dramaturg

Інформація

Цю статтю створено з 25 Січ 2014, і віднесено до драматургія, п'єса, сучасна українська драматургія.

Теги цієї статті

, , ,

Комедія “Вічний турист” сучасного українського драматурга Анатолія Наумова

Дивлячись на те, що відбувається в країні, згадав, що маю дещо співзвучну сьогоденню комедію під назвою “Вічний турист”, у якій ідеться про те, як олігарх місцевого розливу витісняє із захопленого ним будинку останнього жителя, що відчайдушно чинить опір…

Анатолій Наумов

ВІЧНИЙ ТУРИСТ

Комедія у двох діях

Ідея – Наталі Хаткіної

ДІЙОВІ ОСОБИ
(В порядку появи на сцені )

П А Ш А, пенсіонер.
М А Т И, у вигляді портрета, що говорить.
Б А Т Ь К О, у вигляді портрета, що говорить.
М А Й О Р, сусід.
У К О Р О Т И Ч, із міськвідділу міліції.
К О Л У Й К О, із санепідстанції.
Ч У Д О В А Р О В, виконроб.
Р Е М О Н Т Н И К И, за дверима.
С Т О Я К А, начальник ЖЕКу.
В А Л Е Н Т И Н О В И Ч, жіночка із ЖЕКу.
П И Л Я В А Я, із управління архітектури.
М А Ц У Н, депутат міськради.
С Е Р Ж С Е Р Ж И Ч, заступник мера.
Л І Н А.
Т О Л І К.
М А Р І Ч К А.

ДІЯ ПЕРША

Картина перша

Кімната. Ліворуч на стіні – портрет батька, справа, на протилежній стіні, – матері. Посередині – одномісний намет з натягнутими вірьовками. На журнальному столику в кутку – саморобний радіопристрій. З намету видніються босі, в піжамних брюках ноги. Автоматично включається радіопристрій, лунає легке щебетання птахів, потім чути «ку-ку» зозулі. Висунуті з намету ноги, заворушившись, починають почухувати одне одну. Із намету вилазить пенсійного віку чоловік – Паша і, виразно потягнувшись, голосно позіхає. Зозуля повторює своє «ку-ку».

ПАША. Бонжур тобі зранку, мадам ку-ку! Готова підрахувати моє колосальне багатство – мої роки? Валяй, більше у мене нічого підраховувати. Тільки без приписок, а то видалю тебе з мого чудового радіопристрою назавжди. Поїхали! (Натискає кнопку на радіо¬пристрої, зозуля починає своє «ку-ку», а Паша вголос відлічує, загинаючи пальці.) Раз, два… чотири… дванадцять… (Здивовано.) Двадцять? На тому тижні двадцять один, а сьогодні вже двадцять! Мерсі, куку, за таку унікальну систему підрахунку! Але якщо і далі будеш омолоджувати мене такими темпами, то незабаром доведеться перший раз в перший клас. Але ж хто відведе мене в школу, адже батьки – он вони, кольоровими фото на білій стіні! (Дивиться на портрети Батька та Матері.) Хоча двадцять, як на мене, це найкраща для мужчини пора. В двадцять ще у всіх без винятку дівчат ласкаві імена, а фігури бездоганно привабливі… (Згори лунає осоружне дзижчання дрилі, потім щось потужно гуркотить.) Ти би, мадам куку, краще підрахувала, скільки ще мені доведеться вистояти в моїй великій і майже вітчизняній бійні з цим… (дивиться в стелю) Зарубою. (Поправляє себе.) Бійні чи – бійні? (Невтішно махає рукою.) Втім, яка різниця! Головне – дати цьому олігарху місцевого розливу по його занадто довгих руках. Бач, шість квартир із восьми він уже в нашому будинку скупив, а тепер мою і мого сусіда атакує! Але ж мій сусід – майор запасу! То ще та битва буде! (Знову дивиться в стелю, звідки починає доноситись гучний стук, який змінюється чергою з перфоратора, – там іде ремонт.) Відчуває, напевно, з ким має справу, і намагається домогтися свого за допомогою будівничої артилерії. (Розминається, як би налаштовуючись на бойовий лад.) Та тут така пружність в м’язах, що я б порадив цьому Зарубі посилити свою охорону. А то ходить, напевно, лише з двома амбалами! (Охнувши, накульгує на одну ногу, потім намагається її розігнути.) Навіть нога у мене іноді залізно непохитна! Тож повоюємо! (Загрожує кулаком в стелю.) А квартиру свою я тобі, олігарх Заруба, ні за яке бабло не продам! Гарантую, що кожного ранку ти будеш з відразою споглядати мою принципову фізіономію, – щоб життя суцільним медозбором не здавалось! (Зупиняється поглядом на портреті батька.) Вітаю тебе, тату!

Розмова Паші з Батьком і Матір’ю може відбуватися як би наживо. Ті можуть «вийти» для бесіди – скажімо, із прихованих під портретами ніш.

БАТЬКО. Доброго ранку, синку! Як спалося?
ПАША (зітхає). Знову снилося світле майбутнє, тату.
БАТЬКО. Так це ж чудово!
ПАША. Та хоча б не таке сліпуче, як сьогодні!
БАТЬКО. Все одно ж позитивні емоції.
ПАША. Але ж не в такій концентрації, коли і прокидатись не хочеться.
БАТЬКО. Ти, напевно, обідав у ще більш престижному ресторані, ніж у вчорашньому сні?
ПАША. Якби ж то! Уяви, що сиджу я в шикарному заміському будинку, ніби який олігарх, і… (Щось змальовує рукою, намагаючись знайти відповідне визначення.)
БАТЬКО. Це складно пережити навіть уві сні, розумію.
ПАША. І п’ю коньяк «Хенесі» за тисячу євро пляшка! А закушую французькими трюфелями, зажареними в сметані від знаменитої корови «Мілки».
БАТЬКО. Меню непогане, треба сказати.
ПАША. Коли раптом чую внизу якісь бомжуваті вигуки.
БАТЬКО. Де внизу?
ПАША. Ну, я ж сиджу в своїй більярдній на другому поверсі, біля відчиненого вікна – з чудовим видом на річку, курю гаванську сигару, а внизу Заруба відчайдушно б’є своїм кволо-жіночим кулачком в мою монументальну хвіртку із високоміцної сталі в три метри сорок у височінь. Такої крутої хвіртки, до речі, в жодного пенсіонера немає.
БАТЬКО. А навіщо б’є?
ПАША. Щоб впустили. А потім у божевільної вартості брюках від Версаче гепається колінами на щойно политий смарагдовий газон і слізно клянчить, щоб я йому продав свою міську квартиру.
БАТЬКО. А ти що?
ПАША. А я, спустившись до нього, витираю йому сльози носовичком і кажу, що плакати безперспективно. Бо проти соціального прогресу не попреш. Кожен поважаючий себе пенсіонер повинен мати заміський будинок для літа і квартиру в центрі міста – для зими. Адже для чого цілими поколіннями боролися за світле майбутнє? Що ж у такій ситуації торгуватись?!
БАТЬКО. Логічно, як на нинішні часи.
ПАША. А от сон під ранок виявився ще крутіше. Ніби ми з тобою спускаємося вниз по могутній і дикій річці, а вода – синя-синя, як небо в холодний і сонячний день…
МАТИ. Ось, ось! Кому що, а вічним туристам – дика річка.
ПАША (повертаючись до портрета Матері). Доброго ранку, мамо! Як ти?
МАТИ. Твоїми молитвами, синку! Вгору за течією, яка вниз.
БАТЬКО (Паші). Не ображайся на неї! Жінка і екстремальний туризм – це таке протиріччя, що простіше на Еверест сходити босоніж.
МАТИ. А не зависоко ти зайшов босим у своїх екстремальних порівняннях?
БАТЬКО. Можу і вище. На цьому світі нічого неможливого немає.
МАТИ. Це на якому? На тому, де ми зараз із тобою?
БАТЬКО. Яка різниця.
МАТИ. Втім, зовсім невеличка. Як для небіжчиків, можна й не помітити.
ПАША. Тільки не заводьтеся, будь ласка.
МАТИ. Якби ж він тебе не підбивав! Ну куди тобі, синку, в твої роки знову на байдарці по дикій річці?
БАТЬКО. Екстремальному туризму всі віки покірні, між іншим.
МАТИ. Особливо після виходу на пенсію.
ПАША. Мамо, тільки но радіо-зозуля підрахувала, що мені всього двадцять.
МАТИ. Мабуть, вона в державній статистиці стажувался.
БАТЬКО. Вона мала на увазі біологічний вік Паші! Він же готовий з байдаркою на будь-яку річку хоч завтра з ранку. А то й сьогодні з вечора.
ПАША. Куди мені з порожньою кишенею, тату?! Я ж навіть на чверть закордонної візи не нашкребу, якщо, наприклад, податися на Амазонку.
МАТИ. Правильно, в квартирі жебрака про байдарки мову не ведуть. І в дикі річки не запливають навіть в думках.
БАТЬКО (матері, сердячись). Гарна ти, звичайно, була жінка, але…
МАТИ (перебиває). Що значить була, якщо я – ось вона, фотографією навпроти твоєї!
БАТЬКО. А я хіба з чим… вибач, з ким розмовляю?
МАТИ. Добре, що ти хотів ще сказати про мене хорошого?
БАТЬКО. Довго перераховувати, ти ж знаєш. Тому скажу про єдиний твій недолік, який…
МАТИ (перебиває). Але ти ж ще за життя встиг сказати мені про нього!
БАТЬКО. Не встиг. Ти кожен раз перебивала. Як і зараз, коли…
МАТИ (перебиває). Знову шиєш мені нерозуміння романтики подорожей десь у чорта на маківці?
БАТЬКО (з іронією). Не забудь про дику річку вкотре нагадати.
МАТИ. Тому що річка – для невдах. А от для тих, хто хоче чогось досягти в житті, – море.
БАТЬКО (з явною іронією). У морі, звичайно, багато солоної води і…
МАТИ (перебиває). Не тільки води.
БАТЬКО. І трохи осетрових, здається.
МАТИ. До твого відома, море – це, перш за все, розкішні курорти і пляжі, де начальство і красиві жінки вдаються до радощів. Ось на таке море і треба було орієнтувати Пашу, а не направляти його до річки, де комарі та не завжди тверезі аборигени.
БАТЬКО. Зате на будь-якій річці – два береги, а також …
МАТИ (перебиває). А море – це безбережні перспективи. Чого я й хотіла нашому хлопчикові. Але ти йому все життя нав’язував сумнівну романтику бродяжництва з непідйомним рюкзаком на плечах.
ПАША. Мамо, рюкзак для туриста – не тягар. Це як паливо для ракети, щоб долати великі відстані.
МАТИ. Паливо із кильки в томаті! Спеціально у простроченій консервній банці!
БАТЬКО (з пафосом). Зате Паша з рюкзаком на плечах проніс крізь роки високе почуття власної гідності та…
МАТИ (перебиває). Та залізний ошметок Тунгуського метеорита, примудрившись всучити його на ювілей директору свого науково-дослідного інституту.
БАТЬКО. Та для наукової людини це як кілограм збагаченого урану!
МАТИ. А ось Шпачук з пашиної лабораторії презентував директору кульок необроблених перлин. Прямо із дна морського! Це як тонна твого збагаченого, а то й більше!
БАТЬКО. Покидьки завжди шукають де глибше.
МАТИ. А верхогляди-романтики – де пусто! Ким після цього став Шпачук і ким не став Паша?
БАТЬКО. Шпачук після цього став ще й плагіатором! Пашо, нагадай своїй мамі, у кого він поцупив найціннішу ідею у вашому інституті.
МАТИ. Паші не треба було рот розкривати завчасно. Ідея не горобець.
БАТЬКО. А тобі не здається, що не можна роззявляти рота на чуже?
МАТИ. Зате Паші зараз роззявляти рот взагалі ні на що. Хіба що в ресторані уві сні.
ПАША. Мамо, мені цілком вистачає на мінімальний споживчий рюкзак.
МАТИ. Але вже без кильки в томаті.
БАТЬКО. Зате у Паші совість нічим не затьмарена і він спить спокійно.
ПАША. Вже неспокійно, тату. Тут таке закрутилося, що не поспиш! (Починає противно дзижчати дриль, включається перфоратор.) От! Чули?
МАТИ. Про що ти?
БАТЬКО. Ми ж тільки тебе чуємо, якщо тобі цього хочеться, синку.
ПАША. Вибачте, забув. Але це навіть добре, що не чуєте цього Зарубу.
БАТЬКО. Він знову слізно клянчить у тебе квартиру?
ПАША. Тепер за допомогою перфоратора. Він навмисне затіяв євроремонт у своїх шести кімнатах.
МАТИ. Йому що – в шести тісно?
БАТЬКО. В шести, напевно, складно заблукати. А йому, може, хочеться.
ПАША. Його більше приваблює можливість перебудувати наш будинок під свій особняк. Але ми з сусідом збираємося вистояти. У нього теж однокімнатна. Він майор запасу, так що налаштований надзвичайно залізно та по-бойовому.
МАТИ. Значить, удвох проти одного? Чи витримає цей Заруба?
ПАША. Будемо сподіватися, що ні. Майор каже, що за стратегічним значенням наші з ним дві однокімнатні – це як фортеця, і якщо обрати правильну тактику…
БАТЬКО. І атакувати Зарубу відразу з двох однокімнатних дзотів, вірно?
ПАША. А на випадок чого ми оголосимо безстрокове голодування.
МАТИ. Тобі, Пашо, до голодування, звичайно, не звикати. А от майор зможе без сніданку, обіду і навіть без вечері?
ПАША. Він без ста грамів довго не протягне, а без їжі запросто. Не раз бачив, як він із задоволенням не закушує.

У двері стукають.

Хвилиночку, хтось вшанував нас своєю увагою. А раптом знову посланці недоброї волі Заруби? (Відкриває двері і бачить п’яного майора з наповненою чимось червоним пластиковою пляшкою.) О-о, Фєдю! Легкий на спомин.
МАЙОР (бере під козирок пляшкою). Здравія желаю, Паш Василіч! Доз-зволь на передову?
ПАША. Армія вже прийняла фронтові сто грам, здається? (Пропускає Майора в кімнату). Справжня передова в твоїй квартирі, Федю. А тут так – швидше глибокий тил.
МАЙОР (показує пляшкою на намет). Військово-польова?
ПАША. В туристські походи брав.
МАЙОР. Тоді практично партизанська.
ПАША. А куди подітися, якщо зверху сиплеться? Стелю вчора продірявили в трьох місцях. Багатоцільову зенітку встановити би для залпу у відповідь. Ти не в курсі, Федю, почому на чорному ринку зенітки?
МАЙОР. Ось! (Демонструє пляшку.) Крутіше зенітки.
ПАША. Коктейль Молотова?
МАЙОР. Пальне подвійного призначення. (Показує пляшкою на живіт). Якщо сюди – камікадзе! А якщо туди (показує пляшкою на стелю) – напалм! Ще є віськово-тактичні питання?
ПАША. Які питання, якщо напалм!
МАЙОР. Тоді чарки на стіл. Буде курс молодого бійця!
ПАША. А ось із закускою – проблема. Тільки огірки, помідори та хліб.
МАЙОР. Армія з ранку не закушує!
ПАША. Я в курсі. В газеті писали, що вже й не обідає – грошей в бюджеті забули виділити. Сідай, я миттю.

Паша ставить чарки, нарізає хліб, огірки та помідори, а Майор оглядається.

МАЙОР. Бачу, ворогу тут нуль трофеїв.
ПАША. На контрибуцію точно не нашкребеш.
МАЙОР (показує пляшкою на портрет батька). Це хто?
ПАША. Батько.
МАЙОР (показує на портрет матері). А ця – з атакуючим поглядом?
ПАША. Мати.
МАЙОР (скандує). Комбат-маманя! Маманя-комбат!
ПАША. Взагалі-то маманя у нас була мінімум комдивом.
МАЙОР. Розбуди в собі її гени. Озбройся хоробрістю. Тобі складно доведеться.
ПАША. Поруч з тобою витримаю. (Дивиться в стелю, звідки лунає гуркіт і черга з перфоратора. Не витримавши, хапає швабру і стукає в стелю). Ось вам, ось!
МАЙОР (піднімає пляшку). Якщо приймемо дозу – їм (показує на стелю) хана. Візьмеш їх у полон оптом.
ПАША. Мені б краще зенітку. Або гранату. А то крім огірка в пупиришках (демонструє пожовклий, «пузатий» огірок) – нічого схожого на «лимонку».
МАЙОР. А ти спробуй, спробуй! Тут градуси – спиртпром відпочиває! Мені із рідного села доставили! Для укреплєнія бойового духу! (Наливає чарки.)

Паша принюхується до напою в чашці.

(Підбадьорюючи). Ну?!
ПАША. Пий першим, Федю.
МАЙОР. Та мені – як два пальці! За твою, Паш Василіч, перемогу! (П’є.)
ПАША. За нашу з тобою перемогу, Федю, за нашу!
МАЙОР (випивши, шумно втягує повітря). За мою – не треба. Я вже тут… не жилець!

Зі стелі знову лунає гуркіт. Паша підскакує, хапає швабру і знову стукає в стелю. При цьому зачіпає пляшку, та звалюється і з неї ллється рідина, утворюючи калюжу. Майор підхоплюється за пляшкою. Зверху знову лунає гуркіт. Паша відповідає на нього шваброю.

ПАША. Ось вам, ось! Ось вам моя квартира, ось вам квартира майора! Навіть в полон брати не будемо! (Помічає на підлозі калюжу.) А-а, розлилося! (Принюхуєтся.) Ну і запашок – чистий термояд!
МАЙОР (гордо). Рідне село не кефір жене! Ти спробуй, спробуй.
ПАША. Потруїти би їх твоїм не кефіром! До речі, а чому ти вже тут не жилець, Фєдю?
МАЙОР. Яка армія найсолідарніша, Паш Василіч?
ПАША. Ну, відомо яка.
МАЙОР. Вона тільки під ранок пішла.
ПАША. Хто – вона? Армія?
МАЙОР. Асоціація майорів запасу Забудянска! Що більше, ніж армія. (Побачивши здивування на обличчі Паші, пояснює.) Вона вчора делегацією приходила. На чолі з мером. Він теж майор.
ПАША. Номенклатурного запасу, мабуть? Він твій коктейль теж пробував?
МАЙОР. Він після коктейлю плакав. Асоціація теж. У повному складі.
ПАША. Плакали що мало?
МАЙОР. Вони просили, щоб я поступився Зарубі квартирою. Особливо мер. Але меру як меру я сказав «ні».
ПАША. Співуваю йому. Така посада, а не…
МАЙОР (перебиває). А ось меру як майору запасу сказав «так»!
ПАША. Та-ак?
МАЙОР. Бо яка армія найгуманніша?
ПАША. Ти що – продався?
МАЙОР (з викликом). Наша армія не продається!
ПАША. Звісно, що продає! Задешево, як завжди?
МАЙОР. Наша армія собі ціну знає.
ПАША. Сподіваюся, дешевше бронетранспортера ти свою квартиру не загнав їм? (Киває на стелю.) Гаразд, дякую за візит підтримки. А зараз – прошу! (Показує рукою на двері.)
МАЙОР (показує на пляшку). А для?..
ПАША (повертає Майору пляшку). Обійдусь без.
МАЙОР. Та навіть на Китай одному в атаку, якщо прийняти!
ПАША. Краще побережемо Китай! (Витісняє із квартири Майора.) Бувай, майоре забудянського запасу, бувай! (Звертається до портрета Батька.) Наше військо, здається, порідшало, тату.
МАТИ. Але ти ж готовий один за всіх. Тобі не звикати.
БАТЬКО. І один у полі воїн, навіть без запасу…

Знову стукають у двері.

ПАША. Знову я всім потрібен зрання…

Паша відчиняє двері. Входять Укоротич, Колуйко і Чудоваров – той у спецівці.

УКОРОТИЧ (бере під козирок). Зам начальника міськвідділу капітан Укоротич. Дозвольте?
ПАША (впускає гостей в кімнату). Спробуйте.
КОЛУЙКО. Санепідстанція, Колуйко. (Показує на Чудоварова.) А це – представник протестуючої громадськості, виконроб Чудоваров.
ЧУДОВАРОВ (шумно втягуючи повітря). Чим тут, цікаво, так нестерпно пахне?
КОЛУЙКО (принюхуючись). Це якийсь інсектицид, не інакше. Причому ще невідомий сучасній науці.
УКОРОТИЧ. Та ну?!
КОЛУКО. Мій ніс ніколи не помиляється. Хоча, можливо, це метилмеркаптофос. Або ж пропоксур.
УКОРОТИЧ (Колуйко). А без вчених премудростей можеш сказати, чим пахне? Для протоколу чим простіше, тим краще.
КОЛУЙКО. Ну, засобом проти клопів, якщо хочете.
УКОРОТИЧ. Це зовсім інша справа. Відразу зрозуміло, що це обтяжуюча обставина.
КОЛУЙКО (помітивши калюжу, нахиляється, щоб принюхатися). Е-е, та тут не обійшлося без органічної сполуки, що містить одну або більше гідроксильних груп, безпосередньо пов’язаних з насиченим атомом вуглецю, що знаходиться в стані гібридизації…
УКОРОТИЧ (перебиває). Та не мудри із своїм носом!
КОЛУЙКО. Попрошу без! Мій ніс шість років працював дегустатором.
ЧУДОВАРОВ. Його ніс каже, що на спирту. Мій теж це чує.
КОЛУЙКО. Тобто на спиртовій основі, якщо хочете.
УКОРОТИЧ. Якщо на спиртовій, то хочемо. Особливо для протоколу. (Паші, показуючи на намет.) А ця споруда за якою формулою?
ПАША. Власне, чим зобов’язаний такій представницькій делегації?
УКОРОТИЧ. Чим? Сигнал поступив! (Звертається до Чудоварова.) Поясніть квартировласнику, чим зобов’язані.
ЧУДОВАРОВ. Та моє діло мікроскопічне. Я – виконроб і відповідаю (показує на стелю) за євроремонт. Але знизу так стукають, що бригада моїх східних роботяг не чує одне одного. А головне – не чує мене. І що виходить? Я даю команду класти цеглу зигзагом, а вони – мусульманським півмісяцем. Я наказую фарбувати синім, а вони – зеленим кольором ісламу. Я ж мечеть зварганю, а не модерновий особняк!
ПАША. Знизу стукають?! Від мене?!
ЧУДОВАРОВ. Не зверху ж! Тут третього поверху начебто немає.
ПАША. Втім, ви маєте рацію – стукають. (Показує на швабру.) Ось цим перфоратором останнього покоління.
КОЛУЙКО. Фіксуємо – децибели глушать будівельників від ісламу, перетворюючи євроремонт в азіяремонт.
ЧУДОВАРОВ. А ще знизу такий запашок, що не тільки мене, а й моїх чучмеків потягнуло похмелитися, хоча вони ніколи ні краплі, бо Коран їм забороняє.
КОЛУЙКО. Фіксуємо також, що коли складноструктурні пари піднімаються вгору, створюється нестерпна атмосфера для будівельників від ісламу.
УКОРОТИЧ. Коротше, підстав для протоколу більш ніж достатньо. Будь-яку релігію треба поважати. Та й свідків – хоч відбавляй.
ПАША. Яких ще свідків? Ієгови?
УКОРОТИЧ. Магомета! (Чудоварову.) Чудоваров, клич своїх братів-мусульман.
ЧУДОВАРОВ (відкриває вхідні двері і запитує ремонтників, які за дверима.) Гей, всі на місці?
РЕМОНТНИКИ (відповідаючи за дверима хором). Аллах сівідок, багато нас!
ЧУДОВАРОВ. Всім протерти кліпала і прочистити локатори! Будете давати свідчення.
РЕМОНТНИКИ. Аллах сівідок – терля-чистиля!
ЧУДОВАРОВ. Тоді міліція вас запитує – чим тут пахне?
РЕМОНТНИКИ. Аллах сівідок – гашиш пахне!
КОЛУЙКО. Атмосфера схожа на наркотичну. Так і фіксуємо.
УКОРОТИЧ. Та протокол – закачаєшся!
КОЛУЙКО. Гімн справедливості, а не протокол!
УКОРОТИЧ. Пильності нашого міськвідділу міліції теж!

У Колуйко дзвонить мобільний телефон.

КОЛУЙКО. Санепідстанція, Колуйко. Я весь увага… Тут на два протоколи матеріалу вистачить. Як це закрити очі заради компромісу? А як же високий авторитет міської санепідстанції, не кажучи вже про рейтинг міськвідділу міліції!? Хто з міськвідділу тут? Капітан Укоротич, до нещастя. Ну, я його триста років знаю – і весь цей вікопомний період він настільки непідкупний, що гроші можна не друкувати. Кому передаєте мобільник – першому заступникові першого помічника Заруби? Так, слухаюсь. Тобо слухаю. Правильно, яка тут і кому користь, якщо в інтересах кожної із сторін? Добре, я зараз озвучу вашу пропозицію. (Вимикає мобільник і жестом показує Чудоварову, щоб видалив свідків.)
ЧУДОВАРОВ (ремонтникам, суворо). Геть, безалкогольна Азія! (Закриває двері).
КОЛУЙКО (Паші). Від вашого майбутнього сусіда телефонували. Просять залагодити все миром.
УКОРОТИЧ (обурюючись). Як миром?! Такий розкішний протокол – і котові під хвіст?!
ПАША. Ну, це не найгірше місце для такого протоколу.
КОЛУЙКО (Укоротичу). Але ж інтереси архітектури міста на кону, Едіку!
УКОРОТИЧ (незадоволено). Я покривати правопорушників не збираюся! Міліція повинна воювати з ними, а не соплі їм витирати.
КОЛУЙКО (Укоротичу). Ач, який принциповий! З тебе, Едіку, пора патрони робити.
ПАША. Краще бронетранспортери.
ЧУДОВАРОВ (Паші). Бронетранспортерами фронт робіт не забезпечиш. А мені ремонт як продовжувати, якщо ми в твою квартиру вперлися, хоча за проектом на цій площі вже пора штукатурити? Ні, я, звичайно, за мир між квартирами, але ж… (Укоротичу, показуючи на Пашу.) Ну, не розстрілювати ж його, вірно?
ПАША. Дякую за гуманізм. Але я своєю квартирою все одно не поступлюся.
КОЛУЙКО. А за півтори ціни, наприклад?
УКОРОТИЧ. Погоджуйся, татусику. Штраф буде чим заплатити.
КОЛУЙКО. Досить лякати, капітане! Навіть якщо ти власноруч нашкрябаєш протокол, ми з Чудоваровим його не підпишемо.
ЧУДОВАРОВ. А трудящі Сходу не засвідчать.
КОЛУЙКО. Вірно. Їм ваш, Едику, міліцейський газават проти правопорушників взагалі до лампочки!
УКОРОТИЧ. Ну, тоді мені тут робити нічого. Нехай цей твердокам’яний татусик хоч стелю головою проб’є! (Рішучим кроком йде до виходу, біля дверей обертається.) Але міліція тут ще знадобиться, впевнений!
ПАША. А почому на чорному ринку зенітки, не підкажете? Адже шваброю на великий штраф не напрацюєш.
УКОРОТИЧ (закриваючи за собою двері). І без зенітки на штраф вистачить!
КОЛУЙКО (зітхає). Найрадісніше тут, що для цього служаки принциповість понад усе.
ПАША. Та хіба він один такий? Я ось теж, хоча і не служака.
ЧУДОВАРОВ. Вперше бачу людину, якій півтори ціни по фігу. А тут – хто би запропонував! Пив би за вечерею «Хенесі», а заїдав би французькими трюфелями зі сметаною.
ПАША. Сметаною від корови «Мілки», мабуть?
ЧУДОВАРОВ. Та хоч від бика Васьки, аби за півтори!
КОЛУЙКО (Паші). А хіба тобі, шановний, ніколи не снився «Хенесі» по п’ятсот баксів пляшка?
ПАША. Тільки за тисячу, на жаль. Та й то єврів,а не баксів.
КОЛУЙКО. А якщо Заруба запропонує за твою келію дві ціни?
ПАША. А в якій валюті, цікаво? А то лише в євро все сниться…

Затемнення

Картина друга

Паша в навушниках сидить за столиком, спиною до вхідних дверей, і їсть вівсянку, читаючи газету. З усіх боків доноситься гучний стукіт, періодично включається дриль, її змінює перфоратор. Входять Стояка, Валентинович і Пилявая. Стояка підходить до Паші і стукає йому в спину зігнутим пальцем. Пилявая в цей час з гидливою міною на обличчі оглядає намет, переступаючи через мотузки.

СТОЯКА. Тук, тук! А хто в теремочку живе?

Паша обертається і знімає навушники.

(З награною жартівливістю). Що ж ви не зустрічаєте, коли до вас стукають? (Кивком показує на Валентиновича.) Валентинович он кісточку пальця пошкодив, барабанячи в двері.
ПАША. Та тут так стукають, що доводиться захищати вуха.
ВАЛЕНТИНОВИЧ. А мій палець, значить, в інвалідність?
ПАША. Але ж двері я не зачиняю!
СТОЯКА. А де написано, що двері не на замку? Правильно зауважила, Валентинович.
ВАЛЕНТИНОВИЧ (обурено). Я не зауважила, Петро Маркіянович! Я – зауважив!
СТОЯКА. Вибач Валентиновичу, обмовився. Звичайно ж, ти – зауважив. (Паші.) Чуєте це розпечене залізо в голосі у голови комісії нашого ЖЕКу з конфліктів між мешканцями? Ось за такий хеві метал його… її… й називають на знак поваги Валентиновичем. Хоча за паспортом він Олександра Валентинівна.
ПИЛЯВАЯ (Паші). Але такая фамільярність не для тимчасово проживаючих, як ви.
ПАША. Що значить – тимчасово? Я, наприклад, так постійно, що вже тридцять років як у цій квартирі.
СТОЯКА. Та усі ми на жеківської території максимум до цвинтаря. (Поплескує Пашу по плечу.) Жартую, жартую.
ПАША. Та тема ж дуже весела.
ПИЛЯВАЯ (розглядаючи намет, гидливо). Ну, і що це у вас за Емпайр Стейт Білдінг?
СТОЯКА (жестом відрекомендовуючи Пилявую). Інна Петрівна Пилявая, із управління архітектури.
ВАЛЕНТИНОВИЧ. Кращий фахівець по мафам.
ПАША. Яким таким мафам?
СТОЯКА. Малим архітектурним формам. До яких належить і ваш Емпайр Стейт Білдінг.
ПАША. Та це швидше за все Ейфелева вежа. Але не ручаюсь. Адже я слабо розбираюсь в архітектурі. Всього лише знаю, що це – матеріально організоване середовище, необхідне мені для життя і діяльності.
ВАЛЕНТИНОВИЧ (кривлячись). Якщо я правильно почув, то організоване для…
СТОЯКА (перебиває її). Правильно почув, Валентинович! (Паші.) Для якої-такої мети організоване, цікаво?
ВАЛЕНТИНОВИЧ. Та хіба не видно? Це ж військово-польовий намет, якщо розібратись.
ПАША. Так третя ж світова майже на порозі!
ПИЛЯВАЯ. Війна не війна, але ж для боротьби за мир у всьому світі намети не ставлять.
СТОЯКА. Значить, ця третя світова – із сусідями!
ПАША. Розумієте, я якось прочитав, що архітектура – це укриття з декорацією на ньому, і вирішив, що…
СТОЯКА (перебиває). Отож бо і є, що укриття!
ВАЛЕНТИНОВИЧ. Тобто прихована партизанщина!
ПИЛЯВАЯ. Актуємо, час не чекає. У мене перукарня забита на п’ятнадцять нуль-нуль.
СТОЯКА. Але несанкціоновані малі форми у вигляді намета – це ще квіточки! А от заливати сусідів – в які ягідки зарахувати? У вовчі?
ПАША (здивовано). Що значить – заливати сусідів? У мене сусіди, здається, зверху.
ВАЛЕНТИНОВИЧ. Яка різниця, зверху чи знизу!
СТОЯКА (відкриває вхідні двері і запитує ремонтиків, які знаходяться за дверима). Громадяни Сходу, зі стелі вчора лилося?
РЕМОНТНИКИ. Аллах сівідок – коли намаз лілілося!
СТОЯКА. А намаз – це ж святе!
ВАЛЕНТИНОВИЧ. Особиво якщо Аллах сівідок!
ПИЛЯВАЯ. Скандалом на релігійному грунті лілілося! Тож протоколюємо і – до побачення!
ПАША. Але ж вже тиждень, як у мене вода відключена.
СТОЯКА. Відрами, мабуть, нечиста сила носила, щоб лілілося?
ПИЛЯВАЯ (Стояці). ЖЕК не вважає, що пора припиняти безплідні дебати на релігійному грунті? Я ж чергу провороню в перукарні, а це гірше за третю світову. (Паші.) А на вашому місці я би так безбожно не упиралася. Вам же пропонують за вашу квартирку цілком пристойну ціну – що ж ви віськово-польовими наметами у відповідь?

За дверима звучить голос Мацуна.

МАЦУН. Чого стирчимо тут, азіопа-ремонт?
РЕМОНТНИКИ. Аллах сівідок – наказаля стирчати!
МАЦУН. А-а! Тоді вільно, позашлюбні дітки Магомета.

Мацун входить в квартиру. В руках у нього великий портфель, на одній стороні якого наклейка з Сільвестром Сталоне, на іншій – з Арнольдом Шварценегером, обоє з оголеними торсами.

О, скільки тут електорату! Вітаю теплу компанію! Хто мене, бува, не впізнав, я – Мацун, голова депутатського комітету з питань комуналки. (Роздивляється намет.) Обалдєть, як круто! (Роздивляється Пашу, обходячи його). Так ось ти який, папанько, йо-твойо! Всі кажуть – випендрьож. А чому б і не розкатати губу, якщо не лох, вірно?
ПАША (показуючи пальцем на себе). Але ж я справді лох.
ВАЛЕНТИНОВИЧ. Хто ж ще півтори ціни не бажає, крім лоха?
ПАША. Правильно зауважив, жіночко.
СТОЯКА. Яка ще жіночко? Вимагаю належної поваги до Валентиновича! Він при виконанні, а не в кущах на побаченні!
ВАЛЕНТИНОВИЧ. Тим більше з такими підтоптаними!
ПИЛЯВАЯ. То ж актуємо — і негайно!
МАЦУН. О-о, та тут конфлікт інтересів! (Стояці, суворо.) Чи ЖЕКу аби акт? А може, до акту – пару теплих слів?
ПИЛЯВАЯ (з іронією). Може, ще й по келиху шампанського?
МАЦУН (Пилявій, вичитуючи.) Нашій архітектурі, мабуть, малі форми тиснуть на щось?
ПИЛЯВАЯ. Та скільки можна з ним ля-ля розводити, у всіх же справи, всі спішать!
МАЦУН. Тоді всім доріжка скатертиною! Ми з папанькою побазаримо наодинці без зайвого надриву… Всім допобачення, я сказав!

Стояка, Валентинович і Пилявая виходять. Перш ніж вийти, Пилявая з іронією на обличчі знизує плечима.

(Вслід їм) Я їм покажу акт! Те ще порно буде! Тобі, папанько, відомо, для чого Заруба вирішив викупити ваш восьмиквартирний сарайчик?
ПАША. Напевно, коли все є, не вистачає сарайчика?
МАЦУН. Кожному поколінню своє, звичайно.
ПАША. А вашому і чуже?
МАЦУН. У нас зовсім інші запити. Ваше покоління народжувалося, щоб загальну казку зробити бувальщиною, а наше – для того, щоб бувальщину зробити особистою казкою. Відчуй різницю!
ПАША. Цю різницю я вже відчув.
МАЦУН. Навряд чи повністю. Тому змалюю перспективу. Заруба хоче викупити ваш сарайчик фактично для нас з вами.
ПАША. А подейкують, що для їх з ними.
МАЦУН. Це від чорної заздрості. А тут якраз все за задумом таке світле, що Забудянськ поголовно потягнеться за сонцезахисними окулярами від Джулії.
ПАША (з іронією). Та ну! Від самої Джулії?
МАЦУН. Обалдєть! Що я чую?! Невже папанька небайдужий до модних аксесуарів?!
ПАША. Спав би в сонцезахисних окулярах від Джулії! Але де у нас купиш щось пристойне?
МАЦУН. Ось для таких, як ти, в найкрутішій в Забудянську аптеці «На здоров’я!» наступного тижня у відділі оптики виставка-продаж окулярів від Джулії. Між іншим, соціально незахищеним від сонця верствам населення знижка.
ПАША. Правильно, досить нам перебувати в тіні! А то ж на сонце вийти ні в чому!
МАЦУН. Втім, ідея! А якщо відкрити на виставці-продажу куточок пенсіонера-модника, га?
ПАША. Теж вельми креативно. Хоча сонце світить всім, але модникам в сонцезахисних окулярах від Джулії все ж більше.

У Мацуна дзвонить мобільний телефон.

МАЦУН (в мобільник). Слухаю, Серж Сержичу… (Пояснює Паші.) Заступник мера власною персоною. (В мобільник.) Хочеш зі мною на об’єкт Заруби? Треба раніше вставати з керівного крісла. Я вже тут і базарю з папанькою-квартиронаймачем про високі аксесуари… Про що? Про те, що сонце світить всім, але більше пенсіонерам. Як це? А ти вийди на пенсію і дізнаєшся… Ну, підходь, якщо приспічило за¬свідчити тут власну персону… Ти вже поруч? Ласкаво просимо, значить. (Вимикає мобільник. Паші.) Мерія хвилюється. А чому?
ПАША. Мабуть, боїться, що не всім забудянцям сонця вистачить?
МАЦУН. От воно додатково і зійде тут.
ПАША. Де зійде?
МАЦУН. Ось тут! (Показує на підлогу.) Причому це буде сонце модернової архітектури. Не випадково ж Заруба поклав око на ваш сарайчик. А чому?
ПАША. Мабуть, у решті сарайчиків кіз тримають. Або лопати та сапи ховають.
МАЦУН. Кози модерну не перешкода. Бо око у Заруби лягло естетично, а не як попало. А ваш сарайчик самий кльовий для задуму. Він у центрі міста, але стирчить окремішно, а головне – примикає до парку. Тут є де розвернутись!
ПАША. Семи квартир для цього мало?
МАЦУН. А твоя буде не прооперованим апендицитом, чи як?

За дверима чути голос Сержа Сержича.

СЕРЖ СЕРЖИЧ. Це ми так вкалуємо, діти Сходу?
БУДІВЕЛЬНИКИ. Аллах сівідок – тут вкалювать сказаля!
СЕРЖ СЕРЖИЧ. Ну, якщо сказаля… Дай начальству дорогу, чортова Аль-Каіда!

Серж Сержич входить в квартиру.

Наше вам від вашої мерії! (Побачивши намет, вражено застигає.) Як це розуміти?
ПАША. Як укриття з декорацією.
СЕРЖ СЕРЖИЧ (насторожено). Укриття бачу. А де декорація? Що за декорація?
ПАША. Та ось. (Підходить до намету і розгортає згорнуту в рулон прикріплену до мотузки широку стрічку паперу з написом «Ні квадратної п’яді злиденним духом!»)
МАЦУН. Це як – злиденним ? У кого з баблом проблеми?
СЕРЖ СЕРЖИЧ. Про яких злиденних мова, якщо в Забудянску за статистикою таких не водиться?
ПАША. Про заможних злиденних, звичайно.
СЕРЖ СЕРЖИЧ (звертаючись до Мацуна). Він натякає на-а? (Збентежено показує поглядом на стелю.)
МАЦУН. Обалдєть, якщо на!
СЕРЖ СЕРЖИЧ (дивлячись в стелю). Тепер зрозуміло, навіщо це! (Знову неприязно розглядає намет.)
ПАША. Взагалі-то зараз намет – зброя електорату, аксесуар політичного туризму, але…
СЕРЖ СЕРЖИЧ (перебиває, кивком показуючи Мацуну на Пашу). От! Зброя, а не просто намет. Політичний аксесуар!
МАЦУН. Не загострюй.
СЕРЖ СЕРЖИЧ. А ти не спрощуй! Сьогодні намет – тут, а завтра – біля мерії.
МАЦУН. Та на хрєна йому у тебе під вікном намет ставити? Чим намету погано тут, правда, папанько?
ПАША. Йому тут, звичайно, було б добре, якби не майже каменепад зверху. Але ми з ним все одно виживемо. Відтак – ані п’яді!
СЕРЖ СЕРЖИЧ. Значить – війна?
ПАША. Ну, чому? Я за цілком мирне співвиживання.

Зверху гуркіт – ніби впало щось дуже важке, потім лунає черга з перфоратора.

МАЦУН (Сержу Сержичу). Серж Сержичу, чуєш? Папанька за мирне-тихе.
ПАША. А за що мені воювати? Територіальною експансією я не страждаю. Мені в моїй однокімнатній не тісно.
СЕРЖ СЕРЖИЧ. Зарубі в його семи теж. Але ж мова про архітектурне майбутнє нашого Забудянська! (Мацуну.) До речі, ти просвітив папаньку щодо схваленого мерією шикарного плану Заруби перетворити цей будинок в об’єкт туризму?
ПАША (пожвавлюючись). Туризму?! Невже?!
СЕРЖ СЕРЖИЧ. Причому ексклюзивного туризму, а не галопом по Европам!
ПАША. Що ж ви одразу не сказали, що не галопом?!
СЕРЖ СЕРЖИЧ (Мацуну). Що ж ти одразу йому не сказав, що не по Європам?
МАЦУН. Про туризм я залишив на десерт. Я в курсі, що папанька схиблений на цій справі.
СЕРЖ СЕРЖИЧ. Десертом ситий не будеш. А про майже подвійну ціну ти йому сказав?
МАЦУН. Що ти гониш події, Серж Сержичу? Це ж тобі не на виборах, щоб все і одразу. Папанька інфаркт може отримати, почувши про майже подвійну. Краще залиш нас, ми з ним обсмокчемо всі деталі без форсажу. А то поспішаєш, як із моделлю в сауну.
СЕРЖ СЕРЖИЧ. Добре, я йду, тим більше, що у мене зараз засідання. Але буду сподіватися, що в ім’я ексклюзивного туризму (насторожено дивиться на намет) укриття з декораціями не стане перешкодою для компромісу. (Прямує до виходу, але в дверях повертається. Мацуну.) А правда, що у твоїй аптеці виставка-продаж сонцезахисних окулярів від Джулії зі знижкою?
МАЦУН. А хто ще в Забудянську зі знижкою?
СЕРЖ СЕРЖИЧ. Я фігєю – ти і зі знижкою! І взагалі – чому я про це дізнаюся останнім?
МАЦУН. А що – треба було, щоб ти першим врізав дуба від заздрості?
СЕРЖ СЕРЖИЧ. А то ти не знаєш, що я безсмертний.
МАЦУН. Стань членом клубу постійних клієнтів моєї аптеки – миттю вилікуємо від такого довголіття.
СЕРЖ СЕРЖИЧ. Не дочекаєтесь! (Виходить.)
МАЦУН (подивившись услід йому). Скоро зовсім скопититься, бідолаха. Боїться, що Заруба мене в мерію – замість нього.
ПАША. А на вигляд він більше, ніж назавжди.
МАЦУН. У нього занадто довгий язик. Тож хірургії не уникнути… Гаразд, давай про головне. Щоб ти знав – тут (тикає пальцем в підлогу) буде такий туризм, що куди там тому Тадж-Махалу чи як там його? Ну, де у індійців древнє порно в храмі… Бо в Забудянську мало-мальськи пристойної еротики – кіт наплакав.
ПАША. Щодо еротики у нас котам краще ридати.
МАЦУН. От Заруба і не зміг допустити котячих сліз. А коли проходив, то біля вашого сарайчика зупинився, бо його осяяло. Він уявив, який божевільний драйв буде, якщо вхід в цей караван-сарайчик прикрасять собою Сільвестр Сталоне і Арнольд Шварценегер. (Показує наклейки на портфелі.)
ПАША. Сільвестр і Арнольд, звичайно, ще ті мачо. А вони хіба згодні прикрасити собою?
МАЦУН. Та живі вони і на фіг нам! Вони потрібні чисто символічно. Замість живих біля входу стоятимуть Сільвестр і Арнольд бронзові. І не просто стояти і байдики бити, а підпирати м’язистими руками балкон. Як сучасні атланти.
ПАША. А де ж тут пристойна еротика?
МАЦУН. Вони ж будуть не тільки бронзовими, але й голими. Правда, Заруба ще не визначився, наскільки. Скажімо, вистав Сільвестра і Арнольда в плавках або з фіговими листками – кому воно треба? А якщо в натурі – тоді виникає питання про відповідність реаліям. Адже розмір має не тільки естетичне, але й юридичне значення. Раптом в оригіналі більше, ніж у бронзі, – судися потім.
ПАША. Проблема – не позаздриш. Але причому тут туризм?
МАЦУН. А що таке туризм, папанько? Це коли хочеться подивитись.
ПАША. В принципі так.
МАЦУН. От населення і потягнеться позиркати на голих Сільвестра з Арнольдом.
ПАША. Не сумніваюся, що потягнеться.
МАЦУН. А якщо йому ще й відповідну начинку всередині караван-сараю влаштувати?..
ПАША. Уявляю.
МАЦУН. Рядової уяви тут недостатньо! Скажімо, кому б прийшло прикрасити кімнати сценками із Камасутри різьбленням по дереву? І не в якійсь там сосні, а в благородній секвої? (Впевненим тоном.) А остання, восьма квартира…
ПАША (перебиває). Моя, чи що?
МАЦУН. А от восьма буде оздоблена акажу – кращою породою червоного дерева. То як не поступитися квартирою на благо такого туризму!? (Показує на портфель.) Майже подвійна оплата тут. Цього бабла, папанько, і на квартиру вистачить, і на баб, якщо ти ще поважаєш Камасутру…

З тріском і шипінням включається радіопристрій, лунає «ку-ку», потім звучить бадьоро: «Ваша вівсянка, сер!»

Це що в тебе за машинерія?
ПАША. Запрограмував, щоб нагадувало.

Радіопристрій повторює: «Ваша вівсянка, сер!»

МАЦУН. За майже подвійну запрограмуєш французські трюфелі. Як справжній сер. (У Мацуна дзвонить мобільник.) Алло? Зрозумів, зараз буду. (Паші.) Мене кличуть побазарити в мерії. Але ми з тобою, папанько, сподіваюся, не залишимо Забудянськ без модернової Камасутри. (Прямує до виходу, але, вже помахавши Паші портфелем, раптом повертається.) Йо-твойо, ти ж без зв’язку із зовнішнім світом, папанько! (Риється в портфелі.) У тебе навіть мобіли немає, так?
ПАША. А навіщо?
МАЦУН. Ну, а якщо вівсянка набридне?
ПАША. Вівсянка – не трюфелі.
МАЦУН. А у Заруби надія ніколи не вмирає останньою. Спочатку вмирає той, хто їй перешкоджає. Хе–хе! (Витягає з портфеля мобільний телефон синього кольору.) Ось тобі, папанько, для термінового зв’язку. Дивись, яка кльова. Користуватися вмієш?
ПАША. Припустимо. А навіщо?
МАЦУН. А раптом надумаєш? Тоді натисни ось цю кнопку – і я миттєво на зв’язку.
ПАША. А якщо не надумаю?
МАЦУН. Ну, може, допомога яка знадобиться. Припустимо, швидка.
ПАША. Вона швидше Зарубі знадобиться, якщо дізнається, що його надія померла раніше за мене.
МАЦУН. І все-таки нехай мобіла побуде в тебе. Не завадить…

Виходить і біля дверей махає на прощання портфелем.

Картина третя

Паша і Ліна сидять за столиком. На столику – коньяк, закуска.

ЛІНА. Ще по одній, лицарю?
ПАША. Ти підриваєш мою обороноздатність, Ліно. Раптом сп’янію, а вони нагрянуть?
ЛІНА. А я вже думала, що ти навіть під чаркою не здатний на благородну нерозсудливість.
ПАША. Ні, як і раніше я – дай порвати! Але противник цього разу дуже крутий. Уяви, ліворуч в профіль він – вилитий Сільвестр Сталоне, а праворуч – такий же Арнольд Шварценегер.
ЛІНА. А прямо?
ПАША. Напевно, схожий на мене в той момент, коли вчора я декого енергійно виставляв за двері.

Згори чути гуркіт.

(Дивлячись в стелю). Це вони від безсилля. Тому треба бути в бойовій формі.
ЛІНА. Значить, ще по одній не завадить, а додасть хоробрості. До того ж я зараз поруч. На випадок чого – підставлю плече. Або те, що тобі більше подобається.
ПАША. Звучить багатообіцяюче, звичайно. Іноді ти вмієш переконувати.

Зверху знову лунає гуркіт, потім черга із перфоратора.

(Дивлячись в стелю і морщачись). Вони теж вміють. Але ти – більше.
ЛІНА. А мій коньяк взагалі тебе простимулює на подвиги.
ПАША. Гаразд, хильнемо. За тебе, багатообіцяючу!
ЛІНА. За божевілля хоробрих, але іноді нерішучих!
ПАША (шумно видихнувши після чарки). Мобілізуючий коньяк, згоден. Де ти тільки знаходиш такий нектар, якщо навколо суцільний фальсифікат?
ЛІНА. Ну, де може знайти щось путнє заслужена «чєлночниця»? У Стамбулі чи Барселоні. Як то кажуть, де наша не випивала.
ПАША. Боюся, що після такого коньяку їм зовсім погано доведеться.
ЛІНА. Їм і так нелегко з тобою, судячи з намета.
ПАША. Між іншим, намет виявився дещо віщим.
ЛІНА. І що ж він тобі напрорікував?
ПАША. Що нас-вас чекає яскраво-сонячне туристичне майбутнє.
ЛІНА. Ну, тоді нам-вам, звичайно, веселіше буде крокувати по просторах.
ПАША. Це не туди крокувати, як тобі уявляється.
ЛІНА. А куди ж, якщо майбутнє таке сліпуче?
ПАША. Ще півгодини тому я би засудив Зарубу за обраний ним маршрут. Але після мобілізуючого коньяку стрімко втрачаю свою непохитну моральну стійкість.
ЛІНА. Нарешті! А то я вже й віру втратила в те, що коли-небудь зможу підбити тебе на що-небудь несерйозне.
ПАША. Ти ще не в курсі щодо напряму, а вже радієш моєму моральному падінню. Щоб ти знала – Заруба хоче перебудувати наш будинок в об’єкт еротичного туризму.
ЛІНА. Еротичного?! Невже?!
ПАША. Буде як в Індії. Камасутра по-забудянському. Навіть більш просунута.
ЛІНА. Це цікаво.
ПАША. Ти вважаєш?
ЛІНА. А тебе таке пікантне видовище вже не надихає?
ПАША. У мене зараз взагалі вибухонебезпечний вік. Мені моя радіо-зозуля вчора знову нарахувала двадцять.
ЛІНА. Чим ти цю птицю годуєш, якщо вона таку правду-матінку ріже?
ПАША. Стовбуровими клітинами, звичайно.
ЛІНА. Калорійно, одначе.
ПАША. Інакше оптимістичну статистику навряд чи отримаєш. Гаразд, у мене хоча б є унікальний птах для визначення біологічного віку. А чому ти виглядаєш все молодше?
ЛІНА. Такими секретами жінки діляться тільки в ліжку. Без слів.
ПАША. Жінка завжди повинна бути загадкою, так?
ЛІНА. Як і чоловік ребусом.
ПАША. Ну, що там нашого брата розшифровувати?! У ваших очах ми здебільшого лише комбінація з трьох букв.
ЛІНА. А от ти – із китайських ієрогліфів.
ПАША. Не перебільшуй мою ускладненість. Бачиш же, я навіть до еротичного туризму став терпиміше. Під твоїм омолоджуючим впливом, мабуть.
ЛІНА. Ну так і одружуйся на мені, поки не пізно. А то раптом хтось спритніше знайдеться на таку цікаву.
ПАША. Скажеш йому, що поб’ю, якщо спробує.
ЛІНА. Невже дозрів для цього?
ПАША. Навіть перезрів, як бачиш.
ЛІНА. Але ж одного разу ти вже ледь не одружився на мені, а потім…
ПАША. Ну, ти ж знаєш, що завадило.
ЛІНА. Не що, а хто. Твоя випадкова знахідка в Карпатах. У вигляді чорнявої бестії. Скажи хоч на схилі літ у свої двадцять – чим ця гірська фея захопила тебе?
ПАША. Невже тобі й досі цікаво?
ЛІНА. Звичайно, ні. Мене цікавлять тільки деталі. Адже в ті роки ти міг наважитися на таке тільки через РАГС – і раптом!
ПАША. Там найближчий РАГС був за далекими перевалами.
ЛІНА. Та що для горянки така смішна відстань?!
ПАША. Якщо хочеш знати – я їздив туди, шукав її. Але із свого села Галя незабаром виїхала, а куди – ніхто не знає. Напевно, подумала, що я її кинув.
ЛІНА. Справді, це не поле перейти туристом. Хоча я ось теж скільки років подорожую навкруги тебе, Пашо.
ПАША. Ти заслуговуєш на більше, це точно. Але я, на жаль, виявився надто залежним від минулого.
ЛІНА. Спасибі, що шкодуєш. Я зворушена… А давай трохи компенсуємо наше минуле? У сенсі, ще по чарочці, і я тебе запрошую на вальс або танго. Цей агрегат у тебе здатний відтворювати музику?
ПАША. А дідько із лісу його знає! Мої двадцять «ку-ку», а також нагадування про вівсянку він видає майже бездоганно, а от щодо решти – не впевнений.

Паша крутить ручку радіопристрою в пошуку танцювальної музики. Тут же включається дриль, потім щось оглушливо гуркоче. Паша хапає швабру і робить різкий рух, б’ючи шваброю в стелю, але тут же карлючиться від болю в попереку. Ліна підхоплюється йому на допомогу, допомагає лягти на диван.

ЛІНА. Що ж ти так, плейбою?!
ПАША (крекчучи). Це в мене танець попереку, щоб ти знала.
ЛІНА. А я думала, що ти незламний.
ПАША. Просто я іноді не дуже розгинаюсь.

Знову лунає дриль і гуркіт.

ЛІНА. Під такий акомпанемент і не таке станцюєш! Але ж екстремальний туризм не має права втратити свого бійця, вірно? Зараз я тебе буду лікувати перевіреним в народній медицині засобом. До речі, дуже популярним в Карпатах. У тебе праска є?
ПАША. Праскою по перфоратору?
ЛІНА. По твоїй мужній спині! Де праска?
ПАША. Тоді не пам’ятаю. І навіть ніколи не згадаю.
ЛІНА (озирається в пошуках праски. Знаходить.) Зараз не тільки згадаєш, але й надалі не забудеш. Де розетка? (Побачивши розетку, включає праску.)
ПАША. Сподіваюся, прасувати будеш не як при відйомі грошей?
ЛІНА. Подивимося по тепловіддачі. Знімай свою сорочку. (Допомагає Паші зняти сорочку.) А спинка у тебе справді на всі двадцять.
ПАША. Таку тільки теплими долонями, правильно?
ЛІНА. Долонями після одужання. А поки розпеченим залізом.
ПАША. Та хіба ж це жіноча справа – розпеченим залізом?
ЛІНА. Ну, не тільки ж шпали нам укладати?! Доводиться іноді й прасувати. На спільну доріжку. Щоб дехто зміг поруч піти. Але для початку хоча б підвестися. (Бере праску.)
ПАША. Караул, православні! Караул, греко-католики і навіть мусульмани!

У двері стукають.

Це, напевно, сам Всевишній поспішає мені на допомогу. Відкрий, поки моя спина ще не вилікована на всі мої зозулині двадцять…

Ліна відкриває двері, в руках у неї праска. Входить Мацун з портфелем.

МАЦУН (ошелешено). Йо-мойо! Що тут за мочилово, блін?!
ПАША. Це хтось ще вищий за Всевишнього, здається. (Кричить). Вас випередили, голово депутатської комісії!
МАЦУН. Хто випередив? Що відбувається? Хто тут на кого наїхав? Навіщо праска?
ПАША. Як бачите, праска – зброя не тільки олігархату!
МАЦУН (Ліні). В чому справа, жіночко? Що ви тут робите з праскою?
ЛІНА. Праска не тільки калічить, якщо вам це невідомо.
ПАША. Вона лікувати мене зібралася праскою, уявляєш?
МАЦУН. Ну, що ви тут неабияк піддали, видно і без бінокля. Не очікував, папанько, не очікував. А я щойно із Нью-Йорка, великий привіт вам звідти.
ПАША. Ліно, це голова депутатської комісії Мацун. Він від Заруби, щодо квартири.
ЛІНА. Зрозуміло, що від Заруби, якщо з таким крутим портфелем.
МАЦУН. Йес! (Демонструє новий портфель, теж з наклейками із зображенням Сталоне та Шварценегера.) На Брайтон-Біч в супермаркеті, ексклюзивно.
ПАША. А в Нью-Йорку прасками поперек лікують?
МАЦУН. Уван секунд. (Набирає по мобільнику номер.) Алло, аптека, це Мацун. Є такий рецепт – праскою поперек?
ЛІНА. Можете не питати. Це ексклюзивно карпатський рецепт, підтверди, Пашо.
МАЦУН (слухаючи мобільник). В Нью-Йорку праскою тільки вздовж, кажуть. (Вимикає мобільник.) А ще кажуть, що тобі, папанько, персональний привіт із Нью-Йорка, від твоєї двоюрідної сестри Наді.
ПАША. На-аді?!
МАЦУН. Наді.
ПАША. Надя в Нью-Йорку?!
МАЦУН. Випадково вийшов на неї. Шукав крутого партнера по аптечному бізнесу – і раптом чую знайоме прізвище. Твоє прізвище, папанько. Виявляється, що вона тобі родичка. До речі, твоя сестра тримає в Нью-Йорку аптеку «Надія енд довголіття», дуже популярну в діаспорі.
МАЦУН. Ми тепер ділові партнери. А рівно через місяць у Забудянськ прибуде її син Джон-Паша.
ПАША. Джон-Паша?
МАЦУН. В твою честь назвала, між іншим.
ПАША. В мою честь? Так у неї син?
МАЦУН. Цілих два. Джон-Паша та Паша-Джон. Причому обидва близнюки. Але приїде тільки Джон-Паша, оскільки Паша-Джон у них, як от ти у нас, папанько, — весь у протестах. Антиглобалістом задєлався, по світу плакатами розмахує. А сестра Надя таблетками через це вечеряє.
ПАША. У Наді два сини?! Хто б міг подумати?!
ЛІНА. А якщо подумати, Пашо, то можна здогадатися, що у людей іноді трапляються діти.
МАЦУН. Між іншим, Джон-Паша приїде сюди не тільки побачити свого дядька Пашу, але й на базі моєї аптеки відкрити філію нашої спільної. Уявляєте: «Надія енд довголіття енд На здоров’я по-забудянськи! Міжнародний аптечний консорціум»! Клієнтура буде у відпаді! Повний фураж, як сказав би Заруба! А він так і скаже, гарантую.
ПАША. А Джон-Паша – він що, справді приїде?
МАЦУН. Тобі треба краплі од недовіри, папанько. Ось, послухай – спеціально для тебе. Аудіо-сюрприз із-за океану. (Дістає диктофон і включає.)
ГОЛОС ІЗ ДИКТОФОНА. Хелоу, дорогий брадзе! Це твоя двою рідна сістер Надья фром Брайтон Біч, Нью-Йорк. Ікскьюз, погано вже розмовляю українською. Сподіваюся, ти живий-живий. Я теж живий-живий. Зустрічай мій син, Джон-Паша, через уван мантс, місяць по-вашому. Він буде живий-живий у мій новий друг Заруба. У будинок-хаус, де ти йому трейд-продав свій квартира…
МАЦУН (вимикає диктофон). Далі суцільно по нью-йоркському. Тому передам побажання сістер Надья по-забудянському.
ПАША. А хіба я вже трейд-продав мій квартира?
МАЦУН. Сістер Надья переконана, що ти підеш їй назустріч.
ПАША. Вбрід через Атлантику?
ЛІНА. А хіба для бувалого туриста це перешкода?
ПАША. Ти вже теж солідарна із сістер Надья, бачу?
МАЦУН. Треба зважити на обставини, папанько. Цей Джон-Паша, який не розмахує плакатами, а разом із сістер Надья робить бізнес, він – відомий в усьому Гарлемі плейбой. Всій діаспорі це відомо.
ЛІНА (Паші). Цього можна було очікувати, враховуючи ваші сімейні гени.
ПАША. Обставини інколи сильніше. Джон-Паша, мабуть, став плейбоєм під згубним впливом нічного нью-йоркського життя.
МАЦУН (пафосно). Звичайно, як іноді жартує Заруба, у бізнесмена все повинно бути прекрасним – і фейс, і прикид, і дихалка, і цей, як його…
ПАША. І рахунок в банку, напевно?
МАЦУН. Само собою! Але у крутих свої слабкості. Один в казино відривається, інший плейбойствує. До речі, сістер Надья наполягає, щоб Заруба запропонував брадзе Паші дві з половиною ціни. Не пошлеш же сістер Надью на фіг, вірно? (Виймає з портфеля пачку доларів.) Ось! (Принюхується до доларів.) Ще Нью-Йорком пахнуть. Забагато, звичайно, але ж куди діватися, якщо цей Джон-Паша – плейбой, а не член нашої комісії по моралі?! Не в задрипаний же готель його поселяти? І хоча він не відриватися сюди приїхав, а договір укласти і контракт підмахнути, але якщо ми його поселимо не в караван-сарай, а в задрипаний наш готель, то він і дефолт може нам під ніс.
ПАША. Нехай у мене поживе.
МАЦУН. Майже в десятку, папанько! Заруба теж вважає, що нічого крутіше восьмиквартирної Камасутри для гарлемського плейбоя й бути не може. Але ж все вперлося в твою глуху стінку, Пашо. Адже за проектом саме тут належить облаштувати (показує на підлогу) тримісне ліжко для особливого інтиму.
ПАША. Ліна, тобі не здається, що в тримісному ліжку мій поперек відразу б відпустило?
ЛІНА. Не сумніваюсь, що в такому ліжку ти б взагалі забув про поперек.

У Мацуна дзвонить мобільник.

МАЦУН. Алло? Що? Зараз буду. (Паші.) На жаль, справи невідкладно кличуть. Що ж, будемо чекати Пашу-Джона.
ПАША. А хіба не Джона-Пашу?
МАЦУН. Яка різниця! Близнюки-то у сістер Надья однояйцеві. (Помахавши на прощання портфелем, прямує до дверей, але обертається і показує на мобільний телефон на столику, який він залишив раніше.) На впадок чого – дай знати мобілою. (Виходить.)
ЛІНА (підходить до столика і розглядає мобільник). А що це за телефон?
ПАША. Мацун залишив в надії, що я коли-небудь зателефоную йому і скажу, що готовий продатися.
ЛІНА. Покладеш Джона-Пашу на свій одномісний диванчик?
ПАША. Готовий терміново поставити тут двомісний для нас з тобою.
ЛІНА. Все одно для цього спочатку доведеться вирівняти твою мужню спину.
ПАША. Що ж, від праски в наш час, мабуть, не ухилишся.
ЛІНА. Від фатальної жінки теж…

Затемнення

ДІЯ ДРУГА

Картина четверта

ПАША (підходить до радіопристрою і пристукує його кулаком) Ти перестанеш мовчати, перестанеш?! Ось тобі, ось! Мало того, що я змушений замість тебе зранку тьохкати кукушкою, так ще й кожного разу переконувати себе, що мені всього двадцять.

Лунає стукіт у двері. Паша насторожено підходить до дверей і прислухається.

(Кричить). Залиш надію, хто сюди стукає! Відваліть подалі зі своєю Камасутрою! Я з вівторка переконаний імпотент і мене ваш секс-туризм більше не цікавить!
ТОЛІК (за дверима). Це я, Пашо.
ПАША. Хто я? Щось не впізнаю ваш фейс і прикид через двері.
ТОЛІК. Ти що собі дозволяєш по відношенню до старих друзів? Це Толік Зима.
ПАША (відкриває двері). О, Толік! Невже?!
ТОЛІК. А невже це ти, Пашо, пляшку «Хенесі» тобі в печінку!

Обіймаються.

ПАША. Скільки зим!
ТОЛІК. Скільки літ!
ПАША. Якими маршрутами?!
ТОЛІК. Та як завжди – вбрід.
ПАША. А я вже і не сподівався побачитись.
ТОЛІК. Обірвався зв’язок часу. І живемо, здавалося би, в одному місті!
ПАША. А я-то думав, що, може, ти вже.
ТОЛІК. А я ще, виявляється. (Розглядає намет). У тебе навіть в квартирі – як на привалі.
ПАША. Все куди прозаїчніше. Я у ворожому оточенні, так що це – як останній укріпрайон. Та й зверху постійно сиплеться. Ремонт на виживання затіяли. А як ти мене вирахував?
ТОЛІК. Таблоїд попався із статейкою про тебе.
ПАША. Бачиш, я вже в героях.
ТОЛІК. Звичайно, так мужньо ставити палиці в колеса Зарубі не кожен наважиться.
ПАША. А інакше як на газетні шпальти прорватися?
ТОЛІК. Так ти з метою пошуміти-попіаритись?
ПАША. Зате на кону вже майже подвійна ціна.
ТОЛІК. Круто, старче, вітаю! Гаразд, давай що-небудь спорудимо на столі заради зустрічі. (Викладає із сумки пляшку «Хенесі», баночку чорної ікри, нарізку шинки, фрукти.)
ПАША. Ну і закусь – як у наші далекі часи в кремлівській їдальні для обраних із Дніпропетровська!
ТОЛІК. А на що поклали кращі роки? Чарочки є? Чи прямо із шийки, як в туристичній молодості?
ПАША. Звичайно. Згадаємо минуле. (Розглядаючи етикетку на пляшці). О-о! Рідина крутіше коктейлю Молотова, здається!
ТОЛІК. Ти про що?
ПАША. Був та загув тут по сусідству один майор. Йому із села доставляли термояд під виглядом коктейлю.
ТОЛІК. Цей «Хенесі», може, й гірше термояду, але, сподіваюся, для допінгу зійде.
ПАША. Але ти пий першим, добре?
ТОЛІК. Та без проблем! Але якщо першим опинюся в стані напідпитку, прошу не вважати мене надто легковажним. Адже я прийшов з вельми серйозного приводу. Ну, за наше туристське колишнє, а про бізнесове майбутнє потім! Хух! (Робить кілька ковтків із пляшки і передає її Паші.)
ПАША. Згоден. Бо що може бути серйозніше, ніж тост за тумани та за аромати карпатської тайги! Хух! (П’є.) А зірочок відразу в очах – не перерахувати!
ТОЛІК. За тисячу євро пляшка.
ПАША. А франзузських трюфелів у сметані від корови «Мілки» чому не прихопив?
ТОЛІК. Наступного разу виправлюсь. До речі, а чим у тебе за¬кінчилося з тією чорнявкою із Карпат?
ПАША. Запитай про щось легше. Років двадцять довідки наводив – вона як зі скелі у воду. Поїхала з села майже відразу. Може, не захотіла, щоб дізналися, що вагітна.
ТОЛІК. А її батьки?
ПАША. Ну, вона ж сирота, хіба я не казав?
ТОЛІК. Не пам’ятаю. Гаразд, ще по ковтку за зустріч! (П’є.)
ПАША (відсьорбнувши з пляшки, накладає ікру на хліб). Дозволь поцікавитися – звідки ікринки? Де виловив?
ТОЛІК. Та випадково пропливали мимо.
ПАША. А не помітив – хто метав?
ТОЛІК. Здається, син рідний.
ПАША. Ікроносний у тебе спадкоємець!
ТОЛІК. Навіть два. І обидва метають.
ПАША. Калорійна сімейка у вас, одначе.
ТОЛІК. Давай-но про неминуще. Де тут у тебе головна подруга наших туристичних днів?
ПАША. Гітара сховалася від сипучих дощів зверху. Але зараз ми знайдемо її. (Залазить в намет і виносить гітару, подає.)
ТОЛІК (пробує гітару на звук, наспівуючи). Милая моя, солнишко лєсноє…

Зверху лунає гуркіт.

(Дивлячись вгору). Що за шум, а пилі нєту?
ПАША. Це такий собі будівничий акомпанемент.
ТОЛІК. А не занадто голосно?
ПАША. Але грає ж не ансамбль арфісток, а оркестр ремонтників. Віртуози Сходу, між іншим. Особливо вміють пустити пил в очі. Зараз побачиш.
ТОЛІК (оглядає стелю). Так продірявити стелю арфою — це неабияка майстерність! (Сьорбає із пляшки, передає її Паші.) Ну та аллах з цими віртуозами! Замовкли – і на тому спасибі. Тобі не здається, що тут чогось не вистачає? Наприклад, багаття?
ПАША. Та я і не проти розпалити. За принципом: гори вони все пропадом.
ТОЛІК. Ну, навіщо ж бути таким крутим Нероном? (Риється в своїй сумці і дістає дві свічки.) Ось наше забудянське багаття. (Ставить свічки на столик, запалює.)
ПАША (зітхає). Були часи. А нині – суцільна камасутра.
ТОЛІК. Одна надія – на таких, як мій син Стьопа. Це він зігріває мене. І підтримує як атлант. (Наспівує.) Атланти дєржат нєбо / На кам’яних руках …
ПАША. У твого Степана кам’яні руки?
ТОЛІК. Та міцніше, мабуть.
ПАША. А що він тримає, якщо ікринки самі до нього пливуть?
ТОЛІК. Важливіше, що він зараз протистоїть, як і ти.
ПАША. Кому протистоїть?
ТОЛІК. Засиллю, звичайно.
ПАША. Не темни, Толік. А хто йому акомпанує перфоратором?
ТОЛІК. Гаразд — лише тобі, ексклюзивно. (Сторожко озираючись.) Мій Стьопа протистоїть… (показує на стелю) самому!
ПАША (здивовано). Невже теж!?
ТОЛІК. Я цього імені не вимовляв. І ніколи не наважусь.
ПАША. Та не будь настільки хоробрим! Навіть якщо ці стіни мають вуха, вони давно оглухли від гуркоту.
ТОЛІК. Тобі добре – у тебе на кону квартира. А у мого Стьопи – банк.
ПАША. Всього лише банк?!
ТОЛІК. Тому й прийшов за допомогою. Банк у Стьопи відбирають. За його (показує на стелю) згодою!
ПАША. Пропонуєш поставити мій намет в банку?
ТОЛІК. Навіщо такі жертви? Прошу в ім’я мого Стьопи зовсім дрібничку.
ПАША. Пенсію для покриття боргів пожертвувати? Чи льодоруб позичити?
ТОЛІК. Та лише не продати йому (показує на стелю) квартиру. Навіть за майже подвійну ціну.
ПАША. Не проблема! Особливо за майже подвійну.
ТОЛІК. Продай її моєму Стьопі.
ПАША. Що-о?
ТОЛІК. Якщо Стьопа викупить твої квадрати, банк буде врятовано. Тоді він зможе поторгуватися, розуміючи, як потрібна Зарубі твоя квартира.
ПАША. Банки мені ще не доводилося рятувати, звичайно, але…
ТОЛІК. У тому-то і ексклюзив ситуації.
ПАША. Значить, якщо…
ТОЛІК. Якщо не ти, то хто ж?
ПАША. А знаєш, мені вже шкода цього Зарубу. Майже кожну ніч мені сниться, як він слізно канючить у мене квартиру. І сльозинки у нього – як сливи сорту «Ренклод».
ТОЛІК. Нехай канючить у мого Степана.
ПАША. Тоді сльозинки у нього будуть як груші «Бере Жиффар».
ТОЛІК. Але ж не кавуни.
ПАША. А якщо присниться, що я і твоєму синові відмовив?
ТОЛІК. А якщо Стьопа тобі – майже три ціни?
ПАША. Я банк заводити не збираюся.
ТОЛІК. Щось ти надто складно щодо грошей.
ПАША. Радянське виховання мене більше спотворило, мабуть.
ТОЛІК. Підозрюю, що для мене гроші зло – коли їх немає, а для тебе – коли вони є. (Бере з пачки купюру, підпалює її запальничкою).
ПАША. Перевіряєш мене на інфляцію?
ТОЛІК. Щось на зразок того. Якщо врахувати, що цю купюру я надрукував на принтері.
ПАША. Дотепно!
ТОЛІК (піднімається, даючи зрозуміти, що збирається піти. Потім дістає пачку доларів.) А ось цю пачку, надруковану у Федеральній резервній системі Сполучених Штатів, можу залишити у тебе на ніч. Переспиш з нею поруч і, може, відчуєш, що означає майже володіти чимось по-правжньому цінним. А якщо раптом зранку… (Не бачачи ніякої реакції з боку Паші, безутішно махає рукою.) Втім, як хочеш. (Іде до дверей).
ПАША. Мені безпечніше спати з пенсійними сумами.
ТОЛІК. Рейдерства боятись – «Хеннесі» не пити. Втім, як хочеш. (Виходячи, обертається в дверях.) Тоді поспілкуйся з чорною ікрою і «Хеннесі». А я завтра-післязавтра заскочу – раптом знайдеш спільну мову з моєю закускою… (Лунає гуркіт і пронизливе дзижчання дрилі.) Якщо, звичайно, тут нічого не завалиться назавжди. До речі, ось тобі один з моїх мобільників. Дивись, який симпатичний… Якщо дозрієш, натисни цю кнопку – і я на зв’язку. Тільки не переплутай із своїм. (Кладе мобільник на столик поруч з мобільником Мацуна і виходить.)
ПАША (після паузи крокуючи по кімнаті, наспівує). Мілая моя, солнишко карпатськоє… (Розглядає мобільники.) Одне до одного, блін! Як змовилися. (Сідає за столик.) Ну, якщо вже рекомендовано зметикувати на трьох… (Бере пляшку і звертається до неї.) А ти, «Хеннесі», за тисячу євро пляшка, як думаєш – варто пошукати спільну мову з тобою? (Бере баночку ікри.) А що ти думаєш відносно цього пошуку? (Цокає баночку об пляшку.) Ну, за спільну мову! (Сьорбає із шийки.) Добре пішла! (Ложкою бере ікру, закушує.) А непогано мені з вами, пляшко та баночко! Боюсь, що продам за регулярне спілкування з вами не тільки тіло, а й душу. (Бере пляшку і розглядає етикетку.) «Хеннесі», бачте. Напій не для підворіть, звичайно. Тільки для такої компанії, як я.

Лунає стукіт у двері.

(Знехотя йде до дверей). Невже не можна постукати в стелю, як усі люди?! Чи це ти, Толіку?
МАРІЧКА (з-за дверей). Це не Толік.
ПАША (відкриває двері). Схоже, що так. У Толіка зовсім інший голос.
МАРІЧКА. Сподіваюсь, і зовнішність?
ПАША. А ви не помилилися дверима, дівчинко? Ви, напевно, до мого сусіда? А він в основному поверхом вище, а також справа і зліва.
МАРІЧКА. Я до вас, а не до сусіда.
ПАША (відчиняючи двері). Тоді будь ласка.
МАРІЧКА (входить і озирається). Доброго дня у вашій фортеці, Павло Васильовичу.
ПАША. А якщо моє прізвище Заруба?
МАРІЧКА. Ви такий же Заруба, як ось ця палатка – Емпайр Стейт Білдінг.
ПАША. Порівняння із недавньої статті в таблоїді?
МАРІЧКА. Порівняння від Мацуна.
ПАША. Від Мацуна? Ви, мабуть, літали з ним минулого тижня в Нью-Йорк – подивитись на Емпайр Стейт Білдінг?
МАРІЧКА. Він сам літав, але не в Нью-Йорк, а трохи ближче – щовечора до мене в забудянський готель. Ваш Мацун – мій великий шанувальник.
ПАША. Значить, вас послав сюди Мацун?
МАРІЧКА. Якби він намагався послати сюди мене, я б його послала далі Нью-Йорка. Я сама по собі. Просто він мені багато про вас розповідав. Навіть більше, ніж ви можете уявити. Вони надто добре вас прослуховують.
ПАША. Прослуховують!? Крізь гуркіт? М-да… Добре, чим можу бути корисним?
МАРІЧКА. Практично нічим, звичайно.
ПАША (знизує плечима). Тоді чим можу бути не корисним?
МАРІЧКА. Хочу повчитися, як треба не поступатись. Я ж на межі, а ви практично герой. Хоча, напевно, ми обидва розуміємо, що це марно.
ПАША. Що значить – на межі?
МАРІЧКА. Ну, я теж намагаюся вистояти в боротьбі із Зарубою.
ПАША. А як же ваш великий шанувальник Мацун? Він же начебто його права рука.
МАРІЧКА. Виключно для депутатських послуг. У Заруби рук набагато більше, ніж інших частин тіла. Особливо довгих рук.
ПАША. Не знаю, як відносно вас, але відносно мене всі його руки короткі.
МАРІЧКА. Думаєте, не дістане?

Зверху лунає страхітливий гуркіт.

ПАША. Якби міг дістати, не застосовував би такі децибели. А вас не громили чимось надпотужним?
МАРІЧКА. Мене рятує те, що я в готелі. Ось вже майже з півроку – з тих пір, як приїхала сюди із Самбора.
ПАША. Із Самбора!?
МАРІЧКА. Мені здалося, що в Забудянську буде легше реалізувати мою ідею щодо власного салону моди. До речі, мене звуть Марічка. Марічка Дацюк. Павлівна. Може, чули? Раз на місяць ми представляємо нові колекції одягу.
ПАША (ошелешено). Д-дацюк?
МАРІЧКА. А що вас дивує?
ПАША. Мені здається, що це досить рідкісне для Карпат прізвище.
МАРІЧКА. А от у маминому селі Дацюків було більше, ніж смерек!
ПАША. А Павлів, мабуть, більше, ніж трави?
МАРІЧКА. Ну, якщо врахувати, що мій батько – теж Павло Васильович, то, напевно.

Паша починає нервово ходити по квартирі.

Я вас чимось засмутила?
ПАША. Ні, ні, просто звідти (показує на стелю) занадто довго нічого децибельного. А я вже так звик! Якщо більше півгодини тихо – мені хочеться запустити шваброю в стелю, щоб нагадати, що не можна так довго не грюкати.
МАРІЧКА. Зі мною їм простіше – вчора виставили із готелю, і привіт.
ПАША. А захистити вас, мабуть, нікому?
МАРІЧКА. Натякаєте на Мацуна?
ПАША. Не обов’язково. Викличте із Самбора батька. Нехай допоможе.
МАРІЧКА. Батька у мене не було.
ПАША. А Павло Васильович як же? Мати ж якось народила вас?
МАРІЧКА. Адресувати б це питання мамі.
ПАША. Так адресуйте!
МАРІЧКА. Її нещодавно не стало.
ПАША. Шкода. Але якщо вона народила від Павла Васильовича, Павло Васильович повинен бути.
МАРІЧКА. Я теж думаю, що повинен.
ПАША. А ви не намагалися шукати його?
МАРІЧКА. Де, якщо лише знаю, що мама приїхала до Самбора із села в горах.
ПАША. Значить, в горах треба пошукати.
МАРІЧКА. Хіба Павли Васильовичі тільки в горах водяться? Я ж народилася в Самборі.
ПАША. А якщо ваша мама приїхала з цього села до Самбора вже з вами? Я маю на увазі – приїхала вагітною. Ну, наприклад, зустріла десь в горах Павла Васильовича, який, припустимо, проходив повз вашої мами з туристським рюкзаком за плечима, закохалася з наслідками у вигляді дочки і подалась подалі від односельців в Самбор.
МАРІЧКА. Все може бути, звичайно. В Карпатах хто тільки не бродить з туристськими рюкзаками.
ПАША. Особливо Павли Васильовичі.
МАРІЧКА. Чому так думаєте?
ПАША. Досвід підказує. Я теж бував у Карпатах. А коли з друзями якось спускався на байдарці по Черемошу, то по курсу що ні турист з рюкзаком – обов’язково Павло Васильович. А якщо їх в Карпатах більше, ніж зайців, то цілком можливо, що ваша мама не змогла уникнути зустрічі з яким-небудь Павлом Васильовичем.
МАРІЧКА. Вважаєте, що варто подякувати долі за бродячих Павлів Васильовичів? Адже я могла і не з’явитися на цьому світі, так?

У Марічки звучить мобільник.

Вибачте, телефонують. (В мобільник.) Алло? Що-о? Колекцію одягу вантажівкою вивезли?! А міліцію викликали? Добре, негайно буду… (Паші.) Вибачте, мені терміново треба до готелю.
ПАША. А що сталося?
МАРІЧКА. Мене обчистили до останньої нитки. Не здогадуєтесь, кому до снаги підігнати заради цього вантажівку без номерів?
ПАША. Переконаний, що його звуть не Павлом Васильовичем. Забудянск – не Карпати. Тут в основному Заруби.
МАРІЧКА. Не хотіла говорити, але вчора обчистили і мій гаманець, а заодно невеличкий рахунок в банку. Таке не по руках ніякому Павлу Васильовичу, навіть із рюзаком за плечима! (Прямуючи до дверей, призупиняється.) Значить, не доля мені тут… Або це знак долі, щоб скоріше забиралася звідси. Але все одно я рада, що побачила вас – такого незламного!
ПАША. Це я після праски.
МАРІЧКА. Якої праски?
ПАША. Мені нею вчора спину вирівнювали. Моя майбутня дружина Ліна. За карпатським, до речі, рецептом.
МАРІЧКА. Ви дотепний. Але головне – добрий і чуйний.
ПАША. Який же я чуйний, якщо навіть не поспівчував, коли ви, як я розумію, залишилися без копійки. Як же ви дістанетесь до Самбора?
МАРІЧКА. Якось доберуся. Хоча, якщо чесно, навіть поїсти нема за що.
ПАША. Бачте, а я навіть не запропонував вам максимальну допомогу із своєї мінімальної пенсії.
МАРІЧКА. Краща допомога – ваш приклад. Приклад стійкості.
ПАША. Це я до паяльника такий стійкий.
МАРІЧКА. Якого паяльника?
ПАША. Який ефективніше праски. Особливо в довгих руках. Після них надія вмирає передостанньою, бо спочатку той, хто їй перешкоджає.
МАРІЧКА. Шкода, що доводиться їхати. Інакше б підтримала вас.
ПАША. Тільки не просіть грошей у Мацуна. А то ще дасть. А вам потім соромно буде. Краще я вам нашкребу на дорогу.

Марічка робить декілька кроків у напрямку до виходу. Повертається.

МАРІЧКА. У вас в наметі, напевно, поклади максимально зекономленого з вашої мінімальної пенсії?
ПАША. Я у Ліни візьму. Вона – заслужена «чєлночниця», у неї грошей навіть закордонні кури не клюють.
МАРІЧКА. А якщо вона дасть? А потім вам соромно буде. Як нареченому.
ПАША. Ліна – не Мацун. Якщо їй для мене не шкода розпеченої праски, то якихось там грошей і поготів.
МАРІЧКА. А якщо і мені не розмінюватися на дрібниці, щоб соромно не було, а одразу попросити у Мацуна велику суму, щоб відшкодувати за колекцію, сплачену в кредит? Мені щось не хочеться на лаву підсудних, якщо чесно.
ПАША. Але ж я наречений у поважному віці і вже нікуди не подінуся. А ви молода і красива, тому в очах Мацуна – не цілком надійна.
МАРІЧКА. Мацун щовечора валютою клявся, що йому для мене нічого не шкода.
ПАША. Можу посперечатися, що якщо дасть, то зажадає натомість чого-небудь…
МАРІЧКА. Ну, тоді попрошу у нього якої-небудь отрути із його аптеки. Про всякий пожежний. (Робить ще крок до дверей.)
ПАША (квапливо). Ваша мама Катя не схвалила би таких чорних думок. Адже завжди є якийсь вихід!
МАРІЧКА ( показує на двері). Ось я і на вихід.
ПАША. А ваш Павло Васильович обов’язково засудив би вас за малодушність!
МАРІЧКА. До речі, а чому моя мама – Катя?
ПАША. А хіба не Катя?
МАРІЧКА. Якщо мені не зраджує пам’ять, її завжди звали Галя.
ПАША. А я так зрозумів, що Катя. Вуха у мене, бачте, вже не першої чутності. А ви впевнені, що Галя?
МАРІЧКА. Навіть під паяльником не скажу, що не Галя.
ПАША. А що – гарне ім’я, Галя. Тепер я розумію, чому Павло Васильович із туристським рюкзаком не пройшов повз неї.
МАРІЧКА. Мама у мене була на диво! Вона снилася, мабуть, усім мужчинам Самбора. Але залишалася вірною своєму Павлу Васильовичу.
ПАША. Марічко, саме тому ви мені за ці хвилини стали як рідна. Як донечка. І якщо вас не пустять до готелю – прошу в мій військово-польовий намет! Тобто до мене в квартиру, поки вона ще моя. Втім, Зарубі вона не дістанеться, навіть якщо залучить на допомогу сицилійську мафію з її столітнім досвідом.
МАРІЧКА. Дякую. В іншій ситуації я обов’язково би скористалася вашою гостинністю, але зараз…

Зверху лунає гуркіт, потім включається дриль і зверху сиплеться пил. Чути голоси ремонтників.

ГОЛОС ЧУДОВАРОВА. Що я вам наказав, азія?
РЕМОНТНИКИ. Алах сівідок – газават наказаля!
ГОЛОС ЧУДОВАРОВА. Хіба ж це газават, мля?! Це ж колискова, дитятко приспати! Розсобачились ви, брати-мусульмани, до повної втрати прогресивки. Чому другий перфоратор не задіяно?

Включається ненадовго перфоратор.

ГОЛОС ЧУДОВАРОВА. Все одно слабо. Навіть у мене вуха не закладає. А ситуація вже джихаду вимагає. Отже, завтра ще один перфоратор підкинемо.
ПАША (хапає швабру і стукає в стелю). Ось вам джихад, ось вам додатковий перфоратор! (Марічці.) Вибачте, але це іноді допомагає.
МАРІЧКА. Не заздрю Зарубі, якщо проти газавату з джихадом така зброя, як у вас.
ПАША. Та я й сам буквально нещодавно усвідомив, що пенсіонер зі шваброю страшніше людини з рушницею. Чому тоді вам не скористатися моєю гарантованою допомогою?
МАРІЧКА. Ну, хіба в розрахунку на вашу всемогутню швабру. (Дістає із сумочки мобільний телефон синього кольору.) Гаразд, ось вам один з моїх мобільних телефонів, зателефонуйте завтра. (Кладе мобільник на столик, де вже лежать три синіх мобільника.) О, та тут ціла колекція мобілок!
ПАША. І всі сині чомусь.
МАРІЧКА. Модний колір сьогодні. В Забудянск завезли їх стільки – тільки ледачий не купив.
ПАША. А я-то думав … Можна, я вас проводжу? А то не дай Аллах велів братам-мусульманам стати моджахедами?! Це ж кожен із вибухівкою на поясі, уявляєте?!

Затемнення

Картина п’ята

Паша біля столика з чотирма мобільними телефонами синього кольору намагається вибрати потрібний йому.

ПАША. От і дожився до великого мобільного достатку! Якщо коли-небудь напишу мемуари про своє протистояння із Сталоне та Шварценегером у бронзі, то обов’язково зазначу, що під тиском зверху, знизу і збоку ненавмисно зачепив столик з телефонами, і ті звалилися… А тепер як вибрати той, який пахне чорною ікрою і «Хеннесі» і який мені зараз конче необхідний? (Перебирає телефони.) Цей? А якщо той? (Принюхується.) Ні, цей дуже пахне парфумами. Значить, це телефон Марічки. А цей, стовідсотково – Ліни,бо теж віддає гарними парфумами. А ось цей пахне корупцією. Значить – Мацуна. (Обережно бере мобільник і, повагавшись, натискає кнопку.)

На авансцену виходить Ліна і відповідає на дзвінок.

ЛІНА. Ну, нарешті ти наважився скористатися моєю мобілкою!

Паша в розгубленості мовчить.

Пашо, ти ще не навчився розмовляти по мобілці? Натисни кнопку відповіді.
ПАША (підробляючись під Джона-Пашу). Ікскьюз мі! Я ноу Пашья! Я є Джон-Пашья, племіник дьядя Пашья, брадзе май мадзе Надья. Я тут саміт, зустріч.
ЛІНА. Джон-Паша? Ви вже кам-кам до нас?
ПАША. Кам-кам! Тудей Нью-Йорк, туморроу – Забудьянськ! «Боїнг» – у-у-у! Шнель-шнель!
ЛІНА. Ви зупинилися у дьядя Пашья?
ПАША. Йес! Тут ріеліті парадіз! Рай! Який тент-намет, який молодий ку-ку! Брайтон-Біч просто від-по-чи-вай!
ЛІНА. Але ж Заруба повинен був запропонувати вам тримісне ліжко для особливого інтиму?
ПАША. Я ноу плейбой в бізнес-тур! Мій інтим зараз є дьядя Пашья.
ЛІНА. Боюся, що він на вас погано вплине, ваш дьядя Пашья.
ПАША. Я ні-за-лежний!
ЛІНА. Добре, передайте йому телефон.
ПАША. Дьядя Пашья ноу рьядом.
ЛІНА. А де ж він, цікаво?
ПАША. Дьядя Пашья – променад. Забудьянськ парк. Променад з дотер-доч Ма-річ-кья.
ЛІНА. Ви з дотер-доч Ма-річ-кья приїхали?
ПАША. Ма-річ-кья – дотер-доч дьядя Пашья.
ЛІНА. Дотер-доч дядья Пашья?!
ПАША. Дотер-доч фром Карпаті!
ЛІНА (після паузи). Тоді передайте йому, що я післязавтра буду.
ПАША. Окей! Ікскьюз, а хто йому дзень-дзень?
ЛІНА. Ліна день-дзень.
ПАША. Який бьютіфул день-дзень – Лі-іна!
ЛІНА. Втім, краще дьядя Пашья сам терміново зателефонує мені.
ПАША. Офкос. Бай, бай, ексклюзив юкрейн вумен! (Кладе телефон. Важко зітхає.) Мабуть, мені в артисти треба було податися. Такий гігантський талант промаринував! Хоча відносно Ліни це – чистої води свинство! Але що робити? Треба поспішати, дуже поспішати. Інакше з Марічкою може трапитися непоправне. (Спохвачується.) Де ж тут телефон ікри разом з «Хенесі»?! (Принюхується до телефонів.) Цей, мабуть. Алло, Толік?

Толік виходить на авансцену справа і відповідає на дзвінок.

ТОЛІК. Слухаю тебе, Пашо. Ти дозрів?
ПАША. Як восени останній на гілці фрукт. Залишилось впасти тобі і твоєму Стьопі прямо під ноги.
ТОЛІК. А ти впевнений, що падалиця потягне на майже три ціни?
ПАША. Але ти ж буквально вчора запевняв!
ТОЛІК. А інфляція вже сьогодні з ранку.
ПАША. Хочеш сказати – майже три ціни дорого?
ТОЛІК. А ти вважаєш – дешево?
ПАША. У мене немає досвіду оптової торгівлі квартирами.
ТОЛІК. Добре, я зараз пораджуся із Стьопою. (Кричить так, щоб було чути Паші, звертаючись до уявного Стьопи.) Стьопа, синочку, підійди ближче. Навіщо? Пашина квартира на телефоні! А ближче підійти не можеш? Ну добре, буду кричати тобі звідси. Ти ще не передумав купити квартиру майже за три ціни? (В мобільник, Паші.) Радуйся, він не передумав. (Уявному Стьопі.) А чому плачеш, синку? (Паші.) Як він гірко заплакав, коли почув про твою квартиру! Сльозинки котяться – завбільшки з апельсин кожна.
ПАША. Сподіваюсь, від великої радості. Банк же буде врятований.
ТОЛІК. Банкіри плачуть не як всі, повір. Вони плачуть банкнотами. Зараз запитаю, коли у Стьопи його апельсини скінчаться. (Уявному Стьопі.) Синочку, ти від радості апельсинами плачеш? З горя? (Паші.) Як не дивно, але з горя. Він каже, що від радості плачуть фруктами поменше.
ПАША. Сливами «Ренклод», як Заруба?
ТОЛІК. А я почім знаю? Я із Зарубою разом від радості поки не плакав. А от Стьопа бідкається, що за майже три ціни він викупити твою квартиру вже не в змозі. Тому й апельсини у нього такі великі та гіркі.
ПАША. А якщо, наприклад, за майже подвійну, він зрадіє?
ТОЛІК. Зараз запитаю. (Уявному Стьопі.) Чуєш, синочку, а тебе не втішить майже подвійна? Тобі сумно до ананасових? А ти рушником оченята промокай, а то заллєш приміщення. (Паші.) Стьопушка зараз навіть майже подвійну не може. У нього з ранку – повний дефолт.
ПАША. Дефолт?
ТОЛІК. Дефолт. Це коли хоче, а не може. Приблизно, як у нас з тобою щодо жінок.
ПАША. Ну, ти мені такий дефолт поки не приписуй.
ТОЛІК. А я, наприклад, достроково витратився, як і в сенсі грошей. А то б Стьопі підкинув, щоб врятувати його банк.
ПАША. Гаразд, а хоча б на майже півтори твій Стьопа не роз¬плачеться?
ТОЛІК (уявному Стьопі.) Степаночку, а майже півтори твої мокрі очі як сприймуть? (Паші.) Степаночка каже, що для нього така ціна – все одно як дефолт разом із депресією.
ПАША. Гаразд, а на одинарну він у своєму сейфі нашкребе?
ТОЛІК. Ти хочеш, щоб до дефолту із депресією ще й дефект мови? Він же заїкатися почне, якщо почує про одинарну! Адже чим менше ціна, тим це для Стьопи, як банкіра божою милістю, болю-чіше.
ПАША. Вибач за непридатну ціну. Я не хотів, якщо чесно.
ТОЛІК (уявному Стьопі). Паша каже, що він не хотів таку образливу ціну назвати. Звичайно, він хотів зірвати на квартирі, як усі ми, грішні, але, мабуть, йому захотілося познущатися над твоїм жалюгідним становищем. Що? Ну, заміни рушник, якщо наскрізь. Радиш безпосередньо до Заруби? (Паші.) Стьопа радить із такою ганебною ціною до самого Заруби.
ПАША. А ось до Заруби я ні за які гроші!
ТОЛІК (уявному Стьопі). Здається, він готовий Зарубі взагалі безкоштовно. Що ти скажеш на це, синочку? (Паші.) Стьопа каже, що Заруба за це «безкоштовно» може підіслати до тебе кілера.
ПАША. За що кілера?!
ТОЛІК. Кажу ж – за «безкоштовно». В їхніх колах свої погляди на круговорот валюти в природі. Ці кола можуть навіть викликати на «стрілку», якщо будеш до них приставати із своїм старомодним альтруїзмом. Вони сприймають його, як виклик здоровому прагматизму їхнього життя.
ПАША. Тоді що – з почуття поваги просити відразу чотири ціни?
ТОЛІК. Жартуєш?
ПАША. Чи навіть п’ять – аби не розмінюватися на дрібниці?
ТОЛІК. Навіть десять не допоможуть.
ПАША. Але я ж скромний, пересічний пенсіонер. З великими сумами взагалі жодного разу не спілкувався. У мене язик не повернеться просити більше.
ТОЛІК. Та немає такої суми, крім мільйона, щоб ти зміг вийти навіть на контакт із Зарубою. Не та фігура! Олігарх все-таки, а не менеджер з ремонту взуття. Раджу звернутися до Мацуна. Той не менше мого Стьопи зацікавлений, щоб піднести йому твою квартиру на блюдечку.
ПАША. А у Мацуна скільки вимагати, як ти думаєш?
ТОЛІК. Мацуну поки дуже далеко до Заруби. Звичайно, навіть подвійну він тобі не дасть, а ось одинарну – цілком можливо. А тобі що – гроші терміново потрібні?
ПАША. Не те слово.
ТОЛІК. Навіщо?
ПАША. Шерше ля дотер. Дотер в перекладі з французької та нью-йоркського діалекту – донечка.
ТОЛІК. Чия?
ПАША. Не твоя, звичайно.
ТОЛІК. Я теж у цьому мало сумніваюся. Не доводилося в Карпатах зваблювати аборигенок. Почекай-но, ця дотер від твоєї чорнявки?
ПАША (після паузи). Нагадай, як його по імені та по батькові?
ТОЛІК. Кого?
ПАША. Мацуна.
ТОЛІК. Навіщо?
ПАША. Він просив зателефонувати йому, коли дозрію. І що я скажу – привіт, Мацун?
ТОЛІК. Він зараз вважає за краще спілкуватися з масами якомога простіше. Готується до виборів у міськраду. Так що називай просто Вованом, як його звуть свої.
ПАША. Спасибі за інформацію. (Відключає телефон.)
ТОЛІК (розмірковуючи). Дотер-донечка в нього, розумієте! І такий шалений тестостерон теж! А тут тільки Стьопа з братом, яких немає в природі!
ПАША (розмірковуючи). У нього ж два сини, а він по-жіночому заздрить, що у мене дотер-донечка.
ТОЛІК. Треба скоріше порадувати Мацуна – нехай жене обіцяну штуку за таку звістку.
ПАША. Століття не дзвонив би цьому передвиборчому Вовану, але що поробиш, коли Марічка в такій скруті!?

Толік набирає номер на мобільнику. На авансцені зліва з’являється Мацун і відповідає на дзвінок.

ТОЛІК. Алло, це я, Толік.
МАЦУН. Ну, і що скажеш?
ТОЛІК. Квартира в кишені!
МАЦУН. А де та кишеня?
ТОЛІК. У мене, звісно. Знадобилась, щоб покласти штуку, яку ти обіцяв за дуже дорогу звістку для тебе.
МАЦУН. Не темни, бо буде собі дорожче.
ТОЛІК. Інформую – пташка в клітці.
МАЦУН. А клітка?
ТОЛІК. Клітка в його квартирі. Шерше ля дотер.
МАЦУН. Ми французькому не навчалися.
ТОЛІК. Даю в перекладі – шукайте донечку.
МАЦУН. І де шарити?
ТОЛІК. В Карпатах, звісно. Там він поповнив планету донечкою. А вона ось тут засвітился. Але без копійки в сумочці. Тому новоспечений тато готовий останнє з себе зняти, щоб врятувати дотер від голодної смерті.
МАЦУН. Ну і новина, блін! Він штуку хоче за те, що вже кожному бомжу відомо! Та пішов ти!.. (Демонстративно відключає мобільник.)

В цей час Паша натискає на кнопку мобільника, виходячи на зв’язок з Мацуном.

ПАША. Може, краще піти ва-банк? А то навряд чи Марічці вистачить хоча б на пристойну вечерю.
МАЦУН. Кому ще я потрібен, блін? (Дістає з кишені телефон, який відгукується на дзвінок від Паші. Дивиться на дисплей, визначаючи, хто телефонує.) А-а, папанька дозрів. (Натискує кнопку.) Слухаю, Пашо Васильовичу. Чого так нервово дихаєш? Бабла захотілося?
ПАША. Можу взагалі не дихати. Не мені ж потрібно куди-небудь поставити тримісне ліжко.
МАЦУН. А відучора в країні фінансово-економічна криза. Уряд з хвилини на хвилину закличе економити на еротиці. А Зарубі необхідно купити ще один перфоратор – щоб тобі краще спалося.
ПАША. А Джона-Пашу, значить, на розкладачку – як останнього імпотента?
МАЦУН. Джон-Паша вчора зателефонував із Нью-Йорка і попередив, що зараз в моді аскетичний секс. Так що розкладачка йому – в самий раз. За екзотику сприйме. Загалом, якби не додатковий перфоратор, ти б дещо поімів, папанько. А так – тільки півціни.
ПАША. Бійтеся бога, якого немає! І скажіть спасибі, що згоден за дві півціни, бо мені гроші зараз конче потрібні. А то піду по Забудянську з шапкою, не посоромлюся, а вашому Зарубі побажаю щасливого сусідства зі мною!
МАЦУН. Гм-м… Чого так люто гнати, папанько? Добре, буде тобі півціни, Камасутра з тобою! Хоча це майже грабунок. І скажи спасибі, що мені незручно підвести Зарубу…

Затемнення

З намету визирають босі ноги в смугастих піжамних брюках. Звучить щебет птахів і «ку–ку». Ноги починають чухати одне одну. Із намету вилазить Паша, і, потягнувшись та голосно позіхнувши, починає підраховувати «ку-ку», загинаючи пальці. Рахунок швидко закінчується.

ПАША. Фініта ля кукумедія! Завтра, а то і сьогодні тебе викинуть на звалище, моя вірна псісо. Шкода, звичайно, але що робити? Взяти з собою тебе я не можу, але твої щедрі двадцять років назавжди залишаться зі мною. (Підходить до портрета матері.) Доброго ранку, мамо!
МАТИ. Як спалося, синку?
ПАША. Чудово! Як у глибокому дитинстві, коли ти мене не могла розбудити.
БАТЬКО. А чому ти сьогодні підскочив ні світ ні зоря?
ПАША. Та мені ж лише двадцять, тату. А хто раніше встає, тому Заруба дає. Та й взагалі сьогодні зранку я починаю нове життя!
БАТЬКО. Правильно, синку. Починати нове життя ніколи не рано.
МАТИ. Особливо у пенсійному віці. А ось одружуватися ніколи не пізно. Сподіваюся, Ліна допоможе тобі покінчити з твоїм недолугим холостяцьким існуванням.
ПАША (зітхає). З одруженням я, здається, поспішив.
МАТИ. Що значить поспішив?
БАТЬКО. А то і значить! В двадцять років таке іноді трапляється.
МАТИ. А що іноді на цей раз сталося, синку?
ПАША (мнеться). Ну…
БАТЬКО. Може, хлопчик шерше ля фам іншу? Таке буває у його двадцять.
МАТИ. Він завжди був не дуже легковажним. Значить, справа в іншому.
ПАША (зітхає). Якраз не в іншому, мамо.
БАТЬКО. Я ж казав! Він весь не в мене, на щастя!
ПАША. Її звати Марічка.
МАТИ. Яка ще Марічка? Ти нам з батьком нічого про неї не розповідав.
ПАША. Усе розвивалося так стрімко, що я не встиг!
МАТИ. А що ти встиг?
БАТЬКО (обурюючись). Відразу їй всі підробиці! Хлопчик має право на інтим!
МАТИ (перебиває). Не виправдовуй неприпустиму повільність!
ПАША. Не треба сперечатися. Крапка поставлена.
МАТИ. Ти одружуєшся не на Ліні, а на Марічці?
БАТЬКО. Головне, що є вибір, правильно, синку?
ПАША. Тепер я вже точно ніколи не одружуся. Зате, можливо, стану батьком.
МАМА. Батьком?!
БАТЬКО. Таке теж іноді трапляється. Особливо в їх двадцять першому столітті.
МАТИ (Паші). А тобі не здається, що в твоєму віці обзаводитися дитиною вкрай ризиковано? Раптом олігофрен вийде чи навіть даун?
ПАША. Та не хвилюйтеся за свою майбутню онуку!
МАТИ. Онуку?!
БАТЬКО. Одразу онуку?!
ПАША. Таке теж іноді трапляється в мої двадцять.
БАТЬКО. А в наш час спадкоємність поколінь протікала дещо інакше.
МАТИ. У наш час спочатку народжувалися сини чи доньки, а вже потім онуки.
ПАША. А зараз все по-швидкому. Час просунутих технологій! Тому інформую, що вашій онуці зараз вже десь за двадцять п’ять.
МАТИ. За двадцять п’ять?!
ПАША. Зате вона розумна і красива.
МАТИ. Це щось новеньке – щоб відразу народжувалися розумні і красиві.
БАТЬКО. Але якщо відразу за двадцять п’ять, то…
МАТИ (перебиває). Не виправдовуй!
ПАША. Ви мене не так зрозуміли. Онука знайшлась не в пологовому будинку.
БАТЬКО. У капусті, мабуть?
МАТИ. Чи лелека на крилах доставив?
ПАША. Овочі та птиці тут ні при чому. Це моя особиста заслуга. Колись в Карпатах я зустрів дивовижну дівчину…
МАМА. Невже-таки була спроба?!
ПАША. Таки була, мамо, каюсь. Тому вашій онуці за двадцять п’ять.
МАМА. Хух, гора з плечей! Я вже боялась, що ти у нас дещо нетрадиційний.
ПАША. Та ні, мамо, я цілком нормальний. Просто після тієї зустрічі в Карпатах я не міг пересилити себе і одружитись на Ліні.
МАТИ. Ти ростеш в моїх очах, синку.
БАТЬКО. А як же вона знайшлася, наша онука? Ти начебто в Карпати на пошуки не їздив?
МАТИ. А її мама де?
ПАША. Ну, відносно мами – складна історія. А от Марічка сама знайшлася. Тут, в Забудянську.
БАТЬКО. Я завжди вірив, що в Забудянську є місце сюрпризам.
МАТИ. Особливо кіндер-сюрпризам.
БАТЬКО. А тобі хотілося, щоб все пішло прахом?
ПАША. Не сварітеся, будь ласка. Краще радійте – не кожен же день онуки знаходяться.
МАТИ. Марічка у тебе буде жити?
БАТЬКО. А де ж іще?
ПАША. Питання, звичайно, цікаве.
МАТИ. Ти в чомусь сумніваєшся?
БАТЬКО. Тільки не в Марічці. Гріх сумніватися в наших онуках, які…
МАТИ (перебиває). Яким за двадцять п’ять. (Паші.) У неї твоє прізвище?
ПАША. У неї мамине прізвище.
МАТИ. А у її мами?
БАТЬКО. Від зміни прізвищ онуки не змінюються.
ПАША. Ми не були розписані.
МАТИ. А ти хоч знав, що в тебе дочка?
ПАША. Припускав.
БАТЬКО. Є, є у нас по чоловічій лінії генетична інтуїція!
МАТИ. І все-таки тут щось не те, бачу.
БАТЬКО (Матері). Авжеж. Ти ж не в окулярах.
МАТИ. Пашо, а чому ти не скаржишся на перфоратор?
БАТЬКО. Невже Заруба здався?
ПАША. Зарубі дуже пощастило. Але я, загалом, навіть вдячний йому. Якби не він, то Марічка навряд чи знайшлася би…

Затемнення

Намет вже знято, портрет матері теж, а Паша, стоячи на стільці, знімає портрет батька. Посередині кімнати – великий рюкзак, куди вкладаються речі.

ПАША. Пора прощатись, тату.
БАТЬКО. Тільки не ображайся на матір, синку. Адже вона жінка, а серед них відсоток ясновидиць куди більше, ніж потрібно для нормального сімейного життя.
ПАША. Та я і не ображаюсь. Адже вона по-своєму має рацію.
БАТЬКО. По-своєму вона має рацію у всьому, навіть якщо в усьому не має.
ПАША. Все одно, я навряд чи зміг би довести, що Марічка – моя донька.
БАТЬКО. Вона навряд чи зрозуміє, що наша генетична інтуїція по чоловічій лінії куди достовірніше будь-якого документального папірця.
ПАША. Так-то воно так, але, здається, пора забиратися з квартири.

У квартиру входить Ліна. Паша не помічає її.

Я не кажу вам з мамою «прощайте», я кажу вам «до побачення». (Цілує портрет, потім згортає його і ховає в рюкзак).Треба поспішити, поки Ліна не повернулась із Стамбула. (Дивиться на мобільники на столику.) Ну, ось – залишилися тільки телефони Марічки та Ліни. (Принюхується до мобільників.) А от у Мацуна пахло парфумами. Може, він гомик? Хоча торгувався, сволота, до останнього доляра.
ЛІНА. А що у вас, хлопче, в рюкзаку?
ПАША (стрепенувшись). Ліна, ти? Вже повернулася?
ЛІНА. Щоб поцікавитись, що тут відбувається.
ПАША. Та… те… Тобто намагаюся визначити, де твій телефон, а де – Марічки.
ЛІНА. Щоб зателефонувати мені?
ПАША. А як ти вгадала?
ЛІНА. Всі жінки трохи ясновидиці, не знаходиш?
ПАША. Вперше чую.
ЛІНА. Для цього треба побувати одруженим.
ПАША. Невже?
ЛІНА. Хоча б раз.
ПАША. А якщо частіше?
ЛІНА. Ти спочатку спробуй вперше.
ПАША. Ще вчора я би спробував.
ЛІНА. А що тобі заважає сьогодні? Тобі допомогти?
ПАША. Вчора я був квартировласником, а сьогодні – бомж.
ЛІНА. Бомж з примусу?
ПАША. Ображаєш! Хіба я здатен з примусу?
ЛІНА. Мабуть, через безмежну солідарність із Зарубою?
ПАША. Він розплакався великими, як апельсини, сльозинками, і в мене здригнулося серце. Не можу бачити, коли такий фрукт… (Невтішно махає рукою.) Краще скажи, де тут твій телефон? До речі, я збирався зателефонувати тобі перед від’їздом.
ЛІНА. Від’їздом? Куди?
ПАША. У нас в країні місця вистачить всім. Навіть гастарбайтером ставати не потрібно.

На авансцені справа з’являється Марічка і набирає номер на мобільнику.

ЛІНА (бере мобільник, роздивляється.) Напевно, це мій.

Мобільник в руках у Ліни починає дзвонити.

Алло, слухаю вас.
МАРІЧКА. Я телефоную Павлу Васильовичу. Він є?
ЛІНА (відповідає після паузи, дивлячись на Пашу). Немає.
МАРІЧКА. Це ви його вирівнювали праскою?
ЛІНА. Не пам’ятаю. А що… передати?
МАРІЧКА. Скажіть, що телефонувала Марічка.
ЛІНА. І все?
МАРІЧКА. І що він мені більше, ніж батько.
ЛІНА. Більше, ніж хто-о?
МАРІЧКА. Яка різниця!
ЛІНА. Зовсім невеличка. Добре, що передати ще?
МАРІЧКА (вагаючись). Передайте, що я в неоплатному боргу.
ЛІНА. Неоплатний – це найкращий різновид боргу.

Марічка відключає телефон і швидко виходить.

ПАША. Що? Про який борг мова? З ким ти розмовляєш?
ЛІНА. Це не важливо. (Виключає мобільник.) Я розмовляла про борг за товар. До речі, готуйся – через тиждень нам з тобою бути в Стамбулі.
ПАША. В Стамбулі?
ЛІНА. В Стамбулі.
ПАША. Ти затіяла станцювати там для мене танець живота, мабуть?
ЛІНА. Для тебе все, що завгодно. Навіть стриптиз.
ПАША. Ну, тоді заперечень немає.
ЛІНА. Це Марічка телефонувала, між іншим.
ПАША. Марічка?! Що ж ти мені телефон не передала?
ЛІНА. Передати просила вона.
ПАША. Що передати?
ЛІНА. Що ти для неї більше, ніж батько.
ПАША. Я так і знав, що більше!
ЛІНА. А ще вона не сказала, що ти її батько.
ПАША. Це я теж знаю.
ЛІНА. Звідки?
ПАША. Звідти. Із карпатського села.
ЛІНА. Ти саме в те карпатське село зібрався?
ПАША. Не знаю.
ЛІНА. А праску не забув із собою?
ПАША. Навіщо?

Згори чути гуркіт. Паша хапає швабру і починає стукати в стелю.

Ось вам на доріжку, ось!

Від різкого руху Паша, охнувши, хапається за поперек. Ліна допомагає йому сісти на стілець.

ЛІНА. Ти ще той турист, бачу! Так потужно стукати шваброю не кожному двадцятирічному під силу.
ПАША. А ти наговорювала на мою радіо-зозулю! Вона завжди чесно підраховувала, скільки мені насправді.

Відчиняються двері і звідти лунає від ремонтників.

РЕМОНТНИКИ. Аллах сівідок, сказаля геть!
ЛІНА. Швидко тільки ремонт робиться! Чи не бачите, що у людини морально-фізична травма?
РЕМОНТНИКИ. Аллах сівідок, сказаля геть швидко-швидко!

Щось надпотужно бухає, потім включається відразу декілька перфораторів.

ЛІНА. Переконливо, тобі не здається?
ПАША. Зарубі не терпиться Камасутру по дереву вирізати.
ЛІНА. Може, заберемо радіо-зозулю з собою? Щоб ти не забував, скільки тобі.
ПАША (крекче). Куди ж мені з таким попереком?
ЛІНА. А де праска?
ПАША. Не зрозумів.
ЛІНА. Праска де, питаю?
ПАША. Навіщо питати про якусь праску? До речі, я її подарував Зарубі.
ЛІНА. Та ну!
ПАША. У нього паяльник вийшов з ладу. Йому працювати з клієнтами нічим. А тобі праска навіщо?
ЛІНА. Ну як навіщо? Якщо тебе розгладити як слід – ти навіть за дев’ятнадцятирічного зійдеш. А тоді, може, й свою Марічку з тобою заведемо.
ПАША. Я й без праски здатний!
ЛІНА. Вірю. Але про всяк випадок не завадить. (Шукає праску.) Де ж я її бачила?
ПАША. Кого?
ЛІНА. Ну, не Зарубу ж! Праску! Ага, ось вона!

Паша жваво підхоплюється і на авансцені звертається до залу.

ПАША. Та для них нічого неможливого немає, виявляється! Що ви за народ такий, жінки?! Ви ж так здатні розгарячитись, що куди там тій прасці!..

Ліна з праскою гонитиься за ним, Паша тікає від неї. Ліна намагається його наздогнати.

Завіса

 

 

Anatoliy Naumov, Playwright

Анатолій Наумов, сучасний український драматург

Коментарі закрито.

dramaturg

Свіжі статті

Свіжі коментарі

%d блогерам подобається це: