося відв’язати через рану на шиї! А ми як раз перепланування затіяли, нові двері ще не виставлені – забігай не хочу в дім або через ганок (показує тарілкою на двері зліва), або через веранду (показує на двері справа)! Добре хоч паркан у нас будь здоров – а то би загриз ще кого. Він же зліше всіх прокурорів разом узятих. Ну та трактор з ним, з цим Рексом! Я тобі таке скажу про цю Ідулю – впадеш! Вона стовідсотково прийде в кліпсах, які називаються, страшно вимовити – «Ка-ліп-со». Враження, що у неї головна мета в житті – вбити всіх наповал цією древньогрецькою мадамою, яка намальована на кліпсах. Це начебто останній крик моди в Лондоні. Хвилиночку, я зараз тобі прочитаю, з чим цю мадаму носять, я спеціально в Інтернеті подивилась. До речі, «Каліпсо» доставила із Лондону сестричка Ідиного чоловіка, вона там навчалася, як тут нас економічніше обдирати. Сімейка ще та, скажу тобі. Нізащо би не спілкувалася, якби не борг… (Бере листочок.) Слухай уважно. (Читає.)  «Каліпсо – це німфа-гіада»… Що таке гіада? Гіада-гада… Якась гидота, напевно. Древні знали, кого як охрестити. (Читає.) А ось, слухай, справжня  бомба. «Каліпсо щодня з’являється у прозорому срібному вбранні…». Звичайно, що стриптиз! Ну і нехай би – але ж маскуватись під дорогметали, під срібло! І це притому, ти тільки послухай: «Ім’я Каліпсо означає: та, що приховує». Впасти і не піднятись, правда?!.. От прийдете до нас, Лєрочко, і на власні очі переконаєшся, що саме вона приховує… До речі, кажуть, що у тебе такі карколомні літні окуляри – закачаєшся. Мабуть, аж із Парижа, не ближче?.. Хто каже? Всі кажуть. Навіть мій Андрій чув, що ці окуляри тебе, і без того жінку-загадку, перетворюють взагалі на якийсь секс-кросворд… От і прийди в них, кинь виклик всяким там Каліпсо…

 

Ніна кладе листочок на сервант і приймається протирати посуд, продовжуючи розмову по телефону. У дверях з боку веранди з’являється Костя. Ніна його не помічає.

 

Чи буде Костик? Питання, звичайно… Ні, нічого серйозного, Лєрочко! Я виключно в тому сенсі, що живим або мертвим, але я його присутність забезпечу… Краще живим, вважаєш? Розумію. Мужчинка живцем, звичайно, краще. А якщо він  ледь ворушиться – кому така нерухомість, правильно?.. Де він зараз? Та навряд чи, як ти кажеш, по бабах, хоча, звичайно, як тільки він став модним художником, так від прихильниць відбою немає. Але я так думаю, що це теж швидше від моди, а не від напруження почуттів, як у тебе. Багатьом – лише б їх намалювали в негліже…

 

Побачивши Костю, Ніна упускає на підлогу тарілку.

 

Тарілка впала, уявляєш? Цікаво, це до грошей, якщо не розбилася?

 

Костя мовчки піднімає тарілку, подає її Ніні. Потім бере зі столу пиріжок, сідає на диван і жує.

 

Так от, сьогодні вранці Костя зателефонував (виразно дивиться на Костю) і сказав, що на іменинах не буде, тому що у нього, бачте, дуже грошове замовлення – йому треба терміново привести в божий вигляд якусь церкву. Ну, щось там підмалювати святим та праведним. Тому їде на цілий тиждень, – у Зачепилів, здається… Та не поспішай з висновками, Лєрочко, краще поаплодуй мені. Я, звичайно, його умовила, оскільки, по-перше, (переходить на довірчий тон) сама розумієш, а по-друге, він, сподіваюся, теж сам розуміє…

 

Костя від подиву застигає з набитим ротом. Потім глузливо по-собачому гавкає. Ніна помахом руки його стримує.

 

Рекс, геть звідси! (Пояснює  у слухавку.) Це Рекс пиріжки почув. Уявляєш, висунув свою хитру морду з веранди і облизується.

КОСТЯ. А потім як заговорить людським голосом. Гав! Гав!

НІНА (прикриваючи телефонну трубку). Ну ось – загавкав так радісно, начебто йому бутерброд із чорною ікрою запропонували. Мій Андрій, мабуть, з’явився. Рекс його шалено любить. Хто б нас так, правильно?.. Піду зустріну – раптом кляті долари приніс. Я трохи пізніше обов’язково зателефоную тобі, Лєрочко.  Мо’ натиснеш все ж таки на свого прокурорчика щодо грошенят? Я сподіваюся і навіть вірю, зауваж. Тому що якщо не ти, то хто ж?! А я вже в боргу не залишуся, ти мене знаєш. Словом, чекаю. (Кладе слухавку й уїдливо звертається до Кості.) Пиріжки смачні, братику?

КОСТЯ. Казкові пиріжки. Сподіваюся, що я від них не перетворюся на козеня? Хай уже в Рекса – в собаку все ж благородніше.

НІНА. Не переживай за свій людський вигляд. Як був ти несерйозним Дон Жуаном, так і залишишся ним.

КОСТЯ. Як не переживати, якщо ти мене зібралася ледве не одружити з пані прокуроршею?! Я правильно зрозумів твої тонкі натяки? Від цього будь-який Дон Жуан почне заїкатися.

НІНА. «Ледве» в такій справі не враховується. До того ж Лєрочка міцно заміжня – отже не хвилюйся, юридичні наслідки тобі не загрожують.

КОСТЯ. Що значить – міцно? Невже Каплюк закував її в пояс вірності?

НІНА. От і перевір.

КОСТЯ. А якщо він підшукає мені за це відповідну статтю в кримінальному кодексі?

НІНА. Він і без цього має право притягти тебе до відповідальності.

КОСТЯ. За що, скажи на милість?!

НІНА. За спробу звабити прокуроршу. Ти ж з нею цілувався?

КОСТЯ. По-перше, не пам’ятаю. По-друге, це вона цілувала мене. Відчуйте різницю, як говорить реклама.

НІНА. А ти в цьому не брав участі, так? (Подає йому тарілку з пиріжками.) На, нехай ще й пиріжки тебе спробують.

КОСТЯ. Це як – пиріжки мене?

НІНА. Ну, як Лєрочка тебе. Логічно?

КОСТЯ. Я чинив опір, точно пам’ятаю. Хай пасивно, однак чинив. Але сили були нерівні – я був більше напідпитку, ніж вона.

НІНА. А якщо напідпитку – це для органів обтяжлива обставина.

КОСТЯ. Та я й чекав на арешт, чесно кажучи.

НІНА. А що – зловили б на гарячому.

КОСТЯ. По температурі поцілунку, чи як?

НІНА. Все одно тебе є за що притягнути. Скажімо, за не дуже коректне ставлення до дружини високопосадовця в особливих обставинах. Прокурор – це ж тобі не якийсь задрипаний мент на охороні воріт, а фігура! 

КОСТЯ. Може, краще з’явитися з повинною поки не пізно?

НІНА. Не треба вправлятися в дотепності. Ти винен вже тим, що вона сохне по тобі, а тобі хоч би хни. Чи не хни?

КОСТЯ. Та тисячу років мені твоя прокурорша! Хоча, звичайно, молодичка вона фігуриста. Кращу за неї натурницю годі й шукати.

НІНА. Значить, не так вже й тисячу?

КОСТЯ. Припустимо. А до чого ти ведеш взагалі-то? Що від мене потрібно? Послати твоїй прокурорші повітряний поцілунок взасос? Це ще можу, але ось зламувати замки на поясі вірності практично на очах у органів – вибачте! Я не зломщик, я художник! Митець! Причому вже майже модний.

НІНА. Не прикидайся, ти ж чув, що я сказала Лєрочці. Від тебе всього лише потрібно бути присутнім у нас сьогодні ввечері.

КОСТЯ. А-а, ти ж мене вмовила відсвяткувати день народження Андрія поруч з високопоставленою фігурою. Точніше – з двома фігурами. Одна з погонами, інша – при них, правильно?

НІНА. Міг залишитися хоча б заради Андрія. І заради мене, значить. Я ж тобі казала, що ми винні прокурору аж десять штук. Які треба терміново повернути в його кишеню, інакше… Андрію ж сьогодні пообіцяли тільки п’ять. Він вже так напозичався, що його, напевно, кредитори скоро закатають в асфальт. Загалом, кінець світу – ось він, поруч!

КОСТЯ. О котрій саме годині?

НІНА. Тобі б тільки зубоскалити! Зрозумій, що ти нас точно підведеш під монастир, якщо не залишишся.

КОСТЯ. Під монастир не вийде – хіба під церкву. У Зачепилові, куди я зараз поїду наводити марафет у храмі божому. Мені теж гроші терміново потрібні. І не треба робити вигляд, що тільки у вас їх не вистачає. Але якщо вас уб’є все-таки висока посадова особа – сам прокурор, то мене – якесь примітивне безгрошів’я.

НІНА. Тебе фігурально, а от нас цілком конкретно. Тобі відомо, що прокурор ходить із службовим пістолетом?

КОСТЯ. Взагалі-то здогадуюся. Тому й не поспішаю потрапляти Каплюку на мушку.

НІНА. Значить, нехай бабахне в твою рідну сестру? Він же не вагаючись всю обойму в мене, якщо ми сьогодні не віддамо йому гроші.

КОСТЯ. А, може, йому дружина дорожче грошей? От і нехай Лєрочка умовить.

НІНА. Якщо хочеш знати, він для неї не мужчина, а кітель з личками. А тут ти, красень, їй вчасно під руку.

КОСТЯ. Мене, звичайно, важко не примітити, якщо зі смаком в порядку.

НІНА. Тобі не здається, братику, що ти останнім часом занадто себелюбний?

КОСТЯ. Що значить – себелюбний? Не треба мене недооцінювати, сестричко. Я по вуха самозакоханий, щоб ти знала. Тому що це необхідна умова творчості.

НІНА. Вона не прийде, якщо тебе не буде.

КОСТЯ. А ти скажи їй, що я, наприклад, запрошую її позувати мені! Але не сьогодні, а завтра.

НІНА. Не завтра, а сьогодні. Гаразд, а якщо вона спитає, для чого і в чому позувати, що маю сказати?

КОСТЯ. Ну, в чому – відомо, а от для чого – питання. Втім, ідея! (Починає мрійно фантазувати.) А якщо на ній, оголеній, з її рельєфними формами – прокурорський кітель? Злегка накинутий, зрозуміло. Тобто нічого не приховуючи, він підкреслює. А на голову – фірмовий кашкет та розпустити волосся?! А в очах – гігантська сексуальна знемога. І назва – «Законне право на любов»! Як ти думаєш, це вразить твою Лєрочку?

НІНА. Це більше вразить Каплюка. Думаю, що він навіть відсалютує тобі кількома залпами з пістолета.

КОСТЯ. Тоді доведеться трохи попрацювати над її зображенням. Але ж пані прокурорша повинна вгадуватися – щоб дати їжу пересудам.

НІНА. Для чого тобі це?

КОСТЯ. Для скандалу. Мені треба кілька раз гучно задецибелити для епатажу – тоді від клієнтів відбою не буде. Ось тоді я тобі, сестро, позичу скільки треба. Причому без відсотків.

НІНА. Добре малювати в повітрі. А Лєрочка сьогодні вже тричі цікавилася, чи будеш ти. Значить, у неї якісь невідкладні плани відносно тебе.

КОСТЯ. А у мене свої термінові. Може, у мене сьогодні екзотичне побачення.

НІНА. Скільки в тебе таких побачень на тижні?

КОСТЯ. Це особливе. По-перше, практично на святому місці – на паперті Спасо-Преображенської церкви, яку мені доведеться прикрашати. По-друге, з дочкою самого отця Іларіона. Її звуть Аполінарія. Темперамент – як у Марії Магдалини. Вулкан в сукні.

НІНА. Вінчатися задумав?

КОСТЯ. Поспішаю! Як там у поета з цього приводу: вже краще під вінець терновий! Просто мені зараз конче потрібен якийсь струс. А то натхнення далі боді-арту чомусь не йде.

НІНА. Коли ж ти встиг охмурити цю Марію Магдалину?

КОСТЯ. Я двічі їздив туди обговорити з батюшкою фінансові умови. А для дівиць, які виросли в райцентрах, достатньо одного мого погляду.

НІНА. Вона що – у монастир піде, якщо тебе побачить не сьогодні, а завтра?

КОСТЯ. А твоя Лєрочка, мабуть, в більш публічне місце, якщо… 

НІНА (перебиває). А от якщо Лєрочка затнеться і не прийде до нас – усім моїм стратегічним планам гаплик. Бо тоді не прийде і її прокурор. А я запросила одного крутого, якому потрібно вийти на прокуратуру. Якщо це спрацює, мені займуть без усяких відсотків і на скільки потрібно, зрозуміло?

КОСТЯ. Та ти просто великий комбінатор, сестро!

НІНА. Мимоволі закомбінуєш, якщо в боргах по вуха. Ти ж знаєш видатні здібності Андрія в бізнесі. Довелось втрутитися.

КОСТЯ. Значить, кермувати будеш відтепер?

НІНА. А що залишається? Андрій надто романтична людина для підприємництва.

 

Лунає короткий гавкіт Рекса, який змінюється радісним скавучанням.

ГОЛОС АНДРІЯ. Рекс, рідний, як здоров’я? Тебе ніхто не ображає? А ти? Точно? Не обманюєш? Ну, тоді гуляй!

 

Андрій з’являється в дверях ліворуч. В руках у нього барсетка.

 

АНДРІЙ. О-о, які люди?! Невже це геніальний брат моєї коханої дружини?

КОСТЯ. А це, бува, не рідний чоловік моєї сестри, у якого сьогодні день народження?

 

Андрій і Костя обіймаються.

 

КОСТЯ. Ну що тобі, Андрію, побажати в цей веселий час первісного накопичення капіталу, яке надто затягнулось? Хочеш стати олігархом? Стань ним! Нехай у нашій країні буде ще на одного чесного супербагатія більше! Повинні ж ми чимось здивувати планету!

АНДРІЙ. Круто, звичайно, Костик, але…

КОСТЯ. Ну, тоді безстрокових тобі позик і кредитів!

АНДРІЙ. О, це нам значно ближче!

НІНА (Андрію). Гроші приніс?

АНДРІЙ (витягає із барсетки пачку доларових купюр). Ось воно, наше вічнозелене щастя!

НІНА. Наполовину з сумом, мабуть? Дай я порахую.

КОСТЯ. А всі чомусь вважають, що не в грошах щастя.

НІНА. Це ті, хто з ними погано знайомий.

АНДРІЙ. Костик, ти вловив, з якою інтонацією моя дружина промовила «Гроші приніс?». Тому порада тобі від заслуженого жонатика – краще не  одружуйся.

НІНА (рахуючи гроші). Що значить – не одружуйся? До чого ти його підштовхуєш?

КОСТЯ. Справді, що значить – «не одружуйся», якщо мене щойно ледь не одружили, причому з найкращих фінансових мотивів?

АНДРІЙ. А що тут незрозуміло? Такої дружини, як Ніна, яка б цікавилася так ніжно та лагідно, чи приніс чоловік гроші, навіть в багатонаселеному Китаї не знайдеш. То ж краще залишитися неодруженим.

КОСТЯ. Переконливо. За цю чудову, а головне – своєчасну пораду я тебе, любий імениннику, завтра ж намалюю у Спасо-Преображенській церкві під виглядом святого. А може, й сьогодні. Твій світлий лик гідний цього. Це буде тобі мій подарунок на день твого народження.

НІНА (продовжуючи підраховувати гроші). Якщо ти сьогодні поїдеш, Каплюк застрелить не тебе, а (показує на Андрія) його.

КОСТЯ. А його за що? Він же приніс.

НІНА. За банкрутство. Він приніс не повністю. А прокурор більше не може чекати.

АНДРІЙ. Я не збанкрутував. Мене кинули.

НІНА. Чи не все одно? Важливий результат.

КОСТЯ (поплескує Андрія по плечу). Запевняю з нагоди іменин, що якби я залишився на вечір, то жодної секунди не вагаючись затулив би тебе від смертельної кулі.

АНДРІЙ. А хіба ти не залишаєшся?!

НІНА. У нього доленосне побачення з попівської донькою. Це важливіше твоєї загибелі за несплату боргу.

КОСТЯ (Андрію). Сподіваюся, ти мене зрозумієш. По-друге, вона дочка дуже вигідного замовника. Отця Іларіона!

АНДРІЙ. Що значить – по-друге? А по-перше?

КОСТЯ. А по-перше, у неї тут (показує на обличчя) – кров з молоком, тут (показує на груди) – з вершками, а там (показує нижче) – точно зі сметаною.

НІНА. Ще б трохи йогурту, і готовий молокозавод.

КОСТЯ. По-третє, іншого такого випадку може і не бути. Проблема в тому, що отець Іларіон стереже свою молочної свіжості Аполінарію з рушницею вдень і вночі. Так що не приведи і помилуй, якщо застукає біля своєї ангельської доньки. Відправить же не вагаючись прямо в пекло.

АНДРІЙ. Дозволь запевнити, що в разі чого я готовий хресним ходом в твою підтримку!

 

Десь у дворі лунає гавкіт Рекса.

 

АНДРІЙ. І Рекса з собою прихоплю! Разом із ним влаштуємо непрохідний заслін!

КОСТЯ. Ага! У отця Іларіона два метри туди (показує вгору) і сто тридцять кіло сюди (показує на боки). Тому краще не ризикувати.

НІНА. А тут у нього (показує на кишені), напевно, мільйон?

КОСТЯ. От бачиш – як на попівську доньку не молитися? Але я їду сьогодні тільки тому, що отця Іларіона в Зачепилові не буде – його викликали до митрополита на нараду. Це ж шанс, розумієш? Всевишній не простить, якщо втрачу.

НІНА (вголос розмірковуючи.) А якщо обернути гроші у що-небудь яскраве та урочисто вручити? Щоб спеціально показати Недоплясам, що ми вміємо розраховуватися з кредиторами?

КОСТЯ. Правильно! Не в звичайному ж конверті підносити – ніби хабар.

АНДРІЙ. Це яким Недоплясам, ластівко?

НІНА. Тим, які будуть сьогодні в тебе на дні народження.

АНДРІЙ. Невже тим?!

НІНА. Саме тим, у яких гроші на банківському рахунку вже не вміщуються.

КОСТЯ. І їм, бідолахам, доводиться аж в офшори їх перти. Ризикуючи надірватися при транспортуванні.

 

З дверей праворуч доноситься собаче попискування.

 

КОСТЯ (киває в бік цих дверей.) Навіть Рекс співчуває нещасним Недоплясам.

НІНА. Андрію, а Рекс так і буде шастати по кімнатах? Чи треба, щоб він когось порвав саме на день твого народження?

АНДРІЙ. Напевно, я йому зв’яжу ноги, нехай посидить.

КОСТЯ. Навіщо? Навпаки – нехай побуде ангелом-хранителем. Скажете, що спеціально відв’язали, щоб стеріг двір від непрошених гостей. Круті люблять, коли їх посилено бережуть. От і нехай гасає.

НІНА. Ти думаєш?

АНДРІЙ. А що – логічно. Коли відразу багато незнайомих, собаки губляться і стають смирними.

КОСТЯ. Особливо якщо незнайомі з пістолетом.

 

Дзвінок міського телефону. Ніна бере слухавку.

 

НІНА. Алло? Шалено рада твоєму дзвінку, Ідусю! Все йде, як намічено. Прокурора гарантую. І все інше. Так би мовити, режим найбільшого сприяння забезпечений. І погода як на замовлення. Так що відірвемось на славу!

АНДРІЙ (Кості, дещо з іронічною повагою). Тс-с! Дружина того самого Недопляса!

НІНА (прикладає палець до губ, вимагаючи від Андрія помовчати). Звичайно, у нас тут зелене роздолля. Справжній курорт, солов’ї співають… Шукаєте місце для заміського будинку для Каті? Вона хоче по-лондонському, на околиці? Так поспішайте, поки ще є варіанти. А то що не місяць, то виростає котедж. У сенсі – ексклюзивні будинки для ексклюзивних людей. До речі, майже поруч з нами є диво-діляночка, можна поцікавитися у баби Дуні, чи не продасть… Дім там є, але годиться хіба під будку для нашого Рекса. Ох, забула попередити, Ідусю, у нас вівчарка – як теля, а зла – сміливо можна в прокуратуру зараховувати. Так що скажи чоловікові – нехай не турбується, кращої охорони не придумаєш. Ніхто у двір і носа не суне. Ми спеціально Рекса відв’язали з такої нагоди – він буде бігати по всій садибі і нікого не допустить на подвір’я… Чекаємо, як соловейко літа. Все буде окей, вважай, що прокуратура в кишені. (Кладе слухавку.)

АНДРІЙ. Ти, ластівко, геній у спідниці.

КОСТЯ. Мабуть, вона скоріше стане олігархом, ніж ти.

АНДРІЙ. А я й не проти. Значить, так на небі прописано.

НІНА (в роздумі помахуючи пачкою доларів). А якщо загорнути у блакитний целофан і перев’язати червоною стрічкою, га? Андрію, принеси целофан, він в одному з нижніх шафок на кухні. Прихопи також моток червоної стрічки.

 

Андрій виходить у двері праворуч.

 

КОСТЯ. Дивись не переборщи з антуражем.

НІНА. Я знаю, що роблю. Між іншим, це теж заради епатажу, пане художнику.

КОСТЯ. Все має бути в міру, казали древні.

НІНА. А що говорили древні відносно попівських доньок?

КОСТЯ. Древні теж не проти були здорової збалансованості  крові з молоком.

НІНА.  І без гемео, мабуть?

 

Входить Андрій з целофаном і мотком червоної стрічки.

 

АНДРІЙ. Воно?

НІНА. Спасибі, зайчику.

 

Дзвінок міського телефону. Ніна бере слухавку.

 

НІНА. Алло? Я завжди рада тебе чути, Ідусю, які сумніви?! Телефонуй хоч триста разів на день… Брат? Так, художник… Його вже рвуть на частини, щоб зробити замовлення. (З усмішкою дивиться на Костю.) Дружина прокурора теж готова його порвати. І це той випадок, коли відмовити просто грішно, він це розуміє… Що? Катя теж цікавиться ним? Це добре. Їй порекомендували Костю як перспективного оформлювача? Це ще краще. Скажи їй, що у неї відмінна інтуїція… Де він? Так ось він, поряд, нерви мені мотає. Якби ти, Ідусю, на собі відчула, що таке художник, який щойно схопив бога за бороду, ти б мені поспівчувала. Але це дрібниці за великим рахунком… Катя їде, щоб переговорити на предмет оформлення?.. Ви збираєтесь відкрити салон естетичної медицини? Круто, скажу тобі, круто. Ти права – у нас знайдеться кому носи вирівнювати і губи нарощувати. Черга буде до горизонту…  Чекаємо на Катю з нетерпінням. Телефонуй, я весь час на місці. (Кладе слухавку і дивиться на Костю). Чув? Ти вже майже нарозхват.

АНДРІЙ. Виходить, що справжній іменинник – не я, а ти, Костик.

НІНА (Кості). А раптом тобі сподобається ця лондонська Катя?

АНДРІЙ (Кості). А раптом ти сподобаєшся цій лондонській Каті?

КОСТЯ. Це аморально – ще не освідчившись Аполінарії, починати їй зраджувати. Отець Іларіон накладе тоді на мене єпитимію, а то й епіталаму.

НІНА. Від цього продукція її молокозаводу не стане гірше, повір…

 

Затемнення

 

 

Картина друга

 

Костя сидить на дивані, Андрій – на стільці біля столу. Входить Ніна з пачкою грошей у блакитному целофані, перев’язаному червоною стрічкою.

 

НІНА (демонструючи  пачку). Ну як дизайн? Вражає?

АНДРІЙ. Просто супер, ластівко! По грошах і обгортка. Недопляси можуть розплакатися від розчулення.

КОСТЯ. А прокурор Каплюк – від того, що тільки половина такої ефектної суми. А взагалі-то немає нічого більш непривабливого, ніж надто замасковані грошові знаки.

НІНА. Та це ж для інтриги – в обгортці.

КОСТЯ. А ось як раз для інтриги гроші повинні бути трішечки відкритими. Приміром, як максимальне міні на жінці.

АНДРІЙ. Це для чого, Костику? Щоб легше було їх красти?

КОСТЯ. Кого красти?

АНДРІЙ. Ну, жінок за старих часів, а гроші завжди?

КОСТЯ. А де ти бачиш тут якусь відмінність? Гроші, як і жінки, – на всі часи. Впритул до справжнього комунізму, коли все буде за талонами.

НІНА (незадоволено). А може, вони ще й стриптизу вимагають?

АНДРІЙ. Хто – жінки чи гроші?

КОСТЯ. Гаразд, а де ж твоя лондонська економістка?

НІНА. Терпіння, братику. Було ж сказано – за годину…  Я, мабуть, піду та приховаю гроші до вечора, а ви, хлопці, покумекайте: чи не влаштувати нам щось на зразок фуршету? Кажуть, це зараз модно. (Виходить.)

АНДРІЙ. От ребус! Ні, щоб випити як діди та прадіди – фуршет подавай! Що скажеш, Костику?

КОСТЯ. Треба, зважаючи на гостей, – щоб як у кращих домах Лондона.

АНДРІЙ. А як у кращих?

КОСТЯ. Підозрюю, що як у наших гірших.

АНДРІЙ. Зміліли лорди, мабуть…

 

Входить Ніна.

 

НІНА. Ну, що порадите, креативні хлопці?

КОСТЯ. На жаль – поки немає світлих думок з цього приводу. Хоч бери і телефонуй в Лондон. Хоча, стоп! З’явиться ж коли-небудь обіцяна лондонська Катя – от і запитаємо, як у них там.

 

Лунає гавкіт Рекса.

 

НІНА (прислухаючись). Рекс заговорив. Може, Катя під’їхала?

 

Дзвінок міського телефону. Ніна бере слухавку.

 

НІНА. Ой, Катрусе, ми дуже раді чути вас!.. Ти запізнюєшся? Ну, які можуть бути вибачення? У нас ніхто нікуди не поспішає, так що із задоволенням почекаємо.

КОСТЯ. Особливо твій брат.

НІНА. Чекаємо з нетерпінням. До зустрічі. (Кладе слухавку. Кості.) Чув? Вона вже майже виїхала до нас.

 

Знову лунає гавкіт Рекса.

 

Андрію, піди подивись, чого він гавкає. А я поки надійніше переховаю гроші. До речі, це вірно, що знавці фен-шуя радять зберігати гроші в східному або південно-східному секторі будинку?

КОСТЯ. А от народна американська мудрість говорить, що не варто віддавати «бакси» після заходу сонця. Краще покласти їх на підлогу – нехай підніме приймаюча сторона.

АНДРІЙ. Звідки у тебе, Костик, такі унікальні знання в цій тонкій справі?

КОСТЯ. Я посилено готуюсь до великих грошей. А то застануть зненацька, і що потім з ними робити? (Збираючись вийти, Ніні.) Май на увазі, що віддавати гроші із рук в руки теж вважається поганим знаком. Тому що можна отримати негативну енергію або спровокувати відтік грошей з гаманця.

НІНА. То, може, послати всі п’ять тисяч поштою, га?

КОСТЯ. Зроби, як американці – поклади їх на підлогу. Або вчись у наших, найкращих у світі хабарників – вони не випадково майже не беруть грошей із рук в руки.

НІНА. Таке скажеш! Тут тобі не Америка – сміливо бери хоч лівою ногою.

 

Ніна виходить. Відразу лунає гавкіт Рекса. Андрій піднімається зі свого місця і прислухається. Гавкіт припиняється.

 

АНДРІЙ. Чи піти подивитись, чого Рекс розгавкався?

КОСТЯ. Мабуть, тривожиться, що гроші віддадуть до заходу сонця, а він не побачить.

 

Андрій сідає, але гавкіт тут же поновлюється. Андрій піднімається, гавкіт знову затихає.

 

АНДРІЙ. Та це він знову до сусідської Маньки залицяється.

КОСТЯ. Весь в мене. А може, й активніший.

АНДРІЙ. А Манька, мабуть, коту Леопольду віддає перевагу. Тому не проти дряпонути Рекса. Знаєш, яка у нього рана на шиї…

 

Входить Ніна.

 

КОСТЯ. Швидко ти переховала свій витвір мистецтва з целофану і купюр.

НІНА. Не забивайте мені всякою нісенітницею голову. А то як порадити щодо фуршету – так слабо.

 

Зовсім близько лунає попискування Рекса.

 

ГОЛОС ДОБРОДЄЯ. Рекс – хлопчик хороший, лагідний! Дай лапу, ну? От молодець! Давненько ми з тобою не бачились. Дай я тебе поцілую, бо більше нікого… Нам би з тобою по чарці, а то щось у мене зранку мало натхнення…

НІНА. Хто там?!

КОСТЯ. Ха! Добродєй власною персоною!

НІНА. Який ще Добродєй?

КОСТЯ. Який вітає з днем народження. Ти що – забула?

НІНА. Там же Рекс!

КОСТЯ. Не хвилюйся, Добродєя собаки не кусають.

АНДРІЙ. Правильно, він у них за свого.

ГОЛОС ДОБРОДЄЯ.  А-а, у тебе рана, друже… В сутичках із недостойними отримано, напевно? (Декламує.) Позич мені люті, вівчарко! Я критиків люто порву!..  Нічого, друже, ми з тобою рани залікуємо і покажемо недостойним, де у нас тут раки… 

КОСТЯ. Вірші Рексу читає, чуєте.

НІНА (кривлячись). А-а, цей…  поет бродячий!

АНДРІЙ. Давно щось його не було видно. Років зо два, напевно.

 

В дверях ліворуч з’являється Добродєй, одягнений в піджак занадто великого для нього розміру.

 

КОСТЯ. Які люди до нас, які поети!

ДОБРОДЄЙ. Кого я бачу?! Це ти, Костику? Клянуся ямбом, ти за два роки виріс із юнака до справжнього плейбоя! А це, готовий присягнути хореєм, — Ніна. Як ти буйно розквітла, дівчинко! З тебе картину можна писати. А вже вірші – цілими поемами! (Повертається до Андрія.) Ну, а тобі, Андрію, ось … (Дістає із кишені складений вчетверо листок.) Наша вітальна адреса. З нагоди дня народження. Від благодійно-творчої організації «Іменини серця», яку я маю честь очолювати. Спеціально написано гекзаметром, як у древніх греків – щоб більше урочистості. (Простягає листок.) Ти не дивись, що написано від руки. Головне, що від душі і без кон’юнктури. Читай! Я окуляри нещодавно посіяв, а без них ні чорта не бачу, а то сам прочитав би.

АНДРІЙ. Дякую. (Розгортає листок і декламує) Улюблена – ти сонечко, тому, / Навіщо нам опалення, / Ніяк я не збагну!

КОСТЯ. Які теплі рядки! Десь під сорок градусів, не менше!

ДОБРОДЄЙ. Це мій віршик на тему ліричного сприйняття енергетичної кризи. А вітальна адреса, мабуть на звороті. 

АНДРІЙ (перевертає листок і читає). Криза енергетична не вплине на / Кохання мого територію! / Зігрію його, причому сповна / Теплотою душі в гігакалоріях!

КОСТЯ. Ну, це взагалі еквівалентно атомній електростанції!

ДОБРОДЄЙ (з гідністю). Я, тобто ми, не міг не відгукнутися на хвилюючу зараз все людство проблему. А от листок точно поплутав. (Лізе у внутрішню кишеню піджака.) Напевно, з вітальною адресою цей. (Простягає листок Андрію.) Читай. Тільки як «Іліаду» або «Одіссею» – з розмахом в інтонації. Це ж гекзаметр, а не якийсь там анапест!

АНДРІЙ (дивиться). Так, це адреса.

ДОБРОДЄЙ. Ну от! Читай!

АНДРІЙ. Тут написано «Вітальна адреса Людмилі Пилипівні Шльопці».

ДОБРОДЄЙ. От таке творче життя! Ні хвилини спокою! (Шукає в кишенях піджака.) Не тримай образи, Андрію. Відбулася драматична помилка. Сьогодні іменини також у Людки Шльопки – от я похапцем і прихопив її вітальну адресу замість твоєї.

НІНА. Це яка Людка Шльопка – що в кінці вулиці будинок?

ДОБРОДЄЙ. Саме вона.

НІНА. До чого ж противна баба! Їй би адресу з посиланням куди подалі!

ДОБРОДЄЙ. Це теж враховано, аякже! Тому написано не гекзаметром. Я, тобто ми, працюємо з кожним клієнтом персонально.

КОСТЯ. Цікаво! Прочитай-но, Андрію. Упевнений, це черговий шедевр.

АНДРІЙ (Добродєю). А можна? Не мені ж текст.

ДОБРОДЄЙ. Я, тобто ми, працюємо прозоро, нам нема чого приховувати. Декламуй.

АНДРІЙ (читає). Будь, Людко, людям ти людиною! / Люби людей, люби красу! / Живи заможно та розвинено, / Їж на сніданок ковбасу!

ДОБРОДЄЙ. Вона обожнює ковбасу, що тут попишеш.

КОСТЯ. Зате цей анапест звучить надзвичайно смачно!

ДОБРОДЄЙ. Це не анапест.

КОСТЯ. Все одно апетитно.

АНДРІЙ. Насамперед це гуманно, якщо пенсіонерці бажають ковбаси. (Добродєю.) Тобі би міністром соціального забезпечення!..

ДОБРОДЄЙ. Ти не заздри Шльопці, Андрію, твою вітальну адресу сьогодні ж доставимо. А поки що – давай я експромтом? Не піти ж не привітавши, вірно?

АНДРІЙ. Як це – піти? А чарку за здоров’я іменинника?

ДОБРОДЄЙ. За такого іменинника, як ти, не гріх і дві. Хоча я, тобто ми, другу принципово не п’ю.

 

Ніна ставить на стіл почату пляшку горілки і чарку, тарілку з пиріжками.

 

НІНА. А третю п’єш?

КОСТЯ. Як, скажімо, трьохстопочну?

ДОБРОДЄЙ. Це дивлячись де і як сприймають мою поезію. Ну, що пити третю стопу, вибачте – стопку, з тими, хто віддає перевагу прозі життя? А так і не гріх, звичайно.

АНДРІЙ. Яка проза, якщо у мене день народження?! Тут навіть гекзаметра замало! (Наливає Добродєю горілки.) Ти вже вибач, що не можемо з тобою за компанію – у нас увечері гості. Сам розумієш, треба встигнути ще багато чого.

ДОБРОДЄЙ. Значить, доведеться випити і за тебе. Тоді будемо вважати, що це не друга (піднімає чарку, розглядаючи її ), а випереджальна, якщо не заперечуєш. А зараз хвилину уваги – спробую видати експромтом. Але можливі збої. Вік тому що… (Зітхає.) Раніше я, тобто ми, видавав строфу за мить, але час бере своє, хоча творчо я не старію, а можна сказати, молодію.

КОСТЯ. Давай, змолодій що-небудь!

ДОБРОДЄЙ (зосереджено дивиться в чарку, яку тримає в руці). Від наших серця іменин / Андрію в серце, в іменини. / Передаєм палкий привіт! /А також ще і його Ніні! (Залпом випиває горілку.) Хух!

НІНА. Дякую, що про мене не забув.

ДОБРОДЄЙ. Так усі знають, що дружина у Андрія – справжня половина.

КОСТЯ. Недооцінюють. Дружина у Андрія – три чверті з зайвим.

НІНА. Що значить – зайвим?

АНДРІЙ. Нічого зайвого, Костик!

КОСТЯ. Я про реальну вартість твоєї дружини. Ти ж сам казав, що такої дружини ні за які гроші не знайдеш. (Добродєю.) А де це ти творчо пропадав стільки часу?

ДОБРОДЄЙ (закушуючи). Де тільки наша не пропадала!

НІНА (розмірковуючи  вголос). Пропадала, кажеш? А от ще раз пе-ре-хо-ваю! (Виходячи з кімнати, показує рукою.) Там у нас південь, там схід…

КОСТЯ (наливає Добродєю). Між першою і другою ніякої творчої цезури.

ДОБРОДЄЙ. Другу ж не п’ю, готовий заприсягтися гекзаметром. Але! (Піднімає вгору чарку. Андрію.) Оскільки за тебе замість тебе – тоді це не друга, а принципово перша. ’є.) Хух! (Кості.) Де я, тобто ми, творчо пропадав, питаєш? Ну, де може пропадати поет – в осені, Костику, в осені. Пушкін у свій час – у болдинській, Добродєй – у Зачепилівській.

КОСТЯ (зацікавлено). Що значить – Зачепилівській?

ДОБРОДЄЙ.Ятаммайже два роки керував літературним об’єднанням. Кажучи образно, в Зачепилівському будинку осені.

КОСТЯ. А якщо менш образно, то в якому це будинку осені?

ДОБРОДЄЙ. Ну, в будинку престарілих, якщо суконною прозою.

КОСТЯ. А хіба там, крім Спасо-Преображенської церкви, є ще й будинок престарілих?

ДОБРОДЄЙ. Якби не допомога отця Іларіона, вже не було б.

КОСТЯ. Ти і отця Іларіона знаєш?

ДОБРОДЄЙ. А хто його не знає? Це мій дружбан, між іншим. У компанії з ним не один вірш прочитано! Він великий знавець і цінитель саме гекзаметра.

КОСТЯ. А це правда, що під цим ділом (показує на шию) він хапається за рушницю?

ДОБРОДЄЙ. Іларіоша стріляє лише коли відлякує від красуні-доньки залицяльників.

АНДРІЙ. Костику, чуєш? Він стріляє. То ж їхати вкрай ризиковано. Ми можемо тебе втратити.

ДОБРОДЄЙ. Але ж він стріляє надзвичайно гуманно.

КОСТЯ. Це як – спочатку помолиться за упокій душі, а потім – бац?

ДОБРОДЄЙ. Він стріляє холостими. І взагалі Іларіоша людина з дуже великої літери. Якби він не підтримав будинок престарілих в минулу зиму вугіллям і дровами, наше літературне об’єднання закрилось би ще в грудні. А так ми дотягли до весни, незважаючи на енергетичну кризу.

КОСТЯ. А навесні що – авітаміноз вплинув?

ДОБРОДЄЙ. Якби ж то! Хтось в область анонімку навіршував  про те, що під виглядом літературного об’єднання мені незаконно надали харчування і ліжко. Та і нехай би! Але ж анонімку накатали не ямбом чи там хореєм, а саме гекзаметром!

АНДРІЙ. Невже гекзаметром?!

ДОБРОДЄЙ. Яке підле посягання на древній вірш шестистопного дактиля, де в кожній стопі, окрім п’ятої, два коротких склади можуть змінюватися одним довгим, витворюючи спондей! (Зітхає.)

КОСТЯ. Та це натуральний злочин проти спондея!

ДОБРОДЄЙ (зітхнувши, декламує.) То де ж справедливість в країні лукавій, / Коли нашу норму з’їдає Добродєй та вірші свої строчкогонить… То де ж, вашу мать, справедливість – запитуєм жорстко… (Запитує в розрахунку на правильне сприйняття.) Ну як вам ця ваша мать?

КОСТЯ. Краще народитися в пробірці, ніж від такої матері.

АНДРІЙ. Гірше за мачуху, точно.

ДОБРОДЄЙ. А директор Лариска злякалася, і мені знову прийшлось піти в народ. І ось я, тобто ми, знову з вами. Але ж і поздоровляти комусь треба, вірно?

АНДРІЙ. Як тут не по четвертій? (Очікувально дивиться на Добродєя.) Ну, на посошок?

 

Входить Ніна.

 

НІНА (незадоволено). Я бачу, тут вже й другу пропускають.

КОСТЯ. Хоч раз ти збилася з ліку.

 

Чути гавкіт Рекса.

 

НІНА. Напевно, Катя приїхала. (Андрію.) Пішли удвох зустрінемо.

КОСТЯ. Що – лондонську Катю та без оркестру?

НІНА. Зіграємо на губах. (Кості та Добродію.) А ви тут, будь ласка, швиденько закінчуйте.

АНДРІЙ (виходячи, Добродєю). Ти хильни, хильни. За моє дорогоцінне.

 

Ніна і Андрій виходять.

 

КОСТЯ. Пий, не соромся. Що нам та лондонська Катя?! До речі, а донька у твого дружка Іларіоші благочестива, не в курсі?

ДОБРОДЄЙ. Не приведи і помилуй! Іларіоша день і ніч молиться, щоб Всевишній помилував його.

КОСТЯ. За що помилував?

ДОБРОДЄЙ. За Аполінарію.

КОСТЯ. Женихи, мабуть, попівський дім в облогу?

ДОБРОДЄЙ (декламує). Твій дім, Іларіоне, як фортеця. / Та брама настіж через доньку…

КОСТЯ. А така ж благовидна зовнішність – як у святої!

 

Із дверей ліворуч входять Ніна, Андрій, Катя і Нік. Нік відразу стає в отворі дверей, загороджуючи собою вхід, і з байдужим виразом обличчя починає жувати жуйку.

 

НІНА. До нас гості. Прошу любити і жалувати – це Катя. А це Нік, охоронець. Їх сек’юріті, словом. А це, Катюша, (показує їй на Костю) мій брат Костя. (Кості.) Катя цікавиться тобою як художником, зрозуміло?

КОСТЯ. Шкода, що тільки як художником.

КАТЯ. А може, не варто шкодувати?

КОСТЯ. Як не варто, якщо я щойно вирішив стати ще й поетом?! Звичайно, я поки не написав жодного рядка, але ось перед вами (показує на Добродєя) – Добродєй, недавній керівник літературного об’єднання в Зачепилівському будинку осені.  Розраховую, що допоможе.

ДОБРОДЄЙ (підводиться зі стільця і обтрушує свій піджак. Зацікавленому цим Ніку стає видно, наскільки піджак великий). Ну, якщо без анонімок, то, звичайно.

 

Нік кидається до Добродєя і, підхопивши його під пахви, піднімає, відриваючи від підлоги.

 

НІК (жорстко). Навіщо занадто великий піджак? Що ховаєш? Зброя є? (Опускає Добродєя на підлогу і, обшукуючи, плескає його долонями по боках.)

КОСТЯ. У нього там рушницю приховано.

НІК (жорстко). Де рушниця?

КОСТЯ. Здається, у правій кишені.

НІНА. Припини, Костику!

КАТЯ. Нік, яка ще рушниця в кишені? Він жартує.

КОСТЯ. Я не жартую. У Добродєя рушниця у вигляді віршів, які стріляють прямо в око. Як у будь-якого великого поета. Причому вірші написані майже гусячим пером, від руки на листочку. А листочок у правій кишені. Так що все без обману.

 

Нік неохоче відходить від Добродєя і займає своє місце у дверному отворі. Лунає гавкіт Рекса. Нік стривожено висовується на веранду, подивитися, чи немає звідти якоїсь загрози.

 

НІК (майже ласкаво). Ав! Ав!

КОСТЯ (Каті). Чуєте, як наш Рекс майже людським голосом? Унікально обдарований пес, скажу вам. Хоча чому «ав», а не «гав»?

КАТЯ. Це не Рекс. Це Нік.

КОСТЯ. Ні-ік?! Невже?! Та він талановитіший за Рекса! Бо так ласкаво загавкати не кожен здатний. Хоча «ге» він чомусь не вимовляє. А без «ге» «гав» виходить недостатньо переконливо.

 

Чути, як Рекс відгукується якимось покірним скавучанням.

 

КОСТЯ. Втім, Рекс, здається, ще й неабиякий інтелектуал, то ж вчасно зрозумів, що має справу з гідним партнером в справі охорони ввірених об’єктів.

НІНА (Каті). Наш Рекс – це краща охорона. Я Ідусі говорила, що можете приїхати без сек’юріті. (Андрію.) Чи не пора проводити Добродєя?

КОСТЯ. Нам дійсно пора переходити на прозу життя. (Плескає по плечу Добродєя, який, озираючись, прямує до дверей праворуч.) Окрема тобі подяка за психологічний струс гекзаметром. Розраховую на успішний курс в поезії.

НІНА (Добродєю). Та не туди!

 

Нік кидається до дверей праворуч і розпростертими руками перегороджує Добродєю вихід.

 

НІК (Добродєю, жорстко). Чому сюди?

НІНА. Тобі туди. (Показує Добродєю на двері ліворуч.)

НІК (Добродєю). З якою метою сюди?

ДОБРОДЄЙ (з викликом). Куди хочу – туди й виходжу! Я людина вільної стихії! І взагалі – руки геть від благодійно-творчої організації!

КОСТЯ (Каті.) Шкода, що ви надто пізно приїхали, а то роботи у Ніка було б значно більше.

КАТЯ. Нік, залиш його, це зайве.

КОСТЯ. Мабуть, майстрам поетичного слова теж потрібна охорона. (Каті.) Чи ви вважаєте, що вона потрібна тільки майстрам товарно-грошових відносин?

НІНА. Все, більше про вірші ні згадки. Катя сюди не для цього приїхала.

КОСТЯ. Шкода, а то я б постарався.

НІНА. Доведеться постаратися іншим разом. А зараз…

 

З боку веранди голосно лунає гавкіт Рекса. Нік блискавично кидається до дверей зліва, знову наполовину висовуючись на веранду.

 

НІНА. Костя, не забивай нам голови всякою нісенітницею. Поговоріть краще про ту справу, яка цікавить Катю. А ми всі разом проведемо Добродєя та заодно покажемо Ніку наш двір, щоб (звертається до Каті) вашсек’юріті переконався, що у нас як за кам’яною стіною. Андрію, ти попереду. Добродєй – за мною.

КОСТЯ (Добродєю). Поете, прикрий Рекса, якщо Нік раптом щось запідозрить та кинеться на нього. (Каті.) У нас елітна собака, а не якийсь там приблудний цуцик.

 

Андрій першим направляється на веранду. Нік відсторонюється, пропускаючи його.

 

ДОБРОДЄЙ (Кості, теж прямуючи на веранду). Це їх повинні зберігати їхні, як їх – сек’юріті. А поетів Господь береже.

КОСТЯ. Але бажано з рушницею отця Іларіона.

ДОБРОДЄЙ (підійшовши до Ніка). А я пишаюся своїм піджаком, незважаючи на розмір!

КОСТЯ. І це якраз той випадок, коли розмір не має значення.

ДОБРОДЄЙ (дивлячись на Ніка знизу вгору.) Яка приземленість, одначе! (Зверхньо.) Не міг він ямба від хорея, як ми не бились, відрізнить. (Повертається і прямує до виходу в двері ліворуч, всім своїм виглядом демонструючи самоповагу. Андрію, озирнувшись у дверях.) А щодо вітальної адреси не турбуйтесь – доставимо.

КОСТЯ. Постараємось, хоча не турбуватись нам буде досить складно.

 

Ніна виходить слідом за Добродєєм. За ними – Нік, спочатку з підозрою озирнувшись навколо. У кімнаті залишаються Костя і Катя.

 

КОСТЯ. Глед з вами познайомитись. Причому вері, вері мач.

КАТЯ. Що ви сказали? Переведіть, будь ласка.

КОСТЯ. Це я, мабуть, на південно-лондонському діалекті, який ви, може, навіть не чули ніколи.

КАТЯ. Та ні, згадала – на ньому якось докери на Темзі з’ясовували відносини.

КОСТЯ. А ви чому не ду ю спік? А то ми з вами майже вічність, як спілкуємось, а від вас жодного англійського слова?

КАТЯ. Вам, очевидно, приїлась рідна мова? Розумію: кожен день одні і ті ж слова. Хочеться чогось невимовного, мабуть?

КОСТЯ. Просто хочеться свіжого закордонного слова. До речі, а правда, що англійцям простіше перейти з «ви» на «ти», бо це в них однаково звучить? Здається ю-ю?

КАТЯ (іронічно). Уяви, що значно простіше, ніж нам.

КОСТЯ. О-о, ми вже на ти! Судячи за примхливою зміною акцентів, ти серйозна дівчина.

КАТЯ. Іноді.

КОСТЯ. А ось це обнадіює – що іноді!

КАТЯ. Тебе – марно.

КОСТЯ. А я і не претендую, між іншим.

КАТЯ. І правильно робиш.

КОСТЯ. Ти не дала мені договорити. Я хотів додати, що не претендую – поки що.

КАТЯ. Надії живлять юнаків. Така дієта влаштовує?

КОСТЯ. А може, леді все-таки запише до себе в чергу?

КАТЯ. Не люблю в своїй черзі бабіїв.

КОСТЯ. Я – бабій?!

КАТЯ. Типовий, судячи з акценту. Втім, це ще й на обличчі написано.

КОСТЯ. Цікаво, українською чи англійською?

КАТЯ. Мовою міжнаціонального спілкування.

КОСТЯ. Гаразд, чим можу бути корисний з таким написом на фізії?

КАТЯ. Мені потрібно оформити салон естетичної медицини.

КОСТЯ. Це де гидких каченят, незважаючи на зовнішність і вік, перетворюють на прекрасних силіконових лебедів?

КАТЯ. Приблизно. Це мій перший бізнес-проект, тому потрібен оригінальний дизайн. Я бачила декілька твоїх робіт – у тебе може вийти.

КОСТЯ. Спасибі за такий аванс. А як щодо авансу фінансового?

КАТЯ. Як тільки – так відразу.

КОСТЯ. Судячи з афористичності формулювання, у вас великі перспективи в бізнесі. Тож більше не смію на «ти».

КАТЯ. Якщо так само будеш малювати ескізи, як зараз малюєшся переді мною, то мої перспективи воістину величезні.

КОСТЯ. Нарешті ми знайшли спільну мову!

 

В кімнату входять Ніна, Андрій і Нік. Нік звично стає у дверному отворі і жує жуйку.

 

НІНА. Ледве спровадили цього віршовика!

КОСТЯ. А може, й даремно. (Каті.) Він же ще й великий друг отця Іларіона. Удвох вони можуть не тільки освятити ваш салон естетичної медицини, але і відсалютувати залпом із рушниці в правій кишені.

НІНА. Костик, припини. Катя, напевно, вже втомилася від твоїх жартів.

КАТЯ. Жартів? Я була б рада жартам, якби чула.

КОСТЯ. Які можуть бути жарти у сфері естетичної медицини? Це чисто ділова пропозиція. Я радий, що ви по бізнес-достоїнству оцінили її.

НІНА. Ти краще покажи Каті садибу баби Дуні. Катя шукає тут гарне місце, щоб побудувати собі котедж. Може, вона стане нашою найближчою сусідкою.

КАТЯ (Кості). Може.

КОСТЯ. А що, намалюємо котедж – будемо жити.

КАТЯ. Дивлячись, хто.

КОСТЯ. Малювати чи жити?

КАТЯ. А що вас більше цікавить?

КОСТЯ. Що стосується моєї скромної персони, то, звичайно ж, малювати. Будівельні ескізи в тому числі. Куди ж без ескізів, коли країна терміново забудовує оазисні міські околиці?!

НІНА. А втім, я теж з вами піду до баби Дуні. (Ніку.) А ви посидьте тут. Чайку попийте.

НІК. Ні.

НІНА. Що значить «ні»? Чай не влаштовує? Тоді кави.

НІК. Ні.

АНДРІЙ. Може, горілочки?

НІК. Ні.

АНДРІЙ. Ну що ти заладив, як ото міністр фінансів – ні та ні?

НІНА (Каті). Скажіть йому, щоб він сказав «так». А то баба Дуня почне заїкатися, якщо почує таку кількість «ні».

КАТЯ. Марно. У нього в контракті передбачено тільки «ні».

КОСТЯ. Тоді нехай хоча б надіне окуляри.

НІНА. Ага, залишилося тільки чорні окуляри напнути. Ти хочеш, щоб баба Дуня взагалі богу душу віддала?

АНДРІЙ. Вона нещодавно дивилася серіал про рейдерське захоплення власності, і в неї зараз загострена реакція. Переживає за свою ділянку. Чорні окуляри тут протипоказані.

КОСТЯ. Я маю на увазі Андрієві окуляри від короткозорості – щоб інтелігентніше виглядати. (Ніку.) Хоча й чорні тебе, Ніку, облагородять. Будеш, як респектабельний західний мафіозі, а не як вітчизняний Колян з поголеною головою.

КАТЯ. Нік – це його прізвище.

КОСТЯ. Нехай змінить, воно для нього надто іноземне. (Ніку.) Краще додай до свого прізвища декілька літер. Для більшої конспірації. Раджу, з урахуванням твоєї служби, додати «а» і «к». Тобто «ак». Нік-ак. Або Нік-то. Звичайно, це суржик, але буде більш логічно.

НІК. Ні.

НІНА. Гаразд, на нікак й суду ніяк. Ходімо до баби Дуні всі разом.

 

Усі прямують на веранду. Останнім виходить Нік, попередньо озирнувшись та з підозрою оглянувши спорожнілу кімнату.

 

Затемнення

 

 

 

ДІЯ ДРУГА

 

Картина третя

 

Костя, Андрій і Катя сидять за столом. Ніна наливає всім чай. Нік стоїть в дверях ліворуч і жує жуйку.

 

НІНА. Нік, вам налити?

НІК (майже нерозбірливо через жуйку). Ні.

АНДРІЙ. Чого саме не налити?

КАТЯ. Він на роботі взагалі не п’є.

АНДРІЙ (Каті). А ви дозвольте йому в порядку виключення.

КАТЯ. За контрактом його «ні» не можна скасувати.

КОСТЯ (Каті). А у нашому контракті буде тільки «так», так?

КАТЯ. Ні, не так.

КОСТЯ. Ну ось хоч і «не», але ж «так».

НІНА. Головне, що баба Дуня сказала «так». А це означає, що Катя буде радувати нас своїм сусідством. (Каті.) Коли почнете будувати?

КАТЯ. Як тільки Костя намалює ескіз мого майбутнього котеджу. Якщо сьогодні – значить, сьогодні.

НІНА. Костя, ти не можеш відмовити Каті в такій дрібниці, як ескіз. Не затримуй будівництво.

АНДРІЙ. Він зараз мусить їхати. Його святий обов’язок – бути через дві години на паперті Свято-Преображенської церкви.

КАТЯ. На паперті? Невже?!

КОСТЯ. Так. Причому із простягнутою рукою. Але з пензлем. У мене ж контракт з батюшкою Іларіоном. Я повинен дещо підмарафетити в його церкві. Але на ескіз майбутнього котеджу це не вплине. Бронюйте бульдозер і самоскиди просто зараз.

НІНА. Так ти їдеш чи залишаєшся?

АНДРІЙ. На мою думку, відразу те й інше.

 

Дзвінок міського телефону. Ніна бере слухавку.

 

НІНА. Слухаю, Лєрочко… (Каті, показуючи прикриту долонею слухавку.) Дружина прокурора… (В слухавку.) Що робимо? Чай п’ємо, Лєрочко… Хто п’є? Всі п’ють.

КОСТЯ (дивлячись на Ніка). Лише один не п’є… Організм може збезводніти, між іншим.

НІК. Ні.

НІНА (в слухавку). Хто саме всі?.. (Каті, прикриваючи слухавку.) Прокурорша є прокурорша. Як на допиті. (В слухавку.) Ну, Андрій мій п’є, наприклад. І Костя теж… (Каті.) Винюхує, як Рекс. (В слухавку.) Лєрочко, а ти поговорила зі своїм щодо боргу? (Каті.) Ми заборгували їм якихось десять штук – займали на свій бізнес-проект, а вони не можуть почекати два-три тижні. (В слухавку.) Заради нашого боргу Костя зараз сяде малювати ескіз для термінового будівництва. Тут поряд…

КОСТЯ (Каті). Бачите, я навіть готовий пожертвувати застіллям – щоб тільки бульдозер і самоскиди не простоювали.

НІНА (в слухавку). Лєрочко, які ще потрібні гарантії, що процес не зірветься? Не хвилюйся, я гарантую. (Кладе слухавку.)

 

Гавкіт Рекса лунає з боку дверей праворуч. Нік кидається туди і, просунувши голову в ці двері, виглядає, що там.

 

НІК (лагідно). Ав! Ав!

КОСТЯ (Каті). Класно гавкає товариш. Англійською теж вміє?

КАТЯ. Нік, скажіть йому.

НІК (повертаючись на своє звичне місце в дверях). Ноу!

КОСТЯ. А не зовсім схоже на наше «гав».

 

Гавкіт Рекса лунає з боку веранди. Нік миттєво висовується туди.

 

НІК. Ав!Ав!

 

Рекс у відповідь відповідає гавканням, але вже віддалено.

 

КОСТЯ. Схоже, у них професійна перекличка. Все-таки обидва на варті.

 

Рекс гавкає дещо голосніше.

 

НІНА (Ніку). Рексу, мабуть, треба сказати англійською, а то щось розійшовся.

 

Рекс починає гавкати безперервно.

 

КОСТЯ. Дійсно, англійською йому не завадило б.

НІНА (прислухаючись). Хтось прийшов, очевидно. Андрію, піди подивися.

 

Андрій йде до дверей ліворуч, де з кам’яним виразом на обличчі жує жуйку Нік, але на половині шляху, махнувши рукою, повертається і виходить у протилежні двері.

 

НІНА. Не дають чаю попити, блін! Катю, ви не поспішаєте?

КАТЯ. Ні. (Насмішкувато дивлячись на Костю.) Так, не поспішаю.

КОСТЯ. Ви робите успіхи.

НІНА (Кості). Ти краще запроси Катю сьогодні в гості.

КОСТЯ. Та ти ж начебто запросила Недоплясів оптом?

НІНА. А ти запроси Катю ще й від себе.

 

Із дверей справа входять Андрій і Дільничний. Нік реагує на це різким рухом руки туди, де у нього кобура.

 

АНДРІЙ. А до нас міліція. Прошу любити і жалувати – дільничний уповноважений Авенір Васильович Пересунько.

НІНА. Вітаємо вас, міліціє! Сідайте, будь ласка.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Спасибі. Ну і баскервільчик у вас, треба сказати.

АНДРІЙ. Не скаржимось.

 

Костя ставить для  Дільничного стілець. Той, не поспішаючи, з гідністю знімає кашкет і кладе його на стіл, потім сідає і розкладає папери, які виймає із своєї міліцейської сумки.

 

НІНА. А колишній наш дільничний, Верьовкін, куди подівся, якщо не секрет?

ДІЛЬНИЧНИЙ  (з цікавістю розглядаючи Ніка і не реагуючи на запитання Ніни). А це хто?

КАТЯ. На даний момент мій охоронець.

КОСТЯ. Сек’юріті, якщо південно-лондонською.

ДІЛЬНИЧНИЙ. То ж бачу… (Ніні.) А Верьовкін на курсах.

АНДРІЙ. Надовго?

ДІЛЬНИЧНИЙ.  Розумію – звиклися. Але – доведеться.

АНДРІЙ. Що доведеться?

ДІЛЬНИЧНИЙ. Викласти все начистоту – про що запитаю.

НІНА. Ну, тоді відразу зізнаюся, що чекаємо сьогодні ввечері прокурора. Мені здається, саме це вас цікавить.

ДІЛЬНИЧНИЙ (повчально). Номіна сунт одіоза. Не будемо називати імен.

КОСТЯ. Може, відразу перейдемо на англійську? Ми тут майже всі щойно з Лондона.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Я висловився латиною, щоб знали. Тому що вивчав римське право, а також крилаті вирази в галузі права не англійською, а латиною. І не в Лондоні, а в Україні. (Ніні.) Ви господиня будинку, як я розумію? (Ніна ствердно киває.) Відразу попереджаю: скелере веландум ест скелус. Тобто покривати злодійство є злодійством.

АНДРІЙ. Нам, звичайно, не звикати покривати, але кого все-таки?

ДІЛЬНИЧНИЙ. Ігнорантіа нон ест аргументум. Незнання не доказ.

КОСТЯ. Логічно. Значить, покриваємо. Ай-я-яй нам! У газетці би нас!

ДІЛЬНИЧНИЙ. З газеткою встигнеться. (Ніні.) Нас цікавить не прокурор, а дехто на прізвисько Добродєй, який, за наявними відомостями, сьогодні побував у вас.

НІНА. Так, побував. А що сталося?

ДІЛЬНИЧНИЙ.  Скажімо так – цілком могло трапитися. Чи може.

НІНА. Взагалі-то може. Цей Добродєй якась дивна людина.

АНДРІЙ. Він що – порушив правила привітань?

ДІЛЬНИЧНИЙ. От і розберемося, що порушив.

КОСТЯ. Він, випадково, не іноземний резидент? У нього такий підозрілий піджак, що Ніку довелося його обшукувати. Правда, Ніку?

ДІЛЬНИЧНИЙ. Не дуже смішно. І навіть поза законом, якщо обшукувати. (Переводить погляд на Ніка і довго розглядає його.) Мені здається, я вас десь бачив.

НІК. Ні.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Не ні, а так. У мене пам’ять – відеокамера. Тому керівництво доручає мені справи, де потрібен особливий зір. (Повертається до Ніни). Гаразд, для початку скажіть – у вас нічого не пропало після візиту цього Добродєя?

НІНА. А що у нас повинно було пропасти?

ДІЛЬНИЧНИЙ.  Мало що. Речі які-небудь. Гроші в першу чергу.

НІНА (стривожено). Гроші?

 

Ніна квапливо виходить у двері справа.

 

АНДРІЙ. Та не міг він у нас нічого взяти!

КОСТЯ. Увійшов, привітав і пішов. Кроку в сторону не було. Все на очах.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Кулос хабебат ет нот відебат. Це означає, що можна мати очі і не бачити.

КАТЯ. А можна бачити, але закрити очі.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Ніс затиснути теж. Вибачте, але, як відомо, пекунія нон олет – гроші не пахнуть. Це я до того, чи не просився цей Добродєй, скажімо, в туалет?

АНДРІЙ. Обійшлося, на щастя.

КОСТЯ. Тут якщо чим і пахне, то точно не грошима.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Упевнені, що не просився?

 

Входить Ніна.

 

КОСТЯ (Ніні). Скажи ще ти Авеніру Васильовичу, що цей Добродєй чомусь не просився в наш туалет і від нього взагалі не пахло грошима.

НІНА (Дільничному). А що він накоїв?

ДІЛЬНИЧНИЙ. Інформую, що кілька днів тому цей Добродєй прийшов до таких же довірливих, як ви, під приводом уточнити дату дня народження однієї добропорядної жінки, попросився в туалет, а після цього зникли гроші.

АНДРІЙ. У туалеті зникли?

ДІЛЬНИЧНИЙ. Вони були приховані за бачком. Значить, їх конкретно шукали, щоб знайти.

КОСТЯ. (Ніні). Сестро, а ти нічого не тримаєш за бачком?

НІНА. А хіба тобі невідомо, що у нас туалетів більше, ніж грошей?

КОСТЯ. Тоді будемо вважати, що слідство зайшло в глухий сортир. (Дільничному.) У вас є що сказати з цього приводу латиною?

ДІЛЬНИЧНИЙ. У нас завжди є. Але не на вашу користь. Знаєте, що таке куї кваеріт репету? А не що інше, як – хто шукає, той знаходить. Значить, пошукаємо і знайдемо.

КОСТЯ. Авеніре Васильовичу, де ви навчалися мистецтву мислити афоризмами?

ДІЛЬНИЧНИЙ.  Сапіенті сат. Для розумного достатньо. Я маю на увазі – достатньо і вищої школи міліції.

АНДРІЙ. А враження, що мінімум академії.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Це тому, що з двохсот курсантів, які люблять хильнути, а потім до дівчаток, знаходиться максимум один, який цікавиться крилатими виразами в галузі права. (Піднімається і підходить до Ніка. Уважно дивиться на нього.) Сціентіа потентіа ест, правильно?

НІК. Так. Знання – сила.

КОСТЯ (Каті). Що ми чуємо?! Він сказав «так»!

КАТЯ. Органам він може говорити «так».

ДІЛЬНИЧНИЙ (Ніку). А тому що кожен сам коваль свого щастя, правильно?

НІК. Так. Куілібет фуртмае суае фабер.

КОСТЯ. Враження, що ми зараз в компанії з Гаєм Юлієм Цезарем і Марком Тулієм Цицероном, а не з лицарями, які нас охороняють.

ДІЛЬНИЧНИЙ (радісно). Відеокамера спрацювала! (Ніку.) Твою фотку я бачив в клубному архіві нашої школи міліції. Ти висів на дошці пошани.

НІК. Так, висів.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Від мене не приховаєшся.

КОСТЯ. Ба, та вони підковувалися в одній кузні міліцейських кадрів!

ДІЛЬНИЧНИЙ. Продовжимо дізнання. Цей Добродєй вітав іменинника у зв’язку з чим?

АНДРІЙ. Ну, він просто любить всіх вітати.

КОСТЯ. У риму, між іншим. Якщо це важливо для дізнання.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Для дізнання кожен чих важливий. Він що вам – кум, сват, брат, що вітав?

НІНА. Він від імені організації.

АНДРІЙ. Причому благодійно-творчої.

КОСТЯ. Зауважте, організація називається «Іменини серця», а не, припустимо, шлунка.

 

Лунає гучний гавкіт Рекса. Дільничний піднімається і розстібає кобуру. Нік також засовує руку за борт піджака.

 

ДІЛЬНИЧНИЙ. Спокійно! Всім залишатися на своїх місцях. Цілком можливо, що цього Добродєя потягнуло на місце злочину.

АНДРІЙ. Навряд чи. Другий раз привітати?

КОСТЯ. Ти гідний і тричі. Хоча, можливо, Добродєй задумав таки попроситися до нас в туалет. Авенір Васильович даремно тривожитись не став би.

 

Гавкіт триває. Дільничний напружено вслухається.

 

ДІЛЬНИЧНИЙ. Прошу всіх і далі залишатися на своїх місцях. Все це не просто так.

НІНА. Ви думаєте?

ДІЛЬНИЧНИЙ. Інтуїція плюс досвід. Експериментіа ест оптіма магістра. Треба перекладати?

КОСТЯ. Якраз досвід підказує, що наш баскервільчик так гавкає тільки коли його провокує на дружні почуття сіамська сволота Манька.

АНДРІЙ. А Добродєя Рекс взагалі поважає.

ДІЛЬНИЧНИЙ. За що така честь бомжу?

КОСТЯ. Він їм усім великий друг.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Кому конкретно?

КОСТЯ. Собакам, звичайно.

ДІЛЬНИЧНИЙ.  Зрозуміло. У собак не водиться грошей і немає облаштованих туалетів. Тоді питання: він заходив поздоровляти без стуку в зачинену хвіртку? (Гавкіт знову посилюється. Дільничний уважно прислухається. Звинувачувально.) А пес супроводив його сюди на знак поваги чи як? (Андрію.) Гаразд, подивіться, що там.

 

Андрій знову прямує до дверей праворуч, але, подивившись на Ніка, невтішно махає рукою й виходить у протилежні двері. Дільничний сідає за стіл і починає заповнювати протокол.

 

ДІЛЬНИЧНИЙ.  Продовжимо. Отже, цей Добродєй, який знаходиться під підозрою, нещодавно побував тут. (Ніні.) Що вам відомо про його місце проживання?

НІНА. Ми взагалі років зо два його не бачили. Він начебто в Зачепилові жив, в будинку престарілих.

ДІЛЬНИЧНИЙ. А скільки йому стукнуло, в курсі?

 

Ніна знизує плечима.

 

КОСТЯ. Можу повідомити особливу прикмету.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Нотуємо.

КОСТЯ. Він молодий душею.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Залиште ваші жарти! Занадто великий піджак – це прикмета, а вік душі, вибачте, нісенітниця. (Каті.) Як ви думаєте, з якою метою Добродєй носить такий піджак? Чи не тому, що в ньому легше ховати?

КАТЯ. Ви дуже проникливі, Авеніре Васильовичу. Недарма ж у правій кишені цього неосяжного піджака Нік виявив рушницю. Правда, паперову, а все ж.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Що значить – паперову?

КОСТЯ. Щоб стріляти віршами.

ДІЛЬНИЧНИЙ (недовірливо хмикає). З вами не засумуєш.

 

Входить Андрій із дверей ліворуч.

 

ДІЛЬНИЧНИЙ (Андрію). Що скажете? Чому пес так гавкав?

АНДРІЙ. Сусідська Манька забралась на паркан, а він намагався її дістати.

КОСТЯ. Не дістав, мабуть?

АНДРІЙ. Паркан-то під два метри. Тому й злився, що не дістати.

КАТЯ. Паркан у вас дійсно видатний.

КОСТЯ (Каті). Значить, увечері можете обійтися без Ніка.

НІК. Ні!

НІНА. Катюша, обов’язково скажіть Ідусі про наш паркан.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Досить про паркан. Питання про Добродєя.

КОСТЯ. Даремно ви так, Авеніре Васильовичу. Паркан сьогодні – це найкраща табель про ранги.

ДІЛЬНИЧНИЙ. А у мене враження, що ви навмисне спрямовуєте дізнання в сторону.

НІНА. Ну що ви, Авеніре Васильовичу!

ДІЛЬНИЧНИЙ.  А то ви не знаєте, що цей Добродєй – людина без паспорта і певного місця проживання? Можна сказати, бомж в квадраті. Ніх-то!

КОСТЯ. Добре, що ви не сказали «Нікак». Бо «Ніх-то», тобо «Нік-то» вже практично зайнято, правда, Ніку?

НІК. Ні.

КОСТЯ. Значить, можете користуватися, Авеніре Васильовичу. Нік дозволяє.

ДІЛЬНИЧНИЙ (незадоволено). Кому Авенір Васильович, а кому молодший лейтенант Пересунько. Не треба забувати, що я при виконанні.

КОСТЯ. А я думав, що ми з вами вже…

ДІЛЬНИЧНИЙ (перебиває). А ми вами, виявляється, ще!

КАТЯ. Хіба молодший лейтенант Пересунько не в курсі, що в цивілізованому світі бомжам усюди дорога? Навіть чемпіонати світу з футболу серед бездомних проводяться.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Але не серед безпаспортних.

КОСТЯ. Я завжди підозрював, що сучасна демократія недосконала, але щоб безпаспортним в чемпіонаті відмовляти?!

НІНА (дільничному). А скільки пропало в туалеті?

ДІЛЬНИЧНИЙ. Стодоларова.

 

Ніна іронічно хмикає.

 

ДІЛЬНИЧНИЙ. Мало?

 

Ніна знизує плечима.

 

ДІЛЬНИЧНИЙ. Для порушення кримінальної справи вистачить.

 

Катя дістає із сумочки стодоларову купюру і простягає Дільничному.

 

КАТЯ. Відшкодуйте потерпілим. Тільки залиште в спокої цього безпаспортного.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Бенефакта мале локата малефакта арбітрор! Перекладаю для ясності – благодіяння, надані недостойному, вважаються злочином.

КОСТЯ (Каті). Можна я замість вас з повинною?

НІНА. А в кого ця стодоларова пропала з туалету?

ДІЛЬНИЧНИЙ.  У Людмили Пилипівни Шльопки. Будинок двадцять чотири, в кінці вашої вулиці.

НІНА. У Шльопки?! Шкода, що мало.

АНДРІЙ. А чому Добродєй не гідний того, щоб йому сто грам і чарочку?

КОСТЯ. Та й яке це благодіяння? Це бартер. Він нам – вірші, ми йому – чарочку.

ДІЛЬНИЧНИЙ (з іронією). Вірші?

КОСТЯ. Причому в риму. (Декламує.) Позич мені люті, вівчарко! / Я критиків порву своїх!.. Найсуворіший міліцейський протокол не може зрівнятися із громадянською напруженістю цих віршів!

АНДРІЙ. Мені теж його вірші сподобалися. Особливо про енергетичну кризу.

КОСТЯ. А от силові структури чомусь погано переносять поезію. Чому?

ДІЛЬНИЧНИЙ. Усьому своє місце. Треба щоб інтер арма тасент музае. Тобто щоб серед зброї музи мовчали. Не можна допускати розслабленісті в органах.

КОСТЯ. Правильно. А то потім міліція почне протоколи в риму писати. Досить, що анонімки у віршованій формі надходять. (Декламує.) Завівся у нас лиходєй / Нікчемний поет Добродєй! (Каті.) Це вже мій експромт.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Ото ж бо й є, що нікчемний!

КОСТЯ. А хіба не відомо, що поки не вимагає поета до священної жертви Аполлон, він може дозволити собі бути нікчемним?

ДІЛЬНИЧНИЙ. Ну, і про що це говорить?

КАТЯ. Напевно, про те, що поет може попроситися в туалет.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Не тільки.

КОСТЯ.  Він  може там зробити що-небудь нікчемне?

ДІЛЬНИЧНИЙ.  Знову ж – не тільки.

КОСТЯ. Невже щось протиправне?

ДІЛЬНИЧНИЙ. Саме так.

НІНА. Гроші може взяти? (Із стурбованим виразом виходить у двері праворуч.)

АНДРІЙ (дільничному). Але це ж не означає, що саме Добродєй узяв.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Але це і не означає, що не взяв. Тому й проводимо всебічне дізнання.

КОСТЯ. Нік, а ти можеш попроситися в туалет?

НІК. Ні!

КОСТЯ. Тоді ти поза підозрою. А деяким твоїм системам організму навіть можна позаздрити.

АНДРІЙ (Дільничному). Ну, і про що ми ще можемо довідатися відносно Добродєя?

ДІЛЬНИЧНИЙ. Ви тут найсерйозніша людина, я бачу.

КОСТЯ. Він же іменинник. Йому належить.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Не тільки тому. (Андрію.) Так от, відносно довідатися. Хто тут тільки що вигороджував цього Добродєя? Мовляв, він не кум, не сват і навіть не брат, а від імені благодійно-творчої організації?

КОСТЯ. «Іменини серця», нагадаю, а не інших органів.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Іменини не шлунка, я пам’ятаю. Хто з вас подумав про те, що людина без паспорта не може зареєструвати не те що організацію, а й власні п’яти, оскільки відсутнє місце їх знаходження? (Кості.) Між іншим, разом зі шлунком.

КАТЯ. Можу зробити щиросерде зізнання.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Є в чому, виходить? Пишу.

КАТЯ. Я таки подумала, що п’яти без адреси – це підозріло. Але ж когітатіонс поенам німо партитур. Тобто ніхто не несе покарання за думки. Між іншим, це одне з положень римського права. В будь-якій школі економіки вивчають.

ДІЛЬНИЧНИЙ (іронічно). Та ну-у!!

КАТЯ. Тому ніякого протоколу.

КОСТЯ. Правильно. Бюрократизм треба вигризати Рексом.

ДІЛЬНИЧНИЙ. А перед дільничним уповноваженим краще усно сповідатися, так? До речі, на вашого баскервільчика теж впору протокол складати. Хто ж такого монстра без прив’язі тримає? А якщо загризе кого?

АНДРІЙ. Рекс тільки на вигляд такий грізний, а насправді добряк із добряків, інакше б Добродєй сюди не потрапив.

 

Входить Ніна. Починає грізно гавкати Рекс.

 

КОСТЯ. Чуєте, Рекс теж проти протоколу.

НІНА. Щось дуже він проти. Андрію, сходи подивися. Тільки швидше, а то всі ми тут скоро оглухнемо.

АНДРІЙ (прислухаючись). Це навряд чи Манька. На осіб жіночого роду він так люто не реагує.

 

Андрій рішуче направляється  на веранду. Нік знехотя пропускає його.

 

ДІЛЬНИЧНИЙ. І все-таки доведеться зафіксувати той факт, що Добродєй видає себе за керівника неузаконеної організації.

НІНА. А хто проти?

ДІЛЬНИЧНИЙ. Та ніхто ніби. Тільки «за» немає чомусь.

КОСТЯ. У нардепів вчимося.

 

Гавкіт посилюється. З’являється Андрій.

 

КОСТЯ. Чого Рекс там сказився?

АНДРІЙ. Та кандидат в депутати прийшов!

КОСТЯ. Уявляю, якби прийшов член уряду.

АНДРІЙ (Кості). Підемо, потримаєш Рекса, поки я заведу кандидата до хати.

 

Андрій і Костя виходять, відтісняючи Ніка.

 

НІНА. Що за халепа сьогодні?! Кандидатів в депутати ще не вистачало!

ДІЛЬНИЧНИЙ. А протокол все одно доведеться скласти.

КАТЯ. А ви на кандидата в депутати складіть, Авеніре Васильовичу.

ДІЛЬНИЧНИЙ. За що?

КАТЯ. За передчасну агітацію.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Що маєте на увазі?

КАТЯ. Виборча кампанія починається завтра, тобто сьогодні о дванадцятій ночі, а до того кандидатам в депутати заборонено проводити зустрічі з виборцями.

 

Чути, як за дверима праворуч розмовляють, наближаючись, Андрій і Гуляй.

 

ГОЛОС АНДРІЯ. Робимо перепланування, як бачите.

ГОЛОС ГУЛЯЯ. Євроремонт – справа хороша. У моїй програмі навіть є гасло: «Кожній садибі – по євроремонту!».

ГОЛОС АНДРІЯ. Це дуже конструктивно.

ГОЛОС ГУЛЯЯ. Залишається тільки правильно проголосувати.

 

Входять Андрій, Костя, Гуляй і Терентій. У Терентія в руках роздутий від набитого портфель. Терентій стає напроти Ніка – в протилежних дверях. Бачачи, що Нік жує жуйку,теж дістає пакетик з жуйкою.

 

ГУЛЯЙ. Всім доброго вечора в цьому будинку, у якого таке чудове завтра після своєчасно розпочатого євроремонту!

АНДРІЙ (представляючи гостя). Кандидат в депутати Едуард Федорович Гуляй.

 

Всі вітаються, Дільничний мовчки киває, а Нік,який першим привертає увагу Гуляя, продовжує байдуже жувати жуйку. Гуляй підходить до нього.

 

ГУЛЯЙ. А ви хіба не зацікавлені в кращому завтра?

НІК. Ні.

ГУЛЯЙ. Як ні?! Ви всім задоволені? Ви вважаєте, що ваша вулиця, яка гідна найкрутіших котеджів, і далі повинна псувати зір завалюхами – от як у баби Дуні, де я щойно провів зустріч?

НІК. Ні.

ГУЛЯЙ (задоволено). Ось це правильно! Ми тут з вами, нарікаючи, що вони там живуть, як хочуть, а ми тут живемо, як можемо, повинні разом зі мною провернути справу так, щоб ми тут жили, як вони там, а вони там, як ми тут. Але це можливо тільки якщо правильно проголосувати.

НІК. Ні.

ГУЛЯЙ (здивовано). Ви ж щойно погоджувалися! Добре, враховуючи, що біля вашої хвіртки крутий джип, доповнимо наше-ваше гасло. Сформулюємо, скажімо, так: «Біля кожного котеджу – по джипу!»

КОСТЯ. У Ніка хата скраю.

ГУЛЯЙ. Тим крутіше. Адже сьогодні околиця – це найелітніше місце. Особливо ваша околиця.

КОСТЯ. Та ні – просто Нік не з цієї вулиці.

ГУЛЯЙ. Значить, по джипу біля кожного котеджу на всіх вулицях моєї виборчої дільниці!

АНДРІЙ. От уже ці вибори! Не встигнеш «Славутою» обзавестись, як тобі джип світить.

КОСТЯ (Каті). Бачите, як ваш джип наблизив наше краще завтра. (Дільничному.) А баба Дуня може отримати водійські права?

ДІЛЬНИЧНИЙ. ДАІ розбереться.

ГУЛЯЙ (нарешті усвідомлює, що перед ним міліціонер). Та тут наша славна міліція! Ось так сюрприз!

НІНА. Це наш новий дільничний уповноважений. Авенір Васильович Пересунько.

ГУЛЯЙ. Я завжди знав, що наша міліція завжди на посту, навіть під вечір. (Дільничному). Разом будемо во благо?

ДІЛЬНИЧНИЙ  Як тільки протокол складемо, так відразу.

ГУЛЯЙ (вдавано дивуючись). Протокол про що?

КАТЯ. Про передчасну агітацію, здається.

ГУЛЯЙ. Агітація починається опівночі. А зараз ми тут виключно для того, щоб привітати Андрія Івановича з днем народження. Правильно, Терентію? (Показує на свого помічника.) До речі, це мій референт-помічник.

ТЕРЕНТІЙ. Так.

ГУЛЯЙ. Терентій, теку.

 

Помічник подає Гуляю теку з вітальною адресою, діставши її із портфеля.

 

КОСТЯ (Андрію). Пишайся, імениннику! Навіть виборча кампанія через тебе стартувала на півдоби раніше.

ГУЛЯЙ (Дільничному). Заради такого випадку законодавство не гріх би підправити, правильно, Авеніре Васильовичу? Але треба для цього мати поправку до закону. Значить, треба проголосувати за правильного кандидата. (Розгортає теку.) А зараз – виключно про святкове.

ТЕРЕНТІЙ. Так, виключно про.

КОСТЯ (з цікавістю розглядаючи Терентія). Цікаво, а протоколом йому дозволено говорити «ні»?

ГУЛЯЙ. Такого вкрай негативного слова, як «ні», у нас в принципі бути не може, скажи, Терентію?

ТЕРЕНТІЙ. Так.

ГУЛЯЙ (піднявши вгору теку). Дорогенький наш Андрію Івановичу! Тут докладно написано, що саме ми бажаємо тобі в твій, а значить, і в наш святковий день твого народження. Я би з превеликим задоволенням оголосив, що саме, але!

НІНА. Оголосіть. Це ж не державна таємниця.

ГУЛЯЙ. Але тут ось помилково вважають (кивком показує на Катю), що це може зійти за передчасну агітацію. Тож чи правильним був би я кандидатом в депутати, якби (підходить до Дільничного) оголосив це завтра, коли іменини вже (клацає себе по кадику) – пройшли-прожурчали?

КАТЯ. Це означало би начисто програти вибори. Тож оголошуйте!

ГУЛЯЙ (Дільничному). Ось цю цінну думку простого народу і відобразити би в протоколі, правильно? Терентію, видай!

ТЕРЕНТІЙ (читаючи з листочка). Са-люс по-пулі су-преме лекс!

ГУЛЯЙ. Це означає: благо народу – вищий закон.

КОСТЯ (Каті). Враження, що ми в римському сенаті, а не на околиці.

КАТЯ (Гуляю). Але ж благо народу завжди до виборів, а не потім. Читайте, читайте!

ГУЛЯЙ (розгортає теку і читає, підійшовши до Андрія.) Шановна Людмило Пилипівно!.. Терентію, чому тут написано – Людмило Пилипівно? (Показує на Андрія.) Хіба він Людмило Пилипівно?

ТЕРЕНТІЙ. Помилочка вийшла. Людмило Пилипівно – це Шльопка. А Шльопка у нас пізніше, в кінці вулиці. (Риється у портфелі.) От чортівня! Щось не бачу тієї самої теки…

ГУЛЯЙ (незадоволено). Так, значить?

ТЕРЕНТІЙ. Ну, так. Але тека точно була. Може, конкуренти вкрали, хто знає. Казав же – не беріть у виборчий штаб Чирвопупенка, у нього ж на носі викарбувано, що його справжнє покликання – винюхувати та красти на користь конкурентів…

 

Дзвінок мобільного у Дільничного.

 

ДІЛЬНИЧНИЙ (піднімається як по команді) Слухаю, товаришу майоре! Що робимо? Складаємо протокол. Тут один бомж в підозрілому піджаку унадився вітати населення з днем народження від імені не узаконеної благодійно-творчої організації. А потім в туалетах пропадають гроші… На жаль, населення в туалетах не тільки, але й ховає… Встановлено також, що кандидати в депутати теж достроково вітають населення з днем народження… Конкретно – кандидат в депутати Гуляй. Він зараз тут. Та ні, прізвище вимовляю правильно. Гу-ляй! В сенсі чарочка, а потім трам-тарарам, танці тобто.Та наспіви. Перевіряйте, чекаю. (Гуляю.) Чули? Все треба по закону.

КОСТЯ. Правильно. Зробив діло – і гуляй на законній підставі..

КАТЯ. А щодо вкраденої теки протокол складатимете?

ДІЛЬНИЧНИЙ. Якщо буде заява. (В телефон). Зрозуміло. Може, і недоторканий, на фізіономії ж не написано. Зараз буду. (Вимикає мобільник.) Терміново викликають до райвідділу. (Ховає папери в теку. Гуляю.) Дура лекс, сед лекс. Яким би не був суворим закон, його слід дотримуватися.

ГУЛЯЙ. Якщо правильно проголосувати, закон можна зробити ще суворішим.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Всім до швидкого побачення. (Рішуче підводиться.)

ГУЛЯЙ. Авеніре Васильовичу, керівництво вам казало, що ви далеко підете?

ДІЛЬНИЧНИЙ. Воно мені щойно сказало, що треба не йти, а якнайшвидше їхати. Невідомо чим.

ГУЛЯЙ. Ми теж зробили діло – і можемо їхати. Відомо чим. У нас джип, можемо підвезти.

ТЕРЕНТІЙ. Але ж у нас за планом ще пенсіонерка Шльопка.

ГУЛЯЙ (роздратовано). Ні, ні! Ти хіба не чув, що дура лекс? (Дільничному.) До речі, як прізвище майора, якщо це не службовий секрет?

ДІЛЬНИЧНИЙ. Ми працюємо прозоро. Його прізвище – Кирпиченко. Петро Петрович.

ГУЛЯЙ. Яке чудове прізвище! Практично будівельне. А значить, креативне!

КОСТЯ. Так і хочеться вигукнути: кожному котеджу – по Петру Петровичу!

ДІЛЬНИЧНИЙ (Андрію.) Як вийти, щоб ваш баскервільчик проявив повагу до органів правопорядку?

ГУЛЯЙ (Дільничному). Не турбуйтесь, я буду поруч.

КОСТЯ. Краще нехай Авенір Васильович буде з вами поруч. Так надійніше. Він же озброєний. А ви коли ще станете недоторканим!

ГУЛЯЙ. Я охорони поки не потребую, правильно, Терентію?

ТЕРЕНТІЙ. Так.

ГУЛЯЙ. Мій слоган: нікого і нічого між виборцем і депутатом!

КАТЯ. А якщо Рекс про це поки не здогадується?

ДІЛЬНИЧНИЙ. А ваш Рекс, випадково, не в курсі, що у мене пістолет?

АНДРІЙ. Ну що ви, Авеніре Васильовичу, Рекс наші органи дуже поважає.

КОСТЯ. Особливо ті, які прикрашені штанами. (Гуляю.) Тому краще скористатися міліцейським супроводом. Бо невідомо, чи сподобалися ваші передвиборчі слогани Рексу. Раптом ні?

КАТЯ. Дійсно, а раптом йому почулося щось на кшталт «Кожному котеджу – по паркану до неба!»?

ГУЛЯЙ (незадоволено). А чим це погано – якщо до неба?

ДІЛЬНИЧИЙ. Менше буде квартирних крадіжок.

КАТЯ. А якщо він сприйме паркан до неба як допомогу сусідській Маньці?

НІНА. Андрію, краще зв’яжи Рексу ноги, а то дожартуємося тут до абсурду.

КОСТЯ. В’яжи його міцніше, Андрію. Раптом Рекс нічого не чув про депутатську недоторканість…

 

Дільничний, Гуляй та Терентій виходять.

 

Затемнення.

 

 

Картина четверта

 

Стіл заставлено закусками і пляшками. Він трохи зсунутий убік –спочатку був фуршет, але зараз навколо столу вже стільці, а гості сидять на дивані і в кріслах – в застіллі перерва.

 

ПРОКУРОР (ставно попихкує сигарою. Недоплясу, з яким вони сидять поруч в кріслах). А чому всі круті в більшості бритоголові?

НЕДОПЛЯС (теж зі значимістю попихкує сигарою). Щоб кулям було легше зісковзувати.

ПРОКУРОР. Та ну?! А я й не здогадувався.

НЕДОПЛЯС. А скільки нас полягло, під нуль поголених!

ПРОКУРОР. Справді, на кладовищах майже не залишилося престижних місць.

ЛЄРОЧКА. Хлопчики, що ви все про зачіски? Давайте потанцюємо! Костику, запроси мене на танго, а ти, Катю, розтормоши мого прокурорчика, добре? Він здатен підкорятися тільки молодим і зухвалим. Ніна, у вас є на касеті «Полюбі мєня такой»?

НІНА. Андрюшо, Лєрочка хоче палати та засліплювати. Знайди нащьот полюбі…

АНДРІЙ (возиться з програвачем). Тільки запалюйте в межах протипожежної безпеки, будинок не застрахований.

ІДА. І взагалі дами запрошують кавалерів! Ніно, краще ти запропонуй потоптатися з собою мого Недопляса, нехай розімне свої кісточки. А я тісніше притиснусь до прокурора. (Прокурору.) Ваша сигара не проти, якщо ми з вами потанцюємо?

ПРОКУРОР (випускаючи дим кільцями). Хороша сигара в принципі не поступається гарненькій жіночці. А от вам, Ідо, з такими красивими сережками, – цілком та повністю.

ІДА (кокетливо демонструючи «Каліпсо»). Ви знаходите?

ПРОКУРОР. Такі сережки самі нас знаходять.

ІДА. Це – «Каліпсо», між іншим. Прямо із Лондона.

ПРОКУРОР. Відразу видно, що прямо. Навіть свідків не треба.

КАТЯ. А ви, Лєрочко, краще потанцюйте з іменинником. Саме йому сьогодні належить право першого танцю з практично першою із присутніх тут леді.

КОСТЯ (Лєрочці). Злочинно не поступитися імениннику. То ж буде більш безпечно, якщо мене запросить на танго Катя.

ЛЄРОЧКА. Тебе би до вищої міри, Костику. За боягузтво. Гей, хто тут тамадує та наливає? Вип’ємо за дуже боязких! (Хапає зі столу чарку і п’є.)

ПРОКУРОР. Лєрочко, не зловживай!

АНДРІЙ. А може, що-небудь заспокійливе?

НЕДОПЛЯС (Прокурору). Найкраща музика – ділова, ви не знаходите?

ПРОКУРОР. Ми завжди знаходимо, якщо потрібно.

НІНА (Недоплясу). Що ви все, Славіку, про якісь неважливі справи?! До речі, це правда, що збираєтеся відкривати в центрі міста салон естетичної медицини?

НЕДОПЛЯС. Один мізерний папірець залишилося завізувати. (Прокурору.) Але дехто вперся – мовляв, незаконно. Але прокуратурі, я переконаний, видніше.

ПРОКУРОР. Це як подивитися.

НЕДОПЛЯС. Спробуйте правим оком – лівіше, а лівим – правіше.

ПРОКУРОР. Але ж косоокість можна заробити.

НЕДОПЛЯС. Забезпечимо кращу клініку в Європі.

ПРОКУРОР. Здоров’я не купиш.

НЕДОПЛЯС. Зате купиш все для здоров’я. Ще й на морозиво залишиться.

НІНА (Прокурору). Чи тобі, Пашо, косоокості боятися через якийсь нікчемний папірець?!

ПРОКУРОР. Не заговорюй мені зуби, Ніно! І не сподівайся, що через чарку я забуду про гроші. (Недоплясу, кивком показуючи на Ніну.) Вони мені десять штук заборгували. Останнім поділився.

НЕДОПЛЯС. У нас в країні тільки прокуратура може поділитися останнім!

НІНА. Ми обіцяли повернути борг сьогодні – і повернемо. Але поки половину. Тому що Андрію не встигли віддати. Точніше – він не встиг з’їздити за рештою, бо зранку його вітали без перепочинку – громадськість, депутати, навіть міліція.

ПРОКУРОР. Гарна баєчка! Я наводив довідки, твій Андрій знову підзалетів на сумнівній оборудці. У вас в гаманці ані копія. Пусто-порожньо, як в доміно.

НІНА. Хвилиночку, зараз доведемо. Про-де-мон-стру-є-мо!

 

Ніна виходить за грошима у двері праворуч, в  кімнати.

 

ЛЄРОЧКА. А хтось погрожував налити!

ІДА. Чого позатикали сигарами роти, мужики?! Хочу шампанського!

НЕДОПЛЯС. Наливай! (Наспівує.) Якщо же-енщіна просі-іт! ..

ПРОКУРОР. Дві просять.

АНДРІЙ (наливає). А моя дружина? Три просять. Навіть благають.

ПРОКУРОР. А ти, Катрусе?

КАТЯ. Я – пас.

КОСТЯ. Ось він, згубний вплив Заходу!

КАТЯ (з викликом). Тоді я теж шампанського!

КОСТЯ. Що значить місяць як на батьківщині! (Каті на вухо.) Швидко ми реадаптуємося до рідних звичаїв!

 

Звучить гавкіт Рекса з боку веранди.

 

ПРОКУРОР. Може, і Рексу шампанського?

КОСТЯ. Йому зараз не можна. Він замість Ніка.

НЕДОПЛЯС. Гарна собачка. Катю, заведеш собі таку обов’язково. Садибу охороняти буде.

АНДРІЙ (гордо). З Рексом надійніше, ніж з десятьма Ніками.

 

Входить стривожена Ніна.

 

НІНА. Андрію, ти гроші не брав?

АНДРІЙ. Які гроші?

НІНА. Ну, ті, в перев’язаній пачці?

АНДРІЙ. Та ти що?!

НІНА. Не знайду.

АНДРІЙ. А куди ти їх поклала?

КОСТЯ (Ніні). Ти ж переховувала їх не раз. Згадай, куди в останній.

 

Ніби згадавши – куди, Ніна квапливо виходить.

 

ПРОКУРОР (Андрію). Шукаємо гроші в порожній кімнаті, де їх немає?

АНДРІЙ. Знайдемо, у нас кімнат багато.

ПРОКУРОР. Кімнат-то багато. Та грошей мало.

НЕДОПЛЯС (Прокурору). Теж мені проблема! От якщо кімнат мало, а грошей багато – це справді головний біль.

ПРОКУРОР. Нікуди їх дівати, чи що?

КОСТЯ. Навіщо ж мучитися в тісноті з банкнотами? Вивільніть простір. Поділіться купюрами з ближніми – і  голову відразу ж відпустить.

НЕДОПЛЯС. А це слушна перспектива! (Присувається ближче до Прокурора.) Ви не знаходите, що це актуально, пане прокуроре?

ПРОКУРОР. Що саме актуально?

НЕДОПЛЯС. Поділитися купюрами.

КОСТЯ. Цікаво, а фінансовий альтруїзм теж підлягає покаранню – як будь-яка добра справа?

НЕДОПЛЯС. Натякаєш, що якщо прокурор поділився у важку хвилину з твоєю сестричкою останнім, то він порушить проти мене кримінальну справу, якщо я поділюся з ним в таку ж хвилину передостаннім?

 

Звучить гавкіт Рекса з боку дверей праворуч, потім голос Ніни: «Геть, сволото! Не до тебе зараз!»  Потім – винуватий вереск Рекса.

 

ПРОКУРОР (прислухаючись). Як складно знайти грошики, які комусь винен! Вічна проблема людства.

 

Входить ще більш стривожена Ніна.

 

НІНА. Андрію, не можу знайти. Підемо, допоможеш.

 

Андрій квапливо підхоплюється, вони з Ніною виходять.

 

ЛЄРОЧКА. Простіше чарку знайти, якщо налито! (Хапає чарку і п’є. Потім запалює цигарку.)

ІДА (наколює їй виделкою шпротину). Загризи хоч, а то скопитишся.

ЛЄРОЧКА. Віддаю перевагу золотій рибці. А вона на столі тут чомусь не плаває!

НЕДОПЛЯС. Копченим вугром замінити? По триста кіло? Доставимо в лічені хвилини.

ЛЄРОЧКА (Прокурору). Каплючище, можеш організувати дружині золоту рибку на закусь? Сопеш – як завжди? Ну, сопи. (Повертається до Кості.) Тоді ти, пане художнику, хоча б намалюй мені її, а то можу померти з голоду. Уявляєш, якщо така пані, як я, почне прощатися з життям через якусь там рибку, нехай і золоту. До речі, ти бачив коли-небудь золоту рибку?

КОСТЯ. Бачив, але оскільки справа була в сутінках, не розгледів, якої вона проби.

ЛЄРОЧКА (показує на Катю). На неї вона не схожа. Вона занадто худа. Рибка схожа на мене. Малюй її з мене. Я згодна позувати без будь-якої луски! (Прокурору.) Каплючище, замов йому мій портрет, не будь жлобом! Костику, скільки тобі відвалити за портрет пані прокурорші? Як тільки він (показує виделкою на Недопляса) віддасть йому (показує виделкою на Прокурора) своє передостаннє, так відразу він (показує на Прокурора) віддасть тобі (показує на Костю) за мій портрет не своє останнє, правильно, Каплючище?

ПРОКУРОР. Ти сп’яніла, Лєро.

ІДА. Давайте вип’ємо! А то всі щось дуже протверезіли через ці купюри!

ЛЄРОЧКА. Крім мене! Мені плювати на ваше бабло! Мене цікавить любов! Велика-превелика, яка (показує на Недопляса пальцем) у твій гаманець не влізе!

НЕДОПЛЯС (хмикнувши, піднімає чарку з горілкою). Давайте вип’ємо за те, щоб той, хто шукав, знайшов більше, ніж можна – і це могли підтвердити триста свідків! А про купюри більше ні слова!

ПРОКУРОР. Тим більше, що їх – нуль!

НЕДОПЛЯС. Але вони – будуть. І це головне!

КОСТЯ. Спасибі за фінансовий оптимізм. Його так не вистачає в наш романтичний час первинного накопичення капіталу, яке дуже вже затягнулося!

 

Всі п’ють.

 

КОСТЯ (Каті). Лише одна мовчить, п’є шампанськоє. Мабуть, вас пригнічує тема пошуку матеріальних благ?

КАТЯ. Навпаки, мені сумно, що брат подарував мені не «Славуту», а «Лендровер».

КОСТЯ. І в нього не залишилося грошей на оформлення нікчемного, але незаконного папірця?

КАТЯ. Тому й переживаю. Все-таки це мій пілотний проект – салон естетичної медицини. Як і будівництво по сусідству з вашою сестрою власного котеджу.

 

Лєрочка, яка спостерігає за Костею і Катею, знову наливає собі.

 

ЛЄРОЧКА. Гей, шанувальники «бабла»! Вип’ємо за любов, яка нічого не варта! (П’є.)

ІДА. Я чула, вченими вже доведено, що любов – це чисто хімічна реакція.

КОСТЯ. Все залежить від набору реагентів.

ПРОКУРОР. Це як?

КОСТЯ. Чим дорожче реагенти, тим сильніша любов. А реагенти бувають дорожчими за золоту рибку.

ІДА. От вам і нічого не варта!

НЕДОПЛЯС. Все одно все до «бабла» зводиться, як не крути.

КАТЯ. Якщо так і далі піде, молодих у загсі скоро будуть питати: «Ви варті одне одного?». Щоб не продешевили.

НЕДОПЛЯС. А молоді будуть уточнювати, за яким курсом їх реєструвати.

ЛЄРОЧКА. А я все одно за безкоштовну любов!

ПРОКУРОР. Нехай, тільки більше не пий.

ЛЄРОЧКА. А ти, Костику, конкретно за яку?

КОСТЯ. За вільну. Вона коштує дорожче за вільно конвертовану.

ЛЄРОЧКА. Костику, скільки? Каплючище, а ти б розщедрився на вільно конвертовану любов? Та не сопи, грошей у тебе кури не клюють, тільки я – і то по зернятку!

 

Чути, як кричить Андрій «Рекс, не плутайся під ногами!» і як винувато скавучить Рекс.

 

ПРОКУРОР (іронічно). Шукай, Рекс, шукай!

ІДА. Цікаво, а чи знайдуться?

КОСТЯ. Та знайдуться, не турбуйтеся. Хто їх міг взяти? Рекс, чи що – запросити Маньку до ресторану?

 

Входить засмучений Андрій, мовчки наливає собі чарку і п’є.

 

ІДА. Ну, що там Ніна?

АНДРІЙ. Їй треба полежати. Змусив її випити заспокійливе.

ІДА (прямуючи подивитися, що з Ніною). А скільки у вас пропало?

КОСТЯ. Та ще не пропало. Поки не знайдено.

 

Іда виходить. Андрій знову наливає собі і п’є. Прокурор мугикає якийсь мотив, Лерочка нервово курить, час від часу поглядаючи на Костю і Катю. Недопляс відбиває пальцями дріб.

 

АНДРІЙ (зітхнувши). Схоже, гроші все-таки хтось взяв.

КОСТЯ. Що ти маєш на увазі?

АНДРІЙ. Ну, Ніна начебто поклала їх під стопку білизни на дивані. (Показує рукою). Там…

КОСТЯ. А чи точно?

АНДРІЙ. Напевно, точно. Білизна-то виявилося зрушеною.

КОСТЯ. Може, сповзла?

АНДРІЙ. Може. Але від цього не легше.

НЕДОПЛЯС. Залишається випити, щоб стало легше. Наллємо, хлопці?

 

Входить Іда.

 

ІДА. Ніна вважає, що хтось із нас взяв гроші.

ПРОКУРОР. Я знав, що саме цим закінчиться. Це, напевно, я взяв. Зараз подивлюся, в якій кишені я приховав їх. (Картинно шльопає себе по кишенях.)

КОСТЯ. Боже, скільки у прокурорів кишень!

КАТЯ. Професія, мабуть, зобов’язує.

НЕДОПЛЯС. А може, все-таки купюри справді хтось?..

ІДА. Все буває. Теоретично кожен з нас міг прихопити.

ЛЄРОЧКА. Особливо я. І зараз вони у мене в кращій на світі камері схову. Ось тут! (Розстібує кофтину та показує на бюстгальтер.)

ІДА. Практично кожен міг прихопити. Ми ж усі не раз і не два допомагали страви з кухні переносити, ремонт ходили дивитися, покурити та пошепотітися поодинці й парами теж.

 

Андрій тим часом виходить до Ніни.

 

КОСТЯ (нахилившись до Каті). Я радий, що ви теж удостоєні честі перебувати в милій компашці, яка могла взяти.

КАТЯ. Буду сподіватися, що і ви її не покинете. А то без вас буде тоскно.

ІДА (Кості). А чим ти, браточку, всіх нас краще? Прокурор може підтвердити, що нечисті на руку родичі ще й як обчищають своїх близьких.

ПРОКУРОР. Може.

ЛЄРОЧКА. А у прокурора є ще й потаємні кишені, правильно, Каплючище? Дай штуку на мій портрет, а то розсекречу, де ці кишені! Знову сопеш? Костику, тобі вистачить штуки, щоб намалювати мене? А її (показує на Катю) не малюй! Ти ж бачиш, які гран­діозні жлоби ці Недопляси! Ну, що ви всі так гучно сопете, як паровоз?

НЕДОПЛЯС. Від таких жартів мимоволі засопиш.

ЛЄРОЧКА (Кості). Чи тобі штуки мало?

КАТЯ. Даю штуку сто!

ЛЄРОЧКА. Що-о?

КАТЯ. Не що, а за що. За мій портрет, який першим намалює Костя.

ЛЄРОЧКА. Тоді штука двісті! (Кості.) Малюй спочатку мене!

КАТЯ. Штука триста!

ЛЄРОЧКА. О-ляля! Але нічого, у Каплючищі багато кишень. І в кишенях теж! Костику, тебе влаштує штука чотириста?

КАТЯ. Його влаштують мої штука п’ятсот.

КОСТЯ. Краще я відразу два портрети намалюю. Щоб усім догодити. Але ви позмагайтеся. Хоч раз в житті хочу почути, чи прозвучить сума, від якої неможливо відмовитися.

НЕДОПЛЯС. Сестро, не поскупися!

ІДА. Катюшо, не поступайся!

ЛЄРОЧКА. Каплючище, ти чуєш, яка підтримка з боку родини?

ПРОКУРОР. А що?

ЛЄРОЧКА. У тебе є фамільна гордість?

ПРОКУРОР. Ну, є. А що?

ЛЄРОЧКА. І бабло, напевно, є?

ПРОКУРОР. А що?

ЛЄРОЧКА. Чого це ти так защокав?! Ти ж казав, що кожен прокурор, який поважає себе, зобов’язаний мати мільйон. А ти вже давно пишаєшся собою. Ну?

ПРОКУРОР. Не пам’ятаю.

ЛЄРОЧКА. А я пам’ятаю. Я навіть знаю, в якій кишені у тебе мільйон.

КОСТЯ. О, дива фінансові! (Прокурору.) А вас, випадково, кандидат в депутати Едік Гуляй не надихав передвиборчим слоганом на кшалт: кожному прокурору – по мільйону?

ПРОКУРОР (не звертаючи уваги на репліку Кості, Недоплясу). Якби Лерочка з її фантазією взялася написати «Гаррі Поттера», у неї вийшло б краще, ніж у цієї англійки, яка зірвала за свою книжечку мільярд.

НЕДОПЛЯС. Пропоную тост за глобальні жіночі фантазії!

КОСТЯ. Особливо ті, які приносять мільярди.

ПРОКУРОР. Особливо мільярди турбот.

ІДА. Можна подумати!

 

Входить засмучений Андрій.

 

ІДА (Андрію). Як там Ніна?

АНДРІЙ. Нехай полеже. Швидше оклигається.

НЕДОПЛЯС. Тобі налити?

 

Лерочка хватає зі столу чарку і п’є.

 

ПРОКУРОР (кривиться). Це зайве, Лєрочко.

ІДА (Недоплясу). А мені шампанського.

КАТЯ (Кості). А тобі не хочеться напитися через деякі жіночі фантазії?

КОСТЯ. Може, й захочеться. До речі, а з якої знаменної дати ми знову на «ти»?

КАТЯ. А хіба ми були коли-небудь на «ви»?

КОСТЯ. Яка вітряна сталість!

НЕДОПЛЯС. Пропоную випити за те, щоб ніхто нічого ні у кого і ніколи!

КОСТЯ. Так прокуратура ж перестане поважати себе, якщо ми всі ніколи!

ЛЄРОЧКА (стукає по столу виделкою, яка падає на підлогу від удару). Я теж ніколи і ні за що, чуєш, Каплючище!

 

Андрій, випивши разом з усіма, виходить.

 

НЕДОПЛЯС. А крім самоповаги, прокурорам що треба, щоб мати мільйон?

ЛЄРОЧКА. Багато кишень!

ІДА. І в кожній по пачці, так?

КОСТЯ. В одному ж мільйон не поміститься.

ПРОКУРОР (Кості). А звідки тобі це відомо?

КАТЯ (Кості). Ти ще не намалював на мільйон?

КОСТЯ. Зате я в душі давно готовий до такої суми.

КАТЯ. Залишається нашити великі кишені?

ЛЄРОЧКА. Як у нас тут кишеньково, добродії! (Знову хапає чарку і п’є.)

 

Віддалено доноситься гавкіт Рекса.

 

НЕДОПЛЯС (кивком показує у бік веранди). Давно не чули.

ПРОКУРОР. На сторожі все-таки.

КОСТЯ (Недоплясу). За Ніком скучили?

НЕДОПЛЯС. Ні.

КОСТЯ (Каті). Радий почути ваше фірмове «ні».

 

Входить Андрій.

 

ІДА. Ну, що там Ніна?

АНДРІЙ. Все ще в трансі.

ІДА. От бачите, як все серйозно. Значить, треба шукати.

ПРОКУРОР. Хочете в мене знайти?

ЛЄРОЧКА. Вивертай кишені, народ!

ПРОКУРОР. Лерочко, не підбурюй!

ЛЄРОЧКА. Я кину тебе, Каплючище, якщо ти негайно не вивернеш… не відкриєш кримінальну справу! За фактом пр-ропажі!

ІДА. А може, й за фактом крадіжки. Хтось же поліз під стопку білизни?

КОСТЯ. Більше ні слова про стопки! Прокуратура повинна тверезо розібратися в пропажі.

ІДА. А ти черствий, як торішня булка, Костику! Сестра в трансі, а тобі хоч би хни!

КОСТЯ. Я не черствий, а залізний. Постукайте в мене виделкою – переконаєтесь.

ЛЄРОЧКА. Костику, ти стибрив? Чи вона? (Показує виделкою на Катю.)

КАТЯ. Спасибі хоча б за сумніви відносно мене. Для прокурора це, напевно, буде важливо при очній ставці.

НЕДОПЛЯС. Тільки без цитат із кодексу, будь ласка!

ПРОКУРОР (Недоплясу). Правди про себе боїтеся?

 

Недопляс іронічно хмикає.

 

ЛЄРОЧКА. Ну, хто не боїться вивернути кишені – виходь! (Виходить з-за столу.)

КОСТЯ. Вивернути свої чи чужі?

ІДА. Яка різниця.

 

Недопляс іронічно присвистує.

 

ЛЄРОЧКА (обводить усіх п’яним поглядом.) Що – слабо?

ПРОКУРОР. Лерочко, не підбивай!

ЛЄРОЧКА (не звертаючи на нього уваги). Тоді обшукаємо один одного! Як в кіно!

КОСТЯ. А ось це – слушна думка. (Каті.) Тобі доводилося кого-небудь обшукувати? Кажуть, це такий драйв, якщо за взаємною згодою. Особливо до спіднього.

КАТЯ. А якщо ще й публічно, то й взагалі!

НЕДОПЛЯС (Прокурору). Обшук повинен бути санкціонованим, якщо не помиляюся?

ПРОКУРОР (єхидно). А ви людина з досвідом, видно.

ЛЄРОЧКА. Каплючище, скажи їм!

ПРОКУРОР (докірливо). Лерочко! (Лєрочка показує йому кулак.) Ну, якщо з письмової згоди, то…

ЛЄРОЧКА. Ти підлий боягуз, Каплючище! Тоді нехай кожен сам виверне кишені!

КОСТЯ. А як же із жіночої камерою схову?

ЛЄРОЧКА (осмисливши сказане). Або навіть роздягнеться!

КОСТЯ. Правильно, для чистоти експерименту. Гаразд, хто першим роздягнеться, зрозуміло. А хто другим?

КАТЯ. Всі.

ІДА. Так, всі! Заради такої справи!

КОСТЯ. Всі відразу? Втім, чому би й ні? Це, напевно, буде хвилююче видовище. Щось схоже на груповий стриптиз.

ЛЄРОЧКА. Стриптиз? (З натхненням.) Дайош стриптиз! (Починає розстібати кофточку, плутаючись у ґудзиках).

ПРОКУРОР (докірливо). Лє-єрочко!

ІДА. А що, ліс рубають – бюстгальтери летять!

НЕДОПЛЯС (Прокурору, впівголоса). До речі, є хвилююча ідея щодо ліцензії ліс рубати, потім скажу.

КАТЯ. А без музики нудно!

КОСТЯ. Вдаримо по нудьзі програвачем!

 

Костя кидається до програвача, вмикає його. Звучить ритмічна музика. Лєрочка нарешті розстібає ґудзики і, знявши кофтину, помахує нею, звиваючись у такт музиці. Присутні починають аплодувати в такт.

 

КОСТЯ. Ну ось, вже не нудно.

 

Лерочка з викликом кидає кофтинку в обличчя Кості – як це роблять професійні стриптизерки.

 

КАТЯ. Зовсім весело.

ЛЄРОЧКА (показуючи рукою на Катю). Вона тобі ще покаже!

КОСТЯ. Не відмовлюсь…

 

Лєрочка, плутаючись, шукає, де на поясі розстебнути спідницю.

 

ПРОКУРОР (благально). Лєро, угамуйся нарешті!

ЛЄРОЧКА. А ти відвернися, ти вже бачив.

КОСТЯ (Каті, впівголоса). Це коли ж він встиг, цікаво?

 

Входить Андрій і, ошелешений побаченим,завмирає на місці.

 

КОСТЯ (Каті). А от Андрій, відразу видно, бачить вперше.

ІДА. Ну, що там Ніна?

АНДРІЙ. Що? А-а, Ніна. Вже шукає.

ІДА. Ми теж шукаємо.

КАТЯ. І, здається, до спіднього.

КОСТЯ. Лєрочко, не затримуйте процес. Покажемо іменинникові, де баби можуть ховати бабло.

 

Починає гавкати Рекс, привертаючи загальну увагу, але тут же замовкає.

 

КОСТЯ. Рекс незадоволений, що відволікаємося від головного.

 

Звиваючись, Лерочка під музику опускає спідницю і намагається вивільнити з неї ноги.

 

АНДРІЙ (дивуючись). Що тут відбувається?

КАТЯ. Шукаємо голу істину.

ІДА. Ми тут вирішили показати, що ніхто з нас не поцутив грошей.

 

З веранди доноситься ласкаве скиглення Рекса і голос Добродєя: «Хлопчик гарний Рекс, хлопчик хороший!
Дай я тебе поцілую!».

 

КОСТЯ. Здається, наш стриптиз продовжиться під вірші.

АНДРІЙ (прислухаючись). Та чи Добродєй?

КОСТЯ. Він же обіцяв доставити вітальну адресу. Поет, а пунктуальний!

 

Знову доноситься скиглення Рекса.

 

ГОЛОС ДОБРОДЄЯ. Зараз тобі, Рексику, м’яса дадуть і погладять, ти заслужив. Ти справжній детектив, Рексику!

 

Те, що відбувається на веранді, привертає загальну увагу. Незадоволена цим Лєрочка починає натягувати спідницю, що у неї погано виходить. Коли це їй вдається, вона забирає повішену Костею на спинку крісла кофтинку, одягає її, сідає в крісло і закриває очі – враження, що відразу почала дрімати. А голос Добродєя звучить вже біля самих дверей ліворуч.

 

ГОЛОС ДОБРОДЄЯ. Ну ось, тобі і покусати нікого, Рексику. Немає в дверях прикордонного остолопа. А то би і тебе не впустив.

 

Входить Добродєй. В руці у нього – пачка доларів в роздертому блакитному целофані із звисаючої червоною стрічкою. Побачивши незнайомих людей, Добродєй  починає розгублено кивати на знак вітання.

 

КОСТЯ. Андрію, це ж ваші гроші!

 

Андрій підбігає до Добродєя, висмикує із його рук пачку і, викрикуючи, «Ніно! Ніно, гроші знайшлися!», зникає у дверях праворуч.

 

ІДА. Ну, нарешті!

НЕДОПЛЯС. От і добре!

ПРОКУРОР (строго розглядаючи Добродєя). З повинною з’явився, чи що?

КОСТЯ. І відразу з речовим доказом. Але зміну білизни, здається, не захопив з собою.

 

Входять Андрій і Ніна. Ніна нервово перебирає купюри.

 

НІНА (Добродєю). Звідки у тебе наші гроші?

ДОБРОДЄЙ (розгублено). Та це не я. Це Рекс. Думаю, дай занесу Андрію. Ну, вітальну адресу. Я ж, тобто ми, обіцяли. А Рекс грається, катає ось цю пачку. Бачу – гроші. Американські причому…

НІНА. Вбити мало!

КОСТЯ. Звичайно! Такий стриптиз зірвався!

НІНА (Андрію). Казала ж – зв’яжи йому лапи!

ІДА. Так це пес поцупив долари, чи що?

НЕДОПЛЯС. Ну, пес же, а не цей, у піджаку. Якби не пес, то поминай би як звали долари. (Прокурору.) Логічно?

КАТЯ. Запрошуйте до столу гостя. Він, здається, тепер дуже дорогий.

НІНА (закінчує перераховувати купюри). Ага, дорогий. У п’ять тисяч доларів. (Підходить до Прокурора.) Ось! (Простягає йому пачку.) Хотілося вручити як краще, а вийшло як завжди. Займеш ще коли-небудь?

ПРОКУРОР. Якщо будете повертати надкушеними — обов’язково. (Починає рахувати гроші.)

 

Лунає гавкіт Рекса – довгий і особливо злий.

 

КОСТЯ. Це Рекс, мабуть, запевняє, що докладе всі зуби для цього.

НІНА (прислухаючись до гавкання). Андрію, піди подивися, що там. І зв’яжи ти, йому, нарешті, лапи. А то знову що-небудь вкраде погратися.

АНДРІЙ. Нехай ще так побігає, поки гості тут. Ми ж гарантували, що охороняти буде.

КОСТЯ. Та й грошей він більше у вас вже не винюхає.

ПРОКУРОР (Ніні). До речі, а ще п’ять штук? Що ви мені тільки п’ять?

НЕДОПЛЯС. Додаю стільки ж. А коли вони знайдуть (повертається до Прокурора) — віддадуть тобі, а ти потім мені, добре? А якщо випадково забудеш – мені, я обов’язково нагадаю – тобі. Ідьоть?

КОСТЯ. Прекрасна схема, випробувана століттями: ти – мені, я тобі.

НІНА. От спасибі, Славіку! Ти справжній крутий!

 

Гавкіт посилюється.

 

НІНА. Андрію, ти ще не оглух? Чекаєш, поки всі заткнуть вуха?

 

Андрій поспішно виходить.

 

НЕДОПЛЯС (дивлячись на годинник). Це Нік, мабуть, під’їхав. Я йому призначав на сім.

КОСТЯ. Нік? Його так не вистачало в дверях праворуч!

АНДРІЙ (Добродєю.) А ти проходь сюди, проходь.

НЕДОПЛЯС (Добродєю). Дай я тобі наллю. Коньяк, віскі? Ти чому віддаєш перевагу? 

ПРОКУРОР. Схоже, міцному клею.

НЕДОПЛЯС. Клею немає, на жаль. Тільки горілка. (Наливає.) На сердься, що не пальонка.

ДОБРОДЄЙ (похмуро). Та мені б самогону.

ПРОКУРОР. А ти перебірливий!

ГОЛОС АНДРІЯ (з боку веранди). Костику, тут міліція знову прийшла, іди притримай Рекса, поки я їх проведу.

 

Костя швидко підхоплюється і виходить.

 

КАТЯ. Це знову дільничний, напевно.

НЕДОПЛЯС (Добродєю).Ти пий, пий. Самогону все одно немає.

НІНА. Який ще самогон? Ти ж пив у нас горілку.

ДОБРОДЄЙ. Я це… горілку… оскільки поважаю іменинника. А так – самогон.

ПРОКУРОР (помахуючи пачкою). Ці п’ять штук теж через повагу до іменинника?

ДОБРОДЄЙ. Ну, теж. А як інакше?

ПРОКУРОР. Підозрілий ти якийсь. Стривай, а як ти сюди потрапив? (Ніні.) Це ви його покликали?

НІНА. Та хто його кликав! Він сам… (Не договоривши, махає рукою.)

ПРОКУРОР. Як сам? А Рекс чому не порвав йому шикарний піджак?

НІНА. Складно повірити, але собаки його не кусають.

КАТЯ. А прокурорів, цікаво, кусають? (Прокурору). Вас на зуб не пробували?

 

Входять Андрій, Костя, Дільничний та поняті – Шльопка і Тулуб.

 

ДІЛЬНИЧНИЙ. О, компанії додалося! (Помічає Добродєя і, направивши на нього вказівний палець, підходить до нього). Люпус ін фабула! Легкий на спомині. (Обернувшись і впізнавши  Прокурора, поспішно бере під козирок.) Вибачаюсь, дільничний уповноважений Пересунько. Авенір Васильович. А це поняті – Шльопка і Тулуб.

ПРОКУРОР. Навіщо поняті?

ДІЛЬНИЧНИЙ. Зафіксувати на гарячому. (Понятим, зі значенням.) Це наш прокурор.

ШЛЬОПКА. О-о, як раз! (З натхненням, скоромовкою.) Розумієте, він ще на тому тижні примірявся до мене. Мовляв, прийшов уточнити день народження. А коли сходив у туалет, «сотки» як не бувало! А сьогодні знову з’явився – зі слинявим папірцем. Нібито вітальну адресу зачитати. А я йому…

ПРОКУРОР (перебиває). Стоп, стоп! Хто це він, в який туалет і яка це слинява сотка? Давайте розбірливо і по порядку.

ТУЛУБ. Ну, він – це він. (Показує на Добродєя, який якраз п’є налиту Недоплясом чарку.) Я його півдня відстежував, без перерви на обід, хоча в мене найсуворіший режим щодо харчування. Бачите, як водяру споживає! А прикидається головою благодійно-творчої організації. Щоб йому наливали! А натомість – віршик нікчемний.

КОСТЯ (іронічно декламує). «Будь Людка, людям ти людиною!». Нікчемно до геніальності, правда?

ТУЛУБ. Чуєте! Яка вона йому Людка, якщо вона Людмила Пилипівна?! Їй вже п’ятдесят дев’ять, вона на заслуженій пенсії, а він – Людка!

ПРОКУРОР. Все зрозуміло. (Дільничному). Говори ти, а ви (звертається до понятих) мовчіть. (Знову до Дільничного.) Тільки коротко.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Пауса верба, Олег Олегович! Тобто менше слів. Це мій девіз.

КОСТЯ (кивком показує на Дільничного). Можу підтвердити, що в обід він з нами спілкувався виключно протокольно.

КАТЯ. А латинські афоризми знає краще за римлян.

ПРОКУРОР. Виходить, далеко піде. (Дільничному.) Викладай. Тільки в двох словах, не більше.

ДІЛЬНИЧНИЙ (показуючи на Добродєя). Поет. Безпаспортний.

ПРОКУРОР (після паузи). І все?

 

Дільничний ствердно киває, показуючи на пальцях, що сказав два слова.

 

КАТЯ. А стислість, виявляється, сестра не тільки поетам, а ще й міліцейським талантам.

ПРОКУРОР. Ну, а висновки? (Бачачи, що Дільничний мнеться.) Добре, у трьох словах.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Підрив іміджу держави. (Показує три пальці.)

КОСТЯ. Точно, три.

ПРОКУРОР. У чому саме підрив? Добре, не більше десятка слів – і закругляємось.

ІДА. Справді, а то не іменини, а слідство.

ДІЛЬНИЧНИЙ (загинаючи пальці на руках). Статистикою не врахований. Населення зменшив. Недруги держави можуть наговорювати. Вимираємо.

НЕДОПЛЯС. Вклався в десять, я рахував.

КОСТЯ. Недруги – це серйозно. Міжнародним резонансом пахне.

ТУЛУБ. Не враховуючи, що без паспорта навіть поет не може очолювати благодійно-творчу організацію.

ШЛЬОПКА. Я теж можу в двох словах дещо! (Знову натхненно.) По-перше, ім’я та по-батькові у нього немає, одна кличка, та й то він не Добродєй, а я точно знаю, що Добродай. Тобто відчуйте різницю. По-друге, він виглядає як людина без певного віку, так що невідомо, чи може перебувати в будинку престарілих, або ж…

ПРОКУРОР (перебиває). Досить! Я вам слова не давав, поняті!

ДІЛЬНИЧНИЙ (запитально дивлячись на прокурора). Майор Кирпиченко розпорядився запротоколювати. Тут престижна місцевість, котеджі будуються не по днях, а по годинах. Майор сказав, що бомжі своїм зовнішнім виглядом можуть ландшафт зіпсувати і тим самим знизити привабливість району забудови. Значить, постраждає бюджет міста. Виконувати?

КОСТЯ. А хто ж тоді буде іменинників вітати віршами від імені благодійно-творчої організації?

ПРОКУРОР. Нехай у спілці письменників вірші замовляють. Там завжди мають потребу в таких замовленнях. (Дільничному.) Виконуйте. (Махає рукою в напрямку веранди.) За воротами.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Зрозуміло. (Добродєю, суворо.) Пройдемо з нами, не громадянин.

 

Добродєй поспішно наливає собі чарку, але Дільничний відбирає її і ставить на стіл.

 

АНДРІЙ. Та нехай вип’є.

КАТЯ. Навіть перед розстрілом колись давали випити.

ДІЛЬНИЧНИЙ. Але не перед протоколом.

КОСТЯ. Точно, протокол підписати після розстрілу не в кожного рука підніметься.

ДІЛЬНИЧНИЙ. У нетверезого теж. А взагалі-то – абсентем лаедит, кві кум ебріо літигат.

ПРОКУРОР (кривлячись). Що, що?

ДІЛЬНИЧНИЙ. Це означає, хто сперечається з п’яним, той воює з відсутнім.

ПРОКУРОР. А ось це правильно. На наступному тижні зайдіть до мене в прокуратуру з майором Кирпиченко. До побачення, поняті.

КОСТЯ. Вас нам буде дуже не вистачати, повірте.

АНДРІЙ. Костику, підемо їх проведемо.

 

Дільничний, поняті і Добродєй виходять вслід за Андрієм і Костею. Лунає гавкіт Рекса.

 

НЕДОПЛЯС. О, песик не дрімає!

 

Гавкіт посилюється.

 

НІНА. Взагалі-то ми сьогодні його не годували, здається.

ІДА. Так і загризти кого може.

ПРОКУРОР. Ну, по п’ять крапель, га?

НЕДОПЛЯС. Не завадило би.

ІДА. Мені шампанського.

НІНА (підходить до Лєрочки.) А Лєрочка спить, мабуть?

ІДА. Вона через тебе так перехвилювалася!

НІНА. От бідолаха! Може, їй випити треба було – щоб розслабитись?

КАТЯ. Та тут всі її умовляли, щоб випила, а вона ні в яку.

 

Входять Андрій і Костя.

 

КОСТЯ. Випровадили у повній відповідності з дипломатичним протоколом.

ПРОКУРОР. Давайте вип’ємо без всякого протоколу, а потім випровадимо одне одного та….

 

Прокурора переривають гавкіт Рекса і постріл. Слідом за пострілом – відчайдушне  скиглення Рекса. Всі завмирають в напрузі.

 

КОСТЯ (підхоплюючись). Я сам збігаю, Андрію.

 

Костя вибігає. Всі якийсь час сидять мовчки.

 

ПРОКУРОР. Випити спокійно не дають!

ІДА. Невже Рекса?

НЕДОПЛЯС (продовжуючи її думку). Нагородили кулею, чи що?

ПРОКУРОР. Значить, заслужив. Він же так старався.

НІНА. Сьогодні особливо.

АНДРІЙ. Ну що ти так, Ніно!

ІДА. А може, постріл був у повітря?

КАТЯ. Ага, прямо у Велику Ведмедицю.

 

Повільно входить Костя, наливає собі чарку і п’є.

 

ПРОКУРОР (Кості). Ти за здоров’я чи за упокій?

НІНА. Що там за стрілянина?

КОСТЯ (начебто прокинувшись). Га? Дільничний застрелив Рекса.

КАТЯ. Та ну?!

АНДРІЙ. Як це – застрелив?

КОСТЯ. Це я винен. Коли проводжав, забув, мабуть, заперти хвіртку. А цей… Добродєй тобто, попросив попрощатися з Рексом, відчинив хвіртку, а Рекс і рвонув з двору.

АНДРІЙ. І що?

КОСТЯ. Понята Шлопка говорить, що Рекс хотів порвати понятому Тулубу нові штани, тільки вчора куплені в стоковому відділенні секонд-хенду.

КАТЯ. Мета непогана, звичайно, як для Рекса.

ІДА. Та й навряд чи ці штани щойно з Лондона.

ПРОКУРОР. Так порвав чи ні?

КОСТЯ. Все якось не дуже зрозуміло. Але враження таке, що понятий Тулуб сам кинувся на Рекса, попереджуючи можливий замах на стокові штани.

КАТЯ. Точно. Там вираз обличчя – куди тому Рексу!

ПРОКУРОР. Так порвав чи ні, запитую?

КОСТЯ. Не встиг. Дільничний Пересунько випередив.

КАТЯ. Кого випередив – Рекса? 

КОСТЯ. Понятого, скоріше за все.

АНДРІЙ. А Рекса тоді за що?

КОСТЯ. Дільничий Пересунько сказав на латині, що не прив’язаний Рекс – страшніше рецидивіста.

НЕДОПЛЯС. Добре, штани не нога.

ІДА. Тим більше фактично не порвані. А пса собі заведете іншого.

ПРОКУРОР. Краще всього зараз випити, звісно.

НЕДОПЛЯС. Таку собаку не гріх і пом’янути.

ПРОКУРОР. А Рекс, мабуть, коштував грошиків.

НІНА. Рекс з особливо породистих. Був.

НЕДОПЛЯС. Сотню вистачить, щоб купити такого ж? Даю не в борг, а так. Щоб заспокоїтися.

НІНА (несподівано жваво). Сотню? Та це ж акіта матагі! Цій породі взагалі немає ціни!

НЕДОПЛЯС. Добре, двісті.

НІНА. Та наш Рекс не просто акіта матаги, а…

НЕДОПЛЯС (перебиває). Триста, якщо не просто.

КАТЯ. І взагалі – такого пса порівнювати із секунд-хендовськими штанями якогось там понятого?!

НЕДОПЛЯС. Тоді чотириста. А що таке макіта атаги?

АНДРІЙ (поправляє його). Акіта матагі. У перекладі – хороший мисливець. Бійцівська собака, яку японці використовували для полювання на ведмедів.

КОСТЯ. Ось чому цей Тулуб кинувся на Рекса! Він же як вилитий ведмідь!

НЕДОПЛЯС (риючись у гаманці). Ну, якщо хороший мисливець, то ось всі п’ятсот, і вип’ємо за те, щоб…

ПРОКУРОР (підхоплює тост). Щоб новий акіта матагі завжди був у вас на сторожі і гавкав виключно на бомжів!

 

Всі п’ють.

 

НЕДОПЛЯС. Так, а де ж Нік? (Дивиться на годинник.) Він вже повинен бути тут. (Телефонує по мобільнику.) Алло, Нік? Ти де? Тут? Де тут?.. Біля воріт? З ким? З дільничним і понятими? Що робите? Урезонюєте Добродєя? А що він – кусається? Лопату хотів узяти? А для чого йому знаряддя пролетаріату? А-а, Рекса поховати зібрався. Гаразд, ти за хвірткою стежиш? Добре. (Вимикає мобільний телефон.)

ПРОКУРОР. Ну, що за похоронний настрій! Подумаєш, собаку вбили! Давайте вип’ємо за нову акіта матагі – «бакси»-то на придбання є.

ІДА. Мені шампанського.

НЕДОПЛЯС (наливаючи в чарки). Все, що бажаєте. От  тільки самогонки немає, на жаль.

КАТЯ. Але ж її шанувальника теж немає.

ІДА. А раптом повернеться?

НІНА. Та ну?!

ПРОКУРОР. А раптом йому заманеться решту п’ять штук знайти?

НЕДОПЛЯС. Не повернеться – він Рекса в останній путь проводжає.

ПРОКУРОР. Шкода. А то нашу компанію міг собою прикрасити. Я, наприклад, ще жодного разу не тостував разом з бомжами.

 

В цей час Лєрочка відкриває очі, хитає головою, потім прислухається до розмови.

 

ПРОКУРОР (піднімає чарку). Ну, за наше, не собаче життя!

ЛЄРОЧКА (намагається піднятися з крісла). Що ж ви без мене п’єте, підлота?!

НІНА. Ой, Лєрочко, ти прокинулась! (Кидається до неї, допомагає піднятися.) Знаю, що ти перехвилювалася через мене. А треба було випити та зняти напругу.

ПРОКУРОР. Ще й як треба було!

НІНА. А мене Андрій теж напоїв якоюсь таблеткою, щоб заспокоїлась і заснула. Хоча краще було б вжити чарочку.

 

Тим часом Андрій наливає собі чарку і п’є. Потім сідає в крісло і закидає голову.

 

АНДРІЙ. Не люблю, коли вбивають собак! Не люб-лю!

ЛЄРОЧКА (поправляючи спідницю.) А я не люблю, коли вбивають любов!

КОСТЯ (хмикнувши). Особливо чаркою. Краще вже пістолетом, правильно, прокуроре?

ЛЄРОЧКА (Кості). Ти хіба здатний це зрозуміти? (Обводить усіх поглядом.) Ви хіба здатні зрозуміти?

КАТЯ. Та ми ще не встигли спробувати…

 

На веранді лунають голоси Ніка і Терентія.

 

ГОЛОС НІКА . Так!

ГОЛОС ТЕРЕНТІЯ. Ні!

ГОЛОС НІКА. А я кажу – так!

ГОЛОС ТЕРЕНТІЯ.. А я відповідаю – ні!

 

Нік і Терентій з текою в руці входять в кімнату і, захоплені суперечкою, не звертають уваги на присутніх.

 

НІК. У тебе навіть «ні» звучить як передвиборче «так»!

ТЕРЕНТІЙ. Зате немає нічого гіршого, як ти вимовляєш моє фірмове «так»!

НІК. А я тобі кажу, що при такому Рексі і огорожі не треба.

ТЕРЕНТІЙ. Може, й охоронців не треба?

НІК. Та це ж японська бійцівська, зрозумій, бюрократе!

ТЕРЕНТІЙ. От японський городовий! Ти навіть не усвідомлюєш, який дурний слоган пропонуєш. (Декламує з іронією.) Кожному котеджу – по Рексу! Ну, який ідіот купиться на таку примітивну наживку, щоб правильно проголосувати?

НІК. Та це ж одна з найрозумніших собак! Не пес, а професор! Народ відразу оцінить.

ТЕРЕНТІЙ. От чому ти швидко знайшов з ним спільну мову! Він тобі – «гав», ти йому – ав».

НІК. Розмістіть портрет Рекса на своїй листівці – замість твого Гуляя, і народ як один проголосує «за». Навіть брехати не доведеться. (Дивиться на наручний годинник.) Мені через кілька хвилин заступати. Іди, вручай вашу дешеву теку.

ТЕРЕНТІЙ. А чому замість мого шефа, а не, припустимо, разом із ним? Разом було би як символ близькості майбутнього депутата до братів наших менших, а значить, і до виборців.

НІК. Таке скажеш – разом! А якщо народ почне їх порівнювати?

ТЕРЕНТІЙ. Ні, почекай!

НІК (різко). Ні!

ТЕРЕНТІЙ. Але ж я хотів сказати!..

НІК (перебиває). Ні.

ТЕРЕНТІЙ (безнадійно махає рукою, потім підходить до Андрія, який, схилившись над столом, уперся головою в долоні.) Гей, імениннику! Доставлено вітальну адресу. Від Едуарда Федоровича Гуляя. Ми обіцяли – ми виконуємо.(Озирається, потім прикладає палець до губ.) Вибори ще – а ми вже! (Андрію.) Чуєте? (Андрій не реагує.) Алло, ви мене чуєте? Вам вітальна адреса. Від Гуляя, майбутнього депутата. (Звертається до присутніх.) Емоцій перебрав, чи що?

ПРОКУРОР. По собаці побивається товариш.

ТЕРЕНТІЙ.  Ти диви – по собаці!? І взагалі – у вас тут похорони чи день народження? Гаразд, моя місія виконана з честю. (Іде до виходу через веранду. Зупиняється біля Ніка.) Може, ти свій портрет запропонуєш у компанії з покійним Рексом?

НІК (жорстко). Так!

 

Терентій виходить. Нік займає звичну позицію і, висунувшись на веранду, кричить услід Терентію.

 

НІК. Тисячу раз так!

 

Завіса

 

 

 

Anatoliy Naumov, playwright

Анатолій Наумов, сучасний український драматург

Коментарі закрито.

dramaturg

Свіжі статті

Свіжі коментарі

%d блогерам подобається це: